Р ПРАВОВІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

РЕФЕРАТ

з дисципліни "Основи підприємницької діяльності"

на тему:

ПРАВОВІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Поняття і ознаки підприємницької діяльності ................................ 4

 2. Сутність і зміст державного регулювання економіки .................... 6

 3. Законодавче закріплення інституту підприємництва
в Україні ........................................................................................... 9

 Висновки ........................................................................................... 14

 Список використаної літератури ...................................................... 16

ВСТУП

 Актуальність теми цього реферату зумовлена тим, що, незважаючи на прийняття багатьох законів, при вступі України в ринок не склалася ефективна правова система, що забезпечувала б розумне поєднання свободи підприємництва і конкуренції з обмеженням несприятливих тенденцій у розвитку бізнесу.

 Багато в чому саме внаслідок недосконалості законодавчої бази зберігаються такі негативні явища, як фіскальний характер оподаткування, монополізм, ухилення від сплати податків, криміналізація підприємницької діяльності.

 Законодавство ринкової економіки внаслідок тривалого пошуку нових підходів, його недостатньої пропрацьованності, складності й суперечливості суспільно-політичних умов не відрізняється стабільністю, єдністю і послідовністю, а тому ще не стало міцною правовою основою розвитку підприємництва.

 Отже, у наданому рефераті, присвяченому розгляду правових основ підприємницької діяльності, визначаються поняття і ознаки підприємницької діяльності, з'ясовуються сутність і зміст державного регулювання економіки, розкриваються особливості законодавчого закріплення інституту підприємництва в Україні.

1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).

 Багатозначність поняття "підприємництво" підкреслює у дослідженні різних його аспектів А. В. Бусигін, аналізуючи його як:

 1) мистецтво ведення ділової активності;

 2) розумовий процес;

 3) з філософської точки зору – як особливий настрій душі, форма ділової романтики, засіб реалізації людиною притаманних їй потенцій;

 4) у професіональному змісті – як уміння організувати власний бізнес і достатньо успішно реалізувати функції, пов'язані з веденням власної справи;

 5) з точки зору можливості підприємця передбачити, як реалізація його ідей у виробничому процесі буде сприйнята ринком, підприємництво – це форма поєднання унікальних знань і конкретної ринкової ситуації з метою забезпечення твердих позицій на ринку [4, с. 20].

 В юридичній літературі, на відміну від економічної, більше уваги приділяється визначенню ознак підприємництва і його відмінностей від інших видів діяльності, в той час як визначення цього поняття зустрічаються рідко.

 В. Л. Мусіяка визначає підприємництво як незаборонену законом ініціативну, систематичну діяльність приватних осіб (підприємців) і юридичних осіб, що базується на приватній або будь-якій іншій формі власності, спрямовану на отримання прибутку від виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, здійснювану на власний ризик і під свою відповідальність [8, с. 11].

 На думку Н. О. Саніахметової, під підприємництвом необхідно розуміти реалізацію фізичною або юридичною особою своєї правоздатності шляхом складання і виконання цивільно-правових договорів неспоживчого характеру з метою одержання прибутку. Фізичні та юридичні особи при цьому діють за власною ініціативою, на власний ризик та за власний рахунок [9, с. 116].

 Т. В. Кашаніна визначає підприємницьку діяльність як ініціативну діяльність господарських суб'єктів, яка грунтується на їхній самостійності, власній зацікавленості та відповідальності, новаторстві та ризику [7, с. 9].

 Незважаючи на відмінності, у цих визначеннях багато схожого – всі вони відзначають правомірність, систематичність, спрямованість на одержання прибутку, ризиковий характер підприємницької діяльності.

 Відповідно до статті 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі:

 1) вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

 2) самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

 3) вільного найму підприємцем працівників;

 4) комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

 5) вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

 6) самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

 Ознаки підприємницької діяльності – це притаманні їй характерні особливості, що позволяють відмежувати її від інших видів діяльності (господарювання, некомерційного закладу), відображають сутність явища.

