Завдання з історії держави та права України 2

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Історія держави і права України"

1. Вкажіть хронологічну дату.
Коли вперше Центральна Рада проголосила скасування смертної кари?
Смертна кара була скасована Іll Універсалом Центральної Ради, виданим після жовтневого перевороту в Петрограді 7(20).11.1917 р.
В Універсалі проголошувалися також амністія політв'язням, реформа судівництва та національно-персональна автономія для національних меншин (росіян, поляків, євреїв).

2. Дайте визначення поняття.
"Хрестоцілувальна грамота" – обіцянка Василя Шуйського при вступі на російський престол у 1606 р. дотримуватися законності: не накладати на будь-кого опали й не страчувати без суду, не відбирати майна у родичів засуджених, а також не слухати неправдивих доносів, а проводити ретельне розслідування.

3. Дайте визначення поняття.
Донецько-Криворозька Радянська Республіка (ДКРР) – територіально-державне утворення з центром у Харкові, що охоплювало Сумщину, Харківщину, Донеччину, Катеринославщину з Олександрівськом, Херсонщину з Кривим Рогом, Єлисаветградом та частину Області Війська Донського з Таганрогом і Олександро-Грушевським (наразі – Шахти, Росія) зі столицею у Харкові. Проголошена на ІV-му обласному з'їзді Рад робітничих депутатів Донецького і Криворізького басейнів, що відбувався з 27 грудня до 30 грудня 1917 р. (за новим стилем – з 9 січня до 12 січня 1918 р.) у Харкові.
Організувавши оборону проти німецьких окупаційних військ, що наступали на Україну, уряд ДКРР направив німецькому командуванню ноту протесту проти вторгнення на територію республіки, як такої, що не входить до складу України. Проте до травня 1918 р. німецьким військам вдалося захопити територію ДКРР, і вона припинила своє існування.
Створення ДКРР протиставлялося Українській Радянській Соціалістичній Республіці, яка претендувала на територію Харківської і Катеринославської губерній, а Українська Народна Республіка творцями ДКРР сприймалася як буржуазна. Створення базувалася не на національній, на економічній основі.
У республіці були проведені територіальна реформа за економічною ознакою, а також судова реформа – введено єдині форми судочинства, встановлені податки для великих підприємців, повернені гроші приватних банків, конфісковані раніше, введене безкоштовне навчання для дітей бідноти, розроблена програма зі створення дитячих літніх таборів. У республіці була також націоналізована велика промисловість, зокрема, металургійні заводи, шахти і копальні, ліквідовані акціонерні товариства.

4. Дайте визначення поняття.
Полувир'я – за "Руською Правдою" вид покарання – штраф за заподіяння ушкодження іншій особі.

5. Дайте визначення поняття.
"Українська Національна Рада" – політично-громадський центр, створений 5 жовтня 1941 р. в Києві з ініціативи ОУН під проводом
А. Мельника. Президію УНР очолив М. Величківський, секретарями були І. Дубина і О. Бойдуник. У кінці 1941 р. Райхскомісаріат України заборонив УНР і до 1943 р. вона існувала підпільно. У Львові також існувала Українська Національна Рада (голова – А. Лівицький). 29 квітня 1944 р. разом з УНР у Львові та представниками колишнього Сойму Карпатської України створено Всеукраїнську Національну Раду (ВНР), яку очолив М. Величківський, а його заступниками – митрополит А. Шептицький і А. Штефан. Спроби Всеукраїнської Національної Ради і Української Головної Визвольної Ради створити спільну платформу осінню 1944 р. в Братиславі не увінчалися успіхом і ВУНР 1946 припинила свою діяльність на еміграції.

6. Вкажіть прізвище державного діяча.
Хто з діячів Гетьманщини склав для неї кодіфікований акт, а пізніше став канцлером Російської імперії?
Олександр Андрійович Безбородко.

