Кр а) Конкурентне (антимонопольне) законодавство б) Господарські товариства - нормативна основа

 КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 з дисципліни "Господарське право"

 ЗМІСТ

 а) Конкурентне (антимонопольне) законодавство України,
його зміст та мета. Поняття конкуренції,
монопольного становища суб'єктів господарювання.
Зловживання монопольним становищем,
відповідальність за це порушення .................................................... 3

 б) Господарські товариства: нормативна основа,
поняття, види, особливості правового статусу ............................. 14

 Практичне завдання .......................................................................... 20

 Список використаної літератури ...................................................... 22

а) Конкурентне (антимонопольне) законодавство України,
його зміст та мета. Поняття конкуренції, монопольного становища суб'єктів господарювання. Зловживання монопольним становищем, відповідальність за це порушення

 Значущість антимонопольного законодавства визначається високим рівнем монополізації економіки України.

 Правове регулювання забезпечення і захисту економічної конкуренції, зокрема, недопущення монополістичної діяльності в підприємництві України, здійснюється системою нормативно-правових актів.

 Законодавство України про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, встановлених Конституцією України, і складається із Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.06.2001 р. в ред. від 16.03.2006 р., Законів України "Про Антимонопольний комітет України" від 26.11.1993 р. в ред. від 01.01.2008 р., "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 07.06.1996 р. в ред. від 11.06.2003 р., інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

 Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі Україні "Про захист економічної конкуренції", то застосовуються правила міжнародного договору.

 Особливості застосування законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до Закону України "Про захист економічної конкуренції".

 Закон України "Про захист економічної конкуренції" (надалі - Закон) був прийнятий 11 січня 2001 р. і набув чинності по завершенню одного року після його опублікування - із 2 березня 2002 р. З часу введення його в дію втратив силу Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності".

 Цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

 Законом регулюються відносини органів державної влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Він застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

 Для визначення сфери застосування Закону необхідно виходити з легального визначення поняття "економічна конкуренція", поданого в Законі: економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

 Також важливо враховувати широке значення, у якому вживається для цілей Закону поняття "суб'єкт господарювання". Воно визначене як юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими.

 Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів або іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

 Згідно зі статтею 1 Закону "Про Антимонопольний комітет України", центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом є Антимонопольний комітет України. Мета його діяльності - забезпечення державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності.

 Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

 1) здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

 2) попередження, виявлення та припинення порушень антимонопольного законодавства;

 3) контроль за економічною концентрацією;

 4) сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

 Антимонопольний комітет України та створені ним територіальні відділення (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі) складають систему органів Антимонопольного комітету України.

 Крім цих законів, антимонопольне регулювання здійснюється також за допомогою значної кількості підзаконних нормативно-правових актів, серед яких велику роль відіграють відомчі акти Антимонопольного комітету України.

 Поряд із спеціальними нормативно-правовими актами, що містять винятково антимонопольні норми, інші нормативно-правові акти у сфері підприємництва також містять окремі норми, що встановлюють антимонопольні вимоги для здійснення підприємництва в Україні.

 Враховуються антимонопольні положення і при ратифікації Україною міжнародних конвенцій. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації" від 13.07. 1999 р. в ред. від 06.01.2004 р. Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про транснаціональні корпорації із такими застереженнями: транснаціональні корпорації на території України і за її межами, у випадку, якщо їх створення може спричинити монополізацію товарних ринків в Україні, впливає або може впливати на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України у порядку, передбаченому антимонопольним законодавством України.

 Економічна конкуренція (за визначенням ст. 1 Закону "Про захист економічної конкуренції") - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

 Учасниками відносин в сфері економічної конкуренції є кілька категорій осіб:

 1) виробники продукції, товарів, робіт, послуг;

 2) споживачі;

 3) особи, що регулюють відносини у сфері конкуренції. Розрізняють дві категорії таких осіб;

 а) ті, що мають відповідні повноваження та діють з метою підтримання конкурентного середовища, попередження та недопущення негативних проявів конкуренції та монополізму, накладення на порушників передбачених законом санкцій;

 б) особи, які, маючи ринкову владу, диктують іншим учасникам ринку та споживачам свої умови доступу на ринок та/або реалізації товарів.

