Р ПРАВОВІ ОСНОВИ ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ В УКРАЇНІ

РЕФЕРАТ

з дисципліни "Основи підприємницької діяльності"

на тему:

ПРАВОВІ ОСНОВИ ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ В УКРАЇНІ

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Зміст і значущість антимонопольного
законодавства України .................................................................... 5

 2. Заборона зловживання монопольним
(домінуючим) становищем на ринку ............................................... 8

 3. Законодавство про природні монополії ....................................... 14

 Висновки ........................................................................................... 22

 Список використаної літератури ...................................................... 24

 ВСТУП

 Відповідно до ст. 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, спрямованої на недопущення, обмеження або усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень.

 Господарський кодекс України (далі - ГК України) містить главу З "Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції". Згідно зі ст. 25 ГКУ держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

 Основним результатом реалізації конкурентної політики протягом останніх років стало затвердження конкурентних відносин на більшості товарних ринків України. Завдяки впровадженню ринкових механізмів ціноутворення, створенню цілісної системи захисту конкуренції в підприємницькій діяльності частка монопольного сектора в економіці України знизилася з близько 100% на початку 90-х р.р. до 40%.

 Втім, й наразі окремі загальнодержавні і регіональні ринки характеризуються високим рівнем монополізації.

 Отже, вимагає подальшого вдосконалення система державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, оскільки ці суб'єкти найчастіше зловживають монопольним становищем. Недосконалою є діяльність щодо структурної перебудови основних товарних ринків, створення рівних умов діяльності для всіх суб'єктів господарювання. Негативно впливає на стан конкурентного середовища відсутність ефективної системи управління об'єктами державної власності.

 1. ЗМІСТ І ЗНАЧУЩІСТЬ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

 Значущість антимонопольного законодавства визначається високим рівнем монополізації економіки України.

 Правове регулювання забезпечення і захисту економічної конкуренції, зокрема, недопущення монополістичної діяльності в підприємництві України, здійснюється системою нормативно-правових актів.

 Законодавство України про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, встановлених Конституцією України, і складається із Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.06.2001 р. в ред. від 16.03.2006 р., Законів України "Про Антимонопольний комітет України" від 26.11.1993 р. в ред. від 01.01.2008 р., "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 07.06.1996 р. в ред. від 11.06.2003 р., інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

 Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі Україні "Про захист економічної конкуренції", то застосовуються правила міжнародного договору.

 Особливості застосування законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до Закону України "Про захист економічної конкуренції".

 Закон України "Про захист економічної конкуренції" (надалі - Закон) був прийнятий 11 січня 2001 р. і набув чинності по завершенню одного року після його опублікування - із 2 березня 2002 р. З часу введення його в дію втратив силу Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності".

 Цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

 Законом регулюються відносини органів державної влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Він застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

 Для визначення сфери застосування Закону необхідно виходити з легального визначення поняття "економічна конкуренція", поданого в Законі: економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

 Також важливо враховувати широке значення, у якому вживається для цілей Закону поняття "суб'єкт господарювання". Воно визначене як юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими.

 Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів або іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

 Згідно зі статтею 1 Закону "Про Антимонопольний комітет України", центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом є Антимонопольний комітет України. Мета його діяльності - забезпечення державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності.

 Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

 1) здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

 2) попередження, виявлення та припинення порушень антимонопольного законодавства;

 3) контроль за економічною концентрацією;

 4) сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

 Антимонопольний комітет України та створені ним територіальні відділення (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі) складають систему органів Антимонопольного комітету України.

 Крім цих законів, антимонопольне регулювання здійснюється також за допомогою значної кількості підзаконних нормативно-правових актів, серед яких велику роль відіграють відомчі акти Антимонопольного комітету України.

 Поряд із спеціальними нормативно-правовими актами, що містять винятково антимонопольні норми, інші нормативно-правові акти у сфері підприємництва також містять окремі норми, що встановлюють антимонопольні вимоги для здійснення підприємництва в Україні.

 Враховуються антимонопольні положення і при ратифікації Україною міжнародних конвенцій. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації" від 13.07. 1999 р. в ред. від 06.01.2004 р. Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про транснаціональні корпорації із такими застереженнями: транснаціональні корпорації на території України і за її межами, у випадку, якщо їх створення може спричинити монополізацію товарних ринків в Україні, впливає або може впливати на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України у порядку, передбаченому антимонопольним законодавством України.