7. Дайте відповідь на питання.
Які види договорів передбачалися у польсько-литовському праві? Яким чином закон регламентував їх укладення?
Як відомо, в умовах феодального суспільства зобов'язальні відносини не дістали широкого поширення. І все ж польське і литовське право знали різні види договорів.
Спочатку в умовах натурального господарства найчастіше зустрічалися договір міни і договір дарування. З розвитком обміну і грошових відносин одержує поширення договір купівлі-продажу, перш за все, рухомого майна, а потім і нерухомого.
Вже статути Великого князівства Литовського дозволяли "усім станам шляхетського народу" вільно розпоряджатися маєтками, з тим щоб на свій розсуд їх "віддавати, продавати, дарувати, поміняти і на церкву записати, за борги передати і в заставу віддати".
Закон визначав форму і порядок укладення угод, встановлював строки позовної давності (5 або 10 років), умови припинення зобов'язань. До того ж багато питань вирішувалось тут на основі норм звичаєвого права.
Усі угоди сторони повинні були укладати, як правило, у присутності свідків і з виконанням деяких символічних дій і обрядів. Було прийнято, щоб контрагенти перебивали руки, часто виставлявся могорич (частування). Усе це робилось на підтвердження і закріплення договору.
Гарантія виконання зобов'язання забезпечувалася різними засобами. У деяких випадках договір скріпляли присягою. Використовувалась також застава. Причому як застава могли передаватися землі, одержані на умовах служби, а також посади. Якщо хтось віддавав у заставу на перший строк рухоме майно, а по закінченню строку не мав змоги його викупити, тоді той, хто отримав майно у заставу, міг довічно ним користуватися.
Значне поширення у XІV-XV ст. отримало поручительство. Відповідальність поручителя була допоміжною, тобто наставала у тому разі, коли боржник був неплатоспроможним.
У деяких випадках право вимагало дотримуватися письмової форми договору. Така форма була обов'язковою, наприклад, для договору позики на загальну суму більше "десяти коп грошей". Коли ж договір позики на більш значну суму не був оформлений письмово, боржник за Литовським статутом 1588 p., мав право сплатити кредиторові "тільки десять коп грошей, коли присягне той, хто стягує борг".
Ще більш суворі вимоги становив закон для угод із землями. У випадку продажу або дарування батьківських, материнських, вислужених, куплених та іншим способом придбаних маєтків, той, хто їх продає або дарує, повинен був скласти запис, скріпивши його своєю печаткою, поставивши підпис, та ще й запросити трьох-чотирьох свідків шляхетського походження із своїми печатками.
Потім цей запис треба було занести до книги замкового суду. Під час сесії земського суду цей запис переносився "з книг замкових до книг земських". Такий же запис був потрібний, коли власник віддавав у заставу маєток, людей, землі або позичав на певний строк суму грошей.

