К КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
"Конституційне право України"
на тему:
КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ: ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ, СИСТЕМА

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття і сутність суспільного ладу 6
2. Конституційні принципи суспільного ладу 12
3. Загальна характеристика системи суспільного ладу України 17
3.1 Політична система 17
3.1 Економічна система (форми власності) 21
3.2 Соціальна система 25
Висновки 30
Список використаної літератури 32


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Основною складовою конституційного ладу є суспільний лад. По суті суспільний лад України – це передбачена Конституцією та законами України загальнонаціональна система суспільних відносин (організаційних і функціональних), зумовлена внутрішніми й зовнішніми факторами (політичними, економічними, соціальними, духовними, історичними, географічними, національними тощо), за змістом – це система політичних, економічних, соціальних, духовних та інших суспільних відносин (в усіх основних сферах життя та діяльності суспільства), їх подальшого взаємоузгодженого позитивного розвитку, за формою – це система організаційних і функціональних форм усіх сфер життя та діяльності суспільства.
Якщо організація і діяльність держави, органів державної влади та інших її інститутів повинні регулюватися Конституцією й законами України всебічно та повно, то організація і діяльність суспільства повинні закріплюватися мінімально. Адже Конституція України проголошує свободу (багатоманітність) політичного, економічного та ідеологічного життя суспільства, максимально можливе невтручання в життя і діяльність особи й суспільства.
Політична багатоманітність означає насамперед реальну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), які мають основною метою участь у виробленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади й місцевого самоврядування.
Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності та господарювання, однакову їх підтримку з боку держави.
Ідеологічну багатоманітність слід розуміти як право різних суб'єктів (окремих осіб і їх об'єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати і втілювати у практику суспільних відносин різноманітні ідеї, теорії, погляди, що стосуються різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації загалом.
Конституційні основи суспільного ладу виявляються насамперед в основних принципах організації і діяльності суспільства. В організаційному плані суспільний лад становить певну систему, яка містить політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) підсистеми.
Мета дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати особливості конституційних основ суспільного ладу України.
Реалізація мети дослідження обумовила постановку і послідовне розв'язання таких завдань:
– визначити поняття і сутність суспільного ладу;
– з'ясувати конституційні принципи суспільного ладу;
– охарактеризувати систему суспільного ладу України (політичну, економічну, соціальну).
Об'єкт дослідження – поняття, сутність, принципи, система конституційних основ суспільного ладу України.
Предмет дослідження – процес формування суспільного ладу в Україні.
Методи дослідження – історичний, описовий, порівняльний.
Проблема досліджувалась із використанням праць українських та російських науковців в галузі конституційного права України і зарубіжних країн, теорії держави і права, політології тощо. Серед авторів згаданих праць – Брегеда А. Ю., Годованець В. Ф., Зайчук О. В., Кириченко С. О., Козюра І. В., Колодій А. М., Кравченко В. В., Лебединська О. Ю., Оніщенко Н. М., Погорілко В. В., Ріяка В. О., Скакун О. Ф., Скрипнюк О. В., Совгиря О. В., Шаповал В. М., Шляхтун П. П., Шукліна Н. Г. та ін.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ
Суспільство, суспільний лад, суспільна система – фундаментальні поняття, що потребують чіткого розуміння конституційно-правових основ як власне суспільного ладу, так і державної політики окремих країн.
Політологічна література пропонує трактування суспільства в широкому та вузькому розумінні.
Суспільство у широкому розумінні – це відокремлена від природи частина матеріального світу, яка розвивається історично та є формою життєдіяльності певних суб'єктів [22, с. 101].
У вузькому значенні – це конкретний етап людської історії [11, с. 152].
В теорії філософії і соціології суспільство, зазвичай, визначається як сукупність людських індивідів, об'єднаних для задоволення "соціальних інститутів" (Аристотель), контролю над своїми діями (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо), договір чи певна спрямованість інтересів (буржуазна філософія XVІІ – початку XІX ст.ст.).
З точки зору представників правової науки, суспільство – це, передусім, суб'єкт соціальної дії, який передбачає існування інших елементів соціального життя, з якими він перебуває у взаємодії, зокрема з державою та її інститутами [21, с. 118].
