Кр 1.Гарантії прав і свобод людини в Україні 2.Правовий статус народного депутата України.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"

ПЛАН

Вступ 3
1. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні 4
1.1 Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини
і громадянина 4
1.2 Соціально-правовий механізм забезпечення
(реалізації, охорони та захисту) прав людини 6
1.3 Міжнародний захист прав людини 10
2. Правовий статус народного депутата України 13
2.1 Поняття статусу народного депутата України 13
2.2 Форми діяльності і повноваження народного
депутата України 17
2.3 Основні гарантії депутатської діяльності 21
Висновки 24
Тестові завдання 26
Список використаної літератури 30

ВСТУП
Надана контрольна робота складається із двох розділів.
Мета першого розділу вбачається в тому, щоб надати основні відомості щодо висвітлення гарантій забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні. У зв'язку з тим, що все коло питань з цієї проблематики в рамках одного розділу охопити неможливо, увага приділяється розгляду у загальних рисах системи гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, соціально-правового механізму забезпечення прав людини, їх міжнародного захисту тощо.
У другому розділі контрольної роботи з'ясовуються особливості правового статусу народного депутата України.
Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в державі розглядає й вирішує питання, віднесені до її повноважень, від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу. Виразниками цієї волі у Верховній Раді є народні депутати України, які обираються строком на чотири роки.
Конституція України, Закон України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 р. № 2790-XІІ в ред. від 31.01.2009 р., Регламент Верховної Ради України, інші закони України визначають права і обов'язки народного депутата України, гарантії депутатської діяльності тощо.
Статус народного депутата є багатогранним за повноваженнями, змістом та формами діяльності. Народні депутати України є повноважними представниками народу України у Верховній Раді України. Вони, як суспільні, політичні діячі, покликані виражати не лише інтереси своїх виборців, а й захищати суспільні, загальнодержавні інтереси, керуючись при виконанні депутатських повноважень Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, а також своєю совістю.
1. ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
В УКРАЇНІ
1.1 Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина
Проголошення будь-якого права людини, навіть закріпленого відповідними актами держави та її органів, ніщо без реальних гарантій його здійснення.
Під гарантіями прав, свобод і обов'язків людини та громадянина розуміють систему соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист.
Без гарантій права свободи та обов'язки людини і громадянина перетворюються на своєрідні "заяви про наміри", що не мають жодної цінності ні для особи, ні для суспільства.
Гарантії можуть бути внутрішньодержавними (національними) і міжнародними, загальними, спеціальними та індивідуальними тощо.
Загальні гарантії прав, свобод і обов'язків такі.
1. Соціально-економічні – єдність соціально-економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг, фінансових коштів, свобода економічної діяльності; визнання і рівний захист усіх форм власності; соціальне партнерство між людиною і державою, робітником і роботодавцем, захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
2. Політичні – наявність розвиненої системи народовладдя, реальної можливості особи брати участь в управлінні державою безпосередньо або через представницькі органи; політична багатоманітність; можливість користуватися своїми правами та свободами, захищати свої інтереси; поділ влади; наявність незалежної конструктивної опозиції, політичного плюралізму та ін.
3. Ідеологічні (духовно-моральні) – ідеологічна багатоманітність; заборона монополізації ідеології; заборона релігійної, расової ворожнечі; демократична громадська думка; необхідний освітній рівень (загальнодоступність і безплатність освіти); доступ до інформації та ін.
4. Юридичні – система юридичних засобів і способів охорони і захисту прав людини і громадянина, обов'язок держави забезпечити особі права на судовий захист та інші способи захисту, не заборонені законом, а також право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги.
Юридичні гарантії прав людини поділяються на:
1) гарантії реалізації прав;
2) гарантії охорони прав;
3) гарантії захисту прав.
Гарантії охорони – встановлення меж здійснення прав і свобод, їх конкретизація в законодавстві; встановлення процедур, засобів заохочення, стимулювання, пільг для ініціативної реалізації прав; встановлення засобів профілактики і запобігання правопорушень.
Гарантії захисту – конституційний нагляд, контроль, відповідальність правопорушника; встановлення заходів відповідальності винних за порушення прав і свобод громадян; встановлення заходів захисту прав, відновлення порушеного права.
У кожній державі права людини закріплюються або в конституції, або в спеціально присвяченій ним декларації. У поточних законах і підзаконних юридичних актах передбачаються процедури, механізми реалізації і захисту основних прав людини, закріплених у конституції.
