К Особливості правової природи актів КСУ.

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Місце і роль актів КСУ в системі джерел
конституційного права України 6
Розділ 2 Особливості правової природи актів КСУ 11
2.1 Поняття і ознаки актів КСУ 11
2.2 Види актів КСУ 14
2.3 Юридична сила актів КСУ 17
2.4 Дія актів КСУ у часі та її межі 20
2.5 Сутність правових позицій КСУ 23
Розділ 3 Механізм реалізації актів КСУ 29
Висновки 35
Список використаних джерел і літератури 37


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Конституцією України 1996 р. був остаточно визначений шлях розвитку України в напрямку розбудови соціальної, демократичної, правової держави. Одним із визначальних принципів такої держави є забезпечення верховенства права через верховенство Конституції як єдиного нормативно-правового акта, який апріорі визнається правовим.
З метою правового захисту Основного Закону, його належного тлумачення та усунення з механізму правового регулювання юридичних актів, що не відповідають Конституції, в Україні створено інститут конституційного контролю, здійснення якого покладається на Конституційний Суд України (далі – КСУ).
Результати виконання КСУ своїх повноважень втілюються в його актах. Через акти КСУ забезпечується верховенство Конституції в правовій системі України та вирішуються конституційно-правові конфлікти і спори.
Отже, акти КСУ мають першорядне значення в системі юридичних актів України.
Визначення їх правових властивостей (нормативного або ненормативного характеру, юридичної сили, сфери дії, форми актів), а також статусу та компетенції органу конституційного контролю, правових форм його діяльності надає змогу охарактеризувати юридичну природу актів КСУ. Своєю чергою, визначення юридичної природи цих актів є необхідною передумовою підвищення ефективності регулюючого впливу актів КСУ на суспільні відносини, вдосконалення практики їх реалізації на території України, й, як наслідок, забезпечення конституційної законності.
Проблемні питання юридичної природи актів органів конституційної юстиції неодноразово були предметом висвітлення в юридичній літературі. Зокрема, дану проблему досліджували: В. Вознюк, В. Гергелійник,
В. Годованець, Ю. Дмитрієв, О. Дороніна, Б. Ебзєєв, П. Євграфов,
М. Кельман, В. Кряжков, Ю. Кудрявцев, Л. Лазарев, Ю. Лівшиц, В. Лучин, Ж. Овсепян, І. Пшеничний, М. Савенко, М. Савчин, М. Селівон,
В. Скомороха, М. Тесленко, В. Тихий, Г. Христова, Л. Чубар,
В. Шаповал та ін.
Часто зазначена тематика висвітлюється самими суддями КСУ в наукових періодичних виданнях, проте їх публікації присвячені, переважно, окремим аспектам проблеми й не містять цілісної юридичної характеристики актів КСУ.
Проте, не зважаючи на значну кількість публікацій з даної теми, в українській юридичній науці фактично відсутні комплексні загальнотеоретичні дослідження юридичних властивостей актів КСУ, які б спиралися на методологічну базу теорії юридичних актів. Тому питання юридичної природи актів органів конституційного контролю і актів КСУ зокрема є доволі актуальним і потребує подальшого теоретичного дослідження та законодавчого вдосконалення.
Метою наданої роботи є розгляд елементів юридичної природи актів КСУ і практики їх реалізації суб'єктами права України.
Відповідно до зазначеної мети в роботі було вирішено такі завдання:
– визначити місце і роль актів КСУ в системі джерел конституційного права України;
– з'ясувати поняття і ознаки актів КСУ;
– розглянути види актів КСУ;
– висвітлити юридичну силу актів КСУ;
– охарактеризувати дію актів КСУ у часі та її межі;
– розкрити сутність правових позицій КСУ;
– описати механізм реалізації актів КСУ.
Об'єктом дослідження є акти КСУ в системі юридичних актів України.
