Кр 1. Порядок і способи створення господарських організацій. 2. Загальна характеристика договору перевезення вантажів

 КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 з дисципліни "Господарське право України"

 ЗМІСТ

 1. Порядок і способи створення господарських організацій.

... Державна реєстрація. Ліцензування.
Підстави, порядок, форми припинення діяльності
господарських організацій.

... Загальний порядок і термін проведення ліквідації .......................... 3

 2. Загальна характеристика договору перевезення вантажів ............ 11

 Практичне завдання .......................................................................... 19

 Список використаної літератури ...................................................... 22

1. ПОРЯДОК І СПОСОБИ СТВОРЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ. ЛІЦЕНЗУВАННЯ. ПІДСТАВИ, ПОРЯДОК, ФОРМИ ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ. ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК І ТЕРМІН  ПРОВЕДЕННЯ ЛІКВІДАЦІЇ

 Стаття 56 ГКУ визначає загальні засади створення суб'єкта  господарювання, в тому числі правові підстави, форми створення, необхідність додержання вимог чинного законодавства.

 Правовою підставою створення суб'єкта господарювання є рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також рішення інших органів, організацій і громадян.

 При цьому можуть застосовуватися різні форми - заснування нового чи реорганізації (злиття, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання.

 Суб'єкт господарювання може бути утворений шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України (ч. ч. 3-5 ст. 40 ГКУ; ст. 53 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р. в ред. від 16.03.2006 р.).

 Створення суб'єкта господарювання має здійснюватися з обов'язковим додержанням вимог господарського законодавства, включаючи антимонопольно-конкурентне (ст. ст. 25-41, 126, 251-257 ГКУ, Закон України "Про захист економічної конкуренції" та ін.), щодо запобігання економічній концентрації.

 Суб'єкт господарювання створюється і діє на підставі установчих документів (документа), які мають відповідати встановленим вимогам.

 Загальні вимоги до установчих документів визначаються ст. 57 ГКУ, а спеціальні - в законах, які визначають особливості правового статусу суб'єктів господарювання з виключними видами діяльності: "Про банки і банківську діяльність" (ст.ст. 17-18, 22)); "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди" (ст.ст. 9, 23-24), "Про страхування" (ст.ст. 2, 30, 31) та ін.

 Загальні вимоги щодо установчих документів стосуються:

 - видів установчих документів: рішення про утворення суб'єкта господарювання (приймається при створенні господарської організації унітарного типу), засновницький договір (укладається у разі заснування суб'єкта господарювання двома і більше особами), статут (приймається в передбачених законом випадках - при створенні підприємства; господарських товариств, що належать до об'єднань капіталів; виробничого кооперативу), положення (філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій зі статусом юридичної особи);

 - змісту установчих документів (в них мають бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом);

 - спеціальні вимоги до засновницького договору, статуту, положення. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону; статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством); положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування, відокремлених підрозділів господарської організації зі статусом юридичної особи.

 Загальні засади державної реєстрації суб'єктів господарювання закріплюються в ст. 58 ГКУ.

 Положення про державну реєстрацію також містяться: в ЦК України - в ч. 2 ст. 50 (щодо фізичних осіб - підприємців), в ст. 89 (щодо юридичних осіб), в Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 р. в ред. від 01.01.2007 р.

 Зазначений Закон досить грунтовно в своїх 53 статтях регулює більшість питань, пов'язаних з державною реєстрацією вказаних осіб (місце проведення - у виконавчому комітеті міської ради міста, обласного значення або у районній, районній у містах Києві і Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання індивідуального підприємця - ст. 5; документи, які подаються для державної реєстрації - ст.ст. 8, 24, 42; відомості, що заносяться до Єдиного державного реєстру - ст. 17; порядок їх отримання та обов'язкова публікація - ст.ст. 20-22; строк державної реєстрації - не більше трьох робочих днів з дати надходження необхідних документів для реєстрації юридичної особи - ст. 25 і двох робочих днів - для реєстрації індивідуального підприємця - ст. 43; підстави відмови в державній реєстрації - ст.ст. 27, 30) та ін.

 Спеціальний порядок державної реєстрації може бути основним (Закон України "Про банки і банківську діяльність" (ст.ст. 17-18, 22) або додатковим (Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (п.п. 13-14 ч. 2 ст. 7); Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" - щодо корпоративних інвестиційних фондів передбачає загальну (ст. 8) та спеціальну реєстрацію (ст. 11), а щодо пайових інвестиційних фондів - лише спеціальну (ст. 23).

