Кр Юридична служба на підприємстві

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Юридична служба на підприємстві"

 

ЗМІСТ

 1. Структурні підрозділи підприємства як суб'єкти правової роботи .... 3

 2. Поняття правової роботи і роль юридичної служби у її здійсненні ... 8

 3. Проект договору суборенди ............................................................... 13

 Список використаної літератури ............................................................ 16

1. СТРУКТУРНІ ПІДРОЗДІЛИ ПІДПРИЄМСТВА ЯК СУБ'ЄКТИ ПРАВОВОЇ РОБОТИ

 Правовий статус підрозділів підприємств як суб'єктів правової роботи визначається їх статусом як суб'єктів господарського права.

 Словосполучення "правова робота" дає підстави говорити про діяльність, пов'язану із застосуванням права і спрямовану на правове забезпечення виробничо-господарської діяльності конкретного підприємства або установи.

 Втім, усі служби та підрозділи підприємств і установ, що займаються виробничо-господарською діяльністю, певною мірою займаються правовою роботою, пов'язаною із розробкою та прийняттям управлінських рішень, спрямованих на зміцнення планової, виробничої та трудової дисциплін.

 Це й розробка відомчих нормативних актів, укладення договорів, забезпечення законності трудових відносин, боротьба з безгосподарністю, заподіянням шкоди державному, колективному та приватному майну, усунення умов, що призводять до цього, правовиховання тощо.

 Правова робота повинна забезпечувати виконання законів, планів та угод не лише підприємством, а й іншими господарськими органами стосовно цього підприємства.

 Отже, правова робота – це багатопланова діяльність, що охоплює усі напрямки господарської діяльності, безпосередньо пов'язана зі створенням матеріальних цінностей, застосуванням праці робітників та службовців, вирішенням питань соціально-економічного, науково-технічного, культурного забезпечення колективів підприємств та установ, а не лише діяльність юридичної служби, що спрямована на організацію контролю за виконанням законів, пропаганду права, складання юридичних документів, участь у розгляді господарських та інших справ юрисдикційними органами.

 Організаційну структуру підприємств, створення, статус та діяльність структурних підрозділів регулюють такі законодавчі акти:

 1) ст. ст. 55, 64, 132 ГК України;

 2) ст. 95 ЦК України.

 Відповідно до статті 64 ГК України підприємство може створювати:

 – виробничі структурні підрозділи (відділення, дільниці, бригади тощо);

 – функціональні структурні підрозділи апарату управління (управління, відділи, служби тощо);

 – відокремлені підрозділи – філії, представництва, відділення тощо.

 З вищезазначених підрозділів підприємства до суб'єктів господарювання можна віднести лише відокремлені підрозділи (філії, представництва, відділення тощо) – ч. 2 ст. 55 ГК України.

 Виробничі та функціональні структурні підрозділи (відділ, управління, бригада, дільниця) істотно відрізняються від відокремлених підрозділів і не є суб'єктами господарювання.

 На практиці інколи виникають питання про можливість для підприємства створювати за межами свого місця знаходження (в іншому місті, на території іншої територіальної громади) не лише відокремлені підрозділи (філії, представництва), а й виробничі структурні підрозділи, які не мають ознак відокремлених – відділення, бригади тощо.

 Така проблема, зокрема, виникла у деяких охоронних фірм, які зареєстровані у м. Запоріжжі, але уклали договори на охорону об'єктів в інших містах.

 У цьому разі необхідно виходити з того, що на підставі ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

 Так само відповідно до листів № 4816/6/29-0116 та № 224/4/15-1110 підприємство може створювати за межами свого місця знаходження як відокремлені підрозділи (філії, представництва), так і структурні підрозділи, що не мають ознак відокремлених підрозділів (дільниці, цехи, відділи). При цьому ДПА України вказує на помилки, що інколи припускають підприємства, коли виробничі структурні підрозділи реєструють як відокремлені.

 У листі № 4816/6/29-0116 зазначено, що на практиці непоодинокими є випадки, коли:

 – підприємства не розуміють різниці між структурними та відокремленими підрозділами;

 – після реорганізації підприємства чи його підрозділів не вносяться відомості до ЄДРПОУ або не повідомляють про проведену реорганізацію до органу державної реєстрації;

 – структура підприємства багаторівнева та побудована за географічним принципом тощо.

 Чинне законодавство не обмежує право підприємства самостійно визначати, які саме підрозділи (відокремлені чи виробничі структурні) будуть створені за межами місця знаходження цього підприємства.

 Інша річ, що залежно від обраної форми підрозділу визначатиметься його правовий, зокрема податковий, статус, а відтак і відповідні права та обов'язки самого підприємства, наприклад необхідність узгоджувати розташування філії (відокремленого підрозділу) з місцевими органами влади (ч. 4 ст. 64 ГК України).

