Кр Господарьске право 2

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Господарське право"

 1. Теоретико-концептуальні підходи до визначення та характеристики господарського права (поняття, предмет, метод, місце у системі права, джерела).

 Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності.

 Отже, господарська діяльність становить предмет господарського права.

 Господарську діяльність розглядають як суспільно корисну діяльність членів суспільства, їх спілок (об'єднань) щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Суспільне корисна господарська діяльність:

 - полягає у виробництві продукції, виконанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб;

 - виконується на професійних засадах;

 - результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар;

 - поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населення тощо).

 Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин.

 У господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три основні методи правового регулювання.

 Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно:

 а) планують свою господарську діяльність;

 б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин.

 Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.

 У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин.

 Господарське право займає чільне місце в системі права України, тісно взаємодіючи із такими його галузями як цивільне, адміністративне право та ін.

 Джерела господарського права - вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм господарського права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення.

 До джерел господарського права належать:

 - положення Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42), та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, с.ст. 42, 92 та ін.);

 - закони України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти:

 а) ГК України.

 Визначає основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин та відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також визначає особливості правового регулювання в окремих галузях та сферах господарювання);

 б) положення ЦК України, що мають застосовуватися на субсидіарних засадах (якщо ГК України не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання; наприклад, щодо договору факторингу);

 в) Кодекс торговельного мореплавства та ін.;

 - спеціальні закони: "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21.11.1995 р., "Про концесії" від 16.07.1999 p., "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р., "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 р., "Про кооперацію" від 10.07.2003 р. та ін.;

 - постанови Верховної Ради України, такі, як, наприклад, постанова від 01.11.1990 р. "Про Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки"; постанова від 12.09.1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР";

 - укази Президента України;

 - акти Уряду України, що поділяються на такі види:

 а) декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом 6 місяців - з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою України повноважень Уряду щодо видання нормативних актів, за юридичною силою рівнозначних законам (Декрет від 15.11.1992 р. "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", Декрет від 17.03.1993 р. "Про довірчі товариства" та ін.);

 б) постанови Кабінету Міністрів України;

 - відомчі нормативні акти, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства, певної категорії суб'єктів або певної сфери економіки (наприклад, Положення про порядок державної реєстрації торгово-промислових палат, затверджене наказом Міністерства юстиції від 08.06.1998 р. № 35/5; Положення про порядок відчуження основних фондів, що є у державній власності, затверджене наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. № 1477; накази Міністерства фінансів України);

 - регіональні нормативні акти, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку (регіональні правила забудови населених пунктів та територій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів відповідно до ст. 11 Закону України від 16.11.1992 р. "Про основи містобудування"; регіональні будівельні норми та правила; порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів капітального будівництва (крім державного замовлення);

 - локальні нормативні акти, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарювання).

 Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою.

 Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обігу, в т. ч. міжнародні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 Закону України "Про режим іноземного інвестування", оцінка окремих видів іноземних інвестицій може здійснюватися за міжнародними торговими звичаями; ст. 7 Цивільного кодексу України закріплює принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності).

 ГК України у статті 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

 Відповідно до систематизації нормативних актів за предметним критерієм розрізняють:

 - компетенційні нормативні акти, тобто такі нормативно-правові акти різної юридичної сили, що визначають правове становище суб'єктів господарського права (розділ ІІ "Суб'єкти господарювання" ГК України; Закони України "Про господарські товариства", "Про промислово-фінансові групи в Україні", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про кооперацію", Декрет Кабінету Міністрів "Про довірчі товариства", укази Президента України "Про корпоратизацію підприємств", "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" та ін.);

 - договірне право як інститут господарського законодавства, що регулює зобов'язальні відносини у сфері господарювання. До цього інституту належать норми ГК України (глава 20 "Господарські договори", глави 30-36); ЦК України (глави 52-54, 56, 58, 60-77), Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про поставки для державних потреб", "Про інноваційну діяльність", "Про концесії", "Про угоди про розподіл продукції"; постанова Кабінету Міністрів від 18.01.2000 р. № 72 "Про реєстр концесійних договорів" та ін.).

 2. Правове регулювання статусу та діяльності господарських об'єднань

 Здійснення підприємницької діяльності її суб'єктами - підприємствами потребує безпосередньої взаємодії з іншими підприємствами з метою колективного використання виробничого, науково-технічного, інформаційного й фінансового потенціалу кожного з них для досягнення більшої ефективності. Це обумовило створення великої кількості та різноманітності видів об'єднань підприємств, що виникають на добровільній основі, з активними "горизонтальними" зв'язками між їх учасниками - суб'єктами підприємницької діяльності.

