Кр 1. Спрощена система оподаткування фізичних та юридичних осіб 2. Лізингові зобов'язання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Підприємництво"

ЗМІСТ

 1. Спрощена система оподаткування фізичних та юридичних осіб .. 3

 2. Порядок, значення і виконання лізингових зобов'язань .............. 12

 Список використаної літератури ...................................................... 22

 1. СПРОЩЕНА СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

 Спрощена система оподаткування в Україні передбачена для суб'єктів малого бізнесу. Ці відносини врегульовано Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 р. № 727/98 в ред. від 30.06.2005 р. (надалі - Указ).

 Як зазначається у п. 1 Указу, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:

 1) фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.;

 2) юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

 Середньооблікова чисельність працюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів.

 Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

 Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

 У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

 Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на:

 1) суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;

 2) суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів;

 3) суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

 Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку (п. 2 Указу).

 Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 грн. та більше 200 грн. на місяць.

 У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

 У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.

 Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

 Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

 Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

 1) до місцевого бюджет - 43%;

 2) до Пенсійного фонду України - 42%;

 3) на обов'язкове соціальне страхування - 15% (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4%) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

 Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

 Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

 1) 6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";

 2) 10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

 Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

 Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

 1) до Державного бюджету України - 20%;

 2) до місцевого бюджету - 23%;

 3) до Пенсійного фонду України - 42%;

 4) на обов'язкове соціальне страхування - 15% (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4%) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

 Платники єдиного податку - юридичні особи ведуть податковий облік за тими податками, платниками яких вони є.

 Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з чинною системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

 Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.

 Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа обов'язково зазначає, яку ставку єдиного податку ним обрано.

 Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.

 Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.

 Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.

 Відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

 Форма книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

 За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6%, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.

 Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа зобов'язана вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу.

 У разі порушення зазначених вище вимог платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

 Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

 Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

 1) податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6%;

 2) податку на прибуток підприємств;

 3) податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);

 4) плати (податку) за землю;

 5) збору на спеціальне використання природних ресурсів;

 6) збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

 7) збору до Державного інноваційного фонду;

 8) збору на обов'язкове соціальне страхування;

 9) відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

 10) комунального податку;

 11) податку на промисел;

 12) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

 13) збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

 14) внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

 15) внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

 16) плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

 Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію.

 Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами.

 Дія Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" не поширюється на:

 1) суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;

 2) довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

 3) суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25%;

 4) фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

 5) спільну діяльність, визначену п. 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

 Підприємцям, які стоять перед вибором способу оподаткування, необхідно пам'ятати, що застосування спрощеної системи оподаткування має як переваги, так і певні недоліки.

 Так, перевагами використання спрощеної системи оподаткування для платників податків є:

 - надається право підприємцю самостійно, на свій розсуд обрати спосіб оподаткування: загальний, спрощений чи спеціальний;

 - зменшується кількість податків і зборів, що сплачуються;

 - значно полегшується документальний облік господарської діяльності платників податків;

 - не потрібно додаткових знань у галузі оподаткування і немає потреби відстежувати всі зміни у законодавстві про податки і збори, що вносяться доволі часто;

 - надається право вибору реєстрації як платника податку на додану вартість;

 - полегшується ведення податкової звітності.

 Серед недоліків застосування спрощеної системи оподаткування підприємцями можна виділити такі обставини, як:

 - обмеження за обсягом діяльності (розмір виручки) таких суб'єктів;

 - сума єдиного податку підприємцями сплачується авансом за звітний період, при цьому, не враховується, чи буде фактично отримано дохід від здійснення такої діяльності за звітний період, чи ні;

 - при використанні праці найманих робітників підприємець має сплачувати за кожного з них 50% суми єдиного податку;

 - обмеження в можливості використовувати велику кількість найманих працівників.

 Підсумовуючи наведене, необхідно зазначити, що приймаючи рішення про обрання саме спрощеної системи оподаткування, підприємцю треба враховувати багато факторів, серед яких найважливіше місце посідає рентабельність здійснення тих чи інших видів підприємницької діяльності.

