Кр СТАНОВЛЕННЯ БУРЖУАЗНОГО ПРАВА В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ТА США.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Історія держави та права зарубіжних країн"
на тему:
СТАНОВЛЕННЯ БУРЖУАЗНОГО ПРАВА ЯК ПРАВА НОВОГО ТИПУ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ТА США


ПЛАН

Вступ 3
1. Роль буржуазних революцій XVІІІ-XІX ст. ст. 4
2. Принципи та характерні риси нового права: індивідуалізм,
свобода, законність, верховенство права та закону 9
3. Становлення світових буржуазних правових систем
(англо-американська, романо-германська) 12
Висновки 19
Список використаної літератури 21

ВСТУП
Суспільство Нового часу поряд з державою зумовило появу права якісно нового типу. Важливу роль у його становленні відіграли англійська (XVІІ ст.) та французька (XVІІІ ст.) революції, які були серйозним випробуванням на міцність правової надбудови, що залишилася від середньовіччя.
Поклавши початок перевороту в галузі економіки й політико-державних структур, вони започаткували новий правовий порядок, котрий грунтувався на визнанні загальної рівності всіх людей від народження, рівності всіх перед законом – принципах, які було покладено в основу нового, юридичного світогляду.
Оскільки цей правопорядок був зумовлений якісно новими суспільними відносинами – відносинами буржуазними, то й право нового типу І стало визначатися як право буржуазне.
Отже, у наданій контрольній роботі, присвяченій становленню буржуазного права як права нового типу в країнах Західної Європи та США, вирішуються такі завдання:
– визначити роль буржуазних революцій XVІІІ-XІX ст. ст.;
– з'ясувати принципи та характерні риси нового права (індивідуалізм, свобода, законність, верховенство права та закону);
– становлення світових буржуазних правових систем (англо-американської і романо-германської).


1. РОЛЬ БУРЖУАЗНИХ РЕВОЛЮЦІЙ XVІІІ-XІX ст.ст.
Буржуазні революції руйнували феодальні виробничі відносини, утворювали сприятливі умови для розвитку більш прогресивних для того часу капіталістичних відносин. Від розмаху і рішучості революції залежали не лише її безпосередні кінцеві результати, а й увесь наступний соціально-економічний і політичний розвиток тієї чи іншої країни.
Французька буржуазна революція 1789-1794 р.р. у цьому відношенні була зразком найбільш радикального буржуазного перевороту. Вона рішуче розв'язала проблеми, що стояли перед нею, завдала нищівного удару по основах феодалізму. Французька революція стала класичним прикладом завершеного буржуазного перевороту.
У своєму розвитку революція 1789-1794 р.р. пройшла всі стадії і досягла найвищої точки в період якобінської диктатури. Завдяки зусиллям якобінців вона домоглася буржуазно-демократичного вирішення аграрного питання, переходу до більш високого способу виробництва, до вільного селянського землеволодіння.
Велика французька буржуазна революція була народною революцією, її головною рушійною силою виступали селяни та низи міста. Активна участь народних мас надала їй тієї широчіні й розмаху, якими вона відрізнялася від інших буржуазних революцій. Завдяки цьому французька революція виявилася здатною до найдемократичнішого вирішення питання переходу від феодалізму до капіталізму, змогла, хоча й "плебейськими методами", знищити феодальний суспільний лад.
Французька революція:
– започаткувала період перемоги і закріплення капіталізму в передових країнах Європи;
– вийшла за національні рамки і мала міжнародний характер;
– дала всьому світові такі підвалини буржуазної демократії, буржуазної свободи, які вже не можна було усунути;
– відкрила нову епоху в історії людства.
Проте навіть така радикальна революція, як французька, не привела відразу до повної перемоги буржуазних відносин, до остаточної перемоги буржуазного ладу. Наступна історія Франції розкриває суть цієї загальної закономірності всіх буржуазних революцій.
Англійська буржуазна революція, яка розвивалася на основі компромісу між буржуазією і новим дворянством, зумовила у такий спосіб своєрідність буржуазного ладу, що встановився внаслідок її перемоги. Ця революція не була такою радикальною, як французька. Тут не було періоду, аналогічного якобінській диктатурі у Франції, остаточно завдання революції не були розв'язані, а тому революція не була доведена до кінця. В результаті в Англії утворився буржуазний лад з численними пережитками феодальних відносин.