Предмет дослідження становлять юридичні властивості актів КСУ (їх нормативний або ненормативний характер, види, юридична сила, сфера дії) як елементи їх юридичної природи.
Методи дослідження – методи аналізу, синтезу, типології; порівняльний, історико-порівняльний та описовий методи.
Структура роботи: вступ, три розділи, п'ять підрозділів, висновки, список використаних джерел і літератури.

РОЗДІЛ 1 МІСЦЕ І РОЛЬ АКТІВ КСУ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
У системі джерел конституційного права акти КСУ є порівняно новим феноменом. Наразі дискутується питання навіть про правомірність аналізу цих актів саме як джерел конституційного права. Проте такі погляди відображають минуле радянське праворозуміння, яке зводило джерела права до системи нормативно-правових актів як зовнішнього його прояву. Це, на думку М. М. Марченка, не стосується актів судової влади [21, с. 56].
Як вважає М. Савчин, проблема розуміння джерел конституційного права актуальна ще й тому, що право є інструментом упорядкування відносин у суспільстві, воно формує потреби та інтереси учасників правовідносин, визначаючи баланс цих інтересів та забезпечуючи гарантії основних прав і свобод. Відповідно, у кожній правовій системі існує власна оригінальна система джерел конституційного права, в якій важлива роль належить актам органів конституційної юрисдикції як складовим системи конституціоналізму [24, с. 77].
Зазвичай акти конституційних судів розглядаються у контексті інтерпретаційної діяльності, яка є іманентною ознакою конституційної юстиції [22, с. 41].
На переконання В. Гергелійника, у разі визнання КСУ закону або його окремих положень неконституційними створюється нова норма права, яка скасовує попередню, поширюється на невизначене коло випадків, є обов'язковою для всіх суб'єктів правовідносин в Україні та не підлягає оскарженню. У випадку інтерпретації, залежно від її об'єкта (конституції чи закону), акти КСУ мають ознаки нормативності і не можуть розглядатися як джерело права. Вони є інтерпретаційними актами, що мають допоміжний характер [14, c. 6].
Судовий конституційний контроль є необхідною складовою конституціоналізму та важливим елементом у системі гарантій конституційного ладу, а судові рішення впливають на законодавство та адміністративну практику, які повинні відповідати режиму конституційності [29, с. 13].
Конституційна юрисдикція, виражаючи існуючий рівень конституційної доктрини, оперує конституційними принципами, які за своєю природою є не лише відображенням позитивного права, а й містять певні надпозитивні цінності, насамперед загальновизнані людські [13, с. 10].
У традиційній вітчизняній правовій доктрині судові рішення вважаються сумнівним джерелом права, оскільки це нібито підриває принцип верховенства парламенту у нормотворенні [24, с. 78].
З іншого боку, зазначена проблема є також предметом дискусії навіть у контексті розуміння природи установчої та ревізійної влади, співвідношення установчої влади народу та організаційно-правової влади, тобто публічної влади інститутів держави та місцевого самоврядування.
Судова практика як джерело конституційного права має неоднозначний характер у країнах романо-германської правової сім'ї, оскільки основним джерелом права вважається закон (система нормативно-правових актів). В одних країнах судова практика визнається вторинним джерелом права (Іспанія, Італія, Швейцарія, ФРН), а в інших така роль суду заперечується [6, с. 328].
Інтерпретація правової норми – це свідома діяльність, спрямована на розкриття змісту юридичного правила з метою правильного застосування права8. Ю. Грошевий вважає, що винесення суддею обгрунтованого рішення у справі базується на його внутрішньому переконанні та вивченні доказів [15, с. 65].
Розуміння природи актів органів конституційної юрисдикції випливає із системи конституціоналізму. Конституціоналізм є такою соціальною системою, за якої публічна влада обмежена правовими засобами, насамперед конституцією, та яка гарантує дотримання основних прав і свобод людини [33, с. 54].