 2. ПОРЯДОК, ЗНАЧЕННЯ І ВИКОНАННЯ ЛІЗИНГОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

 Процес підготовки і реалізації лізингових злбов'язань включає такі етапи:

 - підготовка та обгрунтування лізингової угоди;

 - юридичне оформлення лізингової угоди (якщо прийнято рішення про її підписання);

 - моніторинг виконання лізингової угоди.

 На першому етапі здійснюється необхідна підготовча робота для укладання юридичних договорів. Це дуже важливий етап, оскільки він обумовлений складним характером багатосторонніх відносин при лізингу, який вимагає детального вивчення всіх умов і особливостей кожної угоди.

 Лізингові процедури, що здійснюються на даному етапі, оформляються в таких документах:

 - заявка про надання лізингових послуг, яку отримує лізингодавець від майбутнього лізингоодержувача;

 - висновки про платоспроможність лізингоодержувача та ефективність лізингової угоди;

 - замовлення-наряд, що подається постачальникові лізингодавцем;

 - заявка про надання позики для здійснення лізингової угоди, що подається компанією банкові.

 Процес закріплення лізингової угоди в три- і двосторонніх договорах здійснюється на другому етапі.

 При цьому лізингові процедури оформляються в таких документах:

 - лізинговий договір;

 - кредитна угода, що укладається лізинговою компанією з банком про надання позики для здійснення лізингових операцій;

 - договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг;

 - акт прийняття об'єкта лізингу в експлуатацію;

 - договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна;

 - договір про страхування об'єкта лізингу.

 На третьому етапі здійснюється експлуатація об'єкта лізингу. Лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, утримання його в робочому стані, здійснює лізингові платежі. На даному етапі лізингові операції відображаються в бухгалтерському обліку та звітності, а після закінчення строку лізингу оформляються відносини щодо подальшого використання обладнання.

 Для здійснення лізингових операцій лізингова компанія (банк-лізингодавець) проводить значну організаційну роботу.

 Певна увага приділяється вивченню лізингового ризику, його основних тенденцій (зміна цін на те чи інше обладнання, запасні частини, тарифи на ремонт, технічне обслуговування тощо), виявленню попиту на необхідні види обладнання, проведенню рекламної компанії про свою діяльність і переваги лізингу для лізингоодержувачів.

 Таким чином, основною метою попередньої організаційної роботи є пошук лізингодавцем потенційних клієнтів, заінтересованих у лізингу.

 Ініціатива в укладанні лізингової угоди, як правило, надходить від лізингоодержувача, котрий знає, яке майно йому потрібне і хто його виробляє.

 Разом з тим, лізингоодержувач може звернутися до лізингодавця з проханням підібрати постачальника майна, хоча останнє слово залишається за ним, лізингоодержувачем.

 Подальші взаємовідносини між сторонами базуються на основі заявки від майбутнього лізингоодержувача на купівлю майна і передачу його в тимчасове користування.

 Заявка складається в довільній формі, але обов'язково повинна містити назву підприємства, технічні характеристики, кількість одиниць обладнання, його економічні параметри, назву підприємства-виробника (постачальника) об'єкта лізингу, пропозиції по сплаті та ін.

 До заяви додаються:

 1) копії установчих документів;

 2) бізнес-план;

 3) довідка банку (про гривневі та валютні рахунки);

 4) баланс підприємств (Ф. № 1);

 5) звіт про фінансові результати та їх використання (Ф. № 2);

 6) звіт про фінансово-майновий стан підприємства (Ф. № 3);

 7) технічно-економічне обгрунтування та аналіз ефективності угоди;

 8) коротка характеристика складу і кваліфікації управлінського персоналу (ПІБ, посада, вік, освіта, професія, стаж роботи за спеціальністю, стаж роботи на підприємстві, підвищення кваліфікації, перепідготовка).

