Кр передумови становлення громадянського суспільства

Контрольна робота
з дисципліни
"ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН"

ЗМІСТ

1. Соціально-економічні, політичні та ідеологічні передумови становлення громадянського суспільства 3
2. Задача 10
3. Визначення понять 11
Список використаної літератури 13

1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ, ПОЛІТИЧНІ ТА ІДЕОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Ідея громадянського суспільства є одним з найцінніших досягнень світової політико-правової думки. Поняття "громадянське суспільство" склалося не відразу, зміст його формувався й збагачувався поступово. Протягом декількох століть виникали і розвивалися нові концептуальні уявлення щодо сутності громадянського суспільства, його структури та ознак [6, с. 11].
Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства, кожний із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології.
На першому етапі (приблизно ХVІ-ХVІІ ст.ст.) складалися економічні, політичні й ідеологічні передумови громадянського суспільства. До них відносяться розвиток промисловості і торгівлі, спеціалізація видів виробництва і заглиблений поділ праці, розвиток товарно-грошових відносин.
За підтримкою міст і міського стану в ряді країн виникали централізовані національні держави, що володіли низкою ознак сучасних держав (суверенітет, державна скарбниця, професійний управлінський апарат та ін.).
До цього ж часу відноситься переворот у суспільній ідеології, бурхливий розвиток мистецтва і культури, поширення протестантської буржуазної етики, оформлення в "теорію природного права" основних загальних ідей, пов'язаних із уявленнями про громадянське суспільство як про соціально-політичний ідеал.
Другий етап (кінець XVІІ – кінець XІX ст.ст.) пов'язаний із формуванням громадянського суспільства в найбільш розвинених буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи.
Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційно наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють її закону. Відбувається становлення представницької демократії – постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони;
Третій етап – рубіж XІX – XX ст.ст. – знаменує розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей.
Існує велике розмаїття поглядів і думок на сутність громадянського суспільства, але більшість з них зводиться до основних трьох напрямів:
1) громадянське суспільство розглядається як найбільш якісний етап розвитку людського суспільства (держава є складовою громадянського суспільства);
2) громадянське суспільство виступає як механізм, що зв'язує особу, її інтереси, потреби і державу як політичну організацію суспільства;
3) громадянське суспільство і держава розглядаються як окремі елементи суспільної структури [2, с. 10].
Дослідники політичних вчень минулого звертали увагу на те, що у давньогрецьких філософів політичне життя торкалося найважливіших сфер суспільних відносин: сім'ї, релігії, культури тощо.
Термін "громадянське суспільство" використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління [6, с. 108].
За цією традицією, витоки якої ідуть від ідей поліса у Аристотеля та sosіetas cіvіlіs (громадянського суспільства) у Цицерона, громадянське суспільство і держава ототожнюються: бути громадянином держави означає бути членом громадянського суспільства, поводитися відповідно до його законів.
Проте, починаючи з другої половини XVІІІ ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава розглядаються як різні поняття.
Перші спроби модернізації концепції громадянського суспільства було здійснено англо-французькою громадською думкою, а подальші кроки – німецькими філософами.
У праці "Замітки з історії громадянського суспільства" (1767 р.) англійського вченого А. Фергюсона громадянське суспільство ще не розглядається як самостійне щодо держави явище. Аналізуючи еволюцію громадянського суспільства від часів класичної Греції і Римської республіки, він розуміє під цим терміном "самопослаблюючі риси", при чому найбільш небезпечною автор вважає "втрату громадянського духу".
А. Фергюсон доводив необхідність створення асоціації громадян, яка пронизувала б усі сфери громадянського суспільства. Підкреслюючи суспільну природу людини, він звертає увагу на те, що зазвичай людина буває щасливою і вільною тоді, коли на неї впливає "тваринний дух суспільства".
Новий підхід щодо співвідношення громадянського суспільства і держави формується шляхом консолідації поглядів стосовно того, що громадянське суспільство має право захищати себе від держави. Прикладом такого розуміння проблеми була праця Т. Пейна "Права людини" (1791-1792 p.p.).
Будучи ідеологом американської політичної думки, Т. Пейн вважав, що людині від природи притаманне прагнення до громадського життя. Це змушує індивідів будувати свої відносини на принципах солідарності й змагання.
