Кр ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ НІМЕЧЧИНИ ПЕРІОДУ ГІТЛЕРІВСЬКОЇ ДИКТАТУРИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Держава і право зарубіжних країн"
на тему:
ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ НІМЕЧЧИНИ ПЕРІОДУ ГІТЛЕРІВСЬКОЇ ДИКТАТУРИ


ПЛАН

Вступ 3
1. Механізм фашистської диктатури 5
2. Державне регулювання економіки у фашистській Німеччині 12
3. Армія 14
Висновки 18
Список використаних джерел 21

ВСТУП
Фашизм у Німеччині з'явився відразу ж після закінчення Першої світової війни як один з різновидів реакційних мілітаристичних націоналістичних течій, коли антиліберальні, антидемократичні рухи набули загальноєвропейського характеру. У 1920 р. Гітлер виступив із програмою з "25 пунктів", що стала згодом програмою Націонал-соціалістської німецької робітничої партії.
У 1921 р. складаються організаційні основи фашистської партії, заснованої на так званому фюрер-принципі, тобто необмеженої влади "вождя" (фюрера). Головною метою створення партії стає поширення фашистської ідеології, підготовка спеціального терористичного апарату для придушення демократичних, антифашистських сил і, в кінцевому підсумку, для захоплення влади.
У 1923 р. слідом за загальним страйком німецького пролетаріату фашисти роблять пряму спробу захопити державну владу ("пивний путч"). Провал путчу змушує фашистських ватажків змінити тактику боротьби за владу. З 1925 р. починається "битва за рейхстаг" шляхом створення масової бази фашистської партії. Вже в 1928 р. ця тактика дає свої перші плоди, фашисти одержують 12 місць у рейхстазі. У 1932 р. за кількістю мандатів фашистська партія одержує більше місць, ніж будь-яка інша партія, представлена в рейхстазі.
30 січня 1933 р. Гітлер за розпорядженням Гінденбурга займає посаду рейхсканцлера Німеччини. Він приходить до влади як глава коаліційного уряду, оскільки його партія навіть з нечисленними союзниками не мала більшості в рейхстазі. Ця обставина не мала, утім, значення, оскільки кабінет Гітлера був "президентським кабінетом", а Гітлер – "президентським канцлером". Водночас результати виборів 1932 р. надали певного ореолу легітимності його канцлерству. За Гітлера голосували різні соціальні прошарки і групи населення.
Прихід до влади фашистів не був звичайною зміною кабінету. Він ознаменував початок планомірного руйнування всіх інститутів буржуазно-демократичної парламентської держави, усіх демократичних завоювань німецького народу, створення "нового порядку" – терористичного антинародного режиму.
Отже, у наданій контрольній роботі розглядається державний апарат Німеччини періоду фашистської диктатури.


1. МЕХАНІЗМ ФАШИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ
З перших днів приходу до влади Гітлер почав реалізовувати свою програму, згідно з якою Німеччина повинна була домогтися нової величі. Її здійснення передбачалося провести в два етапи. На першому – ставилося завдання згуртувати німців у деяку "народну спільноту", на другому – перетворити її на "спільноту бойову".
Для об'єднання німців у єдину спільноту необхідно було очистити арійську расу від "чужої крові", подолати класові, конфесіональні, ідеологічні протиріччя, що досягалося шляхом усунення політичних партій, крім НСНРП, чужої ідеології, громадських організацій, крім нацистських, вірних "фюреру і рейху", а також шляхом "уніфікації державного апарату" тощо. Виконавши цю "внутрішню роботу", Німеччина, за планом Гітлера, могла приступати до роботи "зовнішньої", найважливішим завданням якої було завоювання життєвого простору, витіснення народів, які проживають там, головним чином народів Східної Європи, шляхом нещадної, кровопролитної війни [3, c. 684].
Вирішенням завдань першого етапу фашистська держава і НСНРП займалися в основному до 1935 р. З цього часу почалася тотальна підготовка до війни, а згодом і сама війна.
Гітлерівські "етапи" дістали відображення в законодавстві і змінах механізму фашистської диктатури.
