Кр 1. Принципи господарського права 2. держзамовлення на поставку продукції для державних потреб

 КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 з дисципліни "Господарське право"

 ПЛАН

 1. Принципи господарського права: поняття, значення,
загальна характеристика .................................................................. 3

 2. Механізм формування, розміщення та виконання державних
замовлень на поставку продукції для державних потреб.
Поняття державного контракту ....................................................... 7

 Список використаної літератури ...................................................... 14

 1. ПРИНЦИПИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА:
ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

 Принципи права - це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображують суттєві положення права [7, с. 17].

 Призначення правових принципів полягає в тому, що вони:

 1) здійснюють універсальне й узагальнене закріплення основ суспільного устрою;

 2) забезпечують одноманітне формулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системоутворюючого та ін.) [7, с. 18].

 Залежно від функціонального призначення і об'єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові та спеціально-правові [9, с. 80].

 Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів і націй, єдність суспільних і особистих інтересів тощо).

 Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища і поділяються на загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи, принципи інститутів права.

 Загальноправовими принципами є:

 1) принцип гуманізму - домінування у формуванні та функціонуванні правової системи невід'ємних природних прав і свобод людини;

 2) принцип рівності громадян перед законом - всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної та іншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права і обов'язки, несуть рівну відповідальність перед законом;

 3) принцип демократизму - право, законодавство адекватно відображують волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії;

 4) принцип законності (правності) - здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі й у відповідності з нормами права, природними правами і обов'язками людини;

 5) принцип взаємної відповідальності держави і особи - не лише особа відповідальна перед державою, але й держава перед особою. Вони пов'язані взаємними правами і обов'язкам [9, с. 82].

 Міжгалузеві принципи на відміну від загальноправових діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах. Наприклад, принцип здійснення правосуддя тільки судом чи принцип матеріальної відповідальності.

 Галузеві принципи притаманні окремим галузям права. Дія принципів правових інститутів відповідно обмежена їх предметом регулювання.

 У загальнотеоретичній правовій літературі зазначається, що мета права визначає й ті правові засоби, за допомогою яких вона досягається. Підкреслюється також, що у своєї сукупності ці засоби характеризують весь механізм правового регулювання.

 Головна мета господарського права - зміцнення порядку в господарюванні, забезпечення узгодженості й координації дій господарюючих суб'єктів, їх заінтересованості в підвищенні ефективності виробництва. Проте, щоб досягти цієї мети у реальній економіці, господарське право повинно мати певну низку засобів впливу [10, с. 58].

 Що стосується механізму господарсько-правового регулювання, то він включає специфічні засоби - принципи і методи господарсько-правового регулювання, господарські правовідносини, акти реалізації господарсько-правових норм, господарсько-правову відповідальність та ін.

 У принципах і методах, як і в інших перелічених вище правових засобах, відображується сутність господарсько-правового регулювання, а тому вони мають чималий регулюючий потенціал. Водночас у механізмі господарсько-правового регулювання кожен з них посідає своє особливе місце, хоча вони нерідко обумовлюють або доповнюють один одного.

 Принципи господарського права - це керівні підстави, що визначають характер правового регулювання відповідних відносин [10, с. 60].

 В окремих випадках вони можуть безпосередньо застосовуватися при регулюванні господарських відносин. Так, ці принципи стають необхідним засобом тлумачення норм права при їх реалізації. Адже та чи інша норма, встановлюючи конкретне правило поведінки, не завжди вказує на те, яка керівна ідея закладалася в його основу. Якщо ж при застосуванні норми постійно враховуються принципи регулювання, то зміст правила поведінки стає більш чітким [8, с. 71].

 Принципи застосовуються й тоді, коли виявляються пробіли в чинному господарському законодавстві та виникає необхідність у застосуванні аналогії права. Адже суд не може відмовити в розгляді справи за її суттю, якщо він не виявив конкретне правило поведінки, що могло зазначити шлях вирішення в справі. У цьому випадку і з'являється можливість вирішення такої справи із використанням принципів господарсько-правового регулювання.

 Використання правових принципів може виявитися вельми корисним й в правотворчості, зокрема з метою подолання постійно зростаючої складності законодавства.

