Кр ЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ ОВС

РЕФЕРАТ
з дисципліни "Екологічне право"
на тему:
ЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ ОВС

ПЛАН

Вступ 3
1. Органи внутрішніх справ України як суб'єкти
екологічного права. Правозастосовча діяльність органів
внутрішніх справ в галузі екології 4
2. Поняття і становлення екологічної культури працівників ОВС 9
3. Досвід створення й діяльності екологічної міліції 12
Висновки 14
Список використаної літератури 16

ВСТУП
Навколишнє природне середовище є умовою і засобом життя людини, просторовою межею, на якій вона проживає, місцем для розміщення об'єктів промисловості, сільського господарства та інших об'єктів народного господарства. Таким чином, природне середовище утворює складне поняття, в межах якого історично одержали розвиток дві форми взаємодії суспільства і природи [11, с. 14].
Перша – споживання природи людиною, використання нею природи для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб. Ця форма має назву економічної.
Другою формою взаємодії стала охорона навколишнього природного середовища з метою збереження людини як біологічного і соціального організму і її природного середовища існування. Ця форма названа екологічною.
Екологічні функції держави виконуються через відповідні економічні, організаційні та правові механізми.
Правовий механізм екологічної функції держави є засобом реалізації екологічної функції права. Мета екологічної функції права полягає у забезпеченні якості навколишнього природного середовища в умовах господарського розвитку суспільства засобами правового регулювання. Вона досягається шляхом розробки, прийняття й застосування норм права, що відбивають вимоги екологічних закономірностей у взаємодії суспільства і природи, закріплюють науково обгрунтовані нормативи господарського впливу на природне середовище існування людини [5, с. 31].
Провідну роль у реалізації правового механізму екологічної функції держави відіграють органи внутрішніх справ.

1. ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЯК СУБ'ЄКТИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА. ПРАВОЗАСТОСОВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ
Предметом екологічного права є відносини, що складаються між суб'єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів [10, с. 28].
Екологічні охоронні відносини, які тісно пов'язані із відносинами, що виникають у галузі відтворення і відновлення екологічних об'єктів, проте мають й деяку самостійність у межах єдиних екологічних відносин, складаються в процесі вжиття комплексу охоронних екологічних заходів відповідними суб'єктами.
Охоронні відносини за своїм змістом є складними, оскільки поділяються на відносини екологічного, економічного, організаційного, технологічного та правового порядку.
Правовий режим екологічних охоронних відносин містить значну кількість імперативних приписів, виконання яких є обов'язковим для суб'єктів цих відносин.
Екологічне право виступає юридичною формою будь-яких екологічних відносин, у тому числі й охоронних. Як галузь права, воно являє собою систему правових норм, котрі регулюють екологічні відносини з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв 'язку з природним середовищем, охорони навколишнього природного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб'єктів та підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонах [5, с. 36].
Суб'єктами екологічного права є народ України, держава (яка реалізує свої правомочності через відповідні органи державної влади, наділені компетенцією щодо регулювання екологічних відносин), територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), фізичні і юридичні особи, громадські, міжнародні і релігійні об'єднання, іноземні держави та ін.
Суб'єкти екологічного права мають характерні ознаки:
1) вони наділені юридичними правами та обов'язками;
2) реально здатні брати участь в екологічних правовідносинах [7, с. 23].
Отже, органи внутрішніх справ, зокрема міліція, є суб'єктами екологічного права.
У статті 2 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 11.06.2009 р. зазначається, що міліція в Україні – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Основними завданнями міліції є (ст. 2 Закону України "Про міліцію"):
– забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;
– запобігання правопорушенням та їх припинення;
– охорона і забезпечення громадського порядку;
– виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
– забезпечення безпеки дорожнього руху;
– захист власності від злочинних посягань;
– виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;
– участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Під екологічною (природоохоронною) функцією міліції розуміється її діяльність у сфері застосування природоохоронного законодавства, виявлення причин екологічних правопорушень й розробка заходів для їх попередження та усунення.
