Завдання з історії держави та права 6

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Історія держави і права"
1. ВКАЖІТЬ ХРОНОЛОГІЧНУ ДАТУ.
Коли відбувся феодальний з'їзд, на якому було визнано вотчинну форму землеволодіння?
Послаблення влади великого київського князя і посилення впливу багатих феодальних землевласників зумовили скликання феодальних з'їздів ("снемів").
Ці з'їзди були загальнодержавними. На них збиралися місцеві князі, їх спільники ("брати"), васали ("сини"), бояри, інколи церковна знать.
Під проводом великого київського князя тут розробляли нове законодавство, розподіляли лени, розв'язували питання війни і миру з іноземними державами, планували заходи щодо охорони торговельних шляхів. З'їзд був, таким чином, державним органом, який вирішував питання, що стосувалися суспільної організації, державного ладу, зовнішньої і внутрішньої політики країни в умовах послаблення влади київського князя і посилення впливу місцевих феодалів.
Так, з'їзд 1097 р. в Любечі, маючи на увазі "строение мира", визнав вотчинну форму землеволодіння ("каждій пусть держит одну отчину свою").
З'їзд 1100 р. в Уветичах займався розподілом ленів.
Феодальні з'їзди не могли припинити процес розпаду Київської Русі, оскільки в основі його лежали соціально-економічні фактори.
2. ПОЯСНІТЬ СУТЬ ПОНЯТТЯ.
Десяткова система управління
Основними функціями перших Київських князів були організація дружини і військових ополчень та командування ними.
На завойованих і приєднаних до Києва нових землях Київські князі ставили у центрах поселень племен свої гарнізони: у головному місті племені і важливих центрах – великий гарнізон (тисячу) на чолі із тисяцьким, що поділявся на сотні (сотські були командувачами окремих дружин), а у менших містах – менші гарнізони, якими командували сотські і десятські (начальники десяток, на які поділялись сотні).
Згодом тисяцькі, сотські і десятські стали здійснювати адміністративні і фінансові функції – наводили порядок у місті, придушували опір місцевого населення, допомагали збирачам данини, а також почали здійснювати торгівельні, поліційні, військові функції – керували військовими силами території, якою управляли; а з розвитком князівської юрисдикції – і судово-адміністративні функції.
У деяких землях (Галичині) замість тисяцьких утверджувались воєводи, які очолювали збройні сили місцевих князів, а тисяцькі здійснювали адміністративно-поліційні функції у містах.
Так формується перша система управління у Київській Русі – десяткова, яка випливала з військової організації – внаслідок перетворення військових одиниць у територіальні поняття.
3. ПОЯСНІТЬ СУТЬ ПОНЯТТЯ.
"Вальний сейм"
У Польському королівстві найвищими органами державної влади і управління були король, королівська рада і сейм.
Починаючи з XІV ст., регулярними стають наради глави держави з представниками пануючих верств – панами і шляхтою. На цій основі у XV ст. сформувався загальний (вальний) сейм, до складу якого входили члени великої ради і депутати від шляхти. Це обумовило в подальшому поділ вального сейму на дві палати: сенат, який виріс з королівської ради, і посольську ізбу, до складу якої входили представники земської шляхти.
Вальний сейм Польського королівства збирався щорічно. Він вирішував питання про податки, а також приймав законодавчі акти. Вальний сейм міг засідати і при відсутності короля. З часом головною функцією вального сейму стає обрання глави Польського королівства.
4. ПОЯСНІТЬ СУТЬ ПОНЯТТЯ.
"Нав'язка" – грошовий штраф, який призначався за заподіяння поранення, побоїв, незначну крадіжку, яку було вчинено вперше (могла бути і основною, і додатковою мірою покарання).
5. ПОЯСНІТЬ СУТЬ ПОНЯТТЯ.
"Бунчукове товариство"
Масове покозачення української шляхти під час війни, соціальне відокремлення козацької старшини від основної маси козацтва привели до створення особливого аристократичного прошарку, який отримав назву "знатне військове товариство".
