Кр Історія держави і права України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Історія держави і права України"
1. Вкажіть хронологічну дату.
Коли було видано Перший Литовський статут?
І Литовський статут (пізніше він став називатися "Старий") було прийнято на вальному сеймі 29 вересня 1529 p. У ньому одержали юридичне закріплення основи суспільного і державного ладу, що склалися на той час у Литві та в українських землях, які входили до складу князівства.
Литовський статут 1529 р. складався з 13 розділів і 264 артикулів. Він містив норми державного, адміністративного, цивільного, сімейного, кримінального, а також інших галузей права. І Литовський статут не був надрукований, а переписувався для практичного вжитку.
Унікальність Литовського статуту 1529 р. полягає у тому, що його кодифікаторам в результаті значної теоретичної роботи вдалося створити таку систему права, яка була однаково прийнята у всіх кінцях величезної різномовної держави. Органічно поєднаними пластами у статут увійшли, зокрема, деякі положення Руської Правди, норми звичаєвого (українського, білоруського та литовського) права, ряд пунктів з польських та німецьких судебників, у тому числі із Саксонського Зерцала.
2. Дайте визначення поняття.
Обвинувально-змагальна форма судового процесу – форма процесу, для якого характерна активна участь у ньому осіб, заінтересованих у вирішенні конфліктів, що виникли. Суд у такому процесі виконує функції посередника.
Ця форма кримінального судочинства панувала у Київській Русі, що пояснюється, з одного боку, відносно невисоким рівнем класових протиріч, а, з другого, – недостатньою розвиненістю державного механізму. Проте немає сумніву в тому, що у справах про злочини, які глибоко зачіпали інтереси класу феодалів і князівську владу, використовувалися форми розшукового (слідчого) процесу. Князі та їх прибічники самостійно здійснювали розслідування і судили таких злочинців. Елементи розшукового процесу використовували і церковники при розгляді справ про злочини проти релігії і церкви.
В обвинувально-змагальному процесі сторони називалися позивачем і відповідачем. Особливо активну роль у процесі відіграв позивач, за заявою якого, як правило, починалося судочинство.
3. Дайте визначення поняття.
"Займанщина" (займань, займище) – узвичаєний спосіб одержання земельної власності на правах першості займання вільних земель. Була поширена серед козаків і селян у малолюдних південно-східних степах Правобережної України, на Запорізькій Січі, Лівобережній та Слобідській Україні у XVІ-XVІІІ ст. ст. Пізніше практикувалася селянами Півдня.
Юридично цей звичай не був оформлений і діяв як норма звичаєвого права. В її основі лежало традиційне уявлення селян проте, що їх праця, вкладена у землю в будь-якій формі, надавала право на володіння і розпорядження нею.
Способи та обсяги займанщини були різними. У північних районах вона здійснювалася шляхом розчистки (іртування) лісних ділянок (ляд, протереб), у степових районах – розоранням цілинних земель. Займанщина була груповою та індивідуальною.
Із зростанням феодального землеволодіння і скорочення вільних земель займанщина ставала для селян практично неможливою, проте, здійснена раніше, вона визнавалася законною.
4. Дайте визначення поняття.
"Прокуратор" – представник, повірений у справах.
5. Дайте визначення поняття.
"Комітат" (або жупа) – у старій Угорщині головна одиниця адміністративно-територіального поділу, якою керував жупан. На території сучасної Закарпатської області до 1919 р. існували чотири комітати: Унг (або Ужанський; центр – Унгвар, сучасний Ужгород), Берег (центр – Берегсас, сучасне Берегове), Угоча (центр – Севлюш, сучасний Виноградів), Мараморош (центр – Хуст).
6. Вкажіть прізвище українського діяча.
Хто з українських магнатів в умовах польської католицької експансії другої половини XVІ ст. відстоював українську православну церкву та культуру?
Мова іде про Костянтина-Василя Острозького (1526-1608 р.р.) – князя (сина Острозького Костянтина Івановича), українського магната, воєводу київського, маршалка Волинського, політичного і культурного діяча, одного із найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.