Застосування норм екологічного права являє собою владну організуючу діяльність державних і громадських компетентних органів і осіб, а також застосування підприємствами, установами, організаціями і громадянами еколого-правових норм стосовно себе у межах законодавства з метою забезпечення реалізації суб'єктами юридичної справи належних їм прав і обов'язків та гарантованість контролю за процесом правозастосовчої діяльності на усіх його стадіях [6, с. 190].
Поряд із загальними рисами, притаманними діяльності органів внутрішніх справ із застосування еколого-правових норм, є й особливі, що обумовлені об'єктивними і суб'єктивними факторами.
По-перше, правозастосування у галузі екології пов'язане із регулюванням екологічних відносин, які виникають з приводу використання об'єктивно існуючих природних ресурсів, що розвиваються за своїми і притаманними лише їм природним законам.
По-друге, на відміну від економічних відносин, екологічні відносини регулюються у значному ступені правовими приписами імперативного характеру, відступ від яких у процесі правозастосування не допускається.
По-третє, органи внутрішніх справ часто зштовхуються з необхідністю тлумачення певних норм екологічного права.
По-четверте, у процесі застосування норм екологічного права про відповідальність перед органами внутрішніх справ неодмінно постає питання про відшкодування екологічної шкоди, заподіяної здоров'ю людини, природним та майновим об'єктам.
По-п'яте, еколого-правові норми, які використовуються в правозастосовчій діяльності, спрямовані на підтримку екологічної рівноваги на території України, що диктує необхідність більш ретельного підходу у процесі їх застосування.
По-шосте, важливою особливістю у застосуванні еколого-правових норм є те, що значна їх частина сприяє забезпеченню екологічної безпеки на території України або в окремих її регіонах. Тому застосування таких норм у суспільному житті не може бути формальним.
Правозастосовча діяльність органами міліції здійснюється у значно меншому обсязі поряд з другими органами. Це обумовлено функціями даних органів, встановленими законодавчими актами. Тут можна виділити, перш за все, декілька основних напрямків:
1) застосування відповідних норм права у боротьбі з екологічними правопорушеннями;
2) запобігання адміністративних правопорушень у галузі екології, що забезпечує належну охорону навколишнього середовища;
3) застосування норм адміністративного права про відповідальність правопорушників згідно із встановленим порядком;
4) забезпечення суспільної безпеки в особових умовах, викликаних стихійними природними факторами або в наслідок антропогенної діяльності організацій, підприємств і установ, їх посадових осіб.
Зрозуміло, є й інші напрямки в діяльності органів міліції, які носять прикладний характер.
Існуючу правову основу названої діяльності не можна визнати оптимальною, окрім того, самі організаційні форми цієї діяльності потребують удосконалення.
Перш за все, необхідно враховувати еколого-правову діяльність міліції у сукупності з діяльністю із виконання основних функцій, покладених на органи міліції.
Правозастосовча діяльність міліції у сфері екології не відноситься до числа однієї із основних її функцій, вона носить допоміжний характер, який полягає в тому, що органи міліції сприяють основним спеціальним органам у здійсненні останніми своїх безпосередніх функцій у сфері екології щодо застосування норм права, особливо тоді, коли спеціальним органам перешкоджають здійснювати їх функції.
Отже, діяльність міліції із застосування норм права в галузі екології носить забезпечувальний характер.
При встановленні в нормативних актах функцій міліції в галузі екології не слід перевантажувати даний орган здійсненням еколого-правових заходів. Цей орган повинен залучатися лише у тих випадках, коли без сприяння органів міліції не уявляється можливим виконати спеціальними органами, які мають відношення до питань екології, своїх повноважень, встановлених законодавством.
Хоча правозастосовча діяльність органів міліції має позитивне значення для суспільства в підтримці екологічної рівноваги, проте ці органи повинні виконувати, перш за все, головні функції в галузі забезпечення правопорядку в державі, боротьбі із злочинністю.
Наразі в законодавстві про екологію містяться приписи про повноваження міліції лише в загальних рисах, не розкриваються їх конкретний зміст, що викликає певні труднощі у застосуванні цими органами еколого-правових норм.
Так, в законодавстві часто згадується, що органи міліції забезпечують або сприяють спеціальним природоохоронним органам в виконанні останніми своїх функцій. Проте конкретно в чому виявляється ця забезпечувальна функція міліції, в нормативних актах не розкривається.
