Кр Господарьске право

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Господарське право"

  1. Дайте обгрунтовану, з посиланням на норми чинного законодавства України відповідь на питання.

 Підстави, способи (порядок), форми припинення діяльності підприємств. Порядок і термін проведення ліквідації.

 Припинення діяльності підприємства – одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття "припинення" входять юридичні підстави ("умови"), акти та процесуально-правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта права [10, с. 76].

 Підприємство ліквідується (ч. 6 ст. 59 Господарського кодексу України, надалі – ГК України):

 – за ініціативою осіб, зазначених у ч. 1 ст. 59 ГК України;

 – у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

 – у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

 – у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

 Скасування державної реєстрації позбавляє підприємство статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Підприємство вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог ГК України.

 Припинення діяльності підприємства за юридичними підставами може бути двох видів: добровільним і примусовим.

 Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства закон не регулює. Це можуть бути зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

 До передбачених законом чи установчим договором обставин належать:

 – закінчення строку, на який створювалось підприємство;

 – досягнення мети, поставленої засновниками під час створення підприємства.

 Установчі документи підприємств можуть включати й інші підстави цього виду.

 Рішення про припинення діяльності підприємства з цих підстав приймає його вищий орган.

 Примусово діяльність підприємства припиняється:

 1) на підставі рішення суду (господарського суду) про визнання недійсними установчих документів підприємства (невідповідність їх чинному законодавству) та акта (рішення засновника) про створення підприємства;

 2) на підставі рішення суду (господарського суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

 3) на підставі рішення суду (господарського суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в 7-денний термін повідомити про це реєструючий орган);

 4) на підставі рішення господарського суду про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 р. № 2343-XІІ в ред. від 09.01.2009 р.

 Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації – за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників підприємства чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК України, – за рішенням суду (ч. 1 ст. 59 ГК України).

 У разі злиття підприємств усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, що утворений внаслідок злиття.

 У разі приєднання одного або кількох підприємств до іншого підприємства до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних підприємств.

 У разі поділу підприємства усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових підприємств, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

 У разі перетворення одного підприємства в інше до новоутвореного підприємства переходять усі майнові права і обов'язки попереднього підприємства.

 Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна підприємства чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК України. Ліквідацію підприємства може бути також покладено на орган управління підприємства, що ліквідується (ч. 1 ст. 60 ГК України).

 Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

 Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію підприємства, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені ГК України та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" строки.

 Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості підприємства, яке ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію підприємства.

 Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, яке ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

 Претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується, задовольняються з майна цього підприємства, якщо інше не передбачено ГК України та іншими законами (ч. 1 ст. 61 ГК України).

 Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.

 Претензії, що не задоволені через відсутність майна підприємства, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

 Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

 2. Доповніть наступне твердження, добравши правильний варіант:

 "Господарське право – це:

 а) галузь цивільного права, що регулює відносини у сферах власності, виробництва і розподілу товарів, валютній, фінансовій, сімейній, соціальній сферах тощо;

 б) сукупність юридичних норм щодо майнових та немайнових відносин приватних підприємців;

 в) сукупність правових норм, які регулюють господарські відносини;

 г) підгалузь адміністративного та цивільного права, нормами якої регулюються відносини у сфері створення підприємств, їх оподаткування та ліквідації".

 Як зазначає О. М. Винник, "своєрідність господарських відносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як особливу галузь права" [6, с. 45].

 Дайте визначення понять:

 Правова норма – це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу [9, с. 275].

 Що стосується господарсько-правових норм, – це встановлені компетентними органами в офіційному порядку й зафіксовані у спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання [6, с. 39].

 Нормативно-правовий акт – це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює чи скасовує норми права.

 Іншими словами, нормативно-правовий акт – це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права [9, с. 533].

 Закон – це нормативно-правовий акт, що видається законодавчими органами (в Україні – Верховною Радою України), має вищу юридичну силу і регулює найважливіші суспільні відносини [9, с. 534].

 Підзаконний нормативно-правовий акт – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об'єднань. Такий акт, зазвичай, розвиває чи деталізує окремі положення законів [9, с. 535].

 Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали:

 – нормативні акти Президента України;

 – нормативні акти Кабінету Міністрів України;

 – нормативні акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

 – нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;

 – нормативні акти місцевих державних адміністрацій;

 – нормативні акти органів місцевого самоврядування;

 – нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях;

 – нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях;

 – інші підзаконні нормативні акти.

 Господарське законодавство – це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (в тому числі організації) такою діяльністю [6, с. 33].

 Галузь господарського права – це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання [6, с. 45].

 3. Практичне завдання

 Між повним товариством "Вега" (замовником) та приватним підприємством "Акорд" (перевізником) було укладено договір перевезення вантажів. Оскільки приватне підприємство прострочило виконання договору на два тижні, повне товариство "Вега" звернулося до нього із письмовою претензією з проханням відшкодувати збитки у вигляді втраченої вигоди. Зважаючи на те, що через місяць товариство "Вега" не отримало відзиву на свою претензію, воно вирішило звернутися до господарського суду. У позові повне товариство "Вега" просило стягнути з боржника суму збитків, що розраховувалися за весь термін прострочки виконання, в тому числі – й за місяць, що надавався для розгляду претензії. Але суддя повернув позивачеві заяву, вказавши, що стороною не вжито заходів досудового врегулювання.

 

 Що розуміється під досудовим урегулюванням господарського спору?

 За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ГПК України, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

 Досудове врегулювання господарських спорів – це сукупність заходів, що вживаються підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду.

 Виходячи зі змісту чинного ГПК України, можна виділити:

 1) загальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (він регламентований нормами розділу ІІ ГПК України – статті 5-11);

 2) спеціальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (визначається нормами інших нормативно-правових актів), який застосовується щодо пред'явлення і розгляду претензій до органів транспорту та підприємств зв'язку.

 У частині 1 ст. 222 ГК України також говориться про те, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

 У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа – учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 222 ГК України).

 Як випливає із ч. 1 ст. 315 ГК України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії.

 

 Які обов'язкові реквізити претензії?

 Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

 Згідно із частиною 2 ст. 6 ГПК України підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

 У претензії зазначаються (ч. 2 ст. 6 ГПК України, ч. 3 ст. 222 ГК України):

 – повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;

 – дата пред'явлення і номер претензії;

 – обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;

 – докази, що підтверджують ці обставини;

 – вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;

 – сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;

 – платіжні реквізити заявника претензії;

 – перелік документів, що додаються до претензії.

 Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

 

 Протягом якого часу замовник має право подавати претензії перевізнику?

 Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій – протягом сорока п'яти днів (ч. 2 ст. 315 ГК України).

 

ї Скільки часу надається перевізникові для розгляду пред'явлених претензій?

 У частині ст. 315 ГК України вказано, що перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні – протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів.

 Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у ч. 3 ст. 315 ГК України, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

 

 Чи вірно вчинив суд?

 Суддя повернув позивачеві заяву, вказавши, що стороною не вжито заходів досудового врегулювання.

 Дійсно, спори, що виникають з договору перевезення, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання (ч. 2 ст. 5 ГПК України).

 Як вже зазначалось, згідно із частиною 2 ст. 6 ГПК України підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

 Саме така письмова претензією з проханням відшкодувати збитки у вигляді втраченої вигоди була направлена повним товариством "Вега" приватному підприємству "Акорд". Таким чином, повне товариство вжило заходів щодо досудового врегулювання господарського спору.

 Отже, суддя повернув позивачеві заяву необгрунтовано.

 

 Чи має право замовник вимагати у позові відшкодування шкоди за період, що надається законодавством для розгляду претензії?

 Так, має.

 Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 224 ГК України).

 Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

 Як зазначається у ч. 1 ст. 226 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

 – вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

 – додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

 – неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

 – матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

 Згідно із частиною 2 ст. 226 ГК України, сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 31.03.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Господарський процесуальний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 1798-XІІ в ред. від 31.03.2009 р. // http://zakon.rada.gov.ua
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 28.03.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 р. № 2343-XІІ в ред. від 09.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2005. – 624 с.
7. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2005. – 622 с.
8. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: А. С. К., 2005. – 912 с.
9. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. – 2-ге вид. – Харків: Консум, 2005. – 636 с.
10. Щербина В. С. Господарське право: Навч. посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 392 с.