Завдання з історії держави та права України 6

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Історія держави і права України"

1. ВКАЖІТЬ ХРОНОЛОГІЧНУ ДАТУ.
Коли було видано Третій Литовський статуті
Литовські статути – кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, що діяли на захоплених ним українських землях в XVІ – першій половині XІX ст.
Протягом XVІ ст. було видано три Литовські статути: І – 1529 ("Старий"), ІІ – 1566 ("Волинський") і ІІІ – 1588 ("Новий").
Литовські статути використали поточне законодавство, судові постанови, німецьке, польське, римське та звичаєве право Литви, Польщі, України тощо. Норми Литовських статутів спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї землевласників, визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства.
2. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ.
"Безчоловіччя" – мужолозтво, скотолозтво (склад злочину, включений у кримінальне законодавство в період Гетьманщини).
3. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ.
У Західній Україні "генеральності" – організації (керівні органи), які об'єднували окремі конфедерації – різновид колегіальних магнатсько-шляхетських органів влади, що з'явилися у політичному житті Речі Посполитої наприкінці XVІІ – на початку XVІІІ ст.
Конфедерації – це об'єднання магнатів і шляхти окремих земель або воєводств, скріплених присягою. Часто до них приєднувалися й інші землі. Створювалися для підтримки короля.
4. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ.
"Принцип революційної доцільності" – принцип, який виправдовував будь-які засоби у досягненні революційних цілей.
На початку 1919 р. в Україні з'явились революційні трибунали (ревтрибунали) – спеціальні судові органи, створені більшовицькою владою після перевороту в Росії для розгляду особливо важливих справ. Ревтрибунали розправлялися з ворогами радянської системи (за "контрреволюційні злочини") позаправними методами. Критерієм правосуддя була саме революційна доцільність, а суддями і виконавцями – брутальні чекісти.
"Революційна доцільність" дослідниками визначається як "згубна сила для морального здоров'я суспільства, заради якої руйнувалися сім'ї, гинули десятки безневинних людей" [7, с. 398].
5. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ.
"Судовий слідчий" – посадова особа окружного суду, яка проводила окремі слідчі дії.
6. ВКАЖІТЬ ПРІЗВИЩЕ ДЕРЖАВНОГО ДІЯЧА.
Хто з українських гетьманів підписав договір про унію України з Польщею та Литвою?
Гетьман Іван Виговський (1657-1659).
Мова іде про Гадяцький договір 1658 р. – угоду, укладену між гетьманом України – Виговським та польським урядом 16.09.1658 р. у м. Гадячі.
На попередніх переговорах українську сторону представляли
Ю. Немирич, якого вважають автором Гадяцького договору, і П. Тетеря, а польську – К. Беньовський та К. Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували.
Договір складався з чотирьох розділів. За умовами Гадяцького договору, Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерального державного утворення – Речі Посполитої.
Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства – козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Все діловодство мало вестися українською мовою.
Проте умови Гадяцького договору не задовольняли жодної із сторін, насамперед, прихильників повної незалежності України, і тому цей договір не міг бути довготривалим.
7. ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ.
Що таке копний суді Які справи підлягали його юрисдикціїі
Копний суд – це суд сільської громади в Україні, Білорусі і Литві, що виник за раннього феодалізму. Збирався у заздалегідь визначеному місці – копищі.
Копний суд перебував у тісному зв'язку зі старим вічевим зібранням. Населення певної території складало свого роду союз для охорони себе від злочинних елементів і боротьби з ними. Коли хтось помічав злочин або сам ставав його жертвою, то скликав "копу" – віче всіх правоспроможних осіб своєї округи, які мусили з'являтися самі або присилати заступників, щоб чинити слідство й суд.
Перші копні збори, які мали завдання провести слідство по "гарячих слідах", складались з ближчих сусідів і носили назву "гарачої копи". Потім вже сходилась велика копа, де збиралися всі члени округу в урочистій обстановці, додержуючись певних обрядів і формальностей, відбувався судовий процес і виносився присуд (на словах або письмово).