 На практиці діє багато різних видів об'єднань підприємств, що потребує їх відповідного правового регулювання.

 Згідно зі статтею 119 ГК України залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

 Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

 Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання (ч.ч. 4, 5 ст. 119 ГК України).

 Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність (ч. 2 ст. 119 ГК України).

 Господарські об'єднання характеризуються такими ознаками.

 По-перше, його засновниками (учасниками) можуть бути лише комерційні юридичні особи, тобто організації, основною метою яких є одержання прибутку.

 По-друге, учасники об'єднання зберігають свою юридичну самостійність як суб'єкти права. Це зафіксовано в ч. 1 ст. 121 ГК України: підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

 Отже, об'єднання не має права здійснювати управління і контроль за діяльністю учасників і виконувати функції щодо розпорядження їхнім майном.

 По-третє, добровільний порядок створення. Добровільність волевиявлення засновників на створення об'єднання знаходить висвітлення в установчому договорі.

 По-четверте, об'єднання визнається новим і самостійним суб'єктом права (юридичною особою), якому належите майно, передане йому засновниками (учасниками).

 За зазначеними ознаками можна показати риси подібності й відмінності господарських об'єднань і господарських товариств.

 Спільним для цих юридичних осіб є те, що вони створюються на добровільних засадах, їх учасники зберігають свою юридичну самостійність, а вони є новими суб'єктами права і власниками переданого їм засновниками майна.

 Відмінність можна показати за різними підставами - метою діяльності, обсягом і сферою регулювання, а також колом учасників.

 Коло учасників господарських товариств набагато ширше, ніж господарських об'єднань: якщо учасниками господарських товариств можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, то засновниками господарських об'єднань - лише юридичні особи.

 Порядок створення та установчі документи господарського об'єднання визначаються у ч. З ст. 119 ГК України, згідно з якою господарські об'єднання діють на основі установчого договору та (або) статуту, який затверджується їх засновниками.

 Очевидно, що коли створюється договірне об'єднання (асоціація і корпорація), то потрібен установчий договір. Під час створення консорціумів і концернів (статутних об'єднань) необхідний статут. Проте, й статутному об'єднанню важко обійтися без установчого договору.

 Законодавством України не передбачені вимоги до змісту установчих документів господарських об'єднань.

 На практиці склалася ситуація, при якій в установчих документах об'єднань, як і інших юридичних осіб, мають визначатися найменування, місце його знаходження, порядок управління діяльністю, склад і компетенція органів управління і порядок прийняття ними рішень, у тому числі перелік питань, рішення за якими приймаються одностайно або кваліфікованою більшістю голосів учасників об'єднання, а також порядок розподілу майна, що залишається після його ліквідації.

 У статуті господарського об'єднання доцільно передбачати мету і завдання, предмет діяльності об'єднання, джерела утворення майна, фонди, що створюються, органи управління і контролю, порядок реорганізації і ліквідації.

 В установчому договорі можуть бути зафіксовані права й обов'язки учасників об'єднання, порядок прийняття і виходу їх з об'єднання, розміри і види внесків у майно об'єднання, порядок зміни і розірвання договору.

 Рішення про створення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

 Хоча об'єднання виникає на основі добровільного волевиявлення учасників, однак це не виключає необхідність його державної реєстрації як юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Державна реєстрація об'єднання здійснюється у порядку, встановленому законом.

 Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:

 - добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначеними установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

 - бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

 - одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

 - одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту.

 Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 121 ГК України).

 Вступаючи до складу об'єднання, його учасники не тільки зберігають права юридичних осіб, а й можливість вільного виходу з нього.

 Згідно зі статтею 124 ГК України підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

 Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.

 Реорганізація та ліквідація господарського об'єднання здійснюються за рішенням підприємств-учасників.

 Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому ГК України щодо ліквідації підприємства. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств або договором.

 Незважаючи на зазначені особливості, всі види господарських об'єднань є юридичними особами, їм належить передане засновниками і придбане самим об'єднанням майно, вони самостійно розпоряджаються отриманим прибутком, здійснюють від свого імені будь-яку діяльність, не заборонену законодавством, відповідають за своїми зобов'язаннями.