У зв'язку з цим постає необхідність відображення в законодавстві більш конкретних повноважень міліції, враховуючи, що існує спеціальний закон про міліцію, розгорнута система спеціального екологічного законодавства.
Доцільно було б загальні положення діяльності міліції викласти в основному нормативному акті про неї – Законі України "Про міліцію" – з тим, щоб у концентрованому вигляді зосередити в ньому усі основні й допоміжні функції правозастосовчої діяльності міліції.
Разом з тим, у спеціальному екологічному законодавстві необхідно було б викласти норми права про конкретну еколого-правову діяльність міліції. Оскільки наразі поки що відсутній єдиний і комплексний нормативний акт про регулювання екологічних відносин, то доцільно розташувати правові норми про діяльність міліції у законодавстві про конкретні природні ресурси.
2. ПОНЯТТЯ І СТАНОВЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ПРАЦІВНИКІВ ОВС
Поняття "екологічна культура" широко застосовується наразі у науковій, науково-популярній літературі, засобах масової інформації, втім, незважаючи на це, воно досі не має загальноприйнятого тлумачення. Складність питання полягає в тому, що феномен екологічної культури пов'язує два самостійних поняття – "екологію" і "культуру" [12, с. 10].
Поняття "екологічна культура" має широкий зміст, оскільки у нього, поряд з природними, включаються соціальні фактори, які відбивають матеріальне і духовне виробництво, соціальну діяльність людей і визначальну організацію суспільства [14, с. 20].
Виходячи з цього, екологічна культура особистості взагалі та працівника ОВС зокрема не може розглядатися односторонньо. Це поняття включає в себе комплекс філософських, психологічних, культурологічних, біологічних, педагогічних, соціологічних проблем і є похідним від духовної культури. Отже, становлення екологічної культури працівника ОВС – це комплексний, багаторівневий процес [9, с. 326].
Екологічну культуру працівника ОВС можна визначити як ступінь сприйняття ним навколишнього природного середовища й ступінь відповідальності за нього. Виявляється вона в конкретних діях працівника ОВС його духовних цінностях тощо і дозволяє в найбільш короткий термін та з найбільшим результатом допомогти кожному працівнику ОВС знайти й пізнати власну природу, своє екологічне "Я", виробити екологічно обумовлену поведінку.
Таким чином, становлення екологічної культури працівника ОВС розуміється як соціальний процес його духовно-практичної діяльності, заснований на особистому і суспільному досвіді, що формується під впливом об'єктивних факторів соціального і природного середовищ і спрямований на розвиток своєї особистості й якості життя [20, с. 23].
Становлення, при цьому, визначає основу внутрішнього, суб'єктивного образа природи, що за допомогою виховання актуалізується і змінюється в особистості, а потім через певні форми проявів людини реалізується в її практичному житті.
Посилення НТП та інтенсивний перехід суспільства на технократичний шлях розвитку, урбанізація міст з відтоком населення із сільської місцевості призвели до дисгармонії відносин людини і природи. Екологічне виховання і освіта виникають як компенсація і подолання безодні, що розширюється, між людством і природою.
Завдання працівника органу ОВС – зберегти навколишнє середовище заради можливості її тривалого використання. Провідним в розумінні та організації екологічного виховання є, таким чином, технократичний підхід, сутність якого визначається екологічними знаннями про ощадливе використання природних ресурсів, які є джерелом благ для людини.
Крім того, проблема екологічного виховання стала об'єктом уваги філософських і соціологічних досліджень, що розглядають екологічні проблеми як загальнолюдські.
Із усвідомленням суспільством того факту, що екологічне виховання є одним з основних ланок у процесі подолання протиріч в системі "суспільство – природа", з'явився цілий ряд робіт екологічної спрямованості, в яких у розумінні завдань і змісту екологічного виховання все більше значення набувають власне виховні питання: необхідність формування екологічної свідомості і відповідального ставлення кожної людини до природи в рамках концепції екологічної культури.
До початку 90-х рр. XX ст. теорія і практика екологічного виховання впритул підійшли до розуміння нерозривного зв'язку розвитку особистості і становлення екологічної культури як суспільства, так і конкретної людини.