 Конкуренція має позитивну і негативну сторони (прояви).

 Конкуренція у позитивному розумінні стимулює суб'єктів господарювання до ефективної діяльності з метою забезпечення споживачів товарами (послугами) високої якості, у необхідній кількості та асортименті та за доступними цінами. Така конкуренція називається нормальною, добросовісною. Вона вимагає від суб'єктів господарювання дедалі вдосконалювати виробництво товарів (робіт, послуг) щодо їх якості, асортименту, доступності цін для населення, аби не втратити своїх споживачів.

 Добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства в цілому, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня та прогресу в економіці.

 Водночас для суб'єктів господарювання участь у конкуренції, конкурентній боротьбі є досить виснажливою. Аби полегшити собі цю боротьбу, деякі з них починають використовувати недобросовісні способи конкурентної боротьби.

 Недобросовісна конкуренція нехтує інтересами споживачів та інших учасників ринкових відносин. Вона може призводити до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асортименту; дозволяє отримувати незароблений прибуток. Коли недобросовісна конкуренція призводить до монополізації ринку підприємцем, який її застосовує, то виникає монополізм.

 Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

 - на цьому ринку в нього немає жодного конкурента;

 - не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

 При застосуванні цієї норми необхідно враховувати, що Закон визначає ринок товару (товарний ринок) як сферу обороту товару (взаємозамінних товарів), на якій протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція. Термін "товар" вживається для цілей Закону як будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема цінні папери).

 Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції (ч. 2 ст. 12 Закону).

 Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам (ч. З ст. 12 Закону).

 Закон "Про захист економічної конкуренції" містить дві презумпції щодо монопольного (домінуючого) становища:

 1) становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару становить більше 35%, презюмується в якості монопольного (домінуючого), однак ця презумпція може бути спростована шляхом доведення суб'єктом господарювання зворотного. Іншими словами, якщо частка суб'єкта господарювання на ринку понад 35%, то Законом установлена презумпція домінуючого становища, при цьому тягар її спростовання (тобто доведення зворотного) покладається на суб'єкта господарювання;

 2) становище суб'єкта господарювання, частка якого становить 35% і менше, визначається в якості монопольного (домінуючого), якщо це доведено антимонопольними органами. Тобто, якщо частка суб'єкта господарювання 35% і нижче, встановлена презумпція відсутності домінуючого становища, при цьому тягар її спростовання покладено на органи Антимонопольного комітету.

 Таким чином, у законодавстві України не встановлена незаперечна презумпція відсутності в суб'єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища.

 Поряд із зазначеними правилами, встановлені спеціальні правила щодо встановлення монопольного (домінуючого) становища кожного з кількох суб'єктів господарювання (законодавство, що діяло раніше, такі правила не передбачало).

 По-перше, вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону.

 По-друге, монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

 1) сукупна частка не більше трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50%;

 2) сукупна частка не більше п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70% - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.

 Отже, монопольне (домінуюче) становище характеризується кількома рисами, що дозволяють його відрізняти від іншого, не домінуючого становища суб'єктів господарювання на ринку. Це, насамперед те, що монопольне становище може встановлюватися тільки стосовно суб'єктів господарювання, які займаються виробництвом певного товару, тому воно встановлюється на певному товарному ринку. Обов'язковою рисою монопольного становища є те, що воно дає суб'єкту господарювання можливість впливати на стан конкурентного середовища на ринку певного товару. Формальним же критерієм монопольного становище суб'єкта господарювання є володіння певною часткою на ринку цього товару.

 Монопольне становище суб'єктів підприємництва на ринку визначається Антимонопольним комітетом України згідно з Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 р. № 49-р.

 Відповідно до законодавства України саме по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним становищем не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.

 Закон України "Про захист економічної конкуренції", на відміну від законодавства, що діяло раніше, подає легальне визначення поняття "зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку".