У суспільному ладі це виявилося в тому, що аграрне питання не було вирішене. Секвестр і наступний розпродаж земель корони, зрадників-дворян і церкви на початку революції провадилися винятково в інтересах нового дворянства, яке обуржуазилося.
Помірний, консервативний характер аграрних перетворень революції дістав прояв і в тому, що акт 1646 р., який скасував "рицарське держання", ленну залежність нового дворянства від корони, надаючи йому буржуазного права власності на землю, зовсім не захищав земельні права основної маси англійського селянства – копігольдерів. Відмова англійському селянству в буржуазному праві власності на землю мала для нього згубні наслідки. Було створено легальну основу для зігнання селян із землі та експропріації їх як класу. І справді, згодом селянство як клас в Англії повністю зникає. Його місце посідають орендарі і сільськогосподарські робітники.
На основі компромісу вирішувалося й питання про владу, яку буржуазії Англії довелося ділити з феодальними силами.
Падіння протекторату посилило прагнення буржуазії і нового дворянства повернутися до традиційних для Англії форм управління, а тому прискорило оформлення їх союзу з феодальним дворянством. Англійська буржуазія і джентрі були більш схильні до компромісу зі своїми супротивниками, ніж до їх радикального усунення. Все це проявилося у реставрації Стюартів у 1660 р.
Реставрація монархії призвела до відновлення палати лордів, таємної ради, Англіканської Церкви, а також старої виборчої системи. Проте внутрішня і зовнішня політика Стюартів і особливо прагнення Якова ІІ відновити в Англії абсолютизм і католицтво, викликали гостре незадоволення не лише буржуазії, а й земельної аристократії.
Результатом цього конфлікту став переворот 1688 р., коли на англійський престол був запрошений парламентом Вільгельм ІІІ Оранський, чоловік дочки Якова ІІ – Марії. Переворот 1688 р., який дістав назву "славної революції", був виявом компромісу між буржуазією і земельною аристократією.
Буржуазна революція у Північній Америці звільнила американський народ від колоніального гніту, скасувала феодальні пережитки і нашарування, створила сприятливі умови для зміцнення і розвитку буржуазних відносин. Війна за незалежність у Північній Америці була визвольною і революційною. Вона стала важливим етапом у загальній боротьбі буржуазії проти феодалізму, винятковою подією в соціальному прогресі людства.
Американська революція, у ході якої вперше виникла ідея єдиної демократичної республіки, де була проголошена перша декларація прав людини, стала зразком для інших країн, особливо для Латинської Америки.
Сильний вплив ідей та організаційних форм американської революції зазнала Франція. Так, якобінці у своїй Декларації прав людини і громадянина 1793 р. відтворили положення Декларації незалежності США про право народу на повстання. Прообразом революційних комітетів якобінської диктатури були комітети безпеки періоду війни за незалежність.
Разом з тим, щоб дати правильну оцінку буржуазній революції в Північній Америці, необхідно враховувати, що вона повинна була розв'язати два завдання: політичне і соціально-економічне.
Перше з них – політичне – було розв'язане повністю. Перемога в тривалій і тяжкій війні за незалежність звільнила американців від колоніального гноблення. Замість колишніх тринадцяти англійських колоній виникла незалежна буржуазна держава, встановилася республіканська форма правління. Декларація незалежності проголосила, а Статті конфедерації і Конституція 1787 р. юридично оформили утворення нової суверенної держави – Сполучених Штатів Америки.
Проте соціально-економічне завдання в цій революції до кінця не було розв'язане, і тому утворилося буржуазне суспільство з пережитками докапіталістичних форм експлуатації. Якщо з феодально-абсолютистською спадщиною було покінчено раз і назавжди, то проблема плантаційного рабства залишилася непорушною, що робило американську революцію незавершеною з погляду повної перемоги буржуазного суспільного ладу.
У Німеччині буржуазна революція 1848-1849 р.р. зазнала поразки. Тому ні економічні, ні політичні завдання революції не були розв'язані. Економічний результат цієї поразки – збереження великого поміщицького землеволодіння, що зуміло пристосуватися до буржуазного розвитку Німеччини, надовго зберегти свої напівфеодальні риси.
