Завдання з історії держави та права 9

Контрольна робота
з дисципліни
"Історія держави і права зарубіжних країн"

Назвати та обгрунтувати історичні межі існування держави для країн західної цивілізації епохи станово-кастового суспільства.

Станово-представницька монархія існувала в країнах Західної Європи у XІІІ-XV століття.
Економічний прогрес, який розпочався ще в попередній період, привів до розвитку ремесла, торгівлі, поширення товарно-грошових відносин. На цій основі зміцнювались зв'язки між окремими районами, з'являється спеціалізація виробництва в різних регіонах, успішно розвиваються феодальні міста, які були на той час осереддям ремесла і торгівлі.
Істотно змінюється економічний вигляд європейських держав. За часів хрестових походів до Європи надходив значний потік нових товарів: шовк, ситець, оксамит, килими тощо. З'являються нові продукти: прянощі, новий одяг. Розвиваються нові види ремісничого виробництва. Все це пробуджувало в землевласника інтерес до заміни продуктової ренти і панщини грошовим чиншем, до нового зростання поборів з селян та городян.
Всі ці зміни знаходили свій конкретний прояв в історії феодальних країн Європи. Міста Франції посилюють боротьбу за свої права, шукають підтримки з боку королівської влади. А інтереси короля і населення міст багато в чому збігалися. Королівська влада прагнула єдності країни, але й міста мали таку потребу. Король намагався обмежити владу феодальних магнатів. Того ж хотіли і міста. На цій основі утворювався союз між королівською владою і містами, за яким мешканці міст давали королю гроші, а король захищав їх від утисків.
В Англії на початок XІІІ ст. хартії, що надавали право на самоврядування, були пожалувані шістдесяти найбільшим містам. Такі права на самоврядування отримали й південно-французькі міста. Виняток становила Польща, де міста, що зазнали німецької колонізації, займали нейтральну або навіть ворожу позицію по відношенню до королівської влади.
Розвиток товарно-грошових відносин приводить до суттєвих змін у становищі селянства. Дворянство, відчуваючи потребу в грошах, переводить натуральні повинності селян у грошові. Так з'являється цензива - нова форма селянського феодального землеволодіння, за якою селянин оплачував щорічний грошовий внесок - ценз (чинш). У Франції перехід до цензиви розпочався в XІІІ ст. В Англії він відбувався ще раніше, і на кінець XІІ ст. грошова рента вже мала перевагу.
У зв'язку з цим у феодала з'являються стимули для звільнення селян від кріпосної залежності. Французький серв отримує права особисто вільного вілана на умовах викупу основних повинностей. Процес звільнення селян за викуп і перетворення їх на особисто вільних землеробів відбувався і в Англії.
У Німеччині такі зміни проходили по-іншому. Тут селянин ставав спадковим орендарем панської землі, і, крім грошових внесків, його зобов'язували сплачувати володареві певну частку врожаю - від четвертої частини до половини.
Розвиток економіки спричиняв зміни в суспільному устрої. На перше місце виходять середні й дрібні землевласники, впливовим стає лицарство - дворянство, набуває соціальної сили міське населення.
В європейських країнах формуються феодальні стани. Нові форми господарської діяльності, піднесення міст, посилення королівської влади приводять до більш чіткого, ніж раніше, розмежування інтересів.
Країною класичного розвитку була Франція, де чітко визначилися три внутрішньо консолідовані стани: духівництво, дворянство і міщани.
З встановленням єдиного правового статусу французького духівництва визначилися його станові привілеї: право на отримання десятини, податковий і судовий імунітети, звільнення від державних повинностей та ін. Представники духівництва ставали радниками короля, займали високі посади в державній адміністрації.
Другим станом вважалося дворянство, хоча фактично воно відіграло провідну роль у соціальному і політичному житті Франції. Це був замкнений і спадковий стан. Він мав виняткове право власності на землю. Дворяни також мали право на титули, особливі судові привілеї, звільнялися від сплати державних податків.
Третій стай формувався за рахунок швидкого зростання міського населення. Цей стан був досить строкатим за своїм складом. У Франції він вважався податним і на нього лягав важкий тягар державних податків.
Такі ж зміни відбувалися і в інших європейських країнах, де вони мали певні особливості.
Так, для Англії, де теж утворилися три стани, характерним було те, що на перший план виходило середнє і дрібне дворянство, інтереси якого були близькими до уподобань верхівки англійських міст.
В той же час Німеччині бракувало єдності в масштабах усієї країни В імперії існували імперські стани, в князівствах - земські. На три відокремлені групи поділялися німецькі міста, втрачало своє колишнє значення німецьке лицарство.
У чеському суспільстві в XV ст. теж відбувалося становлення трьох станів: панського, лицарського і міщанського. Отже, духівництво не об'єдналося в окремий стан. Королівська влада, яка боролася за централізацію держави і поступово ламала політичну структуру, що була характерною для феодальної роздробленості, знаходила надійну опору у дворянстві і міщанах, таким чином отримуючи можливість розпочати боротьбу за об'єднання країни проти великих феодальних магнатів. Відбувається утворення єдиних централізованих держав.
Саме таким шляхом йшов розвиток Франції. Боротьба за централізацію, що розпочалася у XІІІ ст. військовою, судовою і монетною реформами Людовіка ІX, на початок XІV ст. успішно завершувалася. Три чверті Франції було об'єднано під владою короля. Проте феодальна олігархія все ще була сильною, і подолати її опір королівська влада могла лише спираючись на підтримку дворянства і міщан, потрапляючи у такий спосіб в певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами і привів до виникнення станово-представницької монархії.
Своєрідно відбувався перехід до станово-представницької монархії в Англії - країні, яка не знала феодальної роздробленості. Як і у Франції, там діяли соціально-економічні фактори, що сприяли державній централізації.


