К ДЕРЖАВНА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему:
ДЕРЖАВНА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ

 

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Теоретичні та законодавчі аспекти дослідження державної символіки України 5
1.1 Поняття державних символів та їх загальна характеристика 5
1.2 Законодавче регулювання питань використання і захисту державних символів 7
Розділ 2. Історико-правова генеза державної символіки України 15
2.1 Державний Герб України 15
2.2 Державний Прапор України 16
2.3 Державний Гімн України 18
Розділ 3. Порядок використання державної символіки 20
Висновки 26
Список використаних джерел 31


ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У статті 11 Конституції України наголошується, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Кольори Державного Прапора, зображення Державного Герба, текст Державного Гімну – історично-культурна спадщина українського народу. Протягом століть під жовто-блакитними стягами та зображенням герба консолідувалася українська нація у звитяжній боротьбі за волю та незалежність.
Державні символи – основа історичної свідомості українців, процесів українського державотворення. Зображення державної символіки традиційне на українських землях і є культурною спадщиною українського народу. Саме тому дослідження української державної символіки завжди є актуальним.
Метою роботи є визначення ролі та значення державної символіки у становленні української державності.
Для реалізації означеної мети в роботі вирішуються такі завдання:
– визначити поняття державних символів і надати їх загальну характеристику;
– висвітлити стан законодавчого регулювання питань використання і захисту державних символів;
– розглянути історико-правову генезу державної символіки України; Державного Гербу України; Державного Прапору України; Державного Гімну України;
– з'ясувати порядок використання державної символіки.
Об'єктом дослідження є державна символіка України .
Предметом дослідження виступає правова природа державних символів України та проблеми законодавчого регулювання порядку використання державної символіки.
Методи дослідження: загальнонаукові методи – аналізу, синтезу, типології; спеціальні методологічні засоби – методи порівняльного та історико-порівняльного аналізу.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СИМВОЛІКИ УКРАЇНИ
1.1 Поняття державних символів та їх загальна характеристика
Державні символи – це закріплені у законодавстві країни офіційні розпізнавальні знаки держави, які уособлюють її суверенітет і в деяких випадках мають певний ідеологічний чи історичний зміст. Визначивши свою символіку, держава встановлює порядок її використання та систему правового захисту (юридичну відповідальність за глум над державними символами тощо) [6, с. 311].
Стаття 20 Основного Закону України визначає державними символами України Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України.
Державний герб є емблемою держави, він зображується на прапорах, грошових знаках, печатках, офіційних документах, державних установах тощо. Конституцією України передбачено наявність великого Державного Герба і малого Державного Герба України.
Малий Державний Герб України – золотий тризуб (Знак Княжої Держави Володимира Великого) на синьому щиті – затверджений постановою Верховної Ради України від 19.02.1992 р.
Великий Державний Герб України містить малий Державний Герб України (як головний елемент) і зображення герба Війська Запорізького – козака з мушкетом.
Державний прапор – одно або багатокольорове полотнище, яке символізує дану державу. За Конституцією, Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Існує галузь наукових досліджень під назвою "прапорництво". Цей термін містить три взаємопов'язані поняття:
1) прапорознавство, або вексилологія, що є допоміжною дисципліною;
2) прапорне мистецтво – прикладна галузь, що займається створенням і виготовленням прапорів;
3) прапорне право – допоміжна юридична дисципліна, яка визначає підстави використання прапорів [17, с. 20].
Державний Гімн – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом.
Характерними ознаками державних символів є те, що вони:
– виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту;
– мають загальнообов'язковий характер [8, с. 324].
Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття "державні атрибути", до числа яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні штандарти [7, с. 279].
У деяких країнах є й інші державні символи – державні кольори, державна печатка, державний девіз. Девіз держави – це короткий вислів, у якому дістають вияв її найвищі цінності [12, с. 645].
За Конституцією, державні символи України затверджуються законами, що приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (не менш як 300 парламентаріїв).
У суспільних відносинах всіх країн світу інститут державної символіки відіграє важливу історико-культурологічну, соціально-економічну, політичну та ін. роль. Він є базовим елементом у процесах державотворення, об'єднання й консолідації народу, правового та патріотичного виховання громадян [13, c. 112].