Його верхівку складало бунчукове товариство. Бунчук являвся відзнакою гетьмана. Це був дрючок, більш ніж три метри завдовжки, з металевою кулею зверху, з-під якої звисало кінське волосся. Його носив генеральний бунчужний над гетьманом, в тих випадках, коли гетьман очолював військові походи. До бунчукового товариства належала генеральна старшина.
До знаті входило також значкове товариство. Значком звалася корогва (стяг). У козацькому війську були три роди корогв: гетьманська корогва, полкові й сотенні корогви. Ці корогви вживалися, як правило, в урочистих випадках. Для щоденного вживання використовували малі корогви, або значки.
6. ВКАЖІТЬ ПРІЗВИЩЕ ДЕРЖАВНОГО ДІЯЧА.
Хто з князів Русі дбав про створення військової коаліції держав, із залученням Папи Римського, для боротьби з навалою Золотої Орди?
Князь Данило Галицький.
Після захоплення Києва монголо-татари почали наступ на галицько-волинські землі. Знижуючи все живе на своєму шляху, вони захопили та розграбували Кам'янець, Колодяжин, Луцьк, Володимир, Галич на інші міста. Данила Галицького на той час не було у князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, намагаючись схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антитатарського воєнного союзу. Проте, на жаль, переговори результатів не дали.
У зовнішньополітичній сфері Данило Галицький намагався реалізувати свої плани щодо створення антиординської коаліції. Князь не лише примирюється зі своїми колишніми ворогами – Польщею, Угорщиною та Литвою, а й налагоджує з ними союзницькі контакти. Проте, чудово розуміючи, що головні інтереси його західних сусідів зосереджені головним чином на Заході, а не на Сході, Данило шукає надійних та міцних антиординарських спільників на Русі. Золота Орда не могла допустити концентрації сил та зміцнення подібної коаліції.
За цих обставин, шукаючи міжнародної підтримки, Данило Галицький у 1252 р. був змушений відновити переговори з Ватиканом. Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького (втрата надійного союзника, невдачі з формуванням антиординарської коаліції, реальна загроза вторгнення у князівство татарських орд), римський папа Інокентій ІV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу та королівську корону за умови укладання унії руської православної церкви з католицькою під покровительством папи.
Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови, і у 1253 р. у місті Дорогочині відбувається його коронація. У цьому ж році своєю буллою папа оголошує хрестовий похід проти татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Втім, через цілий ряд причин (більшість названих країн були втягнуті у боротьбу за австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополітичні негаразди, не могли вони розраховувати і на чисельну перевагу над військовими формуваннями монголо-татар) плани ще одного хрестового походу так і залишились нездійсненними.
Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу з Золотою Ордою.
7. ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ.
Схарактеризуйте форму правління у племінних союзах східних слов'ян.
У період становлення класового суспільства слов'янські племена об'єднуються у союзи племен.
Процес формування союзів племен інтенсивно відбувався у V ст. н.е. Чим активніше йшов процес розкладу первісної родової замкненості, тим міцнішими й довговічнішими ставали союзи племен.
На чолі союзів стояли вожді, яких у джерелах називають "рекси", "рикси" (Ардагаст, Удар, Межамір, Добригаст та ін.). Їм належала вища влада.
Поява у слов'ян союзів племен свідчила про становлення у них між докласовою і класовою формаціями перехідної форми управління суспільством. Тут використовувалися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що зароджувався.
Зазначену форму управління суспільством називають військовою демократією.
Військова демократія включала в себе риси, властиві як суспільному самоврядуванню, так і елементам державного ладу. В результаті посилення соціальної диференціації у союзах слов'янських племен все більш зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класового поділу суспільства і утворення держави.