 2. ЗАБОРОНА ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ (ДОМІНУЮЧИМ) СТАНОВИЩЕМ НА РИНКУ

 Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

 - на цьому ринку в нього немає жодного конкурента;

 - не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

 При застосуванні цієї норми необхідно враховувати, що Закон визначає ринок товару (товарний ринок) як сферу обороту товару (взаємозамінних товарів), на якій протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція. Термін "товар" вживається для цілей Закону як будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема цінні папери).

 Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції (ч. 2 ст. 12 Закону).

 Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам (ч. З ст. 12 Закону).

 Закон "Про захист економічної конкуренції" містить дві презумпції щодо монопольного (домінуючого) становища:

 1) становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару становить більше 35%, презюмується в якості монопольного (домінуючого), однак ця презумпція може бути спростована шляхом доведення суб'єктом господарювання зворотного. Іншими словами, якщо частка суб'єкта господарювання на ринку понад 35%, то Законом установлена презумпція домінуючого становища, при цьому тягар її спростовання (тобто доведення зворотного) покладається на суб'єкта господарювання;

 2) становище суб'єкта господарювання, частка якого становить 35% і менше, визначається в якості монопольного (домінуючого), якщо це доведено антимонопольними органами. Тобто, якщо частка суб'єкта господарювання 35% і нижче, встановлена презумпція відсутності домінуючого становища, при цьому тягар її спростовання покладено на органи Антимонопольного комітету.

 Таким чином, у законодавстві України не встановлена незаперечна презумпція відсутності в суб'єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища.

 Поряд із зазначеними правилами, встановлені спеціальні правила щодо встановлення монопольного (домінуючого) становища кожного з кількох суб'єктів господарювання (законодавство, що діяло раніше, такі правила не передбачало).

 По-перше, вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону.

 По-друге, монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

 1) сукупна частка не більше трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50%;

 2) сукупна частка не більше п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70% - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.

 Отже, монопольне (домінуюче) становище характеризується кількома рисами, що дозволяють його відрізняти від іншого, не домінуючого становища суб'єктів господарювання на ринку. Це, насамперед те, що монопольне становище може встановлюватися тільки стосовно суб'єктів господарювання, які займаються виробництвом певного товару, тому воно встановлюється на певному товарному ринку. Обов'язковою рисою монопольного становища є те, що воно дає суб'єкту господарювання можливість впливати на стан конкурентного середовища на ринку певного товару. Формальним же критерієм монопольного становище суб'єкта господарювання є володіння певною часткою на ринку цього товару.

 Монопольне становище суб'єктів підприємництва на ринку визначається Антимонопольним комітетом України згідно з Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 р. № 49-р.

 Відповідно до законодавства України саме по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним становищем не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.

 Закон України "Про захист економічної конкуренції", на відміну від законодавства, що діяло раніше, подає легальне визначення поняття "зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку".

 Згідно з частиною 1 статті 13 Закону, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

 Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

 Хоча в Законі Україні "Про захист економічної конкуренції" зазначено сім складів правопорушень, як і в законодавстві, що діяло раніше, але сформульовані вони інакше.

 На відміну від законодавства, що діяло раніше, де була відсутня пряма заборона аналізованого правопорушення (заборона випливала з установлених за його вчинення санкцій), Закон України "Про захист економічної конкуренції" вказує, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

 Через відсутність діючої конкуренції й ефективних засобів правового захисту споживачів різко підсилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) при нав'язуванні умов договору, в тому числі при встановленні цін на продукцію. При монополії виробництва споживач не може реально здійснити право вибору виробника (продавця) і потрапляє в економічну залежність від виробника-монополіста, що нечесними засобами намагається скористатися своїм монопольним становищем.

 Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, отримання прибутку, зумовленого не ефективністю діяльності або високою продуктивністю, а неправомірним використанням ним свого домінуючого становища на ринку, або утримання чи посилення такого становища шляхом усунення з ринку конкурентів або обмеження їх доступу на ринок.

 В Україні зловживання монопольним становищем на ринку є одним із найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства протягом останніх кількох років.

 Значну частину цінових зловживань було допущено суб'єктами природних монополій - підприємствами зв'язку, енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, тарифи на товари (роботи, послуги) яких, як правило, регулюються.

