Кр А.правовий статус структурних підрозділів Б. Особливості укладання господарських договорів

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Господарське право"

ЗМІСТ

 А. Особливості правового статусу структурних підрозділів
господарських організацій, приватних підприємств
та підприємств з іноземними інвестиціями ...................................... 3

 Б. Особливості укладання попередніх,
організаційно-господарських договорів, господарських договорів
на основі вільного волевиявлення, за державним замовленням,
на основі примірних і типових договорів, на біржах,
 ярмарках та публічних торгах, за рішенням суду ........................... 9

 Практичне завдання .......................................................................... 16

 Список використаної літератури ...................................................... 18

 А. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ СТРУКТУРНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ПІДПРИЄМСТВ З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ

 Право на відкриття філій, представництв та інших відокремлених підрозділів є одним із найважливіших прав, наданих законодавством юридичним особам. Воно, наприклад, закріплене у ст. 9 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. № 1576-XІІ в ред. від 20.06.2007 р.

 Відповідно до Інструкції "Про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 в ред. від 02.02.2008 р., відокремленим підрозділам підприємств відкриваються поточні рахунки.

 В Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами під філією компанії розуміють місце здійснення підприємницької діяльності за відсутності статусу юридичної особи.

 Філія повинна продовжувати діяльність основної ланки компанії, мати керівництво, а також бути у такому ступені матеріально підготовленою для здійснення підприємницької діяльності з третіми особами, що останні, навіть знаючи про те, що в разі потреби існуватиме юридичний зв'язок з основною ланкою, центральне керівництво якої знаходиться за кордоном, позбавлені необхідності безпосередньо співробітничати з цією основною ланкою і можуть здійснювати підприємницьку діяльність за місцем перебування філії (п.п. "b", "с" ст. 32).

 Законодавство України до останнього часу не давало визначень понять відокремлених підрозділів юридичних осіб, у тому числі філій і представництв. Це призводило до різних тлумачень цих понять, їх змішуванню і, як наслідок цього, до помилок у практиці.

 Філії і представництва часто діють у підприємницькому середовищі. Трапляються випадки, коли підприємці укладають контракти з філією або представництвом, а при невиконанні зобов'язання за контрактом не можуть притягти до відповідальності винного контрагента, оскільки завчасно не з'ясували, що контрагент не був уповноважений укладати договір. Щоб уникнути таких помилок, що призводять до значних матеріальних збитків, важливо знати і правильно визначати правовий статус відокремлених підрозділів юридичних осіб.

 Згідно зі ст. 55 ГКУ філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності, є суб'єктами господарювання.

 Суб'єкти господарювання - відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.

 Відповідно до ст. 132 ГКУ відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій визнаються суб'єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність від імені цих господарських організацій без статусу юридичної особи.

 Відокремленими підрозділами (структурними одиницями) є філії, представництва, відділення та інші структурні підрозділи, що наділяються частиною майна господарських організацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного використання чи інше речове право, передбачене законом. Вони можуть мати рахунок (рахунки) в установах банку. Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарської організації діють на підставі положення, затвердженого цією організацією.

 Згідно зі ст. 95 ЦК України філіал - це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

 Представництво - це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

 Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру.

 Філії і представництва мають як схожі, так і відмінні риси.

 По-перше, і філії, і представництва розташовуються поза місцем перебування юридичної особи її відокремленими підрозділами, самі не будучи юридичними особами.

 Отже, вони не мають права від свого імені здійснювати ті чи інші дії, а можуть робити це лише від імені тієї юридичної особи, що створила їх.

 По-друге, і філії, і представництва не володіють необхідним для юридичних осіб ступенем майнової відокремленості, оскільки майно, необхідне для здійснення ними діяльності, їм надають юридичні особи, які створили їх, що відбивається не на самостійному, а на окремому балансі.

 По-третє, зближає філії і представництва і те, що вони повинні бути зазначені в статуті юридичної особи, що створила їх, діють на підставі Положення про неї, що затверджується юридичною особою, а їхні керівники призначаються цією самою юридичною особою і діють на підставі довіреності.

