Завдання з історії держави та права 1

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
"Історія держави і права зарубіжних країн"
Завдання № 1
Назвати й коротко схарактеризувати основні шляхи виникнення держави в епоху станово-кастового суспільства.

Зміна публічної влади родового ладу державою відбулася не за бажанням окремих осіб, внаслідок договору або насильства, а в результаті серйозних змін в економічній сфері суспільства. Ці зміни стали можливими завдяки розвитку продуктивних сил суспільства, які дозволили йому вироблювати матеріальних благ більше, ніж їх було потрібно для простого відтворення і зберігання життя.
Початок розвитку продуктивних сил було покладено племенами Азії, що займалися пастухуванням. Полювання, багато в чому залежне від випадку та вдачі, було замінено прирученням тварин та їх розведенням у прирученому стані. Пастушачі племена відокремилися із маси варварів. Це був перший великий поділ праці.
У зазначений період частина племен почала займатися землеробством і вирощуванням злаків та овочів. Відбулися й істотні зміни в заняттях ремеслом. Люди винайшли ткацький верстат і навчилися плавити мідь і олово, виготовляти бронзові знаряддя праці та зброю. Для прикрас стали використовуватися срібло й золото.
Удосконалення продуктивних сил дозволило племенам, які займалися пастухуванням, здійснити багатовікову мрію – забезпечити членів роду стабільною їжею і навіть створити деякий її надлишок. Пастушачі племена мали у своєму розпорядженні молочних продуктів і м'яса набагато більше, ніж племена, що займалися як і раніше полюванням і збором диких плодів. Одночасно з рішенням продовольчої проблеми пастушачі племена одержали надійне джерело сировини для виробництва одягу: шкіри, шерсть, козячий пух.
Завдяки заняттю скотарством і землеробством, освоєнню ткацтва і виплавці металів відбулися якісні зміни продуктивних сил суспільства, що спричинили для суспільства значні наслідки. Цих наслідків не припускали і не могли припускати ні автори нововведень, ні племена, які скористалися цими нововведеннями. У суспільстві створилися передумови для економічної нерівності його членів, які негайно проявили себе реально.
По-перше, з'явилося рабство. Якщо людина змогла виробляти більшу кількість продуктів, чим потрібно було для її зберігання як робочої сили, то стала вигідною насильницька примусова праця.
Прагнення родів до нарощування обсягів виробництва продуктів тваринництва, землеробства, збільшення ремесла зштовхнулося з одною істотною проблемою – відсутністю додаткової робочої сили. Можливості кожного члена роду у виробництві матеріальних благ були не безмежні, а збільшення чисельності роду являло собою досить тривалий процес. І в цих умовах був знайдений вихід. Полонених стали перетворювати в рабів, тобто людей, змушених за примусом трудитися на свого пана.
По-друге, рабство внесло розкол у суспільство. З'явилися два класи – пани і раби, експлуататори й експлуатовані.
По-третє, виокремилась приватна власність на стада і рабів. Заняття пастухуванням не вимагало колективних дій усього роду. Цим могла займатися й одна людина або декілька осіб. Історичні джерела, що дійшли до нашого часу, не дозволяють судити, яким способом йшов цей процес, але на порозі "достовірної" історії глави сімейств мали стада у приватній власності, а не в общинній власності роду.
По-четверте, відбувалася справжня революція в сім'ї. В умовах матріархату воїн і мисливець задовольнявся другим місцем дома, підпорядковуючись жінкам. Пастух же став главою сім'ї, оскільки йому належали і стада, і раби, що доглядали за ними.
Збільшенню багатства в суспільстві сприяв другий великий поділ праці – відділення ремесла від землеробства. Спеціалізація виробництва призвела до подальшого зростання майстерності хліборобів і ремісників, а суспільство одержало множину нових, раніше не відомих продуктів та інших матеріальних благ. У цих умовах підсилюється потреба в рабах, які стають основною продуктивною силою суспільства.
З поділом племен на скотарські, землеробські і появою ремісників виникає товарне виробництво – виготовлення матеріальних благ не для особистого споживання, а для обміну, продажу і придбання предметів, які вироблялися іншими.
Обмін товарами, а потім і торгівля стають постійним заняттям особливої групи людей – купців. Це була нова соціальна верства, яка сама безпосередньо нічого не вироблювала, а займалася тільки обміном товарів.