Принцип конституційності діяльності органів публічної влади забезпечує їх підпорядкування принципу верховенства права. Тому основним елементом конституціоналізму є судовий конституційний контроль за актами органів публічної влади. При цьому органи конституційної юрисдикції забезпечують верховенство права в усіх його проявах. Судовий конституційний контроль гарантує режим конституційності від можливих свавільних дій парламентської більшості, яка може ігнорувати думку опозиції або її право на участь у виробленні та прийнятті рішень [16, с. 46].
Відповідно, конституційна юстиція захищає суспільні цінності, що визначають нормативну природу конституції.
Чинність конституційних норм забезпечується шляхом офіційного оприлюднення їх змісту. Недодержання встановленого порядку промульгації конституційних норм означає їх нечинність. Необхідною умовою забезпечення юридичної сили конституційних норм є юридична відповідальність за їх недотримання. Тому для чинності конституційних норм важливим моментом є їх інтерпретація органом конституційної юрисдикції, що є засобом вирішення конституційного спору та однакового їх застосування.
Соціальна значущість джерел конституційного права зумовлена конституційними цінностями, що перебувають під судовим захистом. Серед них можна виділити основні права і свободи людини і громадянина, демократію, поділ влади, суверенітет і незалежність держави.
Із соціальної значущості конституційних норм логічно випливає вимога щодо неможливості творення конституційних норм свавільно. У ході правотворчості суб'єкт правотворення, насамперед законодавець і суддя, пов'язані правом і повинні діяти відповідно до нього, не підриваючи підвалини суспільства, правову визначеність тощо [24, с. 79].
Ефективність правового закріплення конституційних норм зумовлена традиціями конституціоналізму. В Україні його найефективнішим засобом є законодавство та судова практика. Роль звичаю, доктрини, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права є дещо меншою. Справа в тому, що конституційна норма формалізується у вигляді юридичного документа – як правило, нормативного акта або судового рішення.
КСУ формулює власні правові позиції, що викладаються у логічно взаємопов'язаних мотивувальній та резолютивній частинах його рішення.
М. Савчин припускає, що, піклуючись про ефективність та виконання власних рішень, КСУ у розвиток своїх правових позицій застосовує елементи динамічного тлумачення Конституції з урахуванням особливостей чинності її норм у правовідносинах. Таким чином КСУ демонструє м'які форми слідування своїм попереднім правовим позиціям [24, с. 80].
Є певна відмінність між рішеннями судів загальної юрисдикції та рішеннями органів конституційної юрисдикції, яка полягає в тому, що:
а) рішення судів загальної юрисдикції містять норми права, які мають більш конкретний, казуальний характер, а рішення конституційних судів грунтуються на конституційній нормі, тобто доповнюють її зміст, є засобом її своєрідної "добудови";
б) рішення перших безпосередньо є публічно-владною формою санкціонування норм права, останніх – інтерпретаційними актами конституційних норм, тобто актами реалізації та конкретизації Конституції [33, с. 80].
Тому рішення конституційних судів складно вважати актами судового прецеденту. Їх зв'язок зі змістом основної (конституційної) норми зумовлює чинність положень таких рішень.
Отже, до джерел галузі конституційного права необхідно віднести рішення КСУ, в яких установлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, подається офіційне тлумачення Конституції та законів України, наприклад, рішення КСУ "У справі за конституційним поданням Центральної виборчої комісії щодо офіційного тлумачення положень частин одинадцятої та тринадцятої статті 42 Закону України "Про вибори народних депутатів України" (справа про тлумачення Закону України "Про вибори народних депутатів України") (25.03.1998), рішення КСУ у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої ст. 84 та частин другої і четвертої ст. 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) (07.07.1998) тощо.