 Після одержання лізингодавцем необхідних документів здійснюється їх перевірка та всебічна експертиза лізингового проекту, яка при необхідності може бути виконана незалежним експертом.

 Особлива увага приділяється оцінці економічної діяльності лізингоодержувача з точки зору платоспроможності. Така оцінка може здійснюватися за загальною схемою, що прийнята для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. Методи оцінки кредитоспроможності, що застосовуються наразі й рекомендуються науковцями, спираються, головним чином, на аналіз діяльності позичальників у попередньому періоді і орієнтовані на розв'язання розрахункових завдань. При всьому значенні такої оцінки вона не може вичерпно характеризувати рівень кредитоспроможності позичальника в наступному періоді.

 Оскільки лізингова операція в класичному варіанті є довгостроковою, то лізингодавця має цікавити не лише поточний чи минулий фінансовий стан лізингоодержувача, але і його здатність виконувати всі платіжні зобов'язання на майбутній період, що відповідає строку лізингової угоди.

 Дана обставина вимагає застосування системи показників кредитоспроможності, які характеризують перспективи роботи підприємств позичальників.

 У даному випадку є доцільним розрахунок достатності очікуваних доходів на основі прогнозу руху грошових коштів. Цей потік формується з показників чистого доходу та інвестиційних витрат. Під чистим доходом розуміють загальний доход за певний період після відрахування витрат, пов'язаних з його одержанням.

 Таким чином, відсутність обгрунтованих методик визначення кредитоспроможності підприємств при довгостроковому кредитуванні ставить за необхідне поряд з аналізом коефіцієнта ліквідності, чистого прибутку, валового прибутку, загальної заборгованості, перевіркою статутних фондів приділяти особливу увагу визначенню загальної фінансової стійкості підприємств, а головне - перспективам його розвитку (можливості технічного переобладнання, модернізації, оновлення асортименту продукції і конкурентоспроможності тощо).

 Крім того, до уваги необхідно брати і неформальну інформацію, яка представлена в основному такими, якісними показниками, як: якість управління, діяльність та репутація керівників, надійність внутрішнього контролю, обгрунтованість рішень, що приймаються, дотримання законів і договірних зобов'язань, стан платіжної дисципліни, обліку та звітності, та ін.

 На основі узагальнення аналізу, здійсненого аналітичним відділом лізингової компанії чи банку, робиться висновок про платоспроможність лізингоодержувача і подаються рекомендації по налагодженню з ним лізингових відносин.

 Прийнявши позитивне рішення про участь у лізинговій угоді, лізингодавець на підставі заявки лізингоодержувача направляє замовлення-наряд постачальникові. У ньому поряд з юридичною адресою і банківськими реквізитами лізингодавця вказується вид майна з усіма необхідними параметрами: його ціна, обсяг робіт і строк виконання, місцезнаходження отримувача та ін.

 Постачальник виконує свої функції, уклавши з замовником-лізингодавцем договір купівлі-продажу, що регламентує їх відносини в процесі виготовлення, доставки і оплати відповідного об'єкта лізингу.

 Одержавши замовлення-наряд, постачальник повинен направити лізингодавцеві підтвердження про його одержання, а після доставки обладнання користувачеві - рахунок у двох примірниках із зазначенням своїх реквізитів.

 Юридичне оформлення лізингової угоди здійснюється, як правило, паралельно з укладанням договору купівлі-продажу і направленням замовлення-наряду постачальникові.

 Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Він укладається між лізингодавцем і лізингоодержувачем про надання останньому в тимчасове користування за плату для підприємницької діяльності об'єкта лізингу.

 Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі й містити відомості про:

 - найменування сторін;

 - об'єкт лізингу;

 - строк, на який укладається договір;

 - доставку і прийом в експлуатацію об'єкта лізингу;

 - розмір та порядок сплати лізингових платежів;

 - використання і утримання обладнання;

 - умови повернення об'єкта лізингу;

 - умови страхування об'єкта лізингу;

 - права і обов'язки сторін;

 - відповідальність сторін;

 - порядок вирішення спірних питань;

 - форс-мажорні обставини;

 - різне;

 - додатки.