З розвитком торгівлі з'являються і металеві гроші.
Між племенами стають частішіми війни, які ведуться заради грабежу, присвоєння майна інших племен. Війни підсилюють владу воєначальників і воїнів, сприяють зосередженню в їх руках значного багатства. Встановлюється звичай обрання воєначальників із одних і тих же сімей, що згодом переростає в спадкову владу родової знаті.
Родовий лад не сміг устояти перед новими економічними і соціальними явищами, які розвилися в його надрах. Він виріс із суспільства, що не знало ніяких соціальних і класових протиріч.
Виникле суспільство перебувало з одних протиріч між рабами і рабовласниками, бідними і багатими. Суспільство з такими протиріччями могло існувати тільки в постійній боротьбі між класами, чреватої знищенням самих класів і суспільства в цілому. Щоб уникнути такої катастрофи, суспільство змушене було знайти силу, яка б придушувала відкриті сутички класів і дозволяла цю боротьбу лише в економічній сфері, та в межах, встановлених законом. Цією силою і з'явилася держава.
Східний або азіатський варіант формування державності відрізняється насамперед тим, що політичне панування базувалося на відправленні певної суспільної функції, суспільної посади.
Істотний вплив мали особливості географічного середовища, коли умовою виживання окремих родо-племінних утворень було виконання грандіозних суспільних робіт, перевищуючих можливості окремих общин (наприклад, будівництво іригаційних систем). Потреба в спорудженні та експлуатації цих систем, а також необхідність у надійному захисті створювали природну основу самостійної публічної влади.
У рамках общини основним призначенням влади ставало управління особливими резервними фондами, в яких концентрувалася велика частина суспільного надлишкового продукту. Це привело до виділення усередині общини особливої групи посадових осіб, які виконують функції общинних адміністраторів, скарбників, контролерів та ін. Здобуваючи зі свого становища ряд вигод і переваг, общинні адміністратори виявлялися зацікавленими в закріпленні за собою цього статусу, прагнули створити свої посади спадковими.
Отже, однією з головних передумов як державовоутворення, так і утворення класів "за азіатським типом" було використання пануючими верствами і групами сформованого апарата управління, контролю над економічними, політичними і військовими функціями.
Поступово, у міру росту масштабів кооперації колективної трудової діяльності, зачатки державної влади, що зародилися ще в родо-племінних колективах, перетворюються в органи управління і панування над сумами общин, які залежно від широти економічних цілей складаються в мікро- і макродержави, які об'єднуються силою централізованої влади.
У цих регіонах вона набуває деспотичного характеру. Авторитет її був достатньо високий внаслідок цілого ряду причин: досягнення в господарській діяльності пояснювалися винятково її спроможностями до організації, прагненням і умінням діяти в загальносоціальних, надгрупових цілях; примус також забарвлювався ідеологічно: "влада від Бога", правитель є носієм і виразником "божої благодаті", посередником між Богом і людьми.
Природну основу для східного деспотизму складають майже цілком ізольовані друг від друга господарські організми – общини, які створюють між собою лише однакові, але не загальні інтереси.
В результаті виникає структура, подібна з пірамідою: нагорі (замість вождя) – необмежений монарх, деспот; нижче (замість ради старійшин і вождів) – його найближчі радники, візири; далі – чиновники більш низького рангу та ін., у підставі піраміди – сільськогосподарські общини, які поступово втрачали родовий характер.
Східний, азіатський шлях виникнення держави являв собою плавний перехід, переростання первісного, родо-племінного суспільства в державу. Основними причинами появи держави тут були:
– потреба в здійсненні масштабних іригаційних робіт у зв'язку з розвитком поливного землеробства;
– необхідність об'єднання в цих цілях значних мас людей і великих територій;
– необхідність єдиного, централізованого управління цими масами.
На відміну від "азіатської" держави головним державоутворюючим чинником на території Європи був класовий поділ суспільства. Своєю чергою, це обумовлювалося тим, що тут відбувалося інтенсивне формування приватної власності на землю, худобу, рабів.


Завдання № 2
Скласти порівняльну таблицю "Державний апарат античних республік".