24 березня 1933 р. рейхстаг приймає Закон "Про усунення тяжкого становища народу і держави", на підставі якого уряд отримує законодавчі права, у тому числі з питань бюджету. Допускалося також, що норми законів, прийнятих урядом, можуть прямо відхилятися від норм Конституції 1919 p., що формально продовжувала діяти.
У законі спеціально підкреслювалося, що договори з іноземними державами і їх виконання не потребують затвердження парламентом. Формально закон був прийнятий як тимчасовий до 1 квітня 1937 p., фактично він став постійно діючим основним законом фашистської держави. Безпосередню участь у підготовці всіх імперських законів відтепер брала канцелярія націонал-соціалістської партії, підпорядкована Гітлеру. Це був кінець Веймарської республіки з її представницькими установами [5, c. 357].
Після смерті президента Гінденбурга 1 серпня 1934 р. постановою уряду посада президента була скасована, а уся влада сконцентрована в руках Гітлера – "вождя" і довічного рейхсканцлера, якому було надане право не тільки призначати імперський уряд, усіх вищих посадових осіб імперії, а й свого наступника. З цього часу Гітлер починає планомірне знищення всіх можливих шляхів опозиції, що було прямим втіленням програмних настанов нацистів.
Слідом за забороною Комуністичної партії в березні 1933 р. у травні того ж року були розпущені всі профспілки, у червні 1933 р. поза законом була оголошена Соціал-демократична партія. Інші партії, які діяли до приходу до влади Гітлера, "саморозпустилися". У липні 1933 р. законом було заборонено існування будь-яких політичних партій, крім фашистської і керованих нею організацій [3, с. 684].
Проводячи "інтеграційну політику держави і партії", нацисти "уніфікували" не лише партії, а й пресу. Органи друку, крім нацистських, або ліквідувалися, або включалися до системи фашистської пропаганди.
Відповідно до Закону від 24 березня 1933 р. "Про захист уряду національного відродження від підступних посягань" кримінальній відповідальності у виді тюремного ув'язнення до двох років підлягали всі особи, які допускали "грубе перекручення дійсності, висловлювали судження, що можуть завдати тяжкої шкоди добробуту імперії або окремим німецьким землям, або авторитету уряду імперії чи окремих земель і урядових партій" [3, с. 685].
У грудні 1933 р. видається Закон "Про забезпечення єдності партії і держави", який оголосив фашистську партію "носителькою німецької державної думки". Відповідно до цього Закону особисто Гітлером формувався і фашистський рейхстаг (на основі списків, "схвалених" плебісцитом), а на посади міністрів та інші посади призначалися лише особи з нацистської партійної верхівки.
Крім того, згодом було передбачено, що будь-яке призначення на державну посаду, здійснене без згоди відповідного органу фашистської партії, вважатиметься недійсним.
З метою подальшої концентрації влади, або "уніфікації політичного режиму в імперії й областях", Законом від 7 квітня 1933 р. "Про злиття областей з імперією" в усі землі почали призначатися, як правило, з гауляйтерів нацистської партії, намісники (штатгальтери), наділені усіма владними повноваженнями.
30 січня 1935 р. був прийнятий новий Закон "Про імперських намісників". Імперські намісники відповідно до цього Закону були на підвідомчих їм територіях "представниками імперського уряду", до завдань яких входив "нагляд за виконанням політичних директив фюрера і рейхсканцлера". Фюрер і рейхсканцлер (в одній особі) міг покладати на імперського намісника керівництво земельним урядом, проте право призначення і звільнення чиновників земель він зберігав за собою, так само як і повноваження імперського намісника в Пруссії [5, с. 359].
Ландтаги земель спочатку були усунені від формування земельних урядів, а 30 січня 1934 р. були законодавчим шляхом ліквідовані. Уряди земель були підпорядковані імперському уряду, а намісники перейшли у відання Міністерства внутрішніх справ.
Законом від 14 лютого 1934 р. "Про ліквідацію рейхсрату" був скасований і орган представництва земель в імперському парламенті – рейхсрат. Землі були взагалі позбавлені статусу суб'єктів федерації.
У 1935 р. положенням "Про німецькі общини" були ліквідовані останні залишки місцевого самоврядування. Усі бургомістри міст почали призначатися міністром внутрішніх справ на 12 років з кандидатів, які висувалися місцевими партійними організаціями нацистів. Йому ж ввірялося право верховного нагляду за всіма общинами.