Норми про права людини можуть мати як пряму дію, так і дію через конкретні спеціальні закони, що встановлюють форми їх реалізації. Принцип прямої дії (закріплений у Конституції України) є більш демократичним, проте, його реалізація припускає високий рівень правової культури.
Наразі в Україні, крім Конституції України, діє ряд законів, які гарантують реальність прав у сфері економіки (приватизація, господарські товариства), у галузі політики (громадянство, свобода преси, об'єднань громадян та ін.), у соціальній сфері (захист прав споживачів, охорона праці та ін.).
Важливо не лише законодавче закріплення прав, але й адекватне сприйняття чинного нормативного матеріалу всіма його адресатами, що знаходить вираження в безпосередній діяльності, яка реалізує право, та у правозастосовній діяльності держави. Остання включає можливість примусового виконання прав громадян і усунення перешкод на шляху їх реалізації.
1.2 Соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони
та захисту) прав людини
Для реалізації конституційне закріплених прав і свобод людини в Україні необхідно мати налагоджений соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини – систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності.
Поняттям "соціально-правовий механізм забезпечення прав людини" підкреслюється, що правовий механізм – частина соціального і діє з ним у єдності.
Завдання механізму соціально-юридичного забезпечення прав людини – охорона, захист, відновлення порушених прав, а також формування загальної і правової культури населення.
Основні підсистеми механізму соціально-правового забезпечення прав і свобод людини:
– механізм реалізації;
– механізм охорони;
– механізм захисту.
Механізм реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для реалізації прав і свобод людини.
Механізм охорони прав людини включає заходи з профілактики правопорушень для утвердження правомірної поведінки особи.
Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення.
У разі порушення прав особи без їх відновлення, а також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові гарантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися такими, що повністю здійснилися.
Заходи захисту – первинна захисна реакція на самий факт відхилення від охоронних заходів, яка має завдання примусити зобов'язану особу виконувати обов'язки, накладені на неї законом або договором.
Завдання юридичної відповідальності полягає в покладанні нового обов'язку зазнавати позбавлень, нести правовий збиток. Без можливості захисту прав охорона прав буде неповною. Захист – це найдійовіша охорона, другий її ступінь.
Форми (або засоби забезпечення) правового захисту громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади та їх службовців поділяються на такі.
1. Загальносудова. Право громадян на судовий захист закріплене в ст. 10 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої воно відображено у ст. 55 Конституції України. Відповідно до цієї статті кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Судовий захист – необхідна і ефективна гарантія реальності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.
2. Адміністративна. Відбувається шляхом розгляду прав громадян у вищих органах виконавчої влади. Як початкову інстанцію для розгляду претензії до адміністрації громадянин може вибрати або орган виконавчої влади, або суд.
Громадянин має право звернутися до суду, якщо незадоволений результатами розгляду його справи державними органами, підприємствами, громадськими організаціями.
На жаль, в Україні, як і в інших країнах СНД, судовий порядок захисту прав громадян тривалий час (за часів СРСР) залишався винятковим. Він застосовувався у випадках, прямо передбачених законом. За відсутності прямої вказівки в законі про право на судовий захист громадянин змушений був звертатися до вищих органів держави.
Зазвичай, як органи захисту прав громадян суд і адміністрація не сумісні, особливо в умовах командно-адміністративної системи. Адміністративний (управлінський) порядок розгляду скарг не є придатним для такого захисту. Судовий захист, особливо за наявності незалежної судової системи, є набагато більш об'єктивним, кваліфікованим, неупередженим, ніж адміністративний.
3. Адміністративно-судова (склалася в багатьох європейських країнах: Франція, ФРН, Іспанія, Швейцарія). Характеризується створенням спеціалізованих судів для вирішення спорів у індивідуальних адміністративних справах, які виникають у сфері функціонування органів управління внаслідок неправомірних дій їх службовців.
Державна охорона прав людини забезпечується за допомогою інституту омбудсманів (народних захисників), які діють, як правило, при парламентах і органах місцевого самоврядування і розглядають скарги громадян щодо порушення їх прав з боку державних органів.
Коло повноважень омбудсмана у різних країнах не є однаковим.