8. Дайте відповідь на питання.
Схарактеризуйте форму державного правління в Гетьманщині XVІІІ ст.
Ядром, основною частиною українських земель у складі Росії була Лівобережна Україна. Українці називали її Гетьманщиною, згідно із державною організацією, яка існувала тут, а також "Військом Запорожським". У ХVІІІ ст. російський уряд встановив для Гетьманщини офіційну назву "Малая Россия" (Малоросія).
Договір 1654 р. не торкався територіального складу української держави. Малося на увазі, що у підданство до Росії переходять землі України, на яких проживають українці, що звільнилися з-під влади Польщі. Це був великий простір. На лівому березі Дніпра – Чернігівщина і Полтавщина, на правому – Київщина, східна Подолія, частина Волині. Вже після січня 1654 р. у Польщі була відвойована частина Білорусії, яка приєднувалася до України як Білоруський полк. Запорізька Січ теж входила "під високу руку" російського монарха, оскільки складала невід'ємну частину України, хоча й мала автономне становище.
Не зважаючи на обмеження й на залежність від Москви, влада гетьмана була велика: від нього залежало роздавання земельних маєтностей за службу й за "військові заслуги", а також призначення на посади.
Атрибути гетьманської влади складали всі головні суспільні функції: він був зверхником над військом, був суддею, адміністратором тощо.
Підвалиною гетьманської влади виступала система військово-адміністративного управління.
Вищі військові органи – гетьман, військова рада, рада генеральної старшини і гетьманський уряд були водночас і вищими органами адміністративного управління.
Особисто гетьман керував роботою і військової ради, і ради генеральної старшини, очолював генеральний уряд, козацьке військо і всю старшинську адміністрацію. Гетьман всі свої адміністративні функції визначав в Універсалах, в яких висловлював певні накази.
Крім адміністративної та військової влади в руках гетьмана була ще й фінансова влада, до гетьмана належало право збирати податки, які йшли у військову касу. Як голова судової влади він затверджував присуди генерального і полкових судів з найважливіших справ. Від імені козацького війська і всієї України проводив дипломатичні переговори й укладав міжнародні угоди, призначав послів, забезпечував зміцнення міждержавного становища України.
Вищим органом влади в Гетьманщині вважалася загальна козацька рада – Генеральна Рада, яка була найчисленішим і найдемократичнішим органом. На початковому етапі Генеральна Рада мала військовий характер і скликалась лише під час війни. У другій половині ХVІІІ ст. Генеральна Рада стає державним органом влади. Функції керуючого переходять від гетьмана до обозного. До компетенції Генеральної Ради входило вирішення питань про організацію способів оборони краю, про намічення кандидатур на важливіші посади, про важливі справи адміністративного, судового й господарського характеру, усування гетьмана, питання зовнішньої-політики, обрання Генеральної старшини, вручення клейнодів.
Генеральна Рада не мала визначеної кількості учасників, вона являла собою народні збори з широкою і невизначеною компетенцією.
Іншим органом влади була Рада Старшин, яка являла собою передпарламент України. Склад Ради Старшин був різний і залежав від кола питань, які виносились на Раду. До складу Ради Старшин входили Генеральні Старшини, полковники, полкові старшини.
Існувало три типи Ради Старшин: Рада гетьмана з колегією Генеральної старшини, збори Генеральної старшини з участю полковників, з'їзди старшин, в яких брали участь всі козаки, крім рядових.
Рада Старшин збиралася в палаці гетьмана під його головуванням. Збори колегії генеральної старшини мали постійний характер і відбувалися щодня. Спробу зафіксувати звичай старшинських з'їздів законом і зробити їх державною установою зроблено пізніше, у відомій конституції Пилипа Орлика 1710 р., коли постановлено скликати "Генеральну Раду" (тобто раду старшин) тричі на рік: на Різдво, на Великдень і на свято Покрови.
Компетенція старшинських рад була вельми широкою, вони конкурували з владою гетьмана та Генеральної ради. Старшинські ради розглядали майже всі питання внутрішньої та зовнішньої політики. Вони розпоряджалися фінансами, розглядали судові справи, управляли державою за відсутністю гетьмана.
Найчастіше збиралися ради – і старшинська, і Генеральна Рада, – за П. Дорошенка. З усіх українських гетьманів ХVІІ ст. Дорошенко був, коли можна так висловитись, найбільш конституційним гетьманом. Як вища палата старшинської ради, Колегія генеральної старшини була постійною радою при гетьмані. Генеральну старшину або обирали збори старшинської ради, або призначав гетьман. До вищої генеральної старшини належали обозний, суддя, підскарбій та писар.
На перше місце після гетьмана у другій половині XVІІ ст. виходить генеральний обозний. Він був заступником гетьмана в його відсутність, завідував артилерією. Генеральні обозні командували військом у походах, часто призначалися послами до інших країн.
Далі йшли генеральні судді. Вони керували судом і виконували різні доручення гетьмана.
Третє місце належало генеральному підскарбієві, який контролював фінанси.
На четверте місце перемістився генеральний писар, який відав Генеральною військовою канцелярією та архівом, виконував дипломатичні доручення гетьмана.
До нижчої генеральної старшини належали: два генеральні осавули, генеральний хорунжий та генеральний бунчужний.
Генеральні осавули виконували різні доручення гетьмана, вели судові розслідування і займались справами дипломатичного характеру. Іноді вони були наказними гетьманами у походах, в яких брав участь сам гетьман.
Генеральний хорунжий був охоронцем загальновійськової корогви (стягу), а генеральний бунчужний – охоронцем гетьманського бунчука.
У 1720 р. було створено Генеральну військову канцелярію. Її очолював генеральний писар. До складу Генеральної військової канцелярії входили регент і військові канцеляристи. Вона поділялася на дві частини: колегіальну і розпорядчу (присутствіє). До розпорядчої частини входили порівну російські і українські чиновники. До компетенції Генеральної військової канцелярії відносилась дипломатична підготовка військових операцій а з 1720 р. і функції виконання вироків генерального суду.
На основі вищесказаного ми бачимо, що вищим органом влади в Україні вважалася військова рада, але гетьман і генеральна старшина, як правило вміло маніпулювали нею і значення останньої поступово зменшувалось.