О. Ф. Скакун вважає, що суспільством можна назвати спільноту, яка створюється на засадах взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Проте не будь-яка сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також об'єднує спільний інтерес, але це не суспільство. Суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це – соціальна система [19, с. 58].
Отже, суспільство – система взаємодії людей, пов'язаних між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ, яка встановлює межі поведінки в спільних інтересах з допомогою соціальних норм (у тому числі – юридичних).
Існує низка понять, з допомогою яких уточнюють уявлення про систему й характеризують її побудову та функціонування.
Елемент – під елементом прийнято розуміти простійшу неподільну частину системи [33, с. 31].
Підсистема – система може бути поділена на елементи не відразу, а поступовим розчленуванням на підсистеми, котрі являють собою компоненти більш великі, ніж елементи, й у той же час більш детальні, ніж система у цілому [34, с. 20]
Структура – відбиває найбільш істотні взаємовідносини між елементами та їх групами (компонентами, підсистемами), які залишаються сталими при змінах в системі й забезпечують існування системи та її головних властивостей [33, с. 32].
Зв'язок – поняття "зв'язок" входить у будь-яке визначення системи поряд із поняттям "елемент" і забезпечує виникнення й збереження системи та її цілісних властивостей. Це поняття водночас характеризує як побудову (статику), так і функціонування (динаміку) системи [34, с. 21].
Суспільна система містить як складові компоненти (інститути) суспільного ладу, так і ті відносини, що виникають на їх грунті: економічні, соціальні, політичні та духовно-культурні. Аналіз суспільної системи передбачає, таким чином, як структурну, так і функціональну її характеристики [15, с. 40].
Суспільний лад України являє собою організацію і діяльність суспільства, які передбачені й гарантовані її Конституцією і законами. Він є основною складовою частиною конституційного ладу і визначає характер інших його складових, у тому числі державного ладу.
Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.
За своєю суттю конституційний лад становить певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права. За своїм змістом конституційний лад опосередковує, насамперед, передбачені й гарантовані Конституцією України державний та суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, системи державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні [16, с. 122].
Державний лад – це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами. Державний лад може бути конституційним, якщо мова йде про конституційну державу, тобто державу, яка впливає на суспільний лад правовим шляхом (установлюючи або санкціонуючи правові норми, забезпечуючи їх реалізацію на основі конституції та інших легітимних джерел права), виконує певні обов'язки перед людиною і суспільством, і неконституційним – державний лад тоталітарної держави [18, с. 74].
Невід'ємним атрибутом конституційної держави є громадянське суспільство.
Громадянське суспільство – це поняття, яким позначають систему самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що створюють умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів, для життєдіяльності соціальної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління [29, с. 122].
Громадянське суспільство забезпечує необхідний і раціональний спосіб соціального існування людей, заснований на розумі, свободі, праві та демократії. Сфера громадянського суспільства охоплює:
1) соціально-економічні відносини й інститути (форми власності, підприємництво, праця);
2) організацію і діяльність об'єднань громадян (громадських організацій, політичних партій, а також профспілок, творчих спілок, релігійних організацій тощо);
3) сферу виховання, освіти, науки і культури;
4) сім'ю – первинну основу співжиття людей;
5) систему засобів масової інформації;
6) етичні норми поведінки людей;
7) інші сфери приватних інтересів і потреб людей [28, 21 ].
Громадянське суспільство починається з людини, його становлення нерозривно пов'язане із усвідомленням членами суспільства наявності у них громадянських прав, з формуванням їх активної позиції щодо реалізації та захисту своїх прав.
Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства виявляється в тому, що держава справляє свій регулятивний вплив у сфері громадянського суспільства лише в певних межах, які встановлюються для захисту інститутів і механізмів громадянського суспільства. Отже, громадянське суспільство функціонує і як система, що частково (в певних межах) управляється державою, і як саморегульована система. Своєю чергою, конституційна держава також перебуває в певній залежності від саморегульованого громадянського суспільства і його потреб. Останнє, як зазначалося вище, виступає необхідною передумовою конституційної держави [27, с. 85 ].
