Р КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА.

РЕФЕРАТ
з дисципліна "Історія держави і права України"
на тему:
КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА: ОСНОВНІ ІДЕЇ ТА МОЖЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЯК ДЕРЖАВНОГО ДОКУМЕНТА

ПЛАН

Вступ 3
1. Пилип Орлик та історичні умови в Україні на початку XVІІІ ст. 5
2. Загальна характеристика Конституції Пилипа Орлика 7
3. Вплив Конституції Пилипа Орлика на законотворчу діяльність
в сучасній Україні 13
Висновки 16
Список використаної літератури 17

ВСТУП

У часи Київської Русі, Галицько-Волинської та Литовсько-Руської держави організація державної влади в Україні базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права.
Гетьманська держава вже характеризується появою актів, які мали певне конституційне значення. До них можна віднести договори Богдана Хмельницького та Івана Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною та Москвою.
5 квітня 1710 р. у м. Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького. У вітчизняній літературі цей акт отримав назву "Конституція Пилипа Орлика".
Документ було написано під сильним впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин (природних прав, розподілу влади тощо) і передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу розподілу влад (законодавча влада мала належати Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні радники від усіх полків" та "посли від Низового Війська Запорозького"; виконавча - Гетьману, а судова - Генеральному Суду).
Конституція, в якій гармонійно поєднувались інтереси гетьманської влади і козацької старшини, як провідної верстви в Україні, була в той же час маніфестом державної волі українського народу, пам'ятником української державно-політичної думки [2, с. 41].
На жаль, положення цього документу не були реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 р.
Отже, основною метою наданого реферату є розгляд основних рис і змісту Конституції Пилипа Орлика, з якої бере початок розвиток ідеї українського конституціоналізму.
При написанні реферату були використані роботи О. М. Апановича, В. В. Кравченка, Б. Д. Крупницького, С. Л. Лисенка, П. Музиченка,
А. Г. Слюсаренка, М. В. Томенка, В. П. Шевчука, М. Г. Тараненка.


1. ПИЛИП ОРЛИК ТА ІСТОРИЧНІ УМОВИ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ XVІІІ ст.