 Обсяг правосуб'єктності (прав та обов'язків) і суб'єктів господарювання залежить від низки чинників, у тому числі від правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління, право оперативно-господарського використання), від основного виду діяльності та відповідно - можливості чи неможливості здійснювати інші види господарської діяльності (спеціальна правосуб'єктність і відповідно - можливість здійснювати лише окремі види діяльності характерна, наприклад, для інститутів спільного інвестування, комерційних банків, страхових компаній, фондових бірж).

 Загальні обов'язки суб'єктів господарювання досить численні, а саме:

 1) отримати дозволи ліцензії для здійснення тих видів господарської діяльності згідно із Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. в ред. від 01.01.2008 р.

 Для отримання ліцензії суб'єкт підприємницької діяльності подає органу, що визначається Кабінетом Міністрів України (це підпорядковані Кабінету Міністрів міністерства та відомства, до сфери діяльності яких входить той вид підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню) заяву про видачу ліцензії, в якій зазначаються: відомості про суб'єкта господарювання - заявника; найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи; вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

 До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

 Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі (що може мати місце у разі виявлення недостовірних даних у поданих заявником документах, а також у разі неможливості здійснення заявником певного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов) у строк не пізніше ніж десять робочих днів від дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності;

 2) отримати в передбачених законом випадках патент.

 Для здійснення окремих видів підприємницької діяльності (роздрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку, гральний бізнес, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) законодавством України (Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996 р. в ред. від 01.01.2007 р.) передбачається необхідність отримання торгового патенту - дозволу на торгівлю, що видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності, державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів (за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг), а при застосуванні пересувної торговельної мережі - за місцем реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Порядок надання торгового патенту встановлюється згаданим законом;

 3) дотримуватися вимог антимонопольного - конкурентного законодавства;

 4) вести бухгалтерський облік і звітність;

 5) сплачувати податки та інші обов'язкові платежі;

 6) забезпечувати безпеку виробництва (екологічну, пожежну, радіаційну, санітарно-епідеміологічну, щодо охорони праці тощо);

 7) не порушувати права та законні інтереси інших осіб;

 8) виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.

 Спеціальні обов'язки притаманні для суб'єктів господарських правовідносин із спеціальним (виключним) предметом діяльності.

 Основні засади припинення діяльності суб'єктів господарювання визначаються ГКУ (ст.ст. 59-61), а спеціальні - законами, що визначають особливості правового статусу суб'єктів господарювання зі спеціальним (виключним) видом діяльності.

 Основні засади, закріплені в ГКУ, передбачають:

 - форми припинення (реорганізація шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідація);

 - підстави припинення діяльності, відповідно до яких розрізняють:

 а) добровільне припинення - ліквідацію чи реорганізацію (за рішенням власника чи уповноваженого ним органу або вищого органу управління суб'єкта господарювання, яким зазвичай є загальні збори учасників (акціонерів, членів кооперативу), у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено);

 б) примусове припинення (за рішенням антимонопольних органів чи суду у передбачених законом випадках, в тому числі у разі визнання суб'єкта господарювання в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом; у разі скасування його державної реєстрації у передбачених законом випадках);

 - принцип публічності прийняття рішення про припинення діяльності суб'єкта господарювання (оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або в офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання - ч. 8 ст. 59 ГКУ);

 - форми захисту інтересів кредиторів (щодо реорганізації - визначення правонаступників суб'єкта господарювання, який припиняє свою діяльність  в результаті реорганізації; щодо ліквідації - встановлення порядку ліквідації та задоволення вимог кредиторів (задоволення претензій кредиторів з майна суб'єкта господарювання, що ліквідується; повернення майна, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, його власникові (учасникам суб'єкта господарювання, що ліквідується).

 Стаття 112 ЦК України більш грунтовно регулює питання задоволення вимог кредиторів, встановлюючи черговість (чотири черги).

 Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГКУ. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується (ч. 1 ст. 60 ГКУ).

 Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

 Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

 Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

 Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ

 Загальні правила перевезення вантажів закріплено наразі у двох фундаментальних документах - Цивільному і і Господарському кодексах України. Причому в цьому питанні їх норми не завжди збігаються.

 Більшість фахівців сьогодні погоджуються, що ЦКУ містить загальні норми, які поширюються на всіх учасників цивільних відносин, а ГКУ - пріоритетніші спеціальні норми стосовно учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), й тільки їх.

 Погоджуючись із такою позицією, подальший розгляд загальних правил укладення та виконання договорів перевезення вантажів вестимемо у двох напрямках: правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення вантажу між перевізником - суб'єктом господарювання і споживачем його послуг, який не є суб'єктом господарювання; правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення між суб'єктами господарювання.

 У першому випадку "працюватиме" тільки цивільне законодавство, а у другому - цивільне та господарське законодавство в комплексі, де перевага буде за останнім.

