Кр ЦІННІ ПАПЕРИ ТА ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Правове регулювання інвестиційної діяльності"
на тему:
ЦІННІ ПАПЕРИ ТА ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ

ПЛАН

Вступ 3
1. Цінні папери як інструменти ринку цінних паперів.
Поняття цінних паперів 5
2. Акції 9
3. Облігації. Облігації підприємств. Облігації місцевих позик.
Державні облігації України 11
4. Казначейські зобов'язання України 18
5. Інвестиційні сертифікати 20
6. Форми фінансових інвестицій та особливості управління ними 20
Висновки 24
Список використаної літератури 25

ВСТУП
У сучасній правовій та економічній літературі з комерційних питань майже немає такої привабливої та актуальної для дослідників теми, як ринок цінних паперів.
Ринок цінних паперів являє собою доволі широку сукупність суспільних відносин, які виникають і існують з приводу цінних паперів, включаючи державне та інституційно-правове їх регулювання.
Ринок цінних паперів не є будь-яким самостійним інститутом ринкової економіки, він становить частину фінансового ринку, що вміщує також банківські і страхові установи. Фінансові ринки сприяють спрямуванню грошових капіталів від тих, хто має заощадження, до тих, хто має потребу в позиках. Завдяки фінансовим ринкам тимчасово вільні капітали перетворюються в позичковий капітал, який активно функціонує в економіці, забезпечуючи прибуток його власникам та тим, хто його використовує.
Таким чином, основною функцією фінансових ринків є акумуляція та перерозподіл позичкових капіталів для інвестування їх в економіку.
Фінансовий ринок поділяється на грошовий ринок і ринок капіталів.
Грошовий ринок - ринок короткотермінових капіталів у формі позик та цінних паперів терміном здебільшого на 90 днів. У деяких країнах (США) до короткотермінових капіталів також відносять цінні папери з терміном погашення до року.
В Україні ринок короткотермінових капіталів активно розвивається. Дозволено комерційний кредит та використання векселів, формуються фондові біржі з мережею брокерських контор.
Ринок капіталів, відповідно, являє собою ринок довготермінових капіталів. Цінні папери грошового ринку мають вищу ліквідність та менші коливання цін порівняно з цінними паперами ринку капіталів (акції, державні та корпоративні облігації, закладні тощо). Тому на грошовому ринку активніше працюють банки та корпорації, а на ринку капіталів - такі фінансові посередники, як страхові компанії та пенсійні фонди.
Ринок цінних паперів належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів. Їх інтереси або збігаються, або вступають у суперечність.
У цьому складному процесі значну роль має відіграти держава, оскільки саме вона повинна розробити і встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами.
Тема, яка розглядається у наданій контрольній роботі, є тим більш важливою і цікавішою, якщо мати на увазі той факт, що ринок цінних паперів являє собою, мабуть, найдинамічнішу структуру економіки, яка чуйно і швидко реагує на будь-які зміни, що відбуваються у суміжних галузях, вплив яких розрахувати заздалегідь вельми складне.