Компетенція копного суду була широкою: до неї належали майже всі кримінальні й цивільні справи, які могли виникнути серед населення.
До копного суду могли звертатися всі стани суспільства. Копний суд передавав справу як до вищої інстанції – до суду громадського. Туди ж можна було й апелювати на його вироки.
8. ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ.
Яким чином давньоруське право вплинуло на формування литовського законодавстваі
Правова система Литовсько-Руської держави була органічним поєднанням права Київської Русі та Галицько-Волинської держави із литовським і частково – польським законодавством. Вона сформувалася на основі синтезу давньоруського права, місцевих звичаїв та нормативних актів епохи раннього феодалізму.
Литовські князі, проголосивши принцип "старовини не рухати, новини не заводити", не лише підтвердили законність дії староруського права, але й надали йому державної санкції.
Значний вплив на розвиток права Великого князівства Литовського справила видатна законодавча пам'ятка Київської Русі – "Руська Правда".
Так, важливе місце серед джерел права посідали збірники законів, які у певному ступені уніфікували чинне законодавство. Це сприяло кращому застосуванню його норм у судовій практиці. Такими збірниками були Судебник великого князя Казиміра (1468 р.) та Литовські статути (у трьох редакціях).
Судебник великого князя Казиміра був укладений урядовцями-правниками великокнязівської канцелярії і затверджений на провінційному сеймі у Вільно.
Його джерелами була "Руська правда", привілейні грамоти, звичаєве право, новий законодавчий матеріал. Судебник налічував всього 25 статей, які за своїм змістом стосувались маєткових прав, порушення межі володінь, наїздів на чужі маєтності, крадіжок майна тощо.
У Судебнику чітко простежується поєднання давньоруського права і нових законодавчих джерел литовської доби. Наприклад, ряд статей взято із "Руської Правди", але характер передбачених покарань значно суворіший, зустрічається покарання на смерть, якого не було у "Руській Правді".
Зокрема, стаття 1З встановлювала смертну кару (повішення) за крадіжку корови або у випадку, коли сума вкраденого майна складала півкопи грошей. В цілому Судебник охоплював незначну частку правовідносин у галузі карного права.
Литовські статути – Перший ("Старий") 1529 р., Другий ("Волинський") 1566 р. та Третій ("Новий") 1588 р. – виникли як правові акти багатонаціональної держави, тому в них широко використано звичаєве право всіх народів, які проживали на її території, зокрема, норми давньоруського, римського, німецького, польського права, законодавства Великого князівства Литовського.
Одним із вагомих джерел цих актів й була "Руська Правда", їх норми відтворювали звичні "давні права" і розглядалися українцями як власне споконвічне право.
Саме цим можна пояснити той факт, що Литовські статути залишались найавторитетнішим джерелом діючого права в Україні в добу Української Гетьманської держави XVІІ-XVІІІ ст. Вони стали джерелом всіх кодифікаційних проектів XVІІІ – початку XІX ст. і продовжували діяти в лівобережних і правобережних губерніях України аж до 1840-1842 рр., коли на останні було поширене російське законодавство.

9. ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ.
Схарактеризуйте систему органів влади й управління за Конституцією П. Орлика.
Пилип Орлик – один з найвидатніших діячів XVІІ-XVІІІ ст., самовідданий український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. Його діяльність як гетьмана проходила в еміграції.
У день виборів П. Орлика 5 квітня 1710 року в Бендерах було підписано договір під назвою "Конституція прав і свободи Запорозького Війська" (Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького).
Його зміст свідчив про наміри та упевненість укладачів повернутися з еміграції на батьківщину, де договір отримає юридичну силу для всієї України.
На час складання договір був цілком реалістичним, а не теоретичним проектом, яким він став пізніше, коли повернення гетьмана П. Орлика в Україну стало неможливим. Історичне значення договору перш за все в тому, що він був першим конституційним актом в Україні.
Конституція стала своєрідним маніфестом державної волі українського народу перед усім цивілізованим світом.