 Характерними прикладами подібних порушень, справи за якими розглядали органи Антимонопольного комітету України, є:

 1) встановлення доплат на розвиток підприємства;

 2) вимога сплати послуг, наданих у минулому періоді, за новим тарифом;

 3) надання вихідних даних для проектування і будівництва об'єктів соціальної сфери за додаткову оплату;

 4) залучення коштів населення та підприємств для розвитку місцевого телефонного зв'язку шляхом запровадження підвищеного тарифу на встановлення телефонів без надання передбаченого права розпорядження телефонною парою;

 5) припинення подачі електроенергії в житлові будинки з вимогою оплати мешканцями вартості заміненого кабелю;

 6) запровадження підвищеного тарифу для приватних підприємств порівняно з державними на встановлення або перенесення телефонів.

 Найчастіше зловживання монопольним становищем здійснювалися у вигляді:

 1) нав'язування умов договору, які ставлять контрагента у нерівне становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагентові;

 2) встановлення монопольно високих цін, що призводить до порушень прав споживачів;

 3) встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

 3. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ПРИРОДНІ МОНОПОЛІЇ

 Загальні правила про природні монополії та їх суб'єктів передбачені у ст. 28 ГКУ.

 Законодавство України про природні монополії складається з Господарського кодексу України, Закону України "Про природні монополії", Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про транспорт", "Про зв'язок", "Про трубопровідний транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про електроенергетику", інших законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій.

 Закон України "Про природні монополії" від 20.04.2000 р. в ред. від 11.03.2007 р. (надалі - Закон) визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні. Його метою є забезпечення ефективності функціонування ринків, що знаходяться у стані природної монополії, на основі балансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

 Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб'єктів природних монополій. Передбачене цим Законом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій не застосовується у сферах, що не належать до природних монополій, якщо інше не встановлено законами України. Законодавством про природні монополії можуть установлюватися особливості регулювання діяльності суб'єктів природних монополій на окремих товарних ринках.

 У статті 4 Закону визначені органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій.

 Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у Законі, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

 У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

 Якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню згідно з цим Законом, спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, визначені Законом, можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям із наданням їм повноважень, передбачених ст. 14 Закону.

 Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

 Громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюють об'єднання споживачів у порядку, встановленому законодавством.

 Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, сприяють здійсненню об'єднаннями споживачів громадського контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій.

 Діяльність суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у ст. 5 Закону, а також діяльність суб'єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

 Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно із Законом є:

 - ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

 - доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

 - інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

 Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів:

 1) гласності та відкритості процедур регулювання;

 2) адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії;

 3) самоокупності суб'єктів природних монополій;

 4) стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;

 5) забезпечення захисту прав споживачів.

 При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій враховуються:

 - витрати, які згідно з законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу;

 - податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів;

 - вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів;

 - очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами);

 - віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів;

 - відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів;

 - державні дотації та інші форми державної підтримки.

 Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, при прийнятті рішень щодо такого регулювання враховують інформацію про діяльність суб'єкта природної монополії, надану об'єднаннями споживачів, суб'єктами природних монополій, іншими заінтересованими особами.

 У статті 10 Закону сформульовані основні обов'язки суб'єктів природних монополій:

 1) дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;

 2) вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;

 3) забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами;

 4) надавати органам, які регулюють їх діяльність, і документи та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;

 5) забезпечувати посадовим особам органів, які регулюють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об'єктів, устаткування та земельних ділянок, що є у їх власності або у користуванні.

 Суб'єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до Закону, або до заміни їх іншими товарами, неоднаковими за споживчими характеристиками.

 Національні комісії регулювання природних монополій є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

 Комісії мають право:

 - отримувати документи, статистичну та іншу інформацію про діяльність суб'єктів природних монополій, необхідні для здійснення покладених на них функцій;

 - приймати в межах своєї компетенції у порядку, встановленому положеннями про комісії, рішення, що є обов'язковими для виконання суб'єктами природних монополій;

 - приймати рішення про накладання штрафів на суб'єктів природних монополій у випадках, передбачених Законом;

 - складати протоколи про порушення посадовими особами суб'єктів природних монополій законодавства про природні монополії відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення;

 - застосовувати у встановленому законом порядку відповідні санкції до суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, за порушення ними умов та правил здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов);

 - приймати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, контролювати їх виконання;

 - встановлювати для суб'єктів природних монополій у порядку, визначеному комісіями, вимоги щодо здійснення ними підприємницької діяльності, яка не належить до сфери природних монополій, у разі, якщо ця діяльність має вплив на ринок, що перебуває у стані природної монополії;

 - звертатися до суду (господарського суду) з відповідними позовними заявами у разі порушення суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, норм Закону.