Державний апарат античних республік
Республіка
Державний орган
Функції

1. Спарта
Народні збори (апела)
На народних зборах приймалися закони, обиралися посадові особи, вирішувалися питання війни і миру та ін.

Рада старійшин (герусія)
Займалася важливими державними справами, готувала питання на розгляд народних зборів, мала право призупиняти будь-яке рішення народних зборів. Мала судові функції.

Архагети
Здійснювали важливі жрецькі функції, розглядали і вирішували різні спори і конфлікти, очолювали військове ополчення.

Ефори
Скликали народні збори і герусію, головували на них. Тримали у своїх руках все управління країною, здійснювали нагляд за дотриманням дисципліни, виконували різноманітні поліцейські функції, стежили за збереженням правопорядку і моральних підвалин Спарти. Нагляд з боку ефорів поширювався навіть на архагетів

2. Афіни
Народні збори (еклезія)
Могли розглядати будь-які питання, що стосувалися як внутрішнього життя, так і зовнішньої політики Афін. Компетенція народних зборів постійно розширювалась, вони вирішували різноманітні державні справи, а саме: обирали службових осіб, оголошували стан війни і укладали мир, приймали рішення зовнішньополітичного характеру, розглядали скарги громадян, виступали як найвища судова інстанція тощо. Основною функцією народних зборів було прийняття законів.

Рада п'ятисот
До компетенції Ради належали фінансові питання, дипломатичні відносини, нагляд за флотом, контроль за службовими особами, попередній розгляд справ, які виносились на народні збори, та ін.

Геліея
Вищий судовий орган. Була апеляційною інстанцією для інших судів і першою інстанцією у найбільш важливих справах. Здійснювала контроль за діяльністю службових осіб і провадила докімасію, а також остаточно затверджувала постанови народних зборів

Посадові особи
Обиралися відкритим голосуванням на народних зборах або жеребом строком на один рік, за свою службу отримували винагороду. Головними службовими особами були стратеги і архонти. Виконували різноманітні суспільні функції

3. Рим періоду Республіки
Народні збори (коміції)
Головну роль відігравали центуріатні коміції, які були, по суті, зборами війська. Другим видом зборів були трибутні коміції, в роботі яких брали участь мешканці територіальних триб. На них ухвалювали менш важливі рішення, обирали нижчих магістратів, розглядали скарги громадян. Третій вид народних зборів – куріатні коміції, в роботі яких брали участь тільки патриції.

Сенат
Постійно діючий орган, який завідував фінансами, чеканкою монети, розподілом провінцій, керував військовими справами, розглядав законопроекти, затверджував рішення народних зборів. Мав зовнішньополітичні функції, займався питаннями релігії, затверджував вибори посадових осіб. У розпорядженні сенату знаходилася казна Римської держави.

Магістратура
Виконували різноманітні функції управління.

Завдання № 3
Порівняти механізм формування і функціонування судової влади у Стародавньому Римі епохи домінату та у середньовічній Західній Європі періоду абсолютизму.

Судові функції виконують у Стародавньому Римі епохи домінату виконували адміністративні органи:
1) в Римі та Константинополі – начальник міської поліції;
2) у провінціях – їх правителі.
Деякі майнові спори розглядались особисто імператором, а незначні – муніципальними магістратами.
Значна увага приділялась поліції.
У період домінату, крім звичайної поліції, заявляється таємна, чисельність якої постійно зростала. Діяли спеціальні агенти для виконання секретних доручень, заохочувалася система доносів. Були створені особлива нічна поліція, поліція для боротьби з пожежами тощо.
У розпорядженні префекта Риму було спочатку три, а потім шість когорт озброєних поліцейських. Главою поліції стає начальник імператорської канцелярії.
У країнах середньовічної Західної Європі в період абсолютизму судова система залишалась вельми і архаїчною.
Наприклад, в деяких районах Франції зберігалася сеньйоріальна юстиція. Самостійну систему становили церковні суди. Існували й спеціалізовані трибунали: комерційні, банківські тощо. Складною була система королівських судів. Нижчі суди було ліквідовано, збереглися лише суди в бальяжах.
Важливу роль відіграв Паризький парламент і судові парламенти в інших містах.
Була створена розгалужена поліцейська служба: в провінціях, у містах, на великих шляхах тощо. У 1667 р. започатковано посаду генерал-лейтенанта поліції, завданням якого було підтримання порядку в масштабах усього королівства. В його розпорядженні знаходилися підрозділи кінної поліцейської гвардії, судова поліція. Крім загальної поліції існувала також і політична поліція, де панувала система таємного розшуку.
У функції поліції входив не лише розшук злочинців та підтримання порядку, але й нагляд за правами, контроль за театрами, ярмарками, кабаре тощо.