Звертаючись до правової компаративістики, можна побачити, що інститут державної символіки у конституційному праві країн Європи надзвичайно розвинений. Простежується високий рівень поваги, правової культури та правової свідомості громадян щодо державних символів своєї країни; історично сформована етика застосування державної та місцевої символіки [13, с. 115].
Існує міжнародна етика державної символіки. Незважаючи на те, що кожній країні притаманні власні риси регламентації застосування державної символіки та символіки іноземних країн, проте у практиці міжнародних відносин вироблено загальні правила поваги до державних символів [13, с.117].
Так, прапори країн сторони, що відвідує, та сторони, що приймає, мають бути одного розміру і вивішені на однаковій відстані; не торкатися землі, води, дерев, будівлі й інших предметів. Вони повинні бути чистими, без пошкоджень тканини й кольору.
Взагалі, у європейських країнах практикується розробка еталонів тканини, кольорів, графічних зображень для прапора, герба та виконання для гімну. Державний прапор за загальним правилом не повинен бути постійно вивішеним на помешканнях громадян, його встановлення має відбуватися відповідно до врочистих заходів місцевого та державного значення, на державні свята.
1.2 Законодавче регулювання питань використання і захисту державних символів
У пункті 4 частини 2 статті 92 Конституції України зазначено, що порядок використання і захисту державних символів установлюється виключно законами України.
Державна символіка України існує й використовується фактично з часів проголошення незалежності, проте не на основі, а всупереч наведеним вище конституційним положенням, оскільки закону, який встановлював би порядок використання й захисту державних символів, за роки незалежності так і не розроблено [8, с. 324].
Постановою Верховної Ради від 19.02.1992 р. № 2137-ХІІ затверджено Малий Герб, Постановою Верховної від 28.06.1992 р. № 2067-ХІІ – Державний Прапор. Конституція України чітко передбачила, що питання використання, захисту й опису державних символів мають встановлюватися лише законом. Тому ці дві постанови, які, до речі, тільки описують символіку держави, не відповідають конституційним положенням.
Лише Закон України "Про Державний Гімн України" від 06.03.2003 р. № 602-ІV відповідає конституційним нормам, та й то в частині щодо факту врегулювання цього питання саме законом, а не якимсь іншим нормативно-правовим актом. Порядок використання гімну та його захисту цим законом не врегульовано, є лише посилання на захист від наруги, що, по суті, проблеми не вирішує.
Отже, три державні символи України мають правовий статус лише де-факто, їх юридична природа законодавчо не врегульована, що унеможливлює їх правомірне використання та захист. До Державного Герба, Державного Прапора й Державного Гімну як до офіційних знаків держави, символів її суверенітету громадяни часто ставляться недбало й неповажно, оскільки порядок їх використання та захисту законодавчо не врегульовано [9, с. 10].
Незважаючи на це, законодавець встановлює захисні норми, котрі передбачають відповідальність за неповагу до державних символів, тоді як критеріальні ознаки, деталі цієї неповаги спеціальними законами не визначено. Зокрема, ст. 338 Кримінального кодексу України (далі – КК України) передбачена кримінальна відповідальність за наругу над державними символами у вигляді штрафу в розмірі до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на термін до шести місяців. Водночас конкретні дії, що кваліфікуються як наруга над державними символами, залишаються невизначеними. Тому незрозуміло, які дії можна вчиняти стосовно державних символів, а які – ні. Більш того, будь-якої судової практики застосування судами загальної юрисдикції ст. 338 КК України немає.
Спеціального закону, який регулював би порядок встановлення і використання Державних Прапора, Герба й Гімну, як того вимагає Конституція України, немає, що майже унеможливлює точну, адекватну вчиненим діям кваліфікацію правопорушень, що підпадають під кримінальну відповідальність. Проте очевидним є брутальне й образливе ставлення деяких людей до тих цінностей, які інші українці шанують [8, с. 325].
Приклади дій зневажливого ставлення особи до державних символів такі:
– зривання прапора чи герба;
– їх знищення або пошкодження;
– використання не за призначенням;
– непристойні написи або малюнки на них;
– спотворення тексту або музики гімну;
– поширення його тексту зі спотворенням змісту й значення;
– публічне спалення прапора тощо [8, с. 326].