 За таких умов виникає питання про різницю між відокремленим підрозділом (філія, представництво) і структурним виробничим підрозділом (цех, відділення тощо).

 Необхідно узяти до уваги, що розташування підрозділу підприємства на території іншої територіальної громади або в іншому місті не є вирішальною ознакою для віднесення цього підрозділу до відокремленого. Філія, представництво як відокремлені підрозділи повинні мати низку юридичних ознак, що встановлені чинним законодавством.

 Згідно з частиною 3 ст. 132 ГК України необхідними ознаками відокремлених структурних підрозділів (філій, представництв) є такі, коли вони:

 – наділяються частиною майна господарських організацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного використання чи інше речове право, передбачене законом;

 – можуть мати рахунок (рахунки) в установах банку.

 Ці ознаки слід доповнити загальними ознаками суб'єкта господарювання, визначеними ст. 55 ГК України, – суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна.

 Відповідно до частини 3 ст. 95 ЦК України філії та представництва наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого цією особою положення. Згідно з ч. 4 ст. 95 ЦК України керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

 Виробничі структурні підрозділи не мають ознак відокремлених підрозділів (філій, представництв), а саме:

 – не мають відокремленого майна і, відповідно, відокремленого балансу; керівник не має довіреності від головного підприємства і позбавлений права укладати (підписувати) будь-які угоди, в тому числі трудові (однак може видавати накази, обов'язкові для своїх підлеглих);

 – не мають рахунків в банках і не здійснюють жодних фінансових операцій;

 – не несуть відокремленої відповідальності за свої дії.

 У разі необхідності працівники виробничого структурного підрозділу, що не має ознак відокремленого підрозділу, можуть в індивідуальному порядку отримувати певні матеріальні цінності для виконання своїх трудових обов'язків у порядку, встановленому КЗпПУ (у межах трудового договору). Подібне не може розглядатися як наділення майном саме виробничого підрозділу і ніяк не змінюватиме його статус.

 2. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ РОБОТИ І РОЛЬ ЮРИДИЧНОЇ СЛУЖБИ У ЇЇ ЗДІЙСНЕННІ

 Загальним положенням про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації Кабінет Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2008 р. № 1040 визначено, що основним завданням юридичної служби будь-якого підприємства є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та запобігання невиконанню вимог актів законодавства, інших нормативних документів підприємством, а також його керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків.

 Правова робота – це комплекс заходів, що здійснюються державними органами управління, посадовими особами з метою забезпечення суворого дотримання закону в усіх сферах господарської, трудової та громадської діяльності.

 Юридична служба – безпосередній організатор правової роботи в народному господарстві, який є складовою апарату управління виробництвом й трудовими ресурсами.

 Правова робота – діяльність, пов'язана із застосуванням права і спрямована на правове забезпечення виробничо-господарської діяльності конкретного підприємства або установи. Проте всі служби та підрозділи підприємств і установ, що займаються виробничо-господарською діяльністю, певною мірою займаються правовою роботою, пов'язаною із розробкою та прийняттям управлінських рішень, спрямованих на зміцнення планової, виробничої та трудової дисциплін.

 Це і розробка відомчих нормативних актів, укладення договорів, забезпечення законності трудових відносин, боротьба з безгосподарністю, заподіянням шкоди державному, колективному та приватному майну, усунення умов, що призводять до цього, правовиховання тощо.

 Правова робота повинна забезпечувати виконання законів, планів та угод не лише підприємством, а й іншими господарськими органами стосовно цього підприємства.

 Правова робота юридичної служби має плануватися за такими основними розділами:

 – проведення правової роботи, пов'язаної з правовим обслуговуванням апарату управління;

 – здійснення методичного керівництва юридичними службами на місцях і організація правового обслуговування;

 – здійснення перевірки дотримання законодавства в безпосередньо підвідомчих організаціях;

 – здійснення заходів щодо організації підвищення кваліфікації юристів та навчання кадрів інших структурних підрозділів;

 – вжиття заходів із пропаганди та інформації законодавства;

 – вивчення і узагальнення практики застосування законодавства;

 – узагальнення і аналіз наслідків розгляду спорів;

 – узагальнення практики та надання методичної допомоги щодо видання локальних актів по підприємству.

 Юридична служба підприємства підпорядковується безпосередньо керівнику цього підприємства. Як можна побачити із визначення основного завдання юридичної служби, вона має стежити за дотриманням законодавства на підприємстві при здійсненні ним своєї господарської діяльності. Тому працівникам служби необхідно добре знати всю законодавчу базу, що регулює той вид господарської діяльності, який здійснює підприємство.