Археологічні розкопки яскраво свідчать про рівень економічного розвитку східних слов'ян в VІІ-VІІІ ст. ст. Основу їх господарства становило орне землеробство. Примітивні форми землеробства (підсіки, перелоги) поступово витіснялися. На землеробській основі розвивалося й скотарство, яке давало тяглову силу і продукти харчування. Ці зміни у господарському житті свідчили про величезний прогрес. Продуктивність праці значно зростала. Стала можливою індивідуалізація виробництва, колективна праця переставала бути необхідною. Формувалися умови для переходу до феодальних відносин.
На новій, більш високій, ніж у минулий період, виробничій основі відбувався процес відокремлення ремісництва від землеробства. Розвиток ремісництва створював передумови для виникнення і зростання міст як центрів ремісництва і торгівлі.
Економічний прогрес у східних слов'ян був рушійною силою їх суспільного розвитку. За умови існування індивідуальних господарств додатковий продукт ставав власністю виробника і міг бути джерелом його збагачення. Так виникла спочатку майнова, а потім і соціальна нерівність.
Суттєвою рисою суспільного ладу східних слов'ян VІІ-VІІІ ст. ст. була наявність сільської (територіальної) общини – "миру", "верві" – як союзу індивідуальних господарств (малих сімей), у власності яких знаходилися житло, а також знаряддя і продукти праці.
Розміри житла на 4-6 чоловік, розміщення та розміри господарських будівель, запас продуктів – все це свідчить про індивідуальний характер господарства слов'ян. Про це ж говорить і факт збирання данини у східних слов'ян з "диму", тобто дому, про який згадується у давньоруському літопису "Повість временних літ".
Разом з тим, у межах територіальної общини існувала колективна власність на землі, яка періодично перерозподілялася між окремими сім'ями.
Склад сімей, що входили до територіальної общини, рівень їх благоустрою й накопичення багатства, нерівність угідь, захоплення багатими сім'ями прилеглих до общини земель призводили до подальшого соціального розшарування общини.
Майнова нерівність її членів усе більше поглиблювалася. Складалася й зростала приватна власність у заможних членів общини. Формувалася соціальна верхівка суспільства, яка поступово присвоювала собі право збирати серед членів общини частину продуктів на загальні потреби общини і розпоряджатися ними.
У процесі становлення феодального суспільства цей звичай перетворився на регулярне збирання данини на користь феодалів, що стало початковою формою феодальної експлуатації, найбільш ранньою формою продуктової ренти. Місцем проживання знаті вже у VІІІ-ІX ст. ст. були укріплені "гради".
Така форма експлуатації, як патріархальне рабство, що була наявна у східних слов'ян, не переросла у рабовласницьку формацію. В процесі формування класового суспільства східні слов'яни перейшли від первіснообщинного ладу до феодального. Такий своєрідний історичний розвиток пояснюється рядом обставин.
Масовому застосуванню праці рабів у землеробстві перешкоджали суворі кліматичні умови, в яких утримання раба обходилося надто дорого і тому було нерентабельним.
Необхідно враховувати і роль сільської общини як фактора, що затримував розвиток рабовласництва у східнослов'янському суспільстві. Не менш важливе значення мала відсутність широкої варварської периферії, яка б постачала східних слов'ян рабами-полоненими.
Велику роль в переході східних слов'ян до феодальної формації відіграв і досягнутий у VІІІ-ІX ст. ст. рівень розвитку продуктивних сил. Робітник мав бути заінтересованим у застосуванні знарядь праці, що було несумісним з широким використанням безініціативних рабів.
Появу у східних слов'ян антагоністичних класових елементів відобразила пам'ятка давньоруського права – Руська Правда, кілька частин якої були укладені ще до початку утворення Давньоруської держави. Основна увага у цій пам'ятці приділяється захисту інтересів "мужів" – так у Руській Правді позначалася соціальна верхівка суспільства слов'ян.
На основі вказаних змін у соціально-економічному ладі східних слов'ян відбувалося утворення держави. Загальнослов'янський процес накопичення господарських і соціальних передумов державності досить чітко позначився у VІІ-VІІІ ст. ст.