Такі рішення КСУ доцільно розглядати як допоміжні джерела галузі конституційного права – вони передбачають припинення дії законів, інших правових актів або їх окремих положень, що визнані неконституційними

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ АКТІВ КСУ
2.1 Поняття і ознаки актів КСУ
В результаті розвитку суспільних відносин, які регулюються правом, з'являється велика кількість правових актів, які мають певні особливості. Офіційно визнана відмінність правових актів встановлюється в Конституції і законах України і визначається специфікою органів, які приймають ті чи інші акти. Як правило, форма таких актів має офіційний характер і закріплена конституцією і законами. Особливе місце КСУ в системі державних органів влади обумовлює виникнення питання про юридичну природу актів, які ним видаються [32, с. 5].
Відповідно до частини 2 ст. 150 Конституції України КСУ постановляє рішення з питань, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні і не можуть бути оскаржені.
Акти КСУ займають окреме місце в системі правових актів. Ці акти можуть поєднувати якості як правовстановлюючих, так і нормовстановлюючих актів. КСУ в результаті розгляду справ постановляє рішення. Інтерпретуючи Конституцію України, він виявляє конституційний зміст закону, встановлює факт неконституційності правової норми і в результаті формує єдине конституційне праворозуміння – загальні масштаби діяльності учасників конституційних правовідносин.
Рішення КСУ приймаються в особливому процесуальному порядку. Цей порядок встановлений главою 8 Закону України "Про Конституційний Суд України", де, зокрема, фіксуються назви актів, їх зміст, реквізити, порядок голосування, підписання і обнародування.
Враховуючи вище викладені особливості рішення КСУ, можна сформулювати це поняття як правовий акт, який прийнятий КСУ в межах своєї компетенції і у встановленому законом процесуальному порядку, містить висновки КСУ, постановлені ним у результаті конституційного судочинства стосовно конституційності і офіційного тлумачення Конституції і законів України, а також має державно-владний характер і обов'язкову силу на всій території України і оскарженню не підлягає.
Без сумніву, акти КСУ є правовими актами, адже приймаються вони органом, спеціально на те уповноваженим Конституцією, з дотриманням встановлених форми і процедури, є обов'язковими до виконання на території України.
Що ж до можливості розуміння актів КСУ як актів нормативно-правових, то необхідно мати на увазі, що в теорії права під останніми розуміють письмові документи, що встановлюють, змінюють, припиняють чи конкретизують норми права [21, с. 69].
Це дає підстави говорити про нормативно-правову природу рішень КСУ в справах про офіційне тлумачення Конституції і законів України, адже таке тлумачення і є способом конкретизації їх норм.
Слід погодитися з В. М. Шаповалом в тому, що рішення і висновки КСУ не можуть мати характеру нормативно-правових актів, які здатні активно регулювати суспільні відносини [33, с. 74].
Конституційно і законодавчо визначена компетенція КСУ не передбачає нормотворчості, крім тої, що пов'язана із регламентацією частини питань організації його внутрішньої роботи. Разом з цим, це не заперечує можливості визнання за актами КСУ щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України нормативного характеру в тому розумінні, що вони конкретизують чинне законодавство України і, не регулюючи самостійно суспільні відносини, вони у той же час задіяні в цьому процесі, адже застосування положень Конституції і законів України, щодо яких КСУ дано офіційне тлумачення, можливе лише з урахуванням правових позицій КСУ, викладених у відповідних рішеннях. Останні, як відомо, є обов'язковими до виконання на всій території України [19, с. 77].
Проте акти тлумачення КСУ не можуть розглядатися як самостійні джерела права. Вони є інтерпретаційними актами, мають допоміжний характер і можуть бути застосовані лише у зв'язку із застосуванням відповідної норми.
Нормативне значення, крім рішень в справах про офіційне тлумачення, мають також висновки КСУ в справах про конституційність чинних міжнародних договорів України, а також ухвали КСУ про припинення конституційного провадження і про відмову у відкритті конституційного провадження, які містять правові позиції КСУ щодо розуміння і тлумачення ним чинного законодавства.