У релігійній сфері Острозький виявився гідним продовжувачем справи свого батька, який ретельно дбав про українське православ'я. За його часів місто Острог – один з двох титулярних центрів єпархії Східної Волині – стає центром православної духовності. Загалом, відзначаючись релігійною толерантністю, Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму.
Характерним було ставлення Острозького до актуального на той час питання про об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання, Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594-1596 р.р. частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію, оминаючи князя, Острозький виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору.
Княжіння Острозького позначилося піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого зокрема входили Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайко та ін.
За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики тощо.
7. Дайте відповідь на питання.
Які були особливості розслідування та розгляду справ у ревтрибуналах у 1919-1920 p.p.?
У період, що розглядається, кримінально-процесуальні норми були встановлені Тимчасовим положенням про народні суди та революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 р., Положенням про народний суд, прийнятим Раднаркомом УСРР 26 жовтня 1920 p., а також Інструкцією наркомюста УСРР від 3 червня 1919 р. "Про судочинство". В цих актах підкреслювалися процесуальні відмінності у діяльності революційних трибуналів та народних судів.
Ревтрибунали являли собою систему судів по боротьбі із найбільш небезпечними злочинами. Саме цим визначалися процесуальні особливості розслідування та розгляду в них справ. Судочинство тут було безперервним, а склад трибуналу незмінним. Обвинувачений не мав права на захист.
Ревтрибунали у багатьох справах могли визнати непотрібним провадження попереднього слідства та прийняти такі справи безпосередньо до свого провадження. Безумовно, це було порушенням принципу законності та демократії в судочинстві.
Наркомюст УСРР видав низку циркулярів, які сприяли прискоренню попереднього слідства.
Так, 29 лютого 1920 р. оприлюднено циркуляр "Про прискорення провадження попереднього слідства", згідно з яким слідство повинно бути закінчено протягом одного місяця з дня винесення особливим народним слідчим постанови про притягнення обвинуваченого до відповідальності.
Щодо політичних злочинців попереднє розслідування повинно було проводитися протягом 48 годин.
Ревтрибунали не були зв'язані обмеженнями стосовно способів судового розслідування й стиснені формальними доказами. Від їх розсуду залежало визнати за обставинами справи ті чи інші докази, та чи вимагати їх від окремих громадян та установ. При оцінці доказів, як і при визначенні покарання, члени ревтрибуналів керувалися декретами уряду, а також своєю революційною правосвідомістю.
Віддання до суду в революційних трибуналах здійснювалось у формі розпорядчого засідання, яке проводилося не пізніше семи днів з моменту отримання справи. Якщо трибунал одразу призначав справу до слухання, то одразу ж затверджували висновок слідчого, вирішували питання про виклик свідків, експертів, обвинувачення та інші питання, які виникають, або направити справу на дослідування, яке повинно було закінчитися на протязі місяця, або передати по підсудності.
Затверджений трибуналом висновок слідчого та рішення розпорядчого засідання повідомлялось обвинуваченому, а після спливу семи діб справа розглядалася в судовому засіданні, але не раніше спливу 24 годин після вручення обвинуваченому копії затвердженого висновку слідчого.
Тимчасове положення від 20 лютого 1919 р. не знало інституту касаційного оскарження вироків, винесених ревтрибуналами, допускалося лише подання клопотання про помилування та пом'якшення покарання.
Цю прогалину було усунуто декретом Раднаркому УСРР від 16 квітня 1919 р. "Про утворення Верховного Касаційного Суду". Встановлено, що касаційному оскарженню підлягали усі вироки трибуналу, за винятком вироків, винесених верховним ревтрибуналом при ВУЦВК.
Крім перегляду вироків, що не набрали законної сили, з середини 1919 р. був дозволений також перегляд вироків, що набрали законної сили.
8. Дайте відповідь на питання.
Схарактеризуйте особливості системи управління у містах України (XV-XVІ ст.ст.), що одержали право на самоврядування.
Правове становище міст і містечок в українських землях, їх адміністративний устрій, порядок управління були доволі строкатими.
За своїм правовим становищем міста і містечки поділялися на королівські, великокнязівські (належали феодальній державі), приватновласницькі і церковні.