 Чинне законодавство виділяє два різновиди договору перевезення вантажу: разовий та довгостроковий.

 Визначення разового договору перевезення вантажу міститься у ст. 909 ЦКУ і ч. 1 ст. 307 ГКУ (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Визначення договору перевезення вантажу

Договір перевезення вантажу укладається не між суб'єктами господарювання – діє визначення статті 909 ЦКУ	Договір перевезення вантажу укладається між  суб'єктами господарювання – діє визначення частини 1 статті 307 ГКУ
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату	За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити доручений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством або договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату

 Ці визначення надзвичайно важливі в тому плані, що дають перелік умов, необхідних для разового договору перевезення вантажу. Виходить, що такий договір у будь-якому разі має містити:

 1) характеристики вантажу (найменування, сорт, вага, кількість місць тощо);

 2) пункт призначення, куди має бути доставлено вантаж.

 Що стосується розміру плати за перевезення, то вона може встановлюватися за домовленістю сторін згідно із затвердженими тарифами (наприклад, на залізничному транспорті). Якщо розмір провізної плати не визначено, то згідно з ч. 1 ст. 916 ЦКУ справляється "розумна" плата.

 Водночас господарський договір перевезення вантажу, укладений між суб'єктами господарювання, крім цих умов, має містити також і строк доставлення вантажу (або посилання на документ, яким установлено цей строк).

 За довгостроковим договором здійснюється не одна, а ціла серія перевезень вантажів. Особливості змісту такого договору встановлено ст. 914 ЦКУ і ч. 3 ст. 307 ГКУ (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Вимоги до змісту довгострокового договору перевезення вантажу

Договір перевезення вантажу укладається не між суб'єктами господарювання – діють особливі вказівки статті 914 ЦКУ з урахуванням загального визначення статті 909 ЦКУ

Договір перевезення вантажу укладається між суб'єктами господарювання – діють особливі вказівки частини 3 статті 307 ГКУ з урахуванням загального визначення частини 1 статті 307 ГКУ

Перевізник і власник (володар) вантажу у разі потреби здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов'язується в установлені строки приймати, а власник (володар) вантажу – передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передачі вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення: найменування перевізника, відправника та одержувача; характеристики вантажу; пункт призначення; розмір плати за перевезення

Вантажовідправник і перевізник у разі потреби здійснення систематичних протягом певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується в установлені строки приймати, а вантажовідправник – подавати до перевезення вантажі в узгодженому сторонами обсязі. Довгостроковий договір на перевезення вантажу також має містити найменування перевізника, відправника та одержувача, характеристики вантажу, зазначення пункту призначення, розмір плати за перевезення і строк доставлення вантажу (або посилання на документ, яким установлено цей строк)

 Крім того, згідно з нормами ст. 180 ГКУ довгостроковий договір перевезення вантажу між суб'єктами господарювання повинен містити строк дії.

 Особливість договору перевезення вантажів полягає в тому, що вантажоодержувач, не беручи участі в укладенні договору, набуває права вимоги до перевізника щодо видачі вантажу в пункті призначення. При невиконанні перевізником обов'язку стосовно доставлення вантажу на адресу одержувача він має право пред'явити до нього претензію з приводу втрати вантажу, а при неналежному виконанні ним обов'язків - претензію з приводу нестачі або пошкодження вантажу, а також із приводу прострочення в його доставленні.

 Загальним правилом для всіх договорів перевезення вантажу незалежно від статусу його учасників є необхідність дотримання письмової форми. Таку вимогу встановлено ч. 2 ст. 909 ЦКУ і ч. 2 ст. 307 ГКУ. При цьому обидва кодекси передбачають, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносаменту тощо).

 Однак розглядати ці документи як власне договір перевезення у письмовій формі можна не в усіх випадках, а лише тоді, коли це прямо передбачено законодавством (наприклад, при одноразовому перевезенні вантажів залізничним транспортом роль письмової угоди виконує накладна). У решті випадків покладатися тільки на складання перевізного документа ризиковано. Для "надійності відносин" вантажовідправнику і перевізнику варто обмінятися примірниками "традиційного" письмового договору, підписаного обома сторонами. Права та обов'язки сторін договору при пред'явленні транспортних засобів та вантажу

 На початковому етапі виконання договору перевезення вантажу для його учасників нормами ст. 917 ЦКУ і ст. 308 ГКУ передбачено комплекс прав та обов'язків. Наведемо їх у вигляді таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Права та обов'язки сторін договору перевезення вантажу при пред'явленні транспортних засобів та вантажу до перевезення

Перевізник		Відправник
Права	Обов'язки	Права	Обов'язки
Може відмовитися від прийняття вантажу, поданого в тарі та (або) упаковці, що не відповідають установленим вимогам, а також у разі відсутності чи неналежного маркування вантажу	Надати транспортні засоби під завантаження у строк, установлений договором*. З моменту прийняття вантажу до перевезення перевізник зобов'язаний забезпечити його збереження і видати відправнику – суб'єкту господарювання документ про прийняття вантажу до перевезення	Може відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу	Пред'явити в установлений строк* вантаж у належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також промарковано відповідно до встановлених вимог. Відправник – суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний передати перевізнику разом із вантажем

  * Отже, наявність цього строку в договорі також необхідна.