Суспільний лад України, як і суспільний лад будь-якої іншої країни, за своєю суттю являє собою передбачену Конституцією і законами загальнонаціональну систему суспільних відносин – організаційних та функціональних, – зумовлену внутрішніми і зовнішніми факторами: політичними, економічними, соціальними, духовними, історичними, географічними, національними та ін. [16, с. 168].
Сучасний суспільний лад України фактично є поєднанням елементів кількох типів суспільного ладу. Українське суспільство перебуває на початку свого шляху до громадянського суспільства, поєднуючи риси нового суспільства з рисами попереднього.
Наразі суспільний лад України характеризується не лише як змішаний, перехідний і такий, що перебуває на початковому етапі свого реформування, перетворення, але й як такий, що формується, утверджується, створюється як самостійний, суверенний суспільний лад відповідно до статусу Українського народу [16, с. 169].
До проголошення незалежності України українське суспільство було складовою частиною радянського соціалістичного суспільства, а суспільні відносини – складовою частиною радянських соціалістичних суспільних відносин, що визначало зрештою характер суспільного ладу України, його обумовленість суспільним ладом Союзу РСР.
Як наслідок цієї єдності суспільства, всіх видів суспільних відносин і суспільного ладу в цілому в колишньому Радянському Союзу Україна не мала самостійного суспільного ладу. Вона не мала ані самостійних політичних партій та громадських організацій, ні власної економіки, ані власної інформаційної системи.
Тому наразі власне українське суспільство певною мірою лише формується, створюється, відроджується й утверджується. Відповідно складаються та утверджуються українські суспільні відносини і суспільний лад України як самостійний, суверенний, незалежний.
Правове визначення, закріплення і гарантування основ суспільного ладу України здійснюється насамперед Конституцією. Конституційні основи суспільного ладу становлять собою базові принципи організації і діяльності суспільства, а також сукупність його найважливіших організаційних і функціональних інститутів.


2. КОНСТИТУЦІЙНІ ПРИНЦИПИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ
Конституційні основи суспільного ладу знаходять свій вияв, насамперед, в основних принципах організації і діяльності суспільства (суспільного ладу) (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 Основні принципи організації і діяльності суспільства

Принцип суверенності суспільства означає суверенність народу, тобто суверенність його волі та інтересів. Проголошений в Преамбулі принцип суверенності Українського народу знаходить подальший розвиток в нормативних положеннях, насамперед у ст. 2 Конституції, в якій зазначається, що суверенітет України поширюється на всю територію і опосередковується (виражається) всіма громадянами України, та у ст. 5, в якій народ визнається носієм суверенітету України.
Принцип демократизму суспільства полягає у належності влади народові та участі народу у здійсненні влади. Це взаємовідносини суспільства і держави. За Конституцією, влада в Україні належить безпосередньо її народу як першоджерелу влади і до того ж всьому народу, а не будь-якій його частині, оскільки народ України складають громадяни усіх національностей і усіх соціальних груп. Відповідно до ст. 5 Конституції народ є єдиним джерелом влади в Україні.
Демократизм суспільства, суспільного ладу полягає також в участі народу у здійсненні влади: народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 5).
Основними формами безпосереднього здійснення влади народом, прямого народовладдя є, за Конституцією, вибори і референдуми (ст. 69), в яких мають право брати участь всі громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Отже, весь народ України має право брати участь у здійсненні політичної влади.
Демократизм суспільства знаходить вияв у системі політичних прав і свобод громадян України, проголошених і гарантованих Конституцією (ст.ст. 33-40), та в інших правах і свободах людини й громадянина.
Одним із важливих принципів суспільного ладу в Україні є принцип плюралізму, багатоманітності, зокрема в політиці, економіці та ідеології.
Політичний плюралізм виявляється насамперед у багатопартійності та свободі політичної діяльності; економічний – у багатоманітності форм власності і господарювання, свободі підприємницької діяльності; ідеологічний – у різноманітності ідеологій [16, с. 173].
Особливістю плюралізму в Україні на сучасному етапі є багатоманітність форм не лише одного й того ж типу (політичних партій, власності тощо), але й різних типів. Наприклад, політичний плюралізм полягає в наявності і низки буржуазних (правих) партій, і соціалістичних, комуністичних (лівих). Тобто має місце політичний плюралізм як щодо форм, так і суті політичних явищ. Утверджується розмаїття форм і типів власності (державна, кому нальна, приватна власність) [20, с. 38].