У XІV-XV ст.ст. окремі міста було переведено на самоврядування на основі магдебурзького права, створеного за прикладом німецького міста Магдебург й принесеного в Україну через Польщу. Цей процес знайшов законодавче відбиття у ІІІ Литовському статуті, який поділяв міста на привілейовані і непривілейовані, тобто на ті, що мали магдебурзьке право, і на ті що його не мали.
Система управління будувалася згідно із тим, до якої категорії належало місто.
У королівських та великокнязівських містах органи управління формувалися польським королем або великим князем Литовським. Представниками державної адміністрації в містах були воєводи, старости і війти. Воєводи і старости на свій розсуд призначали інших дрібних службових осіб міської адміністрації, які відали певними галузями управління і суду.
Стосовно великих королівських міст допускалися окремі елементи самоврядування. Верхівка міщанства мала право обирати "радовців", які були помічниками війта, що призначався центральною владою практично на необмежений строк.
У приватновласницьких містах та містечках управління цілком знаходилось в руках власників – магнатів, шляхти, церкві. Останні призначали в містах адміністрацію, до складу якої входили старости, війти, каштеляни. В деяких приватновласницьких містах міщанам дозволялося обирати ратуші.
Значного поширення в українських землях дістало міське самоврядування, засноване на магдебурзькому праві. Магдебурзьке право в українських містах застосовувалося поступово. Його поява була обумовлена тим, що залежність міст України від феодальної держави і окремих феодалів негативно впливала на становище українського міщанства. Міщани українських міст боролися проти утисків з боку держави, магнатів і церкви, домагаючись права на самоврядування. Як наслідок цієї боротьби, наприкінці XV ст. польський і литовський уряди за певну винагороду стали надавати окремим українським містам грамоти на "вільність", тобто переводити їх на самоврядування на основі магдебурзького права.
Жалувані грамоти на самоврядування проголошували три основні принципи:
1) відміну звичаїв литовського, польського і руського права, що діяли раніше;
2) скасування влади і суду державців стосовно міщан;
3) утворення органу самоврядування – ради, що обиралася міщанами.
При одержанні права на самоврядування місто виходило з-під юрисдикції королівських та великокнязівських державців. Такою була, наприклад, Жалувана грамота великого князя Олександра, видана у 1498 р. "Месту Полоцьку на Немецкое Магдебурское право".
Мешканці міст з магдебурзьким правом обирали магістрат – адміністративний і судовий орган самоврядування. В українських містах магістрат складався з двох колегій – міської ради і лави.
До складу міської ради щорічно обиралися радці ("райці"). Це були, як правило, багаті міщани. Кількість радців залежно від розміру міста коливалася від 6 до 24 чоловік. Із свого складу радці обирали бурмістра, який головував на засіданнях ради. У королівських містах підсумки виборів затверджував староста, а в приватновласницьких – пан міста. Часто ці службові особи, а також власники міст самі призначали радців і бурмістрів.
Міська рада була головним органом самоврядування. Вона виконувала функції міської влади і суду в цивільних справах. Рада обирала або призначала лавників і судового війта, а в деяких випадках призначала також цехових старшин.
Лава була судовим органом. До її складу входили лавники. Очолювалася вона війтом. Засідання лави інколи відбувалися під головуванням помічника війта – лентвійта. Суд лавників розглядав кримінальні справи міщан, а також претензії міщан до феодалів.
Протягом XV – першої половини XVІ ст. самоврядування отримали такі українські міста: Київ (1497 p.), Луцьк (1497 p.), Дубно (1498 p.), Рівно (кінець XV ст.), Львів (1503 р.), Дорогобуш (1514 р), Ковель (1518 p.), Кремінець (1536 р.), Торчин (1540 p.), Берестечко (1547 р.), Брацлав (1564 p.).
У містах України, що мали самоврядування на засадах магдебурзького права, склалася певна процедура формування органів міського самоврядування.
Вибори здійснювалися щорічно у заздалегідь визначений день. У виборах брали участь всі міщани міста. Для членів міського самоврядування в різних містах встановлювався віковий ценз – від 25 до 90 років. Обов'язковою умовою для кандидатів до ради було володіння нерухомим майном у місті, тобто "осілість".