 Характерними для підприємництва вважають три ознаки:

 1) діяльність на власний ризик, повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності в умовах свободи прийняття господарських і управлінських рішень;

 2) систематичність;

 3) мету одержання прибутку [9, с. 117].

 Виділяють й такі ознаки, як ініціативність і систематичність, здійснення її на власний ризик підприємця і мету одержання прибутку. Елементами поняття підприємництва називається одержання прибутку як мета підприємницької діяльності, самостійність підприємця, підприємницький ризик і майнова відповідальність підприємця.

 Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця (ч. 1 ст. 45 ГК України).

 Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається ГК України та іншими законами.

 2. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

 Державне регулювання називається одним з напрямів державного впливу на розвиток економічних процесів у сучасний період нарівні із плануванням (програмуванням) організаційної діяльності, стимулюванням і контролем, державним моніторингом, державним протекціонізмом (підтримкою приватного підприємництва), правовою організацією державного сектора ринкової економіки.

 Державне регулювання не ототожнюється з державним впливом на економіку.

 Державне регулювання як елемент державного впливу на підприємництво реалізується використанням регулятивних повноважень, наданих міністерствам, державним комітетам і відомствам. У системі державного впливу на економіку регулювання і відповідні його організаційно-правові заходи знаходяться між заходами безпосереднього державного контролю і опосередкованими контрольними механізмами (наприклад, оподаткування або субсидії).

 Держава для регулювання економіки використовує як економічні (непрямі), так і адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність та економіку країни. Основними серед економічних важелів є податки, перерозподіл прибутків і ресурсів, ціноутворення, державна підприємницька діяльність, кредитно-фінансові механізми тощо.

 Адміністративні методи, тобто заходи прямого впливу, використовуються державою в тому випадку, коли економічні методи неприйнятні або недостатньо ефективні для вирішення певного завдання. Вони використовуються в таких галузях: природна державна монополія; охорона навколишнього середовища і використання ресурсів; сертифікація, стандартизація, метрологія.

 Для створення нормальних умов для підприємницької діяльності держава має проводити відповідну економічну політику, що складається з фіскальної, науково-технічної, інвестиційної, цінової, амортизаційної, кредитно-грошової та інших, при реалізації яких вона в комплексі використовує як економічні, так і адміністративні методи.

 Держава може бути:

 1) гальмом розвитку підприємництва, коли вона створює вкрай несприятливі умови для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

 2) стороннім спостерігачем, коли держава прямо не протидіє розвиткові підприємництва, але водночас і не сприяє його розвитку;

 3) прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення до підприємницького процесу нових економічних агентів.

 Основними функціями держави як прискорювача підприємницького процесу є:

 а) держава бере на себе освітні функції, тобто функції з професійної підготовки та виховання підприємницьких кадрів;

 б) держава підтримує у фінансовому відношенні підприємців, які щойно вступили або вступають у сферу ділової активності;

 в) держава бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.

 Таким чином, з переходом до ринкової економіки істотно змінюються характер, зміст і межі економічної діяльності держави, але при цьому не скасовується державне регулювання економіки. Посилення регулюючих функцій держави визначає і прагнення додати переходу до ринку конструктивний, творчий характер, поклавши при цьому кінець хаосу, що виникнув на першому етапі реформ в управлінні економікою України.

 Регулювання економіки є інструментом, що використовується державою для впливу на діяльність у сфері економіки, але це не єдиний інструмент, що використовується з такою метою. Воно грунтується на законодавстві, але ця характеристика притаманна не тільки йому, а переважній більшості засобів державного впливу на економіку.

 Водночас, відмінною особливістю законодавства, що становить основу регулювання економіки, є його здебільшого імперативний характер.

 Регулювання – це форма державного впливу на економіку, при порушенні вимог якої, встановлених законодавством, може бути застосована відповідальність. Воно, в цілому, спрямоване на певне звуження можливостей вибору того чи іншого варіанта поведінки.

 Отже, функціонування ринкової економіки здійснюється в рамках певного правового простору, де норми права створюють поле економічної свободи, конкуренції, ініціативної господарської діяльності тощо, а разом з тим юридично опосередковують все різноманіття форм виробничого, комерційного і фінансового підприємництва.