Проте ці загальні уявлення про об'єктивну сторону злочину без законодавчого уточнення й регламентації конкретних протиправних дій за ст. 338 КК України є недостатніми для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Адже, якщо немає чіткої диспозиції, не існує навіть роз'яснень Верховного Суду щодо застосування ст. 338 КК України, тобто не визначено, які саме дії не можна вчиняти (спалювати, зривати тощо), то їх правильна кваліфікація як злочину стає неможливою [9, с. 10].
Відсутність єдиних законодавчих актів щодо порядку використання державних символів певною мірою компенсується нормами інших законодавчих актів, які лише фрагментарно врегульовують деякі питання їх застосування, проте не розв'язують проблеми загалом.
Так, Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15.12.1993 р. № 3689-XІІ у ст. 6 встановлено, що не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують державні герби, прапори й інші державні символи (емблеми).
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР у ст. 23 зазначає, що на будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, піднімають Державний Прапор.
Частина 1 статті 16 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VІ встановлює, що символами судової влади є державні символи України Державний Герб України і Державний Прапор України.
У Цивільному кодексі України у п. 2 ст. 434 зазначено, що державні символи не є об'єктами авторського права.
Статтею 8 Закону України "Про рекламу" від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР встановлено: у рекламі забороняється використовувати або імітувати зображення Державного Герба, Державного Прапора, звучання Державного Гімну, зображення державних символів інших держав і міжнародних організацій, а також офіційні назви органів державної влади України, крім випадків, передбачених законом.
Постановою Національного банку України від 31.08.2001 р. № 375 у пункті 1.4 установлено право державного банку, заснованого за рішенням Кабінету Міністрів України після отримання позитивного висновку НБУ, додавати до свого найменування слово "державний", використовувати зображення Державних Герба та Прапора.
Існують внутрішні акти МВС, МЗС і деяких інших органів щодо порядку використання прапора військовими частинами, морським, річковим, залізничним, повітряним та іншим транспортом, посольськими представництвами тощо.
Конституційний Суд України у своїй практиці судочинства торкався питань державної символіки в рішенні у справі про Конституцію Автономної Республіки Крим від 16.01.2003 р. № 1-пр. У ньому, зокрема, зазначено, що державні символи України пов'язані за змістом із державним суверенітетом.
Суверенітет – верховенство та незалежність влади, тобто її право на власний розсуд самостійно розв'язувати всі внутрішні й зовнішні політичні проблеми без втручання інших держав, організацій, осіб [4, с. 164].
Суверенітет є однією з головних ознак державності. Державна символіка уособлює державний суверенітет України, верховенство та незалежність влади. Образи Державного Прапора, Державного Герба та Державного Гімну символізують українську державність і конституційні цінності України, традиції та культуру українського народу [5, с. 98].
На наш погляд, Україні потрібен Закон України "Про Державний Прапор України". Він має врегульовувати такі питання:
1) постійне підняття Державного Прапора на будівлях органів державної влади та державних органів (адміністрації Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Конституційного Суду, Верховного Суду, інших вищих судів загальної юрисдикції, Генеральної прокуратури, Національного банку, резиденції Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Центральної виборчої комісії, на будівлях виконавчих органів місцевого самоврядування тощо);
2) підняття Державного Прапора на будівлях органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ незалежно від форм власності, а також на житлових приміщеннях у дні державних свят;
3) підняття прапора на цивільних судах та судах Військово-морських сил;
4) постійне встановлення Державного Прапора у робочих кабінетах посадових осіб та приміщеннях, де проводяться урочисті заходи (церемонії) за участю Президента, у робочих приміщеннях народних депутатів, міністрів, депутатів рад усіх рівнів);
5) розміщення прапора на транспортних засобах;
6) порядок підняття прапора на врочистих заходах і церемоніях державного, місцевого значення чи таких, що їх проводять громадські організації, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності;
7) підняття прапора в місцях дислокації українських військ;
8) використання прапора під час днів трауру, народної жалоби та поховань військовослужбовців (віддання військових почестей);
9) питання співвідношення Державного Прапора з прапорами виконавчих рад усіх рівнів (прапор області, району, міста тощо), цивільних організацій, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;
10) порядок одночасного підняття прапора з іншими прапорами (інших країн, міжнародних міжурядових організацій тощо);
11) нанесення зображення прапора на повітряні судна, а також багато інших питань, що потребують законодавчого врегулювання.