Таким чином, перемога нових буржуазних відносин у сільському господарстві Німеччини була не результатом революційного повалення феодалізму, а наслідком вельми повільного, болісного для селянства переростання кріпосництва в кабалу і капіталістичну експлуатацію на землях поміщиків-юнкерів. Такий "прусський шлях" розвитку капіталізму в сільському господарстві характеризувався тим, що кріпосницьке поміщицьке господарство повільно переростало в буржуазне, засуджуючи селянство на злидні і зубожіння.
Необхідною умовою розвитку капіталізму в Німеччині стало об'єднання країни. Об'єктивно можливими були два шляхи. Перший, за який настійно боролася передова частина німецького робітничого класу, – революційна боротьба народних мас з метою об'єднання країни в межах єдиної демократичної республіки.
Прикладом такого шляху була революція 1848-1849 р.р. Проте її поразка зробила цей шлях неможливим. Переміг другий шлях – контрреволюційний, шлях династичних воєн з метою об'єднання Німеччини під головуванням якоїсь монархічної держави.
Порівняння результатів буржуазних революцій в Англії, Франції, Німеччині і Північній Америці дає змогу зробити деякі висновки.
Характер революції, її розмах і рішучість визначали своєрідність і особливості не лише наступного розвитку капіталізму, а й самого становлення буржуазної державності, шляхи і форми, в яких відбувався цей процес. Там, де революція набувала радикального характеру, де буржуазії вдавалося повністю захопити владу, утверджувався республіканський устрій. У країнах, де буржуазія діяла і боролася на умовах компромісу з тими чи іншими феодальними силами, де буржуазії не вдалося зовсім усунути феодальний клас від влади, виникала конституційна монархія.
2. ПРИНЦИПИ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ НОВОГО ПРАВА: ІНДИВІДУАЛІЗМ, СВОБОДА, ЗАКОННІСТЬ, ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ТА ЗАКОНУ
Буржуазне право виникає разом із становленням буржуазної держави і розвивається як логічне і пряме продовження існуючих раніше систем рабовласницького і феодального права. Відкидалися лише ті частини попереднього права, які ставали на перешкоді економічним і політичним інтересам буржуазії. Ступінь правонаступництва буржуазного і дореволюційного права (римського, звичаєвого, міського) була різною в окремих країнах, але ніде старі правові системи не були знищені повністю. Якась їх частина увійшла до буржуазного права, трансформувалась у його норми.
На момент свого зародження буржуазне право мало прогресивне значення, означало великий прогрес в історії людства. Воно юридично закріплювало зміну феодальних відносин більш передовими на той час – буржуазними. Утвердження права буржуазного типу супроводжувалося ліквідацією середньовічних обмежень, скасуванням станових привілеїв, феодальної залежності селянства, цехової організації тощо. Відкидаючи феодальний партикуляризм, буржуазне право народжувалося в усіх країнах у вигляді національних правових систем.
Центральне місце в буржуазних правових системах було відведено особі, а тому права людини проголошувалися як невідчужувані і священні. А серед принципів буржуазного права важливу роль відіграла рівність, оскільки юридична рівність ставала однією з основних умов функціонування самої капіталістичної системи господарства.
Ще один принцип – принцип індивідуалізму, що відображав розкріпачення особистості, її звільнення від корпоративних, станових та інших феодальних пут. Це знайшло своє вираження вже в перших конституційних та інших законодавчих актах французької революції, і насамперед у Декларації прав людини і громадянина 1789 р., де головним суб'єктом права стає людина, особистість, а не станово-корпоративні утворення. Звідси й права людини в самих юридичних документах стали розглядатись як природні, священні та невідчужувані. Своєю чергою, вони підкріплювалися низкою прав громадянина в публічній та приватній сферах
Не менш важливим принципом буржуазного права була свобода: вона виступала як складовий елемент громадянського суспільства із властивими йому свободою підприємництва, свободою торгівлі, свободою конкуренції й інших економічних і соціальних свобод, які, своєю чергою, були неможливими без свободи політичної;
Буржуазія прагнула створити суспільство, яке базується на правопорядку. Вона потребувала стабільності. Тому ще одним основним принципом буржуазного права, пов'язаним не тільки із сферою здійснення політичних і особистих прав громадян, але і сферою економічного обороту, був принцип законності.