 Аналіз господарської практики свідчить, що іноді відокремлені підрозділи юридичних осіб помилково укладають договори від свого імені та у своїх інтересах.

 Повноваження відокремленого підрозділу, тобто його право виступати від імені юридичної особи, має бути сформульовано в Положенні про філію (представництво). Наприклад, філії банків мають право укладати кредитні договори, як і здійснювати інші банківські операції, у межах, зазначених в Положенні про філію.

 Якщо відокремлений підрозділ юридичної особи укладає договір від свого імені (а не від імені юридичної особи), то його необхідно визнавати недійсним на підставі ЦК України. Така угода порушує одну з умов дійсності угод: особи, які укладають угоду, повинні мати достатній для вчинення угоди обсяг право- і дієздатності.

 Нікчемність договору, де одним з учасників є відокремлений підрозділ юридичної особи, який виступає від власного імені, обумовлена тим, що вона не погодиться з її право- і дієздатністю. Недійсність угоди обумовлюється дефектністю одного з утворюючих її елементів - суб'єктного складу.

 Суб'єктна нікчемність договору усувається, якщо структурна одиниця укладає його від імені юридичної особи, тоді остання і є суб'єктом (стороною) в угоді.

 Недійсність договору означає, що він не спричинює настання тих юридичних наслідків, на які розрахований.

 Проте договір, укладений відокремленим підрозділом юридичної особи від свого власного імені, не є юридично байдужним фактом, оскільки з його вчиненням закон пов'язує виникнення у сторін певних прав і обов'язків. Відповідно до ЦК України за недійсною угодою кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

 Водночас відокремлені підрозділи, не будучи юридичними особами, за певних умов можуть брати участь при вирішенні спорів у господарських судах.

 Підсудність справи визначається відповідно до розділу ІІІ ГПК України за місцезнаходженням уповноваженого відокремленого підрозділу, а не юридичної особи.

 Якщо до позовної заяви відокремленого підрозділу не додається документ, що підтверджує його повноваження, господарський суд повертає позовну заяву на підставі п. 1 ст. 63 ГПК України.

 Якщо позов до юридичної особи пред'явлено до господарського суду за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, якому надане право здійснювати від імені юридичної особи повноваження сторони у справі, то господарський суд розглядає спір за суттю. У разі відсутності таких повноважень позовні матеріали або справу направляють по підвідомчості до господарського суду за місцезнаходженням юридичної особи. Якщо в справі від імені юридичної особи бере участь відокремлений підрозділ, то процесуальні документи має право підписувати керівник або заступник керівника цього підрозділу.

 Незважаючи на значну подібність, філії і представництва мають істотні відмінності за характером виконуваних ними дій (функцій).

 Філії мають право виконувати всі ті дії (або їх частину), що здійснює відповідно до установчих документів юридична особа, яка їх створила. Наприклад, філія банку має право здійснювати банківські операції в межах, зазначених у Положенні про філію. Перелік таких дій визначається в Положенні про філію, але їх коло не може бути ширшим за те, що зазначене у предметі діяльності самої юридичної особи, тобто в межах її правоздатності.

 На відміну від філій представництва не мають права виконувати фактичні дії, а їх компетенція обмежується лише юридичними діями - укладення контрактів, захист інтересів юридичної особи тощо. Наприклад, на відміну від філій комерційного банку його представництво не має право виконувати банківські операції, а може лише представляти інтереси банку поза місцем його перебування (наприклад, пропагувати послуги свого банку серед потенційних клієнтів) і захищати їх.

 Для здійснення діяльності керівники філій і представництв наділяються генеральною (загальною) довіреністю, за якою вони мають право укладати угоди від імені юридичної особи, що їх створила, у межах наданих їм повноважень.

 Зазначене про правове становище філій і представництв стосується і створюваних на території України відокремлених підрозділів інофірм-нерезидентів.

 Залежно від особливостей юридичної особи, що їх створила, філії і представництва, поряд із загальною правовою характеристикою, можуть характеризуватися певною специфікою.