Принцип конституційності, законності суспільного ладу України означає, що основні засади організації і діяльності суспільства передбачаються й гарантуються Конституцією, а основні форми суспільної діяльності та інших суспільних відносин – політичних, економічних, соціальних та інших – також визначаються законами.
Держава і право України не втручаються й не мають втручатися надмірно в суспільне життя і суспільну діяльність, але повинні максимально сприяти його функціонуванню і розвитку з урахуванням всіх або принаймні більшості основних внутрішніх та зовнішніх факторів, і особливо, з урахуванням ментальності українського народу, його можливостей і потреб, традицій та рівня розвитку, минулого, сучасного і майбутнього тощо [16, с. 173].
Держава гарантує на конституційному рівні свободу суспільної діяльності: політичної, економічної (підприємницької), культурної (духовної, ідеологічної), зокрема, релігійної, літературної, художньої, наукової і технічної творчості, інформаційної діяльності тощо.
Разом з тим, правопорядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України (ст. 19 Конституції).
Принцип етнічної багатонаціональності і політичної єдності українського народу полягає у конституційному визнанні наявності в Україні ряду етносів (поряд з українською нацією, як етносом), у визначенні їх статусу та ставленні до них держави і суспільства в цілому, у проголошенні українського народу спільністю громадян усіх національностей, що проживають на території України. Це чітко зазначено у Преамбулі Конституції: Верховна Рада приймає Конституцію – Основний Закон від імені Українського народу – громадян України всіх національностей.
У Конституції українська нація, як етнос, проголошується титульною нацією, яка дає назву державі та визначає характер ряду інститутів держави і суспільства (державну мову, державні символи тощо). Чинна Конституція закріплює також національну політику держави щодо всіх етносів в Україні та до всіх етнічних українців, які проживають за межами України.
Зокрема, у статті 11 Конституції зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
У статті 12 Конституції вказано, що Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.
Усі природні ресурси України визначаються чинною Конституцією (ст. 13) об'єктами права власності усього Українського народу.
Разом з тим, за Конституцією (ст. 17), захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є справою всього українського народу.
Принцип соціальної справедливості полягає в конституційному вираженні й захисті інтересів всього суспільства, кожної людини і громадянина та кожної соціальної спільності. Зокрема, чинна Конституція проголошує й гарантує велике коло громадянських соціальних, економічних та інших прав і свобод людини й громадянина. Пріоритетними гарантами цих прав і свобод є конституційні норми – принципи щодо вільності та рівності людей у своїй гідності й правах (ст. 21), невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини, рівності конституційних прав і свобод громадян України та їх рівності перед законом.
Так, відповідно до ст. 24 Конституції, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо.
Сім'я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції). Держава дбає про інтереси всіх корінних народів і національних меншин (ст. 11 Конституції).
Таким чином, до основних принципів організації і діяльності суспільного ладу належать принцип суверенності суспільства і народу, принципи демократизму, конституційності, законності, політичного, економічного й ідеологічного плюралізму (багатоманітності), принцип етнічної багатонаціональності і політичної єдності українського народу, а також принцип соціальної справедливості.


3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
3.1 Політична система
Визначальним елементом суспільного ладу є політична система суспільства, до основних складових якої входять народ, держава, політичні партії, територіальні громади і органи місцевого самоврядування – основні суб'єкти конституційно-правових відносин [12, с. 25].
З правових позицій, політична система становить сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, належний порядок у ньому [17, с. 63].
Найважливішим суб'єктом політичної системи є народ. Згідно зі ст. 5 Конституції України "народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Проголошення Конституцією України права народу здійснювати владу безпосередньо (шляхом виборів, референдумів тощо) – це його визнання поряд з державою і політичними партіями повноправним і пріоритетним суб'єктом політичної системи. Свідченням цього є також ст. 69 Конституції України, яка проголошує, що "народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії".
