Кр 1. Поняття господарського спору. 2. справи, які вирішуються господарським судом

 КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 з дисципліни "Господарський процес"

 ПЛАН

 1. Поняття господарського спору.
Підвідомчість та підсудність  господарських спорів ..................... 3

 2. Категорії справ, які вирішуються господарським судом ............. 6

 Задача ................................................................................................. 9

 Список використаної літератури ..................................................... 11

1. ПОНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СПОРУ. ПІДВІДОМЧІСТЬ
ТА ПІДСУДНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

 Господарський спір - це спір між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (у тому числі іноземними), громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності щодо їх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів у сфері господарської діяльності.

 Господарські спори підвідомчі господарським судам.

 В юридичній літературі відсутнє загальновизнане визначення поняття підвідомчості господарських справ.

 Одні автори підвідомчість справ господарським судам розуміють як коло справ, віднесених до ведення цих органів у силу прямої вказівки закону [6, С. 55].

 Інші автори вважають, що юридичні норми, сукупність яких утворює інститут підвідомчості, визначають не компетенцію певних юрисдикційних органів, а властивості (характер спірних правовідносин) справ, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції того чи іншого органу [8, С. 61].

 Останнє розуміння підвідомчості дозволяє враховувати характер спірних правовідносин і відносити вирішення однохарактерних (однотипових) спорів до ведення того чи іншого органу. Це дає змогу не виходити лише з того, що вже встановлено в законодавстві, а вдосконалювати норми інституту підвідомчості.

 Таким чином, інститут підвідомчості використовується для визначення кола справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє відмежувати їх від справ, віднесених до ведення інших органів.

 Критеріями, що визначають підвідомчість справ господарському суду, є суб'єктивний склад і характер діяльності суб'єкта (підприємницька діяльність).

 Цей підхід поширений і в українській юридичній літературі. В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктивний (суб'єктивний склад) і об'єктивний (певний характер спірного матеріального правовідношення).

 Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує всі господарські спори, що виникають між юридичними особами, а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності і ним, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

 Чинний Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) не дає визначення поняття підвідомчості, однак зі змісту ст. 12 можна зрозуміти, що підвідомчість - це розмежування повноважень господарських судів та інших органів, в тому числі загальних судів, щодо розгляду господарських справ.

 Розглядати підвідомчість доцільно в сукупності з аналізом підсудності, недарма обидва ці поняття поєднані в одному розділі ГПК України - розділі ІІІ "Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ".

 На відміну від підвідомчості, яка визначає розмежування повноважень господарських судів та інших органів, у тому числі загальних судів, щодо розгляду господарських справ, підсудність означає розмежування компетенції між різними ланками господарських судів та між окремими судами однієї ланки. Таке розмежування здійснюється за двома ознаками:

 1) родовою ознакою, тобто родом справи, її предметом. За допомогою родової підсудності можна встановити, якій судовій ланці підсудна конкретна справа. Загальні положення родової підсудності визначено у ст. 13 ГПК України;

 2) територіальною ознакою, тобто за місцезнаходженням сторін. Територіальна підсудність дозволяє розмежовувати компетенцію господарських судів одного рівня. Територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК України.

 Територіальна підсудність справи за участю відособленого структурного підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог ст. 15 ГПК України за місцезнаходженням відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи.

 Оскільки цей підрозділ діє в межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

 У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та (або) коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю - у господарський суд за місцем знаходження юридичної особи.

 Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї зі сторін, до якої звернувся заявник.

 З територіальної підсудності зроблено три винятки, які охоплюються поняттям виключної підсудності.

 Виключна підсудність має місце тоді, коли категорія справ законом віднесена до підсудності конкретного суду, що виключає можливість розгляду цих справ у будь-якому іншому суді.

 Так, справи, що виникають з договору перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

 Справи в спорах про право власності на майно, або витребування майна з чужого незаконного володіння, чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

 Місцезнаходження майна має бути достовірно встановлено й підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсудність справи визначається на загальних підставах згідно із ст. 15 ГПК України.

 Справи у спорах, в яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

 2. КАТЕГОРІЇ СПРАВ, ЯКІ ВИРІШУЮТЬСЯ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДОМ

 Відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:

 1) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

 - спорів, що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;

 - спорів про встановлення цін на продукцію, а також тарифів на послуги, якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

 - інших спорів, вирішення яких відповідно до законодавства України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

 2) справи про банкрутство;

 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

 Таким чином, підвідомчість господарських спорів господарським судам і відмежування їх від підвідомчості іншим юрисдикційним органам проводиться на підставі правових ознак, а саме - характеру спірних правовідносин, суб'єктивного складу спору, їх місцезнаходження.