Екологічна культура працівника ОВС трактується як цілісна система взаємозалежних елементів:
1) системи екологічних знань (природничо-наукових, ціннісних, нормативних, практичних та ін.);
2) екологічного мислення, що включає встановлення причинно-наслідкових, імовірнісних, прогностичних й інших видів зв'язків і усвідомлення причин, сутності і шляхів вирішення екологічних проблем;
3) системи цінностей, як внутрішнього стрижня екологічної культури працівника ОВС, у якій природа розглядається як універсальна цінність і екологічна якість середовища займає одне з провідних місць, культури почуттів, як певного "морального резонансу", співчуття, співпереживання й інших почуттів, культури екологічно виправданої поведінки, яка характеризується ступенем перетворення екологічних знань, мислення і культури почуттів у повсякденну норму дій [9, с. 327].
Саме в такому дусі й має трактуватися екологічна культура працівника ОВС, проявом якої є його екологічно обумовлена відповідальна діяльність.
3. ДОСВІД СТВОРЕННЯ Й ДІЯЛЬНОСТІ ЕКОЛОГІЧНОЇ МІЛІЦІЇ
Екологічна міліція – організаційна правоохоронна структура із боротьби з правопорушеннями в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Перша екологічна міліція була створена в м. Набережні Човни (Республіка Татарстан) у 1991 р. в порядку експерименту. Експеримент вдався і дістав позитивний резонанс. Через декілька років аналогічні структури були створені в деяких містах спочатку в Росії, а потім| і в Україні.
Екологічна міліція має широкі функції та повноваження. Основними завданнями екологічної міліції є:
– виявлення, припинення і попередження правопорушень в галузі охорони навколишнього природного середовища;
– встановлення фізичних, юридичних і посадових осіб, винних в їх вчиненні;
– забезпечення контролю за екологічною безпекою на території міст;
– взаємодія з державними природоохоронними, санітарно-епідеміологічними органами, органами з охорони здоров'я, контролюючими органами.
Співробітники екологічної міліції патрулюють території, прилеглі до підприємств і організацій міст, контролюють їх санітарний стан (стихійно виниклі звалища, вивіз сміття з будівельних майданчиків, незаконне заволодіння землею тощо).
В Україні екологічна міліція діє у Львові, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі тощо. Вона існує за рахунок санкцій, які вживаються до порушників природоохоронного законодавства і бюджетного фінансування потребують лише частково. Наприклад, штраф за одне незаконно зрубане дерево сягає 1000 гривень. Екологічна міліція згаданих міст контролює стихійну торгівлю, несанкціоновані звалища, вигул собак без намордників, незаконне будівництво, загазованість повітря транспортом та має ще багато інших функцій.
Так, з 17 до 23 липня 2009 р. підрозділом з охорони навколишнього природного середовища Управління державної служби охорони при УМВС України в Запорізькій області складено 60 протоколів про адміністративні правопорушення. Про це повідомила прес-служба запорізької мерії.
Спільно з інспекцією з карантину рослин в Запорізькій області і представниками райадміністрацій було проведено 2 рейди у Хортицькому і Ленінському районах. Екологічна міліція виявляла і попереджала випадки вивантаження будівельного і побутового сміття у невстановлених місцях; порушників природоохоронного законодавства, які спалюють побутове сміття і суху рослинність.
В ході рейдів складено 4 протоколи за порушення вимог щодо виконання фітосанітарних заходів. Також складено 55 протоколів – за порушення правил впорядкування територій міст та інших населених пунктів, 5 – за знищення або пошкодження зелених насаджень та інших об'єктів озеленення населених пунктів. Протоколи складалися також за спалювання сухої рослинності, листя і відходів – 2; складування будівельних матеріалів за межами будівельних майданчиків, проведення робіт без ордера, захаращення території сміттям та ін. – 31; вивіз і звалювання сміття в невстановлених місцях і організацію звалищ – 1; паркування і виїзд на газон – 10.
