Завдання регулювання господарської діяльності

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Правове регулювання господарської діяльності"

Дайте обгрунтовані відповіді на теоретичні питання:

 а) Правове регулювання природних монополій: нормативна база, поняття, сфери діяльності суб'єктів, особливості правового статусу

 Загальні правила про природні монополії та їх суб'єктів передбачені у ст. 28 ГК України.

 Законодавство України про природні монополії складається з ГК України, Закону України "Про природні монополії", Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України, Законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про транспорт", "Про зв'язок", "Про трубопровідний транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про електроенергетику", інших законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій.

 Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містить Закон України "Про природні монополії", то застосовуються правила міжнародного договору.

 Закон України "Про природні монополії" від 20.04.2000 р. № 1682-ІІІ в ред. від 30.06.2009 р. (далі – Закон) визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні. Його метою є забезпечення ефективності функціонування ринків, що знаходяться у стані природної монополії, на основі балансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

 Дія Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб'єктів природних монополій. Передбачене Законом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій не застосовується у сферах, що не належать до природних монополій, якщо інше не встановлено законами України. Законодавством про природні монополії можуть установлюватися особливості регулювання діяльності суб'єктів природних монополій на окремих товарних ринках.

 Визначальними для правового регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є законодавчі визначення термінів, що подані у ст. 1 Закону.

 Природна монополія – це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

 Суб'єкт природної монополії – це суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

 Сфери діяльності суб'єктів природних монополій визначені у ст. 5 Закону. Це сфери:

 – транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

 – транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

 – транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

 – передачі та розподілу електричної енергії;

 – користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

 – управління повітряним рухом;

 – централізованого водопостачання та водовідведення;

 – централізованого постачання теплової енергії;

 – спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів, за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

 Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

 Суміжний ринок – це товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб'єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб'єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.

 До суміжних ринків, що регулюються відповідно до Закону, належать:

 – постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;

 – зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійниями умовами);

 – внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;

 – виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

 – постачання електричної енергії;

 – виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії (ліцензійними умовами);

 – надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку.

 Терміни "суб'єкт господарювання", "конкуренція", "монопольне утворення", "ринок товару (товарний ринок)", "товар" вживаються у відповідних значеннях, визначених Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р. № 2210-ІІІ в ред. від 07.05.2009 р.

 У статті 4 Закону визначені органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій.

 Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у Законі, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до чинного законодавства.

 У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

 Якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню згідно із Законом, спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, визначені Законом, можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям із наданням їм повноважень, передбачених ст. 14 Закону.

 Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

 Громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюють об'єднання споживачів у порядку, встановленому законодавством.

 Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, сприяють здійсненню об'єднаннями споживачів громадського контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій.

 Діяльність суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у ст. 5 Закону, а також діяльність суб'єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню.

 Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно із Законом є:

 – ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

 – доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

 – інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

 Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів:

 – гласності та відкритості процедур регулювання;

 – адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії;

 – самоокупності суб'єктів природних монополій;

 – стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;

 – забезпечення захисту прав споживачів.

 При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій враховуються:

 – витрати, які згідно із законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу;

 – податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів;

 – вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів;

 – очікуваний прибуток від можливої реалізації товварів за різними цінами (тарифами);

 – віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів;

 – відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів;

 – державні дотації та інші форми державної підтримки.

 Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, при прийнятті рішень щодо такого регулювання враховують інформацію про діяльність суб'єкта природної монополії, надану об'єднаннями споживачів, суб'єктами природних монополій, іншими заінтересованими особами.

 У статті 10 Закону сформульовані основні обов'язки суб'єктів природних монополій:

 – дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;

 – вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;

 – забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами;

 – надавати органам, які регулюють їх діяльність, документи та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;

 – забезпечувати посадовим особам органів, які регулюють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об'єктів, обладнання та земельних ділянок, що є у їх власності або у користуванні.

