Р ЦІНИ І ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

РЕФЕРАТ

 з дисципліни "Основи підприємницької діяльності"

 на тему:

 ЦІНИ І ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

 ПЛАН

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Сутність ціни, її функції. Державне регулювання цін .................. 5

 2. Види цін на продукцію .................................................................. 8

 3. Методи встановлення цін ............................................................. 11

 Висновки ........................................................................................... 17

 Список використаної літератури ..................................................... 18

 ВСТУП

 Ціноутворення - це тема, що давно й ретельно досліджується в економічно-правовій теорії й на практиці через ту особливу роль ціни, що вона відіграє в процесі нагромадження ресурсів підприємства.

 Серед економічних категорій, які використовуються у ринковому механізмі господарювання, ціні належить найважливіше місце. Ціна товарів визначає ефективність діяльності підприємства, його життєздатність і фінансову стабільність.

 Правильна цінова політика підприємства, що полягає у встановленні на товари і послуги цін залежно від кон'юнктури ринку та забезпечує намічений обсяг прибутку й вирішення інших стратегічних завдань, є необхідною умовою успішного функціонування будь-якого комерційного підприємства в суворих умовах ринку.

 Найбільш очевидною метою ціноутворення є одержання прибутку. Для реалізації цієї мети ціна товару повинна бути достатньо високою, щоб покрити усі витрати, необхідні для виробництва і реалізації товару, і, крім того, забезпечити одержання необхідного обсягу прибутку.

 Іншою найбільш розповсюдженою метою ціноутворення є зростання обсягу продажів. Підприємства, які центральною ланкою ціноутворення визначають зростання продажів, зазвичай не відмовляються й від одержання прибутку. Саме маючи на меті одержання більшого прибутку в майбутньому, ці підприємства йдуть на зниження цін на свої товари. Яку із зазначених стратегій обрати - справа кожного конкретного підприємства.

 Правильне цінове рішення повинно враховувати цілий ряд факторів, що впливають на ціну. Найбільш важливими з них є: попит, витрати, конкуренція тощо. Крім того, необхідно враховувати й існуючі в країні законодавчі обмеження.

  1. СУТНІСТЬ ЦІНИ, ЇЇ ФУНКЦІЇ. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН

 Ціноутворення на підприємстві організується відповідно до державної політики ціноутворення, яка є складовою частиною загальної економічної політики України.

 Політика ціноутворення в Україні спрямована на забезпечення:

 - рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

 - збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

 - протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

 - об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

 - розширення сфери застосування вільних цін;

 - підвищення якості продукції;

 - надання соціальних гарантій, у першу чергу, - для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, а також розвиток системи компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

 - створення необхідних економічних гарантій для виробників;

 - орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

 Реалізацію політики ціноутворення покладено на Кабінет Міністрів України, який наділено такими повноваженнями:

 - забезпечувати здійснення в республіці державної політики цін;

 - визначати перелік продукції, товарів і послуг, встановлювати державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, які затверджуються відповідними органами державного управління;

 - визначати повноваження органів державного управління у галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також контролю за цінами (тарифами).

 В усіх галузях економіки України застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи.

 Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

 Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

 - державних фіксованих цін (тарифів);

 - граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

 Уряд України може вводити інші методи державного регулювання цін і тарифів. Наприклад, встановлювати індикативні ціни.

 Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

 При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

 Регулювання внутрішнього ціноутворення на експортну та імпортну продукцію (послуги) здійснюється Кабінетом Міністрів України.

 Обмін продукцією між країнами здійснюється за договірними цінами.

 Ціна є грошовим виразом вартості товару, і як економічна категорія вона проявляється через виконання таких функцій.

    Облікова функція    - функція обліку і виміру витрат на створення товару. Вона відображає те, у що обходиться суспільству задоволення конкретної потреби у тому чи іншому товарі. Ціна вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів на виготовлення товару та збут, розмір прибутку.

 Визнання правильності встановлення витрат, їх значимості проходить на ринку, при безпосередньому контакті продавця і покупця. Тому ціна покупця затовар (ціна визнання) може суттєво відрізнятись від ціни виробника товару.

 Таким чином, ціна є економічним інструментом, який дозволяє організувати вартісний облік різних господарських процесів.