Україні також потрібен Закон "Про Державний Герб України", який врегульовував би такі питання:
1) розміщення Державного Герба України на бланках текстів українських законів, указів Президента, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів, рішень Конституційного Суду та судів загальної юрисдикції, бланках Генеральної прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, органів виконавчих рад усіх рівнів, Центральної виборчої комісії, дипломатичних представництв, консульств тощо;
2) розміщення герба на бланках посвідчень і документів, печатках тощо;
3) розміщення герба разом з прапором (там само, як і прапора);
4) розміщення герба на прикордонних стовпах та в пунктах пропуску державного кордону;
5) зображення герба на флагштоках Президента, бойових знаменах військових частин, військових кораблів;
6) нанесення герба на грошові знаки України, нагороди, дипломи про здобуття вищої освіти, розміщення його на одязі для службовців військової та іншої служби тощо;
7) порядок співвідношення Державного Герба з гербами виконавчих рад усіх рівнів (герб області, району, міста тощо), цивільних організацій, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;
8) порядок виготовлення, зберігання та знищення бланків, печаток та інших носіїв зображення Державного Герба, а також інші питання, що підлягають законодавчому врегулюванню.
Необхідні зміни до Закону України "Про Державний Гімн України" у частині:
1) порядку виконання гімну при вступі на посаду Президента – після приведення його до присяги Головою Конституційного Суду на врочистому засіданні Верховної Ради, під час відкриття та закриття засідань Верховної Ради, під час офіційних церемоній та врочистостей, під час підняття Державного Прапора, під час офіційних церемоній зустрічі глав іноземних держав, голів урядів, голів міждержавних та міжурядових організацій, під час проведення військових ритуалів, відкриття пам'ятників та пам'ятних знаків, відкриття та закриття врочистих зібрань, присвячених державним святам України, та під час інших урочистих подій, які проводять державні органи, органи місцевого самоврядування та недержавні організації;
2) порядку транслювання гімну державними телерадіокомпаніями;
3) порядку виконання гімну під час проведення врочистих заходів на території іноземних держав;
4) порядку заслуховування гімну громадянами (стоячи, чоловіки без головних уборів, обличчям до прапора);
5) використання Державного Гімну в інших музичних або будь-яких творах мистецтва тощо.
Таким чином, у суспільних відносинах всіх країн світу інститут державної символіки відіграє важливу історико-культурологічну, соціально-економічну, політичну та ін. роль. Він є базовим елементом у процесах державотворення, об'єднання й консолідації народу, правового та патріотичного виховання громадян.
Державні символи – основа історичної свідомості українців, процесів українського державотворення. Зображення державної символіки традиційне на українських землях і є культурною спадщиною українського народу. Кольори Державного Прапора, зображення Державного Герба, текст Державного Гімну – історично-культурна спадщина українського народу. Протягом століть під жовто-блакитними стягами та зображенням герба консолідувалася українська нація у звитяжній боротьбі за волю та незалежність.
Проте наразі склалася ситуація, коли три державні символи України мають правовий статус лише де-факто, їх юридична природа законодавчо не врегульована, що унеможливлює їх правомірне використання та захист. До Державного Герба, Державного Прапора й Державного Гімну як до офіційних знаків держави, символів її суверенітету громадяни часто ставляться недбало й неповажно, оскільки порядок їх використання та захисту законодавчо не врегульовано.
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИКО-ПРАВОВА ГЕНЕЗА ДЕРЖАВНОЇ СИМВОЛІКИ УКРАЇНИ
2.1 Державний Герб України
Ключем до розуміння української символіки є чільний її елемент, наразі відомий під назвою "Тризуб" .
Перша літописна згадка про тризуб як про великокнязівський знак стосується Х ст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича. Згодом цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет володаря, а з іншого – тризуб [17, с. 65].
Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду й Життя). Тому тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, його зображення знайдено на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни, на надгробку св. Еріка у Швеції тощо [16, с. 29].
На час прийняття Руссю-Україною християнства тризуб був настільки популярним, що хрест довелось об'єднати з ним в один знак – для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих Золотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб вже ледь помітний).
Кожен символ ставить акценти на різних аспектах світобудови, графіка кожного знаку лаконічна чітка і промовиста. Якщо хрест концентрує увагу на значущості для світобудови третьої сили, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови, так і троїстість полум'я-енергії, – принцип вогню і поступу.
У прямих предків сучасних українців – слов'янського племені полян, званих також "русь" і "сколоти", як і в їх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від трьох братів, які "сіли" на трьох київських горах. Зверхники полян-русів, київські князі, так само, як і царі скіфів, карбували на своїх монетах знак Трійці – Тризуб [19, с. 131].
Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має в Україні також широку естетичну функцію та функцію оберегу. Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так і в рукописних текстах книг, на монетах і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді.
Культ тризуба в орнаментуванні українських рукописів зникає у XVІІ ст. разом із заміною рукописів друкованими книжками. Проте у народному побуті найменш денаціоналізованих, гірських районів України він живе й досі. Так, у Карпатах, під Різдво чи Йордан, селяни деяких сіл донедавна малювали на своїх хатах споконвічні магічні знаки тризуба.
2.2 Державний Прапор України
Крім містичного знаку – тризуба українська державна символіка включає жовто-сині барви.
На відміну від однозначного слова "колір", слово "барва" багатозначне. В старовину воно означало не лише певний колір, але й уніфікований одяг, тобто належність до певної групи людей. Один з діалектних варіантів слова "барва" набув значення матеріального барвника, це слово "фарба", інший "варна" – зберіг лише його друге значення: певної групи людей [20, с.44].
У давніх аріїв було три барви (варни): біла – старшина, жреці-правителі, яких звали рахмани (брахмани); червоно-малинова – воїни (шатри, кшаттії); чорна – сіячі та скотарі (вайш'ї та шудри) [18, с. 62].
Запорожці, як люди, котрі повністю присвятили себе священній війні за Україну, дотримувались звичаїв і символіки барви воїнів – зодягались у червоно-малиновий одяг і мали, крім мирного жовто-синього, бойовий, червоно-малиновий стяг; гетьман мав срібно-білий прапор, військово-магнатські формування – червоно-білий, а військово-народні – червоно-чорний [12, с. 654].
Оскільки гетьман у певних ситуаціях мав виступити то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу – він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна символіка кольорів збереглася в Україні й до сьогоднішнього дня в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп (барв, варн) в одному народі.
Проте жоден з цих традиційних кольорів не став державною барвою в силу двох причин. Перша з них полягає в тому, що ця барва є спільною для десятків націй і народностей, які розвинулися з єдиної давньоарійської спільності, а друга – в тому, що за цими кольорами протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна синьо-жовта [18, с. 63].
Національна барва з'являється по всій Україні і, насамперед, у розписах церков та у церковних речах – ризах, фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва – мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-синіх тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий щит із золотою підковою і золотим кавалерським хрестом.
Звертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель із національною синьо-жовтою барвою, яка виразно виявилася під час середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки [18, с. 64].
Як відомо, Київщина у цей період встановила гербом золотого тризуба на голубому полі, Галичина – золотого лева на голубому полі. Так на землях України узаконилась однакова національна барва. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той час не були об'єднані в єдиній Український державі [8, с. 325].
Жовто-синя барва була настільки усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-синього прапора як державного символу, не викликало жодного сумніву, що до правомірності цього акту.
Наразі наш прапор майорить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу й Кіліманджаро, а жовто-синя барва, як Українська національна символіка, утвердилась на всіх материках планети.
2.3 Державний Гімн України
Що стосується національного гімну України, то ним став вірш визначного патріота і вченого, поета і громадського діяча Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна", написаний у 1862 р. Вперше вірш було надруковано у львівському журналі "Мета", 1863, № 4.
Отримавши поширення у Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 р. [10, с. 175].