Перетворення рейхстагу на безправну, маріонеткову установу, оскільки його новий склад формувався виключно на партійній основі, ліквідація органів місцевого самоврядування були тісно пов'язані із загальною бюрократизацією державного апарату. Проводилися чистки державного апарату від "невідповідних осіб", від усіх тих, хто почав працювати в апараті після 1918 p., від осіб "неарійського походження", заборонялися шлюби чиновників з "неарійками" тощо [3, с. 686].
Функції партійних і державних органів тісно перепліталися. Це переплетіння, утім, не означало їх повного злиття. Управлінський апарат фашистської Німеччини був численним, надмірно громіздким, він перебудовувався з волі Гітлера, який поєднував у своїй особі функції президента, рейхсканцлера, фюрера фашистської партії і верховного головнокомандувача.
Так, поряд з імперським урядом, який продовжував існувати, у фашистській Німеччині були створені Рада міністрів з питань оборони імперії, Таємний кабінет, Колегія трьох уповноважених, до якої входили начальник партійної канцелярії, начальник імперської канцелярії, начальник штабу верховного командування збройних сил, завданням якої було проведення тотальної мобілізації і вирішення з цією метою широкого кола економічних і військових питань. Усі ці установи, підпорядковуючись безпосередньо Гітлеру, мали законодавчі повноваження [1, с. 120].
Німеччина була поділена на 32 партійні області на чолі з партійними гауляйтерами, але зберігався і старий адміністративний поділ на землі і провінції, адміністрація яких продовжувала існувати і відігравати значну роль у втіленні в життя нацистських планів.
Важливою ланкою механізму фашистської диктатури стали органи, які здійснювали широкомасштабну ідеологічну обробку німецького народу. У березні 1933 р. було створене Міністерство громадської освіти і пропаганди, кероване Геббельсом, якому підпорядковувалися преса, радіо, книжкові видавництва та ін. У віданні Міністерства громадської освіти і пропаганди була "імперська палата культури", яка контролювала музику, образотворче мистецтво, театр [4, с. 194].
Культурна політика "Третього рейху" була спрямована на створення "ідейно однорідного суспільства в расовому і світоглядному плані", на перетворення літератури і мистецтва "на бойову зброю партії". При цьому спеціальний нагляд встановлювався "за духовним і світоглядним навчанням і вихованням партійних кадрів", з цією метою в 1934 р. було створено навіть спеціальне державне відомство.
Особлива увага приділялася обробці в дусі мілітаризму, шовінізму і расизму молоді, контроль над умонастроєм якої здійснювався фашистськими молодіжними організаціями (Юнг-фольк, "Гітлерюгенд" та ін.). Лідер "Гітлерюгенду" офіційно іменувався "лідером молоді Німецького рейху" і мав персональну відповідальність перед Гітлером як фюрером і як рейхсканцлером. Після 1937 р. участь у гітлерівських молодіжних організаціях стала обов'язковою. Ці організації включалися до розгалуженої системи різноманітних нацистських організацій, які охоплювали усі сторони життя країни [3, с. 687].
Юридична система Третього рейху повністю відповідала особистим уявам фюрера про юстицію. Ставши канцлером Німеччини, він прагнув не допустити контролю чи обмежень своєї влади з боку закону. Прийшовши до влади, Гітлер приступив до перегляду німецької юридичної системи. Його мало цікавили розділи цивільного права, він дозволив залишити їх фактично без змін. Основним принципом проекту нового Цивільного кодексу, робота над яким була почата в 1938 р., стала формула: "право – це те, що корисно народу і рейху".
Відповідно до цього переглядалися поняття "власність", "юридична особа", відкидалася така його форма, як "товариство з обмеженою відповідальністю", неодмінною умовою діяльності акціонерного товариства ставало його партійне керівництво і партійний контроль.
Найбільшу увагу Гітлер приділив кримінальному праву, як базовому моменту для збереження власної диктатури. За ініціативою Гітлера була видана ціла серія драконівських законів, спрямованих проти всіх, хто чинив опір чи намагався організувати змову проти його держави, в першу чергу, – Закон "Про надзвичайні повноваження", який зробив владу фюрера безмежною.