    Стимулююча функція.    Ця функція проявляється у стимулюванні і стримуванні виробництва і споживання різних товарів.

 За допомогою цін стимулюється:

 - науково-технічний прогрес;

 - економія затрат ресурсів на виготовлення товарів;

 - зміна якості продукції;

 - зміна структури виробництва і споживання товарів (податок на додану вартість, акцизний збір, методи оцінки сировини тощо).

 Стимулююча функція реалізується шляхом зміни (підвищенням) рівня прибутку в ціні, надбавок і знижок до основної ціни.

    Розподільча функція    пов'язана з відхиленням ціни товару від його вартості під дією ринкових факторів. За допомогою ціни реалізується розподіл і перерозподіл національного доходу, валового внутрішнього продукту між: галузями економіки; формами власності; регіонами країни; фондом накопичення і фондом споживання; соціальними групами населення.

 У частині 1 статті 189 ГК України вказано, що ціна є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

 Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

 Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін (ч. 3 ст. 189 ГК України).

 При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

 Як зазначається у ч. 1 ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

 Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

 Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

 Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін (ч. 5 ст. 191 ГК України)

 Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами.

 2. ВИДИ ЦІН НА ПРОДУКЦІЮ

 Залежно від критеріїв ціноутворення розрізняють різні види цін.

 Так, у процесі продажу товарів фігурують оптові та роздрібні ціни.

 Залежно від розмірів території, де вони діють, розмежовують поясні, національні, регіональні (в межах окремих економічних угруповань) та світові ціни.

 Ціни, що залежать від умов конкуренції та видів ринку, поділяють на вільні (або конкурентні), олігопольні, монопольні, регульовані.

 Беручи за основу форми власності, розрізняють державні, кооперативні, індивідуальні, корпоративні ціни.

 Виокремлюють також рівноважні ціни, ціни попиту, ціни пропозиції.

 У межах міжнародних монополій виділяють внутріфірмові, або трансфертні, ціни.

 Існують також пільгові, прейскурантні ціни, ціни виробництва, сезонні, контрактні, кошторисні, договірні, закупівельні та ін.

 Під час реформування економічної системи в Україні рівень одержавлення цін значно знизився. Так, у 1996 р. держава контролювала лише 11% цін від загального обсягу товарів і послуг. Державний контроль над цінами поступово слабшає, здійснюється політика лібералізації цін, що в умовах контролю над заробітною платою, іншими доходами призводить до зубожіння більшості населення.

 Залежно від форм конкуренції розрізняють:

 1) ринкові ціни - в умовах чистої конкуренції;

 2) олігополістичні - в умовах панування групових монополій (олігополій);

 3) монопольні - в умовах абсолютної монополізації єдиним виробником або продавцем певної сфери виробництва (а отже, і збуту) та їх змови або лише збуту (так звана монопсонія).

 У широкому контексті до монопольних належать і олігопольні ціни.

 Зважаючи на типи ринкової системи, розрізняють регульовані та нерегульовані ціни. Значну частину цін у розвинених країнах регулює держава. Так, у Швейцарії державний контроль над цінами поширюється майже на 50% обсягу товарної продукції, у Франції держава регулює ціни на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспорт, деякі інші товари і послуги. У період економічної кризи державний контроль над цінами посилюється (наприклад, у Швейцарії під час кризи 1990-1991 pp. держава контролювала всі ціни).

 Регульованими є ціни на олігополістичному, монополістичному ринку. Таке регулювання з боку гігантських компаній здійснюється через механізм формування і регулювання попиту, обсягів виробництва продукції, практики "лідерства в цінах" та ін.

 В Україні класифікацію цін здійснюють шляхом їх поділу на оптові ціни підприємства, оптові ціни промисловості та роздрібні ціни.

 Оптові ціни підприємства складаються із собівартості та прибутку. Купуючи у підприємств товари, оптові торговельні організації продають їх підприємствам роздрібної торгівлі за оптовими цінами промисловості. Вони перевищують оптові ціни підприємств на величину торговельної надбавки, яку формують затрати обігу та прибуток оптової торговельної організації. Затрати обігу - це витрати на транспортування, зберігання, фасування, виплату заробітної плати торговельним працівникам та ін.

 Оскільки у розвинених країнах поширена недосконала конкуренція (що зумовлено пануванням монополій, у тому числі олігополій), то в них поширилася практика встановлення монопольно високих та монопольно низьких цін.