2. Скласти синхронну хронологічну таблицю основних історичних подій VІІІ-VІ ст.ст. до н.е. у процесі державотворення в країнах античної цивілізації.
Хронологічна таблиця основних історичних подій VІІІ-VІ ст.ст. до н.е. у процесі державотворення в країнах античної цивілізації.
Стародавня Греція
Стародавній Рим

800 до н.е.
Початок грецької колонізації Південної Італії, Сицилії та ін.
IX–VIII ст. ст

Виникнення грецького алфавіту.
800 до н.е.
VIII-VI ст. ст. – Період розквіту культури етрусків в Італії.

776 до н.е.
Перші Олімпійські ігри. (Влаштовувались на честь Бога Зевса в Олімпії 1 раз на 4 роки. Продовжувалися 5 днів. Скасовані у 394 н.е.)
753 до н.е.
753–715 до н.е. Правління Ромула – першого (згідно з легендою), царя Риму. Разом зі своїм братом-близнюком Ремом він заснував Рим (753 до н.е.).

743 до н.е.
743–724 до н.е. Перша Мессенська війна. Спартанці захоплюють Мессенію. Переможені повинні віддавати Спарті половину урожаю.
753 до н.е.
З часів римського вченого Марка Теренція Варрона (116–27до н.е.) цю дату прийнято вважати днем заснування Риму.

700 до н.е.
Кінець VIII – початок VII ст.

Старогрецький поет Гесіод.
Початок грецької колонізації Північного Ппричорномор'я.
Посилення боротьби демоса проти аристократії в грецьких містах-полісах.
Розквіт грецьких міст в Малій Азії.
700 до н.е.
Зміцнення рабовласницького ладу в Етрурії.

Продовження таблиці
685 до н.е.
685–668 до н.е. Друга Мессенська війна – повстання мессенян під приводом Арістомена проти панування Спарти. Повсталі в союзі з деякими містами Аркадії завдають спартанцям низку поразок. Проте Спарті вдається розбити мессенян, які перетворюються на безправних членів спартанської общини - ілотів.
616– 510 до н.е.
Правління в Римі етруських царів Тарквініїв.

657 до н.е.
657–627 до н.е. Тиранія Кіпсела в Коринфі. Економічний, політичний і культурний розквіт Коринфа.

650 до н.е.
Старогрецький філософ Фалес Мілетський.

632 до н.е.
Афінський аристократ Кілон, переможець на Олімпійських змаганнях, спробував встановити в Афінах тиранію, але безуспішно (Кілонова смута).

627 до н.е.
627–585 до н.е. Тиранія Періандра в Коринфі. Продовжував політику батька – Кіпсела, ліквідував багато родових пережитків, започаткував грандіозне будівництво.

621 до н.е.
Поява перших письмових законів в Стародавній Греції. Укладач - афінський архонт Драконт. Закони відрізнялися жорстокістю (звідси "драконівські закони", "драконівські заходи").
Закони Драконта в Афінах.

