К ГАРАНТУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ.

ГАРАНТУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

ЗМІСТ

Вступ ............................................................................................................ 3

Розділ 1. Історія становлення поняття "екологічна безпека" ..................... 5

Розділ 2. Конституційні засади екологічної безпеки та її гарантування
в Україні ..................................................................................... 12

2.1. Конституційно-правова природа екологічної безпеки ............. 12

2.2. Гарантії та основні напрямки забезпечення екологічної
безпеки в Україні ...................................................................... 20

2.3. Право громадян на екологічну безпеку ..................................... 26

Розділ 3. Досвід державного регулювання, забезпечення і гарантування екологічної безпеки в країнах ЄС ............................................................................... 31

Висновки .................................................................................................... 42

Список використаних джерел ................................................................... 45

ВСТУП

 Актуальність теми дослідження. Глибинні соціально-економічні перетворення в Україні потребують розуміння того, що збереження природних багатств країни стає вкрай важливою проблемою, від вирішення якої залежить доля теперішніх і майбутніх поколінь. Більш того, постає питання про необхідність вироблення принципово іншого, нового ставлення держави до питання охорони навколишнього природного середовища у контексті передусім забезпечення екологічної безпеки. Й це невипадково, адже екологічний фактор все більше впливає на еволюцію самої держави. Незворотні зміни навколишнього природного середовища в результаті господарської діяльності людини вийшли за межі окремих територій і стали набирати глобальних масштабів. Ускладнився характер заподіяння шкоди – її об'єктивний прояв став багатограннішим.

 До того ж дієвість захисного механізму забезпечення екологічної безпеки хоча і знаходить підтримку в нашій країні, проте через низку економічних і соціальних обставин вона вкрай низька. Відсутня єдина система ефективного управління природними ресурсами, не створені надійні правові та економічні підстави охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

 Недостатність координації дій правоохоронних і природоохоронних органів, втрата частиною населення легальних джерел існування призвели до браконьєрської активності. А законодавчі прогалини у сфері охорони навколишнього природного середовища – до зростання як масштабів, так і спектра екологічних правопорушень.

 Слід врахувати й те, що орієнтація України до вступу в ЄС накладає на державу певні обов'язки у галузі забезпечення екологічних прав громадян та вироблення стратегії державної екологічної політики.

 Необхідно зазначити, що проблема охорони навколишнього природного середовища, а наразі й забезпечення екологічної безпеки, розглядається вченими-правознавцями як одна з основних і постійних функцій держави.

 У юридичній літературі існує чимало праць, у яких розглядаються проблеми охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. Значний науковий внесок у вивчення даних питань внесли правознавці: С. Алексєєв, В. Андрейцев, О. Баб'як, П. Біленчук, А. Гетьман, Є. Додін, О. Заржицький, О. Колбасов,
В. Ліпкан, М. Малишко, В. Олефір, О. Погрібний, В. Семчик, О. Ткаченко,
В. Чабан, Ю. Чирва, Г. Хміль, Ю. Шемчученко, В. Шкарупа, В. Янчук.

 Метою курсової роботи є комплексний аналіз правових заходів гарантування екологічної безпеки.

 Об'єкт дослідження – гарантування екологічної безпеки.

 Предмет дослідження – конституційно-правові засади гарантування екологічної безпеки в Україні.

 Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання:

 – розглянути історію становлення поняття "екологічна безпека";

 – визначити конституційно-правову природу екологічної безпеки;

 – охарактеризувати гарантії та основні напрямки забезпечення екологічної безпеки в Україні;

 – з'ясувати сутність права громадян на екологічну безпеку;

 – проаналізувати досвід державного регулювання, забезпечення і гарантування екологічної безпеки в країнах ЄС.

 Методи дослідження – історичний, порівняльний, описовий.

 Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 РОЗДІЛ 1.
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТТЯ "ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА"

 Проблема безпеки – одна із глобальних проблем людства, безпосередньо пов'язаної з його виживанням. Їй властивий системний характер, а, отже, вона потребує розгляду під кутом зору різних наук (економіки, політики, юриспруденції, воєнної науки тощо).