Своєрідними були уявлення середньовічного міщанина про вимоги до кандидатів в органи міського самоврядування. Наприклад, вони повинні були бути не багатими й не бідними, закононародженими, мати добре ім'я, не розголошувати міські таємниці, цуратися хтивості та ін. Проте ці вимоги залишалися у переважній більшості лише побажаннями. До влади в містах приходили, як правило, заможні міщани.
Найбільш повну уяву про порядок обрання органів міського самоврядування дає процедура виборів бурмістрів і радців у місті Ковелі. Перш за все, існував певний строк виборів: щорічно "в перший понеділок, найближчий по новім літі". Зібравшись на сход, міщани обирали із свого середовища вісім кандидатів. Відомості про обраних кандидатів передавалися потім на розгляд міському старості, який затверджував на посаді радців лише чотирьох чоловік, а також призначав з їх числа бурмістрів.
Втім, один із головних принципів магдебурзького права про річний термін перебування у складі ради в українських містах не дотримувався. Мали місце випадки перебування у складі ради одних і тих же осіб протягом 10 років. Такі порушення вели до зловживання владою, що викликало обурення з боку міщан і часто призводило до бунтів. Щоб заспокоїти "поспільство" в окремих містах утворювалися контрольні установи, які мали право розглядати міські рахунки. Наприклад, у Львові була утворена "комісія 40 мужів", куди входили 20 чоловік від купецтва і 20 від ремісників.
Магдебурзьке право в Україні надавало раді широких повноважень. Рада забезпечувала оборону міста і порядок в ньому, розглядала цивільні справи. Важливим напрямком діяльності міського самоврядування було вирішення ним питань господарського життя міста. Рада займалася розподілом податків між міщанами і стежила за їх своєчасним збором, регулювала торговельні операції.
В українських містах рада стежила за дотриманням правил оренди промислових закладів, організовувала роботу броварень, солодовень та інших промислів, які належали раді. До відання міського самоврядування належали ділянки міської території – плаци. Раді були підпорядковані ремісницькі цехи. Міське самоврядування санкціонувало акти купівлі-продажу нерухомого майна в межах міста, видавало міщанам довіреності на укладення торговельних угод.
9. Дайте відповідь на питання.
Що таке "юридики"?
Адміністративному устрою українських міст на основі магдебурзького права був притаманний один важливий елемент – так звані юридики, тобто відокремлені міські території, які в адміністративному і правовому відношенні повністю або частково контролювалися феодальними власниками.
На юридики не поширювалася судово-адміністративна влада міського самоврядування. Управління населенням юридик здійснювалося від імені феодала особливими службовими особами – війтами і тіунами.
Поділ міста на юридики обумовлював і поділ функцій з управління містом між їх власниками. Наприклад, у середині XVІ ст. мешканці міста Любеч були поділені на чотири частини між окремими феодалами. Відповідно до цього і управління в місті належало чотирьом війтам і чотирьом тіунам.
Кількість юридик в окремих містах досягала кількох десятків.
Із зростанням феодальних міст юридики набували все більшого поширення, зростала чисельність їх мешканців, збільшувалися доходи з них. Так, у 1629 р. в Кремінці на користь магістрату з 1224 дворів надходила лише третина подимного податку, а десять власників юридик стягували 2/3 усієї суми. У середині XVІІ ст. шляхетські і церковні юридики у Львові налічували біля 600 будинків з населенням більш 4,5 тис. чоловік.
Юридики існували у Києві, Луцьку, Вінниці, Чернігові, Самборі та інших містах України.
10. Розв'яжіть тест.
У другій половині XІX ст. в системі поліцейських установ в Україні були створені спеціалізовані органи кримінального розшуку – розшукні відділення. В яких містах їх було засновано?
1) Львів; 2) Київ; 3) Харків; 4) Миколаїв; 5) Одеса; 6) Севастополь.
Відповідь: 2) Київ; 5) Одеса.
11. Розв'яжіть тест.
В якому правовому документі Центральна Рада вперше проголосила про скасування смертної кари?
1) Конституція УНР; 2) Перший універсал; З) Третій універсал.
Відповідь: Третій універсал.
