Кр ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Історія держави і права зарубіжних країн"
на тему:
ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ЗАВДАННЯ КУРСУ "ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН"


ПЛАН

Вступ 3
1. Поняття курсу "Історія держави і права" 4
2. Предмет курсу "Історія держави і права зарубіжних країн" 5
3. Завдання курсу "Історія держави і права зарубіжних країн" 7
4. Методи курсу "Історія держави і права зарубіжних країн 8
5. Періодизація курсу "Історія держави і права зарубіжних країн 11
Висновки 13
Список використаної літератури 15


ВСТУП
Навчальна нормативна дисципліна "Історія держави і права зарубіжних країн" передбачає можливість ознайомлення з тенденціями та загальними закономірностями розвитку держави і права зарубіжних країн, починаючи від стародавніх часів і закінчуючи сучасністю й ставить за мету підготувати студентів до вивчення ряду основних і спеціальних юридичних дисциплін, надати їм цілісної картини зародження та еволюції основних інститутів держави і права, поглибити їх сприйняття розвитку світу, систематизувати та встановити причинно-наслідкові зв'язки у розвитку державних та правових категорій людства.
Предметом вивчення дисципліни "Історія держави і права зарубіжних країн" є основні принципи, доктринальні засади, правові джерела, окремі поняття, терміни, визначення, дефініції, юридичні категорії та інститути держави і права, які зберігають своє науково-практичне значення під час аналізу та розробки сучасного праворозуміння.
Отже, у наданій контрольній роботі розглядаються предмет, метод і завдання курсу "Історія держави і права зарубіжних країн".


1. ПОНЯТТЯ КУРСУ "ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА"
Наукою, яка вивчає одну із конкретних сторін суспільного життя, є історія держави і права. Вона досліджує виникнення, розвиток і функціонування таких суспільних явищ, як держава і право.
Історія держави і права – це суспільна наука історико-правового характеру. Проте, якщо історія, як наука, досліджує процес розвитку та функціонування суспільства в цілому, то історія держави і права займається суто державою і правом.
За своїм характером, історія держави і права є, перш за все, правовою (юридичною) наукою і тому входить до числа основних навчальних курсів щодо здобуття вищої юридичної освіти.
На відміну від юридичних галузевих наук, які вивчають норми, що регулюють певні сфери державно-правових відносин, історія держави і права досліджує державу і право в цілому, в їх єдності. Тому вона є загально-юридичною дисципліною, яка не лише описує певні історичні факти, що відносяться до виникнення, розвитку та функціонування держави і права, проте, а, як і будь-яка інша суспільна наука, вивчає закономірності, за котрими розвиваються держава і право.
Виникнення, розвиток та функціонування держави і права підпадають як під загальні закономірності розвитку людського суспільства, так і під специфічні, властиві лише державі і праву.
Ці закономірності досліджує також загальна теорія держави і права. Втім, теорія держави і права, як загальнотеоретична наука, дає лише логічний аналіз виникнення, розвитку та зміни історичних типів держави і права в абстрактній та теоретичній формах, при яких викладення матеріалу позбавлено будь-яких випадковостей, тоді як історія держави і права вивчає державу і право в їх конкретно-історичній формі, з урахуванням зигзагів історичного процесу.
Утім, не дивлячись на певні розбіжності в предметі дослідження, згадані науки тісно пов'язані між собою. Теорія держави і права дає свої висновки та узагальнення, використовуючи конкретні дані історії держави і права. Історія держави і права, своєю чергою, при дослідженні конкретного державно-правового матеріалу спирається на висновки та узагальнення теорії держави і права.
У вищих навчальних закладах вивчаються дві істрико-правові дисципліни: "Історія держави і права України" та "Історія держави і права зарубіжних країн".
2. ПРЕДМЕТ КУРСУ "ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН"
Історія держави і права зарубіжних країн за своїм характером є передусім правовою дисципліною, а тому входить до основних навчальних курсів, що становлять невід'ємну частину і необхідний елемент вищої юридичної освіти. Вона вивчає загальні та специфічні риси виникнення, розвитку і функціонування держави і права у різних народів з найдавніших часів до наших днів.
Історія держави і права зарубіжних країн розкриває конкретні процеси розвитку державно-правових інститутів і явищ, що минають в хронологічній послідовності і проявляються в певному історичному просторі. Це означає, що при вивченні цієї дисципліни доводиться мати справу з величезним обсягом інформації, яка стосується державно-правового розвитку багатьох зарубіжних країн і охоплює період часу приблизно в п'ять-шість тисячоліть.