Разом із розвитком класових відносин процеси формування державності йшли від союзів племен до князівства та інших більш високого рівня політичних об'єднань і завершилися утворенням Давньоруської держави.
У східних слов'ян вищим ступенем розвитку первіснообщинного ладу, що підготував їх окремі племена до історичного життя у великих об'єднаннях, в яких неминуче й швидко зникали давні патріархальні форми зв'язку, змінюючись новими, більш широкими, були союзи племен.
Названі у давньому літопису поляни, древляни, угличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі, дреговичі, кривичі та ільменські словени складали 14 союзів східнослов'янських племен.
Територія кожного з них дорівнювала декільком сучасним областям. Союзи племен об'єднували до десятка племен, назви яких з часом забулися. Збереглася лише загальна назва союзу, яка могла одночасно бути назвою одного з племен, що входило у союз. На початку існування цих союзів племен формою організації їх правління була військова демократія.
У вказаних племінних союзах, утворених, перш за все, для війни і оборони, великого значення набував військовий ватажок, від досвіду і мужності якого залежали долі членів племені. Він витиснув на задній план інших старійшин.
Військову силу союзу племен складали всі боєздатні чоловіки. Серед них почали виділятися сильні й хоробрі воїни, які постійно брали участь у військових походах і поступово гуртувалися навколо свого ватажка як його дружина.
Остання була організацією, згуртованою не родовими зв'язками, а спільністю військових і майнових інтересів та вірністю своєму ватажку. Військовий ватажок і його дружинники забирали собі більшу й кращу частину здобичі. Але при цьому ще тривалий час зберігалися первісні демократичні заклади – народні збори і рада старійшин.
Проте, народні збори (віче) перетворювалися в збори воїнів, яким військовий ватажок, якого підтримувала дружина, нав'язував свою волю, набуваючи все більший вплив і владу за рахунок інших старійшин. Спираючись на дружину, він міг нехтувати звичаями племені.
Таким чином, йшов процес перетворення органів громадського самоврядування в державні органи.
Військова демократія поступово переростала у військово-ієрархічне правління-князівство. У союзах племен – князівствах – рівень правління не залишався незмінним.
Органи громадського самоврядування поступово перетворювалися в органи панування та пригнічення простого народу. У такий спосіб завершувалося оформлення державного ладу, важливою ознакою якого була поява особливої, несумісної з інтересами населення, відокремленої від нього публічної влади, що мала спеціальний апарат управління і поширювалася на окрему територію.
Військовий ватажок великого союзу племен ставав управителем – князем. Верховенство князів набувало характеру здійснення владних класових функцій. Близьке оточення князя перетворилося в його радників і намісників. Дружина князя стала військовою силою, за допомогою якої держава, що формувалася, могла здійснювати свої функції: придушувати опір експлуатованих мас і вести загарбницькі й оборонні війни.
8. ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ.
Схарактеризуйте особливості форми державного правління у Галицько-Волинському князівстві.
Галицько-Волинська земля, навіть, перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберегла риси державного та правового устрою, притаманні Давньоруській державі.
Главою тут був великий князь. Йому належала верховна влада. Князь міг приймати законодавчі акти. Великі князі здійснювали поточне управління як у своєму домені, так і в межах усього князівства.
Князі Галицько-Волинської землі мали судові повноваження. Вони також очолювали військову організацію князівств. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпорядження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення митних поборів. Прерогативою князівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.
Великі князі прагнули мати свій вплив і на церковну організацію, використовувати її у своїх інтересах. За згодою великого князя призначалися єпископи, лише після цього вони освячувалися в сан київським митрополитом. Це також возвеличувало владу князя.
Галицько-Волинській землі відомо було і спільне правління двох великих князів. Так, у період після 1245 р. формою правління на цій величезній території став своєрідний керівний дуумвірат Данила, безпосередньо "тримавшого" Галичину, а також Дорогочинську, Волзьку та Холмську землі на Волині, та Василька, який мав "під своцо рукою" Володимир з більшою частиною Волині.