ВИСНОВКИ
1. Екологічне право виступає юридичною формою будь-яких екологічних відносин, у тому числі й охоронних. Як галузь права, воно являє собою систему правових норм, котрі регулюють екологічні відносини з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв'язку з природним середовищем, охорони навколишнього природного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб'єктів та підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонах.
2. Суб'єкти екологічного права мають характерні ознаки: вони наділені юридичними правами та обов'язками й реально здатні брати участь в екологічних правовідносинах. Отже, органи внутрішніх справ, зокрема міліція, є суб'єктами екологічного права.
3. Під екологічною (природоохоронною) функцією міліції розуміється її діяльність у сфері застосування природоохоронного законодавства, виявлення причин екологічних правопорушень й розробка заходів для їх попередження та усунення.
4. Правозастосовча діяльність органами міліції здійснюється у значно меншому обсязі поряд з другими органами. Це обумовлено функціями даних органів, встановленими законодавчими актами. Тут можна виділити, перш за все, декілька основних напрямків:
– застосування відповідних норм права у боротьбі з екологічними правопорушеннями;
– запобігання адміністративних правопорушень у галузі екології, що забезпечує належну охорону навколишнього середовища;
– застосування норм адміністративного права про відповідальність правопорушників згідно із встановленим порядком;
– забезпечення суспільної безпеки в особових умовах, викликаних стихійними природними факторами або в наслідок антропогенної діяльності організацій, підприємств і установ, їх посадових осіб.
5. Правозастосовча діяльність міліції у сфері екології носить допоміжний, забезпечувальний характер, який полягає у тому, що органи міліції сприяють основним спеціальним органам у здійсненні останніми своїх безпосередніх функцій у сфері екології щодо застосування норм права, особливо тоді, коли спеціальним органам перешкоджають у цьому.
6. Наразі в законодавстві про екологію містяться приписи про повноваження міліції лише в загальних рисах, не розкриваються їх конкретний зміст, що викликає певні труднощі у застосуванні цими органами еколого-правових норм. У зв'язку з цим постає необхідність відображення в законодавстві більш конкретних повноважень міліції, враховуючи, що існує спеціальний закон про міліцію, розгорнута система спеціального екологічного законодавства.
7. Доцільно було б загальні положення діяльності міліції викласти в основному нормативному акті про неї – Законі України "Про міліцію" – з тим, щоб у концентрованому вигляді зосередити в ньому усі основні й допоміжні функції правозастосовчої діяльності міліції. Разом з тим, у спеціальному екологічному законодавстві необхідно викласти норми права про конкретну еколого-правову діяльність міліції. Оскільки наразі поки що відсутній єдиний і комплексний нормативний акт про регулювання екологічних відносин, то доцільно розташувати правові норми про діяльність міліції у законодавстві про конкретні природні ресурси.
8. Отже, значення екологічного права для працівників ОВС пов’язане, передусім, із тим, що саме його нормами врегульовано правозастосовчу діяльність цих органів у сфері екології, про яку йшлося у наданому рефераті

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 28.04.2009 р.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 80732-X в ред. від 23.07.2009 р.
3. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 11.06.2009 р.
4. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XІІ в ред. від 09.04.2009 р.
5. Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Общ. части учеб. курсов / Под ред. А. А. Погребного. – Харьков: Одиссей, 2000. – 368 с.
6. Адміністративне право України: Навч. посібник / За ред. Т. О. Коломоєць, Г. Ю. Гулєвської. – К.: Істина, 2007. – 216 с.
7. Баб'як О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – 216 с.
8. Гладун З. С. Адміністративне право України: Академічний курс. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 580 с.
9. Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (основи юридичної діяльності: теоретичні, практичні та деонтологічні аспекти): Науково-навч. посібник. – 3-тє вид. – К.: ВІРА-В, 2006. – 534 с.
10. Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана,
М. В. Шульги. – Харків: Право, 2005. – 384 с.
11. Киселев Н. Н. Мировоззрение и экология. – К.: Наукова думка, 1990. – 202 с.
12. Лаптев И. Д. Экологическая культура: Сущность и проблемы формирования. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 194 с.
13. Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія. – Львів: Каменяр, 2005. – 374 с.
14. Титаренко В. Формирование экологической культуры // События и время. – 2001. – № 16. – С. 20 – 24.