Кр Юридична діяльність підприємств і установ 2

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 з дисципліни "Юридична діяльність підприємств і установ"

ЗМІСТ

 1. Нормативні акти, які встановлюють принципи
та форми взаємодії структурних підрозділів ................................... 3

 2. Облік робочого часу. Порядок ведення обліку робочого часу ... 10

 3. Особливості функціонування юридичної служби підприємств
і установ .......................................................................................... 16

 Список використаної літератури ...................................................... 25

 1. НОРМАТИВНІ АКТИ, ЯКІ ВСТАНОВЛЮЮТЬ ПРИНЦИПИ
ТА ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ СТРУКТУРНИХ ПІДРОЗДІЛІВ

 Принципи та форми взаємодії структурних підрозділів підприємства встановлюються організаційно-розпорядчими документами.

 За функціональною ознакою всю організаційно-розпорядчу документацію (ОРД ) поділяють на такі групи:

 - організаційну (статут, установчий договір, структура і штатний розклад, положення, посадова інструкція, правила).

 Ці документи визначають правове положення та основні завдання установ, підприємств та їх структурних підрозділів і окремих працівників;

 - розпорядчу (наказ, рішення, вказівка, розпорядження).

 Ці документи слугують як засіб передачі рішень іншим організаціям та конкретним особам;

 - довідково-інформаційну (акт, протокол, огляд, лист, доповідна і пояснювальна записки, довідка, звіт, характеристика тощо).

 Статут - це документ, яким оформлюється утворення підприємства.

 У статуті визначається структура, функції і правове становище утвореної організації чи підприємства. Статут підписує керівник у і затверджує власник майна, а потім обов'язково реєструється в органах Міністерства фінансів (податкова інспекція), після чого новостворена установа може починати свою діяльність.

 Текст статуту складається з таких розділів:

 1. Загальні положення: на підставі чого створено підприємство, на підставі чого діє підприємство, чим керується підприємство у своїй діяльності.

 2. Мета і завдання підприємства.

 3. Основні функції.

 4. Управління підприємством.

 5. Права.

 6. Порядок утворення і організація роботи.

 7. Відповідальність.

 8. Зовнішньоекономічна діяльність.

 9. Реорганізація і припинення діяльності підприємства.

 Положення - це правовий акт, що визначає (регламентує) основні правила організації та діяльності державних органів, структурних підрозділів органу, а також установ, організацій і підприємств (філій), що їм підпорядковуються, або окремих підприємств та організацій, а також комісій та окремих службових осіб (положення про експертну комісію); підписується керівником організації і затверджується вищим органом.

 Інструкція - правовий акт, який створюється органами державного управління або керівництвом організації для встановлення правил, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні сторони діяльності та відносин установ, закладів, підприємств, службових осіб:

 - посадова;

 - з техніки безпеки;

 - з експлуатації різного обладнання та ін.

 Інструкція затверджується вищими органами або керівниками організацій (чи їх наказом із зазначенням номера та дати видання). На інструкції може бути відмітка про те, що вона є додатком до розпорядчого документа. При затвердженні інструкції розпорядчим документом у ньому встановлюється термін введення інструкції, зазначаються відповідальні виконавці.

 Широко використовуються посадові інструкції - це документи, що визначають організаційно-правове становище працівника в структурному підрозділі, який забезпечує умови для його ефективної праці.

 Посадова інструкція - документ, що визначає організаційно-правове становище працівника у структурному підрозділі і забезпечує умови для його ефективної праці. Текст посадової інструкції містить розділи: загальна частина, функції, обов'язки, права, взаємовідносини, відповідальність працівника, оцінка працівника.

 Інструкцію затверджує керівник установи або структурного підрозділу.

 Інструктивний характер мають також правові акти, як "правила", "рекомендації", "методичні вказівки" та інші документи, які мають однакову правову природу.

 Правила - службові документи організаційного характеру, в яких викладаються настанови або вимоги, що регламентують певний порядок будь-яких дій, поведінки.

 Групи:

 1. Правила внутрішнього трудового розпорядку.

 2. Правила підготовки документації для здавання до архіву.

 3. Правила експлуатації та ін.

 За формою та змістом правила подібні до інструкцій, іноді є їх складовою частиною.

 Наказ - правовий акт, який видається керівником підприємства, організації.