 Остання виявляється, наприклад, у зростанні обсягу нормативного матеріалу, збільшенні казуїстичності та суперечливості правових розпоряджень тощо. Законодавчі акти останнім часом стали дещо декларативними. Якби в них чіткіше формулювалися цілі та принципи регулювання, то цього можна було б уникнути.

 До основних принципів господарського права відносяться:

 - свобода господарської діяльності, ініціативи і підприємництва в рамках суспільного господарського порядку;

 - свобода руху капіталів, товарів і послуг;

 - рівний захист державою прав всіх суб'єктів господарювання;

 - демонополізація економіки і розвиток добросовісної конкуренції;

 - обмеження втручання державних органів у господарські відносини;

 - забезпечення народногосподарських (національних) інтересів шляхом державної підтримки науково-технічного прогресу;

 - державний і суспільний захист інтересів споживача;

 - декриміналізація і детінізація економіки;

 - забезпечення правопорядку і законності в господарській діяльності.

 У господарсько-правових відносинах принципи господарського права знаходять свій відбиток як в приватних інтересах учасників господарської діяльності, так і в інтересах суспільства [8, с. 72].

 Саме принципи господарського права покликані бути тією ланкою в регламентації поведінки учасників господарської діяльності, що погоджує їх інтереси. Причому цю функцію принципи виконують за допомогою методу господарсько-правового регулювання, основне призначення якого - забезпечити рівне підпорядкування суб'єктів господарювання суспільному господарському порядку.

 2. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ, РОЗМІЩЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ НА ПОСТАВКУ ПРОДУКЦІЇ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ. ПОНЯТТЯ   ДЕРЖАВНОГО КОНТРАКТУ

 Згідно зі статтею 12 Господарського кодексу України (далі - ГК України) держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

 Основним засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, серед інших, державне замовлення.

 Як зазначається у ч. 1 ст. 13 ГК України, державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

 Державний контракт - договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини (ч. 2 ст. 13 ГК України).

 Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються Законом України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" від 22.12.1995 р. в ред. від 17.03.2006 р. (далі - Закон про державне замовлення).

 Пріоритетні державні потреби - це потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем, забезпечення обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

 Державними замовниками виступають Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи - головні розпорядники коштів державного бюджету.

 Виконавці державного замовлення - суб'єкти господарювання усіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб.

 Згідно зі статтею 2 Закону про державне замовлення поставки товарів, робіт і послуг для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначених товарів, робіт і послуг передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування.

 Потреба в товарах, роботах і послугах, необхідних для забезпечення виконання регіональних цільових програм (поставки продукції для регіональних потреб), визначається Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (абз. 1 ст. 3 Закону про державне замовлення).

 Поставки товарів, робіт і послуг для виконання регіональних програм забезпечуються за рахунок коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також позабюджетних джерел, що залучаються для цієї мети.

 Як зазначається у ст. 4 Закону про державне замовлення, особливості відносин, що виникають у зв'язку із поставками (закупівлею) для пріоритетних державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються окремими актами законодавства України. Наприклад, формування і розміщення державного замовлення у сфері наукового та матеріально-технічного забезпечення потреб оборони і національної безпеки України визначається Законом України "Про державне оборонне замовлення" від 03.03.1999 р. в ред. від 11.03.2007 р.

 Держава виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

 З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням державного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає і затверджує перелік державних замовників, обсяги та склад державного замовлення (абз. 1 ч. 2 ст. 2 Закону про державне замовлення).

 Порядок формування державного замовлення та пріоритетні державні потреби затверджуються Кабінетом Міністрів України.

 Державні замовники:

 - здійснюють, виходячи з інтересів держави, вибір виконавців державного замовлення;

 - укладають з виконавцями державного замовлення державні контракти.

 Державні замовники забезпечуються Кабінетом Міністрів України фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державного замовлення, якщо інше не передбачено законом, і є відповідальними за задоволення пріоритетних державних потреб у відповідних товарах, роботах і послугах (ч. 4 ст. 2 Закону про державне замовлення).

 Координація роботи, пов'язаної з формуванням державного замовлення і здійсненням контролю за його виконанням, покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

 Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції - державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення (ст. 8 Закону про державне замовлення).