Знання фактичного матеріалу при вивченні історії держави і права необхідне й обов'язкове. Без цього не існує і не може бути науки історії. Ідеться не лише про необхідність мати чітке уявлення про місце розташування держави або час її існування. До фактів історії держави і права зарубіжних країн належать найрізноманітніші явища: правовий статус соціальних груп населення, структура державного апарату, судова система, характер військової організації, джерела права, окремі правові інститути та ін.
Історія держави і права зарубіжних країн – методологічна наука, яка дає можливість глибоко увійти в єдиний в усій величезній різноманітності і суперечливості процес розвитку держави і права.
Знання фактичних деталей ще не є достатнім для опанування курсом історії держави і права. Факти треба вміти узагальнити і пояснити, визначити їх місце і роль у державно-правовому розвитку. Тому вельми важливо, вивчаючи історію держави і права зарубіжних країн, бачити в ній не суму різнорідних фактичних даних, які необхідно запам'ятати, а, насамперед, найважливіші закономірності розвитку держави і права, ілюстрацією і підтвердженням яких є певні факти. Лише за такої умови можна збагнути увесь процес державно-правової історії, простежити, як у різні історичні періоди виникали і вдосконалювалися державно-правові інститути, що функціонують досі. Світовий досвід говорить про те, що історія людства – не сума випадкових складових частин, а закономірний взаємопов'язаний поступальний процес.
Наука історії держави і права зарубіжних країн має власну історію.
Як самостійна галузь наукового знання, вона виникла на рубежі ХVІІІ-XІX ст.ст. у Німеччині, де представники історичної школи права (Г. Пухта, Ф. Савіньї та ін.) досліджували, переважно, історію римського та національного німецького права. Потім з'являються роботи з більш широким залученням різних країн та історичних епох (Е. Лабуле і Р. Дареста – у Франції, Г. Мен і Г. Спенсер – в Англії, А. Пост – в Німеччині,
П. Г. Виноградов та М.І. Карєєв – у Росії та ін.).
Поширення у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. історичко-порівняльного методу сприяло вивченню історії держави і права в контексті економічних і соціальних відносин. У західній літературі з питань історії держави і права був накопичений та узагальнений великий фактичний матеріал. Було видано низку фундаментальних праць, серед яких:
– багатотомна "Історія права"(1918) німецьких вчених Й. Колера та Л. Вегнера;
– "Панорама правових систем" (1928) та "історія права" (1924) американських істориків права Д. Вігмора та І. Сігеля.
Після Другої світової війни ряд праць з історії права та політичних інститутів опублікували французькі вчені Ж. Еллюль, Р. Моньє, Ж. Імбер, Ф. Гаррісон та ін.
Розвиток історико-правових досліджень сприяв введенню в ряді університетів Західної Європи та США спеціальних курсів по історії національного, а також іноземного права або ж по історії права та політичних інститутів.
3. ЗАВДАННЯ КУРСУ "ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН"
Хоч як своєрідно не складалася історія окремих народів, держав і систем права, в їх розвитку проступає багато спільних рис, єдиних закономірностей.
І одним із основних завдань історії держави і права зарубіжних країн є розкриття загальних закономірностей державно-правового розвитку. Адже конкретні факти про форми правління і державного устрою або правових інститутів, що діють у тій чи іншій країні, важливі й корисні лише тоді, коли в них можна побачити властивості певної історичної системності, коли вони допомагають зрозуміти процеси державно-правового розвитку, що минають протягом століть та тисячоліть.
Завданнями курсу "Історія держави і права зарубіжних країн" також є:
– загальна підготовка студентів у питаннях держави і права, вироблення в них особливого юридичного мислення, необхідного для засвоєння та застосування права;
– створення необхідних передумов для найкращого засвоєння таких дисциплін, як теорія держави і права, історія політичних вчень, державне та міжнародне право, а також інших юридичних дисциплін, включаючи цивільне, кримінальне право і процес;
– сприяння формуванню наукового підходу до процесів, які відбуваються в іншій країні і в усьому світі;
– розвиток вміння вірно і гуманно оцінювати поведінку людей, які за своїм волевиявленням або випадково стали об'єктом чи суб'єктом державно-правової діяльності.