 За змістом накази поділяють на накази з загальних питань та за особовим складом.

 Проект наказу готує певний структурний підрозділ або окрема посадова особа за дорученням керівника.

 Дії посадової особи, яка готує проект наказу:

 1) вивчає суть питання, збирає необхідні відомості;

 2) звертається до картотеки наказів, щоб переглянути всі накази, які були видані з цього питання з метою уникнення в них дублювання та протиріч;

 3) готує проект наказу, який погоджується з усіма зацікавленими підрозділами та службовими особами.

 Візи збираються на першому екземплярі. До проекту наказу можна додати документи, які обгрунтовують його доцільність;

 4) організує підписання керівником.

 Проект наказу при необхідності узгоджують шляхом візування з заінтересованими підрозділами, юрисконсультом та посадовими особами, яких він стосується, але в усіх випадках візують виконавець і менеджер структурного підрозділу, який вносить проект наказу або готує його.

 З юрисконсультом узгоджують проекти наказів з таких питань:

 1) необхідність видання наказу з даного питання;

 2) відповідність проекту наказу законодавчим та нормативним актам уряду України, нормам, положенням, інструкціям державних органів управління;

 3) логічність побудови тексту, відповідність редакції, чіткість формулювань та відповідність окремих формулювань спеціальним вимогам (вимогам КЗпПУ, суду, прокуратури, органів охорони праці, соціального захисту, охорони здоров'я, пожежної безпеки тощо).

 Наказ має не тільки адміністративно-правове значення, а й виховне, тому його формулювання повинні відзначатись виключно точністю та високою культурою викладання.

 Завізований проект наказу передають керівникові, який вносить у нього зміни та доповнення, підписує наказ і проставляє дату.

 Виконавець, що готує проект наказу, визначає підрозділи і посадових осіб, яким повинен направляти наказ. Список адресатів можна друкувати на зворотній стороні останнього листа наказу або прикласти у вигляді самостійного документу.

 Наказ вступає в силу з часу його підписання, якщо інші строки спеціально не обговорені в ньому.

 З наказом повинні бути ознайомлені всі названі в ньому особи, які розписуються на одному з примірників наказу або на спеціальному бланку. Інколи накази доводяться до відому всіх працівників і вивішуються для ознайомлення з їх змістом.

 Накази з питань основної діяльності видаються на виконання:

 1) вказівок вищих органів управління;

 2) за ініціативою керівника організації як виробнича необхідність;

 3) за ініціативою структурних підрозділів організації (необхідність видання наказу міститься в доповідній записці).

 У наказах, які видаються на підставі розпорядчих документів вищих органів, доводиться до відому підлеглих підрозділів вказівки вищих органів, конкретизується їх виконання в умовах діяльності організації, визначаються виконавці, методи і строки виконання.

 Особливе значення надається доведенню наказу до виконавців, а також до заінтересованих осіб, оскільки саме з цього моменту починається практичне виконання наказу.

 Під час підготовки наказу встановлюється коло підрозділів, куди він має бути направлений, і встановлюється його тираж.

 Секретар-референт після видання наказу організовує ознайомлення співробітників підприємства з його змістом: один екземпляр наказу знаходиться на дошці об'яв, на другому екземплярі, який іде до справи, фіксується ознайомлення з наказом співробітників, відповідальних за його виконання. Внизу або на зворотному боці сторінки співробітник пише "ознайомлений", ставить підпис і дату ознайомлення. У разі необхідності підписаний наказ розмножується секретарем та роздається виконавцям для роботи.

 Аналогічно відбувається робота з такими управлінськими документами, як рішення та розпорядження.

 Розпорядження - це вимога до підлеглих для вирішення 4 окремих питань. Розпорядження видають заступники директора, голови правління, керівники служб у межах наданих їм прав і по колу питань, які записані в Положенні про лінійні або функціональні підрозділи організації.

 Розпорядження видається з конкретного випадку відхилення від заданої програми і повинно зберігати інтереси інших служб. Розпорядження відрізняється від наказу тим, що його можна оскаржити в першого керівника організації.