 Суб'єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до Закону, або до заміни їх іншими товарами, неоднаковими за споживчими характеристиками.

 Національні комісії регулювання природних монополій є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

 Комісії мають право:

 – отримувати документи, статистичну та іншу інформацію про діяльність суб'єктів природних монополій, необхідні для здійснення покладених на них функцій;

 – приймати в межах своєї компетенції у порядку, встановленому положеннями про комісії, рішення, що є обов'язковими для виконання суб'єктами природних монополій;

 – приймати рішення про накладання штрафів на суб'єктів природних монополій у випадках, передбачених Законом;

 – складати протоколи про порушення посадовими особами суб'єктів природних монополій законодавства про природні монополії відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП);

 – застосовувати у встановленому законом порядку відповідні санкції до суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, за порушення ними умов та правил здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов);

 – приймати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, контролювати їх виконання;

 – встановлювати для суб'єктів природних монополій у порядку, визначеному комісіями, вимоги щодо здійснення ними підприємницької діяльності, яка не належить до сфери природних монополій, у разі, якщо ця діяльність має вплив на ринок, який перебуває у стані природної монополії;

 – звертатися до суду (господарського суду) з відповідними позовними заявами у разі порушення суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, норм Закону України "Про природні монополії".

 У разі незгоди з рішенням комісії суб'єкти природних монополій, суб'єкти господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об'єднання споживачів та інші заінтересовані особи мають право у місячний строк з дня одержання копії рішення оскаржити його у судовому порядку.

 Оскарження рішень комісій у судовому порядку не зупиняє їх виконання. Суд (господарський суд) за клопотанням певних суб'єктів або за своєю ініціативою може зупинити виконання рішення комісії на час розгляду справи в суді.

 Рішення комісій щодо накладання штрафів на суб'єктів природних монополій виконуються в порядку, передбаченому ст. 17 Закону.

 Розділ ІV Закону регламентує відповідальність суб'єктів природних монополій, їх посадових осіб та органів, які регулюють їх діяльність.

 Одним із заходів відповідальності є накладання Національними комісіями регулювання діяльності суб'єктів природних монополій штрафів на суб'єктів природних монополій за:

 – несвоєчасне надання інформації органам, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, – у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

 – ненадання інформації органам, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, або надання завідомо недостовірних даних – у розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

 – невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, та порушення умов і правил здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов) – у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Сума штрафів, накладених на суб'єктів природних монополій, зараховується до Державного бюджету України.

 Суб'єкти природних монополій, на які накладено штраф, сплачують його у 30-денний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

 За кожен день прострочення сплати штрафу нараховується пеня у розмірі одного відсотка суми штрафу.

 У разі відмови суб'єктів природних монополій від сплати штрафу штраф стягується за рішенням суду (господарського суду).

 Посадові особи суб'єктів природних монополій несуть адміністративну відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, ненадання або несвоєчасне надання інформації цим органам або надання завідомо недостовірних даних у порядку, передбаченому КУпАП.

 Санкцією за порушення суб'єктами природних монополій законодавства також є вилучення незаконно одержаних прибутку, виручки та відшкодування збитків.

 Прибуток, одержаний суб'єктами природних монополій у результаті порушення норм Закону, вилучається в судовому порядку до Державного бюджету України.

 Виручка, одержана суб'єктами природних монополій у результаті порушення встановлених органами, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, рівня цін (тарифів) вилучається до відповідного бюджету згідно із законодавством про ціни і ціноутворення.

 Збитки, завдані діяльністю або бездіяльністю суб'єктів природних монополій у результаті порушення норм Закону, підлягають відшкодуванню у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України (далі – ЦК України).

 Відповідальність за порушення законодавства про природні монополії має взаємний характер. Закон передбачає відповідальність не лише суб'єктів природних монополій, а й органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій та їх посадових осіб.