 Термін "національна безпека"- доволі новий у сфері міжнародних відносин і почав широко використовуватися лише після закінчення Другої світової війни. Війна поділила головних переможців на воєнні та ідеологічні табори, кожного з великим і постійно зростаючим арсеналом зброї, що могло спричинити широкомасштабні руйнування й, навіть, призвести до взаємознищення. Безпека в цих умовах мала значення воєнної безпеки. Понад те, захист територіальної цілісності та політичної стабільності вбачався як фундаментальний і незмінний чинник у системі міжнародних відносин [7, c. 5].

 Зовнішня і воєнна політика держав – членів НАТО і союзників по Варшавському договору стосовно один одного та третьої сторони відображала біполярну атмосферу на міжнародній арені, на якій два альянси проводили ідеологічні, політичні й економічні баталії. Результатом було посилення мілітаризації зовнішньої політики, де обидві сторони посилювали свою військову присутність у всьому світі.

 Таким чином, за весь післявоєнний період проблема національної безпеки зводилася до:

 – захисту своїх територій від зовнішніх посягань;

 – оборони від впливу ідеологічних противників;

 – розширення союзів і структур іноземної допомоги, яка грунтувалася на балансі Схід – Захід;

 – використання зброї, військових з'єднань, глобальної воєнної присутності та таємних операцій як інструменту зовнішньої політики;

 – дипломатичних зусиль по обмеженню гонки озброєнь [31, с. 4].

 Енергетична криза 1973 р. стала причиною перегляду поняття "національна бепека" і додала до нього економічний чинник. Хоча дії країн ОПЕК не завдали значного збитку США і їх союзникам, але економічний стан цих країн виявився під загрозою. Це висунуло на передній край національної безпеки уразливість, причиною якої могла стати залежність від природних ресурсів. Таким чином, виникло більш широке тлумачення терміну національної безпеки, характерним для якого був пріоритет зовнішньої загрози.

 Розглядаючи економічні оцінки енергетичних ресурсів корисних копалин, що становлять основу економічної безпеки, можна визначити економічну безпеку як відсутність загрози державі розвиватися в руслі своїх основних цінностей незважаючи на припинення поставок необхідної сировини або спроби економічного диктату. Таким чином, безпека держави залежить і від економічної уразливості через припинення постачання необхідними ресурсами. Це більш широке тлумачення національної безпеки включає в себе не лише політичну та воєнну недоторканість держави, але також і економічну [7, с. 8].

 Розвиток науки і техніки, зумовлений потребами економіки, підвищуючи соціально-економічну безпеку суспільства, водночас призвів до появи небезпеки для здоров'я людини та навколишнього середовища. У створеній техносфері виникла велика потенційна небезпека – техногенні чинники, спільна дія яких еквівалентна дії на людину та середовище її існування природних екологічних чинників. Це відповідно потребує створення державної системи екологічної безпеки, що гарантує захист людини та природи від антропогенних чинників [2, с. 16].

 Аналізуючи етапи становлення екологічної безпеки як важливої складової національної безпеки, відомий російський вчений В. К. Конах справедливо зауважує, що першою країною, де усвідомили необхідність внесення суттєвих коректив в концепцію національної безпеки, її орієнтири, стратегію та засоби забезпечення, були США [17, с. 4].

 Формування нового підходу наштовхнулося на питання теоретичного та практичного характеру:

 – про доцільність розширення традиційного трактування поняття національної безпеки;

 – включення в дестабілізуючі чинники екологічних загроз [16, с. 76].

 Зрушення в бік розширеного тлумачення концепції відбулося в 1974 р. після опублікування генералом М. Тейлором публікації "Законні вимоги національної безпеки", де автор вперше зробив наголос на те, що основні загрози національній безпеці США розвиваються в невійськовій сфері [17, с. 4].

 Через три роки президент інституту "Уорлдуотч" Л. Браун в статті "Переглянути визначення національної безпеки" виділив серед найважливіших загроз невійськового характеру, разом з енергетичною кризою, інфляцією та міграцією населення, екологічні загрози (ерозія грунтів, скорочення лісових масивів та зміну клімату).