Актам КСУ притаманні певні ознаки, які зумовлені насамперед природою органу конституційної юрисдикції. Особливості актів КСУ полягають в тому, що вони:
1) мають спеціальний предмет (об'єкт) – актами КСУ вирішуються питання, віднесені до його виключної компетенції. Жоден інший державний орган не уповноважений вирішувати питання, які є предметом діяльності КСУ;
2) приймаються в особливому процесуальному порядку;
3) є загальнообов'язковими на всій території України;
4) є остаточними і оскарженню не підлягають;
5) є засобом гарантування верховенства Конституції України на всій території держави, забезпечення прямої дії її норм і формування єдиного конституційного праворозуміння.
Таким чином, акти КСУ – це спеціальні правові акти, що приймаються КСУ в особливому процесуальному порядку з метою реалізації своїх повноважень як органу конституційної юрисдикції і є остаточними та загальнообов'язковими на всій території України.
2.2 Види актів КСУ
Конституція України вказує на два основних види актів КСУ як єдиного органу конституційної юрисдикції:
1) рішення – їх КСУ ухвалює з питань конституційності законів та інших правових актів (ч. З ст. 150);
2) висновки – їх КСУ дає в справах про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а також щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 151).
Що ж до Закону України "Про Конституційний Суд України", то він містить главу 8 "Рішення і висновки Конституційного Суду України", в якій відповідно до її назви передбачаються основні види актів, які приймаються в конституційному судочинстві.
Крім цього, ст. 50 Закону передбачено можливість прийняття КСУ процесуальних ухвал про відкриття провадження та про відмову у відкритті провадження у справі в КСУ.
Види актів КСУ визначаються також Регламентом Конституційного Суду України. Так, відповідно до його параграфу 54, такими актами є рішення і висновки, процесуальні та протокольні ухвали КСУ.
До цього треба додати, що відповідно до Закону і Регламенту процесуальні ухвали про відкриття провадження та про відмову у відкритті провадження приймаються також колегіями КСУ (ст.ст. 48, 49 Закону України "Про Конституційний суд України").
Таким чином, можна стверджувати, що актами КСУ є рішення, висновки і ухвали.
Рішення КСУ можуть бути підсумковими (тобто такими, що позначають завершення розгляду КСУ справ, віднесених до його виключної компетенції) і організаційними (є формою вирішення організаційних питань функціонування органу конституційної юрисдикції).
Підсумкові рішення ухвалюються з питань, віднесених Конституцією (ст. 150) до виключної компетенції КСУ, а саме щодо:
1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):
– законів та інших правових актів Верховної Ради України;
– актів Президента України;
– актів Кабінету Міністрів України;
– правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) офіційного тлумачення Конституції України та законів України (тут необхідно звернути увагу на певну неузгодженість зі статтею 150 Конституції статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України", відповідно до якої у справах з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України КСУ дає висновки).
Організаційні рішення приймаються на пленарних засіданнях і засіданнях КСУ з питань організації внутрішньої діяльності КСУ: про затвердження Регламенту, положення про секретаріат, постійні комісії, про утворення Колегії суддів КСУ, про припинення повноважень судді КСУ, про дострокове звільнення з посади Голови КСУ, його заступників, про службові відрядження суддів та ін.
Часто рішеннями КСУ узагальнено називають усі акти, які від приймає в процесі своєї діяльності. В цьому разі термін "рішення" вживається у широкому його значенні.
Висновки КСУ даються в справах, передбачених ст.ст. 151, 159, а також п. 28 ст. 85 Конституції України:
– про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість (ч. 1 ст. 151 Конституції України);
– про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ч. 2 ст. 151 Конституції України);
– стосовно відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Конституції України);
– про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України (п. 28 ст. 85 Конституції України).