В Іспанії він, крім захисту прав і свобод людини, здійснює нагляд за діяльністю адміністративних органів, у Франції – оцінює застосування законів з точки зору справедливості, а в Намібії ще й розслідує скарги про надмірне використання природних ресурсів.
У цілому інститут омбудсманів – це позаюрисдикційний контроль за тим, чи не порушує адміністративна (або будь-яка інша) практика права людини.
У більшості країн будь-який громадянин може безпосередньо звернутися до омбудсмана. У Франції таке звертання є можливим через свого депутата або сенатора. Омбудсман діє не лише за скаргами громадян, але й за власною ініціативою.
В Україні відповідно до Конституції парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини здійснюють Уповноважений Верховної Радою з прав людини і його представники на місцях. Уповноважений Верховної Ради з прав людини є інститутом позасудового захисту прав і свобод людини.
Коло повноважень Уповноваженого з прав людини поширюється на усі випадки порушень громадянських прав і свобод органами виконавчої влади. Він може зажадати порушення адміністративного провадження стосовно державних службовців, які порушили конституційні права і свободи громадян, має право також перевіряти додержання цих прав в установах пенітенціарної системи (системи установ, у яких відбувають покарання засуджені – тюрми, колонії та ін.), в армії, в установах Міністерства внутрішніх справ.
1.3 Міжнародний захист прав людини
Права людини регулюються як внутрішньодержавним, так і міжнародним правом.
Стаття 55 Конституції України проголошує: "Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів європейських і міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна".
Міжнародний захист прав людини набуває, особливо останнім часом, великого значення.
Організаційна структура європейської системи захисту прав людини є такою.
1. Європейська комісія з прав людини (складається з 43 чоловік, що обираються строком на 3 роки).
2. Європейський суд з прав людини – єдиний юрисдикційний орган, який працює на постійній основі – всього 39 суддів (у його складі діє Велика
палата – 17 суддів, що займається питаннями внутрішньо-судової апеляції).
3. Комітет міністрів Ради Європи – функції обмежуються лише наглядом за виконанням остаточних постанов Європейського суду.
Усі вони є суб'єктами формування європейського права як органічного "сплаву" англо-американського і континентального типів правових систем, їх статутна форма (Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини, Статути Комісії та Суду, Процедурні правила роботи Комісії та Суду) має прецедентний зміст.
Європейська система захисту прав людини включає дві можливості (два права):
– можливість (право) особи подавати індивідуальні петиції;
– право держав – учасниць Європейської системи захисту прав людини ініціювати провадження у справах про порушення прав будь-яких людей, включаючи іноземців.
Перш ніж подавати петицію, необхідно попередньо вичерпати усі внутрішні засоби захисту, які відповідають загальновизнаним нормам міжнародного права, а також додержання строків давності – від дня винесення остаточного рішення національною владою має пройти не більш ніж 6 місяців.
Петиція повинна бути прийнятною, а саме:
– не може бути анонімною;
– не може повторювати петицію, яка раніше вже аналізувалася судом або є предметом іншої процедури міжнародного розгляду;
– не повинна суперечити за змістом положенням Конвенції або Протоколу до неї;
– повинна бути достатньо обгрунтованою та правомірною.
Стадії розгляду справи в Європейському суді:
1) розгляд питання про прийнятність чи неприйнятність індивідуальних петицій і скарг, поданих у встановленому порядку державами-учасницями Європейської системи захисту прав людини;
2) розгляд справи по суті, включаючи процедуру дружнього врегулювання;
3) вирішення справи, результатом якого є юридичне оформлення Палатою суду.
Право сторін на апеляцію здійснюється шляхом її подання до Великої Палати суду протягом трьох місяців від дня винесення постанови звичайною Палатою суду.
Постанова Палати суду є остаточною, якщо:
1) сторони заявили, що не звертатимуться з проханням про направлення справи до Великої Палати;
2) через три місяці після винесення постанови звичайною Палатою відсутнє прохання про направлення справи до Великої палати;
3) комітет Великої палати відхилив таке прохання.

2. ПРАВОВИЙ СТАТУС НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ
2.1 Поняття статусу народного депутата України
Конституційний склад Верховної Ради України – 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ст. 76 Конституції України).
Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (ч. 2 ст. 78 Конституції України).
Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.
У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у 20-денний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.
Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу. З моменту складення присяги починаються повноваження народних депутатів України.
Повноваження народних депутатів припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. Можливе й дострокове їх припинення за рішенням Верховної Ради або на підставі рішення суду.