 Рішення приймають місцеві органи державної влади та управління - місцеві держадміністрації, місцеві ради самоврядування, а також інші колегіальні органи - колегії міністерств і відомств, науково-технічні та інші ради, комітети, але в цих випадках рішення не є самостійним розпорядчим документом, а входять до складу протоколу засідання колегіального органу. Проект рішення колегіального органу візують особа, яка його склала, керівник підрозділу, який вносить проект рішення, вказані в проекті виконавці, юрисконсульт, а також посадові особи, відповідальні за виконання рішення.

 Постанова - це форма розпорядчого впливу на хід подій у процесі управління колегіального органу. Постанови видаються Урядом України, державними комітетами, комітетами, місцевими державними адміністраціями, радами місцевого самоврядування, комісіями тощо.

 Постановою є також заключна частина протоколу засідання колегіального органу (зборів, правління, президії тощо). Ці постанови включаються до протоколу або додаються до нього. За необхідності можуть оформлятись як виписки з протоколу.

 Вказівки - розпорядчий документ, який готують міністри, керівники об'єднань, організацій, установ.

 Вказівки - правовий акт керівників єдиноначальних органів державного управління переважно інформаційно-методичного характеру, пов'язаний із виконанням наказів, інструкцій та інших актів вищих органів управління.

 Вказівки видають при оформленні відряджень, рішень поточних організаційних питань, а також для доведення до виконавців нормативних матеріалів.

 2. ОБЛІК РОБОЧОГО ЧАСУ. ПОРЯДОК ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ РОБОЧОГО ЧАСУ

 Однією із основних умов праці, що складають предмет і зміст трудового договору, є робочий час.

 Робочий час - це той час, протягом якого найманий працівник відповідно до умов трудового договору і правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації повинен виконувати свої трудові функції.

 Регулюючи трудові відносини між працівником і власником, трудове право здійснює нормування робочого часу, необхідність якого пов'язана з оплатою, охороною і дисципліною праці. Тому робочий час - обумовлена соціально-економічними і політичними умовами норма часу, яку повинен затратити кожний працівник, приймаючи участь у трудовому процесі, з тим, щоб принести реальну, відчутну, значущу для власника і суспільства в цілому віддачу і яка повинна відповідати потребам відновлення його трудового потенціалу.

 Саме тому робочий час і час відпочинку складають єдиний інститут трудового права, який включає норми тривалості робочого дня, робочої зміни, робочого тижня, види і тривалість часу відпочинку - вихідні, святкові дні, відпустки, перерви в роботі.

 Правове регулювання робочого часу здійснюється нормативними актами, виданими на державному та місцевому рівнях. В сучасних умовах все більша самостійність в регулюванні питань робочого часу і відпочинку надається державою безпосередньо підприємствам, установам і організаціям.

 У централізованому порядку встановлені максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, основні положення щодо порядку і способу розподілення робочого часу в межах доби, тижня чи іншого календарного періоду; визначені питання, які остаточно вирішуються в локальних нормативних актах та за угодою сторін.

 Так, відповідно до ст. 50 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) підприємствам і організаціям надане право при укладенні колективного договору встановлювати меншу тривалість робочого часу, за рахунок своїх коштів надавати працівникам щорічну оплачувану відпустку більшої тривалості, встановлювати інші пільги щодо тривалості і режиму роботи.

 Існуюча наразі основна міра тривалості робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях - це робочий тиждень: тривалість робочого часу в годинах протягом 7-денного календарного тижня.

 Законодавством встановлена нормальна тривалість робочого часу і скорочена.

 Стаття 50 КЗпПУ визначає, що нормальна тривалість робочого часу для працюючих не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Виходячи з цього, встановлюються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і тривалістю робочого дня 8 годин (40:5) і 6-денний з одним вихідним днем і тривалістю робочого дня, розрахованою так, що напередодні вихідного дня робочий день не повинен бути довший 5-ти годин.

 Рішення про тривалість робочого тижня (5-ти чи 6-денний) приймає власник або уповноважений ним орган спільно з профспілковим органом, враховуючи думку працівників трудового колективу, а також узгодивши це питання з місцевими органами влади.

 Режим робочого часу - це розподілення часу роботи в межах доби чи іншого календарного періоду. До елементів режиму роботи відносяться час початку і закінчення робочого дня чи робочої зміни, початок і закінчення перерв у роботі, послідовність чергування змін.