 Згідно з частиною 1 статті 13 Закону, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

 Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

 Хоча в Законі Україні "Про захист економічної конкуренції" зазначено сім складів правопорушень, як і в законодавстві, що діяло раніше, але сформульовані вони інакше.

 На відміну від законодавства, що діяло раніше, де була відсутня пряма заборона аналізованого правопорушення (заборона випливала з установлених за його вчинення санкцій), Закон України "Про захист економічної конкуренції" вказує, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

 Через відсутність діючої конкуренції й ефективних засобів правового захисту споживачів різко підсилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) при нав'язуванні умов договору, в тому числі при встановленні цін на продукцію. При монополії виробництва споживач не може реально здійснити право вибору виробника (продавця) і потрапляє в економічну залежність від виробника-монополіста, що нечесними засобами намагається скористатися своїм монопольним становищем.

 Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, отримання прибутку, зумовленого не ефективністю діяльності або високою продуктивністю, а неправомірним використанням ним свого домінуючого становища на ринку, або утримання чи посилення такого становища шляхом усунення з ринку конкурентів або обмеження їх доступу на ринок.

 В Україні зловживання монопольним становищем на ринку є одним із найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства протягом останніх кількох років.

 Значну частину цінових зловживань було допущено суб'єктами природних монополій - підприємствами зв'язку, енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, тарифи на товари (роботи, послуги) яких, як правило, регулюються.

 Характерними прикладами подібних порушень, справи за якими розглядали органи Антимонопольного комітету України, є:

 1) встановлення доплат на розвиток підприємства;

 2) вимога сплати послуг, наданих у минулому періоді, за новим тарифом;

 3) надання вихідних даних для проектування і будівництва об'єктів соціальної сфери за додаткову оплату;

 4) залучення коштів населення та підприємств для розвитку місцевого телефонного зв'язку шляхом запровадження підвищеного тарифу на встановлення телефонів без надання передбаченого права розпорядження телефонною парою;

 5) припинення подачі електроенергії в житлові будинки з вимогою оплати мешканцями вартості заміненого кабелю;

 6) запровадження підвищеного тарифу для приватних підприємств порівняно з державними на встановлення або перенесення телефонів.

 Найчастіше зловживання монопольним становищем здійснювалися у вигляді:

 1) нав'язування умов договору, які ставлять контрагента у нерівне становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагентові;

 2) встановлення монопольно високих цін, що призводить до порушень прав споживачів;

 3) встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

 б) Господарські товариства: нормативна основа, поняття, види,  особливості правового статусу

 Господарські товариства - це господарські організації, які створюються фізичними або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (як загальне правило).

 Правове становище господарських товариств регулюється Господарським кодексом України (ст.ст. 79-92), Цивільним кодексом України (ст.ст. 113-162), Законом України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. № 1576-Xіі в ред. від. 20.06.2007 р.

 Господарські товариства можуть бути різних видів та форм. Поділ господарських товариств на види здійснюється за певними ознаками, а на форми - за сукупністю ознак.

 Відповідно до ст.ст. 79-92 ГК України, ст.ст. 113-118 ЦК України, ст.ст. 1-23 Закону України "Про господарські товариства" можна виділити такі ознаки господарських товариств:

 1) це організації корпоративного типу (як правило, наявність двох і більше засновників - фізичних або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та корпоративна форма управління справами);

 2) універсальність цієї організаційно-правової форми;

 3) наявність статусу юридичної особи;

 4) основний правовий титул майна товариства - право власності, джерелами формування якого є:

 - вклади засновників та учасників товариства;

 - вироблена продукція;

 - отримані доходи;

 - майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом;

 5) корпоративний характер управління - учасниками товариства (в персональних товариствах) або системою органів (об'єднання капіталів);

 6) подільність майна товариства на частки, розмір яких визначається установчими документами товариства;

 7) можливість для засновників вибору форми товариства з тих, що передбачені законом: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство;

 8) наявність в учасників господарських товариств корпоративних прав: право участі в розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації.