Принцип "верховенства права" і "верховенства закону". На відміну від попередньої епохи, коли право народжувалося в основному не з настанов держави, а з реально існуючих і таких, що визнавалися самим суспільством, відносин, у Новий час право, зберігаючи загальнолюдську цінність (це знаходить вираження у доктрині "верховенства права"), виступає переважно як припис державних органів.
У процесі свого становлення буржуазне право набуло таких рис.
По-перше, буржуазне право виникло не на порожньому місці. Воно формувалося на підвалинах дореволюційних правових систем, які функціонували в суспільстві, котре вже знало і відносини приватної власності, і ринкові відносини, і доволі високий рівень юридичної техніки. Тому значна частина норм середньовічного права увійшла в оновленому вигляді до нового права, а відмова в ході буржуазних революцій і в подальшому від норм "старого права" відбувалася головним чином стосовно тієї його частини, яка суперечила економічним та політичним потребам капіталізму й ускладнювала еволюцію самої правової системи.
По-друге, буржуазне право виникало у вигляді інтегрованих національних правових систем. Використовуючи правову спадщину минулої епохи, буржуазне право рішуче відкидало ті її частини, котрі ставали на заваді економічним та політичним інтересам буржуазії. Такими були насамперед роз'єднаність і феодальний партикуляризм, які базувалися на станових, регіональних, митних та інших бар'єрах. Руйнуючи їх, буржуазні відносини призвели до виникнення не лише національних держав, але й національних правових систем.
По-третє, правова система, яка складалася, набувала нової якості, нового способу свого існування: систему законодавства й систему права, що у зародковому вигляді були присутні у станово-кастовому суспільстві. Особливе системоутворююче значення у формуванні нового права мало законодавство. Стаючи основним джерелом права, саме воно, а не засоби саморегуляції, стає стрижнем правової системи.
По-четверте, організаційне оформлення галузей права. Поряд з такими "старими" галузями права, як цивільне та кримінальне, виникають нові, наприклад, конституційне (державне) право, що, незважаючи на свою молодість, стає свого роду ядром у національних правових системах.
Процес виникнення буржуазного права, форми його утворення визначалися характером і особливостями буржуазних революцій. Звідси й певна своєрідність виникнення та розвитку буржуазного права в окремих країнах, а також різна ступінь правонаступництва. Темпи оновлення і перебудови правової системи багато в чому залежали і від конкретних історичних умов різних країн, і від характеру буржуазних революцій.
Там, де конфлікт між інтересами буржуазії і феодальним правом набирав найбільш гострих форм, де в боротьбу з відживаючим феодальним правопорядком активно включалися народні маси, зміна середньовічної правової системи буржуазним правом відбувалася шляхом докорінного зламу старого феодального права і натомість утвердженням нового буржуазного права.
Там, де революція не привела безпосередньо до політичного панування буржуазії, де буржуазія йшла до влади довгим шляхом – через компроміси з земельними власниками, – народження буржуазного права відбувалося через пристосування старих феодальних інститутів до нових суспільних відносин і буржуазне право тривалий час зберігало елементи дореволюційної правової системи.
Найбільш послідовно ці відмінності можна простежити за двома різними за характером революціями загальноєвропейського масштабу – англійській і французькій, що й визначило становлення двох різних правових систем: континентальної (романо-германської) і англосаксонської (англо-американської).
3. СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВИХ БУРЖУАЗНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ (АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКА, РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА)
Подальший розвиток буржуазних і капіталістичних відносин через поширення ринково-економічних зв'язків по всьому світу призвів до інтернаціоналізації не лише економічного, а й правового життя. Однією з перших стала проявлятися тенденція подолання колишньої самоізоляції правових систем різних країн, посилення їх взаємодії, інтеграції та створення світових правових сімей.
Взаємодія правових систем набула різноманітних форм. Вона здійснювалася шляхом:
а) широкої рецепції (запозичення) національних правових систем в цілому;
б) насильницького впровадження іноземного права;
в) трансплантації принципів права одних країн у правові системи інших країн.
Як відомо, певні умови для інтернаціоналізації права склалися вже у середні віки, проте їх остаточне утворення пов'язане саме з процесом ствердження панування капіталізму в Англії і Франції, перетворенням їх у найбільші колоніальні держави світу. На цій базі виникають дві великі групи держав, правові системи яких склали так звані "правові сім'ї" або "правові системи світу" й дістали назви англосаксонської (острівної) та континентальної.