600 до н.е.
Утворення Пелопонеського союзу на чолі із Спартою.
Розквіт федерації етруських міст.
Початок грецької колонізації Іспанії.
600 до н.е.
Реформи Сервія Туллія в Римі (традиційна дата).

3. Порівняти механізм формування та функціонування поліцейських органів в країнах стародавніх та середньовічних цивілізацій.

Вітчизняною та зарубіжною історико-правовою наукою давно визнано, що спеціалізовані правоохоронні структури з'являються лише на певному етапі історії людства, взагалі, й держави та права, зокрема. У цьому плані ступінь їх розвитку є показником досконалості суспільства і держави.
Термін "поліція" походить від давньогрецького "поліс" (античне місто-держава).
Поліцейські функції в Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі виконували:
а) в Афінах:
1) архонт - голова центрального магістрату, уповноважений стежити за дотриманням порядку;
2) помічники архонта - асесори (спостерігали за поведінкою і моральністю народу);
3) агрономи і метрономи (перші стежили за тим, щоб товари на ринках були без підробок і домішок, другі - за правильністю міри і ваги);
4) колегія одинадцяти (наглядала за в'язницями, виконувала вироки тощо);
б) у Стародавньому Римі:
1) консули;
2) у 388 р. до н.е. була заснована посада претора (відповідав за охорону громадського порядку в столиці та здійснював загальне керівництво її поліцією);
3) цензори і еділи - допомагали претору (цензори здійснювали нагляд за моральністю і громадською дисципліною громадян, проводили перепис населення, стежили за станом і безпекою доріг та ін.; на еділів покладалася основна турбота щодо підтримки порядку в громадських місцях).
Відмінною рисою феодальної поліції в західноєвропейських країнах періоду раннього середньовіччя було те, що поліцейські функції здійснювалися самими феодалами.
"Колискою поліцейського управління" вважається Франція. Структура поліцейських органів в абсолютистській Франції була представлена генеральним лейтенантом поліції, комісарами, інтендантами та лейтенантами із кримінальних справ, кінно-поліцейською стражею.


4. Ознайомившись з пропонованим текстом, визначте історичний період, країну, події, які знайшли в ньому відображення.

Запропонований текст є уривком із Великої хартії вольностей 1215 р.