Таким чином, громадянське суспільство існує апріорі, доісторично, а легітимна держава – це не більше як делегування їй владних повноважень, визначення її допоміжного характеру щодо суспільства. Чим більш розвиненим є громадянське суспільство, тим більше воно саморегулюється і тим менше потребує регуляції з боку держави.
Найбільш чітко провів розходження між державою і громадянським суспільством відомий представник німецького просвітництва XVІІІ ст. В. фон Гумбольт. Він дійшов висновку про те, що саме державна діяльність повинна мати на меті задоволення інтересів і потреб людини. Незважаючи на те, що ця думка не була ним розгорнуто обгрунтована, сам факт постановки такої проблеми є надзвичайно важливим в історії вивчення громадянського суспільства.
Особлива роль у розвитку концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю. Мислитель розглядає його як продукт історичного розвитку, вважає суспільство категорією переважно господарського характеру, яка базується на суспільних потребах, а державу – категорією морально-ідеологічного змісту.
Громадянське суспільство, за Г. Гегелем, поєднує у собі ринкову економіку, суспільні класи, корпорації та інститути, а також цивільні права, що регулюють відносини його складових. Це суспільство не спроможне подолати притаманні йому конфлікти, тому воно повинно бути приведене до порядку політичними структурами. Однією з таких структур має бути держава.
Отже, з одного боку, держава має доволі широку сферу повноважень, а, з іншого, – вона втручається у діяльність громадянського суспільства з однією метою – ліквідувати несправедливість чи нерівність щодо громадян даного суспільства. Ці умови дають право забезпечити широкі можливості для державного регулювання і домінування держави у суспільному житті.
Новий імпульс ідея громадянського суспільства отримала у Т. Гоббса. Будучи захисником державного абсолютизму, він описує природний стан людини як сумарну побічну психічну ситуацію, а поняття "держава", "суспільство" та "уряд" у нього є рівноцінними поняттями. Питання взаємодії держави і суспільства, по суті, знімається. Автор звертає увагу не на порівняння чи поєднання держави і суспільства, а на тенденцію до одержавлення суспільства, до жорстокої правової регламентації соціальних процесів.
Проблема співвідношення громадянського суспільства і держави достатньо повно була розглянута К. Марксом в його роботах, що відносяться до 40-х і більш пізніх років XІX ст. К. Маркс дійшов чіткого усвідомлення, що у дослідженні держави необхідно спиратися на аналіз громадянського суспільства. Не держава породжує суспільство, а, навпаки, сім'я і громадянське суспільство формують передумови виникнення і розвитку держави.
К. Маркс вважав, що громадянське суспільство, в якому вирішальна роль належить приватній власності, породжує державу, що є результатом історичного розвитку сім'ї і громадянського суспільства, продуктом їх функціонування. Держава – політична установа; форма, що організує громадянське суспільство – суспільство приватних матеріальних інтересів. Держава взагалі не може існувати без таких передумов, як сім'я і громадянське суспільство. Сфера діяльності громадянського суспільства, за К. Марксом, – не лише економіка, але й культура, ідеологія і громадські рухи, що породжуються ними.
На нашу думку, з наведених вище поглядів на громадянське суспільство можна виділити низку його основних характерних рис.
По-перше, розвиток громадянського суспільства пов'язується з подоланням міцних підвалин станово-феодального устрою, з появою капіталістичних виробничих відносин.
По-друге, громадянське суспільство виникає у певний період суспільного розвитку і пов'язане з історично мінливими формами держави. Воно є силою, яка постійно перебуває у суперечливій, діалектичній єдності з державою.
По-третє, в межах громадянського суспільства неминуче зростає значення особистості людини, яка перетворюється з підданого на громадянина.
В українській літературі можна зустріти кілька підходів до визначення громадянського суспільства. У науковій літературі є думка, відповідно до якої громадянське суспільство прямо чи побічно ототожнюється з правовою державою. Прихильники такого підходу вважають, що правова держава походить з громадянського суспільства.
Ближче підходять до розкриття поняття "громадянське суспільство" ті дослідники, які включають у його зміст всю сукупність суспільних відносин поза рамками держави.
Наразі проблема громадянського суспільства розглядається у контексті забезпечення подальшого розвитку активності індивідів у суспільстві, можливостей розширення і поглиблення його демократизації і, разом з тим, обмеження функцій держави і посилення контролю за її діяльністю з боку суспільства.