 Стаття 120 ГК України називає чотири види господарських об'єднань: асоціацію, корпорацію, консорціум і концерн. Перші два види - договірні, інші - статутні.

 Приведення в законодавстві переліку об'єднань має певне значення для відокремлення різних видів господарських об'єднань, виявлення їх відмінностей. Водночас важливо, що цей перелік не має вичерпного характеру. Можливі й інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами. Це дає змогу включати до сфери чинності ГК України нові, раніше не відомі, види об'єднань.

 Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації (ч. 2 ст. 120 ГК України).

 Хоча мета асоціації в законодавстві визначена як координація діяльності, зазвичай це не єдина мета. Іншими цілями асоціації можуть бути забезпечення захисту прав учасників, представлення загальних інтересів тощо.

 Асоціація може здійснювати координацію загальних розробок і досліджень, надавати учасникам послуги, зокрема:

 - юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування);

 - інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою для стимулювання попиту на ринках, інформацією з технічних розробок, промислових стандартів і промислової статистики);

 - інші (пошук нових ринків збуту, сфер споживання, розробка і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, умов праці, рівня кваліфікації працівників тощо).

 Асоціація значно поширена як один із головних видів господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності, вигідно відрізняючись від концерну і корпорації невисоким ступенем централізації, від консорціуму - широкою спрямованістю. Вона приваблива для її учасників можливістю поєднання участі в її діяльності з участю в інших асоціаціях і господарських об'єднаннях із збереженням всієї повноти юридичної самостійності.

 Зазначені особливості асоціації в поєднанні з виконанням нею функцій щодо координації діяльності учасників, наданні їм та іншим організаціям виробничих, комерційних, інформаційних послуг сприяють об'єднанню зусиль учасників, налагодженню господарських зв'язків, кооперуванню виробництва, спричиняють значне зростання кількості асоціацій.

 У рамках асоціацій їх учасники зазвичай координують виконання окремих своїх завдань або спільно здійснюють лише частину неосновних функцій. Така обмеженість зв'язку між учасниками виключає можливість взаємної майнової відповідальності за боргами учасників та асоціації в цілому. Це робить можливим участь тієї самої юридичної особи в різних асоціаціях.

 Управління в асоціації може здійснюватися як спеціально створюваними органами управління, так і головною юридичною особою (за узгодженням учасників). Орган управління, створюваний в асоціації, для учасників, в основному, є інформуючим, координуючим центром, що забезпечує погоджені дії за окремими видами діяльності. Він може бути і центром, що акумулює кошти для здійснення інвестицій і загальних завдань.

 Враховуючи нежорсткий зв'язок між учасниками асоціації і незначний ступінь централізації, ГК України передбачено, що асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

 Створення асоціації визнається таким, що не призводить до порушень антимонопольного законодавства, за дотримання таких умов:

 - асоціація створюється як договірна особа, що не є господарським товариством або підприємством;

 - не здійснює підприємницької діяльності;

 - засновники й учасники асоціації не одержують прямих прибутків (дивідендів) від її діяльності;

 - філії і представництва асоціації мають статус її структурних підрозділів;

 - асоціація є вільною для вступу (виходу) нових учасників (засновників) на підставах дотримання ними установчих документів асоціації і відповідності цим принципам;

 - предмет діяльності асоціації включає координацію господарської діяльності учасників без права втручатися в їхню виробничу і комерційну діяльність та прийняття управлінських рішень;

 - функції і повноваження асоціації виключають можливість здійснення дій, що обмежують конкуренцію серед засновників та інших учасників ринку;

 - асоціація не засновує і не виступає співзасновником нових господарських суб'єктів, не здійснює контроль або управління, у тому числі довірчого, щодо суб'єктів господарювання.

 Найбільш характерними видами координаційної діяльності і функцій асоціації, що розглядаються Антимонопольним комітетом України як такі, що не призводять до створення монопольних утворень, монополізації ринків, обмеження конкуренції, є наступні:

 - забезпечення учасників асоціації інформацією з технічних розробок промислових стандартів і промислової статистики;

 - надання учасникам послуг, що найбільш ефективно можуть надаватися на галузевому рівні або централізовано, зокрема, таких, як юридичні консультації, допомога у здійсненні експорту, страхування, кредитування, а також навчання;

 - затвердження норм поведінки асоціації, її учасників або прийняття внутрішнього кодексу поведінки з урахуванням зазначених в інформаційному листі принципів.