 У разі незгоди з рішенням комісії суб'єкти природних монополій, суб'єкти господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об'єднання споживачів та інші заінтересовані особи мають право у місячний термін з дня одержання копії рішення оскаржити його у судовому порядку.

 Оскарження рішень комісій у судовому порядку не зупиняє їх виконання. Суд (господарський суд) за клопотанням суб'єктів, визначених у абзаці першому цієї частини, або за своєю ініціативою може зупинити виконання рішення комісії на час розгляду справи в суді.

 Рішення комісій щодо накладання штрафів на суб'єктів природних монополій виконуються в порядку, передбаченому ст. 17 Закону.

 Розділ ІV Закону регламентує відповідальність суб'єктів природних монополій, їх посадових осіб та органів, які регулюють їх діяльність.

 Одним із заходів відповідальності є накладання Національними комісіями регулювання діяльності суб'єктів природних монополій штрафів на суб'єктів природних монополій за:

 - несвоєчасне надання інформації органам, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, - у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

 - ненадання інформації органам, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, або надання завідомо недостовірних даних - у розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

 - невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, та порушення умов і правил здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов) - у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Сума штрафів, накладених на суб'єктів природних монополій, зараховується до Державного бюджету України.

 Суб'єкти природних монополій, на які накладено штраф, сплачують його у 30-денний термін з дня одержання рішення про накладення штрафу.

 За кожен день прострочення сплати штрафу нараховується пеня у розмірі одного відсотка суми штрафу.

 У разі відмови суб'єктів природних монополій від сплати штрафу штраф стягується за рішенням суду (господарського суду).

 Посадові особи суб'єктів природних монополій несуть адміністративну відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, ненадання або несвоєчасне надання інформації цим органам або надання завідомо недостовірних даних у порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

 Санкцією за порушення суб'єктами природних монополій законодавства також є вилучення незаконно одержаних прибутку, виручки та відшкодування збитків.

 Прибуток, одержаний суб'єктами природних монополій у результаті порушення норм цього Закону, вилучається в судовому порядку до Державного бюджету України.

 Виручка, одержана суб'єктами природних монополій у результаті порушення встановлених органами, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, рівня цін (тарифів) вилучається до відповідного бюджету згідно із законодавством про ціни і ціноутворення.

 Збитки, завдані діяльністю або бездіяльністю суб'єктів природних монополій у результаті порушення норм Закону, підлягають відшкодуванню у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

 Необхідно зазначити, що відповідальність за порушення законодавства про природні монополії має взаємний характер. Закон передбачає відповідальність не тільки суб'єктів природних монополій, а й органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій та їх посадових осіб.

 Збитки, завдані внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, що порушують норми Закону, підлягають відшкодуванню у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

 Посадові особи органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, у тому числі за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, несуть відповідальність у порядку, визначеному законами України.

  ВИСНОВКИ

 Таким чином, конкурентна політика на сучасному етапі передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища, зменшення частки монопольного сектора в економіці України, вдосконалення правил конкуренції, впровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, зменшення частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті до 10-12%, захисту і підтримки конкуренції, розвитку її інституціонального забезпечення.

 Основними напрямами конкурентної політики у найближчому часі є:

 1) узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики і політики у сфері приватизації з конкурентною політикою;

 2) забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств і подальше зменшення рівня монополізації економіки;

 3) оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб'єктів економічних відносин;

 4) вдосконалення регулювання діяльності суб'єктів природних монополій;

 5) розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.

 Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

 Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюється органами Антимонопольного комітету України.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 02.02.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 14.06.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про антимонопольний комітет України: Закон України від 29.11.1993 р. № 3859-XІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996 р. № 236/96-ВР в ред. від 11.06.2003 р. //http://zakon.rada/gov.ua
6. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 р. № 2210-ІІІ в ред. від 15.03.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 р. № 1682-ІІІ в ред. від 11.03.2007 р. //http://zakon.rada/gov.ua
8. Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації: Закон України від 13.07. 1999 р. № 1682-ІІІ в ред. від 06.01.2004 р. //http://zakon.rada/gov.ua
9. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка,
   2005. - 624 с.
10. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: А. С. К., 2005. - 912 с.
11. Щербина В. С. Господарське право: Навч. посібник. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 392 с.