Глибокий знавець історії України О. Оглоблин назвав Конституцію П. Орлика "вікопомним пам'ятником української державнополітичної думки". Це був перший документ української державотворчої історії, в якому гармонійно поєднувалися інтереси гетьмана та старшини як провідної верстви України і Запорожжя як військової сили, відображалися права і вольності українського народу.
Важливо й те, що Конституція, за словами відомого українського історика Б. Д. Крупницького, чи не вперше "поставила українську проблему в європейських масштабах". Він же зазначає, що "безперечно, Орлик був видатним українським державником. На його прапорі була виткана незалежна й соборна Україна..." [6, с. 44].
"Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його співробітниками Г. Герциком, А. Войнаровським, складені як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було характерно для західної традиції, і відрізнялися від ідей східного патримоніалізму.
Текст був складений латинською і руською мовами. "Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" написані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму і закладали головні принципи республіканської форми правління.
Договір має чітку систему. Відкривається він релігійною формулою, характерною для важливих державних актів того часу "...во ім'я Отца і Сина і Святого Духу, во ім'я Троїці Святої славимої". Далі йде цікава фраза, яка вказує, що договір мав тимчасове значення: "...нехай станеться на векопомную Войська Запорожського славу й памятку".
Потім йдуть преамбула і 16 пунктів договору.
У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького – всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган "хозарів-козаків", а не князь Володимир Святославич. У такий спосіб документ заклав історичний пріоритет Української держави, першість у ній віддавалася козакам. Саме козаки, на думку Пилипа Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки – оборонці народу на території України) стала підгрунтям ідеї окремішності руського – малоросійського – українського народу та його природного права на власну державу.
Перші шість пунктів мають загальнодержавне значення: про релігію (п. 1), про територію та кордони (п. 2), про відносини з Кримом (на які П. Орлик подавав великі надії) (п. 3), про Запорізьку Січ (п.п. 4, 5).
В Конституції передбачалося встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності трьох складових чинників правового суспільства, а саме єдність і взаємодію законодавчої (виборна Генеральна Рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина та виборні представники від кожного полку – "самодержавиє гетьманського уряду неприлично") і судової влади – підзвітної і контрольованої. Такими в Конституції визначалися принципи побудови Української держави. Окремі її статті формували конституційні норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови – відокремлення майбутньої Української держави від Росії.
Одним із ключових моментів Конституції було визначення кордонів України та забезпечення їхньої цілісності. "Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілісністю кордонів, – записано у ній, – так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної пам'яті, Богдана Хмельницького, були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Річі Посполитої Польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені..."
Автор Конституції добре розумів усю важливість існування Запорозького Низового війська, котре "заслужило собі безсмертну славу численними рицарськими відвагами на морі й на землі", але було поруйноване. Тому гетьман як керівник держави зобов'язувався Конституцією "чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську".
Особлива увага в Конституції приділялася визначенню устрою України, правам, якими наділялися урядовці, зокрема гетьман і старшини. Виражаючи інтереси генеральної і полкової старшини, стурбованої обмеженням своїх прав і привілеїв, автор Конституції відверто заявляв про своє негативне ставлення до ідеї самодержавної влади. В одній із її статей з нього приводу говорилось таке: "Коли деякі Запорізького війська гетьмани, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили самовладне таке право: "Так хочу, так повеліваю! " – то через те самодержавство, не властиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Запорізькому війську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, насильне й купне легке розкладення урядів військових: генеральної старшини, полковників та значного товариства".
Щоб запобігти цьому, в майбутньому передбачалося утворення Генеральної Ради. В Конституції, зокрема, зазначалося, "щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина, як за респектом їхніх первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції. За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані таким чином публічних радників. Над те з кожного полку мають бути до загальної Ради генеральні совітники ... по одній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі, вибрані за гетьманською згодою, і з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками має радитись уясновельможений гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачиняючи приватною своєю владою, не встановлювати і до завершення не приводити".