 У 80-ті рр. американські вчені активно вивчали зв'язок між деградацією довкілля, вичерпанням природних ресурсів і проблемою водозабезпечення, з одного боку, і політичною нестабільністю та міжнародними конфліктами в державах, що розвиваються, – з другого.

 У 1984 р. в доповіді ЦРУ "Населення, ресурси та політика в третьому світі" були спрогнозовані міжнародні конфлікти в державах, що розвиваються, пов'язані із вичерпанням природних ресурсів, проблемою водозабезпечення та міграцією населення.

 У 90-ті рр. американські експерти, які оцінюють загрози національній безпеці, пов'язані із екологічною кризою, приділяли значну увагу конфронтації між індустріальними державами та державами, що розвиваються. Вони враховують той факт, що вичерпання глобального екологічного потенціалу слаборозвинені держави, в першу чергу, пов'язують не стільки зі зростанням населення, скільки з надмірним споживанням природних ресурсів і виробничими відходами індустріальними державами, що диспропорція в цій сфері поглиблює розрив в рівнях економічного та соціального розвитку [30, с. 149].

 Отже, публікації низки наукових статей, а також результати численних дискусій привели до того, що екологічна безпека була включена в концепцію національної безпеки США. При цьому основними аргументами для цього були:

 – глобальна екологічна криза, пов'язана зі зростанням навантажень на життєзабезпечуючі системи і відтворювальні природні ресурси планети, з деградацією довкілля та підривом стійкості біосфери, є такою ж серйозною загрозою, як і традиційні загрози воєнного характеру;

 – екологічна криза загрожує не лише гідному існуванню людини, але й самому життю;

 – для держави екологічна криза пов'язана зі скороченням свободи політичного вибору, яка обумовлена транскордонним характером екологічних проблем;

 – загострення екологічної ситуації в різних регіонах світу стає причиною соціальної та політичної нестабільності, міждержавних протиріч та насильницьких конфліктів [17, с. 6].

 Ці аргументи і склали основу на користь підвищення статусу екологічної безпеки до рівня вищих національних пріоритетів.

 Надмірна концентрація екологічно небезпечних виробництв, застаріле та неефективне природоохоронне обладнання на завершальних стадіях технологічних ланцюгів, ненадійність технічних систем і недостатня кваліфікація кадрів на підприємствах підвищеного екологічного ризику – все це також може стати причиною соціального та політичного напруження як у національному, так і в міжнародному масштабах.

 Невирішені екологічні проблеми становлять серйозну загрозу повноцінному існуванню будь-якої країни. Для України питання екологічної безпеки набувають пріоритетного значення, оскільки саме екологія визначає і визначатиме у найближчому майбутньому норми і стиль життя суспільства.

 У січні 1997 р. Верховною Радою України був прийнятий доопрацьований проект Концепції національної безпеки України, де розглянуті всі аспекти національної безпеки, зокрема екологічний. З ухваленням Верховною Радою "Основних напрямків державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" можна вважати фактично завершеною розробку правових засад екологічної безпеки держави [2, с. 30].

 Екологічна безпека – це:

 – сукупність дій, станів і процесів, які прямо чи побічно не призводять до серйозних збитків (або загроз таких збитків), що завдаються природному середовищу, окремим людям і людству загалом;

 – комплекс станів, явищ та дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі і у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично готове (може без серйозних збитків адаптуватися) людство [1, с. 11].

 Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу – від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери загалом [22, c. 126].

 Екологічна безпека – це сукупність певних властивостей навколишнього середовища і створюваних цілеспрямованою діяльністю людини умов, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обгрунтованих допустимих навантажень на об'єкти біосфери утримуються на мінімально можливому рівні ризику антропогенний вплив на навколишнє середовище і негативні зміни, що відбуваються в ньому, забезпечується збереження здоров'я життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і наступних поколінь [12].

 Першочерговими постали питання збереження генофонду людства, виживання, забезпечення права на життя і сприятливе природне середовище [1, с. 11].

 Екологічна безпека – це сприятливий для життя і здоров'я людини, продуктивного розвитку всього живого на землі стан навколишнього природного середовища, який означає екологічну рівновагу, збалансованість всіх екологічних систем, гармонійну взаємодію суспільства і природи, яка виключає небезпечний і шкідливий вплив на організм людини [4, c. 115].