На початок XІІІ ст. в Англії утворюються об'єктивні передумови для переходу до нової форми феодальної держави - монархії зі становим представництвом.
Однак королівська влада, укріпивши свої позиції, не виявляла готовності залучати до вирішення питань державного життя представників панівних прошарків. Навпаки, за спадкоємців Генріха ІІ, які зазнавали невдач у зовнішній політиці, посилюються крайні прояви монархічної влади, адміністративна і фінансова сваволя короля і його чиновників.
У зв'язку з цим визнання права прошарків брати участь у вирішенні важливих політичних та фінансових питань відбувалося в Англії в ході гострих соціально-політичних конфліктів. Вони набули форми руху за обмеження зловживань центральної влади. Цей рух очолили барони, до яких періодично приєднувалися лицарство і фригольдери, незадоволені надмірними поборами і здирством королівських чиновників.
Широкий соціальний характер антикоролівських виступів був особливістю політичних конфліктів XІІІ ст. порівняно з баронськими заколотами XІ-XІІ ст. ст. Невипадково, ці потужні виступив ХІІІ ст. супроводжувалися прийняттям документів, які мали велике політичне значення.
Основними віхами боротьби з політикою королівської влади в XІІІ ст. є конфлікт 1215 p., який завершився прийняттям Великої хартії вольностей, і громадянська війна 1258-1267 p.p.
Конфлікт 1215 р. відбувався ще в умовах збереження значних ознак сеньйоріальної монархії, коли боротьба протилежних тенденцій в розвитку англійської державності не завершилася, а суб'єктивний чинник - усвідомлення лицарством і городянами своїх інтересів, відмінних від інтересів баронів, - не отримав достатнього розвитку.
Велика хартія вольностей 1215 р. була прийнята в результаті виступу баронів за участю лицарства і городян проти короля Іоанна Безземельного. В Англії цей документ тривалий час вважався першим конституційним актом. Проте історичне значення Хартії може бути оцінене лише з урахуванням реальних умов розвитку Англії наприкінці XІІ - на початку XІІІ ст.
Закріплюючи вимоги й інтереси різнорідних і, навіть, протилежних сил, які тимчасово об'єдналися, Хартія є суперечливим документом і не виходить за межі феодальної угоди між королем і верхівкою опозиції.
Більшість статей Хартії стосується васально-ленних відносин короля та баронів і прагне обмежити сваволю короля у використанні його сеньйоріальних прав, пов'язаних із земельними володіннями. Ці статті регламентують порядок опіки, отримання рельєфу, стягнення боргу тощо.
Хартія визначала суму рельєфу з васалів короля залежно від розміру землеволодіння, що переходило у спадщину. Ленний опікун згідно зі ст. 4 мав отримувати на свою користь помірні доходи і не завдавати збитків ні людям, ні речам опікуваного володіння. Поступкою великим феодалам є також статті, в яких йдеться про заповідні королівські ліси та ріки (статті 44, 47, 48).
Водночас серед суто "баронських" статей Хартії були такі, які мали загальнополітичний характер. Найбільш відверто політичні претензії баронства дістали вияв у ст. 61. В ній простежується прагнення до встановлення баронської олігархії шляхом утворення комітету з 25 баронів з контрольними функціями стосовно короля. Незважаючи на цілий ряд обмовок (про процедуру контролю, посилання на "общину усієї землі", ця стаття прямо санкціонувала можливість баронської війни проти центральної влади.
Набагато менше уваги приділено статтям, що відображають інтереси інших учасників конфлікту. Інтереси лицарства у найзагальнішому вигляді відображені у статтях 16, 60, в яких йдеться про несення за лицарський лен лише належної служби, а також про те, що положення Хартії щодо взаємовідносин короля з його васалами стосуються і відносин баронів з їх васалами.
Вельми мало говориться в Хартії про права городян і купців. Стаття 41 дозволяє усім купцям вільне і безпечне пересування та торгівлю без стягнення з них незаконних зборів, а ст. 35 встановлює єдність міри й ваги, важливу для розвитку торгівлі.
Велике значення мала численна група статей, спрямованих на упорядкування діяльності королівського судово-адміністративного апарату. Ця група статей: 18 - "Розслідування про новий захват, про смерть попередника і про останнє представлення на приход має здійснюватися лише у своїх графствах ... "; 20 - "Вільна людина буде штрафуватися за дрібний проступок лише відповідно до роду проступку ...." та ін.
Отже, Велика хартія відображала співвідношення соціально-політичних сил в Англії початку XІІІ ст. і насамперед компроміс короля і баронів. Політичні статті Хартії свідчать про те, що барони прагнули зберегти частину своїх імунітетів і привілеїв, поставивши здійснення окремих прерогатив центральної влади під свій контроль або обмеживши їх використання щодо феодальної верхівки.
Доля Хартії продемонструвала безперспективність баронських претензій і незворотність процесу державної централізації Англії. Через кілька місяців після закінчення конфлікту Іоанн Безземельний, спираючись на підтримку папи, відмовився від дотримання Хартії. У подальшому королі неодноразово підтверджували Хартію (1216, 1217, 1225, 1297 p.p.), втім, з неї було вилучено понад 20 статей, в тому числі 12, 14 і 61-а.
З політичних інститутів, передбачених "баронськими" статтями Хартії, в тій чи іншій мірі утвердилася Велика рада королівства, яка була наділена дорадчими функціями і складалася з великих феодальних магнатів. В середині XІІІ ст. вона часто називалася "парламентом". Проте такий "парламент" не був ні становою, ні представницькою установою.
Відійшовши від реального історичного підгрунтя, на якому Хартія зросла і утвердилася, виникає своєрідний ідеологічний феномен: історія Хартії стає історією її тлумачень, які мали політичні цілі.
Цей визначний факт з особливою силою дістав вияв у XVІІ ст. в тому гострому передреволюційному конфлікті, який перетворив парламент і короля на ворожі одна одній сили. Визнана офіційною політичною доктриною післяреволюційного уряду, Хартія стає символічною частиною неписаної англійської конституції.


5. Вирішити задачу (юридичний казус).
18 жовтня 1562 р. у м. Берлін розпочався розгляд кримінальної справи судом в інквізиційному порядку проти Йогана Шварценберга, відомого як відчайдушна й легковажна людина з дурною славою, який підозрювався у вбивстві Гюстава Ранке, мешканця того ж міста.
Застосувавши тортури і свідчення трьох свідків, суд з'ясував, що вбивство було вчинено з метою захисту, оскільки Гюстав Ранке, будучи нетверезим, застосував ніж, прагнучи довести свою правоту у спорі з Йоганом Шварценбергом, який, захищаючись, завдав йому смертельного удару.
Яке рішення має прийняти суд згідно із чинним законодавством?