Було також визначено, що Генеральна Рада має збиратися тричі на рік: "Перша на Різдво Христове, друга на Воскресіння Христове, третя на Покрову Присвятої Богородиці, на які мають і повинні бути не тільки пани полковники зі своєю старшиною та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, а й посли Запорізького Низового війська".
Конституція передбачала шанування гетьмана, однак, коли б він у чомусь помилявся, то йому на Раді мали вказати "на порушення прав та вольностей вітчизняних", на що гетьман не міг "ображатися і чинити помсти, а дбати такі недолади справити".
Сам П. Орлик принаймні тридцять років тримав українську справу в Європі в активному стані. Змушений перебувати за кордоном, він намагався організувати коаліцію з Швеції, Туреччини, Криму, Польщі і навіть Пруссії проти Росії, щоб з допомогою європейських держав добитися незалежності України. Один із таких періодів цієї діяльності описано ним самим в його відомих щоденниках. Але намагання гетьмана-вигнанця, як з'ясувалося, були марними, Європа не хотіла воювати за Україну.
Таким чином, влада гетьмана згідно з Конституцією обмежувалася, й водночас зміцнювалося становище генеральної старшини. Для здійснення судочинства утворювався Військовий генеральний суд. Всім військовим скарбом мав відати генеральний підскарбій, який у своїх діях був непідвладний гетьману. На цю посаду мала обиратись "людина значна і заслужена, мастна і добросовістна, яка мала б у своєму догляді військовий скарб, завідувала млинами і всілякими військовими ушкодами і повертала їх на публічну військову потребу з відомим гетьманським, а не свою приватну. А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходів, які до цього належать, не має належати і на спій персональний пожиток вживати, а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуються на булаву та його гетьманську особу...". В полках мали бути запроваджені посади підскарбіїв, які також зобов'язувалися турбуватися про військове майно. Однак гетьману надавалося право нагляду за діяльністю адміністрації, з тим щоб запобігти можливості призначення на "уряди" за підкуп, щоб "людям військовим та посполитим зайві не чинилися утяжіння, наклади, пригнічення та здирства...", щоб полковники, сотники, отамани не прихиляли козаків і посполитих до "панщини".
Конституція приділяла увагу також соціальному становищу міщан, селян та козаків – "людей убогих". В цілому вона свідчила про перемогу старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом. Та боротьба, яка почалася ще в роки Визвольної війни між двома течіями в українському державному будівництві – самодержавною та республіканською, закінчилася тріумфом останньої.
В Конституції вперше за період козацької доби в історії України передбачалося повернути Києву його столичний статус. Тим самим підкреслювався факт спадкоємства держави минулих київсько-руських часів.
Акт обрання П. Орлика гетьманом і Конституція були затверджені шведським королем Карпом XІІ. У Конституції неодноразово згадується про протекторат шведського короля над Україною. Це потрібно "...для большей крепости України", "...для заховання оной целости в правах наданих й границах". Таким чином, цей протекторат не був підданством українського народу Швеції. Він орієнтувався на зовнішню незалежність України і міцність її внутрішнього устрою.
10. РОЗВ'ЯЖІТЬ ТЕСТ.
Із запропонованих термінів виберіть ті, що в Руській Правді характеризують способи розшуку злочинця.
1) Татьба; 2) вервь; 3) заклич; 4) звід; 5) головництво.
Відповідь:
3) заклич; 4) звід.
11. РОЗВ'ЯЖІТЬ ТЕСТ.
Коли набули поширення терміни "позивач " та "відповідач"?:
1) у XVІ ст.; 2) у XVІІ ст.; 3) у XVІІІ ст.; 4) у XІX ст.
Відповідь:
3) у ХVІІІ ст.
12. РОЗВ'ЯЖІТЬ ТЕСТ.
Якими нормативними актами регулювались у Гетьманщині після 1716 р. подавання і дослідження доказів?:
1) "Табель про ранги"; 2) "Права за якими судиться малоросійський народ"; 3) "Краткое изображение процессов"; 4) "Суд и расправа в правах малороссийских ".