 На жаль, за умови інтенсивного технічного розвитку суспільства навколишнє природне середовище і саме суспільство зазнає негативного впливу не лише від стихійного прояву природних сил. Загроза екологічній безпеці виникає внаслідок техногенної діяльності людини, що може призвести до негативного біологічного, радіаційного, хімічного впливу на навколишнє природне середовище, який є супровідною складовою технічного прогресу.

 Бездумне й безвідповідальне господарювання, неекономне використання природних ресурсів обумовлюють підвищений ризик екологічної небезпеки, можуть спричинити негативні наслідки для людей, флори і фауни, грунту, повітря, води, взаємозв'язків між цими об'єктами природного середовища, призвести до несприятливої санітарно-епідеміологічної ситуації і, врешті решт, стати загрозою існуванню нинішнього та майбутніх поколінь, збереженню генофонду народу [29, с. 99].

 Саме тому, екологічна безпека, разом із політичною, військовою, економічною та іншими видами безпеки, є невід'ємною складовою національної безпеки, і, мабуть, найважливішою, для будь-якої країни, а захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища в результаті господарської та інших видів діяльності, охорона, раціональне використання і відтворення природних ресурсів – забезпечення екологічної безпеки – є обов'язком держави.

РОЗДІЛ 2.
КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЇЇ ГАРАНТУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1. Конституційно-правова природа екологічної безпеки

 Вперше поняття "екологічна безпека" на нормативно-правовому рівні було застосовано в Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р., яка має більш політичний, ніж правовий характер. Хоча питанням екологічної безпеки в ній присвячено окремий розділ VІІ "Екологічна безпека", проте окремої дефініції вона не містить.

 У VІІ розділі Декларації зазначається: "Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів. УРСР має свою національну комісію радіаційного захисту населення. УРСР має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці УРСР дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління. УРСР має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів" [6].

 З наведених положень Декларації випливає, що екологічна безпека громадян полягає у їх захищеності насамперед від загроз антропогенного характеру, тобто тих, які спричинені функціонуванням таких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які заподіюють шкоду екології України. Забезпечується така захищеність шляхом встановлення відповідного порядку організації охорони природи на території країни та порядку використання природних ресурсів [9, с. 153].

 В. Андрейцев зазначає, що у зв'язку із наведеним положенням привертають до себе увагу дві обставини. По-перше, закріплюючи у Декларації про державний суверенітет обов'язок держави дбати про екологічну безпеку громадян, парламент фактично встановив, що об'єктом екологічної безпеки є не лише громадяни, а й інші об'єкти. По-друге, у даному документі акцентується увага саме на захищеності об'єктів екологічної безпеки від загроз антропогенного походження. Таким чином, підкреслюється місце людини, її діяльності стосовно збереження сприятливих природних умов для існування людства та усього живого на Землі [2, c. 12].

 З одного боку, людина виступає в ролі основного об'єкта екологічної безпеки, що дає можливість судити про гуманістичну спрямованість Декларації, а також про перехід державної політики УРСР від державоцентричної, яка до цього була притаманна УРСР, до лівоцентричної ідеології.

 З іншого боку, саме діяльність людини створює найбільші небезпеки для збереження та існування якісного навколишнього природного середовища.

 Як наслідок, у даному акті необгрунтовано перебільшено роль антропогенних загроз. При цьому про загрози природного характеру в Декларації не йдеться, хоча останні мають не менший ризик для існування та розвитку особи, суспільства і держави.

 У Декларації зазначено також шлях зменшення рівня екологічних загроз, який полягає у праві держави заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричинюють відповідну екологічну загрозу. Тобто в даній нормі закріплено пріоритет екологічних цінностей об'єктів екологічної безпеки над їх економічними цінностями.