Основним суб'єктом політичної системи є держава в особі відповідних органів державної влади: законодавчої, виконавчої та судової. Згідно з Конституцією України держава визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики (п. 5 ст. 85), здійснює внутрішню та зовнішню політику (п. 1 ст. 116), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального та національно-культурного розвитку (п. 6 ст. 85, п. 4 ст. 116), здійснює зовнішньополітичну діяльність (ст. 18).
Важливу роль у функціонуванні й розвитку політичної системи відіграють політичні партії і громадські організації.
Згідно зі статтею 36 Конституції України "політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах".
Відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні" від 05.04.2001 р. № 2365-ІІІ в ред. від 11.06.2009 р. "політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах", а відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" від 16.06.1992 р. № 2460-XІІ в ред. від 27.07.2010 р. "громадською організацією, є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів".
Право громадян на свободу об'єднання є невіддільним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, а також гарантується Конституцією і законодавством України. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об'єднань.
Разом з тим, політичні партії та інші об'єднання громадян позбавлені можливості безпосередньо впливати на державу або її органи влади, підміняти чи дублювати їх. У ст. 37 Конституції України зазначається, що "не допускається створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях".
Крім того, забороняються утворення та діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі чи дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету та територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.
Отже, політичні партії та громадські організації можуть сприяти формуванню й вираженню волі громадян лише в певних організаційних та правових формах, передбачених Конституцією та законами України [31, с. 122].
Важливою складовою політичної системи України є органи місцевого самоврядування.
За Основним Законом місцеве самоврядування в Україні має грунтуватися на засадах, сформульованих у Всесвітній Декларації місцевого самоврядування і Європейській Хартії місцевого самоврядування, підписаній від імені України 06.12.1996 р. у Страсбурзі та ратифікованій Верховною Радою України 15.07.1997 р. У розділі XІ Конституції України визначаються поняття і суб'єкти місцевого самоврядування, порядок формування відповідних органів, сфера відання, матеріальна і фінансова основи та гаранти місцевого самоврядування.
У Конституції України визначено лише концептуальні засади місцевого самоврядування; чимало питань його становлення й розвитку залишено для регулювання окремими законами. Й це є абсолютно обгрунтованим, оскільки місцеве самоврядування не є незмінним, раз і назавжди встановленим інститутом – з подальшим розвитком суспільства й держави відбуватиметься і його еволюція [14, с. 20].
Свідченням цього, зокрема, є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР в ред. від 27.07.2010 р., який визначає систему і гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право і реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно чи під відповідальність органів місцевого самоврядування та посадових осіб вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України та законів України [26, с. 11].
Місцеве самоврядування повинно здійснюватися на принципах народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законами України; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб, державної підтримки та гарантій місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
Визначаючи і закріплюючи ідею місцевого самоврядування та його відмежування від сфери державного управління, Конституція України встановила, що місцеве самоврядування використовується для вирішення місцевих питань у територіальних громадах сіл, селищ та міст і є їх конституційним правом.
Проте це не означає, що держава може повністю відійти від правового регулювання структури, функцій і повноважень місцевого самоврядування, оскільки це не лише сфера самоорганізації населення, а й специфічний рівень влади.
3.2 Економічна система (форми власності)
Основним системотворчим елементом суспільного ладу є економічна система суспільства, яка переважно характеризується відносинами власності й формами управління економічними процесами [32, с. 7].
Конституція України передбачає право на існування власності Українського народу, державної, комунальної, приватної, інтелектуальної власності. Так, стаття 13 Конституції України проголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і є непорушним. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
У широкому розумінні право власності складається з таких елементів:
– права володіння, тобто виняткового фізичного контролю над благами;
– права користування, тобто застосування корисних властивостей благ для себе;
– права управління, тобто права вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ;
– права на дохід, тобто права володіти результатами від користування благами;
– права суверена, тобто на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;
– права на безпеку, тобто на захист від експлуатації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;
– права на передання благ у спадок;
– права на безстроковість володіння благом;
– права заборони на користування благом, що завдає шкоди довкіллю;
– права на відповідальність у вигляді стягнення, тобто на можливість використання блага для оплати боргу;
– права на залишковий характер, тобто на існування процедур та інститутів, які забезпечують відновлення порушеної правомочності [30, с. 11].
