Кр инвестицийне право

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Інвестиційне право"



ПЛАН

1. Загальна характеристика прав та обов'язків суб'єктів
інвестиційної діяльності 3
2. Загальна характеристика концесійного договору при здійсненні інвестиційної діяльності 8
3. Практичне завдання 14
Список використаної літератури 17

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВ ТА ОБОВ'ЯЗКІВ СУБ'ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Здійснення глибокої структурної перебудови української економіки вимагає істотного збільшення обсягу інвестицій, консолідації всіх джерел інвестування, активізації інвестиційної діяльності.
Правове регулювання інвестиційної діяльності викликане необхідністю забезпечення підприємницької діяльності фінансовими коштами, без яких вона не може здійснюватися [12., с. 632].
Нормативно-правовими актами, що детально регулюють інвестиційну діяльність в Україні, є Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 р. №1560-XІІ в ред. від 06.12.2012 р. та Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. №93/96-ВР в ред. від 16.12.2012 р.
Інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України.
Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб'єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а також цих суб'єктів і суб'єктів України в зонах вільного підприємництва в Україні визначаються спеціальним законодавством України.
Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:
– інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
– державного інвестування, у тому числі державної підтримки реалізації інвестиційних проектів відповідно до чинного законодавства, здійснюваного органами державної влади та органами влади Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
– інвестування, здійснюваного органами місцевого самоврядування;
– іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
– спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
Відповідно до частини 1 ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Суб'єкти інвестиційної діяльності поділяються на інвесторів і учасників.
Інвестори – суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування (ч. 2 ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
Отже, інвестори – це лише одна група у системі суб'єктів інвестиційної діяльності, які здійснюють вкладення власних, позичкових або залучених коштів у формі інвестицій та забезпечують їх цільове використання. Фізичні і юридичні особи можуть виступати як інвестори залежно від джерел фінансування їх діяльності, якими можуть бути власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування та інші власні фінансові ресурси), позикові фінансові кошти (наприклад, одержувані від продажу цінних паперів), інвестиційні асигнування з бюджету [12, c. 637].
Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Учасники інвестиційної діяльності – громадяни і юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора (ч. 3 ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
Згідно із пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестори – суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:
1) юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;
2) фізичні особи – іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;
3) іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
4) інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.
Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено Законом України "Про інвестиційну діяльність", іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.
Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.
За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.
Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов'язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.
Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.
Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
Як виплаває із ч. 1 ст. 8 Закону України "Про інвестиційну діяльність", інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний:
– подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;
– одержати дозвіл на виконання будівельних робіт у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності";
– одержати письмовий звіт експертизи проекту будівництва у випадках та порядку, встановлених ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";
– одержати позитивний висновок державної експертизи інвестиційного проекту у випадках та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:
– додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;
– виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;
– подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;
– не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції;
– сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України (ч. 2 ст. 8 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
Для проведення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одержати відповідну ліцензію, що видається в порядку, встановленому законодавством.
Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.