 Установлення цих прав та обов'язків мають на меті забезпечити належне виконання договору перевезення вантажу.

 Свої правила діють й на етапі отримання вантажу за договором перевезення. Установлено їх ЦКУ та ГКУ (таблиця 2.4).

Таблиця 2.4

 Права та обов'язки сторін договору перевезення вантажу при отриманні вантажу в пункті призначення

Договір перевезення вантажу укладено не між суб'єктами господарювання – діють правила статей 916 і 919 ЦКУ

Договір перевезення вантажу укладено між суб'єктами господарювання – діють розглянуті загальні правила статей 916 і 919 ЦКУ (гр. 1) одночасно з особливими вказівками статей 310 і 314 ГКУ (гр. 2)

Перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із сутності зобов'язання. Вантаж, не виданий одержувачу на його вимогу протягом 30 днів після закінчення строку його доставлення, якщо триваліший строк не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим. Вантажоодержувач має прийняти вантаж, що прибув після закінчення зазначених вище строків, і повернути виплачену йому перевізником суму за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами)

Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, що прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого чи зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що в результаті зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, у встановлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це. Вантаж, не отриманий протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається незатребуваним та реалізується в установленому законодавством порядку. У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши отримане за його втрату або нестачу відшкодування

 Як можна побачити, договір перевезення у сфері господарювання відзначається жорсткими умовами отримання вантажу. Причому ці правила поширюються на будь-який вид транспорту.

 Загальні правила відповідальності за договором перевезення вантажу встановлені одночасно на рівні ЦКУ і ГКУ. Згідно з їх нормами здебільшого для визначення обсягу відповідальності та правил її застосування необхідно орієнтуватися на спеціальне законодавство у сфері перевезень певним видом транспорту і на умови договору.

 Втім, для деяких ситуацій ЦКУ і ГКУ встановлюють конкретні межі відповідальності (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

 Загальні правила відповідальності за договором перевезення вантажу

(продовження таблиці 2.5)

 Договір перевезення вантажу належить до тієї категорії договорів, за якими заінтересована сторона не може відразу звернутися до суду за вирішенням спору, що виник. Спочатку необхідно пройти етап досудового врегулювання, пред'явивши перевізнику письмову претензію. Загальні строки такої претензійної роботи і строки позовної давності за договором перевезення вантажу встановлено ЦКУ і ГКУ (таблиця 2.6).

Таблиця 2.6

Строки претензійної роботи і позовної давності за договором перевезення вантажу

Договір перевезення вантажу укладено не між суб'єктами господарювання – діють правила статті 925 ЦКУ

Договір перевезення вантажу укладено між суб'єктами господарювання – діють вказівки статті 315 ГКУ

До пред'явлення перевізнику позову за договором перевезення вантажу обов'язковим є пред'явлення йому претензії в порядку, установленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлено вантажовідправником чи одержувачем вантажу в разі повної або часткової відмови перевізника в задоволенні претензії або неотримання від перевізника відповіді в місячний строк. До вимог за договором перевезення

До пред'явлення перевізнику позову за договором перевезення вантажу обов'язковим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів та премій – протягом сорока п'яти днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника протягом трьох місяців про її задоволення або відхилення, а щодо претензії стосовно перевезення у прямому змішаному сполученні – протягом шести місяців. Претензії щодо сплати ш Имя файла: Кр 1. Порядок і способи створення господарських організацій. 2. Загальна характеристика договору перевезення вантажів .doc Размер файла: 125 KB Загрузки: 2136 Загрузки Скачать Зверніть увагу! Роботи можно скачати у форматі Ворд безкоштовно та без реєстрації.   В назвах робіт першою буквою йде скорочення, яке означає наступне: Б – білет Д - доповідь ІндЗ - індивідуальне завдання К – курсова К.р. – контрольна робота Р – реферат П - презентація Усі схеми та малюнки доступні у форматі ворд.   © 2025 Рефераты от Cтрекозы Дизайн сайта - студия DNL