Завдання по господарському праву 2

 КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 з дисципліни "Господарське право"

 

1. Дайте обгрунтовану, з посиланням на норми чинного законодавства України відповідь на питання: поняття та загальна характеристика пільг, лімітів, квот, ліцензій, дотацій, субсидій, субвенцій, преференцій та інших засобів (інструментів, економічних мір),

 за допомогою яких держава стимулює розвиток виробництва та господарського обігу.

 Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

 Згідно із частиною 2 ст. 12 Господарського кодексу України (надалі - ГКУ) основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

 - державне замовлення;

 - ліцензування, патентування і квотування;

 - сертифікація та стандартизація;

 - застосування нормативів та лімітів;

 - регулювання цін і тарифів;

 - надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

 - надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

 Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються ГК України, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг (преференцій) і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до законодавства України.

 Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

 Як зазначається у ч. 1 ст. 13 ГК України, державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

 Державний контракт - договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини (ч. 2 ст. 13 ГК України).

 Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються Законом України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" від 22.12.1995 р. № 493/95-ВР в ред. від 17.03.2006 р. (надалі - Закон про державне замовлення).

 Пріоритетні державні потреби - це потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем, забезпечення обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

 Державними замовниками виступають Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи - головні розпорядники коштів державного бюджету.

 Виконавці державного замовлення - суб'єкти господарювання усіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб.

 Згідно зі статтею 2 Закону про державне замовлення поставки товарів, робіт і послуг для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначених товарів, робіт і послуг передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування.

 Держава виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

 Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (ч. 1 ст. 14 ГК України).

 Види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р. (надалі - Закон про ліцензування).

 Згідно із частиною 3 ст. 14 ГК України, ст. 3 Закону про ліцензування ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

 Основні принципи державної політики у сфері ліцензування такі:

 - забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

 - захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

 - встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

 - встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

 Види господарської діяльності, що підлягають ліцензування, наведені у ст. 9 Закону про ліцензування.

 У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання (ч. 4 ст. 14 ГК України).

 Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької (насамперед - торговельної) діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися певними видами підприємницької діяльності (ст. 2 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996 р. № 98/96-ВП в ред. від 01.01.2007 р.).

 Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону.

 Як випливає із ч. 5 ст. 14 ГК України, у необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

 Ліцензування активно застосовується у зовнішньоекономічній сфері, виступаючи засобом її регулювання через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу.

 Як зазначається у ч. 2 ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р. № 959-XІІ в ред. від 25.04.2008 р., в Україні ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.

 Автоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження).

 Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

 Автоматичне ліцензування імпорту має бути скасовано в разі припинення обставин, що були підставою для його запровадження, а також у разі існування інших процедур, за допомогою яких можна розв'язати завдання, для вирішення яких запроваджується автоматичне ліцензування.

 Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження).

 Неавтоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт (імпорт) товарів.

 Відповідно до частини 1 ст. 16 ГК України держава може надавати дотації суб'єктам господарювання:

 - на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування;

 - на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів;

 - на імпортні закупівлі окремих товарів;

 - послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення;

 - суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності;

 - на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект та ін.

 Держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.

 Субвенції з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування.

 Відповідно до частини 2 ст. 105 Бюджетного кодексу України субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту.

 Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.

 Основні засади надання субвенцій визначаються окремим законом, порядок та умови їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України, а обсяг субвенцій на наступний бюджетний період визначається законом про Державний бюджет України.

 Субсидія - це щомісячна адресна безготівкова допомога, зазвичай, для відшкодування витрат на оплату користування житлом або його утримання та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

 Право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, а також субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива поширюється на громадян, які проживають у житлових приміщеннях (будинках) державного та громадського житлового фонду, в тому числі у гуртожитках, - на оплату користування житлом; приватного житлового фонду та фонду житлово-будівельних (житлових) кооперативів - на оплату утримання житла; житлового фонду незалежно від форм власності - на оплату комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

2. Складіть схеми "Вертикальна система господарського законодавства", "Горизонтальна система господарського законодавства".

 Схема 2.1 Вертикальна система господарського законодавства

 

 

Схема 2.1 Горизоньальна система господарського законодавства

 

3. Доповніть наступне твердження, добравши правильний варіант:

 "Абсолютно-відносні речові господарські відносини виникають при реалізації:

 а) права власності та права повного господарського відання;

 б) права повного господарського відання, права оперативного управління, права оренди, права оперативного використання майна;

 в) сервітутів, емфітевзису, узусу, узуфрукту, оренди, володіння та використання майна;

 г) права господарського відання, права оперативного управління, права оренди, інших прав на майно".