Процес створення англосаксонської (англо-американської) правової сім'ї тісно пов'язаний з колоніальною політикою. Оскільки зміст і форма англійського права були складними й недоступними для більш-менш широкого сприйняття в інших країнах світу, англосаксонська правова сім'я перетворилася у світову систему не в результаті рецепції, а шляхом трансплантації або насильницького впровадження основ англійського права в ході колоніальної експансії.
Трансплантації англійського права сприяли дві судові доктрини, які з'явилися на початкових стадіях англійської колоніальної експансії. Відповідно до першої з цих доктрин англієць, котрий вирушає за кордон, "бере з собою" англійське право. У такий спосіб англійський суд нібито гарантував англійцеві, який знаходився в англійських колоніях ("за морями"), збереження всіх свобод і демократичних інститутів, що існували в самій метрополії.
Відповідно до другої доктрини, сформульованої в 1693 р., у випадку освоєння англійцями "незаселених" земель місцеве індійське й інше туземне населення не повинно було прийматись як "цивілізоване". У цих колоніях вважалися чинними всі закони Англії. Термін "закони Англії" у колоніальній практиці включав не лише статути, але й "загальне право" і "право справедливості", тобто прецедентне право, що запроваджувалися в судах, створюваних англійськими колоністами.
Уведення в дію положень англійського права в колоніях переселенців здійснювалося не тільки на основі зазначених судових доктрин, але й шляхом видання спеціальних королівських хартій, а також законів парламенту. Спеціальними актами англійське право було уведене в північноамериканських колоніях, пізніше поширилося на Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Південну Африку, на базі яких згодом оформилися англійські домініони. Нормативними актами королів англійське право впроваджувалося "згори" і в нових колоніях в Азії та в Океанії.
Як правило, англійці не знищували цілком у колоніях традиційне місцеве право (наприклад, індуське, мусульманське, звичаєве), а визначали за допомогою англійського законодавства чи колоніальної влади межі його застосування. Це призвело до виникнення своєрідних змішаних правових систем, що складалися з елементів англійського та місцевого права.
До країн з такою правовою системою можна віднести і США, право яких, при всіх його генетичних зв'язках і структурній подібності до англійського права, в ході історичного розвитку набуло своєрідних рис.
1. Воно не сприйняло деякі англійські судові рішення, що мали суто середньовічне походження (у галузі земельної власності, спадкування тощо). У той же час в американському праві зародилося чимало нових прецедентів (наприклад, у праві корпорацій, договірному праві), орієнтованих на саморегулювальні сили в економіці. Прецедентне право США починає відіграти самостійну роль у системі загального права, тому багато західних юристів вважають за необхідне розрізняти дві системи загального (прецедентного) права – англійську та американську.
2. Норми загального права в його буквальному, суто англійському розумінні, застосовувались американськими судами в порівняно обмежених сферах (наприклад, при розгляді зобов'язань із заподіяння шкоди). Проте загальне право у широкому розумінні, як "право, створене суддями", займало важливе місце у правовій системі США. Воно виступало й виступає не стільки як сукупність прецедентів, скільки як своєрідний суддівський метод регулювання суспільних відносин, як особливий стиль юридичного мислення, для котрого притаманний високий ступінь правотворчої активності судів.
3. На відміну від англійського загального права, де діє суворе правило прецеденту, загальне право у США створювалось як гнучка і здатна до змін система. Суди федерації і штатів керувалися рішеннями, винесеними більш високою інстанцією, але не вважали себе зв'язаними у своїх власних рішеннях.
4. Казуальний характер права, що складалося "від справи до справи", успадкований американським суспільством ще від колоніальної епохи, в США ХІХ-ХХ ст.ст. проявився значно сильніше, ніж в Англії – "родоначальниці" прецедентного права.
5. На відміну від Англії, в США загальне право не стало єдиним для всієї країни і має істотні відмінності у штатах. З формально-логічної точки зору, загальне право в США ніколи не було загальним, оскільки воно застосовувалося в різних штатах диференційовано, по-різному конкретизувалося в судовій практиці.
