К ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему:
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Поняття і сутність національної безпеки України 6
1.1 Поняття національної безпеки України та її правова основа 6
1.2 Суб'єкти забезпечення національної безпеки України,
їх повноваження 7
1.3 Основні напрями державної політики в галузі національної безпеки 10
1.4 Особливості забезпечення національної безпеки України у різних сферах суспільного життя 13
Розділ 2 Правовий статус Ради національної безпеки України і оборони України 23
2.1 Функції і компетенція Ради національної безпеки і оборони України 23
2.2 Склад і структура Ради національної безпеки і оборони України 26
2.3 Порядок функціонування Ради національної безпеки і оборони України 27
Розділ 3 Воєнна доктрина України як основа воєнного будівництва держави. Поняття і мета оборони країни 31
3.1 Сутність і зміст воєнної доктрини України 31
3.2 Організація оборони України 32
3.3 Керівництво Збройними Силами України 36
Висновки 43
Список використаної літератури 45

ВСТУП

Актуальність теми, яка розглядається у наданій курсовій роботі, обумовлена тим, що національна безпека і оборона країни, пов'язані з захищеністю життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, є головними чинниками, забезпечуючими сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам.
Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.
Крім того, національна безпеки тісно пов'язана із зовнішньою політикою країни, яка залежить від рівня соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, географічного розташування, національно-історичних традицій, забезпечення територіальної цілісності. Всі ці поняття фокусуються в концепції національного інтересу [17, с. 57].
Національна безпека досягається проведенням єдиної політики у галузі її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового та іншого характеру адекватно загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави [20, с. 42].
Державна політика в галузі національної безпеки охоплює заходи не лише політичного, економічного, правового, а й екологічного, медичного, воєнного, а також спеціального характеру. Тому законодавством передбачено, що у вжитті заходів щодо національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації та громадяни [21, с. 90].
Державна політика в галузі національної безпеки в Україні спрямована на гарантування безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Цим обумовлюється її роль і значення в загальній внутрішній та зовнішній політиці держави,
Очевидно, що за умови швидкої глобалізації міжнародних відносин Україна має впевнено і чітко відстоювати свої національні інтереси, рішуче забезпечувати власну національну безпеку. Адже наслідком для держави, не спроможної відповісти адекватним чином на виклики та загрози, пов'язані із глобалізацією, може стати її неминуче послаблення та деградація [10, с. 23].
Оборона України – це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу.
Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запобігання воєнному нападу та для збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин. Вона базується на готовності Збройних Сил України, економіки, населення, території до оборони і будується відповідно до воєнної доктрини держави [7, с. 891].
Метою роботи є загальна характеристика і аналіз конституційно-правових основ національної безпеки і оборони України.
Об'єкт дослідження – конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України.
Предмет дослідження – норми Конституції України, Законів України "Про основи національної безпеки України", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про Службу безпеки України", "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", "Про оборону України" , якими врегульовано сутність, зміст і засади національної безпеки і оборони України.
Методи дослідження – описовий, порівняльний, історичний.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання:
– визначити поняття національної безпеки України та її правову основу;
– окреслити коло суб'єктів забезпечення національної безпеки України, їх повноваження;
– висвітлити основні напрями державної політики в галузі національної безпеки;
– розкрити особливості забезпечення національної безпеки України у різних сферах суспільного життя;
– виявити функції і компетенцію Ради національної безпеки і оборони України;
– дослідити склад і структуру Ради національної безпеки і оборони України;
– описати порядок функціонування Ради національної безпеки і оборони України;
– з'ясувати сутність і зміст воєнної доктрини України;
– охарактеризувати організацію оборони України;
– розглянути, як здійснюється керівництво Збройними Силами України.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
1.1 Поняття національної безпеки України та її правова основа

Як вже зазначалось у вступі, національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам [18, с. 12].
Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція України, Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 р. № 964-ІV в ред. від 14.01.2006 р. та інші закони, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.
Відповідно до згаданого Закону розробляються і затверджуються Президентом України Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України, доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України.
Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов'язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки.