9. Дайте відповідь на питання.
Як юридично кваліфікували Московський договір 1654 р. історики різних наукових шкіл?
Відомий російський історик державного права В. Сергєєвич уважав договір 1654 р. за персональну унію, тобто об'єднання двох окремих держав у особі одного спільного монарха, на основі вибору, як це було з Польщею й Литвою в 1336 р., і що це об'єднання мусило існувати доти, поки існуватиме династія Олексія Михайловича.
До погляду Сергеєвича прилучився й другий російський історик державного права А. Філіпов.
Натомість професор Н. Дяконов убачав у договорі 1954 р. випадок "реальної" унії, коли дві держави зливаються в одну, дістаючи спільні вищі установи.
Російські вчені – Н. Коркунов, В. Макотін – й українські –
М. Грушевський, М. Слабченсько – вбачали в договорі 1654 р. ознаки васалітеру, тобто, що договір установив васальну залежність України від Москви.
Професор Б. Нольде вважав, що Україна прилучилася до Москви на основі автономії.
І. Розенфельд бачив акт неповної інкорпорації України Москвою. Професор В. Матін у своїй праці "Переяславскый договоръ 1654 г." (1929) доводить, що на основі договору мала бути уставлена не унія й не васальна залежність України, але інкорпорація України Москвою з деяким поширенням прав окремих суспільних станів.
Одначе на практиці, в житті договір не виконувався: московський цар затримав за собою нібито найвищу владу над Україною, але на її території безпосередньо не здійснював цієї влади в сфері фінансів, адміністрації й суду, задовольняючись тим, що Україна постачала йому допомогове військо.
З свого боку гетьман, лишаючись вождем свого війська, заразом залишився зв'язаним присягою цареві правителем України, який держав під своєю владою ціле її населення, збирав із нього доходи до свого місцевого скарбу у своєму розпорядженні підлеглі йому адміністрації й судові органи. Це була чисто васальна підлеглість.
Такого погляду додержується й російський дослідник Д. Одінець. Він каже, що акти 1654 р. були складені без огляду на фактичний стан і зробилися нежиттєвими вже в часі їх затвердження.
Професор А. Яковлів вважає, що хоч московський цар іменував себе царем "Малия Росії", але це була лише буква без реального змісту, оскільки в дійсності Україна за життя Б. Хмельницького була цілком незалежна від Московщини держава. Тому професор Яковлів вважає, що взаємини України до Московщини можна назвати номінальною васальною залежністю.
В. Липинський виступив із думкою, що умова 1654 р. була звичайним союзом України з Москвою, зверненим проти Польщі. Це був мілітарний союз, подібний до тих, які Хмельницький уклав уже з Кримом або Туреччиною.
В. Липинський підкреслює, що коли минула потреба для України в такому союзі з Москвою, то Хмельницький уклав такий союз із Швецією, вигідніший для українських інтересів. В. Липинський указує на те, що треба емансипуватися від "переяславської легенди", яку створила стара історіографія, і твердив, що "ідеологічну правнодержавну суть переяславської умови творила абсолютна й легальна емансипація від Польської Речі Посполитої як у поняттях самих українців, так і в поняттях сусідніх володарів".
Оцінюючи переяславську умову з того погляду, що вона реально давала Україні, М. Драгоманов писав, що, не вважаючи на свої недоліки – переважно ті, що в її пунктах нічого не говорилося про інтереси селянської маси, – переяславська умова мала в собі й "добрі зерна іменно такого устрою громадського, до якого тепер прямують скрізь освічені люди". Він підкреслював, що "як порівняти ті права, які вимовили собі козаки у царя московського, з тим безправ'ям, яке було в царстві московськім, то все-таки не можна не сказати, що устрій козаччини був більше подібен до устрою теперішніх вільних держав європейських, так званих конституційних, ніж московське царство і теперішня російська імперія".
Та як б не кваліфікувати й не оцінювати форму відносин, які утворилися внаслідок переяславських і московських переговорів, не можна забувати, що обидві сторони – і Москва, і Україна – кожна по-своєму розуміли суть цих відносин.
Вирішивши прийняти Україну "під високу царську руку", в Москві з перших же кроків старались обернути протекторат у інкорпорацію, використовуючи кожне необережне слово, кожну неясну фразу в звертаннях гетьмана до московського уряду, щоб реалізувати якомога ширше свій вплив на українське життя.
Особливо ж зручно використовувала Москва різні прояви суспільного антагонізму в Україні. Власне на цьому антогонізмі й була побудована вся дальша політика Москви щодо України.
З другого боку, гетьман і старшина справді дивилися на протекцію московського царя, як лише на певну, може навіть і тимчасову комбінацію, яка давала змогу нарешті покінчити тяжку боротьбу за унезалежнення від Польщі: не вдалося цього добитися за допомогою татар і турків, так робиться спроба досягти цього за допомогою Москви.