 Режим роботи конкретного підприємства, установи, організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, розробленими на підставі типових правил власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом і затвердженими трудовим колективом.

 Лише для однозмінних підприємств, установ, організацій з метою кращої організації роботи пасажирського транспорту, дитячих дошкільних установ початок робочого дня встановлюється місцевою радою народних депутатів, на території якої ці підприємства, установи, організації знаходяться. Інші елементи режиму робочого часу розробляються ними самостійно.

 При застосуванні багатозмінного (дві і більше змін) режиму роботи працівники рівноправно чергуються в роботі відповідно до графіків змінності.

 Графіки змінності повинні бути розроблені відповідно до вимог законодавства щодо чергування працівників у змінах, тривалості змін, часу відпочинку між змінами і протягом зміни і затверджуються власником підприємства або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

 Навіть при однозмінній роботі початок і закінчення роботи може бути встановленим для різних працівників у різний час, що може бути обумовлено інтересами виробництва і потребами ефективності його організації. Такий порядок може стосуватись не тільки окремих працівників, а також окремих структурних підрозділів.

 На деяких виробництвах, характер роботи яких обумовлений нерівномірним розподілом об'ємів роботи, особливими умовами, відповідно до законодавства застосовується режим роботи з розподілом робочого часу на частини.

 Відповідно до ст. 60 КЗпПУ загальна тривалість роботи з таким режимом не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня. Прикладом організації робіт з роздробленим робочим часом може слугувати режим роботи водіїв пасажирського транспорту, які виводяться на лінію як додаткові в часи пік, режим роботи акторів, артистів та інших працівників театрально-видовищних закладів, робочий час яких розподіляється для репетицій і виступів, працівників сільського господарства, зайнятих в тваринництві, і т.ін.

 Нововведенням останніх років стало запровадження так званих "гнучких" графіків роботи. Такий режим роботи передбачає самостійне регулювання працівником його робочого часу з відхиленням від встановленого на підприємстві (в організації, установі) режиму роботи в межах двох годин щодо початку і закінчення роботи. При цьому ним повинні обов'язково дотримуватись дві умови: повне відпрацювання встановленої законодавством для цієї категорії працівників сумарної тривалості робочого часу протягом облікового періоду і обов'язкове перебування такого працівника на робочому місці протягом фіксованого власником або уповноваженим ним органом часу.

 Облік робочого часу - це фіксування відомостей про явку працівників на роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу.

 Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми.

 У складі відпрацьованого працівником часу окремо враховуються надурочні роботи, чергування, відрядження тощо.

 Облік робочого часу буває поденним і підсумованим.

 При поденному обліку підраховується робочий час протягом кожного дня. Така система обліку робочого часу застосовується при точно встановленому робочому часі, який має однакову щоденну тривалість.

 При поденному обліку переробка протягом робочого дня не може бути компенсована недоробкою в інші робочі дні.

 Відповідно до ст. 61 КЗпПУ на безперервно діючих підприємствах, в установах і організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації введення підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (40-годинного робочого тижня або скороченого робочого часу для окремих категорій працівників).

 Як обліковий період може встановлюватися місяць, квартал.

 Для працівників залізничного транспорту обліковим періодом є тур - час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку в пункті постійної роботи.

 При підсумованому обліку робочого часу норма робочого часу визначається шляхом множення тривалості робочого дня на число робочих днів за календарем, що припадають на обліковий період.

 При неповному місяці роботи (наприклад, у разі хвороби, відпустки) від встановленої місячної норми віднімаються робочі години, що припадають на дні відсутності на роботі.

 Тривалість робочої зміни при підсумовуваному обліку робочого часу може збільшуватися, але не більш ніж до 10 годин.

 При підсумовуваному обліку робочого часу можлива переробка двох видів.

 Переробка понад норму годин і водночас понад встановлений графік є надурочною роботою і компенсується підвищеною оплатою.

 Переробка понад норму годин, але відповідно до встановленого графіка не визнається надурочною роботою.

 Переробка за графіком компенсується не підвищеною оплатою, як надурочна робота, а додатковими днями відпочинку.

 Працівникам, для яких встановлений підсумований облік робочого часу, щотижневі дні відпочинку можуть встановлюватися в різні дні тижня відповідно до графіків змінності.