Одною з головних турбот Гітлера було звільнити німецьку юридичну систему від євреїв. Практикуючі адвокати, правознавці, судді єврейського походження були звільнені. Була відмінена виборність та незалежність суддів, усунутий інститут присяжних. Всі судді призначались нацистським міністром юстиції. Їх патріотичним обов'язком було прийняття судових рішень, виходячи з принципів нацистського світогляду.
Роль прокурорів у судових процесах була підсилена, в той же час коли роль суддів та адвокатів послаблена. Адвокатські групи на кримінальних процесах затверджувались прокурором. Судові процедури та вердикти на місцях знаходились під повним контролем місцевого керівництва або керівництва СС. Увійшло в практику призначати на ключові юридичні посади молодих недосвідчених нацистів, котрі вважалися надійними. Студенти університетів, що вивчали право, знаходились під постійним контролем і проходили обробку нацистською ідеологією [4, c. 201].
Суди Третього рейху набули сумної слави внаслідок насильства та сваволі. Політичних звинувачених часто засуджували до примусового ув'язнення в психіатричну лікарню.
У 1937 р. був виданий наказ міністерства юстиції про те, що побиття арештованих у процесі слідства вважається припустимим в інтересах справи.
У 1939 р. було засновано особливий підрозділ Верховного суду, котрий здійснював подання позову в обхід судів нижчих інстанцій.
Після початку Другої світової війни нацистська юридична система набула ще більшої жорсткості. Число страт збільшилось, причому не було жодної різниці між дорослими і підлітками; починаючи з 1941 р. смертні вироки могли бути винесені хлопчикам у віці 14-16 років.
Для захисту власного режиму від будь-якого посягання Гітлер у 1942 р. заснував Народний трибунал, що займався особливо небезпечними державними злочинами і став пародією на законність. Уникнути смертного вироку в цьому суді не було жодної можливості.
У зв'язку із заснуванням Народного трибуналу юридична система нацизму повністю відкинула останні ознаки будь-якої законності.
Нацисти створили сильний терористичний апарат. Ще 1920 р. виникли озброєні нацистські загони – "служба порядку", що перетворилася у 1921 р. на "штурмові загони" (СА). Пізніше з'явились охоронні загони (СС). У 1934 р. Гітлер вивів СС із підпорядкування СА і зробив їх самостійною організацією. До складу СС входили загальні загони СС, що об'єднували верхівку нацистської партії, і спеціальні загони, створені для виконання особливих завдань фюрера, у тому числі підрозділи "мертва голова", що охороняли концентраційні табори.
Особливе місце в системі репресивного апарату посідали таємна державна поліція – гестапо і спеціальна служба безпеки (СД). Зберігалася кримінальна поліція. У 1939 р. було створене Головне управління імперської безпеки, підпорядковане Гіммлеру, як рейхсфюреру СС.
2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ У ФАШИСТСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ
Агресивні цілі встановлення світового панування вимагали зосередження всіх матеріальних ресурсів країни, що могло бути досягнуто лише шляхом безпосереднього втручання фашистської держави в економіку. Інтереси панівних угруповань фашистської партії і магнатів німецької промисловості у досягненні цих цілей повністю збігалися. У 1933 р. була створена Генеральна рада німецького господарства, на яку покладався обов'язок визначати загальні напрями розвитку економіки Німеччини. Це був перший крок до встановлення тоталітарної форми правління в сфері економіки, що проіснувала із середини 30-х до середини 40-х р.р.
Закон від 27 лютого 1934 р. "Про підготовку органічної побудови народного господарства", що втілив нацистські ідеї "фюрерства" і "самоврядування" у промисловості (як і в інших сферах економіки), передбачав утворення господарських об'єднань, що ставали єдиними представниками відповідних галузей господарства.
Усі галузі господарства були розділені на "імперські групи", яких спочатку було 12, а потім їх кількість скоротилося до 6: промисловості, банків, торгівлі, страхування, енергетики, ремісничого виробництва. Паралельно створювалася територіальна структура управління господарством – окружні групи промисловості в господарських округах. І галузеві, і територіальні промислові групи очолювалися "фюрерами" – представниками монополістичного капіталу, які були наділені широкими повноваженнями. Загальне керівництво промисловістю здійснювалося спочатку Міністерством імперського господарства [3, с. 690].