10. Розв'яжіть тест.
Який вид злочину вважався найтяжчим на Січі?
1) неповага до начальства; 2) убивство козаком військового товариша; 3) дезертирство; 4) гайдамацтво.
Убивство козаком військового товариша.

11. Розв'яжіть тест.
Який документ уперше проголосив незалежність України?
1) Перший Універсал центральної Ради; 2) Статут вищого управління України; 3) резолюція Всеукраїнського з'їзду Рад "Про самовизначення України"; 4) Четвертий Універсал Центральної Ради.
Уперше незалежність України проголосив Четвертий Універсал Центральної Ради, прийнятий 22 січня 1922 р.

12. Розв'яжіть тест.
Коли було запроваджено поділ Радянської України на області та райони?
1) 1919 р.; 2) 1922 р.; 3) 1932 р.; 4) 1936 р.
Перші області – Вінницька, Дніпропетровська, Київська та Донецька – з'явилися в Україні 9 січня 1932 р.

13. Розв'яжіть задачу.
Умова:
Боярин М. загинув під час військового походу. Після нього залишились дві одружені дочки.
Питання: Кому дістанеться спадщина боярина М.?
Розв'язання:
Подія сталася за часів Київської Русі. Носить цивільно-правовий характер. Справа буде розглядатися у княжому суді за нормами Руської Правди.
Відповідно до ст. 86 П. П. спадщина боярина М., який загинув під час військового походу, дістанеться обом його дочкам.

14. Розв'яжіть задачу.
Умова:
Боярин П. таємно мав регулярні статеві відносини зі своєю кумою. Через деякий час це стало відомо їх родичам. Чоловік куми звернувся з позовом до суду.
Питання:
В якому суді буде вирішуватись ця справа і як вона буде розв'язана?
Розв'язання:
Подія сталася за часів Київської Русі. Носить кримінально-правовий характер (боярин П. вчинив злочин проти сім'ї та моральності – співжиття із кумою). Справа буде розглядатися у церковному суді за нормами Статуту князя Ярослава про церковні суди.
Відповідно до ст. 13 Статуту суд винесе таке рішення – боярин П. має сплатити грошовий штраф у розмірі 12 гривен.