Таким чином, англосаксонське право було суттєво доповнене американським, що в подальшому зумовило появу більш вдалої назви цієї правової сім'ї – англо-американської.
При наявності певних особливостях їй притаманні такі риси:
– визнання верховенства права, а не закону. Для цієї системи не характерна наявність кодифікацій як засобу галузевої організації правових норм. Останні виступають не стільки у вигляді загальної й абстрактної норми поведінки, скільки у способі вирішення судових позовів;
– важливе місце посідає прецедентне, суддівське право, для якого процесуальні моменти самого ведення судових справ (пред'явлення й оцінка доказів, заслуховування показань свідків) часто мають більше значення, ніж з'ясування істини;
– право має процедурний і казуальний характер, а не законодавчий і системно-логічний;
– відмова від широкої рецепції римського права в цій системі як результат має багато юридичних конструкцій і термінів;
– відсутній ії розподіл на публічне і приватне право.
На відміну від англо-американської, континентальна правова сім'я формувалася під безпосереднім впливом правової системи Франції, особливо наполеонівських кодификацій, здійснених ще на початку ХІХ ст.
Спочатку ця сім'я містила правові системи ряду країн європейського континенту, які успадкували основні поняття, конструкції, а також загальний дух римського права. До цієї сім'ї належали правові системи таких "романських" держав, як Франція, Голландія, Бельгія, Іспанія, Італія, а також Німеччина. Німецький фактор, що відбив синтез варварського (німецького) і римського права, став настільки істотним, що сама континентальна система стала називатися романо-германською правовою сім'єю.
Континентальна система права у своєму розвитку рано вийшла за межі європейського континенту. Через уплив римсько-іспанських правових традицій її вже в XІX ст. сприйняли практично всі латиноамериканські держави, де рецепція французького і римського права була особливо глибокою. Основні елементи структури й окремі положення континентальної системи були трансплантовані в XІX і на початку XX ст. у численні африканські та азіатські колонії Франції, Бельгії, Голландії, Німеччини. У другій половині XX ст., коли ці колонії втримали незалежність, їх правові системи виявилися "прив'язаними" в романо-германській правовій сім'ї.
Романо-германська (континентальна) правова сім'я має низку структурних і техніко-юридичних особливостей, які сягають римського права і середньовічних правових традицій.
По-перше, у створенні права держав цієї групи вирішальну роль відіграла не судова практика, а законодавчі й інші нормативні акти королів, у тому числі засновані на римському праві. Буржуазні революції сприяли подальшому зростанню авторитету закону, який перетворився в головне джерело права й інструмент створення єдиного національного правового порядку.
У країнах континентальної системи склалися спеціальні юридичні конструкції, що забезпечують визнання верховенства закону. Закон розглядався тут як акт верховної влади, наділений правом встановлювати норми, що мають вищу юридичну силу. На законі стала грунтуватися й ієрархія всіх підпорядкованих і нижчих за своєю правовою силою нормативних актів.
З формально-юридичної точки зору, в континентальній системі будь-яке рішення суду повинно було грунтуватися на писаному праві, на законі, а не на попередніх судових рішеннях. Судді в межах континентальної системи могли лише застосовувати право, а не оспорювати його, як це робили їх англійські колеги.
По-друге, іншою специфічною рисою континентальної правової сім'ї є кодифікованість його законодавства, що розглядалась як необхідна умова галузевої організації правових норм. Кодекси, на думку юристів ХІХ ст., повинні були чітко розмежовувати заборонене і дозволене.
По-третє, континентальна правова сім'я відрізняється від англосаксонської не лише своїми формами, але й внутрішнім змістом, структурою, юридичною технікою. Правова норма розглядається як абстрактне розпорядження, вище правило поведінки для громадян і державних органів. Чимало структурних особливостей права континентальної системи породжені рецепцією римського права.
По-четверте, пристосування римського права до умов нової епохи виявилося у розподілі права на публічне і приватне. Перше пов'язане з публічним, суспільним інтересом, поєднуючи приватних осіб під егідою державної влади в єдиний колектив "заради блага всього суспільства". Друге зорієнтоване на окремих індивідів і пов'язує приватних осіб у процесі захисту своїх особистих інтересів, у тому числі від державного втручання.