З 1935 р. почалася масована мілітаризація німецької економіки, що діставало вияв не тільки в зростанні виробництва озброєнь, а й у підпорядкуванні багатьох промислових галузей, насамперед хімічної, авіаційної, металургійної, завданням підготовки до війни. Оскільки першочерговим завданням в діяльності господарських груп стала підготовка до війні, до їх керівництва вводилися і представники військового міністерства.
У 1935 р. на основі секретного Закону "Про імперську оборону" була заснована Рада імперської оборони й особливе відомство – Управління генерального уповноваженого з військової економіки.
У 1936 р. було створене відомство з виконання чотирирічного плану переведення всієї економіки на військовий режим, на чолі якого став Герінг. Централізоване планування зачіпало розподіл ресурсів, обмежувало підприємницьку свободу і створення нових підприємств, усувало конкуренцію.
Уже в роки війни було створено імперське Міністерство озброєння і боєприпасів, що формувало відповідно до своїх цілей нові промислові об'єднання, які існували паралельно з імперськими. Нове міністерство відповідно до загальної лінії всеосяжної мілітаризації державного апарату поступово поглинуло більшу частину функцій Міністерства господарства, Міністерства праці та ін. Розширення військового виробництва відбувалося за рахунок значного зростання державного боргу, збільшення податків, скорочення обсягів народного споживання [6, с. 311].
Цілям підготовки і ведення війни підпорядковувалася і політика нацистів стосовно робітників – політика тотального контролю над ними. Відразу ж після захоплення влади фашисти розігнали робітничі профспілки, створили "Німецький трудовий фронт" як єдину, офіційно оголошену організацію робітників, що примикала до Націонал-соціалісте ької партії, до якої перейшли каси, газети, приміщення колишніх профспілок. До неї були включені і підприємницькі об'єднання, а підприємці оголошувалися "вождями" підприємств.
На підставі Закону "Про порядок національної праці" 1934 р. та інших нормативних актів їм надавалося право визначення умов праці, звільнення, стягнення штрафів тощо. Роль "неупередженого посередника" між підприємцями і робітниками відводилася фашистському Міністерству праці. Для окремих економічних районів це міністерство призначало з великих підприємців "опікунів праці".
У 1934 р. був уведений порядок примусового набору робочої сили і її переведення на військові заводи, якщо цього вимагали завдання "особливого державно-політичного значення". А в 1938 р. місцевим органам влади було надане право залучати в примусовому порядку населення до будь-яких видів робіт у вільний від основної роботи час.
В умовах "тотальної мобілізації" 1943 р. за розпорядженням генерального уповноваженого з мобілізації робочої сили примусова праця поширювалася на чоловіків від 16 до 65 років і жінок від 17 до 45 років, закривалися всі торгові і ремісничі підприємства, які не були життєво необхідними для військової економіки і постачання населення.
3. АРМІЯ
Нацистська верхівка поставила собі за мету створення найсильнішої армії у світі. У 1935 р. була запроваджена загальна військова повинність для чоловіків віком від 18 до 45 років. Термін служби був визначений спочатку в 1 рік, потім у 2 роки. Версальський договір був скасований, а водночас зняті всі перепони для зростання вермахту, солдати якого виховувалися в дусі неприхованого антикомунізму, презирства до інших народів, поклоніння силі.
Ще в 1934 р. разом з повноваженнями президента до Гітлера перейшли повноваження головнокомандувача Німецької імперії, які безпосередньо здійснював військовий міністр (міністр рейхсверу, а з 1935 р. – міністр вермахту).
Гітлер увів клятву вірності кожного солдата й офіцера вермахту в особистій вірності йому і готовності пожертвувати собою заради безумовного її дотримання. У 1934 р. ця клятва стала обов'язковою для всіх державних службовців.
Військово-політичному управлінню міністерства належали командно-координаційні функції стосовно штабів різних військ: сухопутних, повітряних, морських.
З метою подальшої концентрації військової влади у своїх руках Гітлер ліквідував у 1938 р. військове міністерство як проміжну інстанцію між ним і армією, перетворивши його з військово-політичного управління на свій особистий штаб верховного командування збройних сил (ОКБ), центральним органом якого став штаб оперативного управління.