1. ЦІННІ ПАПЕРИ ЯК ІНСТРУМЕНТИ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ. ПОНЯТТЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Інструментами ринку цінних паперів є самі цінні папери, які мають різноманітні форми
Всі інвестори - індивідуальні чи інституціональні - намагаються досягти певних цілей, розміщуючи свої кошти у тих чи інших видах паперів. Основними цілями інвесторів є:
- безпека вкладень, тобто стабільність одержання доходів;
- дохідність вкладень, тобто максимізація доходів;
- зростання доходів;
- ліквідність, або ринковість вкладень, тобто відносно швидкий і без втрат обмін цінних паперів на гроші.
Для жодного цінного паперу не властиві водночас всі перераховані ознаки, тому інвестори повинні знаходити компроміс між поставленими цілями. Якщо цінні папери надійні, їх дохідність низька, а дохідні цінні папери - ненадійні або низьколіквідні.
Зокрема, найбільш безпечними є короткострокові облігації, вони мають найстійкішу дохідність, але зростання доходу на них найповільніше. Безпека довгострокових облігацій нижча, їх дохідність стійка, але зростання невизначене. Привілейовані акції більш-менш стабільні в одержанні доходів, але дохідність фіксована, а ліквідність невисока. Найгіршою є безпека звичайних акцій: їх дохідність коливається, проте зростання доходу є швидким.
Втім, узгодження всіх інвестиційних цілей можливо у певному ступені через диверсифікацію вкладень, коли капітал розподіляється між значною кількістю різних цінних паперів. Як правило, прийнято обмежувати інвестиції у даний вид цінних паперів 10% від загальної вартості "інвестиційного портфеля". Диверсифікація - це засіб зниження ризику серйозних втрат.
Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Цінні папери використовуються для забезпечення платежів та кредитів, прискорення й полегшення розрахунків, а також для застав на укладені угоди.
Цінні папери об'єктивно необхідні, оскільки вони:
1) оперативно задовольняють потреби здійснення платежів;
2) прискорюють і полегшують розрахунки між суб'єктами господарсько-комерційної діяльності;
3) дають змогу вирішувати проблеми надійності гарантій у вигляді застав на укладені угоди тощо.
Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23.02.2006 р. № 3480-ІV, надалі - Закон).
У сучасному ринковому механізмі цінні папери виконують ряд функцій.
Цінні папери є регулятором суспільного відтворення, забезпечуючи приплив капіталу в одні галузі та відплив його з інших.
Цінні папери є знаряддям мобілізації коштів інвесторів.
У розвинених країнах значна частина вільного капіталу вкладається безпосередньо в купівлю цінних паперів, які виражають інформаційну функцію та свідчать про стан економіки.
Падіння курсу цінних паперів означає погіршення економічної кон'юнктури, стабілізація або підвищення курсу - нормальний економічний стан країни.
Крім того, за допомогою цінних паперів здійснюється контроль за економікою і економічними процесами як у рамках макро-, так і мікроекономіки.
Економічна ситуація в країні впливає на курс цінних паперів, а ті, своєю чергою, - на функціонування економіки.
Згідно із частиною 2 статті 3 Закону цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.
Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент).
До емісійних цінних паперів належать:
- акції;
- облігації підприємств;
- облігації місцевих позик;
- державні облігації України;
- іпотечні сертифікати;
- іпотечні облігації;
- сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН);
- інвестиційні сертифікати;
- казначейські зобов'язання України.
Цінні папери, що не належать до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та види цінних паперів.
Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні.
Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.
Права, посвідчені цінним папером, належать:
- пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);
- особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);
- особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).
В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:
1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента.
До пайових цінних паперів відносяться:
* акції;
* інвестиційні сертифікати;
2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.
До боргових цінних паперів відносяться:
- облігації підприємств;
- державні облігації України;
- облігації місцевих позик;
- казначейські зобов'язання України;
- ощадні (депозитні) сертифікати;
- векселі;
- іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:
- іпотечні облігації;
- іпотечні сертифікати;
- заставні;
- сертифікати ФОН;
4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;
5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;
6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
2. АКЦІЇ
Згідно із частиною 1 статті 6 Закону акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені ЦК України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство. Порядок прийняття відповідним органом акціонерного товариства рішення про розміщення акцій визначається законом, що регулює питання утворення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка.
Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції.
У сертифікаті акції зазначаються вид цінного паперу, найменування та місцезнаходження акціонерного товариства, серія і номер сертифіката, номер і дата випуску, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, тип і номінальна вартість акції, ім'я власника, кількість акцій, що випускаються.
Акціонерне товариство розміщує акції двох типів - прості та привілейовані.
Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права.
Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.
Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Акціонерне товариство розміщує привілейовані акції різних класів (з різним обсягом прав), якщо така можливість передбачена його статутом. У такому разі умовою їх розміщення є черговість отримання дивідендів і виплат з майна ліквідованого товариства для кожного класу привілейованих акцій, розміщених акціонерним товариством, яка встановлюється статутом товариства. Залежно від умов розміщення привілейовані акції певних класів можуть бути конвертовані у прості акції або у привілейовані акції інших класів.
Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25%.
Реєстрацію випуску акцій здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку. Обіг акцій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення акцій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.
Особливості емісії, обігу, обліку та викупу акцій корпоративних інвестиційних фондів визначаються законодавством.
3. ОБЛІГАЦІЇ. ОБЛІГАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ. ОБЛІГАЦІЇ МІСЦЕВИХ ПОЗИК. ДЕРЖАВНІ ОБЛІГАЦІЇ УКРАЇНИ
Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення (ч. 1 ст. 7 Закону).
Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.
Емітент, у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.
Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.
Цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.
Дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.
Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.
Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.
Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій - в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка.
Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.
У сертифікаті облігації зазначаються назва виду цінного паперу, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку можуть встановлюватися додаткові реквізити сертифіката облігації.
У сертифікаті іменної облігації обов'язково зазначається ім'я власника.
До сертифіката відсоткової облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування і місцезнаходження емітента, строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.
Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, - в іноземній валюті.
Облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу (ч. 1 ст. 8 Закону).
Облігації підприємств підтверджують зобов'язання емітента за ними та не дають право на участь в управлінні емітентом.
Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.
Юридична особа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами.
Умови розміщення облігацій, що розміщуються акціонерним товариством, можуть передбачати можливість їх конвертації в акції акціонерного товариства (конвертовані облігації).
Рішення про розміщення облігацій підприємств приймається відповідним органом управління емітента згідно з нормами законів, що регулюють порядок створення, діяльності та припинення юридичних осіб відповідної організаційно-правової форми.
Реєстрацію випуску облігацій підприємств здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону до облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.
Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.
Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.
Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.
Державні облігації України можуть бути:
1) довгострокові - понад п'ять років;
2) середньострокові - від одного до п'яти років;
3) короткострокові - до одного року.
Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.
Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.
Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.
Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.
Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів.
Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.
Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.
Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу.
Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.
Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.
НБУ виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів.
Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється НБУ за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.
Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами.
Витрати на підготовку розміщення, а також на розміщення, погашення державних облігацій України, виплату доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних облігацій України за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у Державному бюджеті України.
Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'явника.
Державні облігації України розміщуються у документарній або бездокументарній формі.
Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється в національній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України - у валюті запозичення.
Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

4. КАЗНАЧЕЙСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ УКРАЇНИ
Казначейське зобов'язання України - державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України (ч. 1 ст. 11 Закону).
Обсяг емісії казначейських зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Емісія казначейських зобов'язань України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України.
Казначейські зобов'язання України можуть бути:
1) довгострокові - понад п'ять років;
2) середньострокові - від одного до п'яти років;
3) короткострокові - до одного року.
Емітентом казначейських зобов'язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
Казначейські зобов'язання України можуть бути іменними або на пред'явника.
Казначейські зобов'язання України розміщуються у документарній або бездокументарній формі.
У разі розміщення казначейських зобов'язань України у документарній формі видається сертифікат.
У сертифікаті казначейського зобов'язання України зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, в якому повинно бути здійснено погашення, дата і місце видачі казначейського зобов'язання України, серія та номер сертифіката казначейського зобов'язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов'язання України також зазначається ім'я власника.
Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов'язаннями України визначаються умовами їх розміщення.
Рішення про розміщення казначейських зобов'язань України приймається згідно з Бюджетним кодексом України. У рішенні передбачаються умови розміщення та погашення казначейських зобов'язань України.
Умови розміщення казначейських зобов'язань України можуть передбачати їх погашення шляхом зменшення зобов'язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов'язання України на вартість цього зобов'язання.
Порядок визначення вартості продажу казначейських зобов'язань України під час їх розміщення встановлюється Міністерством фінансів України.
Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов'язаннями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