 Як свідчить аналіз Декларації про державний суверенітет, екологічна безпека виступає у ній як основна засада, вихідне положення, котре визначає особливості виникнення і розвитку суспільних відносин, що втілюють у собі певні загальнолюдські цінності, свідомість та поведінку людей, у тому числі й правову. Тобто екологічна безпека виступає у даному акті як політико-правовий принцип, одним з виявів якого є закріплення на законодавчому рівні пріоритету екологічних цінностей особи, суспільства і держави над їх економічними цінностями [9, с. 154].

 Суттєвий поворот до розуміння екологічної безпеки поклав Закон СРСР від 26.12.1990 р. №1861-1 "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР у зв'язку з удосконаленням системи державного управління" [10].

 Так, у статті 24 вищезазначеного Закону було викладено в новій редакції ст. 132 Конституції (Основного Закону) СРСР, якою було передбачено, що Кабінет Міністрів СРСР забезпечує "проведення погоджено політики в галузі охорони природи, екологічної безпеки і природокористування" [20].

 Таким чином, на конституційному рівні було встановлено існування поряд з відносинами охорони природи та природокористування відносин із екологічної безпеки.

 Важливість даної норми полягає в тому, що вона фактично була продубльована в подальшому як в Конституції (Основному Законі) УРСР, так і в Конституції України.

 Пунктом 4 ч. 1 ст. 119 Конституції (Основного Закону) УРСР (у редакції Закону УРСР "Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 19.06.1991 р. №1213а-ХІ4), як і п. 3 ч. 1 ст. 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів УРСР (України) "забезпечує проведення політики в галузі охорони природи, екологічної безпеки і природокористування".

 Наведені конституційні норми зазнали критики з боку науковців біоцентричного підходу в екологічному праві. Зокрема, М. Бринчук зазначає, що на час визначення екологічної безпеки як самостійного напряму діяльності поряд з природокористуванням та охороною навколишнього середовища, в науці екологічного права були відсутні підстави такого стану речей, не було навіть натяку. Навіть і більше, на його думку, відсутні науково переконливі, всебічно мотивовані обгрунтування й наразі [5, с. 33].

 Зрозуміло, що науковці антропоцентричного підходу займають іншу, протилежну позицію.

 В. Андрейцев, для прикладу, зазначає: "У національній еколого-правовій літературі та в наукових працях учених деяких інших держав замовчується реальність існування відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, можливість її правового забезпечення або ставиться під сумнів наявність особливих важелів регулювання що відрізняються від правової охорони довкілля" [2, ч. 14].

 Цілком очевидно, що питання існування поряд з відносинами природокористування та охорони навколишнього природного середовища відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, тобто про предмет екологічного права, є складним та дискусійним і тому потребує окремого детального наукового розгляду.

 Разом із тим, привертає увагу те, що в Конституції (Основному Законі) СРСР та Конституції України термін "екологічна безпека" вживається і в інших контекстах, не лише як самостійний напрям діяльності.

 Так, пунктом 9-1 ст. 127-3 Конституції (Основного Закону) СРСР на Раду безпеки СРСР було покладено обов'язок з "вироблення рекомендацій щодо проведення у життя загальносоюзної політики в галузі обороноздатності країни, підтримання її надійної державної, економічної та екологічної безпеки, подолання наслідків стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій, забезпечення стабільності і правового порядку в суспільстві".

 Таким чином, екологічна безпека розглядається у даному правовому приписі як загальносоюзна галузь політики, тобто як політична категорія. Враховуючи те, що політичне поняття "екологічна безпека" у правовому регулюванні набуває рис правового принципу, то в контексті ст. 127-3 Конституції (Основного Закону) СРСР про неї слід говорити як про правовий принцип.

 Таке розуміння екологічної безпеки зустрічається також в п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України. Даним пунктом встановлено, що виключно законами України визначаються основи екологічної безпеки.

 Розкривається це положення Конституції України в Законі України "Про основи національної безпеки України", який визначає основні засади державної політики в усіх сферах життєдіяльності, у тому числі й в екологічній. У зв'язку з цим важливим є з'ясування правової природи національної безпеки.

 Поняття "національна безпека" відноситься швидше до категорій політології, ніж правознавства чи філософії. Вона є синтезом властивостей розвитку країни, в основі якої лежать її здатність і можливість до самозбереження й самореалізації в сучасному світі. Забезпечення національної безпеки, як зазначає З. Чуйко, є частиною загальнодержавної політики і базується на головних цілях країни і в першу чергу спрямоване на реалізацію національних інтересів країни [31, с. 6].