 Збитки, завдані внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, що порушують норми Закону, підлягають відшкодуванню у порядку, передбаченому ЦК України.

 Посадові особи органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, у тому числі за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, несуть відповідальність у порядку, визначеному законами України.

 б) Відповідальність за порушення законодавства про захист економінчої конкуренції: види порушень, майнові й опреативно-господарські санкції

 Розділ VІІІ Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р. № 2210-ІІІ в ред. від 07.05.2009 р. (далі – Закон) встановлює перелік порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також санкції за їх вчинення.

 Згідно зі статтею 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:

 1) антиконкурентні узгоджені дії;

 2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

 3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

 4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

 5) здійснення учасниками узгоджених дій – суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з ч. 5 ст. 10 Закону;

 6) делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно зі ст. 16 Закону;

 7) вчинення дій, заборонених згідно зі ст. 17 Закону;

 8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно з ч. 2 ст. 18, ст. ст. 19 і 20 Закону;

 9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно з ч. 1 ст. 18 Закону;

 10) недотримання умов, передбачених п. 2 ч. З ст. 22 Закону;

 11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

 12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;

 13) неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

 14) подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

 15) подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;

 16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

 17) надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

 18) обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

 19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

 20) обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі ст. 21 Закону.

 Виходячи зі змісту ГК України та Закону України "Про захист економічної конкуренції", за порушення законодавства про захист економічної конкуренції можливе застосування заходів адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також двох специфічних санкцій у вигляді штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом, і примусового поділу монопольних утворень.

 Найпоширенішою санкцією за порушення антимонопольного законодавства в Україні є накладення штрафів на суб'єктів господарювання Антимонопольним комітетом України.

 Згідно зі статтею 52 Закону органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання – юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до ст. 1 Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених ч. 4 ст. 52 Закону.

 Розміри штрафів диференційовані залежно від виду правопорушення.

 Так, за антиконкурентні погоджені дії, зловживання монопольним (домінуючим) положенням, невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі накладаються штрафи у розмірі 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

 У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

 Законом також передбачено стягнення за окремі порушення штрафів у розмірі 5% доходу (виручки) та 1% доходу (виручки) суб'єкта господарювання.

 У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб – суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди.

 Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних та/або фізичних осіб – суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку.

 Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

 У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

 Штрафи, які стягуються Антимонопольним комітетом України відповідно до ст. 52 Закону, необхідно відрізняти від стягнення штрафів як заходів адміністративної відповідальності відповідно до КУпАП.

 Їх відмінність можна простежити по декількох підставах. Так, вони розрізняються за суб'єктами правопорушення, на які штрафи накладаються.

 Штрафи згідно зі ст. 52 Закону застосовуються лише до суб'єктів господарювання – юридичних осіб, а згідно з КУпАП – до посадових осіб органів влади й управління, керівників підприємств, а також до громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (тобто до фізичних осіб – суб'єктів підприємництва).

 Відрізняються вони і за юрисдикційним органом, що накладає санкції. За ст. 52 Закону – це лише Антимонопольний комітет і його органи, а стягнення штрафів як заходів адміністративної відповідальності здійснюється у судовому порядку.

 Органами Комітету, що мають право накладати штрафи за порушення антимонопольного законодавства, є Антимонопольний комітет України як вищий колегіальний орган, постійно діюча колегія Антимонопольного комітету України, що створена у складі державних уповноважених, тимчасові адміністративні колегії, а також одноособово – державні уповноважені, голови територіальних відділень.

 У практиці при визначенні розміру штрафів органами Антимонопольного комітету враховуються:

 – істотність впливу на конкуренцію на конкретному ринку;

 – розмір незаконно отриманого прибутку;

 – розмір збитків, заподіяних внаслідок неправомірних дій відповідача;

 – повторність і тривалість порушення;

 – поведінка підприємця після виявлення ознак порушення;

 – фінансове становище відповідача та інші обставини.