Після невдалої спроби гетьмана І. Мазепи за допомогою шведського короля Карла XІІ здобути волю і відновити державну самостійність України Петро І розпочав особливо активний наступ на українську державність [8, с. 132].
Встановивши жорстокий терор на українських землях, без жалю розправляючись з "мазопинцями", Петро І "організовує" у Глухові "обрання" нового гетьмана І. Скоропадського, який слухняно виконував усі царські вказівки.
Проводячи політику обмеження старшинського самоврядування, гетьманської влади, Петро І призначив у 1709 р. при гетьмані свого резидента (в наступному році - двох) для контролю за економічною, фінансовою, військовою і зовнішньополітичною діяльністю гетьманського уряду.
У травні 1722 р., ще за життя гетьмана І. Скоропадського, згідно з царським маніфестом було створено так звану Малоросійську колегію - центральний орган державного управління у справах Лівобережної України. Місцем її розташування було обрано місто Глухів. Президентом колегії царський уряд призначив росіянина бригадира Вельямінова. До її складу входили також шість офіцерів - командирів розташованих на Лівобережній Україні царських полків та прокурор. Усіх цих чиновників призначав цар. У цивільних справах Малоросійська колегія підлягала Сенату в Петербурзі, а у військових - головнокомандувачу російськими військами в Україні.
Новий орган керівництва Україною поспішив прибрати до своїх рук її фінансову систему, внаслідок чого податки з населення України за два роки зросли майже в шість разів.
Як зазначає О. М. Апанович, справжнім лицемірством було те, що Петро І, який відверто брутально нищив усі вольності, права та привілеї України, обіцяв у своїх грамотах ці права та привілеї "нашим царского величества, словом.. нерушимо, свято содержать", посилаючись при цьому на договір 1654 р. [1, с. 105].
Навіть посадивши на шию українського народу Малоросійську колегію, що була, по суті, окупаційною владою в Україні, цар цинічно заявляв гетьманові, що цій колегії "велено все чинить по трактату, вчиненому с Хмельницким".
Після смерті Скоропадського (1722 р.) Петро І заборонив вибори нового гетьмана. Ще Скоропадський призначив наказним гетьманом Павла Полуботка. Спроба козацької старшини домогтися відновлення гетьманства і ліквідації Малоросійської колегії була придушена Петром І з небувалою жорстокістю. П. Полуботок, який зважився викласти Петру І свої міркування щодо відносин України з Росією, свої останні дні життя провів у Петропавловській фортеці,
Як можна побачити, Петро І усіма засобами намагався знищити будь-які, навіть незначні атрибути української державності, жорстоко розправляючись зі своїми опонентами. Фактично єдиним відомим політичним діячем, послідовним поборником ідеї відновлення Української держави, до кого не дотягнулася рука Петра І, був Пилип Орлик, обраний після смерті І. Мазепи гетьманом України.
Пилип Орлик - один з найвидатніших діячів XVІІ-XVІІІ ст.ст., самовідданий український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. Його діяльність як гетьмана проходила в еміграції.
В день виборів П. Орлика 5 квітня 1710 р. в Бендерах було підписано договір під назвою "Конституція прав і свободи Запорозького Війська" (Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького). Його зміст свідчив про наміри та впевненість укладачів повернутися з еміграції на батьківщину, де договір отримає юридичну силу для всієї України.
На час складання договір був цілком реалістичним, а не теоретичним проектом, яким він став пізніше, коли повернення гетьмана П. Орлика в Україну стало неможливим. Історичне значення договору перш за все полягає в тому, що він був першим конституційним актом в Україні [8, с. 133].
Конституція стала своєрідним маніфестом державної волі українського народу перед усім цивілізованим світом. Глибокий знавець історії України О. Оглоблин назвав Конституцію П. Орлика "вікопомним пам'ятником української державнополітичної думки". Це був перший документ української державотворчої історії, в якому гармонійно поєднувалися інтереси гетьмана та старшини як провідної верстви України і Запорожжя як військової сили, відображалися права і вольності українського народу.
Важливо й те, що Конституція, за словами відомого українського історика Б. Д. Крупницького, чи не вперше "поставила українську проблему в європейських масштабах". Він же зазначає, що "безперечно, Орлик був видатним українським державником. На його прапорі була виткана незалежна й соборна Україна ..." [3, с. 44].
2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ ПИЛИПА ОРЛИКА
"Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" написані гетьманом Війська Запорозького П. Орликом та його співробітниками Г. Герциком, А. Войнаровським, складені як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було характерно для західної традиції, і відрізнялися від ідей східного патримоніалізму [7, с. 9].
Текст був складений латинською і руською мовами. "Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" написані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму і закладали головні принципи республіканської форми правління.
Договір має чітку систему. Відкривається він релігійною формулою, характерною для важливих державних актів того часу "... во ім'я Отца і Сина і Святого Духу, во ім'я Троїці Святої славимої".
Далі йде фраза, яка вказує на те, що договір мав тимчасове значення: "... нехай станеться на векопомную Войська Запорожського славу й памятку".
Конституція складається з преамбули і 16 пунктів.
У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького - всього малоросійського народу. Тут П. Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган "хозарів-козаків", а не князь Володимир Святославич.
Отже, документ заклав історичний пріоритет Української держави, першість у ній віддавалася козакам. Саме козаки, на думку П. Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки - оборонці народу на території України) стала підгрунтям ідеї окремішності руського - малоросійського - українського народу та його природного права на власну державу.
Перші шість пунктів мають загальнодержавне значення: про релігію (п. 1), про територію та кордони (п. 2), про відносини з Кримом (на які П. Орлик покладав великі надії) (п. 3), про Запорізьку Січ (п.п. 4, 5).