 Слід підкреслити, що у західних країнах значно поширений підсумований облік робочого часу. При цьому має місце гнучкий розподіл робочого часу протягом облікового періоду (місяця, кварталу, року), тобто мобільний режим праці. Такий режим може бути зафіксований в індивідуальному трудовому договорі, що нашим законодавством не передбачено.

 При укладенні трудового договору узгоджується тижнева, місячна, квартальна чи річна тривалість робочого часу, яка може змінюватися за розсудом наймача в межах встановленого максимуму протягом облікового періоду.

 Є й інший варіант. У трудовому договорі не встановлюється конкретна тривалість робочого часу. Передбачається лише, що наймач вправі залучати працівника "за викликом" у разі необхідності з зазначенням або без зазначення тривалості робочого дня.

 3. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЮРИДИЧНОЇ СЛУЖБИ ПІДПРИЄМСТВ І УСТАНОВ

 Відповідно до Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.1995 р. № 690 в ред. від 24.09.2005 р.

 у міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, на державному підприємстві, в установі, організації залежно від обсягу, характеру та складності правової роботи утворюється, як правило, в формі самостійного структурного підрозділу - юридичне управління (відділ, сектор, бюро, група тощо) або вводиться посада юрисконсульта відповідної категорії (тобто створюється юридична служба).

 Надання правової допомоги підприємству може здійснюватися на підставі договору, укладеного з юридичною чи фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, який має ліцензію на здійснення юридичної практики, або з адвокатом, адвокатським бюро, фірмою, конторою чи іншим адвокатським об'єднанням.

 Основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та запобігання невиконанню вимог актів законодавства, інших нормативних документів міністерством, підприємством, а також їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків.

 Юридична служба міністерства підпорядковується безпосередньо міністру, керівнику іншого центрального органу виконавчої влади або за рішенням міністра (керівника іншого центрального органу виконавчої влади) одному з його заступників. Юридична служба підприємства підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства.

 Порядок взаємодії юридичної служби з іншими структурними підрозділами міністерства (підприємства) визначається відповідно міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади (підприємства).

 У своїй діяльності юридична служба міністерства (підприємства) керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, згаданим Положенням та іншими нормативними актами. З питань організації та методики ведення правової роботи юридична служба керується рекомендаціями Мін’юсту.

 На посаду керівника, його заступника, головного юрисконсульта юридичної служби міністерства (підприємства) призначаються особи з вищою юридичною освітою і стажем роботи за спеціальністю не менш як три роки, а провідного і відповідної категорії юрисконсультів, що входять до складу юридичної служби, - особи, які мають вищу юридичну освіту або навчаються на останніх курсах вищих юридичних навчальних закладів.

 Керівник юридичної служби міністерства призначається на посаду за погодженням з Міністром юстиції.

 Особи, які навчаються у вищих юридичних навчальних закладах або не мають досвіду роботи, після прийняття їх на роботу до юридичної служби міністерства (підприємства), повинні пройти стажування в управлінні юстиції в області, мм. Києві та Севастополі.

 Міністерство і підприємство повідомляють відповідно Мін’юст і управління юстиції в області, мм. Києві та Севастополі про наявність в їх структурі юридичної служби, зміни її організаційної форми та складу працівників, потребу в юридичних кадрах.

 Міністерство (підприємство) зобов'язане створювати умови для нормальної роботи і підвищення кваліфікації працівників юридичної служби, забезпечувати їх окремим приміщенням, телефонним зв'язком, сучасними засобами оргтехніки, транспортом для виконання службових обов'язків, законодавчими та іншими нормативними актами і довідковими матеріалами, іншими посібниками та літературою з правових питань. Підвищення кваліфікації працівників юридичних служб міністерств організовує Мін'юст.