Верховному головнокомандувачу безпосередньо підпорядковувалися головнокомандувачі сухопутних, військово-повітряних і військово-морських сил зі своїми генеральними штабами. Особливу роль у системі військових органів відігравав Генеральний штаб сухопутних військ (ОКХ), який кількісно перевищував ОКБ, що пояснювалося величезним значенням саме сухопутних військ у Другій світовій війні.
Після першої великої поразки гітлерівських військ під Москвою в листопаді 1941 р. Гітлер узяв на себе командування сухопутними військами з їх генеральним штабом. З 1939 р. знову створена Рада міністрів з питань оборони імперії стала призначати в усі військові округи "уповноважених з національної оборони", які повинні були для успішного вирішення завдань "оборони" координувати роботу усіх військових і цивільних установ.
Гітлер створив також могутній розвідувальний апарат секретної служби рейху, головним об'єктом діяльності якого одразу ж після приходу нацистів до влади став Радянський Союз. Розвідувальні центри, які працювали проти СРСР, були організовані при німецькому посольстві в Москві, при Кенігсберзькому університеті, великих монополіях та ін.
У 1941 р. був сформований особливий штаб управління розвідувальною і диверсійною роботою в СРСР. У його віданні перебувало 60 шкіл, у яких проводилася підготовка агентури для розвідувальної і диверсійної діяльності. Загальне керівництво військовою розвідкою, контррозвідкою і диверсійною діяльністю перебувало в руках Управління розвідкою (абвер). Розвідувальну і підривну діяльність проти СРСР проводив і Відділ іноземних армій Сходу, створений при Генеральному штабі сухопутних сил.
Гітлерівська армія з моменту свого створення стала важливим елементом апарату придушення супротивників фашизму. Ще в 1936 р. на підставі спеціального наказу Гітлера "Про застосування армією зброї" було дозволено використовувати її для придушення "внутрішніх заворушень". Війська СС здійснювали політику терору, встановлювали фашистський <новий порядок> шляхом масових убивств, страт на окупованих територіях у тісній взаємодії з діючою армією.
У березні 1938 р. до Німеччини була приєднана незалежна держава Австрія. Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехословаччина. У результаті Мюнхенської угоди, укладеної у вересні 1938 р. Англією, Францією з фашистською Німеччиною, Чехословаччина втратила значну частину своєї території, приєднаної до рейху. Це був розгром незалежної держави без воєнних дій, за яким відбулася в 1939 р. і військова окупація країни. У вересні 1939 р. гітлерівцями була захоплена Польща. У липні 1940 р. німецькі війська зайняли Париж, після чого агресор здобував нові перемоги.
До моменту нападу на СРСР Німеччина контролювала великі території Центральної і Східної, значну частину Західної і Північної Європи. У її руках перебувало узбережжя Балтійського моря, значна частина Франції. Могутня військово-економічна база окупованих держав була поставлена на службу гітлерівській Німеччині, метою якої був проголошений "захист цивілізації від загрози більшовизму", а фактично – знищення СРСР.
Проти Радянської держави фашистська Німеччина разом зі своїми союзниками і сателітами виставила п'ятимільйонну армію (німецьких, італійських, румунських та інших військ), на озброєнні якої було 3,5 тис. танків, 4,9 тис. літаків тощо.
У ході Другої світової війни, у якій брала участь 61 держава, було вбито понад 50 млн. чоловік, 11 млн. знищено у фашистських концтаборах, 95 млн. стали інвалідами. Головний же тягар війни виніс на своїх плечах Радянський Союз, який протягом 4 років вів Велику Вітчизняну війну, що коштувала (за не-уточненими даними) 30 млн життів його громадян.


ВИСНОВКИ
Отже, в Німеччині під час фашистської диктатури вища державна влада зосереджувалась в особі фюрера – Гітлера, який поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера нацистської партії і верховного головнокомандувача. Посада фюрера була довічною, він сам "призначав свого наступника".