Ухвали є формою вирішення КСУ процесуальних питань своєї діяльності. КСУ приймає (приймає – відповідно до ч 1 ст. 48 і ст. 49 Закону, виносить – відповідно до параграфу 21 Регламенту) процесуальні ухвали про відкриття провадження та про відмову у відкритті провадження у справі в КСУ.
Крім цього, КСУ відповідно до Регламенту виносить ухвали про прийняття або відмову в прийнятті до розгляду звернень, про призупинення конституційного провадження по справі, про об'єднання конституційних проваджень, про відкриття нового провадження по справі, про форму слухання справи, про приєднання документів до матеріалів справи, про призначення експертизи та ін.
Ухвали оформляються протокольно або у вигляді окремого акту. Відповідно вони поділяються на ухвали процесуальні і ухвали протокольні (наприклад, про притягнення до відповідальності за порушення встановленого порядку у Залі засідань КСУ).
Отже, акти КСУ є засобом юридичного оформлення результатів розгляду ним матеріальних, процесуальних чи організаційних питань.
2.3 Юридична сила актів КСУ
Юридичну силу в теорії права розуміють як співвідношення правових актів між собою та обов'язковість їх виконання. Юридична сила рішень КСУ розкривається через їх обов'язковість, остаточність і правові наслідки.
На обов'язковість вказує ч. 3 ст. 150 Конституції України: "Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені", а також ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України": "Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання". Тобто обов'язковість властива як рішенням, так і висновкам Конституційного Суду України.
Остаточність рішення чи висновку КСУ не виключає можливості відкриття ним нового провадження у справі при виявленні нових обставин по справі, які не були предметом його розгляду, але які існували на час розгляду і прийняття рішення або дачі висновку в справі (ст. 68 Закону України "Про Конституційного Суду України").
Правові наслідки актів КСУ визначаються характером (категорією) справ, в яких вони прийняті, і конкретним різновидом цих актів.
Виходячи з чинного законодавства України можна виділити такі правові наслідки рішень Конституційного Суду України про конституційність:
– закони, інші правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність (ч. 2 ст. 152 Конституції України).
Це означає, що правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, не застосовуються і не реалізуються будь-яким іншим способом з моменту початку дії рішення КСУ;
– визнання КСУ правового акту чи окремих його положень неконституційними є підставою для скасування в установленому порядку положень інших нормативних актів, заснованих на акті (його положеннях), що визнаний неконституційним;
– рішення судів і інших органів, які засновані на неконституційному акті, не підлягають виконанню і повинні бути переглянуті в обов'язковому порядку;
– якщо визнання нормативного акту неконституційним створило прогалину в правовому регулюванні, то в цьому випадку застосовується Конституція України.
Проблемою правового регулювання є вирішення питання про те, чи повинен орган, акт (положення акту) якого визнано неконституційним скасовувати відповідний акт (положення акту) чи в даному випадку достатньо рішення КСУ.
Очевидно, що з точки зору законодавчої техніки скасування визнаних неконституційними акту чи його положення органом, що його видав, було б бажаним оптимальним виходом з ситуації. Проте це не може пов'язуватись з чинністю (точніше нечинністю) відповідного акту, адже інакше виникатиме небезпека ігнорування рішення органу конституційної юрисдикції або неточного його застосування.
Тому треба визнати, що рішення про неконституційність того чи іншого акта (положення акта) є самодостатнім, тобто акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність.
Свої особливості мають акти офіційного тлумачення правових норм. Ухвалюючи їх КСУ одночасно перевіряє конституційність відповідних законів. Такі акти тісно пов'язані з Конституцією чи тими законами, які були предметом офіційного тлумачення. В певному сенсі вони є їх складовою частиною.
Як і закони, рішення КСУ з питань офіційного тлумачення є обов'язковими до виконання усіма суб'єктами національного права.