 Поряд із цим єдиного підходу до розуміння національної безпеки ні політологія, ні тим більш правова наука досі не виробила Як наслідок, маємо безліч підходів до її розуміння Доволі яскраво це виявляється при дослідженні її різновидів, зокрема екологічної безпеки.

 Проблеми національної безпеки в сучасному розумінні почали активно досліджуватися з 50-х рр. XX ст. Головні ідеї були вперше сформульовані та оформлені вченими й політиками США.

 У подальші роки національна безпека перетворилася на одну з поширеніших базових категорій не лише політології, а й правової науки.

 На першому етапі, як зазначає В. Конах, найактуальнішими стали уявлення школи політичного реалізму, які базуються на несумісності безпеки держави з колективною міжнародною безпекою та її залежності від власної сили держави [17, с. 5].

 Національна безпека при цьому однією групою вчених (Б. Броді, Г. Моргентау) розглядається крізь призму "національних інтересів", а представниками іншої групи (К. Норр, Ф. Трете) пов'язується із системою базисних цінностей суспільства.

 Невдачі спроб операціоналізації доктрини національної безпеки за рахунок концепції національних інтересів привели до розвитку нового підходу, який розглядає національну безпеку як частину державної політики, що має на меті створення внутрішніх та зовнішніх політичних умов, які сприяють збереженню і зміцненню життєво важливих національних цінностей, захисту їх від існуючих чи потенційних загроз.

 Таким чином, національна безпека як політологічна категорія є частиною державної політики, що має на меті створення відповідних політичних умов, які сприяють збереженню і зміцненню життєво важливих цінностей людини, суспільства і держави.

 У зв'язку з цим, закріплюючи на законодавчому рівні основні пріоритети і напрями державної політики з питань національної безпеки, законодавець визначає зміст стратегічних завдань у внутрішніх і зовнішніх сферах діяльності держави.

 З юридичної точки зору, це означає визначення змісту правових принципів діяльності у відповідних сферах суспільної діяльності. Таким чином, політичне поняття "національна безпека" відображається у праві саме в його принципах.

 Екологічна безпека, своєю чергою, як складова національної безпеки з політологічної позиції є частиною державної політики, що спрямована на створення таких умов, які сприяють збереженню і зміцненню екологічних цінностей людини, суспільства і держави.

 Іншими словами, вона виступає як керівна засада (ідея), котра зумовлена об'єктивними закономірностями існування та розвитку людини, суспільства і держави, що визначає зміст та спрямованість соціального регулювання в екологічній сфері, тобто в галузі природокористування та охорони навколишнього природного середовища [2, с. 15].

 Враховуючи те, що правове регулювання є різновидом соціального, що одна з основних ознак принципів права полягає у здатності останніх виступати в ролі ідейно-політичних категорій, екологічну безпеку як правове поняття можна розглядати виключно як правовий принцип. Полягає даний принцип у створенні таких умов існування та розвитку особи, суспільства та держави, завдяки яким забезпечується своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз антропогенного і природного характеру їх цінностям [30, с. 54].

 Визначені зазначені загрози у ст. 7 Закону України "Про основи національної безпеки України". Зокрема до них відносяться:

 – значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

 – нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлювальних, так і відновлювальних;

 – неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи тощо.

 Таким чином, екологічна безпека згідно із п. 6 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України набуває ролі важливого принципу правового регулювання.

 Як наслідок, говорячи про визначення виключно законами України основ екологічної безпеки, слід вести мову про визначення на відповідному законодавчому рівні тих ключових умов, завдяки яким забезпечується своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних екологічних загроз цінностям особи, суспільства і держави.

 У такому самому розумінні, на наш погляд, слід говорити про екологічну безпеку в межах ст. 16 Конституції України, у якій закріплено, що забезпечення екологічної безпеки є обов'язком держави. Цей обов'язок полягає в забезпеченні таких дієвих механізмів реалізації цього принципу, за допомогою яких здійснюється своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація існуючих та можливих загроз антропогенного та природного походження.