 Умови здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів встановлюються Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" від 22.02.2000 р. в ред. від 02.08.2007 р. (далі - Закон про закупівлю).

 Державні закупівлі здійснюються на основі таких принципів:

 - максимальна економія та ефективність;

 - добросовісна конкуренція серед учасників;

 - відкритість та прозорість на всіх стадіях державних закупівель;

 - недискримінація учасників;

 - об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій;

 - запобігання проявам корупції;

 - сприяння захисту інтересів вітчизняного виробника, зокрема сільськогосподарського товаровиробника, при організації та здійсненні закупівель;

 - вільного доступу, відкритості та доступності інформації з питань закупівель, у тому числі для громадян України та громадських організацій.

 Згідно зі статтею 2-2 Закону про закупівлю стадіями державних закупівель є:

 1) затвердження кошторису (програми, плану використання державних коштів);

 2) затвердження річного плану державних закупівель;

 3) обрання і проведення процедур закупівель на підставі затвердженого кошторису (програми, плану використання державних коштів) та річного плану державних закупівель;

 4) визначення переможця процедури закупівлі;

 5) укладання договорів про закупівлю;

 6) складання звіту про результати здійснення процедури закупівлі;

 7) виконання договорів про закупівлю;

 8) контроль за виконанням договорів про закупівлю.

 З метою запобігання проявам корупції та формування ефективного конкурентного середовища у сфері закупівель замовник зобов'язаний забезпечити прозорість здійснення державних закупівель шляхом оприлюднення необхідної інформації, передбаченої щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти за допомогою інформаційних систем у мережі Інтернет, а саме розмістити:

 - річні плани державних закупівель;

 - оголошення про заплановану закупівлю чи про проведення попередньої кваліфікації;

 - протокол розкриття тендерних (цінових) пропозицій;

 - акцепт тендерної пропозиції та повідомлення про результати торгів;

 - запит щодо цінових пропозицій (котирувань);

 - звіт про результати здійснення процедури закупівлі, включаючи всі додатки до нього;

 - оголошення про результати проведеної процедури закупівлі;

 - інформацію, що стосується розгляду скарги, у разі її надходження (інформацію про отримання скарги, рішення щодо розгляду скарги).

 Вітчизняні та іноземні учасники беруть участь у процедурі закупівлі на рівних умовах. Проте з метою створення належних умов для захисту вітчизняного ринку замовник надає перевагу тендерній пропозиції, поданій вітчизняним виробником, шляхом застосування преференційної поправки до її ціни (абз. 1 ч. 1 ст. 6 Закону про закупівлю).

 Розмір преференційної поправки повинен становити 10% ціни тендерної пропозиції.

 Замовник надає перевагу тендерній пропозиції, поданій підприємствами громадських організацій інвалідів, підприємствами, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менше 50% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік незалежно від суми очікуваної вартості закупівлі, з метою посилення соціального та правового захисту інвалідів і зміцнення їх матеріально-технічної бази та підприємствами, кримінально-виконавчої системи, незалежно від суми очікуваної вартості закупівлі, якщо зазначені підприємства є виробниками товарів, робіт і послуг, що закуповуються.

 У цих випадках розмір преференційної поправки повинен становити 15% ціни тендерної пропозиції, навіть за умови участі у процедурі закупівлі лише вітчизняних виробників.

 Отже, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти вдосконаленню механізму стимулювання вітчизняного виробника, забезпеченню дотримання умов захисту вітчизняних виробників.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 01.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 11.03.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб: Закон України від 22.12.1995 р. № 493/95-ВР в ред. від 17.03.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про державне оборонне замовлення: Закон України від 03.03.1999 р.
   № 464-XІV в ред. від 11.03.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти: Закон України від 22.02.2000 р. № 1490-ІІІ в ред. від 02.08.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2005. - 624 с.
7. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2005. - 622 с.
8. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: А. С. К., 2005. - 912 с.
9. Хозяйственное право: Учебник / Под ред. В. К. Мамутова. - К.: Юринком Интер, 2002. - 720 с.
10. Щербина В. С. Господарське право: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 656 с.