4. МЕТОДИ КУРСУ "ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН"
Наукове пізнання в галузі історії держави і права зарубіжних країн не зводиться лише до опису фактів та подій історичного минулого, а й передбачає теоретичне та концептуальне осмислення цих фактів. Це неможливо здійснити без використання філософських та спеціальних наукових методів дослідження.
Метод – це сукупність певних засобів та прийомів по вивченню, викладенню та засвоєнню певної дисципліни.
Сучасна світова наука включає широкий діапазон методів, за допомогою яких з різних позицій пояснює історичні процеси розвитку держави і права. Серед них можна виділити такі:
– діалектичний;
– порівняльний;
– конкретно-історичний;
– систематичний,
– логічний.
Діалектичний метод базується на матеріалістичному розумінні історії, суть якого полягає в тому, що вивчення історії розвитку суспільства, держави і права повинно виходити з матеріальних умов життя суспільства. Тобто основою, базисом, життя суспільства є виробничі відносини, а держава і право відносяться до надбудови і не мають власної історії.
Лише завдяки виникненню і розвитку економічних відносин стало можливим виникнення і розвиток таких явищ як релігія, держава і право, які є тісно пов'язаними між собою. Людство перебуває в постійному русі, тобто не є статистичним. Одні вчені вважають, що він іде по колу, інші по висхідній лінії, спіралі. Рушійною силою розвитку людства є боротьба добра і зла, прогресивного та відсталого, а також в певній мірі і класова.
Щоб пізнати об'єктивні закономірності, необхідно, використовуючи порівняльно-історичний метод, виявити загальне й особливе в розвитку різних держав або систем права. Лише тоді історія держави і права зарубіжних країн постане перед нами не як безкрайній калейдоскоп дат, подій та інститутів, а як закономірна зміна певних державних форм і систем права, властивих усім народам, які знаходяться на тій чи іншій стадії розвитку.
Лише на такій основі і з'явиться можливість для глибокого всебічного вивчення історії держави і права зарубіжних країн.
Використання порівняльного методу дає можливість викласти матеріал не за окремими країнами чи державами, а узагальнено, групуючи його за державно-правовими інститутами, у межах певного періоду або регіону. Такий метод набуває особливої переваги при висвітленні історії держави і права Стародавнього світу і Середньовіччя.
Конкретно-історичний підхід передбачає розгляд державно-правових явищ в тих особливих умовах, в яких вони склались і отримали свій розвиток. Тобто дослідження державно-правових явищ відбувається у тому соціальному середовищі, яке обумовило своєрідність, а в ряді випадків й унікальність тієї чи іншої держави або ж правової системи.
Оскільки держава і права вже на початкових ступенях свого розвитку – це доволі складні соціальні утворення, в історико-правових дослідженнях важливий ефект дає системний аналіз, за допомогою якого можливо виділити із всієї сукупності державно-правових явищ окремі її елементи, в яких найбільш яскраво відображаються істотні ознаки або ж, навпаки, неповторні особливості конкретних держав або правових систем.
Логічний метод дослідження передбачає вивчення історичного процесу в абстрактній та теоретичній послідовності, звільненій від випадковостей, несуттєвого, незакономірного.
Як свідчить досвід викладу історії держави і права зарубіжних країн, значні труднощі виникають, коли доводиться описувати структуру центральних органів влади і управління якоїсь окремої держави, організацію її місцевого апарату, судову систему тощо. Ще складнішими бувають спроби пояснити й зрозуміти еволюцію державного ладу, показати зміни, які тут відбуваються.
Вирішити ці проблеми й уникнути труднощів можна за допомогою схем державного устрою чи державно-правового розвитку. Чіткість, ясність, систематизація, навіть, певний аналіз – такі можливості дає побудова схем для відображення інститутів держави і права.
5. ПЕРІОДИЗАЦІЯ КУРСУ "ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАН"
Навчити осмисленому розумінню державно-правових явищ і інститутів, вмінню бачити їх у взаємодії, суперечливому розвитку можна лише спираючись на науково-обгрунтовану періодизацію історії держави і права зарубіжних країн шляхом поділу всього державно-правового матеріалу на періоди або етапи, в межах яких розкривається єдина, загальна для всіх держав закономірність.
Методологічно вірно побудована періодизація допомагає узагальнити попередній шлях державно-правового розвитку, краще зрозуміти сутність теперішньої його стадії та накреслити перспективи подальшого розвитку держави і права.
На жаль, проблема періодизації ще досі не отримала остаточного вирішення.