 Юрисконсульту необхідно мати підшивку текстів всіх важливих нормативно-правових актів, які мають відношення до виду діяльності підприємства, на якому він працює. При цьому папку з текстами нормативних документів необхідно тримати у контрольному стані, тобто слідкувати за внесеними до них змінами, фіксувати дати, з яких документи втрачають чинність або вступають в законну силу. На початку папки необхідно мати перелік (зміст) наявних документів для їх оперативного пошуку.

 До речі, акти, які втратили чинність, рекомендується не вилучати з папки, а ще зберігати певний час. Це знадобиться при перевірках підприємства контролюючими органами, оскільки цими документами підприємство керувалося деякий період діяльності й може виникнути потреба посилатися на них.

 Наразі багато юристів-господарників отримують додаткову економічну освіту (від закінчення бухгалтерських курсів до отримання другої вищої економічної освіти) і це стосується, насамперед, тих юристів, які ведуть правову роботу на підприємствах самостійно (тобто на невеликих підприємствах). Це обумовлено певною універсальністю і широтою правових та інших знань, якими має володіти юрисконсульт такого підприємства.

 Економічні знання необхідні юрисконсульту ще й для участі у розробці стратегії діяльності підприємства разом із його керівником і головним бухгалтером, оскільки будь-яка значуща господарська операція має, так би мовити, три сторони: управлінську, правову та економічну (зокрема, податкову) і тому прийняття рішення з господарського питання не повинно нагадувати діяльність славнозвісних лебедя, рака і щуки.

 Керівник, головний бухгалтер і юридична служба – одна команда. Це особливо гостро відчувається на невеликому підприємстві, де відсутні складні структурні схеми управління. А для того щоб знаходити з головним бухгалтером спільну мову, розуміти його погляди, юрисконсульту просто необхідний пласт економічних (бухгалтерських, податкових) знань. І тоді запропонована керівником господарська операція буде не лише економічно обгрунтованою, а й бездоганно оформленою юридично.

 До того ж знання бухгалтерського обліку і податкового права юрисконсульту невеликого підприємства знадобиться ще й тоді, коли податкові органи здійснюють перевірку підприємства і за результатами перевірки складають акт.

 Під час перевірки виникає чимало запитань, на які відповідь дає не лише головний бухгалтер, а й юрисконсульт. І акт перевірки вони "вичитують" теж разом, тільки під різними поглядами. Чи треба говорити, що без спеціальних знань "вичитування" акта перевірки юрисконсультом не буде особливо ефективним.

 У своїй діяльності юридична служба підприємства керується всією законодавчою базою, що має відношення до сфери діяльності підприємства. Стосовно організації самої правової роботи на підприємстві та методики її ведення, то тут провідну роль відіграють рекомендації та роз'яснення Міністерства юстиції України. Наприклад, існують рекомендації Мінюсту № 2 від 15.01.1996 р. "Про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації", де доволі детально викладено цінну інформацію (особливо для початківців) щодо того, яким чином треба вести претензійно-позовну роботу.

 Не стоять осторонь і підпорядковані Мінюсту обласні управління юстиції. Їх відділи правової роботи в межах своїх повноважень надають юридичним службам підприємств методичну та іншу допомогу в організації правової роботи на підприємстві. Щомісячно проводяться безкоштовні семінарські заняття за участю у них суддів господарського та апеляційного судів та інших спеціалістів з актуальних питань права. Щоправда, обласне управління юстиції більше уваги надає великим промисловим підприємствам та державним установам. Та ніхто не забороняє брати участь у таких навчальних семінарах юрисконсультам малих комерційних підприємств.

 Так, спеціалісти обласного управління юстиції здійснюють і перевірку стану правового забезпечення діяльності підприємств . Метою таких перевірок є не накладення штрафних санкцій, а надання методичної допомоги юридичним службам.

 Особливу увагу юридичним службам необхідно надавати інформуванню про законодавство керівництва. Причому це стосується як інформування про законодавчу базу, що регулює галузь економіки, до якої відноситься підприємство, так і інформування про новини законодавства за певний період. Найоптимальніше – за тиждень.

 Інформувати про новини законодавства доцільніше у письмовому вигляді: наприклад, щоп'ятниці подавати керівництву письмовий звіт на 1-3 сторінки про прийняті за поточний тиждень нормативно-правові акти з короткою анотацією до кожного.

 Таку інформацію для звіту можна брати з періодики, яку виписує підприємство, а також з сервера Верховної Ради України (розділ "Законодавство"). Інформація з сервера вигідна тим, що вона щоденно обновлюється, і документи оперативно подаються вже у кодифікованому вигляді.

 Підсумовуючи, зазначимо, що обсяг роботи юридичної служби будь-якого підприємства досить значний та різноплановий.