Наприкінці XІІІ ст. з'явилась потенційна можливість встановити дуумвірат в особі Лева (Галицького) та Володимира (Волинського), але внаслідок міжусобиць між ними вона не була реалізована. Проте сини князя Юрія Андрій та Лев виступали як співправителі у зовнішньополітичних питаннях. У спільній грамоті 1316 р. вони називають себе "князі всієї Русі, Галичини та Володимирії" .
Для підтримки авторитету князів використовувалися ними титули "руських королів", "принцепасів", "князів Руської землі". Розповсюджувалися такі атрибути влади, як корона, герб, знамено, печатка. Так, королівським титулом володів Юрій. Про існування такого титулу свідчить зображення Юрія на печатці з короною на голові і скіпетром у руці, супроводжене написом: "Король Русі та князь Володимирії".
Однак зосередити всю державну владу у своїх руках великим князям Галицько-Волинської землі так і не вдалося. У цьому їм заважало згуртоване і сильне боярство, особливо галицьке. Князь був змушений допустити його до управління Галицько-Волинською землею. Хоча князь в Галицько-Волинській землі в окремі періоди вважався "самодержцем", тобто необмеженим правителем, фактично він залежав від боярства, яке всіма силами прагнуло обмежити його владу, використовуючи князя в той же час як знаряддя для охорони власних інтересів.
Бояри, які були великими землевласниками, підтримували князівську владу настільки, наскільки вона була виразником інтересів феодалів у боротьбі з пригнобленим населенням, захищала їх земельні володіння.
В окремі періоди Галицько-Волинської Русі значення князівської влади настільки принижувалося, що князі практично не могли розпочати ні однієї значної політичної акції без відома і підтримки бояр. Сказане дає підставу вважати цілком переконливим судження про те, що в Галицько-Волинській Русі існувала така форма правління, як феодальна монархія, з сильними олігархічними тенденціями місцевого боярства.
Зростаючий авторитет боярської ради пояснюється силою об'єднаного боярства. Як постійний державний інститут боярська рада діяла в Галицько-Волинській землі вже в першій половині XІV ст. До її складу входили знатні та великі бояри-землевласники, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи та намісники.
Боярська рада скликалася з ініціативи самого боярства, а інколи і за бажанням князя. Однак князь не мав права скликати боярську раду за своєю ініціативою без врахування думки бояр. Очолювалася рада найвпливовішими боярами, які намагалися обмежити діяльність князя. У період князювання Юрія ІІ боярська олігархія настільки посилилась, що найважливіші документи підписувалися великим князем тільки спільно з боярами.
Формально, не будучи вищим органом влади в Галицько-Волинській землі, боярська рада, окрім цього, відігравала велику роль в політичному житті цієї землі, у справі управління нею. Позиція боярської ради посилювалася ще й тим, що до її складу входили передусім бояри, які займали важливі посади в системі управління Галицько-Волинською землею.
У Галицько-Волинській землі, як і в інших великих князівствах Русі того часу, отримала поширення двірсько-вотчинна система управління. Тут мав місце більш прискорений, порівняно з іншими руськими князівствами, процес переростання двірсько-вотчинних посад у двірцеві чини.
Особи, які займали посади двірсько-вотчинних слуг у князівському домені, в той же час здійснювали різні функції управління в межах свого князівства. З числа осіб, які займали певне місце в центральному апараті управління Галицько-Волинської землі, літопис зберіг відомості про двірськового (дворецького), печатника (канцлера), стольника та інші двірськові чини.
Двірськовий був центральною фігурою серед чинів двірськовотчинної системи управління. Він відав князівським палацом і очолював апарат управління усім господарством князівського домену. Від імені князя двірськовий нерідко здійснював також судочинство, будучи "суддею князівського двору". Двірськовий забезпечував охорону князя в період військових дій, в його обов'язки входило також супроводження князя під час його виїздів за межі князівства.