15 січня 1992 р. музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України.
Проте, тільки 6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про Державний гімн України", запропонований президентом Леонідом Кучмою.
Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна". У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме "Ще не вмерла України і слава, і воля".
Отже, державні символи – це умовні знаки державності та суверенітету, частина більш широкого поняття – "атрибути державності". Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України".


РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК ВИКОРИСТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СИМВОЛІКИ
Найчастіше з державних символів використовується прапор. Він є суттєвою частиною знаково-символічної системи культури держави і має велике значення, зокрема для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування [16, с. 105].
Приватні особи також можуть використовувати державний прапор для підкреслення свого громадянства, висловлення почуття гордості за належність до даної держави.
Наразі державний прапор постійно майорить на будинках центральних та місцевих органів законодавчої і виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, у святкові дні він піднімається на будинках інших державних організацій та установ, використовується під час офіційних церемоній [16, с. 105].
Державний прапор завжди повинен зберігатися на почесному місці, його полотнище має бути чистим і випрасуваним, а довжина древка – відповідати розміру прапора. Не можна вивішувати брудного, вицвілого чи ушкодженого прапора, у перевернутому вигляді або вертикально – зверху повинна бути смуга синього кольору, знизу – жовтого [16, с. 106].
При вивішуванні державного прапора на будинках чи флагштоках біля офіційних приміщень слід пам'ятати, що довжина древка не повинна перевищувати потрійну ширину прапора, а висота флагштока не повинна перевищувати шестикратну ширину стяга.
Поширеним є звичай зі сходом сонця вивішувати прапор та опускати його ввечері. З патріотичних міркувань в офіційних місцях прапор майорить цілодобово. При цьому дбають про його освітлення в нічні години. Як правило, в таких випадках використовуються так звані всепогодні прапори, зроблені із спеціального надміцного матеріалу [16, с. 107].
У разі пошкодження чи вицвітання прапор повинен бути обов'язково негайно замінений. Пошкоджений прапор знищується лише шляхом спалення.
При вивішуванні на одному флагштоку кількох прапорів державний прапор завжди повинен бути згори. При вивішуванні кількох прапорів по колу державний прапор повинен знаходитися в центрі і вище від інших прапорів. При вивішуванні кількох прапорів вряд державний прапор розміщується на почесному місці першим зліва, якщо дивитися на будинок, чи першим справа, якщо дивитися від фасаду будинку [16, с. 109].
У внутрішніх приміщеннях прапор встановлюють на почесному місці до церемонії або ж вносять до зали в урочистій обстановці на початку церемонії. Голова зібрання після його відкриття проголошує про внесення Державного Прапора України. Всі присутні встають і супроводжують прапор поглядом до відведеного місця.
Якщо на церемонії повинно бути кілька прапорів, то спочатку вносять прапори організацій і розміщують їх уздовж проходу, по якому проносять державний прапор. Виносять прапори у зворотному порядку. Під час пронесення державного прапора інші прапори повинні бути підняті в знак привітання.
Практикується також одночасне внесення та винесення всіх прапорів. При цьому першим несуть державний прапор. Прапори несуть і тримають у вертикальному положенні, опускаючи лише на знак привітання Державного Гімну України чи Президента України. Таким же чином віддають останню шану померлим, коли повз прапор проходить похоронна процесія [16, с. 110].
У приміщенні державний прапор розміщується зліва від промовця (якщо дивитися на сцену із зали). Інші прапори розміщуються справа від нього. У випадку, коли державний прапор ніяк встановити зліва від промовця, він розташовується на почесному місці на сцені зліва від інших прапорів.
Державний прапор без древка може бути розміщений за і над промовцем.
У випадку оголошення в країні національного трауру державний прапор піднімають до самого верху флагштока, а потім опускають до половини флагштока. Скорботні прапори вивішують відразу ж після отримання сумної звістки. Приспущені на час похорон прапори піднімають після завершення церемонії. Якщо повідомлення про сумну подію прийшло ввечері, то прапори вивішують зранку [16, с. 110].