В Конституції передбачалося встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності трьох складових чинників правового суспільства, а саме - єдності й взаємодії законодавчої (виборна Генеральна Рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина та виборні представники від кожного полку - "самодержавиє гетьманського уряду неприлично") і судової влади - підзвітної і контрольованої. Такими в Конституції визначалися принципи побудови Української держави.
Окремі статті документу формували конституційні норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови - відокремлення майбутньої Української держави від Росії.
Одним із ключових моментів Конституції було визначення кордонів України та забезпечення їх цілісності.
"Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілісністю кордонів, - записано у ній, - так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної пам'яті, Богдана Хмельницького, були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Річі Посполитої Польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені ..." [Цит. за: 7, с. 58].
Автор Конституції добре розумів усю важливість існування Запорозького Низового війська, яке "заслужило собі безсмертну славу численними рицарськими відвагами на морі й на землі", але було поруйноване. Тому гетьман як керівник держави зобов'язувався Конституцією "чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську".
Особлива увага в Конституції приділялася визначенню устрою України, правам, якими наділялися урядовці, зокрема гетьман і старшини.
Виражаючи інтереси генеральної і полкової старшини, стурбованої обмеженням своїх прав і привілеїв, автор Конституції відверто заявляв про своє негативне ставлення до ідеї самодержавної влади. В одній із її статей з цього приводу говорилось таке: "Коли деякі Запорізького війська гетьмани, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили самовладне таке право: "Так хочу, так повеліваю! " - то через те самодержавство, не властиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Запорізькому війську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, насильне й купне легке розкладення урядів військових: генеральної старшини, полковників та значного товариства" [Цит. за: 7, с. 59].
Щоб запобігти цьому, в майбутньому передбачалося утворення Генеральної Ради.
В Конституції, зокрема, зазначалося, "щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина, як за респектом їхніх первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції. За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані таким чином публічних радників. Над те з кожного полку мають бути до загальної Ради генеральні совітники ... по одній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі, вибрані за гетьманською згодою, і з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками має радитись уясновельможений гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачиняючи приватною своєю владою, не встановлювати і до завершення не приводити" [Цит. за: 7, с. 60].
Було також визначено, що Генеральна Рада має збиратися тричі на рік: "Перша на Різдво Христове, друга на Воскресіння Христове, третя на Покрову Присвятої Богородиці, на які мають і повинні бути не тільки пани полковники зі своєю старшиною та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, а й посли Запорізького Низового війська" [Цит. за: 7, с. 60].
Конституція передбачала шанування гетьмана, проте, коли б він у чомусь помилявся, то йому на Раді мали вказати "на порушення прав та вольностей вітчизняних", на що гетьман не міг "ображатися і чинити помсти, а дбати такі недолади справити".
Сам П. Орлик принаймні тридцять років тримав українську справу в Європі в активному стані. Змушений перебувати за кордоном, він намагався організувати коаліцію з Швеції, Туреччини, Криму, Польщі і навіть Пруссії проти Росії, щоб з допомогою європейських держав добитися незалежності України.
Один із таких періодів цієї діяльності описано ним самим в його відомих щоденниках. Втім, намагання гетьмана-вигнанця, як з'ясувалося, були марними, Європа не хотіла воювати за Україну.
Таким чином, влада гетьмана згідно з Конституцією обмежувалася, й водночас зміцнювалося становище генеральної старшини.
Для здійснення судочинства утворювався Військовий генеральний суд. Всім військовим скарбом мав відати генеральний підскарбій, який у своїх діях був непідвладний гетьману. На цю посаду мала обиратись "людина значна і заслужена, мастна і добросовістна, яка мала б у своєму догляді військовий скарб, завідувала млинами і всілякими військовими ушкодами і повертала їх на публічну військову потребу з відомом гетьманським, а не свою приватну. А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходів, які до цього належать, не має належати і на спій персональний пожиток вживати, а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуються на булаву та його гетьманську особу ..." [Цит. за: 7, с. 61].
В полках мали бути запроваджені посади підскарбіїв, які також зобов'язувалися турбуватися про військове майно. Проте гетьману надавалося право нагляду за діяльністю адміністрації, з тим щоб запобігти можливості призначення на "уряди" за підкуп, щоб "людям військовим та посполитим зайві не чинилися утяжіння, наклади, пригнічення та здирства ...", щоб полковники, сотники, отамани не прихиляли козаків і посполитих до "панщини".
Конституція приділяла увагу також соціальному становищу міщан, селян та козаків - "людей убогих".
В цілому вона свідчила про перемогу старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом. Та боротьба, яка почалася ще в роки Визвольної війни між двома течіями в українському державному будівництві - самодержавною та республіканською, закінчилася тріумфом останньої.
В Конституції вперше за період козацької доби в історії України передбачалося повернути Києву його столичний статус. У такий спосіб підкреслювався факт спадкоємства держави минулих київсько-руських часів.
Акт обрання П. Орлика гетьманом і Конституція були затверджені шведським королем Карпом XІІ. У Конституції неодноразово згадується про протекторат шведського короля над Україною. Це потрібно "... для большей крепости України", "... для заховання оной целости в правах наданих й границах".
Таким чином, цей протекторат не був підданством українського народу Швеції. Він орієнтувався на зовнішню незалежність України і міцність її внутрішнього устрою.