За рішенням Верховної Ради України повноваження народного депутата припиняються достроково:
1) складення повноважень за його особистою заявою;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;
5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;
6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;
7) його смерті (ч. 2 ст. 81 Конституції України).
Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України – в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.
Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, передбачених п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 81, приймається Верховною Радою України, а у випадку, передбаченому п. 5 ч. 2 ст. 81, – судом.
Народний депутат України є членом Верховної Ради України і наділений всіма правами, що забезпечують його активну участь у діяльності Верховної Ради, в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях, у депутатських об'єднаннях у Верховній Раді, гарантують виконання депутатом доручень Верховної Ради та її органів. Він є членом Верховної Ради не лише тоді, коли бере участь у роботі Ради та її органів, але й тоді, коли здійснює свої повноваження у виборчому окрузі.
Народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі. Він не може мати іншого представницького мандата, тобто не може бути одночасно обраний депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради, сільським, селищним, міським головою.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про статус народного депутата" від 17.11.1992 р. № 2790-XІІ в ред. від 31.01.2009 р. народний депутат не має права:
1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;
2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;
3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;
4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час;
5) залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;
6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.
Народний депутат є активним учасником законотворчого процесу, бере участь у здійсненні законодавчої та контрольної функції Верховної Ради України.
Народний депутат підтримує зв'язки з виборцями, колективами, які висунули його кандидатом у депутати, а також колективами інших підприємств, установ, організацій, державними органами та органами об'єднань громадян, органами місцевого самоврядування, розташованими на території його виборчого округу.
Народним депутатам України за чинним законодавством гарантується депутатська недоторканність (парламентський імунітет). Народний депутат України не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований або підданий заходами адміністративного стягнення, що накладаються у судовому порядку, без його письмової згоди або згоди Верховної Ради України. Кримінальну справу щодо народного депутата України може бути порушено тільки Генеральним прокурором України (ст. 80 Конституції України, ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата").
У той же час народні депутати не несуть юридичної відповідальності ні перед ким за результати голосування, за зміст висловлювань у парламенті, його органах. Втім, вони підлягають відповідальності за образу чи наклеп.
Діяльність народного депутата поділяється на його діяльність під час сесійного періоду і його роботу поза сесійним часом.
Діяльність депутата під час сесійного періоду включає:
– участь у пленарних засіданнях Верховної Ради;
– участь у засіданнях комітетів, комісій Верховної Ради, їх підкомітетів, підкомісій, робочих та підготовчих груп;
– виконання доручень Верховної Ради та її органів;
– роботу над законопроектами, документами Верховної Ради та виконання інших депутатських повноважень у складі депутатських об'єднань чи індивідуально;
– роботу у виборчих округах.
Поза сесійним часом депутати за власним розсудом підвищують свою класифікацію, обмінюються досвідом, працюють у виборчому окрузі тощо.
2.2 Форми діяльності і повноваження народного депутата України
Закон України "Про статус народного депутата", крім загальних положень, що визначають найважливіші складові статусу народного депутата, виділяє три групи його прав і обов'язків:
1) права й обов'язки народного депутата у Верховній Раді та її органах;
2) права й обов'язки народного депутата у виборчому окрузі та за його межами;
3) права народних депутатів, що гарантують здійснення їх депутатських повноважень, і обов'язки посадових осіб щодо їх реалізації (основні гарантії депутатської діяльності).
Ці повноваження народних депутатів конкретизуються в Регламенті Верховної Ради України, Законі України "Про постійні комісії Верховної Ради України", в Положенні про помічника-консультанта народного депутата України, Положенні про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України тощо.
На сукупність прав народних депутатів впливають і їх обов'язки, перелік яких закріплений чинними законами. Так, народний депутат зобов'язаний:
– бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано;
– виконувати їх доручення й інформувати про виконання цих доручень;
– додержуватися Регламенту Верховної Ради України та інших нормативних актів, що визначають порядок діяльності Верховної Ради та її органів;
– брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України, рішень її органів.
Пленарні засідання Верховної Ради, комітетів, комісій є ефективними, якщо депутати не лише присутні на них, але й беруть активну участь у роботі, а саме: подають пропозиції щодо порядку денного, процедур обговорення питань, виступають у обговоренні питань, проектів актів Верховної Ради, її органів, голосують тощо.