 Метою норм є стимулювання кращої підприємницької політики учасників, справедливого поводження зі споживачами, правил і чесних звичаїв у підприємництві;

 - підтримка інтересів учасників у державних органах; координація спільних досліджень і розробок.

 Іншими видами координаційної діяльності і функцій асоціації можуть бути:

 1) забезпечення учасників асоціації ринковою інформацією; здійснення реклами для сприяння розвитку експорту і стимулювання попиту на внутрішніх ринках; здійснення пошуку нових ринків збуту, сфер постачання;

 2) розробка і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, із питань умов праці або рівня кваліфікації працівників, із питань поведінки у відносинах зі споживачами;

 3) сприяння законним інтересам учасників у здійсненні інших видів діяльності, що не суперечать установчому договору.

 Вказані вище види координаційної діяльності і функцій асоціації можуть здійснюватися з урахуванням таких положень:

 - асоціація ні за яких обставин не рекомендує ціни, не здійснює обмін інформацією щодо середніх цін або середнього рівня витрат, не попереджує про заплановані зміни в діях учасників на ринках;

 - відомості про діяльність окремих учасників асоціації не публікуються і не передаються іншим учасникам асоціації, крім як у загальному виді, без визначення окремих учасників і не раніше, ніж через місяць після їх збору. Вони збираються, зберігаються і використовуються як інформація з обмеженим доступом відповідно до чинного законодавства про інформацію. До цих відомостей слід віднести таку інформацію щодо учасника, як ціни, обсяги і вартість реалізації, дійсне становище одержання заявок, обсяги та вартість невиконаних заявок, перелік постачальників і замовників, прогнозований коефіцієнт використання потужностей, а також будь-яка інша інформація, за допомогою якої можна визначити поведінку окремого учасника асоціації.

 В установчих документах асоціації можуть бути передбачені на основі відповідних норм чинного законодавства додаткові припустимі види діяльності асоціації, що пов'язані з особливостями функціонування галузей, ринків, їх сегментів, зокрема, їх державним регулюванням і контролем, особливостями промислової політики в галузі.

 Корпорація - договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації (ч. З ст. 120 ГК України).

 Отже, у корпорації можлива централізація функцій - їх перелік визначається в договорі. Корпорація виконує лише ті функції і здійснює ті повноваження, що добровільно передані їй учасниками.

 Таким чином, учасники можуть передбачати вилучення окремих функцій із свого ведення або зменшення їх обсягів із передачею відповідних виключених повноважень корпорації в цілому.

 Втім, корпорація як договірне об'єднання не може розпоряджатися майном підприємств, що входять до її складу на правах засновників.

 Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

 Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність (ч. 4 ст. 120 ГК України).

 Консорціум створюється на основі тимчасової угоди учасників про об'єднання ресурсів і зусиль із метою фінансування виконання будь-яких завдань. Визнання консорціуму самостійним видом об'єднання дає змогу вважати його юридичною особою.

 Це об'єднання створюється для вирішення конкретних завдань реалізації великих цільових програм і проектів. Після виконання цього завдання консорціум ліквідується або перетворюється на інший вид об'єднання.

 Таким чином, консорціуми не припускають високий ступінь централізації і концентрації управління. Будучи об'єднанням підприємств із метою рішення певних завдань інвестиційного, науково-технічного або фінансового характеру, створюваним на добровільних засадах, консорціум, як і асоціація, характеризує швидше координаційні, ніж субординаційні відносини учасників.

 Концерн - статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

 Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну (ч. 5 ст. 120 ГК України).

 Концерн дає змогу об'єднати ресурси і зусилля його учасників при зберіганні їх повної правової самостійності і юридичної можливості вступу в інші відносини з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

 Відмінність концерну від інших видів господарських об'єднань (особливо від асоціації) - у високому ступені централізації і глибині зв'язку між учасниками.

 Властива концерну централізація значної частини виробничо-господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиної політики в рамках концерну призводить до наділення його широким колом власних повноважень здійснення виробничої діяльності, у тому числі щодо утворення централізованих фінансових фондів, створення нових суб'єктів господарської діяльності в інтересах учасників концерну з тісними господарськими зв'язками і відносинами його учасників усередині концерну.

 Особливістю концерну є те, що він, порівняно з іншими видами об'єднань, - найбільш централізована структура з жорсткими зв'язками його учасників, які узгоджено здійснюють основну діяльність. Тому установчими документами концерну може бути заборонено його учасникам перебувати одночасно в кількох концернах, але вони мають право бути членами різних асоціацій.