Печатник був зберігачем князівської печатки, складав тексти грамот або керував роботою щодо їх складання, засвідчував князівські документи. Він зберігав грамоти та інші державні документи, займався їх розсиланням на місця. Печатник мав у своєму підпорядкуванні писців, перекладачів та ін. Деякі дослідники вважають, що печатник керував князівською канцелярією.
Стольник, певно, спостерігав за своєчасним надходженням доходів з князівських земельних володінь. В літопису є також відомості про збройника, котрий відав справами озброєння князівського війська, про отроків, які супроводжували та охороняли князя в походах, дитячих, які, окрім охорони князя в мирний та військовий час, виконували допоміжні функції при проведенні князем суду. Дитячі також забезпечували виконання судових рішень і проведення в життя різноманітних державних актів.
У Галицько-Волинській землі існувала досить розгалужена система місцевого управління.
Містами управляли тисяцькі та посадники, яких призначав князь. В їх особі була з'єднана адміністративна, військова та судова влада. Вони також володіли правами збирання з населення данини та різних мит – важливої частини князівських доходів.
Округами-воєводствами керували воєводи, які мали не тільки військово-адміністративні, а й судові повноваження.
Територія Галицько-Волинської землі ділилася і на волості, якими управляли призначені князем волостелі. Останні в межах своєї компетенції наділялися адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.
Тисяцькі, посадники, воєводи, волостелі мали в своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал, на який вони опиралися при виконанні обов'язків по управлінню підвладною їм територією. Місцеве управління будувалося на системі "кормлінь". Для ведення судових розборів в незначних справах, виконання деяких поліцейських функцій в межах сільської общини обиралися старости. Вони підкорялися місцевій князівській адміністрації, найвищі посади в якій займали в більшості випадків бояри.
Така система центрального та місцевого управління в Галицько-Волинській землі мала прислуговувати інтересам класу (феодалів-землевласників, забезпечувати їм умови експлуатації залежного від них населення і придушувати його опір гнобленню феодалів.
Важливою ланкою в державній структурі Галицько-Волинської землі було військо. З одного боку, воно використовувалося для відбиття зовнішньої агресії, яка йшла від сусідніх держав, а з іншого – виступало активним знаряддям в руках феодалів для придушення опору експлуатованих мас.
Остання функція князівської влади здійснювалася за допомогою князівської дружини і боярських загонів. На заклик князя бояри повинні були з'явитися па чолі своїх загонів до місця зборів. Князі шукали й інші шляхи організації свого війська, використовуючи наймані загони іноземців, однак, ці загони були ненадійні.
У період вторгнення іноземців до складу війська поряд з професійною дружиною входило народне ополчення.
Піклуючись про посилення боєздатності збройних сил і прагнучи послабити власну залежність від великих феодалів, Данило Галицький у середині 40-х років XІІІ ст. сформував регулярну піхоту ("пішці") і переозброїв кінноту. До складу регулярної піхоти, а можливо, і кінноти Галицько-Волинського князівства входили умовні володарі (держателі) земельних наділів, служилі малі та середні бояри, а також залежні селяни, які "сиділи" на цих ділянках – феодах. До складу "пішців" могли входити і жителі міста.
Командував військом найчастіше сам князь, а також воєвода, який призначався князем і був йому підпорядкований. Під час бойових дій князь міг скликати військову раду.
Суд у Галицько-Волинському князівстві не був відділений від князівської адміністрації. Існував і церковний суд. Сфера юрисдикції цього суду визначалася перш за все церковними статутами князів Володимира та Ярослава і була надто значною. У віданні церковного суду знаходилися питання, пов'язані з майновими та шлюбно-сімейними відносинами.
9. ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ.
У чому полягає вплив норманських племен на формування державності у східних слов'ян?