12. Розв'яжіть тест.
Які з наведених джерел права втратили чинність в Україні в період 1648-1657 p.p.?
1) Литовський статут 1588 p.; 2) звичаєве право; 3) Магдебурзьке право; 4) Статут на волоки 1557 p.; 5) Ординація війська Запорозького 1638 р.
Відповідь: 4) Статут на волоки 1557 р.; 5) Ординація війська
Запорозького 1638 р.
13. Розв'яжіть задачу.
Умова: Увечері вільний общинник А. повертався з торгу, де продав жито та овес. Зненацька на нього напав смерд Б. Він сильно побив общинника, забрав у нього гроші й кинувся тікати. Проте був схоплений мешканцями місцевої общини, що неподалік збирала хмиз у лісі. Общинник А. звернувся до суду.
Питання: Як буде розв'язано справу в суді?
Відповідь: Подія сталася за часів Київської Русі. Носить кримінальний характер і буде розглядатися в княжому суді за нормами Руської Правди. Відповідно до ст. 5 розділу "Вчинення безпричинного розбою" суд винесе таке рішення – віддати смерда Б. з дітьми на потік і пограбування.
14. Розв'яжіть задачу.
Умова: Після смерті чоловіка його дружина прожила останні роки свого життя в сім'ї молодшого сина, якому заповідала свою спадщину. Після смерті матері два старших сини виступили з претензією на частку материної спадщини і звернулися до суду.
Питання: Яким чином суд розв'яже цю справу за нормами Руської Правди?
Відповідь: Подія сталася за часів Київської Русі. Носить цивільно-правовий характер і буде розглядатися в княжому суді за нормами Руської Правди. Відповідно до ст. 114 розділу "Про перекладні" суд винесе таке рішення – спадщину отримує молодший син, оскільки мати жила, годувалась й померла у нього.
15. Розв'яжіть задачу.
Умова: На ярмарку під час сварки купець зарізав ножем панцерного слугу. Події відбувалися у повітовому містечку на Поділлі у 1590 р. Родичі загиблого звернулися з позовом до суду.
Питання: В якому суді буде розглядатися справа і як її буде вирішено?
Відповідь: Подія сталася за часів Польско-Литовської доби. Носить кримінально-правовий характер і буде розглядатися в міському суді за нормами Литовського статуту 1588 р. Згідно із Артикулом 2 розділу ХІІ суд винесе таке рішення – смертна кара і грошовий штраф.
16. Розв'яжіть задачу.
Умова: Отара овець (12 шт.), що належали заможному селянину, через недогляд хлопчика-підпаска зайшла у молоде жито і зробила невелику потраву. Син хазяїна поля, козацького старшини, їдучи верхи конем по дорозі, побачив це і, розлючений, почав виганяти отару з поля. Одного молодого барана він затоптав конем і забрав з собою. Козацький старшина з позовом про потраву звернувся до суду.
Питання: Яким чином суд розв'яже цю справу?
Відповідь: Подія сталася за часів Гетьманщини. Носить цивільно-правовий характер і буде розглядатися у міському суді за нормами "Права, за якими судиться малоросійський народ". Згідно із п. 3 гл. 22 суд винесе таке рішення – селянин має сплатити штраф за потраву, а козацький старшина – за барана.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. – М.: Наука, 1969. – 520 с.
2. Історія держави і права України: Курс лекцій / За ред.
В. Г. Гончаренка. – К.: Вентурі, 1996. – 288 с.
3. Історія держави і права України: Академічний курс. У 2-х т. Т. 1 / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 2004. – 590 с.
4. Історія держави і права України: Навч. посібник / За ред.
А. С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 384 с.
5. Кульчицький В. С., Настюк М.І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України: Навч. посібник. – Львів: Світ, 1996. – 296 с.
6. Музиченко П. Історія держави і права України: Навч. посібник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2000. – 662 с.
7. Статути Великого Княжества Литовского: [Тексти статутов] / Под ред. К. Яблонскиса. – Минск: Изд-во Минского ун-та, 1970. – 770 с.
8. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 656 с
9. Чубатий М. Огляд історії українського права. – Львів: Світ, 2005. – 490 с.