 Законодавство передбачає застосування різних принципів правового регулювання щодо певних видів господарських товариств, насамперед, щодо товариств, які належать до об'єднань капіталів та персональних товариств. Такий поділ господарських товариств, широко відомий в комерційному праві (як зарубіжному, так і вітчизняному), здійснюється за ознакою домінування в них майнових чи персональних елементів.

 Персональними товариствами або об'єднаннями осіб є такі господарські товариства, в яких домінують особисті елементи. Для таких товариств (а до них належать повне товариство і командитне товариство) притаманні специфічні риси:

 1) наявність одного установчого документа - засновницького договору;

 2) обов'язковість не лише майнової, а й персональної участі в товаристві для всіх (повне товариство) або для частини його учасників (командитне товариство);

 3) створення товариства з метою спільного здійснення його учасниками підприємницької діяльності, у зв'язку з чим традиційною (зафіксованою в законодавстві країн ринкової та більшості країн перехідної економіки) вимогою до учасників повного товариства та повних учасників (повних товаришів) командитного товариства є наявність у них статусу зареєстрованого суб'єкта підприємництва (ч. 7 ст. 80 ГК України);

 4) наявність у всіх (повне товариство) або у частини учасників (командитне товариство) повної субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства;

 5) відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру статутного фонду товариства та порядку його формування (це має визначатися засновницьким договором);

 6) управління справами здійснюється безпосередньо самими учасниками товариства, що несуть повну субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями;

 7) порядок управління справами товариства визначають самі учасники, закріплюючи його в засновницькому договорі;

 8) заборона для таких учасників конкурувати з товариством;

 9) складність виходу з товариства (заборона або обмеження можливості відступлення учасником своєї частки третім особам, необхідність повідомлення про вихід за певний термін і в передбачених випадках).

 До об'єднань капіталів належать господарські товариства, в яких домінуючими є майнові елементи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю).

 Незважаючи на наявність значних відмінностей між цими товариствами, вони мають спільні ознаки, що є характерними саме для цієї великої групи господарських товариств:

 1) обмеження ризику учасників товариства за результати діяльності товариства розміром сплачених вкладів (акцій) та відсутність у них (AT, TOB) чи обмеженість субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства (ТДВ), що викликає застосування спеціальних механізмів захисту інтересів кредиторів товариства;

 2) законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного фонду (капіталу), резервного фонду, порядку їх формування та необхідності підтримання не нижче певного розміру (подібні вимоги встановлюються з метою захисту інтересів кредиторів товариства);

 3) основний установчий документ - статут;

 4) участь учасників в управлінні справами та розподілі прибутку товариства залежить, як правило, від розміру їх часток у статутному фонді товариства;

 5) управління товариством здійснюється за допомогою його органів (вищий - загальні збори учасників; виконавчий орган, що може формуватися не лише з учасників товариства, а й з найманих працівників; контрольний орган чи органи), порядок формування та вимоги до яких встановлюються законодавством;

 6) обов'язковість майнової та необов'язковість персональної участі (за деякими винятками) в товаристві для його учасників;

 7) можливість виходу учасника з товариства в будь-який момент за його бажанням з дотриманням встановленої законом та статутом товариства процедури;

 8) можливість створення таких товариств однією особою та функціонування у складі однієї особи (ч. 2 ст. 114, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 151, ч. 4 ст. 153 ЦК України; ч. 1 ст. 79 ГК України);

 9) можливість здійснення контролю над товариством з боку одного учасника, який володіє контрольним пакетом акцій (відповідною часткою в статутному фонді товариства).

 За сукупністю ознак (порядком створення; розміром, порядком формування та складом майнової бази; порядком управління справами; особливістю правового статусу учасників товариства та ін.) розрізняють такі форми (види) господарських товариств:

 - повне товариство (ПТ);

 - командитне товариство (КТ);

 - акціонерне товариство (AT);

 - товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ);

 - товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ).