 Юридична служба міністерства:

 - організує і бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політики у відповідній галузі, захисті законних інтересів міністерства;

 - забезпечує правильне застосування законодавства у міністерстві та на підприємствах галузі, інформує керівника про необхідність вжиття заходів до скасування актів, прийнятих з порушенням законодавства;

 - разом з відповідними структурними підрозділами узагальнює практику застосування законодавства в галузі, готує пропозиції щодо його вдосконалення, подає їх на розгляд керівництва міністерства для вирішення питання стосовно необхідності підготовки проекту акта законодавства та внесення його в установленому порядку до державного органу, уповноваженого приймати такі акти;

 - перевіряє відповідність законодавству проектів наказів та інших нормативних актів, що подаються на підпис керівництва, візує їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів або осіб, що їх заміщують;

 - у разі невідповідності проекту наказу чи іншого нормативного акта законодавству та якщо внесені до нього юридичною службою зауваження не враховано, ця служба, не візуючи проект, подає письмовий висновок з пропозиціями щодо законного вирішення відповідного питання для прийняття остаточного рішення керівником міністерства;

 - вносить керівництву міністерства пропозиції щодо подання нормативного акта до Мін’юсту для державної реєстрації, якщо цей акт зачіпає права, свободи і законні інтереси громадян або має міжвідомчий характер;

 - бере участь у підготовці проектів актів законодавства, міжнародних договорів, господарських договорів (контрактів), розглядає проекти нормативних актів, які надійшли для погодження, з питань, що належать до компетенції міністерства, готує проекти письмових висновків чи зауважень до них;

 - проводить разом з іншими структурними підрозділами роботу для перегляду відомчих нормативних актів з метою приведення їх у відповідність із законодавством, готує пропозиції щодо внесення до них змін і доповнень чи визнання їх такими, що втратили чинність;

 - організує облік і зберігання текстів законодавчих та інших нормативних актів або підтримує їх у контрольному стані;

 - з використанням сучасних технічних засобів проводить інформаційно-довідкову роботу із законодавства, оперативно доводить до підприємств галузі інформацію про зміни в нормативних актах і нові акти, рекомендації органів юстиції, роз'яснення Вищого господарського суду та Пленуму Верховного Суду;

 - готує керівництву міністерства довідкові матеріали із законодавства, дає працівникам міністерства консультації з правових питань;

 - разом з відповідними структурними підрозділами сприяє підприємствам галузі у правовому забезпеченні встановлення та стабілізації господарських зв'язків; бере участь у застосуванні заходів правового впливу у разі невиконання чи неналежного виконання договірних зобов'язань, забезпеченні захисту майнових прав; надає правову допомогу суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності галузі;

 - сприяє правильному застосуванню законодавства про працю, запобіганню безгосподарності, непродуктивним витратам, бере участь у проведенні аналізу причин їх виникнення і підготовці документів про відшкодування збитків;

 - аналізує матеріали, що надійшли від правоохоронних і контролюючих органів, результати претензійної і позовної роботи, дані статистичної звітності, що характеризують стан законності в діяльності міністерства;

 - розробляє пропозиції щодо усунення недоліків у правовому забезпеченні діяльності підприємств галузі, вносить їх на розгляд керівництва міністерства;

 - бере участь у розгляді матеріалів за наслідками перевірок, ревізій, інвентаризацій, дає правові висновки за фактами виявлених правопорушень;

 - представляє в установленому законодавством порядку інтереси міністерства в судах та інших органах під час розгляду правових питань і спорів;

 - вносить пропозиції керівництву міністерства (якщо це не віднесено до компетенції іншого підрозділу) про притягнення до відповідальності працівників, з вини яких заподіяна шкода.

 - здійснює методичне керівництво правовою роботою на підприємствах галузі, вносить на розгляд керівництва чи колегіального органу міністерства пропозиції щодо її вдосконалення, вживає заходів до впровадження кращих форм і методів діяльності юридичної служби та до реалізації рекомендацій органів юстиції;

 - разом з відповідними структурними підрозділами визначає перспективну потребу підприємств галузі в юридичних кадрах для забезпечення їх постійним правовим обслуговуванням, організує підвищення кваліфікації працівників юридичної служби підприємств галузі та обмін досвідом їх роботи, співпрацює у цих питаннях з Мін’юстом;

 - бере участь в організації і проведенні семінарів, інших занять з правових питань з працівниками міністерства, у підвищенні правових знань керівників і спеціалістів підприємств галузі.