Історія виникнення державності у східних слов'ян взагалі й утворення Давньоруської держави зокрема була спотворена так званою норманською теорією, яку вже давно відкинула історична наука і яка б не заслуговувала на увагу, якби не її відродження у деяких країнах у вигляді неонорманізму. Прихильники цієї теорії стверджують, що нібито держава у східних слов'ян сформувалася не внаслідок їх внутрішнього самостійного соціально-економічного розвитку, а була створена пришельцями із Скандинавії – "норманськими" або "варязькими" князями.
Норманська теорія була створена ще в XVІІІ ст. Головним аргументом на її користь Г. Байєр, Г. Міллер, А. Шлецер вважали літописну легенду про виникнення Давньоруської держави у результаті покликання варягів і варязьке походження династії руських князів. Норманізм у ті часи відповідав політичним інтересам Голштинської феодальної династії, яка, починаючи з другої половини XVІІІ ст., правила в Росії під ім'ям Романових.
У своєму подальшому двохсотрічному розвитку норманізм все більше перетворювався в антислов'янську політичну доктрину.
Проти норманізму першим, ще у середині XVІІІ ст., виступив
М. Ломоносов, який вказав на наукову неспроможність норманської теорії. Боротьбу з норманізмом продовжили революціонери-демократи. До антинорманістів належали С. Гедеонов, І. Забелін та інші історики Росії. Антинорманістами була і більшість українських істориків, зокрема
М. Костомаров.
Сучасна історична й історикоправова наука також виступила проти норманізму. Б. Греков, Д. Лихачов, В. Мавродін, І. Рибін, С. Юшков,
П. Толочко, М. Котляр, В. Смолій та інші переконливо критикували основні положення норманської теорії, показали її невідповідність історичним фактам.
Так, факти свідчать, що поява у Східній Європі Давньоруської держави пов'язана не з покликанням варягів, а з явищами, характерними для розвитку суспільно-економічного ладу східних слов'ян. У розкладі первіснообщинних і виникненні феодальних відносин у східних слов'ян нормани жодної ролі не відіграли. Вплив норманів на Русь не мав вирішального значення і, перш за все, тому, що самі вони знаходилися на тому ж рівні суспільного й культурного розвитку, що і Давня Русь.
Наразі крайності старої норманської школи (як, до речі, й антинорманізму) подолані, втім, проблема залишається. Неонорманісти оголошують варягів однією з історичних сил, котра відіграла вирішальну роль в утворенні Київської Русі, заснуванні давньоруських міст тощо.
Процес утворення Давньоруської держави є результатом не діяльності норманів, а генези феодалізму у східних слов'ян, їх суспільно-економічний лад зумовив виникнення такої надбудови, як феодальна держава.
10. РОЗВ'ЯЖІТЬ ТЕСТ.
Якщо смерд був очевидцем скоєного злочину, в ролі кого він виступав у судовому процесі?
1) Позивач; 2) видок; 3) відповідач; 4) послух.
Правильна відповідь: 2) видок
11. РОЗВ'ЯЖІТЬ ТЕСТ.
Які з перелічених східнослов'янських союзів племен розташовувались на території сучасної України?
1) Радимичі; 2) поляни; 3) сіверяни; 4) ільменські словени; 5) древляни; 6) в'ятичі; 7) дуліби.
Правильна відповідь: 2) поляни – Київ; 3) сіверяни – Сіверщина ; 5) древляни – Прип’ять; 7) дуліби – Волинь.
12. РОЗВ'ЯЖІТЬ ТЕСТ.
Як поділялись землі Запорозької Січі в територіальному відношенні?
1) На 10 полків; 2) на 22 сотні; 3) на 8 паланок.
Правильна відповідь: 3) на 8 паланок.
13. РОЗВ'ЯЖІТЬ ЗАДАЧУ.
Умова:
Під час набігу половців купець Б. та його сім'я зуміли врятуватись, проте їх майно було пограбоване, а житло спалене. Пропали і 35 кун, які Б. позичав у купця В. терміном на один рік. По закінченні терміну В. почав вимагати від Б. сплати боргу, погрожуючи судом.