У разі неможливості прибути на пленарне засідання депутат повинен завчасно повідомити про це з зазначенням причин Секретаріат Верховної Ради, голову комітету, комісії.
Депутат як член Верховної Ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких він входить. Він голосує особисто і має один голос. Депутат має право брати участь в роботі комітетів, комісій, членом яких він не є, з правом дорадчого голосу.
Кожен депутат може впливати на зміст діяльності Верховної Ради та її органів, оскільки йому надано право пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про внесення його на народне обговорення або референдум, вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них; вносити пропозиції з будь-яких питань, що входять до відома Верховної Ради та її органів, крім випадків, коли право внесення пропозиції закріплено чинним законодавством за певним органом чи посадовою особою; висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються, затверджуються, або на призначення яких дається згода Верховною Радою; ставити питання про недовіру складу органів, утворених Верховною Радою, а також посадовим особам, яких обрано, призначено або затверджено Верховною Радою.
Найважливішим серед цієї групи прав необхідно визнати право законодавчої ініціативи у Верховній Раді.
Активність депутата на пленарних засіданнях забезпечується наданим йому правом:
– брати участь у дебатах;
– ставити питання доповідачам, головуючому на засіданні;
– давати довідки, виступати з пропозиціями щодо порядку і з мотивів голосування;
– передавати головуючому на засіданні Верховної Ради текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються, для включення до протоколу і стенографічного звіту засідання;
– оголошувати, за попередньою згодою головуючого, тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян чи їх об'єднань, якщо вони мають суспільно значення.
Реалізації Верховною Радою свого повноваження щодо здійснення парламентського контролю сприяє надане депутату право порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ та організацій, щодо яких є дані про порушення ними чинного законодавства, про проведення депутатських розслідувань з будь-якого питання. Цьому ж сприяє і депутатський запит, право на звернення з яким надано народному депутату.
Закон України "Про статус народного депутата" надає право народному депутату обирати і бути обраним до органів Верховної Ради. Органи, створювані Верховною Радою України з числа депутатів, сприяють виконанню Радою своїх повноважень. Це – комітети, тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань, які вносяться на розгляд Ради, і тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Голови комітетів і комісій, склад комітетів і комісій обираються Верховною Радою. Заступники голів комітетів і секретарі комітетів обираються з членів відповідних комітетів на їх засідання. Комітети можуть утворювати підкомітети, робочі групи.
Відповідно до Регламенту Верховної Ради України народні депутати мають право об'єднуватися у депутатські групи (фракції). Депутатські групи, сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До депутатських фракцій можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії.
Регламент Верховної Ради передбачав формування депутатських груп на позапартійній основі. В них могли об'єднуватися депутати, які поділяли однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку.
Маючи доволі широке коло прав у Верховній Раді, народний депутат несе відповідальність перед нею, виконує доручення Верховної Ради. Верховна Рада має право заслуховувати повідомлення депутата про його роботу у Верховній Раді і про виконання доручень Ради та її органів.
Успішність діяльності народного депутата певного мірою залежить від того, чи підтримує він тісні зв'язки з виборцями, чи регулярно інформує їх про свою роботу у Верховній Раді України та її органах, про роботу Верховної Ради та її органів, про виконання їх рішень і про реалізацію своєї передвиборчої програми. Це можна розглядати як обов'язок всіх народних депутатів.
Важливими для депутата є безпосередні зустрічі з виборцями. Про потреби населення, про якість роботи державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, про громадську думку з будь-якого питання і багато іншого депутат дізнається під час прийому громадян та з їх звернень. Вивчення громадської думки, потреб і запитів населення, ведення регулярного прийому виборців, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг є також обов'язком народного депутата.
Народний депутат має право брати участь у розгляді в органах державної влади будь-яких питань, що входять у коло його діяльності і зачіпають інтереси громадян та організацій; перевіряти з власної ініціативи з залученням при необхідності представників державних органів і об'єднань громадян відомостей про порушення закону, прав та інтересів громадян та організацій, що охороняються законом, вимагати на місці припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів та посадових осіб припинити такі порушення. Посадові особи, а також працівники міліції, до яких звернуто вимогу депутата, зобов'язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а при необхідності – притягнути винних до відповідальності і повідомити про це депутата.
