К КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ ЄКТІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Господарське право"

на тему:

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ'ЄКТІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

ЗМІСТ

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Суб'єкти господарських правовідносин: поняття,
ознаки, види, особливості правового статусу ................................. 6

 2. Господарські об'єднання як суб’єкти
організаційно-господарських повноважень .................................... 9

 3. Промислово-фінансові групи – особливий різновид
господарських об'єднань ............................................................... 20

 4. Господарські міністерства (відомства) як органи
господарського керівництва .......................................................... 25

 Висновки  .......................................................................................... 29

Список використаної літератури........................................................ 31

ВСТУП

 Актуальність теми роботи. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

 Для реформування економіки України необхідне поглиблення перетворень, задіяння притаманних ринковому порядку важелів та регуляторів суспільно-економічного життя.

 Діапазон пошуку економіко-правової моделі, в якій можливе повне забезпечення прав суб'єктів господарювання, в тому числі фірм, є доволі широким. Головне полягає в тому, щоб, опрацювавши досвід зарубіжних країн і використавши свій, з урахуванням умов України трансформувати його в міцну правову систему, яка може допомогти прискоренню входження України до світового економічного простору [8, с. 7].

 Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2 Господарського кодексу України, надалі – ГК України).

 Проте не всі перелічені категорії осіб є суб'єктами господарських правовідносин. Такими суб'єктами є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність необхідних для цього ознак, а саме:

 – безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних організаційно-правових форм, виробничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки, або керівництво господарською діяльністю, що притаманно власникам майна підприємств, господарським об'єднанням, промислово-фінансовим групам, а також господарським міністерствам та відомствам;

 – створення (набуття статусу суб'єкта господарських відносин) у встановленому законом порядку;

 – наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб'єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю;

 – наявність господарської правосуб'єктності, тобто визнаної державою за певним суб'єктом господарювання можливості бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень).

 Отже, суб'єкти господарських правовідносин – це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю.

 Метою наданої курсової роботи є комплексний аналіз складу, ознак і особливостей правового статусу суб'єктів організаційно-господарських повноважень в Україні.

 Об'єкт дослідження – господарські організації, які здійснюють управління господарською діяльністю, в тому числі й координацію такої діяльності: господарські об'єднання (включаючи і промислово-фінансові групи), господарські міністерства та відомства.

 Предмет дослідження – норми ГК України, законів України, інших нормативно-правових актів, якими врегульовано правовий статус суб'єктів організаційно-господарських повноважень в Україні.

 Методи дослідження – системно-структурний, формально-логічний, порівняльний, описовий.

 Відповідно до поставленої мети в роботі вирішувались такі основні завдання:

 – визначити склад суб'єктів господарських правовідносин, їх поняття, ознаки, види, особливості правового статусу;

 – з'ясувати характерні риси господарських об'єднань як суб’єктів організаційно-господарських повноважень;

 – охарактеризувати промислово-фінансові групи – особливий різновид господарських об'єднань;

 – висвітлити значення і функції господарських міністерств як органів господарського керівництва.

 Структура роботи: вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури.

1. СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, ВИДИ

 Як вже зазначалось, згідно зі статтею 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

 Таким чином, суб'єкти господарських правовідносин – це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю [12, с. 98].

 Суб'єкти господарських правовідносин надзвичайно різноманітні й тому їх класифікують за певними критеріями [6, с. 61].

 За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

 – суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарських правовідносин, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);

 – суб'єкти господарських правовідносин, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в тому числі організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України) [6, с. 63].

 Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти господарських правовідносин [15, с. 53].

 До перших (державних) належать державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, господарські міністерства та відомства.

 До других (комунальних) належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

 До третіх (колективних) – господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями.

 До четвертих (приватних) – індивідуальні підприємці, приватні підприємства.

 До п'ятих (змішаних) – орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності.

 Відповідно до частини 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

 Частина 2 ст. 55 ГК України розрізняє такі категорії суб'єктів:

 1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

 Проте в цій статті не враховані суб'єкти господарювання, які важко віднести до зазначених категорій, зокрема: пайові інвестиційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають статусу юридичної особи; особисте селянське господарство, яке може реалізовувати надлишки сільськогосподарської продукції та надавати послуги зеленого туризму на платних засадах, проте не визнається юридичною особою і суб'єктом підприємництва та відповідно не підлягає державній реєстрації, а лише обліку, що здійснюється сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки [6, с. 65].