 Монопольні ціни - це насамперед ціни сфери безпосереднього виробництва. Зосереджуючи найсучаснішу техніку, найкваліфікованішу робочу силу, впроваджуючи найпрогресивніші форми та методи організації виробництва і праці на підприємствах, у філіалах тощо, гігантські компанії мають змогу формувати найнижчі витрати виробництва (а отже, і найнижчу собівартість).

 Оскільки на таких підприємствах виробляють основну масу продукції (наприклад, в автомобільній промисловості США на частку трьох наймогутніших корпорацій припадає 93,7% загальної кількості легкових автомобілів), то однією з основ ціни на їх товари є витрати виробництва. А монопольно високими їх робить диктат монополій на ринку. Тому монопольні ціни є й цінами обігу, які відображають панування олігополістів на ринку. Наслідком цього є перерозподіл створеної на дрібних та середніх підприємствах частини додаткової вартості на користь гігантських компаній та частини доходів населення при купівлі відповідних товарів та ін.

 Отже, монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який посідає монопольне становище у виробництві й на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього надвисокі прибутки. Монопольно висока ціна формується і внаслідок переваг, притаманних великому і високотехнічному виробництву, монополізації передових речових та особистісних факторів виробництва.

 Монопольно низьку ціну встановлюють товаровиробники під тиском монополістів: дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми під тиском транспортних і промислових компаній з доставки сільськогосподарської продукції на ринок та її переробки.

 Проте монопольно високі ціни зменшують платоспроможний попит населення, притягують конкурентів. Тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

 3. МЕТОДИ ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІН

 Цінова політика підприємства обумовлена методами ціноутворення, які воно використовує.

 Залежно від особливостей товару, розмірів і фінансової міцності підприємства-продавця, цілей, що воно ставить, для розрахунку ціни можуть бути використаними різні методи.

 Значний вплив на вибір методу розрахунку ціни вчинює також ступінь новизни товару, наявність диференціації товару за якістю, стадія життєвого циклу товару. Причому мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, максимально можлива - наявністю унікальних якостей у виробі. Ціни товарів-конкурентів і товарів-замінників характеризують, як правило, середній рівень.

 Таким чином, при виборі напрямку цінової політики, тобто методу ціноутворення, потрібно враховувати як внутрішні обмеження (витрати і прибуток), так і зовнішні (купівельна спроможність, ціни товарів-конкурентів тощо).

 Ціну можна визначати різними способами, кожен з яких по-різному впливає на рівень ціни. Тому підприємства прагнуть вибрати такий метод, що дозволяє більш правильно визначити ціну на конкретний товар.

 Встановлення рівня цін в умовах ринку полягає у знаходженні такої ціни, що являла б собою оптимальний баланс між тим, що хотів би заплатити за цей товар покупець, і витратами підприємства при його виготовленні. Тому визначення ціни повинно засновуватися, в першу чергу, на чинниках, які відносяться до попиту, тобто на оцінці того, скільки покупець може і хоче заплатити за запропонований йому товар.

 Значення витрат при встановленні цін не повинно перебільшуватися. На практиці, як правило, підприємство, в першу чергу, намагається встановити, за яку ціну воно могло б продати свій товар на ринку виходячи з характеру попиту, конкуренції, якості товару тощо, а потім вже визначати свої виробничі, комерційні та адміністративні витрати, відповідні такій ціні, яка змінюється залежно від кон'юнктури.

 Проте при обчисленні ринкової ціни у наданий час найбільш широко застосовуються такі методи:

 - метод, заснований на визначенні повних витрат;

 - метод, що орієнтується на прямі витрати й у той же час враховує сукупність всіх ринкових умов, особливо умов збуту.

 Сутність методу, заснованого на визначенні повних витрат, полягає у підсумуванні сукупних витрат - змінні (прямі) плюс постійні (накладні) витрати - і прибутку, який підприємство розраховує одержати.

 Головна перевага даного методу - його простота і зручність, однак він має два недоліки:

 1) при встановленні ціни не приймаються в увагу існуючий попит на товар, конкуренція на ринку, тому можлива ситуація, коли товар при даній ціні не буде користуватися попитом, а продукція конкурентів може бути краще за якістю і більш відома покупцю завдяки рекламі тощо;

 2) будь-який метод віднесення на собівартість товару постійних накладних витрат (наприклад, орендної плати), які є витратами з управління підприємством, а не витратами для виробництва даного товару, є умовним. Він спотворює справжній внесок продукту в прибуток підприємства.