 3. ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

 У підприємницькому законодавстві як самостійній галузі законодавства України можна виділити три блоки нормативно-правових актів:

 1) Конституція України, що містить норми про підприємництво;

 2) блок спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, основним із яких є Господарський кодекс України;

 3) нормативно-правові акти, що містять окремі норми або їх сукупність, які регулюють підприємництво (наприклад, Цивільний кодекс України).

 З прийняттям Конституції України 1996 р. були закладені основні засади, конституційні основи підприємництва і всієї системи ринкової економіки.

 Безпосереднє відношення до регулювання ринку має більш 10 статей Конституції – про різноманіття форм власності, у тому числі приватної власності на землю, про свободу пересування, вибір місця проживання, виїзд і повернення в Україну, про свободу підприємництва, про обов'язок сплати податків, про відповідність національного законодавства загальноприйнятим принципам и нормам міжнародного права та ін.

 Конституційні норми – це норми вищої юридичної чинності, а, разом з тим, і норми прямої, безпосередньої дії, а отже, у випадку, якщо норми закону, указу, іншого правового акта суперечать Конституції, підлягають застосуванню норми Конституції України.

 Формування правової основи громадянського суспільства здійснюється за всіма напрямками, оскільки право є єдиною нормативно-правовою системою суспільства.

 Найважливішою галуззю в цій системі є цивільне право, яке переводить на юридичну мову інститути ринку (економічна свобода, власність) і автономію особистості.

 Цивільний кодекс України закріплює принципи цивільно-правового регулювання, що що стосуються: рівності учасників цивільного обороту, недоторканності власності, свободи договору, неприпустимості довільного втручання будь-кого у приватні справи, безперешкодного здійснення громадських прав, їх відновлення і судового захисту права.

 Цивільний кодекс України не лише зрівнює громадян, юридичних осіб і державу в їх цивільно-правовому статусі, але й закріплює право громадян та їх об'єднань на заняття підприємництвом як їх абсолютного приватного права; гарантує кожному суб'єкту права справжні майнові й особисті права, що захищені від вторгнення в цю сферу держави; надає право володіння будь-яким майном без обмеження його складу, кількості і вартості, а обмеження відносно окремих об'єктів можуть бути лише за розумінням суспільної користі і безпеки; нарешті, передбачає захист серед інших особистих благ ділової репутації і підприємницької таємниці.

 Поряд з цивільним правом в умовах ринкової економіки склалися як самостійні галузі банківське, страхове і корпоративне право, а разом з тим закладені основи акціонерного, вексельного та інших галузей законодавства.

 З розвитком підприємницького права вирішується велика, складна проблема про господарське право, але одночасно встає і нова проблема про виділення як самостійної галузі торговельного права.

 Не торкаючись теоретичних і практичних основ кодификації, зокрема, питання про критерій розмежування цивільного і торговельного права, тут  вихідною могла б стати теза про те, що спочатку необхідно напрацювати усю сукупність законодавства – акціонерного, вексельного, біржового та ін., необхідну для правового регулювання підприємництва, а потім з урахуванням накопиченого досвіду здійснити кодификацію торгового законодавства, хоча серед економічно розвинених країн і понині чимало таких, де регулювання даних відносин забезпечується в рамках загального цивільного законодавства.

 Підприємницьке законодавство України складають закони, що регулюють підприємництво, декрети та постанови Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, у тому числі тих державних органів, що здійснюють державне регулювання підприємництва та контроль за ним.

 Найбільшу значущість мають законодавчі акти.

 Серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, необхідно назвати Закони України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р., "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р., "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р., "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 07.06.1996 р., "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р., "Про зовнішньоеко-номічіу діяльність" від 16.04.91 р. та ін.

 Істотне значення також мають закони, що не лише регулюють відносини у сфері підприємництва, а й стосуються цих відносин. Це Закони України "Про рекламу" від 03.07.1996 р.; "Про страхування" від 07.03.1996 р.; "Про аудиторську діяльність" від 22.04.1993 р.; "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15.12.1993 р.; "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.1993 р., "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" від 23.12.1997 р. та ін.