 При вирішенні питань щодо підвідомчості спорів за участю фізичних осіб, які здійснюють чи здійснювали підприємницьку діяльність, необхідно враховувати, зокрема, таке.

 Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, але не мають виданого у встановленому порядку свідоцтва про державну реєстрацію підприємця, не набувають статусу підприємця. Отже, спори за участю таких громадян, у тому числі пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, не підвідомчі господарським судам.

 З моменту скасування державної реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, за його особистою заявою, спори за участю такого громадянина, у тому числі пов'язані зі здійсненням ним раніше підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушено до настання зазначених обставин.

 Якщо в державній реєстрації громадянину було відмовлено або її не проведено у встановлений строк, справи зі спорів про визнання недійсним акта відповідного державного органу про відмову в реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності або про спонукання провести таку реєстрацію підвідомчі суду, а не господарському суду.

 Справи зі спорів про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, підлягають розгляду господарськими судами лише за умови попереднього спростування цих відомостей за рішенням суду загальної юрисдикції або добровільно особою, яка їх поширила.

 Задача.

 Господарським судом міста Києва було розглянуто справу за позовом Донецького інституту туристичного бізнесу до Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним рішення про анулювання виданої йому ліцензії на здійснення освітньої діяльності та винесено рішення про задоволення позову.

 Як ви оцінюєте позицію суду? Як би ви вирішили цю справу?

 Відповідно до пункту 2 Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 р. № 1019 (надалі - Порядок), діяльність у сфері вищої освіти підлягає ліцензуванню. підготовка до вступу у вищі навчальні заклади.

 Згідно із пунктом 10 Порядку ліцензування щодо надання послуг у сфері вищої освіти проводить МОН - Міністерство освіти і науки України.

 Як зазначається у п. 31 Порядку за результатами перевірки дотримання ліцензійних умов орган ліцензування має право анулювати ліцензію.

 Підставами для анулювання ліцензії є:

 1) відповідна заява навчального закладу;

 2) порушення ліцензійних умов, які не можуть бути усунені протягом трьох місяців;

 3) акт про повторне протягом року порушення ліцензійних умов або вимог інших нормативно-правових актів;

 4) рішення про припинення діяльності навчального закладу;

 5) акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих для отримання ліцензії;

 6) акт про встановлення факту надання освітніх послуг за ліцензією (її копією), переданою іншій юридичній особі або фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності;

 7) акт про невиконання зазначеного у п. 31 Порядку розпорядження щодо усунення фактів порушення ліцензійних умов, вимог нормативно-правових актів;

 8) акт про створення навчальним закладом або фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності перешкод для проведення його перевірки;

 9) рішення органу атестації або акредитації про визнання навчального закладу, окремих напрямів підготовки (спеціальностей) неакредитованим, неатестованими.

 Отже, при наявності відповідних підстав МОН мало право анулювати ліцензію на право здійснення Донецьким інститутом туристичного бізнесу освітніх послуг.

 Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон Україні від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р.

 Відповідно до частини 8 ст. 21 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон Україні" від 01.06.2000 р. в ред. від 01.01.2008 р. рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

 Як випливає із положень ч. 1 ст. 12 ГПК ця справа підсудна саме господарському суду.

 Отже, якщо ліцензія на здійснення освітньої діяльності Донецьким інститутом туристичного бізнесу анульована на законній підставі, його позов до МОН судом не повинен був задовольнятися. Якщо підстав для анулювання ліцензії немає - суд мав задовольнити позов Донецького інституту туристичного бізнесу.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р.
   № 1798-XІІ в ред. від 15.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон Україні від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р.
4. Порядок ліцензування діяльності з надання освітніх послуг: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 р. № 1019
5. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. - Харьков: Эспада, 2002. - 510 с.
6. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Укл. В.Є. Беляневич. - К.: Юстініан, 2002. - 490 с.
7. Хозяйственный процесс: Учебник. - Харьков: Консум, 2003. - 456 с.
8. Чернадчук В. Д., Сухонос В. В. Основи господарського процесуального права України: Навч. посібник. - 2-ге вид., стер. - Суми: Університетська книга, 2003. - 220 с.