Відповідь:
3) "Краткое изображение процессов".

13. РОЗВ'ЯЖІТЬ ЗАДАЧУ.
Умова:
Вночі смерд К. украв з боярської стайні коня. Через два дні боярські слуги знайшли вкраденого коня і крадія.
Питання:
Яке покарання винесе суд злочинцю?
Розв'язання:
Подія сталася за часів Київської Русі. Носить кримінально-правовий характер. Буде розглядатися в княжому суді за нормами Руської Правди.
Згідно зі статтею 31 розділу "Про крадіжку" суд винесе таке рішення: правопорушника засудити до потоку (вигнання разом із сім'єю з общини).
14. РОЗВ'ЯЖІТЬ ЗАДАЧУ.
Умова:
Під час бенкету прилюдно полаялись два дружинника. Один із них, більш сильніший, розлютився так, що схопив другого за бороду і вирвав пасмо волосся. Потерпілий, знайшовши свідків, звернувся до суду.
Питання:
Яким чином суд вирішить цю справу?
Розв'язання:
Подія сталася за часів Київської Русі. Носить цивільний характер. Буде розглядатися в княжому суді за нормами Руської Правди.
Згідно зі статтею 67 суд винесе таке рішення: дружинник, який вирвав пасмо волосся з бороди потерпілого, має сплатити штраф на користь держави у розмірі 12 гривень.

15. РОЗВ'ЯЖІТЬ ЗАДАЧУ.
Умова:
Боярин М. загинув під час військового походу. Після нього залишились дві одружені дочки.
Питання:
Кому дістанеться спадщина боярина М.?
Розв'язання:
Подія сталася за часів Київської Русі. Носить цивільно-правовий характер. Буде розглядатися в княжому суді за нормами Руської Правди.
Згідно зі статтею 104 розділу "Про перекладні" суд винесе таке рішення: спадщину не отримає жодна із дочок.
16. РОЗВ'ЯЖІТЬ ЗАДАЧУ.
Умова:
Отара овець (12 шт.), що належали заможному селянину, через недогляд хлопчика-підпаска зайшла у молоде жито і зробила невелику потраву. Син хазяїна поля, козацького старшини, їдучи верхи конем по дорозі, побачив це і розлючений заходився виганяти отару з поля. Одного молодого барана він затоптав конем і забрав з собою. Козацький старшина з позовом про потраву звернувся до суду.
Питання:
Як буде вирішено справу в суді?
Розв'язання:
Подія сталася за часів Гетьманщини. Носить цивільно-правовий характер. Буде розглядатися в міському суді за нормами "Права за якими судиться малоросійський народ".
Згідно із п. 3 гл. 22 суд винесе таке рішення: селянин має сплатити штраф за потраву, а козацький старшина – за барана.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Боярська З.І. Історія держави і права України: Навч.-метод.посібник . – К. : КНЕУ, 2001. – 278с.
2. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Т. 1. – К.: Либідь, 1993. – 642 с.
3. Заруба В. М. Історія держави і права України: Навч. посібник. – К.: Істина, 2006. – 416 с.
4. Іванов В. М. Історія держави і права України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 480 с.
5. Історія держави і права України: Академічний курс. У 2-х т. Т. 1 / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. – К.: Ін Юре, 2004. – 590 с.
6. Крупницький Б. Д. Гетьман Пилип Орлик (1672 – 1742). – К.: Либідь, 1991. – 234 с.
7. Лановик Б., Матейко Р., Матисякевич З. Історія України: Навч. посібник. – 3-ге вид., перероб. – К.: Знання, 2004. – 590 с.
8. Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навч. посібник. –
6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 472 с.
9. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції. – К.: Знання, 1993. – 192 с.
10. Статути Великого Княжества Литовского: [Тексти статутов] / Под ред. К. Яблонскиса. – Минск: Изд-во Минского ун-та, 1970. – 770 с.