 Юридична служба підприємства:

 - організує та забезпечує правильне виконання актів законодавства, інших нормативних актів і документів, подає керівництву пропозиції щодо вирішення правових питань виробничої, економічної та соціальної діяльності підприємства;

 - координує роботу і бере безпосередню участь у підготовці наказів та інших актів підприємства, що регулюють відносини структурних підрозділів, їх майнову відповідальність;

 - перевіряє відповідність законодавству проектів наказів, інших актів, що подаються на підпис керівника підприємства, та візує їх за наявності погодження цих проектів заінтересованими підрозділами;

 - разом з іншими структурними підрозділами складає висновки за проектами наказів та іншими актами, готує і вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну чи скасування відомчих нормативних актів та актів підприємства, що фактично втратили чинність, не відповідають умовам господарювання або видані з порушенням вимог законодавства;

 - здійснює контроль за відповідністю законодавству актів, прийнятих керівниками структурних підрозділів, доповідає керівнику підприємства для вжиття заходів до їх зміни чи скасування;

 - забезпечує облік і зберігання текстів законодавчих й інших нормативних актів, а також актів нормативного характеру, виданих підприємством, підтримує їх у контрольному стані;

 - бере участь у підготовці, укладенні та контролі за виконанням господарських договорів (контрактів) з іншими підприємствами, установами та організаціями, дає правову оцінку їх проектам;

 - надає правову допомогу в процесі створення, освоєння та впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій, а також у здійсненні заходів щодо поліпшення якості продукції (робіт, послуг), зменшення втрат від випуску недоброякісної продукції;

 - організує претензійну і веде позовну роботу;

 - представляє у встановленому законодавством порядку інтереси підприємства в судах, інших органах під час розгляду правових питань і спорів;

 - дає правову оцінку претензіям, що пред'явлені підприємству чи підприємством у зв'язку з порушенням його майнових прав і законних інтересів;

 - контролює додержання структурними підрозділами встановленого на підприємстві порядку пред'явлення і розгляду претензій;

 - аналізує наслідки розгляду претензій, позовів і судових справ, практику укладання та виконання договорів (контрактів);

 - вносить керівнику підприємства пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення господарської діяльності;

 - дає висновки стосовно правомірності списання матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, непродуктивних витрат та правову оцінку фактам нестач, крадіжок, безгосподарності, випуску недоброякісної продукції, псування майна;

 - розглядає матеріали про відшкодування за рахунок винних осіб матеріальної шкоди, що готуються відповідними підрозділами на основі економіко-правового аналізу даних бухгалтерського обліку і статистичної звітності, інших документів фінансово-господарської діяльності підприємства та матеріалів перевірок, проведених правоохоронними і контролюючими органами;

 - сприяє додержанню законності у реалізації прав трудового колективу під час вирішення ним питань виробничого характеру і соціального розвитку;

 - бере участь у підготовці та укладанні колективного договору, консультує виборні органи трудового колективу з питань законодавства, що стосуються їх повноважень;

 - разом з відповідними підрозділами підприємства бере участь у підготовці заходів щодо зміцнення трудової дисципліни, забезпечення охорони праці на виробництві;

 - надає правову допомогу працівникам підприємства, які потребують соціального захисту;

 - забезпечує правильне застосування норм трудового, житлового, пенсійного, іншого законодавства, що зачіпають права й законні інтереси працівників, вносить пропозиції керівнику підприємства про поновлення порушених прав;

 - в разі невиконання вимог законодавства при звільненні працівника з роботи, переведенні на іншу роботу, притягненні до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності дає письмовий висновок з пропозиціями щодо усунення порушень;

 - бере участь у забезпеченні додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та вжиття заходів, спрямованих на запобігання його порушенням;

 - сприяє своєчасному вжиттю заходів за протестами та поданнями прокуратури, окремими ухвалами суду, рішеннями, постановами, ухвалами господарського суду, відповідними документами інших правоохоронних і контролюючих органів.

 - організує і проводить роботу, пов'язану із підвищенням рівня правових знань працівників підприємства, інформує про законодавство, роз'яснює існуючу практику його застосування; дає консультації з правових питань.

 Пропозиції юридичної служби щодо приведення у відповідність з законодавством проектів рішень, наказів, інших правових актів міністерства, підприємства, що суперечать закону, є обов'язковими для розгляду керівником міністерства, підприємства та їх структурних підрозділів.

 Працівник юридичної служби, який не вжив передбачених законом заходів до усунення порушень законодавства, що призвели до негативних економічних наслідків, ущемлення прав і законних інтересів працівників, несе відповідальність в установленому законодавством порядку.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VІІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http:/