Свого часу в основу періодизації історичного розвитку людства вже намагалися покласти і місце знаходження столиці, і перелік династій, що правили в державі, і класову боротьбу й інші критерії. Вельми поширеною, а з часом і єдиною в радянські часи, стала періодизація, критерієм якої було марксистське вчення про суспільно-економічні формації.
Відмова від марксистсько-ленінських догм призвела до того, що поняття суспільно-економічної формації було відкинуте. На зміну прийшла періодизація, яка виникла ще у XVІІІ ст. і була популярною серед істориків. У її основу покладено критерій часу: стародавня історія, середньовічна історія, нова історія і з урахуванням сучасності – новітня історія.
Проте ця проста і зручна, на перший погляд, періодизація має істотні вади. Адже вона побудована на європейській історії і тому зовсім не відповідає розвиткові держави і права країн Азії, Африки або Латинської Америки. Повністю ігнорує вона і соціальні критерії. Тому, беручи за основу таку періодизацію, доводиться доповнювати її такими категоріями, як рабовласництво, феодалізм, буржуазне суспільство тощо, а також зважати на серйозну своєрідність і особливості державно-правового розвитку Китаю, Індії, Японії та інших країн Сходу.


ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Історія держави і права зарубіжних країн – це наука, яка вивчає загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права різних країн в процесі їх конкретно-історичного розвитку. Ця дисципліна досліджує право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення у конкретних умовах окремих держав.
2. У курсі "Історія держави і права зарубіжних країн" розглядаються організація влади, державний устрій і становище в ньому особистості, а також первісні основи юриспруденції деяких держав давнини; прослідковується зв'язок права з іншими соціальними нормами, їх вплив на юридичний побут давніх цивілізацій.
3. Знання політичних систем, законів минулого підносить правову культуру, розвиває правосвідомість, дає можливість краще зрозуміти значення державно-правових інститутів у житті суспільства. Таким чином, завданнями курсу "Історія держави і права зарубіжних країн" є:
– загальна підготовка студентів у питаннях держави і права, вироблення в них особливого юридичного мислення, необхідного для засвоєння та застосування права;
– створення необхідних передумов для найкращого засвоєння таких дисциплін, як теорія держави і права, історія політичних вчень, державне та міжнародне право, а також інших юридичних дисциплін, включаючи цивільне, кримінальне право і процес;
– сприяння формуванню наукового підходу до процесів, які відбуваються в іншій країні і в усьому світі;
– розвиток вміння вірно і гуманно оцінювати поведінку людей, які за своїм волевиявленням або випадково стали об'єктом чи суб'єктом державно-правової діяльності.
4. Наукове пізнання в галузі історії держави і права зарубіжних країн не зводиться лише до опису фактів та подій історичного минулого, а й передбачає теоретичне та концептуальне осмислення цих фактів. Це неможливо здійснити без використання філософських та спеціальних наукових методів дослідження. Сучасна світова наука включає широкий діапазон методів, за допомогою яких з різних позицій пояснює історичні процеси розвитку держави і права. Серед них можна виділити такі:
– діалектичний;
– порівняльний;
– конкретно-історичний;
– систематичний,
– логічний.
5. Курс історії держави і права зарубіжних країн має важливе значення для підготовки правознавців. Його основною метою е ознайомлення студентів із загальними закономірностями виникнення та розвитку держав, найважливішими історико-правовими і політичними фактами в житті зарубіжних країн, юридичною термінологією та із світовими пам'ятками юридичної культури.
6. Історія держави і права зарубіжних країн дає також ключ до розуміння проблем державотворення та основних закономірностей розвитку сучасних держав. Особливого значення дослідження проблем історії держави і права зарубіжних країн набуває в часи переосмислення традиційних, заідеологізованих підходів до державних інститутів минулих часів та до оцінки найвидатніших пам'яток світової правової спадщини. Таким чином, цей курс сприяє загальному розвиткові студентів, формуванню їх правосвідомості, політичної та правової культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Глиняний В. П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Істина, 2005. – 768 с.
2. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2004. – 616 с.
3. Омельченко І. К., Сорокін О. В., Череватий В. В. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник К.: Ін-т держави і права
ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – 136 с.
4. Страхов М. М. історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. – Харків: Право, 2001. – 416 с.
5. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 400 с.
6. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 630 с.
7. Шевченко О. О. історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Вентурі, 1997. – 304 с.