 Наслідки несплати штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом, встановлені у ч. 5 ст. 56 Закону – за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі 1,5% від суми штрафу.

 Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

 У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

 Стаття 53 Закону передбачає таку специфічну санкцію, як примусовий поділ. Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

 Примусовий поділ не застосовується у разі:

 – неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

 – наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує 30% валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

 Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

 Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.

 Згідно із частиною 1 ст. 54 Закону за правопорушення, передбачені п. 4, 13-16 ст. 50 Закону, посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно із законом.

 Адміністративна відповідальність передбачена ст. ст. 166(1), 166(4) КУпАП. Зловживання монопольним становищем на ринку і неправомірні угоди між підприємцями тягнуть за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, – до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Дискримінація підприємців органами влади й управління тягне за собою накладення штрафу у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб і керівників у розмірі до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, – до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ухилення від виконання рішень Антимонопольного комітету та його територіальних відділень чи

 Несвоєчасне виконання їх рішень тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, – до 16 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Цивільно-правова санкція у вигляді відшкодування збитків передбачена у ст. 55 Закону. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, господарського суду із заявою про її відшкодування.

 Деякі порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть тягнути за собою відшкодування шкоди у подвійному розмірі – шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими п.п. 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

 Застосування санкцій органами Антимонопольного комітету України може бути оскаржене у судовому порядку.

 У статті 228 КК України встановлена кримінальна відповідальність за примушування до антиконкурентних узгоджених дій.

 Згідно із частиною 1 ст. 228 КК України примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

 Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, карається позбавленням волі на строк від 7 до 12 років (ч. 2 ст. 228 КК України).

 Практичне завдання

 Між місцевим відділом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) і приватним підприємством "Регіон" було укладено договір, за яким РАЦС здавав у оренду приватному підприємству частину свого приміщення, а підприємство "Регіон" надавало послуги фото-, відеозйомки урочистих церемоній реєстрації шлюбу. За фактичною згодою з відділом РАЦС приватне підприємство "Регіон" перешкоджало здійсненню зйомок самими клієнтами та запрошеними фотографами. Клієнти, які бажали здійснювати зйомку самостійно, повинні були сплатити приватному підприємству 40-50 грн. за дозвіл. Також підприємство "Регіон" встановило обов'язковий мінімум фотографій, що замовлялися в нього – п’ять.

 Чи можна вважати договір між місцевим відділом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) і приватним підприємством "Регіон" антиконкурентними узгодженими діями? Якщо так, то в чому це виявляється?

 Які наслідки можуть настати для сторін у разі визнання їх дій такими, що призводять до усунення з ринку інших суб'єктів господарювання?

 Яке рішення має прийняти Антимонопольний комітет України у випадку звернення нього?

 Відповідно до статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р. № 2210-ІІІ в ред. від 07.05.2009 р. антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

 Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

 Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

 Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

 Отже, договір між місцевим відділом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) і приватним підприємством "Регіон" можна вважати антиконкурентними узгодженими діями, оскільки внаслідок його укладення усувалась можливість зайнятися фотографуванням інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців та інших осіб.

 Більш точніше дії підприємства "Регіон" характеризуються, як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (п. 5 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

 Відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за такі дії органи Антимонопольного комітету України накладають штраф на суб'єктів господарювання у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 28.04.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 05.08.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 80731-X в ред. від 23.07.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 10.09.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 05.08.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 р. № 1682-ІІІ в ред. від 30.06.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 01.06.1996 р. № 236/96-ВР в ред. від 13.0.2009 р. //http://zakon.rada/gov.ua
8. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 р.
   № 2210-ІІІ в ред. від 07.05.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
9. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2005. – 624 с.
10. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2005. – 622 с.
11. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: А. С. К., 2005. – 912 с.
12. Цивільне право України: Підручник; У 2-х т. Кн. 2 / За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 640 с.
13. Щербина В. С. Господарське право: Навч. посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 392 с.