1.2 Суб'єкти забезпечення національної безпеки України, їх повноваження

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про основи національної безпеки України" суб'єктами забезпечення національної безпеки є: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України, об'єднання громадян.
Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України.
Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України.
Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України.
Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю.
Національний банк України відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки.
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції.
Воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру.
Правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів.
Суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України.
Прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України "Про прокуратуру України".
Громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; як безпосередньо, так і через об'єднання громадян привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку.
Основними функціями суб'єктів забезпечення національної безпеки є:
– вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України;
– створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;
– удосконалення її організаційної структури;
– комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;
– підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;
– постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці;
– систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму;
– прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;
– розроблення науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;
– запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;
– локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників;
– оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі;
– участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України;
– спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.

1.3 Основні напрями державної політики в галузі національної безпеки

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах [9, с. 16].
Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам [21, с. 29].
Відповідно до статті 5 Закону України "Про основи національної безпеки" основними принципами забезпечення національної безпеки є:
– пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
– верховенство права;
– пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;
– своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
– чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
– демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;
– використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.
Пріоритетами національних інтересів України є (ст. 6 Закону України "Про основи національної безпеки") визначено:
– гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
– розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
– захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
– зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
– забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;
– створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
– збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;
– забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;
– розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
– інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.
Основні напрями державної політики національної безпеки України такі [20, с. 56]:
1) у політичній сфері – створення механізмів захисту прав громадян, запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;
2) в економічній сфері – недопущення незаконного використання бюджетних коштів, контроль за експортно-імпортною діяльністю;
3) у соціальній сфері – виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства, вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;
4) у воєнній сфері – створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнного конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків, запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;
5) в екологічній сфері – впровадження та контроль за дотриманням науково обгрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля, контроль за станом навколишнього природного середовища;
6) в науково-технічній сфері – вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технічного потенціалу, виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання;
7) в інформаційній сфері – вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору, виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України та ін.

1.4 Особливості забезпечення національної безпеки України у різних сферах суспільного життя