2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНЦЕСІЙНОГО ДОГОВОРУ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про концесії" від 16.07.1999 р. №997-XІV в ред. від 06.05.2012 р. концесія – це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.
Порядок укладення концесійного договору (договору комерційної концесії) та його основні умови врегульовано положеннями Господарського (ст.ст. 366-376) та Цивільного (ст.ст. 1115 -1129) кодексів України.
Цей договір має такі характерні ознаки [8, с. 504-508; 10, с. 1012-1028; 13, с. 696-699]
Предмет договору – право на використання об'єктів права інтелектуальної та промислової власності: комерційного досвіду, ділової репутації, торгівельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо. При цьому передбачається використання користувачем комплексу виключних прав у певному обсязі із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.
Сторони договору: правоволоділець та користувач – суб'єкти підприємницької діяльності.
Форма договору – повна письмова (у вигляді єдиного документа, підписаного обома сторонами). Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору.
Обов'язковою є державна реєстрація договору органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець.
У разі, якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем.
У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня його державної реєстрації,
Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір.
Обов 'язки сторін за договором:
1) правоволодільця:
– передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав;
– видати користувачеві передбачені договором ліцензії (дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому законодавством порядку;
– якщо договором комерційної концесії не передбачено інше, правоволоділець також зобов'язаний:
а) забезпечити реєстрацію договору комерційної концесії;
б) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;
в) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії;
2) користувача (з урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії):
– використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;
– забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконаних робіт, послуг, що надаються, якості таких самих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) безпосередньо правоволодільцем;
– дотримуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;
– надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у правоволодільця;
– інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;
– не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну інформацію;
– сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду, яка може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором;
Обмеження прав сторін (правоволодільця і користувача), що можуть передбачатися договором комерційної концесії:
– обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічна комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;
– обов'язок користувача не допускати його конкуренції з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням належних правоволодільцеві прав;
– відмова користувача від одержання за договором комерційної концесії аналогічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;
– обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування виробничих приміщень, що мають використовуватися при здійсненні наданих за договором прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення;
Комерційна субконцесія (факультативна умова договору комерційної концесії) – передбачене договором право користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комплексом прав або часткою цього комплексу прав на умовах комерційної субконцесії, погоджених ним із правоволодільцем або визначених у договорі комерційної концесії.
Відповідальність сторін:
1) форми відповідальності:
– відшкодування збитків;
– сплата штрафних санкцій (неустойки) в розмірі та за порушення договірних зобов'язань, що визначаються договором;
– оперативно-господарські санкції;
2) спеціальні положення щодо відповідальності правоволодільця:
а) субсидіарна відповідальність за вимогами, що заявляються до користувача комерційної концесії у разі невідповідності якості товарів (робіт, послуг), які продаються (виконуються, надаються) користувачем;
б) за вимогами, що заявляються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, останній відповідає солідарно з користувачем;
3) інші негативні наслідки невиконання сторонами вимог закону:
а) у разі визнання недійсним договору комерційної концесії вважаються недійсними укладені на його основі договори комерційної субконцесії;
б) визнання недійсними обмежувальних умов договору, якщо ці умови суперечать законодавству.
Зміна та розірвання договору:
– можливість зміни договору комерційної концесії відповідно до положень, встановлених ст. 188 ГК України (за згодою сторін або в судовому порядку на вимогу однієї з сторін), з обов'язковою реєстрацією змін (у відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на зміни договору лише з дня державної реєстрації такої зміни);
– розірвання договору (з обов'язковою державною реєстрацією) – за згодою сторін або в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін;
Особливості розірвання та припинення договору комерційної концесії:
1) якщо договір укладено без зазначеного строку, кожна зі сторін такого договору має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачений більш тривалий строк;
2) договір комерційної концесії припиняється у разі:
а) визнання правоволодільця або користувача банкрутом;
б) у разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом.
Наслідки зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця:
а) у разі зміни торговельної марки чи іншого позначення пра-воволодільця, права на використання яких входять у комплекс прав за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нових позначень правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору; у разі продовження чинності договору комерційної концесії користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди;
б) якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, договір продовжує свою чинність, крім положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач, якщо інше не передбачено договором, має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди.