 Правильна відповідь: - "г".

 Форми реалізації прав власності можуть бути різноманітними. У процесі реалізації суб'єкти вступають до абсолютно-відносних речових правовідносин. До числа таких правовідносин належать право повного господарського відання, оперативного управління, оренди та інші права на майно, отримані від власників для ведення господарської діяльності [11, с. 75].

 Дайте визначення понять:

 Господарсько-правові відносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів [9, с. 26].

 Згідно із частиною 1 ст. 1 ГК України господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

 Відповідно до частини 4 ст. З ГК України господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими.

 Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-виробничі здійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-виробничі відносини ч. 5 ст. З ГК України визначаються як майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими є відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. З ГК України), в тому числі щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їх діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання та ін.

 Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин (ч. 7 ст. З ГК України) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії - всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, органами, між організацією в особі органів управління та їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами).

 Речові правовідносини: - це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, без сприяння зобов'язаної особи. Прикладом можуть бути правовідносини власності, сервітутні правовідносини тощо [11, с. 75].

 Зобов'язальні правовідносини - це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт для здійснення своїх цивільних прав потребує сприяння зобов'язаної особи. Так, покупець не може отримати річ, яку він придбав, без сприяння продавця, а право останнього на отримання вартості проданої речі, своєю чергою, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов'язку покупцем [11, с. 75].

 Абсолютні правовідносини.

 В абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб. Прикладом можуть бути правовідносини власності, де праву власника відповідає обов'язок всіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень [11, с. 75].

 Відносні правовідносини.

 У відносних правовідносинах уповноваженому суб'єкту протистоїть одна або декілька конкретно визначених зобов'язаних осіб. Наприклад, у договорі позики уповноваженою особою є позикодавець, який може вимагати повернення боргу від зобов'язаної особи, яка отримала позику [11, с. 75].

 4. Практичне завдання

 Посадову особу районної податкової інспекції було звинувачено в корупції та притягнуто до відповідальності за зайняття підприємницькою діяльністю. Під час перевірки було з'ясовано, що ця особа є акціонером одного з відкритих акціонерних товариств (ВАТ). Працівник податкової служби заперечував проти звинувачення, посилаючись на те, що він як фізична особа є власником акцій - акціонером BAT, не працює в цьому товаристві, не є підприємцем. Підприємницькою діяльністю, на його думку, займається не він, а акціонерне товариство, акціонером якого він є.

 В якому нормативному акті дано визначення підприємницької діяльності?

 Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

 Укажіть ознаки підприємництва.

 Ознаки підприємництва випливають із наведеного вище визначення. Це: самостійність, ініціативність, систематичність (регулярність, професійність, постійність), ризиковий характер, цільове спрямування на одержання прибутку, самостійна юридична відповідальність.

 Яким нормативним актом визначено коло суб'єктів, які не можуть займатися підприємницькою діяльністю?

 Коло суб'єктів, які не можуть займатися підприємницькою діяльністю, визначене у ч. 4 ст. 43 ГК України: здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування, підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених ч. 2 ст. 64 Конституції України.

 

 Чи заслуговують на увагу доводи працівника податкової служби? Чи змінилася б ситуація, якби зазначена особа була не лише акціонером ВАТ, а й працювала в цьому товаристві?

 Згідно із пунктами "б" і "в" ч. 1 ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 05.10.1995 р. № 356/95-ВР в ред. від 11.03.2007 р. державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

 Отже, на мій погляд, доводи посадової особи районної податкової інспекції заслуговують на увагу - він може бути учасником ВАТ, працювати в ньому, але не має права входити у його правління чи інші виконавчі органи.

 Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 25.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 16.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 12.04.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.1995 р.
   № 356/95-ВР в ред. від 11.03.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб: Закон України від 22.12.1995 р. № 493/95-ВР в ред. від 17.03.2006 р. //http: zakon.rada.gov.ua
6. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.1991 р. № 959-XІІ в ред. від 25.04.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada/gov.ua
8. Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України від 23.03.1996 р. № 98/96-ВП в ред. від 01.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
9. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2005. - 624 с.
10. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2005. - 622 с.
11. Харитонов Є. О., Саніахметова Н. О. Цивільне право України: Підручник. - К.: Істина, 2005. - 776 с.
12. Хозяйственное право: Учебник / Под ред. В. К. Мамутова. - К.: Юринком Интер, 2002. - 720 с.
13. Щербина В. С. Господарське право: Навч. посібник. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 392 с.