Завдання № 4
Ознайомившись із запропонованим текстом визначити назву документа, історичні умови його появи, зміст та історичне значення.

Документ, який треба охарактеризувати, – Велика хартія вільностей 1215 p. В Англії цей документ тривалий час вважався першим конституційним актом. Закріплюючи вимоги та інтереси різнорідних і, навіть, протилежних сил, які тимчасово об'єдналися, Хартія була суперечливим документом і не виходила за межі феодальної угоди між королем і верхівкою опозиції.
На початок XІІІ ст. в Англії створилися об'єктивні передумови для переходу до нової форми феодальної держави – монархії зі становим представництвом.
Проте королівська влада не виявляла готовності залучати до вирішення питань державного життя представників панівних прошарків. Навпаки, у період правління спадкоємців Генріха ІІ, посилюються крайні прояви монархічної влади. Тому визнання права окремих верств населення брати участь у вирішенні важливих політичних та фінансових питань відбувалося в Англії в ході гострих соціально-політичних конфліктів.
Ці конфлікти, як правило, набували форми рухів за обмеження зловживань центральної влади, які очолили барони (до них приєдналися лицарство і фригольдери, незадоволені надмірними поборами королівських чиновників).
Конфлікт 1215 р. відбувався в умовах збереження головних ознак сеньйоріальної монархії, коли боротьба протилежних тенденцій в розвитку англійської державності не завершилася, а суб'єктивний чинник – усвідомлення загальних інтересів лицарством і городянами, відмінних від інтересів баронів, – не отримав достатнього розвитку.
Отже, Велика хартія вільностей 1215 p. була прийнята в результаті виступу баронів за участю лицарства і городян проти короля Іоанна Безземельного.
Більшість статей Хартії стосується васально-ленних відносин короля та баронів і прагне обмежити сваволю короля у використанні його сеньйоріальних прав, пов'язаних із земельними володіннями.
Ці статті регламентують порядок опіки, отримання рельєфу, стягнення боргу тощо. Наприклад стаття 2: "Якщо хтось з графів або баронів чи інших держателів, які держать від нас безпосередньо за військову повинність, помре і на момент його смерті його спадкоємець буде повнолітнім і зобов'язаний буде сплачувати рельєф, то він (спадкоємець) повинен отримати свою спадщину після сплати давнього рельєфу ..., тобто спадкоємець або спадкоємці графа (повинні сплатити) за цілу графську баронію сто фунтів (стерлінгів), спадкоємець або спадкоємці барона за цілу баронію 100 фунтів, спадкоємець або спадкоємці лицаря, який володіє цілим лицарським ф'єфом (феод), 100 шилінгів найбільше; хто менше повинен сплатити, нехай менше, відповідно до давнього звичаю ф'єфів"; стаття З: "Якщо ж спадкоємець будь-кого з таких держателів виявиться неповнолітнім і таким, що перебуває під опікою, то, досягнувши повноліття, нехай отримає свою спадщину без сплати рельєфу і мита"; стаття 8: "Жодна вдова не повинна примушуватися до шлюбу, поки бажає жити без чоловіка; однак, щоб поручилася, що не вийде заміж без нашої згоди, якщо вона від нас держить, чи без згоди свого сеньйора, від якого вона держить, якщо вона від когось іншого (а не від нас) держить" та ін.
Менше уваги приділено статтям, що відображають інтереси інших учасників конфлікту.
Так, інтереси лицарства у загальному вигляді відображено у ст. ст. 16, 60, в яких йдеться про несення за лицарський лен тільки належної служби, а також про те, що положення Хартії щодо взаємовідносин короля з його васалами стосуються і відносин баронів з їх васалами.
Мало говориться в Хартії про права городян і купців.
Наприклад, стаття 13 підтверджує за містами давні вольності й звичаї: "І місто Лондон повинно мати усі давні вольності й вільні свої звичаї як на суші, так і на воді. Крім того, ми бажаємо і дозволяємо, щоб усі інші міста і бурги, і містечка, і порти мали усі вольності та вільні свої звичаї".
Стаття 41 дозволяла усім купцям вільне і безпечне пересування та торгівлю без стягнення з них незаконних зборів: "Усі купці повинні мати право вільно і безпечно виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати, і їздити по Англії як сушею, так і по воді, для того, щоб купувати й продавати без усяких незаконних зборів, сплачуючи лише давні й справедливі, звичаєм встановлені збори, за винятком воєнних часів, і якщо вони будуть із землі, яка воює проти нас, і якщо такі опиняться на нашій землі на початку війни, вони повинні бути затримані без шкоди для їх тіла і майна, поки ми або великий юстиціарій наш не дізнаємося, як поводяться з купцями нашої землі, які перебувають на землі, що воює проти нас; і якщо наші там у безпеці, то і ті інші мають бути у безпеці на нашій землі".
Політичні статті Хартії свідчать про те, що барони прагнули зберегти частину своїх імунітетів і привілеїв, поставивши здійснення окремих прерогатив центральної влади під свій контроль або обмеживши їх використання щодо феодальної верхівки.
Таким чином, Велика хартія вільностей, обнародувана королем Іоаном Безземельним, мала на меті обмеження свавілля короля, надавала окремі привілеї лицарству, певним категоріям купців, верхівці вільного селянства та обумовлювала окремі права громадян (міщан) загалом. Ця Хартія, поряд із привілеями феодалів, закріпила основні, хоча й елементарні, права людини.
Велика хартія вільностей вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого ствердження свободи і панування закону в житті суспільства.
Проте доля Хартії продемонструвала безперспективність баронських претензій і незворотність процесу державної централізації Англії. Через кілька місяців після закінчення конфлікту Іоанн Безземельний, спираючись на підтримку папи, відмовився від дотримання Хартії.
У подальшому королі неодноразово підтверджували Хартію (1216, 1217, 1225, 1297 p.p.), проте з неї було вилучено понад 20 статей, в тому числі 12, 14 і 61-а.