 Повне товариство - це таке господарське товариство, всі учасники якого від імені товариства спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

 Нормативне регулювання: ГК України (ч.ч. 6 і 8 ст. 80), ЦК України (ст.ст. 119-132), Закон України "Про господарські товариства" (ст.ст. 66-74).

 Командитне товариство - це таке господарське товариство, в якому один або більше учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть щодо боргів додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники).

 Нормативне регулювання: ГК України (ч.ч. 7 і 8 ст. 80), ЦК України (ст.ст. 133-139), Закон України "Про господарські товариства" (ст.ст. 75-83).

 Акціонерне товариство (AT) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов 'язаннями усім своїм майном; акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій.

 Нормативне регулювання: ГК України (ч. 2 ст. 80, ст. 81), ЦК України (ст.ст. 152-162), Закон України "Про господарські товариства" (ст. 65), Закони України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23.02.2006 р., "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996 р. в ред. від 12.05.2006 р., "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.1997 р. в ред. вид 20.06.2007 р.).

 Товариство з обмеженою відповідальністю - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків.

 Нормативне регулювання: ГК України (ч. З ст. 80), ЦК України (ст.ст. 140-150), Закон України "Про господарські товариства" (ст.ст. 50-64).

 Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності - також майном учасників у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них.

 Нормативне регулювання: ГК України (ч. 4 ст. 80), ЦК України (ст. 151), Закон України "Про господарські товариства" (ст. 65).

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

 В. Москаленко надав С. Квакіну в суборенду строком на один рік склад, який він, у свою чергу, орендував у І. Романенка на півроку для складування будівельних матеріалів. С. Квакін розмістив у складському приміщенні швейні машини та організував пошив курток на продаж. Дізнавшись про це, І. Романенко зажадав від В. Москаленка дострокового припинення договору оренди і в рахунок відшкодування збитків - орендну плату за весь строк оренди, що був вказаний у договорі.

 

 Чи законні дії орендаря В. Москаленка та орендодавця І. Романенка?

 На мій погляд, дії орендаря В. Москаленка є незаконними, а дії орендодавця І. Романенка - законними.

 Орендар має право передати в суборенду нерухоме й індивідуально визначене майно (окремі верстати, устаткування, транспортні засоби, нежитлові приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди (ч. 2 ст. 22 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" від 10.04.1992 р. в ред. від 20.06.2007 р.).

 Проте у статті 22 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" встановлено, що:

 1) передача цілісних майнових комплексів у суборенду забороняється;

 2) строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди;

 3) плата за суборенду цього майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря.

 У випадку, що розглядається, строк суборенди перевищив строк дії договору оренди.

 Отже, вимоги І. Романенка є обгрунтованими, оскільки випливають із умов договору оренди.

 

 Як повинен вести себе субарендар С. Квакін?

 Суборендар С. Квакін має звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої йому орендарем В. Москаленком, який уклав договір суборенди з порушенням встановлених законом вимог.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 11.03.2007 р.
3. Господарський процесуальний кодекс України від 16.11.1991 р.
   № 1798-XІІ в ред. від 15.06.2007 р.
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 14.06.2007 р.
5. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р.
   № 1576-XІІ в ред. від. 20.06.2007 р.
6. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996 р. № 236/96-ВР в ред. від 11.06.2003 р.
7. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 р. № 2210-ІІІ в ред. від 15.03.2006 р.
8. Про оренду державного і комунального майна: Закон України від 10.04.1992 р. № 2269-XІІ в ред. від 20.06.2007 р.
9. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 р. № 1682-ІІІ в ред. від 11.03.2007 р.
10. Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації: Закон України від 13.07. 1999 р. № 1682-ІІІ в ред. від 06.01.2004 р.
11. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2005. - 624 с.
12. Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посібник / За ред. О. В. Дзери. - К.: Інтер, 1998. - 912 с.
13. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібник. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: А. С. К., 2005. - 912 с.
14. Цивільне право України: Академічний курс. У 2-х т. Т. 2 / За ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2003. - 520 с.
15. Щербина В. С. Господарське право: Навч. посібник. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 392 с.