Питання:
Яким чином суд розв'яже цю справу?
Розв'язання:
Подія сталася за часів Київської Русі. Носить цивільний характер і буде розглядатися в княжому суді за нормами Руської Правди. Відповідно до ст. 68 розділу "Про проценти" суд винесе таке рішення: купець Б. не буде сплачувати штраф.
14. РОЗВ'ЯЖІТЬ ЗАДАЧУ.
Умова: Під час бійки двох дружинників один з них вихопив меча і ударом відсік супротивнику ліву руку до ліктя.
Питання:
Як буде розв'язано справу в суді?
Розв'язання:
Подія сталася за часів Київської Русі. Носить кримінально-правовий характер і буде розглядатися в княжому суді за нормами Руської Правди. Відповідно до ст. 22 розділу "Про мечі" суд винесе таке рішення: штраф 10 грн. має сплатити суб'єкт злочину.
15. РОЗВ'ЯЖІТЬ ЗАДАЧУ.
Умова:
Після 20 років подружнього життя боярин Л. вирішив розлучитись з дружиною і одружитись з молодою красивою вдовою. З позовом про розлучення він звернувся до суду, мотивуючи його прагненням взяти шлюб з іншою жінкою.
Питання:
В якому суді буде розглядатись справа і як її буде вирішено?
Розв'язання:
Подія сталася за часів Київської Русі. Носить цивільно-правовий характер і буде розглядатися в церковному суді за нормами Статуту князя Ярослава "Про церковні суди". Згідно зі ст.. 18 суд винесе таке рішення: позов боярина Л. не зможе бути задоволений. Якщо ж він розлучиться – повинен сплатити 42 гривні митрополиту.
16. РОЗВ'ЯЖІТЬ ЗАДАЧУ.
Умова:
Двоє братів-шляхтичів були схоплені слугами магната під час самовільного полювання в його лісі. Брати вбили зубра. Магнат звернувся з позовом до суду.
Питання:
В якому суді розглядатиметься справа і як вона буде вирішена? (Події відбувались у 90-ті роки XVІ ст.).
Розв'язання:
Подія сталася за часів Польсько-Литовської доби. Носить кримінально-правовий характер і буде розглядатися в земському суді за нормами Литовського статуту 1588 р. Згідно із Артикулом 2 розділу X "Про пущу, про ловлю, про дерево бортне, про озера і сінокоси" суд винесе таке рішення: брати мають сплатити штраф у розмірі 12 рублів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К.: Либідь, 1991. – 530 с.
2. Борисенко В. Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – 3-тє вид. К.: Либідь, 2004. – 616 с.
3. Історія держави і права України: Академічний курс. У 2-х т. Т. 1 /
За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 2000. – 648 с.
4. Історія України: нове бачення. У 2-х т. Т. 1: Навч. посібник. – К.: Україна, 1995. – 350 с.
5. Кормич Л.І., Багацький В. В. Історія України від найдавніших часів і до XXІ століття: Навч. посібник. – Харків: Одісей, 2007. – 480 с.
6. Котляр М. Ф. Данило Галицький. – К.: Знання, 1979. – 118 с.
7. Котляр М. Ф. Утворення давньоруської держави: Історичні зошити. – К.: Атіка, 1993. – 106 с.
8. Кульчицький В. С., Настюк М.І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України: Навч. посібник. – Львів: Світ, 1996. – 296 с.
9. Музиченко П. Історія держави і права України: Навч. посібник. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2000. – 662 с.
10. Петров В. К. Походження слов'ян. – К.: Наукова думка, 1987. – 218 с.
11. Рыбаков Б. Киевская Русь и русские княжества XІІ-XІІІ в.в. – М.: Наука, 1982. – 548 с.
12. Сергійчук В.І. Старшина Запорізької Січі // Наука і суспільство. – 1989. – № 8. – С. 52 – 56.