 При підготовці лізингового договору сторони повинні враховувати, що в діючій практиці нема єдиних типових зразків договорів, однак всі вони мають містити названі основні елементи. Разом з тим, залежно від видів лізингу, суб'єктів угоди та інших особливостей зміст конкретного лізингового договору (угоди, контракту) може змінюватися і деталізуватися.

 Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

 Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому Законом України "Про фінансовий лізинг".

 Суб'єктами лізингу можуть бути:

 1) лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

 2) лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

 3) продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

 4) інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

 Сублізинг - це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

 У разі передачі предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу.

 У разі передачі предмета лізингу в сублізинг обов'язковою умовою договору сублізингу є згода лізингодавця за договором лізингу, що надається в письмовій формі.

 До договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу.

 Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

 Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

 Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

 Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

 У разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу.

 Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

 Предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

 Лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

 Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.

 Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором.

 Предмет лізингу підлягає реєстрації у випадках і в порядку, передбачених законом.

 З моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором.

 Предмет лізингу та/або пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором.

 Витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.

 Лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його у справному стані.

 Лізингоодержувач протягом строку лізингу несе витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом.

 Лізингоодержувач має право поліпшити річ, яка є предметом договору лізингу, лише за згодою лізингодавця.

 Якщо поліпшення предмета лізингу здійснене без дозволу лізингодавця, лізингоодержувач має право вилучити здійснені ним поліпшення за умови, що такі поліпшення можуть бути відділені від предмета лізингу без шкоди для нього.

 Якщо поліпшення речі зроблено за згодою лізингодавця, лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів.

 Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

 Лізингові платежі можуть включати:

 а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

 б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

 в) компенсацію відсотків за кредитом;

 г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

 Спори, що виникають при укладанні та виконанні лізингових договорів, вирішуються відповідно до закону. Спори, що виникають із договорів міжнародного лізингу, вирішуються з урахуванням визначених такими договорами умов розгляду та вирішення спорів.

 Лізинговий договір вступає в силу з дати підписання акту прийому обладнання як об'єкта угоди в експлуатацію і діє протягом встановленого в ньому строку. Перед підписанням акту здійснюється огляд об'єкта лізингу на предмет його відповідності певним характеристикам: назві, конструкції, потужності та ін.

 Лізингова угода має обов'язково містити розділ (чи підрозділ) про страхування. Договір страхування лізингових операцій укладається за участю трьох сторін: страхової компанії, власника та лізингоодержувача. При цьому лізингоодержувач виступає як страхувальник, а власник (лізингодавець) - як застрахований, або правонаступник.

 Контроль за виконанням умов як лізингової угоди, так і договору страхування, лізингодавець повинен здійснювати постійно разом із страхувальником. Це дає змогу аналізувати хід виконання лізингової угоди, вчасно вносити корективи у дії лізингоодержувача, допомагаючи йому за непередбачуваних обставин уникати суттєвого збільшення ризику.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 25.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 04.12.1990 р. № 509-XІІ в ред. від 20.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про систему оподаткування: Закон України від 25.05.1991 р.
   № 1251-XІІ в ред. від 30.09.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва: Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 в ред. від 30.06.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про фінансовий лізинг: Закон України від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР в ред. від 16.01.2004 р. //http://zakon.rada/gov.ua
6. Міщенко В.І., Луб'яницький О. Г., Слав'янська Н. Г. Основи лізингу. - 2-ге вид., випр. та доп. - К.: Знання, 2006. - 220 с.
7. Податкове право: Навч. посібник / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик,
   Д. А. Кобильнік та ін.; За ред. М. П. Кучерявенка. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 400 с.
8. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: А. С. К., 2005. - 912 с.
9. Слав'юк Р. А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної литератури, 2004. - 460 с.
10. Яновский О.І. Лізинг як форма підприємницької діяльності // Економіка України. - 2007. - № 11. - С. 90 - 94.