Завдання № 5
Вирішити задачу (юридичний казус): На березі річки Ізонцо біля розвалин м. Авилеї салічним франком Трінгвілою було знайдено труп, як пізніше з'ясувалось, королівського референдарія Кипріана. Ані свідків, ані достатніх доказів при цьому знайдено не було. Проте було відомо, що вбитий вже протягом всього 562 р. ворогував з королівським дружинником Опіліоном, якого і було звинувачено у вбивстві. Як розглядатиметься справа в суді та яким має бути судове рішення?

Вирішення:
Справа має вирішуватися згідно із нормами "Салічної правди".
Судовий процес носив за Салічною правдою яскраво виражений обвинувально-змагальний характер.
При відсутності свідків, якщо не було "вірних доказів" або злочин не міг бути "належним чином доведений", залучалися співприсяжники (Салічна правда, розділ XVІІ, параграф 5).
Співприсяжники – це родичі, сусіди, друзі, які повинні були захищати, надавати підтримку в суді однієї зі сторін шляхом свідчення її правоти, виходячи при цьому не зі знань обставин справи, а з властивій нібито відповідачеві, обвинуваченому й іншим чесності.
Інститут співприсяжництва був тісно пов'язаний із традиційним інститутом компургації (допомоги в клятві), коли обвинувачений "очищав себе від обвинувачення", а заступники обвинуваченого підтримували його, клялися тією ж клятвою, приймаючи на себе у такий спосіб всі права і обов'язки останнього. Співприсяжники визначали й суму викраденого, якщо крадіжка заперечувалася.
Салічна правда знала ордалію ("божий суд") за допомогою казанка з киплячим окропом, в яку опускалася рука обвинуваченого. Це було випробуванням обвинуваченого. Він повинен був дістати із казанка обручку або хрестик, перенести шматок розпеченого заліза на відстань шести кроків. Вважалося, що Бог допоможе невинному і врятує від сильного опіку. Обпалена рука, яка погано гоїлася, була свідченням винності обвинуваченого.
Від випробування казанком можна було відкупитися, причому сума викупу залежала від суми передбаченого штрафу у випадку програної справи, але була значно нижчою, ніж сам штраф.
Отже, якщо в результаті всіх зазначених вище маніпуляцій вину Опіліона буде доведене, останнього очікує таке покарання.
У параграфі 3 розділу ХLІ зазначається, що якщо хтось позбавить життя людину, котра перебуває на королівській службі, то його необхідно присудити до сплати 24000 ден., що складає 600 сол.; у параграфі 4 цього ж розділу вказане, що якщо вбивця кине тіло королівського службовця у воду або у колодязь, то він присуджується до сплати 72000 ден., що складає 1800 сол.