 Метод повних витрат є найбільш поширеним на підприємствах з чітко вираженою товарною диференціацією для розрахунку цін традиційних товарів, а також для встановлення цін на цілком нові товари, які не мають цінових прецедентів, а також для розрахунку цін на товари зниженої конкурентноздатності.

 Більш досконалим, але й більш складним порівняно з методом повних витрат є багатофакторний підхід до ціноутворення, який прагне враховувати увесь комплекс умов, формуючих ціну. Певна увага при цьому приділяється й витратам, але не як основі ціни, а як одному з чинників, що її визначають.

 Сутність методу прямих витрат полягає у встановленні ціни шляхом додання до змінних витрат певної надбавки-прибутку. При цьому постійні витрати, як витрати підприємства в цілому, не розподіляються по окремих товарах, а погашаються з різниці між сумою цін реалізації і змінних витрат на виробництво продукції. Ця різниця одержала назву "доданого" або "маржинального" прибутку.

 При правильному підході змінні (прямі) витрати повинні бути тією межею, нижче якої жодний виробник не буде оцінювати свою продукцію. У будь-якому випадку дійсна функція витрат полягає у встановленні нижньої межі для початкової ціни на продукт, у той час як цінність цього продукту для споживача визначає вищу межу встановлення ціни на нього.

 На практиці змінні витрати можуть у певних умовах, коли є великі незавантажені потужності й постає питання про виживання підприємства, виступати нижньою межею ціни.

 До методів ціноутворення на основі витрат виробництва відноситься розрахунок цін на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку.

 Метод врахування рентабельності інвестицій також відноситься до групи методів на основі витрат. Основне завдання цього методу полягає в тому, щоб оцінити повні витрати при різних програмах виробництва товару і визначити обсяг випуску, реалізація якого за конкретною ціною дозволить окупити відповідні капіталовкладення.

 Даний метод - єдиний з методів, що враховує платність фінансових ресурсів, необхідних для виробництва і реалізації товару. Метод успішно підходить для прийняття рішень про розмір обсягу виробництва нового для підприємства товару з відомою ринковою ціною.

 Основним недоліком методу є використання процентних ставок, що в умовах інфляції вельми невизначені в часі.

 До ринкових методів ціноутворення відносяться:

 * метод встановлення ціни з орієнтацією на попит. При його використанні виробничі витрати розглядаються лише як обмежувальний чинник, нижче якого реалізація даного товару економічно невигідна. При цьому виробничі витрати можуть бути однаковими при різному рівні цін.

 Для встановлення цін з урахуванням попиту треба постійно вивчати ринок, досліджувати залежність між цінами і попитом у вигляді функцій попиту щодо ціни і коефіцієнтів еластичності попиту за ціною, аналізувати дані попередніх періодів, результати експериментів з різними цінами, вивчати передбачувані ситуації покупки товарів на ринку або наміри їх здійснити.

 При цьому треба мати на увазі, що екстраполювати товарний попит на майбутнє необхідно вельми обережно. При проведенні експерименту з цінами необхідно враховувати, що, якщо на ринку з'явився товар з низькими цінами, впровадження на ринок аналогічного товару за більш високою ціною буде досить складним;

 * метод встановлення ціни з орієнтацією на конкуренцію. Вплив чинника конкуренції на прийняття рішення про встановлення ціни на товар залежить від структури ринку. Підприємства, що притримуються такої тактики, встановлюють ціну на свій товар дещо вище або дещо нижче рівня конкурентів.

 До ринкових методів формування ціни відноситься також метод визначення цін, орієнтований на знаходження рівноваги між витратами виробництва і станом ринку. Його алгоритм може бути поданий у такий спосіб:

 1. Виходячи з потужності підприємства визначається план обсягу продажів, відповідно до якого розраховуються витрати виробництва.

 2. На основі вивчення попиту, рівня і співвідношення цін на аналогічні види продукції, що випускаються підприємством і конкурентами, визначається планована ціна і прибуток, що їй відповідає, який буде поступати тільки після відшкодування постійних витрат.