 Окремі законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти містять деталізуючи правила і додаткові вимоги до створення і діяльності відокремлених підрозділів деяких юридичних осіб.

 Б. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДАННЯ ПОПЕРЕДНІХ, ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ, ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ НА ОСНОВІ ВІЛЬНОГО ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ, ЗА ДЕРЖАВНИМ ЗАМОВЛЕННЯМ, НА ОСНОВІ ПРИМІРНИХ І ТИПОВИХ ДОГОВОРІВ, НА БІРЖАХ, ЯРМАРКАХ ТА ПУБЛІЧНИХ ТОРГАХ, ЗА РІШЕННЯМ СУДУ

 Єдиного порядку укладення господарського договору не існує. Це пов'язано зі складністю господарського життя, а саме:

 1) багатоманітністю господарських договорів;

 2) різноманітністю підстав їх укладення (вільне волевиявлення сторін чи обов'язковість укладення договору - відповідно до державного замовлення, державного завдання, завдання власника майна підприємства або попередніх зобов'язань сторін, зафіксованих в їх установчих документах, рамочних контрактах);

 3) складність визначення оптимального виконавця чи покупця;

 4) вимоги застосування певних процедур укладення договору, передбачених законом (наприклад, щодо договорів концесії; договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації; договорів, виконання робіт за якими фінансується за рахунок державних коштів) або міжнародними договорами України (в тому числі на отримання кредитів від міжнародних установ та організацій) та ін.

 Проте аналіз чинного господарського законодавства дозволяє визначати основні засади укладання господарських договорів, включаючи й процедури, що застосовуються при цьому.

 Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи укладення господарських договорів.

 Конкурентними способами укладення господарських договорів є:

 1) торги (аукціони, тендери).

 Застосування таких процедур передбачається: ГКУ (ст. 185), законами "Про приватизацію державного майна" (ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 15, ст. 16), "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (ст.ст. 3, 13-16), "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти" (ст.ст. 13, 18-29) та ін.;

 2) конкурси.

 Конкурси застосовуються відповідно до законів "Про приватизацію державного майна" (ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 15, ст. 16), "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" - ст.ст 17-21, "Про архітектурну діяльність" (ст. 6), "Про концесії" (ст.ст. 6-8) та ін.;

 3) конкурентні переговори (двоступеневі торги).

 Застосування таких процедур передбачається Законом України "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти" (ст.ст. 30-31);

 4) процедура запиту цінових пропозицій (котирувань) - ст. 32 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти".

 Торги (аукціони, тендери) можуть бути кількох видів.

 Розрізняють торги на реалізацію майна, робіт, послуг (договір укладається з тим із учасників торгів/претендентів, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або роботи, послуги, що пропонуються) і торги на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг (договір укладається з тим із учасників торгів, який запропонував найнижчу ціну за майно, яке необхідно придбати, або за виконання необхідних для замовника робіт).

 При застосуванні конкурсу договір укладається з тим із виконавців, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання.

 Своєю чергою, конкурси можуть бути комерційними (при визначенні переможця враховується запропонована ним ціна виконання за рівних фіксованих умов виконання) і некомерційними (переможцем конкурсу визнається претендент, який запропонував найкращі умови виконання).

 За критерієм кола осіб розрізняють торги і конкурси таких видів:

 а) відкриті (до участі в торгах чи конкурсі запрошуються всі виконавці, що відповідають встановленим вимогам);

 б) закриті або з обмеженою участю (лише спеціально запрошені претенденти можуть брати участь у торгах чи конкурсі);

 в) з попередньою атестацією виконавців (подавати тендерні чи конкурсні пропозиції для визначення переможця можуть лише претенденти, які пройшли попередню кваліфікацію).

 Ознаки конкурентних способів мають також конкурентні переговори або двоступеневі торги, до участі в яких запрошуються кілька виконавців.