Фюрер очолював імперський уряд та імперську канцелярію. Разом з тим існувала Рада міністрів з питань оборони імперії, важливі питання вирішувалися на засіданнях Таємного кабінету і Колегії трьох уповноважених (завідуючий канцелярією нацистської партії, начальник імперської канцелярії, начальник штабу Верховного командування збройних сил). Усі ці органи мали законодавчі повноваження.
Зберігався рейхстаг, який фактично перетворився на партійний з'їзд. Його склад формувався особисто фюрером за списками, що були схвалені шляхом так званого "народного опиту".
Залишився старий розподіл на землі і провінції, проте землі втратили свій колишній статус членів федерації. Німеччину розділили на тридцять дві партійні області на чолі з гауляйтерами, які були наділені всіма владними повноваженнями. У зв'язку із централізацією влади всі бургомістри міст стали призначатися міністром внутрішніх справ. Місцеве самоврядування було ліквідоване.
Нацисти створили сильний терористичний апарат. Ще 1920 р. виникли озброєні нацистські загони – "служба порядку", що перетворилася у 1921 р. на "штурмові загони" (СА). Пізніше з'явились охоронні загони (СС). У 1934 р. Гітлер вивів СС із підпорядкування СА і зробив їх самостійною організацією. До складу СС входили загальні загони СС, що об'єднували верхівку нацистської партії, і спеціальні загони, створені для виконання особливих завдань фюрера, у тому числі підрозділи "мертва голова", що охороняли концентраційні табори.
Особливе місце в системі репресивного апарату посідали таємна державна поліція – гестапо і спеціальна служба безпеки (СД). Зберігалася кримінальна поліція. У 1939 р. було створене Головне управління імперської безпеки, підпорядковане Гіммлеру, як рейхсфюреру СС.
Зазнала змін судова система Німеччини. У кожному судовому окрузі, крім звичайних судів, були утворені особливі судові органи для розправи з політичними супротивниками. У 1934 р. з'явився Народний трибунал з питань державної зради. В армії існували воєнно-польові суди.
Агресивні плани встановлення світового панування вимагали зосередження всіх ресурсів країни. Досягнути цього було можливо лише через втручання нацистської держави в економіку. У 1933 р. була створена Генеральна рада Німецького господарства, що визначала основні напрямки розвитку економіки Німеччини. Законом від 27 лютого 1934 р. були засновані господарські палати – загальноімперська і провінційні. Палати брали активну участь у сфері регулювання економічного життя і соціальних відносин. За допомогою господарських палат відбувався процес картелювання економіки.
Своєрідну політику провадили нацисти і щодо робітничого класу. Це була політика загального контролю. Робітничі профспілки були розігнані. Замість них був створений "Німецький трудовий фронт", до якого перейшло все профспілкове майно. До цього Фронту увійшли і спілки підприємців. Роль посередника між підприємцями і робітниками відігравало нацистське міністерство праці.
Підготовка до загарбницької війни, ідея створення Третього рейху і завоювання світового панування супроводжувалися побудовою надзвичайно сильної армії.
Нацисти невпинно готувалися до війни. Німеччина виходить з Ліги Націй, у 1935 р. вводить загальну військову повинність для чоловіків з вісімнадцяти до сорока п'яти років. Спочатку термін військової служби був визначений в один рік, потім – у два роки. Версальський мирний договір був зруйнований Німеччиною.
У 1938 р. до Німеччини була приєднана Австрія, а потім значна частина Чехословаччини. У вересні 1939 р. гітлерівці захопили Польщу, у 1940 р. капітулювала Франція. У 1941 р. гітлерівські війська вторгаються на територію Радянського Союзу. У 1945 р. СРСР та його союзники, передусім Сполучені Штати і Велика Британія, завершили військовий розгром нацистської Німеччини.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бланк А. С. Из истории раннего фашизма в Германии. Организация. Идеология. Методы. – М.: Мысль, 1978. – 322 с.
2. Галкин А. Б. Германский фашизм. – М.: Мысль, 1985. – 410 с.
3. Глиняний В. П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Істина, 2005. – 768 с.
4. Мельников Д. И., Черная Л. Д. Империя смерти: Аппарат насилия в фашистской Германии. – М.: Новости, 1991. – 380 с.
5. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. – Харків: Право, 2001. – 416 с.
6. Энциклопедия Третьего Рейха / Сост. С. Воропаев. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 542 с.