На відміну від рішень про конституційність, рішення КСУ про офіційне тлумачення Конституції і законів України не тягнуть втрати юридичної сили будь-якими актами чи їх окремими положеннями. Втім, воно може стати підставою для судового оскарження в судах загальної юрисдикції конкретних рішень, дій, якщо при їх винесенні дані органи чи посадові особи керувались неправильною інтерпретацією своїх повноважень, які суперечать офіційному тлумаченню, яке дав КСУ.
Вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що рішення і висновки КСУ відрізняються за своєю правовою природою і юридичною силою.
Джерелом права, частиною національного законодавства України є рішення КСУ з питань конституційності актів і офіційного тлумачення Конституції і законів України, а також висновки про конституційність чинних міжнародних договорів України.
Що ж до інших висновків КСУ, а саме: про конституційність міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, про відповідність законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам ст.чт. 157 і 158 Конституції України, про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України, то вони є лише обов'язковою підставою для прийняття Верховною Радою України відповідних рішень, проте самостійного правового значення не мають.
Нормативне значення мають також ухвали КСУ про припинення конституційного провадження і про відмову у відкритті конституційного провадження.

2.4 Дія актів КСУ у часі та її межі
Суттєве значення для визначення юридичної природи актів органів конституційної юстиції мають особливості їх дії у часі. Насамперед, це стосується рішень про конституційність нормативних актів. За основу аналізу тут можна взяти такі критерії: час вступу в дію і зворотна сила рішень цих органів [29, с. 273].
Час вступу в силу рішень органів конституційного контролю в зарубіжних країнах, як правило, пов'язаний із днем їх офіційного опублікування або може бути визначений у самому рішенні [18 с. 127].
В Австрії ці рішення набирають законної сили з дня їх офіційного оприлюднення, в Італії та Іспанії – з дня, наступного за днем оприлюднення. Крім того, в Іспанії дані рішення стають обов'язковими для загальних та інших судів з того часу, як вони дізнаються про них, а для сторін – із дня повідомлення про ці рішення [18, с. 128].
Відповідно до пункту З ст. 190 Конституції Республіки Польща рішення Конституційного трибуналу вступає в силу в день опублікування, проте Конституційний Трибунал може визначити інший термін втрати обов'язкової сили нормативним актом. Цей термін не може перевищувати g вісімнадцяти місяців, коли мова йде про закон, а коли мова йде про інший нормативний акт, то дванадцяти місяців [18, с. 129].
Що стосується часу вступу в силу рішень КСУ, то законодавець чітко не сформулював цей момент. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти чи їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня прийняття КСУ рішення про їх неконституційність.
Зі статті 67 Закону України "Про Конституційний Суд України" випливає, що моментом вступу в силу рішень КСУ вважається день, коли офіційно обнародуються рішення та висновки КСУ.
Рішення і висновки КСУ підписуються не пізніше семи днів після їх прийняття і обнародуються на наступний робочий день після їх підписання, публікуються в журналі "Вісник Конституційного Суду України" і в інших офіційних виданнях.
У пункті 1 Указу Президента України "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" від 13.12.1996 р. № 1207/96 вказано, що акти КСУ публікуються в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України", який створений і видається Міністерством юстиції України.
Відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 376 від 23.04.2001 р. "Про затвердження Прядку введення Єдиного державного реєстру нормативних актів і користування ними" до реєстру включаються рішення і висновки КСУ. Таким чином, включення актів КСУ в Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів України і опублікування їх в офіційних виданнях свідчить також про їх нормативність.
У зв'язку з дослідженням юридичної природи актів органів конституційної юстиції необхідно також розглянути питання межі їх дії у часі.
Законодавством окремих зарубіжних країн передбачається можливість зворотної дії в часі актів органів конституційної юстиції. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону Республіки Білорусь "Про Конституційний Суд Республіки Білорусь" нормативні акти, міжнародні договірні зобов'язання Республіки Білорусь, визнані Конституційним Судом неконституційними у зв'язку з порушення ними прав і свобод людини, вважаються такими, що не мають юридичної сили в цілому або в певній їх частині з моменту прийняття відповідного акта [13, с.105].