 Переможець визначається шляхом проведення спеціальної процедури, що складається з двох етапів (на першому виконавці подають свої тендерні пропозиції без зазначення ціни; після оцінки попередніх пропозицій замовник проводить переговори з будь-ким з виконавців щодо уточнення вимог до виконання; на другому етапі виконавці, пропозиції яких не було відхилено на першому етапі, подають остаточні тендерні пропозиції з врахуванням уточнених вимог до виконання та із зазначенням ціни; на підставі оцінки та зіставлення поданих пропозицій замовник визначає переможця).

 Порядок застосування процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) для закупівель вже готових для вжитку товарів, передбачений ст. 32 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб", також передбачає конкуренцію виконавців: такий запит направляється щонайменше трьом виконавцям, кожен з яких може подати лише одну цінову пропозицію; замовник укладає договір про закупівлю з тим виконавцем, який подав пропозицію з найнижчою ціною.

 Серед неконкурентних способів укладення господарських договорів розрізняють два основних види:

 1) загальний порядок укладання господарських договорів.

 Процедура укладення господарського договору цим способом (передбачена ст. 181 ГКУ) і складається з кількох стадій (при цьому кожна подальша настає лише в тому випадку, якщо на попередній стадії договір не було укладено):

 1 стадія - розробка проекту договору та його надсилання потенційному контрагенту;

 2 стадія - розгляд одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у потенційного контрагента виникли розбіжності з проектом договору - то й одночасне складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором авторові проекту (протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору);

 3 стадія - розгляд і узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, і передачі переддоговірного спору на розгляд господарського суду (як правило, протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей), якщо узгодження розбіжностей не відбулося;

 4 стадія - прийняття судового рішення, якщо розбіжності не були врегульовані і одна із сторін передала спір на розгляд господарського суду).

 Наслідки непередання переддоговірного спору на розгляд господарського суду залежать від підстав укладення договору:

 а) якщо договір грунтується на державному замовленні або державному завданні (тобто укладення його є обов'язковим), то він вважається укладеним у редакції протоколу розбіжностей;

 б) у разі укладення договору за волевиявленням сторін неузгодження розбіжностей свідчить про відсутність згоди сторін на його укладення у відповідній редакції;

 2) шляхом проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що може завершитися:

 а) підписанням попереднього договору (протоколу про наміри або передконтрактної угоди) з фіксацією у ньому обов'язків сторін щодо укладення основного договору в майбутньому після виконання сторонами підготовчих дій;

 б) підписанням основного договору, якщо його укладення не потребує попередньої підготовки і сторони дійшли згоди щодо всіх умов договору (такий спосіб зазвичай застосовується при укладенні договорів на ярмарках).

 Різновидом процедури укладення господарського договору шляхом переговорів є передбачена ст. 33 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб" процедура закупівлі в одного виконавця.

 ГКУ визначає особливості укладення господарських договорів залежно від підстав (державне замовлення, рішення суду), застосування певної модифікації форми договору (типовий договір, примірний договір, договір приєднання).

 Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням (ст. 183 ГКУ) полягає в тому, що:

 - договір, який укладається на підставі державного замовлення, іменується державним контрактом;

 - укладення договорів на підставі державного замовлення для певних суб'єктів господарювання (державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) є обов'язковим, а для решти - добровільним;

 - договори за державним замовленням укладаються між виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти);

 - укладення державного контракту за державним замовленням з підприємствами, для яких він є обов'язковим, здійснюється в загальному порядку, передбаченому ст. 181 ГКУ з урахуванням особливостей, передбачених законодавством; в решті випадків - як правило, із застосуванням конкурентних способів визначення виконавців, передбачених Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб";

 - зміст державного контракту становлять господарські зобов'язання сторін щодо виконання державного замовлення;

 - форма державного контракту - повна письмова (єдиний правовий документ, що підписується обома сторонами);

 - держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників;

 - ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою негативні наслідки (в тому числі заходи відповідальності) для виконавця, який без належних підстав ухиляється від укладення договору; переддоговірні спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, вирішуються господарським судом;

 - виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

 Особливості укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах відповідно до ст. 185 ГКУ полягають у тому, що в цих випадках застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

 Специфіка укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів відповідно до положень ст. 184 ГКУ полягає в можливості застосування різних модифікацій письмової форми договору (щодо регульованих договорів) чи певної її модифікації (шляхом підписання сторонами єдиного правового документа) - щодо договорів, які укладаються на основі типових чи примірних договорів.