Управління об'єктами державної власності та забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності здійснює (ст. 116 Конституції України) Кабінет Міністрів України, а управління майном, що перебуває в комунальній власності (ст. 143 Конституції України), – територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Основні положення про власність в Україні встановлюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами, а особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності визначаються спеціальним законодавством України.
Значну увагу в Конституції України приділено створенню умов підприємницької діяльності, яка є самостійною ініціативою, систематичною, на власний ризик діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Стаття 42 Конституції України проголошує, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Для розвитку підприємницької діяльності необхідні такі умови:
– стабільність державної економічної та соціальної політики, яка є джерелом формування у підприємців та інвесторів впевненості в тому, що вони не стануть жертвами кон'юнктурних політичних рішень або кампаній;
– позитивна громадська думка – ставлення до підприємництва як одного з престижних занять у суспільстві, а також терпимість до підприємницьких невдач;
– пільговий податковий режим, який забезпечує дійові стимули для відкриття нових підприємств і розширення діючих;
– наявність розвиненої інфраструктури підприємництва – інноваційних і впроваджувальних центрів, що фінансуються на пайових засадах державою та приватним бізнесом, консультативних центрів і центрів з питань підготовки підприємців;
– ефективна система захисту інтелектуальної власності, дія якої охоплює не тільки винахідництво, а й усю продукцію, у тому числі нові ідеї, концепції та методи ділової активності;
– дебюрократизація процедури регулювання господарської діяльності з боку державних органів, зокрема, скорочення форм звітності, поліпшення правил реєстрації нових фірм [24, с. 12].
Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами і юридичними особами на території України, а також гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки визначаються Господарським кодексом України.
Особливими складовими економічної системи держави є монетарна та фіскальна політика.
Під монетарною політикою розуміють сукупність заходів, які вживаються урядом у грошово-кредитній сфері з метою регулювання економіки [13, с. 120].
В Україні державне грошово-кредитне регулювання провадить Національний банк України (НБУ), який виконує функції загальнодержавної резервної системи.
Державне регулювання грошово-кредитної сфери можна застосовувати у тому разі, коли держава через центральний банк здатна впливати на масштаби та характер приватних інституцій, оскільки у розвиненій ринковій економіці саме вони є визначальною складовою усієї грошово-кредитної системи [36, с. 18].
Головним інструментом перерозподілу національного доходу, що забезпечують мобілізацію значної частини фінансових ресурсів при формуванні як бюджетних, так і позабюджетних фондів, є податки. Види податкових надходжень, механізм стягування кожного з них визначаються у законодавчому порядку й закріплюються за відповідними органами державного управління [13, с. 130].
Податки мають фіскальне, економічне і соціальне значення. Забезпечуючи органи державної влади необхідними джерелами грошових коштів, податки виконують свою фіскальну роль. Водночас механізм обчислення податків, податкові пільги, які використовуються, можуть позитивно впливати на розвиток суспільного виробництва, вдосконалення його галузевої і територіальної структури, створення потрібних інфраструктурних об'єктів та ін. Нарешті, за допомогою податків вирішуються важливі соціальні завдання.
3.3 Соціальна система
Важливе місце у формуванні та функціонуванні суспільного ладу України посідає її соціальна система – сукупність соціальних об'єднань і форм соціальної діяльності [35, с. 14].
У сукупність соціальних спільностей входять українська нація як етнос, корінні народи, національні меншини, соціальні групи, трудові колективи, територіальні громади. До соціальних об'єднань належать соціальні громадські організації: профспілки, молодіжні, жіночі організації та ін.
Згідно зі статтею 36 Конституції України професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні визначаються Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15.09.1999 р. № 1045-XІV в ред. від 11.06.2009 р.
Складовою соціальної системи є також галузеві й територіальні соціальні системи у вигляді відповідних підприємств, установ та організацій системи охорони здоров'я, медичної допомоги і медичного страхування, відпочинку, соціального захисту тощо.
Основним видом соціальної діяльності є трудова діяльність, праця. Стаття 43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За характером соціальної діяльності однією з найважливіших соціальних підсистем є система охорони здоров'я, яка на підставі ст.