 Правовою підставою створення суб'єкта господарювання є рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також рішення інших органів, організацій і громадян.

2. ГОСПОДАРСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ ЯК СУБ’ЄКТИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

 Здійснення підприємницької діяльності її суб'єктами – підприємствами потребує безпосередньої взаємодії з іншими підприємствами з метою колективного використання виробничого, науково-технічного, інформаційного й фінансового потенціалу кожного з них для досягнення більшої ефективності. Це обумовило створення великої кількості та різноманітності видів об'єднань підприємств, що виникають на добровільній основі, з активними "горизонтальними" зв'язками між їх учасниками – суб'єктами підприємницької діяльності [7, с. 32].

 На практиці діє багато різних видів об'єднань підприємств, що потребує їх відповідного правового регулювання.

 Згідно зі статтею 119 ГК України залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

 Державне (комунальне) господарське об'єднання – об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприєм ства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

 Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання (ч. 4, 5 ст. 119 ГК України).

 Господарське об'єднання – об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність (ч. 2 ст. 119 ГК України).

 Господарські об'єднання характеризуються такими ознаками [7, с. 33].

 По-перше, його засновниками (учасниками) можуть бути лише комерційні юридичні особи, тобто організації, основною метою яких є одержання прибутку.

 По-друге, учасники об'єднання зберігають свою юридичну самостійність як суб'єкти права. Це зафіксовано в ч. 1 ст. 121 ГК України: підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

 По-третє, добровільний порядок створення. Добровільність волевиявлення засновників на створення об'єднання знаходить висвітлення в установчому договорі.

 По-четверте, об'єднання визнається новим і самостійним суб'єктом права (юридичною особою), якому належите майно, передане йому засновниками (учасниками).

 За зазначеними ознаками можна показати риси подібності й відмінності господарських об'єднань і господарських товариств [7, с. 34].

 Спільним для цих юридичних осіб є те, що вони створюються на добровільних засадах, їх учасники зберігають свою юридичну самостійність, а вони є новими суб'єктами права і власниками переданого їм засновниками майна.

 Відмінність можна показати за різними підставами – метою діяльності, обсягом і сферою регулювання, а також колом учасників.

 Коло учасників господарських товариств набагато ширше, ніж господарських об'єднань: якщо учасниками господарських товариств можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, то засновниками господарських об'єднань – лише юридичні особи.

 Стаття 120 ГК України називає чотири види господарських об'єднань: асоціацію, корпорацію, консорціум і концерн. Перші два види – договірні, інші – статутні.

 Приведення в законодавстві переліку об'єднань має певне значення для відокремлення різних видів господарських об'єднань, виявлення їх відмінностей. Водночас важливо, що цей перелік не має вичерпного характеру. Можливі й інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами. Це дає змогу включати до сфери чинності ГК України нові, раніше не відомі, види об'єднань [7, с. 35].

 Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації (ч. 2 ст. 120 ГК України).

 Хоча мета асоціації в законодавстві визначена як координація діяльності, зазвичай, – це не єдина мета. Іншими цілями асоціації можуть бути забезпечення захисту прав учасників, представлення загальних інтересів тощо [16, с. 69].

 Асоціація може здійснювати координацію загальних розробок і досліджень, надавати учасникам послуги, зокрема:

 – юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування);

 – інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою для стимулювання попиту на ринках, інформацією з технічних розробок, промислових стандартів і промислової статистики);

 – інші (пошук нових ринків збуту, сфер споживання, розробка і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, умов праці, рівня кваліфікації працівників тощо).

 Асоціація значно поширена як один із головних видів господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності, вигідно відрізняючись від концерну і корпорації невисоким ступенем централізації, від консорціуму – широкою спрямованістю. Вона приваблива для її учасників можливістю поєднання участі в її діяльності з участю в інших асоціаціях і господарських об'єднаннях із збереженням всієї повноти юридичної самостійності [16, с. 70].

 Зазначені особливості асоціації в поєднанні з виконанням нею функцій щодо координації діяльності учасників, наданні їм та іншим організаціям виробничих, комерційних, інформаційних послуг сприяють об'єднанню зусиль учасників, налагодженню господарських зв'язків, кооперуванню виробництва, спричиняють значне зростання кількості асоціацій.

 У рамках асоціацій їх учасники, зазвичай, координують виконання окремих своїх завдань або спільно здійснюють лише частину неосновних функцій. Така обмеженість зв'язку між учасниками виключає можливість взаємної майнової відповідальності за боргами учасників та асоціації в цілому. Це робить можливим участь тієї самої юридичної особи в різних асоціаціях [16, с. 71].