Таким чином, інтернаціоналізація правового життя різних країн і народів привела до структурування національних правових систем, групування їх навколо найбільш впливових держав та формування світових правових спільнот – сімей права.
На рубежі ХІХ-ХХ ст.ст. весь світ, по суті, був поділений на чотири основні правові сім'ї: далекосхідна (китайсько-японська), мусульманська, англо-американська та романо-германська. Якщо перші дві виникли, як відомо, ще в ранньому середньовіччі на ідеологічно-релігійних засадах, то останні дві були передусім відповіддю на економічні потреби нового суспільства.
Утвердження панування капіталізму в західних країнах зумовили тенденції правового розвитку, не властиві попередньому, буржуазному і періодові епохи громадянського суспільства. Новий стан суспільства, зберігаючи "каркас" права, основи котрого були закладені під час буржуазних революцій, спричинив видозміну деяких його сутнісних та формальних якостей.


ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Буржуазне право виникло разом із становленням буржуазної держави і розвивалося як логічне і пряме продовження існуючих раніше систем рабовласницького і феодального права.
2. На момент свого зародження буржуазне право мало прогресивне значення, означало великий прогрес в історії людства. Воно юридично закріплювало зміну феодальних відносин більш передовими на той час – буржуазними. Утвердження права буржуазного типу супроводжувалося ліквідацією середньовічних обмежень, скасуванням станових привілеїв, феодальної залежності селянства, цехової організації тощо.
3. Центральне місце в буржуазних правових системах було відведено особі, а тому права людини проголошувалися як невідчужувані і священні. А серед принципів буржуазного права важливу роль відіграла рівність, оскільки юридична рівність ставала однією з основних умов функціонування самої капіталістичної системи господарства.
4. Процес виникнення буржуазного права, форми його утворення визначалися характером і особливостями буржуазних революцій. Звідси й певні відмінності у виникненні та розвитку буржуазного права в окремих країнах.
5. Найбільш послідовно ці відмінності можна простежити за двома різними за характером революціями загальноєвропейського масштабу – англійській і французькій, що й визначило становлення двох різних правових систем: континентальної (романо-германської) і англосаксонської (англо-американської).
6. Англосаксонська (англо-американська) система буржуазного права набула великого поширення завдяки активності колоніальної політики Англії. Ще на початку англійської колоніальної експансії були вироблені судові доктрини, згідно з якими на захоплених заморських землях діяли всі "закони Англії", як статути, так і прецедентне право, котре запроваджувалося в судах, що утворювалися англійськими колоністами.
7. Введення англійського права в колоніях відбувалося також шляхом видання спеціальних королівських хартій, наказів у Раді, парламентських законів. Спеціальними актами англійське право було введене в північноамериканський колоніях, пізніше – в Канаді (крім Квебека), Австралії, Новій Зеландії, Південній Африці, в нових колоніях в Азії та Океанії. Англійське право було покладено в основу кодифікацій окремих галузей права, які були проведені в деяких колоніях.
8. Як і раніше, англійське право зберігало свої позиції в США. У багатьох штатах джерелом права визнавались англійські статути і "загальне право". Проте на відміну від Англії провадилися роботи з метою систематизації і кодифікації права.
9. Континентальна (романо-германська) система буржуазного права створювалася під безпосереднім впливом наполеонівської кодифікації, яка була проведена на початку XІX ст. Вплив кодексів Наполеона в країнах континентальної Європи і Латинської Америки визначався не лише тим, що в них знайшли своє найточніше відображення потреби буржуазного суспільства, але й тим, що в цих країнах завдяки рецепції римського права, яка мала там місце за часів Середньовіччя, а також мовної близькості склалася єдина романська основа. Під впливом кодексів Наполеона в цих країнах остаточно утвердилося кодифіковане право, був сприйнятий розподіл права на публічне і приватне.
10. У країнах континентальної (романо-германської) системи права утвердилася ідея зверхності закону (а не права). Тут слідом за Францією саме закон було визнано основним джерелом права, судовий прецедент було відкинуто як самостійне джерело права.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Глиняний В. П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Істина, 2005. – 768 с.
2. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2004. – 616 с.
3. Омельченко І. К., Сорокін О. В., Череватий В. В. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – 136 с.
4. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. – Харків: Право, 2001. – 416 с.
5. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 400 с.
6. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 630 с.