Наслідки зміни сторін у договорі комерційної концесії:
а) перехід виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності, визначений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії;
б) у разі смерті правоволодільця його права та обов'язки за договором комерційної концесії переходять до спадкоємця за умови, що він зареєстрований або протягом шести місяців від дня відкриття спадщини зареєструється як суб'єкт підприємницької діяльності або передасть свої права і обов'язки особі, яка має право займатися підприємницькою діяльністю.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
Під час заснування товариства з обмеженою відповідальністю, основною діяльністю якого була сфера науково-технічних розробок та новітніх технологій, Слісаренко зробив свій внесок до статутного фонду в розмірі 200 000 грн., Іванов – у розмірі тієї ж суми, Євтушенко розмістив інвестицію у вигляді майнового права (право використання патенту), а Федоренко – у вигляді права використовувати його будинок та обладнання для ведення господарської діяльності створеної юридичної особи. Після досягнення мети, яку запланували співзасновники, було вирішено припинити діяльність товариства.
Слісаренко і Іванов стверджували, що оскільки вони внесли по 200 000 грн., то повинні отримати майна більше (еквівалент зазначеній сумі). Євтушенко і Федоренко заперечували й стверджували, що вони повинні отримати більшу суму за надані майнові права. Спір було винесено на розгляд суду.
Вирішіть, чи є внески Євтушенка і Федоренка інвестиціями. Якщо так, то обгрунтуйте це нормативно.
Вирішіть питання по суті.
Як оцінюються інтелектуальні інвестиції?
Розв'язання:
Євтушенко розмістив у статутному фонді ТОВ інвестицію у вигляді майнового права (право використання патенту), а Федоренко – у вигляді права використовувати його будинок та обладнання для ведення господарської діяльності створеної юридичної особи.
Внески Євтушенка і Федоренка є інвестиціями. Це випливає із положень ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", у якій зазначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Такими цінностями можуть бути:
– кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів);
– рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
– майнові права інтелектуальної власності;
– сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
– права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
– інші цінності.
Відповідно до статті 54 "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. №1576-XІІ в ред. від 07.07.2011 р. при виході учасника з ТОВ (в тому числі внаслідок припинення діяльності товариства) йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Оцінка інтелектуальних інвестицій має здійснюватися у певній методичній послідовності [11, с. 172].
Спочатку проводиться обстеження об'єктів інтелектуальної власності, тобто аналізуються технічні описи, креслення, схеми, зразки виробництва продукції тощо.
Потім проводиться правова експертиза та ідентифікація майнових прав об'єктів інтелектуальної власності, виявляються виключні права, що передаються ліцензіату без збереження за ним права на видачу ліцензій іншим особам, а також невиключні права, які передаються ліцензіату із використанням права видачі ліцензії іншим особам.
Далі здійснюється правова експертиза для перевірки наявності документів (патентів, охоронних свідоцтв, ліцензійних договорів тощо), які підтверджують правомірне володіння суб'єктами майнових прав.
Перш ніж визначити дохід від реалізації інтелектуальних інвестицій, необхідно скласти кошторис на створення (відтворення) або придбання об'єктів інтелектуальної власності. Якщо підприємство самостійно створює такі об'єкти, з подальшим введенням їх у господарський оборот, у кошторис вводяться витрати на проведення патентних досліджень, створення об'єктів інтелектуальної власності, їх патентування та підтримку протягом усього терміну дії.
Оскільки перелічені етапи робіт мають доволі тривалий термін, витрати повинні враховувати ціновий індекс.
Витрати на патентні дослідження містять оплату праці патентознавців. Витрати на створення об'єктів інтелектуальної власності складаються з витрат на проведення дослідно-експериментальних робіт, виготовлення та випробування моделей та зразків, а також на організацію виставок, оглядів, конкурсів, виплати авторських винагород.
Для нових об'єктів також враховуються роботи з формування нових та вдосконалення діючих технологій, створення нових видів сировини та матеріалів з подальшим захистом винаходів патентами.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР в ред. від 12.04.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
2. Господарський кодекс України від 16.01. 2003 р. №436-ІV в ред. від 18.01.2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-ІV в ред. від 19.01.2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
4. Про господарські товариства : Закон України від 19.09.1991 р. №1576-XІІ в ред. від 07.07.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
5. Про інвестиційну діяльність : Закон України від 18.09.1991 р. №1560-XІІ в- ред. від 06.12.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
6. Про концесії : Закон України від 16.07.1999 р. №997-XІV в ред. від 06.05.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
7. Про режим іноземного інвестування : Закон України від 19.03.1996 р. №93/96-ВР в ред. від 16.12.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
8. Вінник О. М. Господарське право : курс лекцій / О. М. Вінник. – К. : Атіка, 2004. – 624 с.
9. Вінник О. М. Інвестиційне право : навч. посібник / О. М. Вінник. – К. : Юридична думка, 2005. – 568 с.
10. Договірне право України. Особлива частина : навч. посібник / Г. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. кузнєцова та ін. ; за ред. О. В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 1200 с.
11. Пересада А. А. Інвестування : навч.-иетод. підручник / А. А. Пересада,
О. О. Смирнова, С. В. Оніщенко, О. О. Ляхова. – К. : КНЕУ, 2001. – 252 с.
12. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право : навч. посібник /
Н. О. Саніахметова. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К. : А. С. К., 2005. – 912 с.
13. Харитонов Є. О. Цивільне право України : підручник / Є. О. Харитонов,
Н. О. Саніахметова. – К. : Істина, 2005. – 776 с.