 Практичне завдання

 В. Москаленко надав С. Квакіну в суборенду строком на один рік склад, який він, своєю чергою, орендував у І. Романенко на півроку для складування будівельних матеріалів.

 С. Квакін розмістив у складському приміщенні швейні машини та організував пошив курток на продаж. Дізнавшись про це, І. Романенко зажадав від В. Москаленко дострокового припинення договору оренди і в рахунок відшкодування збитків - орендну плату за весь строк оренди, що був вказаний у договорі.

 Чи законні дії орендаря В. Москаленко та орендодавця І. Романенко?

 Дії орендаря В. Москаленко - незаконні, дії орендодавця І. Романенко - законні. Пояснимо це далі.

 Стаття 22 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" від 10.04.1992 р. № 2269-XІІ в ред. від 20.06.2007 р. передбачає загальне правило - орендар має право передати в суборенду нерухоме й індивідуально визначене майно (окремі верстати, устаткування, транспортні засоби, нежитлові приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.

 Подібність цього правила з правилом, що регулює звичайну суборенду (піднайму), у тому, що воно має диспозитивний характер і передбачає можливість іншого рішення питання про суборенду безпосередньо в договорі оренди.

 Однак це правило істотно відрізняється від правила про звичайну суборенду трьома обмеженнями:

 1) обмеження в предметі договору суборенди міститься пряма заборона передачі в суборенду цілісних майнових комплексів;

 2) обмеження в термінах надання майна в суборенду він не може перевищувати терміну дії договору оренди;

 3) обмеження в розмірі плати за суборенду вона не повинна перевищувати орендної плати орендаря.

 В наданому випадку строк суборенди перевищив строк дії договору оренди, тому вимоги І. Романенко мають обгрунтовані підстави, якщо це передбачено умовами договору оренди.

 Як повинен вести себе субарендар С. Квакін?

 Суборендар С. Квакін повинен звернутися в суд з позовом про відшкодування шкоди нанесеної йому орендарем В. Москаленко, який уклав договір суборенди з порушенням встановлених законом вимог, внаслідок чого С. Квакін зазнав матеріальних збитків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 11.03.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Господарський процесуальний кодекс України від 16.11.1991 р.
   № 1798-XІІ в ред. від 15.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 14.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про архітектурну діяльність: Закон України від 20.05.1999 р. 11.12.2007 р. № 687-XІV в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р.
   № 1576-XІІ в ред. від 20.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти: Закон України від 22.02.2000 р. № 1490-ІІІ в ред. від 02.08.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Про концесії: Закон України від 16.07.1999 р. № 997-XІV в ред. від 07.10.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
9. Про оренду державного і комунального майна: Закон України від 10.04.1992 р. № 2269-XІІ в ред. від 20.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
10. Про приватизацію державного майна: Закон України від 14.03.1992 р. № 2163-XІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
11. Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію): Закон України від 06.03.1992 р. № 2171-XІІ в ред. від 20.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
12. Інструкція про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті: Затв. постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 в ред. від 02.02.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
13. Буткевич С. А. Заключение хозяйственных договоров. - К.: Вища школа, 1978. - 64 с.
14. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2005. - 624 с.
15. Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посібник / За ред.
    О. В. Дзери. - К.: Інтер, 1998. - 912 с.
16. Коммерческий договор: от заключения до исполнения. - М.: Маркетинг, 2005. - 324 с.
17. Підприємницьке право України: Підручник / За заг. ред. Р. Б. Шишки. - Харків: Еспада, 2000. - 480 с.
18. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: А. С. К., 2005. - 912 с.
19. Цивільне право України: Академічний курс. У 2-х т. Т. 2 / За ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2003. - 520 с.
20. Щербина В. С. Господарське право: Навч. посібник. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 392 с.