15. Розв'яжіть задачу.
Умова:
Помираючи, старий шляхтич, ображений за неслухняність на свого сина, заповідав при добрій пам'яті й здоровому глузді у письмовій формі свій маєток і рухоме майно місцевому монастирю. Після смерті батька, син. претендуючи на батьківську спадщину, звернувся до суду.
Питання:
Як буде вирішена справа і в якому суді, якщо події відбувались у 1589 р.?
Розв'язання:
Подія сталася за часів Польсько-Литовської доби. Носить цивільний характер. Справа буде розглядатися у церковному суді за нормами Литовського статуту 1588 р.
Згідно із Арт. 2 розд. XІІІ суд винесе таке рішення – спадщину отримує місцевий монастир.

16. Розв'яжіть задачу.
Умова:
Поляк-шляхтич з десятьма своїми слугами вночі напав на садибу сотника козацького реєстрового війська. Сотника вбили, дружину його згвалтували, забрали гроші і втекли. Родичі загиблого звернулися до суду.
Питання:
Як буде вирішено справу?
Розв'язання:
Подія трапилась за часів Речі Посполітої і носить кримінальний характер. Буде розглядатися у земському суді за нормами Литовського статуту 1529 р.
Якщо злочинця та його слуг спіймали, вони згідно з розділом 7 ст.ст. 1, 6 будуть засуджені до смертної кари. Головщина має бути сплачена родичам вбитого та його дружини з маєтка вбивці. Така ж сума буде стягнута з них у великокнязівську скарбницю.
Якщо злочинця та його слуг не вдалося розшукати з його маєтка мають бути сплачені головщина, відшкодування за спричинену шкоду та штраф великому князеві (Розділ 7 ст. 3 Статуту).


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1. Бойко О. Д. Історія України: Посібник. – К.: Академія, 2008. – 568 с.
2. Борисенко В. Й. Курс історії України: З найдавніших часів до XX століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1998. – 616 с.
3. Винокур І. С., Трубчанинов С. В. Давня і середньовічна історія України: Навч. посібник. – К.: Глобус, 2005. – 224 с.
4. Грушевський М. С. Начерк історії українського народу. – К.: Либідь, 1993. – 570 с.
5. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. – К.: Либідь, 1992. – 480 с.
6. Історія держави і права України: Підручник: У 2-х ч. Ч. 1 / За ред.
А. Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 1996. – 368 с.
7. Історія України: нове бачення: Т. 1 / О. Гуржій, Я. Ісаєвич, М. Котляр, О. Моця та ін.). – К.: Либідь, 1993. – 450 с.
8. Копиленко О. Л. Сто днів Центральної Ради. – К.: Либідь, 1992. – 264 с.
9. Кульчицький В. С., Настюк М.І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. – Львів: Світ, 1996. – 296 с.
10. Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навч. посібник. – 2-е вид., випр. и доп. – К.: Знання, 2000. – 660 с.
11. Памятники русского права: Вып. 1. Памятники права Киевского государства, Х-ХІІ вв. / Сост. А. А. Зимин. – М.: Госюриздат, 1952. – 286 с.
12. Солдатенко В. Донецько-Криворізька республіка – ілюзії й практика національного нігілізму // Зеркало тижня. – 2007. – № 3. – С. 11 – 15.
13. Статут Великого княжества Литовского 1588 г. – Минск: Изд-во АН БССР, 1960. – 410 с.
14. Субтельний О. Україна: Історія / Переклад з англ. С. В. Кульчицького. – 2-е видання. – К.: Либідь, 1992. – 509 с.
15. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 656 с