3. ВПЛИВ КОНСТИТУЦІЇ ПИЛИПА ОРЛИКА НА ЗАКОНОТВОРЧУ ДІЯЛЬНІСТЬ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

У Конституції П. Орлика сформульовані головні принципи побудови незалежної держави: поділ влади, суверенність, демократизм, соціальність, законність, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, правова культура.
Отже, в тексті цього правового документа відображено дух нації, її демократичний менталітет. Ця традиційна миролюбна політика Української держави чітко зафіксована у ст. 18 теперішньої Конституції України: "зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права".
Особливе місце в Конституції П. Орлика посідає визначення демократичних засад управління та діяльності органів державної влади, у якому категорично забороняється узурпація влади. Порушення цього принципу, як зазначено в документі, спричиняє виникнення численних безпорядків, порушення законів і вольностей, громадські утиски, насильницьке розміщення військових постоїв тощо.
Усі важливі державні справи гетьман має попередньо узгоджувати, "на власний розсуд нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися".
Отже, вже в ті далекі часи було зрозуміло, до чого призводить узурпація влади одними руками. Зважаючи на досвід минулого, у ст. 5 Конституції України зазначено: "Ніхто не може узурпувати державну владу".
Демократичність української державності, що формувався в середині XVІІ ст., виражалася в перекладенні владних повноважень на ради козацьких низів. Усі старшини, починаючи від сотників і завершуючи гетьманом, вибиралися і були підзвітні козацтву, їх влада була обмежена часом, тобто вони вибиралися на певний термін.
У Конституції П. Орлика чітко визначалася й організація третьої влади - судової. "Винуватців (злочину) не повинен карати сам Ясновельможний Гетьман зі власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення - і умисне, і випадкове - має підлягати (розгляду) Генерального суду, який повинен винести рішення не поблажливе і лицемірне, а таке, якому кожен мусить підкорятися, як переможений законом" [Цит. за: 7, с. 62].
Закладена в Конституції П. Орлика ідея поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову знайшла своє втілення і в Конституції України. Кожна гілка влади повинна не лише виконувати свої повноваження, а уважно спостерігати за діями інших гілок влади, а за необхідності - стримувати їх від спроб перебирання на себе, узурпації чиїхось повноважень.
Тому єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України; органами державної виконавчої влади - Кабінет Міністрів, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; органами судової влади - Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.
У Конституції П. Орлика визначається рівність всіх перед законом: "якщо хтось із Старшини, Полковників, генеральних радників, знатних козаків та інших урядників учинить злочин, буде відповідати по всій суворості діючого закону".
Популярні наразі ідеї про необхідність існування та розвитку інституту місцевого самоврядування теж одержали правову оцінку ще в Конституції П. Орлика, в добу феодалізму.
Важливою є і проголошена соціальна спрямованість документа. Встановлено й оголошено непорушним, що "вдови козаків, їх дружини та діти-сироти, козацькі господарства і господарства жінок, чоловіки яких на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені оплатою податків" [Цит. за: 7, с. 62].
Надзвичайно актуальним наразі є засудження в Конституції таких негативних явищ як підкуп і протекціонізм: "Ясновельможний Гетьман повинен заборонити ці зловживання, що так поширилися, й, уникаючи їх, сам гідного наслідування прикладом викорінюючи".
У підсумку необхідно зазначити, що Конституцію Пилипа Орлика не можна вважати конституцією в сучасному розумінні цього слова. Проте її вплив на законотворчу діяльність в Україні важко переоцінити. І хоча вона й не набула сили закону, проте стала унікальним історичним документом, цінним здобутком політичної правової думки України. Політико-правові ідеї, викладені в Конституції Пилипа Орлика, мали значний вплив на подальший розвиток української суспільно-політичної думки.


ВИСНОВКИ

Таким чином, у цілому законодавчий акт, підготовлений П. Орликом, обмежував владу гетьмана і проголошував конституційну державу. Він визнавав права і обов'язки всіх станів України і вперше на такому рівні захищав інтереси міщан, посполитих та козаків - "людей убогих".
Цей документ випереджав свій час. Своїми ідеями, демократичними засадами, змістом і державницькою спрямованістю Конституція випереджала й суспільну думку тогочасної Європи. Навіть французькі просвітителі ще тільки наближалися до розробки тих суспільних ідей, які були закладені в Конституції П. Орлика. Вона стала реальною моделлю вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві на свободу і самовизначення.
Проте П. Орлик як гетьман не мав реальної можливості для запровадження Конституції в життя повною мірою. Хоча відомо, що Конституція не лишалася лише пам'яткою суспільно-політичної думки України, а протягом чотирьох років (1710-1714) слугувала нормативним документом на Правобережній Україні.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Апанович О. М. Гетьмани України і кошові атамани Запорозької Січі. - К.: Либідь, 1993. - 358 с.
2. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2006. - 760 с.
3. Крупницький Б. Д. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742). - К.: Либідь, 1991. - 234 с.
4. Кульчицький В. С., Настюк М.І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. - Львів: Світ, 2004. - 296 с.
5. Лисенко С. Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. - К.: Либідь, 1997. - 160 с.
6. Музиченко П. Історія держави і прави України: Навч. посібник. - 2-е вид., випр. и доп. - К.: Знання, 2000. - 660 с.
7. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції. - К.: Знання, 1993. - 192 с.
8. Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1999. - 480 с.