 Значну роль у регулюванні підприємницької діяльності мають підзаконні акти, серед них – укази Президента України.

 Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо – положення, затверджені постановами уряду України.

 З-поміж джерел підприємницького права великий масив становлять відомчі нормативно-правові акти, у тому числі Міністерства економіки України (особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, де прийнято десятки відомчих актів, затверджених наказами цього Міністерства), Міністерства фінансів України, Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Державної податкової адміністрації тощо.

 Значну роль у сфері підприємництва мають локальні нормативно-правові акти, що розробляються і приймаються безпосередньо суб'єктами підприємницької діяльності з метою її саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб'єкта в цілому (наприклад, статут), його окремих структурних частин або відокремлених підрозділів (наприклад, Положення про філію, представництво), або встановлювати режим комерційної таємниці тощо.

 Оскільки не всі питання правового регулювання підприємництва вирішені у законодавстві України після оголошення її незалежності, то допускається використання законодавства СРСР з питань, що не вирішені в законодавстві України (якщо воно не суперечить законодавству України). Це, наприклад, деякі нормативно-правові акти, що регулюють договірні відносини у сфері підприємництва (договір підряду на капітальне будівництво, договір перевезення вантажу), у тому числі акти, прийняті багато років тому (Положення про фірму, 1927 p.).

 Поряд із нормативно-правовими актами за останні декілька років склалася судова практика застосування законодавства. Проте не завжди ця практика є однаковою. Тому важливе значення мають роз'яснення Президії Вищого господарського суду України.

ВИСНОВКИ

 Не можна не помітити, що в цілому виявити обсяг і структуру законодавства про підприємництво як галузі законодавства складно, оскільки, хоча воно формувалося і розвивалося вельми щвидко, проте недостатньо системно й упорядковано.

 Отже, незважаючи на в цілому прогресивний розвиток законодавства про підприємництво, існує низка відносин у сфері підприємництва, що зовсім не врегульовані законом, або його регулятивний вилив є слабким через наяність багатьох підзаконних нормативно-правових актів, що знижує ефективність правового впливу на підприємницьку діяльність.

 Правове регулювання підприємницької діяльності значно послаблене тим, що переважними актами законодавства про підприємництво є підзаконні акти. Вони, внаслідок неповноти регулювання, невідповідності складності і важливості різноманітних відносин у сфері підприємництва, не можуть належним чином регламентувати їх. Хоча в окремих ситуаціях необхідно визнати доцільність прийняття таких підзаконних актів для невідкладного переборення прогалин у праві, втім, у цілому лише закони здатні заповнити відсутнє правове регулювання.

 Одним із напрямів удосконалення законодавства про підприємництво є забезпечення верховенства закону, в тому числі підвищення ролі закону в регулюванні відносин у сфері підприємництва, їх пряма реалізація або конкретизація в підзаконних нормативно-правових актах, виключення довільного тлумачення тощо.

 Враховуючи розосередження регулювання підприємницької діяльності в різних нормативно-правових актах, існування в законодавстві про підприємництво численних актів, представляється доцільним досягнення систематизації у формі кодифікованого закону.

 Підприємницький кодекс як комплексний міжгалузевий нормативно-правовий акт необхідний для спільного і погодженого використання різнорідних норм у сфері підприємництва з метою належної реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 14.01.2009 р.
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 14.01.2009 р.
4. Бусыгин А. В. Предпринимательство. – М.: ИНФРА-М, 2006. – 520 с.
5. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2005. – 624 с.
6. Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посібник / За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 912 с.
7. Кашанина Т. В. Предпринимательство: Правовые основы. – М.: Новый юристъ, 2004. – 496 с.
8. Мусияка В. Л. Правовые основы предпринимательской деятельности. – Харьков: Бизнес-информ, 2005. – 250 с.
9. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: А. С. К., 2005. – 912 с.
10. Щербина В. С. Господарське право: Навч. посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 392 с.