 Управління в асоціації може здійснюватися як спеціально створюваними органами управління, так і головною юридичною особою (за узгодженням учасників). Орган управління, створюваний в асоціації, для учасників, в основному, є інформуючим, координуючим центром, що забезпечує погоджені дії за окремими видами діяльності. Він може бути і центром, що акумулює кошти для здійснення інвестицій і загальних завдань.

 Враховуючи нежорсткий зв'язок між учасниками асоціації і незначний ступінь централізації, ГК України передбачено, що асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

 Створення асоціації визнається таким, що не призводить до порушень антимонопольного законодавства, за дотримання таких умов:

 – асоціація створюється як договірна особа, що не є господарським товариством або підприємством;

 – не здійснює підприємницької діяльності;

 – засновники й учасники асоціації не одержують прямих прибутків (дивідендів) від її діяльності;

 – філії і представництва асоціації мають статус її структурних підрозділів;

 – асоціація є вільною для вступу (виходу) нових учасників (засновників) на підставах дотримання ними установчих документів асоціації і відповідності цим принципам;

 – предмет діяльності асоціації включає координацію господарської діяльності учасників без права втручатися в їхню виробничу і комерційну діяльність та прийняття управлінських рішень;

 – функції і повноваження асоціації виключають можливість здійснення дій, що обмежують конкуренцію серед засновників та інших учасників ринку;

 – асоціація не засновує і не виступає співзасновником нових господарських суб'єктів, не здійснює контроль або управління, у тому числі довірчого, щодо суб'єктів господарювання.

 Найбільш характерними видами координаційної діяльності і функцій асоціації, що розглядаються Антимонопольним комітетом України як такі, що не призводять до створення монопольних утворень, монополізації ринків, обмеження конкуренції, є такі:

 – забезпечення учасників асоціації інформацією з технічних розробок промислових стандартів і промислової статистики;

 – надання учасникам послуг, що найбільш ефективно можуть надаватися на галузевому рівні або централізовано, зокрема, таких, як юридичні консультації, допомога у здійсненні експорту, страхування, кредитування, а також навчання;

 – затвердження норм поведінки асоціації, її учасників або прийняття внутрішнього кодексу поведінки з урахуванням зазначених в інформаційному листі принципів.

 Метою норм є стимулювання кращої підприємницької політики учасників, справедливого поводження зі споживачами, правил і чесних звичаїв у підприємництві;

 – підтримка інтересів учасників у державних органах; координація спільних досліджень і розробок.

 Іншими видами координаційної діяльності і функцій асоціації можуть бути:

 1) забезпечення учасників асоціації ринковою інформацією; здійснення реклами для сприяння розвитку експорту і стимулювання попиту на внутрішніх ринках; здійснення пошуку нових ринків збуту, сфер постачання;

 2) розробка і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, із питань умов праці або рівня кваліфікації працівників, із питань поведінки у відносинах зі споживачами;

 3) сприяння законним інтересам учасників у здійсненні інших видів діяльності, що не суперечать установчому договору.

 Вказані вище види координаційної діяльності і функцій асоціації можуть здійснюватися з урахуванням таких положень:

 – асоціація ні за яких обставин не рекомендує ціни, не здійснює обмін інформацією щодо середніх цін або середнього рівня витрат, не попереджує про заплановані зміни в діях учасників на ринках;

 – відомості про діяльність окремих учасників асоціації не публікуються і не передаються іншим учасникам асоціації, крім як у загальному виді, без визначення окремих учасників і не раніше, ніж через місяць після їх збору. Вони збираються, зберігаються і використовуються як інформація з обмеженим доступом відповідно до чинного законодавства про інформацію. До цих відомостей слід віднести таку інформацію щодо учасника, як ціни, обсяги і вартість реалізації, дійсне становище одержання заявок, обсяги та вартість невиконаних заявок, перелік постачальників і замовників, прогнозований коефіцієнт використання потужностей, а також будь-яка інша інформація, за допомогою якої можна визначити поведінку окремого учасника асоціації.

 В установчих документах асоціації можуть бути передбачені на основі відповідних норм чинного законодавства додаткові припустимі види діяльності асоціації, що пов'язані з особливостями функціонування галузей, ринків, їх сегментів, зокрема, їх державним регулюванням і контролем, особливостями промислової політики в галузі.

 Корпорація – договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації (ч. З ст. 120 ГК України).