В Україні за загальним правилом закони й інші нормативно-правові акти зворотної дії в часі не мають, крім випадків, коли вони пом'якшують чи відміняють відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України). Відповідно, рішення КСУ не мають зворотної сили. Зокрема, КСУ не має права у своєму рішенні (висновку) переглянути правовідносини, що склались на основі неконституційного акта або окремого положення в минулому й існуючі до дня прийняття рішення.
Втім, відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Виходячи з даного положення, зворотну дію в часі повинні мати, на нашу думку, рішення КСУ, якими визнані неконституційними закони та інші нормативно-правові акти або їх окремі положення, що спричинили або здатні спричинити матеріальну або моральну шкоду фізичним або юридичним особам.
Яскравим прикладом необхідності законодавчого закріплення даного положення є зняття пільг із військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, які до сьогодні не повернуто, не зважаючи на наявність чотирьох рішень Конституційного Суду України щодо цього.
Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення їх соціального захисту та їх сімей зумовлений не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (ст. 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних із ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Здійснення таких заходів не залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування із бюджету, а має безумовний характер [33, с. 127].
Виходячи з викладеного, на нашу думку, необхідно на законодавчому рівні закріпити межі дії рішень Конституційного Суду України, вказавши при цьому, що їх дія поширюється на майбутнє, за виключенням випадків визнання неконституційними актів органів державної влади, які порушують права і свободи людини або завдають чи можуть завдати матеріальної або моральної юридичним та фізичним особам.
2.5 Сутність правових позицій КСУ
Специфічність правової природи актів КCE, практика його діяльності ставить на порядок денний проблему визначення природи правових позицій органу конституційної юстиції [18, с. 130].
Термін "правові позиції" КСУ в законодавстві України не передбачений, але наразі він доволі часто вживається у рішеннях, висновках і ухвалах КСУ у випадку посилання на аргументи, що їх КСУ використовував у раніше прийнятих актах. Вживається він і у так званих збірниках правових позицій КСУ. Крім того, вказаний термін є загальновизнаним у науці конституційного права, хоча й тлумачиться різними вченими по-різному.
Результатом діяльності КСУ як єдиного органу конституційної юрисдикції є його рішення і висновки у конкретних справах. Проте неабияке значення для правозастосування має не лише кінцевий результат розгляду КСУ справ, віднесених до його компетенції, а й з'ясування засад, з яких він виходив при прийнятті відповідних актів, його аргументації, мотивування ним своїх рішень. Важливою є позиція, тобто точка зору, думка, КСУ з тих проблем, які ним розглядалися [28, с. 75].
Тому під правовими позиціями КСУ розуміють не лише остаточний варіант його рішення (в широкому розумінні), але й систему правових аргументів, які використовувалися для його обгрунтування, уявлення КСУ про сутність проблеми, що їм розглядалась, і висновки, до яких він приходив під час її вирішення.
По суті, правові позиції КСУ є формою і результатом інтерпретації ним Конституції і законів України. При цьому така інтерпретація здійснюється не лише в межах конституційного провадження щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України, але і в справах про конституційність правових актів, а також при здійсненні КСУ інших своїх повноважень.
У правовій літературі триває дискусія щодо місця правових позицій у структурі актів КСУ. Загалом вона зводиться до визначення того, в якій частині актів КСУ містяться його правові позиції.
На думку одних, вони знаходяться у мотивувальній частині рішення органу конституційної юстиції.
Інші правовими позиціями вважають лише положення резолютивної частини рішення КCУ.
Проте, на наш погляд, найбільш обгрунтованою є точка зору, за якою правові позиції КСУ викладаються ним як в мотивувальній, так і в резолютивній частині його рішень чи висновків. У резолютивній частині міститься остаточний висновок КСУ щодо справи, яка розглядалась. Водночас багато позицій, на яких базу