Народний депутат має право звертатися до державних органів, органів та об'єднань громадян, до підприємств, установ, організацій з питань депутатської діяльності; брати участь з правом дорадчого голосу у сесіях місцевих рад та засіданнях їх органів; у роботі органів самоорганізації населення; зборах трудових колективів, громадян за місцем проживання, військовослужбовців у військових частинах.
Ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, за винятками, передбаченими Конституцією України та Законом про статус народного депутата України. Навіть при запровадженні надзвичайного чи військового стану громадянські права і депутатські повноваження народного депутата України не обмежуються (ст. 26 Закону України "Про статус народного депутата").
2.3 Основні гарантії депутатської діяльності
Чинне законодавство України не лише надає народним депутатам широкі повноваження, але й встановлює систему гарантій депутатської діяльності.
Систему гарантій депутатської діяльності повинні складати не привілеї, а умови і підстави успішного здійснення депутатами своїх прав і обов'язків.
Як вже зазначалося, народний депутат має право на недоторканність. Основу депутатської недоторканності становить конституційне право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України). Ця загальна конституційна норма поширюється і на депутата, але як повноважний представник народу він має додаткові права. Це теж закріплено в Конституції України, у ст. 80 записано: "Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність". Це означає, що народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнеш до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Така норма Конституції України.
Закон України "Про статус народного депутата" передбачає можливість притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності за письмовою згодою самого депутата або за згодою Верховної Ради України. При цьому Закон передбачає наявність цих згод як для притягнення до кримінальної відповідальності, арешту, так і для піддання заходам адміністративного стягнення, що накладаються у судовому порядку.
За чинним законодавством не допускається догляд, обшук, затримання, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, порушення таємниці кореспонденції, прослуховування телефонних переговорів та застосування інших заходів, що обмежують свободу депутата.
Законодавець вважає також за необхідне залишити право на недоторканність за депутатом і після закінчення строку його повноважень. Він може бути притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності за порушення закону, яке було вчинене ним в період виконання депутатських повноважень лише в порядку, передбаченому законодавством щодо народного депутата.
Гарантією ефективного здійснення повноважень народним депутатом є можливість одержання ним необхідних інформаційних матеріалів, консультацій спеціалістів, використання засобів масової інформації та технічних засобів. Для оперативного одержання копій документів та іншої інформації депутату надане право безплатного використання копіювально-розмножувальної та обчислювальної техніки підприємств і організацій, розташованих на території виборчого округу.
Народний депутат, порівняно з іншими громадянами, має додаткові трудові права.
Депутату на території України надане право безплатного проїзду на всіх залізничних, автомобільних, повітряних, водних внутрішніх шляхах. На період виконання постійної роботи у Верховній Раді депутату створюються належні житлові умови. Депутатам надаються на відповідний період у Києві службові жилі приміщення для спільного проживання з членами сім'ї. До отримання такого приміщення депутат має право на проживання у готелі, який оплачується за рахунок кошторису витрат Верховної Ради України.
Закон України "Про статус народного депутата" встановлює відповідальність посадових осіб за невиконання ними обов'язків щодо народного депутата.
Законом встановлена адміністративна та кримінальна відповідальність за вплив на депутата, членів його сім'ї та близьких родичів з метою перешкодити виконанню депутатських обов'язків чи добитися рішення на чиюсь користь, за образу народного депутата або наклеп на нього.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Під гарантіями прав, свобод і обов'язків людини та громадянина розуміють систему соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист.
Дійсне "середовище проживання" для прав людини є можливим при демократії, демократичній правовій державі. Демократія, правова держава та права людини є невіддільними одне від одного.
Правова держава – гарантія реальності прав людини у плані її захисту від порушень з боку апарату влади, а права людини – головна умова та ознака демократії, гуманістичний, людський вимір правової державності.
Через реалізацію, охорону і захист прав людини, через демократію пролягає шлях до реальної інтеграції України до Європейського і світового співтовариства.
2. Народні депутати є повноважними представниками народу України у Верховній Раді України. Вони, як суспільні, політичні діячі, покликані виражати й захищати суспільні, загальнодержавні інтереси, керуючись при виконанні депутатських повноважень Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, а також своєю совістю.
Діяльність народного депутата України є доволі багатогранною і здійснюється у різних формах. Це участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України, засіданнях комітетів, підкомітетів, робочих груп; діяльність у тимчасових спеціальних і слідчих комісіях; робота у депутатських фракціях; це зус