2. ЗАДАЧА
Під час лицарського турніру у середньовічній Франції спис одного з учасників поєдинку пробив шолом іншого учасника і завдав йому смертельного поранення.
Чи буде цей випадок кваліфіковано, як вбивство?
Мотивуйте свій висновок нормами Кутюмів Бовези.
Вирішення:
На мій розсуд, випадок, який трапився на лицарському турнірі у середньовічній Франції, коли один учасник поєдинку пробив своїм списом шолом іншого учасника і завдав йому смертельного поранення, не можна кваліфікувати як вбивство, оскільки у цьому разі мав місце випадок: лицар був вбитий неумисно.
Такий висновок підтверджують норми Кутюмів Блвезі, у главі 30 яких (параграф 825) вказано, що вбивство полягає в тому, що одна особа умисно вбиває або змушує будь-кого вбити іншу особу у період між заходом і сходом сонця, причому вбивство це вчиняється напевно.


3. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ
Уїтенагемот – рада в англосаксонських королівствах, що складалася майже виключно з представників світської (гезіти, тени, ерли) і духовної знаті. Рада була найвищим судовим і дорадчим органом при королі, затверджувала земельні пожалування і угоди, розглядала питання війни і миру, підтверджувала права короля на престол.
Феод – земельне пожалування, надане сеньйором своєму васалу у спадкове володіння за умови виконання ним феодальних служб: військової, придворної тощо. Мало місце у Західній Європі в період середньовіччя. Земля, яка передавалася васалами на тих же умовах своїм васалам, називалася ар'єр-феодом. Ряд підпорядкованих один одному носіїв власницьких прав на одну й ту саму земельну одиницю складав своєрідну феодальну "драбину", яка стала основою титулярної системи. Протилежністю феода був алод – безумовне землеволодіння, не обтяжене феодальними повинностями, котре становило індивідуально-родинну власність з необмеженим правом розпорядження, відчуження, успадкування тощо.
Децемвіри – члени центрального, або законодавчого органу з десяти чоловік, тлумачі і зберігачі Сивілиних книг (книг легендарних жінок-віщунов у римлян).
Станово-представницька монархія – форма держави, при якій відносно сильна королівська влада існувала в країнах феодальної Європи поряд з представництвом від станів, наприклад, Генеральними штатами.
Генеральні штати – вища дорадча представницька рада у Франції в період до Великої французької революції. Генеральні штати скликалися королем для вирішення важливих державних питань у випадку політичних криз: військових, дипломатичних або фінансових. На відміну від парламенту Генеральні штати не мали законодавчої влади. У перших Генеральних штатах були представлені духівництво, дворянство та буржуазія значних міст. Останні Генеральні штати були скликані в 1789 р. королем Людовиком XVІ для розв'язання фінансової кризи, пов'язаної з великим державним боргом. Генеральні штати 1789 р. завершилися створенням Національних установчих зборів, які поставили перед собою мету дати Франції конституцію.
Шаріат – сукупність правових, морально-етичних і релігійних норм ісламу, що охоплює значну частину життя мусульманина і проголошена в ісламі як "вічне і незмінне" божествене настановлення. З'явився у VІІ-XІІ ст.ст. в Арабському халіфаті. Спирається на Коран, Сунну і фікх. Включає елементи конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного і процесуального права.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бостан С. К., Тимченко С. М. Державне право зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 504 с
2. Кириченко С. О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст. – К.: Логос, 2001. – 380 с.
3. Кумар К. Гражданское общество. – М.: Перспектива, 2004. – 436 с.
4. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2001. – 592 с.
5. Михайловська О. Держава і розвиток інститутів громадянського суспільства // Політичний менеджмент. – 2006. – № 3 (12). –
C. 108 – 114.
6. Резник Ю. М. Гражданское общество как феномен цивилизации. – М.: Слово, 2003. – 360 с.
7. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. – Харків: Право, 2001. – 416 с.
8. Хрестоматия памятииков феодального государства и права стран Европы. – М.: Юрид. лит., 1981. – 562 с.
9. Шевченко О. О. історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Вентурі, 1997. – 304 с.