Стан національної безпеки України відображає дієвість механізмів управління загрозами та небезпеками у різних сферах життя та діяльності українського суспільства і держави. Загрози та небезпеки національній безпеці та методи її забезпечення є спільними для забезпечення цих сфер [18, с. 42].
У кожній з них є свої особливості, пов'язані зі специфікою об'єктів забезпечення безпеки, ступенем їх вразливості щодо загроз національній безпеці України. У кожній сфері життєдіяльності особи і суспільства поряд із загальними методами забезпечення національної безпеки України можуть бути застосовані приватні методи і форми, які обумовлені специфікою чинників, що впливають на стан національної безпеки України.
Забезпечення національної безпеки України в сфері економіки відіграє ключову роль у забезпеченні національної безпеки України [16, с. 15].
Впливу загроз національній безпеці України у сфері економіки найбільш піддані:
– кредитно-фінансова система;
– автоматизовані системи, що забезпечують діяльність особи і суспільства у сфері економіки;
– системи бухгалтерського обліку підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності;
– система збору, оброблення, збереження і передачі фінансової, біржової, податкової, митної інформації та інформації про зовнішньоекономічну діяльність підприємств будь-якої форми власності.
Перехід до ринкових відносин в економіці викликав появу на внутрішньому українському ринку товарів та послуг численних вітчизняних та зарубіжних комерційних структур – виробників та споживачів засобів і систем забезпечення безпеки. Безконтрольна діяльність цих структур по створенню і налагодженню діяльності систем безпеки створює реальну загрозу національній безпеці України в економічній сфері [20, c. 162].
Аналогічні загрози виникають при безконтрольному залученні іноземних фірм до створення подібних систем, оскільки при цьому складаються сприятливі умови для несанкціонованого доступу до конфіденційної економічної інформації і для контролю за процесами її передачі і оброблення з боку іноземних спецслужб.
Критичний стан підприємств національних галузей промисловості, які розробляють і виробляють засоби та системи безпеки призводить до широкого використання відповідних імпортних засобів та систем, що утворює загрозу виникнення технологічної залежності України від іноземних держав.
Серйозну загрозу для нормального функціонування економіки в цілому являють комп'ютерні злочини, пов'язані із проникненням кримінальних елементів до комп'ютерних систем і мереж банків та інших кредитних організацій.
Недостатність нормативної правової бази, яка визначає відповідальність недержавних господарюючих суб'єктів за недостовірність або укриття відомостей про їх комерційну діяльність, про споживчі властивості товарів та послуг, які вони виробляють та надають, про результати господарської діяльності, про інвестиції і таке інше, перешкоджає нормальному функціонування недержавних господарюючих суб'єктів [9, с. 30].
У той же час суттєва економічна шкода може бути нанесена недержавним господарюючим суб'єктам внаслідок розголошення відомостей, які складають комерційну таємницю.
Основними заходами щодо забезпечення національної безпеки України підприємствами недержавної форми власності в сфері економіки є:
– сприяння в організації та здійсненні державного контролю за створенням і розвитком систем безпеки;
– розроблення національних сертифікованих засобів і систем безпеки і впровадження їх у практику забезпечення національної безпеки України;
– подання відповідно до чинного законодавства пропозицій по удосконаленню нормативної правової бази, яка регулює відносини в сфері економіки;
– вдосконалення методів відбору, підготовки та перепідготовки персоналу для роботи в системах безпеки державної і недержавної форм власності. У сфері внутрішньої політики.
Найбільш важливими об'єктами забезпечення національної безпеки в сфері внутрішньої політики є:
– конституційні права і свободи людини і громадянина;
– конституційний лад, національна злагода, стабільність державної влади, суверенітет і територіальна цілісність України [15, с. 49].
Найбільшу небезпеку в сфері внутрішньої політики становлять такі загрози національній безпеці:
– порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
– недостатнє правове регулювання відносин в області прав різних політичних сил на використання засобів масової інформації для пропаганди своїх ідей;
– розповсюдження дезінформації про діяльність недержавної системи забезпечення національної безпеки, події, що відбуваються в країні та за її межами;
– діяльність громадських об'єднань, спрямована на насильницьке повалення конституційного ладу і порушення територіальної цілісності України, розпалення соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі, розповсюдження цих ідей серед підприємств недержавної форми власності, що надають послуги в сфері забезпечення безпеки [9, с. 84].
Основними заходами забезпечення національної безпеки України в сфері внутрішньої політики є:
– створення системи протидії монополізації вітчизняними і зарубіжними структурами складових інфраструктури національної безпеки, включаючи ринок безпеки і засоби її забезпечення;
– активізація контрпропагандистської роботи, спрямованої на формування позитивного іміджу недержавної системи забезпечення національної безпеки, попередження негативних наслідків розповсюдження дезінформації про внутрішню політику України [21, с. 345].
До найбільш важливих об'єктів забезпечення національної безпеки України в сфері зовнішньої політики належать:
– ресурси підприємств будь-якої форми власності, які реалізують зовнішню політику України, українських представництв і організацій за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;
– ресурси підприємств державної і недержавної форм власності, які реалізують зовнішню політику України на її території;
– блокування діяльності українських підприємств, що надають послуги в сфері забезпечення особистої та суспільної безпеки.
Серед зовнішніх загроз національній безпеці України в сфері зовнішньої політики найбільшу небезпеку становлять:
– вплив іноземних економічних, політичних та інформаційних структур на розроблення та реалізацію стратегії зовнішньої політики України;
– розповсюдження за кордоном дезінформації про зовнішню політику України;
– порушення прав українських громадян і юридичних осіб за кордоном;
– спроби доступу та чинення впливу на інфраструктуру національної безпеки, українських представництв за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях [20, с. 348].
Серед внутрішніх загроз національній безпеці України у сфері зовнішньої політики найбільшу небезпеку становлять:
– порушення встановленого порядку збору, оброблення, збереження та передачі інформації у структурах недержавної форми власності, які реалізують або сприяють у реалізації органами державної влади зовнішньої політики;
– інформаційно-пропагандистська діяльність політичних сил, громадських об'єднань, засобів масової інформації і окремих громадян, яка викривлює стратегію і політику зовнішньої політичної діяльності України;
– недостатня інформованість населення про зовнішньополітичну діяльність України [19, с. 3].
Основними заходами по забезпеченню національної безпеки України у сфері зовнішньої політики є:
– участь у розробленні основних напрямів державної політики в сфері удосконалення системного забезпечення зовнішньополітичного курсу України;
– розроблення і реалізація відповідно до чинного законодавства комплексу заходів щодо посилення безпеки інфраструктури недержавної системи забезпечення національної безпеки, які сприяють у реалізації зовнішньої політики України, українських представництв і організацій за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;
– створення українським представництвам і організаціям за кордоном умови для роботи по нейтралізації можливих загроз та небезпек зовнішній політиці України;
– вдосконалення системного забезпечення по протидії порушення прав і свобод українських громадян та юридичних осіб, які перебувають за кордоном; удосконалення системного забезпечення суб'єктів України з питань зовнішньої політичної діяльності, які входять до їх компетенції [17, с. 60].
Найбільш важливими об'єктами забезпечення національної безпеки України в сфері науки і техніки є:
– результати фундаментальних, пошукових і прикладних наукових досліджень, потенційно важливі для науково-технічного, технологічного і соціально-економічного розвитку країни, включаючи відомості, втрата яких може завдати шкоди національним інтересам України;
– відкриття, незапатентовані технології, промислові зразки, корисні моделі і експериментальне обладнання;
– науково-технічні кадри і система їх підготовки та перепідготовки;
– системи управління безпекою складних об'єктів.
До числа основних зовнішніх загроз національній безпеці в сфері науки і техніки слід віднести:
– прагнення розвинених країн отримати протиправний доступ до науково-технічних ресурсів України для використання отриманих українськими вченими результатів у власних інтересах;
– створення пільгових умов на українському ринку для іноземної науково-технічної продукції в сфері безпеки і одночасне прагнення розвинених країн обмежити розвиток науково-технічного потенціалу України (скупка передових підприємств, що виробляють засоби і системи безпеки з наступним їх перепрофілюванням, збереження експортно-імпортних обмежень і таке інше);
– активізацію діяльності іноземних державних і комерційних підприємств, установ та організацій в сфері промислового шпіонажу із залученням до неї розвідувальних та інших спеціальних служб.
До числа внутрішніх загроз національній безпеці України в сфері науки і техніки слід віднести:
– складну економічну ситуацію в країні, яке веде до зниження фінансування науково-технічної діяльності, тимчасовому падінню престижу науково-технічної сфери, відпливу за кордон передових ідей і технологій;
– нездатність підприємств недержавної форми власності виробляти на базі новітніх досягнень в сфері мікроелектроніки і передових технологій конкурентоспроможну наукомістку продукцію, яка дозволяє забезпечити достатній рівень технологічної незалежності України від зарубіжних країн, що призводить до вимушеного широкого використання імпортних аналогів при формування інфраструктури системи національної безпеки України;
– серйозні проблеми в галузі патентного захисту результатів науково-технічної діяльності українських вчених.
Найбільш конструктивних шляхом управління загрозами та небезпеками в сфері науки і техніки є шлях удосконалення законодавства України, яке регулює відносини і даній сфері, і механізмів їх реалізації.
З цією метою держава має сприяти недержавним інституціям у створенні системи моніторингу шкоди від реалізації загроз та небезпек найбільш важливим об'єктам забезпечення національної безпеки України в сфері науки і техніки, включаючи громадські наукові ради і організації незалежної експертизи, які виробляють рекомендації для сукупної системи забезпечення національної безпеки щодо управління загрозами та небезпеками у даній сфері, попередженню протиправного або неефективного використання інтелектуального потенціалу України.