Вирішення:
Йоган Шварценберг, який вбив Гюстава Ранке, захищаючись від його озброєного нападу, судом буде виправданий.
У "Кароліні" знаходимо:
"СХХХІХ. Якщо хто-небудь, здійснюючи необхідну правомірну оборону для захисту свого тіла і життя, позбавить життя того, хто змусив його до цієї необхідної оборони, то він не буде у цьому ні перед ким винен."


6. Скласти юридичний казус, відобразивши особливості регулювання сімейно-шлюбних відносин у Стародавньому Вавилоні XVІІІ ст. до н.е.

Умова: Жінка зненавиділа свого чоловіка, купця А., і сказала йому "Не доторкайся до мене! ". Вона забрала свій посаг і повернулася в дім свого батька. Купець А. звернувся до суду з вимогою примусити його дружину повернути йому посаг.
Питання: Як буде вирішена ця справа?
Відповідь: Згідно із142 законів Хаммурапі, "якщо жінка зненавидить свого чоловіка і скаже йому: "Не доторкайся до мене", то треба розслідувати її справу, чи не має вона пороку. Якщо вона доброчесна і непорочна, а її чоловік ходить з дому і дуже ганьбить її, - ця жінка невинна; вона може взяти свій посаг і повернутися в дім свого батька".


7. Доведіть або спростуйте твердження про те, що джерела мусульманського права мають ієрархічний характер.
Джерела мусульманського права мають ієрархічний характер.
Найважливішим джерелом шаріату вважається Коран - священна книга мусульман, яка містить притчі, молитви і проповіді, що приписуються пророку Мухаммеду. Коран складається з 114 глав (сур), які містять 6219 віршів (аята). Приписи, що належать до правил поведінки мусульман, нараховують близько 500 віршів, а власне правові - не більш ніж 80. Значна частина положень Корану має казуальний характер і є тлумаченнями, даними пророком у зв'язку з окремими випадками.
Другим за значущістю джерелом права мусульман є сунна - переказ, що складається з численних розповідей (хадисів) про судження і вчинки самого Мухаммеда. У хадисах зустрічаються різноманітні правові протиріччя, які відбивають розвиток соціальних відносин в арабському суспільстві. Вибір найбільш "достовірного" положення повністю покладався на розсуд богословів-правознавців і суддів. Вважалося, що мають силу лише ті хадиси, які були переказані послідовниками Мухаммеда.
Третє місце в ієрархії джерел мусульманського права займає іджма. Вона складається зі схожих думок щодо релігійних і правових питань, які були висловлені сподвижниками Мухаммеда (більш 100 чоловік) або впливовими мусульманськими теологами-правознавцями (імамами, муфтіями, муджтахидами). Іджма розвивалася як у вигляді інтерпретацій тексту Корану або Сунни, так і шляхом формування нових норм, що вже не пов'язувалися з Мухаммедом.
До іджми як джерела права, що доповнює шаріат, примикає фетва - рішення і думки окремих муфтіїв з правових питань.
Одним з найбільш спірних джерел мусульманського права є кияс - рішення правових справ за аналогією. Відповідно до киясу правило, встановлене в Корані, сунні або іджмі, може бути застосоване до справи, яка прямо не передбачена в цих джерелах права.
Як додаткові джерела права шаріат припускав місцеві звичаї, що не увійшли безпосередньо в саме мусульманське право в період його становлення й не суперечили його принципам і нормам.
Джерелом мусульманського права були також укази і розпорядження халіфів - фірмани. З розвитком законодавчої діяльності як джерела права стали розглядатися і відіграли значну роль, особливо в Османській імперії, закони - кануни (від візантійського - канони). Фірмани і кануни не повинні були суперечити принципам шаріату і доповнювали його насамперед нормами, що регламентували діяльність державних органів і регулювали адміністративно-правові відносини державної влади з населенням.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бостан Л. М., Бостан С. К. Історія держави і права зарубіжних країн (Держава і право епохи станово-кастового суспільства): Навч. посібник. - Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2000. - 340 с.
2. Бостан Л. М., Бостан С. К. Історія держави і права зарубіжних країн: (Держава і право епохи станово-кастового суспільства): Навч. посібник. - Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2000. - 340 с.
3. Бостан С. К., Тимченко С. М. Державне право зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 504 с.
4. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2001. - 592 с.
5. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. - Харків: Право, 2001. - 416 с.