У християнські церкви державний та інші прапори можна вносити після того, коли зайдуть парафіяни. Розташовують прапори ліворуч вівтаря або в проходах рівно чи під кутом 45 градусів до нього. Під час служби Божої прапороносці стоять "струнко", а решту часу вільно.
У приміщенні, де проводиться відспівування, державний прапор нахиляють над труною, а древко спирають об підлогу. Стоячи біля могили, прапор опускають над нею майже горизонтально, але так, щоб він не торкався землі. Так його тримають під час ритуалу прощання та опускання труни в могилу.
Під час урочистої процесії державний прапор несуть обов'язково попереду всіх інших прапорів або праворуч від них лише у вертикальному положенні в руках чи за допомогою спеціальної опори. Із двох боків повинна знаходитися почесна варта. Під час похоронної процесії всі прапори несуть перед труною, а державний – за нею [16, с. 112].
Існує міжнародний етикет прапора. У багатьох країнах прийнята власна регламентація його застосування, що потрібно знати, приймаючи іноземних гостей. Як правило, умови вивішування державних прапорів інших держав оговорюються наперед.
Проте слід пам'ятати загальне правило поваги як до свого прапора, так і до прапора гостя. Отже, обидва прапори повинні бути однакового розміру і вивішені на однаковій висоті. Як правило, прапор гостя вивішується зліва від прапора держави-господаря, якщо статутом прапора не передбачено іншого. Так, згідно з Кодексом Державного прапора США він завжди вивішується на найпочеснішому місці [16, с. 113].
Державний прапор не повинен бути постійно вивішеним на помешканнях громадян, проте практикується його вивішування громадянами на честь державних свят.
Державний прапор не можна використовувати як прикрасу чи декорацію. З цією метою використовуються барви прапора і то лише з нагоди свят. На державному прапорі не можна розміщувати предмети, прикраси, малювати чи чіпляти літери, цифри, герби. Не прийнято оздоблювати його бахромою чи китицями. Зображення прапора не можна використовувати на рекламах, заставках чи оголошеннях [16, с. 115].
Вважається, що на автомобілях державний прапор встановлюється лише під час урочистих процесій. Більш прийнятим є встановлення на автомобілях спеціально виготовленого зображення державного прапора – так званого деколу, який частіше розміщується за склом всередині автомобіля.
Герб держави використовується значно рідше. Його зображення друкується на монетах, державних документах, вивішується на фасадах державних установ. Практикується також постійне розміщення державних та місцевих прапорів і гербів у залах, де проводяться офіційні засідання та наради.
При цьому прапори та герби повинні бути однакового розміру і розміщуватися згідно з їх роллю: зліва – Державний Прапор і Герб України, за ним – прапор і герб області, потім прапор і герб міста.
При виготовленні зображення гербів важливо, щоб було дотримано всіх їх елементів як відносно графічного зображення, так і відносно кольору.
Гімн держави виконується на початку та по закінченню урочистостей. При виконанні гімну всі присутні повинні стояти струнко, віддаючи йому пошану. Практикується також спів гімну присутніми. Організатори зібрання повинні подбати про якісну фонограму.
Використання державних символів відбувається в урочистих випадках і повинно засвідчувати належність до держави, сприяти вихованню патріотизму. Неповага до державних символів карається державою та осуджується громадськістю.
В установах і навчальних закладах державна символіка повинна виставлятися у найпочесніших, естетично оформлених місцях. Крім державного прапора і герба України доцільно на стенді вивісити портрет Президента України та текст державного гімну.
Практикується також організація стендів державної символіки в кабінетах історії та початкових класах.
Символи незалежної України покликані формувати патріотичні почуття молоді.
Необхідно також проводити роботу з роз'яснення значення національних символів, виховання гордості за них та поваги, доречного і правильного їх використання.
Певний досвід такої роботи у Запоріжжі (проведено єдиний день інформування населення, випущено методичні рекомендації для держслужбовців, керівників підприємств, установ та організацій, лекторів, плакати з державною та закладах, бібліотеках тощо) засвідчує важливість донесення даної інформації до громадян.
Водночас очевидною є необхідність підготовки на державному рівні регламентуючих документів та методичних матеріалів, а також випуск масовим тиражем тематичних посібників для шкіл.


ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, мож