Забезпечення національної безпеки України в сфері духовного життя має на меті захист конституційних прав і свобод людини і громадянина, пов'язаних із розвитком і формуванням поведінки особистості, свободою масового використання культурного, духовно-моральної спадщини, історичних традицій і норм суспільного життя, із збереженням культурного надбання всіх народів України, реалізацією конституційних обмежень прав і свобод людини і громадянина в інтересах збереження і зміцнення моральних цінностей суспільства, традицій патріотизму і гуманізму, здоров'я громадян, культурного і наукового потенціалу України, забезпечення обороноздатності і національної безпеки [18, с. 452].
До числа основних об'єктів забезпечення національної безпеки в сфері духовного життя належать:
– гідність особи, свобода совісті, включаючи право вільно обирати, мати і розповсюджувати релігійні та інші переконання і діяти відповідно до них, свобода думки і слова (за виключенням пропаганди або агітації, які породжують соціальну, расову, національну або релігійну ненависть і ворожнечу), а також свобода літературного, художнього, наукового, технічного та інших видів творчості, викладання;
– свобода масової інформації;
– недоторканість приватного жила, особиста та
– сімейна таємниця;
– українська мова як чинник духовного єднання народів багатонаціональної України;
– мови, моральні цінності і культурна спадщина народів та народностей України;
– об'єкти інтелектуальної власності.
Найбільшу небезпеку в сфері духовного життя становлять наступні загрози національній безпеці:
– деформація системи масового інформування як за рахунок монополізації засобів масової інформації, так і за рахунок неконтрольованого розширення сектору зарубіжних засобів масової інформації у вітчизняному інформаційному просторі;
– погіршення стану і поступовий занепад об'єктів української спадщини, включаючи архіви, музеї, фонди, бібліотеки, пам'ятки культури, через недостатнє фінансування відповідних програм і заходів;
– можливість порушення суспільної стабільності, нанесення шкоди здоров'ю і життю громадян внаслідок діяльності релігійних об'єднань, які сповідують релігійний фундаменталізм, а також тоталітарних релігійних сект;
– використання закордонними спеціальними службами засобів масової інформації, які діють на території України, для завдання шкоди обороноздатності країни і національній безпеці, розповсюдження дезінформації;
– нездатність сучасного громадянського суспільства України забезпечити формування у підростаючого покоління і підтримання у суспільстві суспільно необхідних моральних цінностей, патріотизму і громадянської відповідальності за долю країни.
Основним напрямами забезпечення національної безпеки України в сфері духовного життя є:
– розвиток в Україні основ громадянського суспільства;
– створення соціально-економічних умов для здійснення творчої діяльності і функціонування закладів культури;
– відпрацювання цивілізованих форм і способів громадянського контролю за формування в суспільстві духовних цінностей, які відповідають національним інтересам країни, вихованням патріотизму і громадянської відповідальності за її долю;
– вдосконалення законодавства України, яке регулює відносини в сфері конституційних обмежень прав і свобод людини і громадянина;
– організація і підтримка заходів по збереженню і відродженню культурної спадщини народів і народностей, які населяють Україну;
– участь у формуванні правових і організаційних механізмів забезпечення конституційних прав і свобод громадян, підвищення їх правової культури в інтересах протидії свідомому ненавмисному порушенні цих конституційних прав і свобод в сфері духовного життя;
– участь у розробленні дійових організаційно-правових механізмів доступу засобів масової інформації і громадян до відкритої інформації про діяльність недержавної системи забезпечення національної безпеки України, забезпечення достовірності відомостей про соціально значущі події суспільного життя, які розповсюджуються через засоби масової інформації;
– розроблення спеціальних правових і організаційних механізмів недопущення протиправних впливів на масову свідомість особи та суспільства, неконтрольованій комерціалізації культури і науки, а також забезпечуючих збереження культурних та історичних цінностей народів та народностей України, раціональне використання накопичених суспільством ресурсів, які складають національне надбання;
– сприяння органам державної влади у реалізації заборони на використання ефірного часу в електронних засобах масової інформації прокату програм, що пропагують насильство та жорстокість, антигромадську поведінку;
– протидія негативному впливу іноземних релігійних організацій та місіонерів.
Отже, під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.
Стан національної безпеки України відображає дієвість механізмів управління загрозами та небезпеками у різних сферах життя та діяльності українського суспільства і держави. Загрози та небезпеки національній безпеці та методи її забезпечення є спільними для забезпечення цих сфер.


РОЗДІЛ 2
ПРАВОВИЙ СТАТУС РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
2.1 Функції і компетенція Ради національної безпеки і оборони України

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 05.03.1998 р. № 183/98-ВР координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президе