 Отже, у корпорації можлива централізація функцій – їх перелік визначається в договорі. Корпорація виконує лише ті функції і здійснює ті повноваження, що добровільно передані їй учасниками.

 Таким чином, учасники можуть передбачати вилучення окремих функцій із свого ведення або зменшення їх обсягів із передачею відповідних виключених повноважень корпорації в цілому.

 Втім, корпорація як договірне об'єднання не може розпоряджатися майном підприємств, що входять до її складу на правах засновників.

 Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

 Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність (ч. 4 ст. 120 ГК України).

 Консорціум створюється на основі тимчасової угоди учасників про об'єднання ресурсів і зусиль із метою фінансування виконання будь-яких завдань. Визнання консорціуму самостійним видом об'єднання дає змогу вважати його юридичною особою.

 Це об'єднання створюється для вирішення конкретних завдань реалізації великих цільових програм і проектів. Після виконання цього завдання консорціум ліквідується або перетворюється на інший вид об'єднання.

 Таким чином, консорціуми не припускають високий ступінь централізації і концентрації управління. Будучи об'єднанням підприємств із метою рішення певних завдань інвестиційного, науково-технічного або фінансового характеру, створюваним на добровільних засадах, консорціум, як і асоціація, характеризує швидше координаційні, ніж субординаційні відносини учасників [6, с. 70].

 Концерн – статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

 Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну (ч. 5 ст. 120 ГК України).

 Концерн дає змогу об'єднати ресурси і зусилля його учасників при зберіганні їхньої повної правової самостійності і юридичної можливості вступу в інші відносини з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

 Відмінність концерну від інших видів господарських об'єднань (особливо від асоціації) – у високому ступені централізації і глибині зв'язку між учасниками.

 Властива концерну централізація значної частини виробничо-господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиної політики в рамках концерну призводить до наділення його широким колом власних повноважень здійснення виробничої діяльності, у тому числі щодо утворення централізованих фінансових фондів, створення нових суб'єктів господарської діяльності в інтересах учасників концерну з тісними господарськими зв'язками і відносинами його учасників усередині концерну [6, с. 71].

 Особливістю концерну є те, що він, порівняно з іншими видами об'єднань, – найбільш централізована структура з жорсткими зв'язками його учасників, які узгоджено здійснюють основну діяльність. Тому установчими документами концерну може бути заборонено його учасникам перебувати одночасно в кількох концернах, але вони мають право бути членами різних асоціацій [6, с. 71].

 Жорсткий взаємозв'язок учасників у концерні створює умови для існування додаткової майнової відповідальності учасників за зобов'язаннями об'єднання в цілому, про що можуть домовитися учасники концерну.

 Високий ступінь централізації робить необхідним обов'язкове створення відокремленого апарату управління. Концерн має право централізувати будь-які функції управління, якщо це передбачено статутом.

 Таким чином, концерн є єдиним виробничо-господарським комплексом, учасники якого тісно пов'язані між собою технологічною та коопераційною єдністю. Вони передають концерну значно більше повноважень, ніж учасники асоціації, і централізують виконання основних напрямків своєї діяльності (виробничої, наукової, інвестиційної, зовнішньоекономічної тощо). Учасники концерну наділяють його правом вирішувати питання, пов'язані з матеріально-технічним забезпеченням, збутом (реалізацією) продукції тощо [6, с. 72].

 Підприємство – учасник господарського об'єднання має право:

 – добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначеними установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

 – бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

 – одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

 – одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту.

 Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 121 ГК України).

 Вступаючи до складу об'єднання, його учасники не тільки зберігають права юридичних осіб, а й можливість вільного виходу з нього.

 Згідно зі ст. 124 ГК України підприємства – учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

 Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.

 Реорганізація та ліквідація господарського об'єднання здійснюються за рішенням підприємств-учасників.

 Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому ГК України щодо ліквідації підприємства. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств або договором.

 Незважаючи на зазначені особливості, всі види господарських об'єднань є юридичними особами, їм належить передане засновниками і придбане самим об'єднанням майно, вони самостійно розпоряджаються отриманим прибутком, здійснюють від свого імені будь-яку діяльність, не заборонену законодавством, відповідають за своїми зобов'язаннями.

3. ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВІ ГРУПИ – ОСОБЛИВИЙ РІЗНОВИД ГОСПОДАРСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ

 Найбільш поширеними формами організаційних формувань об'єднання капіталу в Україні виступають промислово-фінансові групи, тобто об'єднання юридично самостійних компаній, що формуються за допомогою фінансових методів, і, насамперед, – участі в акціонерному капіталі. Утворення об'єднання підприємств є одним з найважливіших напрямів реструктуризації підприємств усіх форм власності. Таке об'єднання повинно відповідати чинному законодавству і забезпечувати захист вітчизняних товаровиробників та прибутковість їх діяльності [10, с. 5].

 Промислово-фінансова група (ПФГ) – це таке господарське об'єднання, яке створюється Урядом України на визначений строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції [6, с. 73].

 Правове становище ПФГ визначається ГК України (ст. 125), Законом України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21.11.1995 р.
№ 437/95-ВР в ред. від 06.01.2004 р., Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781.

 Характерні риси ПФГ як особливого виду господарських об'єднань:

 – заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

 – створюються за ініціативою підприємств та інших організацій низової ланки економіки за рішенням Уряду України;

 – відсутність у ПФГ статусу юридичної особи;

 – мета створення – реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;

 – тимчасовість діяльності ПФГ (створення ПФГ на певний строк);

 – обов'язкова участь у ПФГ банку (банків) і підприємств; крім них до ПФГ можуть входити наукові, проектні та інші організації (установи) будь-яких форм власності;

 – порядок створення ПФГ:

 а) укладення між майбутніми учасниками ПФГ Генеральної угоди про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції;

 б) подання уповноваженою особою ініціаторів створення ПФГ Міністерству економіки передбаченого законом пакету документів і узгодження питання щодо доцільності і обгрунтованості створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

 – відсутність спеціально створеного органу управління, функції якого, в тому числі представлення інтересів ПФГ в Україні та за її межами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;

 – особливий порядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється Міністерством економіки та з питань економічної інтеграції;

 – ПФГ діють на підставі Генеральної угоди про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції;

 – законом для ПФГ передбачаються пільги:

 1) головне підприємство та учасники ПФГ звільняються від сплати вивізного (експортного) мита і митних зборів у разі експорту проміжної продукції;

 2) головне підприємство та учасники ПФГ звільняються від сплати ввізного (імпортного) мита і митних зборів у разі імпортування проміжної продукції;

 3) на банки – учасників ПФГ не поширюються обмеження щодо внесків комерційних банків до статутних фондів інших підприємств і організацій, встановлені ч. 4 ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність", у частині інвестування коштів у розробку або розвиток і модернізацію виробництва кінцевої та проміжної продукції ПФГ;

 – вихід (виключення) головного підприємства або іншого учасника ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

 – реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника ПФГ із складу ПФГ Кабінет Міністрів України може здійснювати у таких випадках:

 1) за поданням Головної державної податкової інспекції України в разі більш як дворазового порушення норм ст. ст. 4 і 5 Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні";

 2) припинення постановою або законом, прийнятими Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена ПФГ;

 3) у зв'язку з неефективною реалізацією ПФГ відповідних державних програм;

 – контроль та перевірку діяльності ПФГ здійснюють у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, органи державної податкової інспекції, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, інші державні органи, а також аудиторські організації;

 – ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України у випадках:

 1) у зв'язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності;

 2) неможливістю реорганізації ПФГ у вищезгаданих випадках;

 3) за ініціативою учасників ПФГ.

 Функціонування ПФГ в Україні виявляє комплекс проблем корпоративного управління, а саме:

 1) вибір типу промислово-фінансового об'єднання;

 2) вирішення конфлікту інтересів учасників;

 3) вибір схем управління реальними власниками [7, с. 33].

 Особливим мотивом інтеграції підприємств у єдину корпоративну структуру є намагання скористатися потенційними плодами інтеграції без жорстокої централізації контролю над ресурсами. Проте більшість керівників  підприємств намагаються уникнути концентрації акцій в руках великих зовнішніх інвесторів (у тому числі банків) при розміщенні акцій. Під впливом економічних умов ставлення до великих зовнішніх акціонерів еволюціонує у напрямі пошуку партнерів до взаємовигідного співробітництва [7, с. 34].

 Внутрішньогрупові відносини є найбільш "вузьким місцем" ПФГ, що може спричинити:

 – неповну реалізацію інтеграційного ефекту;

 – значну дистанцію між груповими проектами та їх практичною реалізацією;

 – проблеми головного підприємства ПФГ щодо реальних важелів впливу на підприємства – членів групи;

 – відсутність стратегії спільної діяльності;

 – дефіцит надійної та оперативної інформації про роботу підприємств тощо.