 Крім вищезазначених конституційних норм, відображення принципу екологічної безпеки містяться також і в ст. 41 Основного Закону України. Цією статтею встановлено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

 Отже, у Конституції України, як і в Декларації про державний суверенітет, закріплено пріоритет екологічних цінностей над економічними, який є одним з виявів принципу екологічної безпеки у правовому регулюванні.

 Таким чином, підсумовуючи викладене вище, можна констатувати, що на конституційному рівні поняття екологічної безпеки вживається у двох значеннях.

 У першому разі екологічна безпека – це самостійний напрям екологічної діяльності, що існує поряд з такими напрямами як природокористування та охорона навколишнього середовища (п. 3 ч. 1 ст. 116 Конституції України); в іншому – це конституційно-правовий принцип (ст. 16 п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України), одним з виявів якого є закріплення на законодавчому рівні пріоритету екологічних цінностей над економічними.

 Полягає даний принцип у створенні таких умов існування та розвитку особи, суспільства та держави, завдяки яким забезпечується своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз антропогенного і природного характеру.

 2.2. Гарантії та основні напрямки забезпечення екологічної безпеки
в Україні

 Як вже зазначалось, екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

 Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних організаційних, державно-правових та інших заходів. Це положення міститься у ст. 50 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" – основному нормативно-правовому акті, який присвячений питанням забезпечення екологічної безпеки в Україні [26].

 Першочерговими заходами в досягненні екологічної безпеки є:

 – зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

 – захист і збереження від забруднення, виснаження і нераціонального використовування земельних ресурсів;

 – захист від забруднення повітряного басейну;

 – захист від забруднення, засмічення і виснаження вод, у тому числі підземних;

 – захист і відтворення лісів;

 – піднесення екологічного значення природно-заповідного фонду;

 – знешкодження, утилізація і поховання промислових та побутових відходів;

 – розвиток системи екологічної освіти і виховання [29, с. 190].

 Важливою гарантією екологічної безпеки є додержання екологічних вимог у промисловості, будівництві, на транспорті, в сільському господарстві, при проведенні наукових досліджень, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів.

 Основними засадами забезпечення екологічної безпеки є охорона навколишнього природного середовища, безпечного для життя і здоров'я громадян, шляхом:

 – регулювання режиму використання природних ресурсів;

 – забезпечення відтворення їх потенціалу;

 – регулювання господарської діяльності з метою досягнення екологічного благополуччя, попередження погіршення екологічного стану навколишнього природного середовища і виникнення екологічної небезпеки, в тому числі регулювання екологічно небезпечної діяльності.

 Залежно від рівня, на якому виникають проблеми забезпечення здорового навколишнього природного середовища та життєдіяльності людини, розрізняють декілька видів екологічної безпеки:

 – екологічна безпека локального рівня;

 – екологічна безпека регіонального рівня;

 – державна екологічна безпека;

 – глобальна екологічна безпека (міжнародного рівня).

 Щодо об'єктного спрямування розрізняють:

 1) екологічну безпеку навколишнього природного середовища, природних систем;

 2) екологічну безпеку суспільства і людини, хоча фактично вони складають одне ціле, оскільки друга є опосередкованим проявом першої.

 Основні напрямки забезпечення екологічної безпеки визначені законодавством України, зокрема Законом "Про охорону навколишнього природного середовища" є такі.

 1. При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, впровадженні нових та удосконаленні вже існуючих процесів з метою забезпечення екологічної безпеки людей, додержання нормативів шкідливого впливу на навколишнє природне середовище виконавцями повинні передбачатися і здійснюватися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин, відходів або повна їх ліквідація.

 Підприємства, установи і організації, діяльність яких пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення в дію повинні бути обладнані устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднених речовин, характеристиками інших шкідливих факторів.

 Забороняється введення вдію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передречених у проектах на будівництво та реконструкцію.

 2. При застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних препаратів та інших речовин підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані додержуватись правил транспортування, зберігання і застосування їх з тим, щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища або продуктів харчування.

 При створенні нових хімічних препаратів і р