5. ІНВЕСТИЦІЙНІ СЕРТИФІКАТИ
Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді (ч. 1 ст. 12 Закону).
Емітентом інвестиційних сертифікатів виступає інвестиційний фонд, інвестиційна компанія або компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду.
Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії.
Строк розміщення інвестиційних сертифікатів відкритого та інтервального пайових інвестиційних фондів не обмежується.
Інвестиційні сертифікати можуть надавати його власнику право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційних фондів не нараховуються і не сплачуються.
Розміщення похідних (деривативів) цінних паперів, базовим активом яких є право на отримання інвестиційних сертифікатів, не допускається.
Особливості емісії, розміщення, обігу, обліку та погашення інвестиційних сертифікатів визначаються відповідним законодавством.
6. ФОРМИ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ НИМИ
Фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних із диверсіфікацією операційної діяльності підприємства.
Здійснення фінансових інвестицій характеризується низкою особливостей, основними з яких є такі.
1. Фінансові інвестиції є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки. Ця незалежність проявляється як стосовно операційної діяльності зазначених підприємств, так і стосовно процесу їх реального інвестування. Стратегічні операційні завдання розвитку у такому випадку фінансові інвестиції, як правило, не вирішують.
2. Фінансові інвестиції використовуються підприємствами реального сектора економіки, зазвичай, у двох цілях:
1) одержання додаткового інвестиційного прибутку в процесі використання вільних грошових активів;
2) їх антиінфляційного захисту.
Цілеспрямоване формування інвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій підприємства реального сектора економіки, як правило, не роблять. І хоча фінансові інвестиції забезпечують більш низький рівень прибутку, ніж функціонуючі операційні активи підприємства, вони формують додаткове його збільшення у періоди, коли тимчасово вільний капітал не може бути ефективно використаний для розширення операційної діяльності.
3. Фінансові інвестиції надають підприємству широкий діапазон вибору інструментів інвестування за шкалою "прибутковість - ризик". Порівняно з реальним інвестуванням ця шкала є детальнішою - вона включає групу як безризикових, так і високоризикових (спекулятивних) інструментів інвестування, дозволяючи інвестору проводити різноманітну інвестиційну політику: від вельми консервативної до надто агресивної.
4. Фінансові інвестиції надають підприємству достатньо широкий діапазон вибору інструментів інвестування і за шкалою "прибутковість - ліквідність". Хоча порівняно з реальними інвестиціями вони характеризуються більш високим рівнем ліквідності, цей рівень варіює у вельми широких межах.
5. Процес обгрунтування управлінських рішень, пов'язаних із здійсненням фінансових інвестицій, є більш простим і менш трудомістким. Він не передбачає істотних передінвестиційних витрат фінансових активів, які мають місце, зазвичай, при підготовці реальних інвестиційних проектів; алгоритми оцінки ефективності фінансових інвестицій носять більш диференційний характер, що підвищує надійність здійснення такої оцінки; реалізація прийнятих управлінських рішень у сфері фінансового інвестування займає мінімум часу.
6. Висока коливальність кон'юнктури фінансового ринку порівняно із товарним визначає необхідність здійснення більш активного моніторингу в процесі фінансового інвестування. Відповідно й управлінські рішення, пов'язані зі здійсненням фінансового інвестування, носять більш оперативний характер.
Фінансове інвестування здійснюється підприємством у таких основних формах.
1. Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств. Ця форма фінансового інвестування має найбільш тісний зв'язок з операційною діяльністю підприємства. Вона забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв'язків із постачальниками сировини і матеріалів (при участі в їх статутному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури (при вкладенні капіталу в транспортні й інші аналогічні підприємства); розширення можливостей збуту продукції або проникнення на інші регіональні ринки (шляхом вкладення капіталу в статутні фонди підприємств торгівлі); різні форми галузевої і товарної диверсіфікації операційної діяльності й інші стратегічні напрямки розвитку підприємства.
За своїм змістом ця форма фінансового інвестування багато в чому підмінює реальне інвестування, будучи при цьому менш капіталоємкою й більш оперативною. Пріоритетною метою цієї форми інвестування є не стільки одержання високого інвестиційного прибутку, скільки встановлення форм фінансового впливу на підприємства для забезпечення стабільного формування його операційного прибутку.
2. Вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів. Ця форма фінансового інвестування спрямована насамперед на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу. Її головною метою є генерування інвестиційного прибутку.
3. Вкладення капіталу в дохідні види фондових інструментів. Ця форма фінансових інвестицій є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку (так звані "ринкові цінні папери").
Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язано із широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як за інструментами інвестування, так і за його термінами; більш високим рівнем державного регулювання і захищеності інвестицій; розвиненою інфраструктурою фондового ринку; наявністю оперативно надаваної інформації про стан і кон'юнктуру фондового ринку в розрізі окремих його сегментів та ін.
Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі компанії при вирішенні ними стратегічних завдань розвитку (шляхом придбання контрольного або достатнього вагомого пакета акцій).

ВИСНОВКИ
Таким чином, із всього викладеного вище можна зробити такі висновки.
1. Ринок цінних паперів - достатньо широка сукупність суспільних відносин, які виникають і існують з приводу цінних паперів. Він являє собою особливий сегмент фінансового ринку, на якому складаються відносини з приводу купівлі-продажу спеціальних документів - цінних паперів.
2. Інструментами ринку цінних паперів є цінні папери, які мають різноманітні форми. Цінні папери - це документи, що засвідчують право володіння певною вартістю, завдяки чому вони приносять доход. На відміну від реального капіталу, цінні папери є капіталом фіктивним, який лише заміщає реальний капітал.
3. Необхідність швидкого розвитку ринку цінних паперів в Україні очевидна для всіх. Його підгрунтям є розбудова механізму державного регулювання процесів випуску та обігу цінних паперів, формування системи фінансових інститутів, спеціалізованих інвестиційних компаній та банків, брокерських, консультаційно-посередницьких та аудиторських фірм, організація фондових бірж та аукціонів.
4. Фінансові інвестиції є активною формою ефективного використання тимчасово вільного капіталу або інструментом реалізації стратегічних цілей, пов'язаних із диверсіфікацією операційної діяльності підприємства. Фінансові інвестиції є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки. Фінансові інвестиції використовуються підприємствами реального сектора економіки, зазвичай, у двох цілях: одержання додаткового інвестиційного прибутку в процесі використання вільних грошових активів та їх антиінфляційного захисту. Цілеспрямоване формування інвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій підприємства реального сектора економіки, як правило, не роблять.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР в ред. від 15.10.2008 р. //http://zakon.rada/gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV в ред. від 05.11.2008 р. //htt