 3. На основі функції попиту проробляються різні тактики продажів шляхом аналізу різних комбінацій "ціна - обсяг продажів" і вибирається та з них, що забезпечує маржинальний прибуток (різницю між виручкою і змінними витратами).

 4. Здійснюється оцінка стійкості позицій товару і репутації підприємства на ринку порівняно з конкурентами, а також оцінка конкурентноздатності даної продукції за техніко-економічними параметрами виробу з допомогою параметричних методів і визначається, наскільки рівень ціни, обчисленої на базі витрат виробництва, вписується в шкалу ринкових цін на аналогічні вироби (вище або нижче з урахуванням реальних параметрів).

 5. Визначається так звана байдужа ціна, тобто ціна, при якій покупцю буде байдуже, який товар придбати: наданий або товар-конкурент.

 6. Встановлену з урахуванням описаного алгоритму ціну треба скоригувати відповідно до вимог щодо забезпечення заданого рівня прибутку і сформованої ситуації на ринку.

 Існує ряд методів побудови цін на нову продукцію залежно від рівня її споживчих властивостей з урахуванням нормативів витрат на одиницю параметра. Такі методи одержали назву нормативно-параметричних. До їх числа відносять такі методи: питомих показників, регресійного аналізу, баловий, агрегатний.

 Метод питомих показників використовується для визначення й аналізу цін невеликих груп продукції, що характеризується наявністю одного основного параметра, розмір якого значною мірою визначає загальний рівень ціни виробу.

 Метод регресійного аналізу застосовується для визначення залежності зміни ціни від зміни техніко-економічних параметрів продукції, належної до даного ряду.

 Баловий метод полягає в тому, що на основі експертних оцінок значущості параметрів виробів для споживачів кожному параметру привласнюється певне число балів, підсумування яких дає свого роду оцінку техніко-економічного рівня виробу.

 Агрегатний метод полягає у підсумуванні цін окремих конструктивних частин виробів, що входять у параметричний ряд, з доданням вартості оригінальних вузлів.

 ВИСНОВКИ

 1. Основними факторами, що сприяють посиленню ролі цін в українській економіці, виступають: збільшення кількості господарюючих суб'єктів; ускладнення форм їх діяльності в умовах ринку; нестійкість макроекономічної кон'юнктури; посилення конкуренції на ринку; зниження рентабельності і загальній економічній ефективності промислового виробництва.

 2. Правильна цінова політика підприємства, що полягає у встановленні на товари і послуги цін залежно від кон'юнктури ринку й забезпечує намічений обсяг прибутку й вирішення інших стратегічних завдань, є необхідною умовою успішного функціонування будь-якого комерційного підприємства в суворих умовах ринку.

 3. Стратегія ціноутворення - це набір практичних факторів і методів, яких доцільно дотримуватися при встановленні ринкових цін на конкретні види продукції, що випускаються підприємством.

 4. Є декілька достатньо простих методів, які доцільно використовувати при встановленні цін залежно від ринкової ситуації і цінової політики підприємства. Вони можуть бути поділені на три групи:

 1) ціноутворення з орієнтацією на витрати;

 2) ціноутворення з орієнтацією на попит;

 3) ціноутворення з орієнтацією на конкуренцію.

 5. Ціни диференціюються за низкою критеріїв: за ступенем участі держави в ціноутворенні, за стадіями ціноутворення, за транспортною складовою в ціні, за характером цінової інформації та ін.

 6. Ціни підприємства-виробника формуються на стадії виробництва товару й покликані компенсувати витрати виробника продукції (послуги) на виробництво й забезпечити підприємству отримання планованого прибутку.

  СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 11.03.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про ціни і ціноутворення: Закон України від 03.12.1990 р. № 507-XІІ в ред. від 01.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2005. - 624 с.
5. Ерухимович И. Л. Ценообразование: Учеб.-метод. пособие. - 3-е изд., стереотип. - К.: КНЕУ, 2002. - 196 с.
6. Михайлушкин А. И., Шимко П. Д. Правовые аспекты ценообразования: Учебник. - М.: Высшая школа, 2000. - 290 с.
7. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: А. С. К., 2005. - 912 с.
8. Цена и ценообразование: Учебник / Под ред. В. Е. Есипова. - 4-е изд., испр. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 494 с.