 3. ПРОЕКТ ДОГОВОРУ СУБОРЕНДИ

ДОГОВІР

суборенди

Місто Запоріжжя, 2009 року, лютого місяця, 20 числа

 ОРЕНДАР: ТОВ "Зоря", в особі директора Павлова Олексія Олексійовича, що діє на підставі Статуту, з одного боку, і

 СУБОРЕНДАР: ТОВ "Зірка", в особі директора Петрова Геннадія Степановича, що діє на підставі Статуту, з іншого боку, уклали даний Договір про таке:

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

 ОРЕНДАР передає, а СУБОРЕНДАР бере в тимчасове володіння та користування майно згідно з переліком, що додається до даного Договору.

 Майно, що орендується, знаходиться у володінні та користуванні ОРЕНДАРЯ відповідно до договору оренди ; 67 від 13 липня 2008 р. між ОРЕНДАРЕМ і ТОВ "Оксана", надалі – ОРЕНДОДАВЕЦЬ.

2. ПОРЯДОК ПЕРЕДАЧІ МАЙНА В ОРЕНДУ

 Майно повинно бути передане ОРЕНДАРЕМ та прийняте СУБОРЕНДАРЕМ протягом тижня з моменту укладення договору суборенди.

 Передача майна в оренду здійснюється за актом передачі.

 Сторони при передачі майна зобов'язані перевірити справність майна, що орендується, про що в акті передачі має бути зазначено.

3. ТЕРМІН ОРЕНДИ

 Термін оренди складає рік з моменту прийняття об'єкту, що орендується, за актом приймання.

 Термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін.

4. ОРЕНДНА ПЛАТА ТА ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ

 СУБОРЕНДАР сплачує орендну плату в розмірі 1000 грн. на місяць.

 Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ОРЕНДАРЯ не пізніше 20 числа кожного місяця.

5. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ОРЕНДАРЯ

 ОРЕНДАР має право здійснювати перевірку порядку використання СУБОРЕНДАРЕМ майна, що орендується, відповідно до умов даного Договору.

6. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СУБОРЕНДАРЯ

 СУБОРЕНДАР зобов'язується:

 – використовувати майно, що орендується, за його цільовим призначенням;

 – утримувати майно, що орендується, у повній справності;

 – здійснювати за власний рахунок профілактичне обслуговування та поточний ремонт майна, що орендується;

 – за власний рахунок усувати несправності та поломки майна.

7. ПОРЯДОК ПОВЕРНЕННЯ МАЙНА ОРЕНДАРЕВІ

 Після закінчення терміну оренди за даним Договором СУБОРЕНДАР зобов'язаний протягом трьох днів повернути майно, що орендується, ОРЕНДАРЮ за актом.

 Майно, що орендується, повинно бути передано ОРЕНДАРЕВІ у справному стані з урахуванням нормального зносу.

8. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

 За порушення умов даного Договору ОРЕНДАР і СУБОРЕНДАР несуть відповідальність згідно їх господарським і цивільним законодавством України.

9. ПІДСТАВИ ДОСТРОКОВОГО РОЗІРВАННЯ ДАНОГО ДОГОВОРУ

 Даний Договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови договору та свої зобов'язання.

 Даний Договір припиняє свою дію у випадку розірвання договору оренди між ОРЕНДАРЕМ і ОРЕНДОДАВЦЕМ з будь-якої підстави. У цьому випадку СУБОРЕНДАР має право вимагати від ОРЕНДАРЯ відшкодування збитків, завданих достроковим припиненням Даного Договору.

10. ІНШІ УМОВИ

 Даний Договір укладено у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із сторін.

 У випадках, не передбачених даним Договором, сторони керуються чинним законодавством, а також умовами договору оренди між ОРЕНДАРЕМ і ОРЕНДОДАВЦЕМ. Даний Договір не змінює умов договору оренди між ОРЕНДАРЕМ і ОРЕНДОДАВЦЕМ.

ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ, БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ І ПІДПИСИ СТОРІН

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 31.03.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р.
   № 1798-XІІ в ред. від 31.03.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 1618 в ред. від 28.03.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації Кабінет М іністрів України: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2008 р. № 1040 //http://zakon.rada.gov.ua
6. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2005. – 624 с.
7. Зразки цивільно-правових документів: Наук.-практ. посібник /
   За ред. В. О. кузнєцова. – К.: Істина, 2006. – 712 с.
8. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2005. – 622 с.
9. Роїна О. М. Договори у господарській діяльності: Практ. посібник. – К.: КНТ, 2006. – 678 с.
10. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: А. С. К., 2005. – 912 с.
11. Щербина В. С. Господарське право: Навч. посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 392 с.