 Жорсткий взаємозв'язок учасників у концерні створює умови для існування додаткової майнової відповідальності учасників за зобов'язаннями об'єднання в цілому, про що можуть домовитися учасники концерну.

 Високий ступінь централізації робить необхідним обов'язкове створення відокремленого апарату управління. Концерн має право централізувати будь-які функції управління, якщо це передбачено статутом.

 Таким чином, концерн є єдиним виробничо-господарським комплексом, учасники якого тісно пов'язані між собою технологічною та коопераційною єдністю. Вони передають концерну значно більше повноважень, ніж учасники асоціації, і централізують виконання основних напрямків своєї діяльності (виробничої, наукової, інвестиційної, зовнішньоекономічної тощо). Учасники концерну наділяють його правом вирішувати питання, пов'язані з матеріально-технічним забезпеченням, збутом (реалізацією) продукції тощо.

 Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:

 - добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначеними установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

 - бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

 - одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

 - одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту.

 Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 121 ГК України).

 Вступаючи до складу об'єднання, його учасники не тільки зберігають права юридичних осіб, а й можливість вільного виходу з нього.

 Згідно зі ст. 124 ГК України підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

 Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.

 Реорганізація та ліквідація господарського об'єднання здійснюються за рішенням підприємств-учасників.

 Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому ГК України щодо ліквідації підприємства. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств або договором.

 Незважаючи на зазначені особливості, всі види господарських об'єднань є юридичними особами, їм належить передане засновниками і придбане самим об'єднанням майно, вони самостійно розпоряджаються отриманим прибутком, здійснюють від свого імені будь-яку діяльність, не заборонену законодавством, відповідають за своїми зобов'язаннями.

 Практичне завдання

 Повнолітні громадяни України Голобородько і Черненко, 16-річний громадянин Молдови Мінашкін та 21-річний громадянин Росії, інвалід ІІІ групи Бєлий вирішили створити господарську організацію для спільного здійснення за безпосередньої трудової участі кожного з них ремонтно-будівельних робіт у приватному житловому фонді. Один із цих громадян пообіцяв внести 1000 грн., інший - надати свою невеличку майстерню площею 10 кв. м; решта - не могла запропонувати нічого, крім своєї праці. Відтак постало питання про вибір організаційно-правової форми організації, яка відповідала б таким принципам:

 - добровільність членства громадян та виходу із організації;

 - особиста трудова участь у діяльності підприємства;

 - демократичний характер управління;

 - розподіл доходу між членами організації відповідно від трудової та майнової участі.

 Яку організаційно-правову форму організації Ви можете порекомендувати? Чи є підстави у державного реєстратора щодо відмови у реєстрації такої організації? Обгрунтуйте свою відповідь на підставі чинного законодавства.

 

 Розв'язання:

 Вважаю, що у цьому випадку доцільно створити виробничий кооператив.

 Згідно із частиною 1 ст. 95 ГК України виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

 Як зазначається у ст. 96 ГК України, виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами:

 - добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього;

 - особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності підприємства;

 - відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умовах, встановлених статутом кооперативу;

 - демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень;

 - розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу;

 - контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом.

 У державного реєстратора немає жодних підстав відмовити у реєстрації такого виробничого кооперативу, оскільки у ч. 1 ст. 129 ГК України зазначається, що іноземці при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено ГК України, іншими законами.

 Знайдіть вірну відповідь. Обгрунтуйте свій вибір.

 1. За способом виникнення господарські договори бувають:

 а) попередні й основні;

 б) формальні і реальні;

 в) генеральні і поточні;

 г) зобов'язальні та статутні.

 Правильною є відповідь (г). У першому випадку підставою (способом) виникнення господарського договору є зобов'язання, в другому - статут.

2. Заяву про порушення справи про банкрутство може подати:

 а) кредитор;

 б) треті особи;

 в) прокурор;

 г) санатори.

 Правильна відповідь: а)

 Відповідно до частини 1 ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 р. № 2343-XІІ в ред. від 04.06.2008 р. заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі й підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником).

 Творче завдання

Складіть два тестових завдання або практичну ситуацію (задачу) по темі "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання"

 Тести

 1. Що вважається неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання?

 А. неправомірне використання чужих рекламних матеріалів;

 B. неправомірне використання товару іншого виробника;

 C. копіюва