Завдання № 7
Доведіть або спростуйте твердження про те, що звернення до римського права як джерела права в епоху середньовіччя (рецепійоване римське право) було об'єктивно зумовлене.

Те, що звернення до римського права як джерела права в епоху середньовіччя було об'єктивно зумовленим, доводять такі положення.
Початок рецепції римського права пов'язаний із активізацією у XІІ-XІІІ ст.ст. міст, насамперед Італії, а згодом – й всієї Європи. У цей час спостерігається економічне піднесення, швидко розвиваються товарно-грошові відносини. Проте місцеве національне право грунтувалося не на зовсім зрозумілих звичаях і було вельми роздрібненим. Усе це створювало надзвичайні труднощі для економічного розвитку і просування вперед.
Римське права, своєю чергою, являло собою на той момент прогресивне явище. Замість неясних і суперечливих звичаїв у ньому були детально розроблено писані правові положення. Замість роздрібнених правових систем пропонувалося право, єдине для всіх місць і станів.
Таким чином, найпалкішими прихильниками рецепції римського права були ті соціальні елементи, які прагнули економічного і політичного прогресу, – королівська влада, освічені верстви населення міст, молода буржуазія. Саме в римському праві вона знайшла інструмент для регулювання різних правочинів і зміцнення відносин власності, вільних від феодальних обмежень.
Рецепції сприяла й католицька церква, яка була найбільш раннім провідником знання римського права у феодальному світі, її релігійне право складалося під безпосередньою дією римської правової культури. Християнство запозичило з Риму деякі правові погляди та правові інститути.
Проте разом із зміцненням своїх позицій церква встановлює контроль над світськими університетами, оскільки у світській освіті вона почала вбачати небезпеку своєму пануванню.
Рецепції сприяла й феодальна держава, оскільки римська правова концепція була міцно поєднана з ідеєю сильної державної влади, яка стоїть над індивідами та соціальними групами. Отже, ті правителі, які виступали за зміцнення центральної влади, знайшли собі опору в приписах римського державного права періоду імперії.
Крім етнічних і політичних причин та джерел, діяли ще ідеологічні передумови рецепції.
Так, під час раннього середньовіччя формальну основу рецепції деякі монархи вбачали в спадкоємності влади від римських імператорів. Зокрема, німецькі імператори ще в XІІ ст., прагнучи підвищити авторитет своєї влади, стали розвивати теорію про її спадкоємність від римських монархів, а німецьку державу, яка виникла на території Північної Італії, стали іменувати "Священна Римська імперія германської нації".
У потребі рецепції були й суто юридичні причини: з одного боку, високий рівень римського права, з іншого, – архаїчність, партикуляризм, численні прогалини, неясність і суперечливість звичаєвого права, яке не забезпечувало регулювання нових відносин.


Список використаної літератури
1. Бостан Л. М., Бостан С. К. Історія держави і права зарубіжних країн (Держава і право епохі станово-кастового суспільства): Навч. посібник. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2000. – 340 с.
2. Бостан Л. М., Бостан С. К. Історія держави і права зарубіжних країн (Держава і право епохі станово-кастового суспільства): Навч. посібник. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2000. – 340 с.
3. Глиняний В. П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Істина, 2005. – 768 с.
4. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. – Харків: Право, 2001. – 416 с.
5. Харитонова Е. О. Основы римского частного права. – Ростов-н/Д.: Феникс, 2006. – 414 с.
6. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Т. 1 / Под ред. К. И. Батыра, Е. В. Поликарповой. – М.: Юристъ, 2000. – 392 с.