Кр ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ УКРАЇНИ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ 2.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему: ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ УКРАЇНИ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ПЛАН

Вступ 3
1. Державний орган як суб'єкт конституційно-правових відносин 4
2. Загальна характеристика системи органів державної влади 5
3. Принципи функціонування системи державних органів 12
4. Поняття і ознаки місцевого самоврядування.
Система, органи і посадові особи місцевого самоврядування 14
Висновки 19
Практичне завдання 21
Список використаної літератури 23

ВСТУП
Важливою ознакою будь-якої держави є державний апарат – система органів державної влади (державних органів), через діяльність яких здійснюється державна влада (у формі представницької демократії), реалізуються функції держави та забезпечується захист її інтересів [13, с. 25].
Проблематика організації та функціонування державного апарату досить об'ємна і вивчається різними юридичними науками.
Завданнями науки конституційного права є:
– наукова розробка поняття "орган державної влади";
– аналіз конституційної системи органів державної влади України та місця в цій системі органів, що представляють різні гілки державної влади;
– аналіз загальних конституційних принципів організації та діяльності органів державної влади;
– вивчення конституційно-правового статусу Верховної Ради України і Президента України та організаційних і правових форм їх діяльності;
– аналіз конституційно-правового статусу органів виконавчої і судової влади, а також конституційних основ взаємовідносин органів державної влади з органами місцевого самоврядування.

1. ДЕРЖАВНИЙ ОРГАН ЯК СУБ'ЄКТ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
Орган державної влади – це певним чином організований колектив людей, який характеризується певними органоутворюючими ознаками, що в сукупності дозволяють відмежувати органи державної влади від інших державних інституцій та недержавних організацій – органів місцевого самоврядування, громадських організацій, господарських товариств тощо [10, с. 34].
В літературі виділяють такі найважливіші ознаки органу державної влади:
1) орган державної влади – організаційно відокремлена і відносно самостійна частина єдиного державного апарату України;
2) внутрішня структура органу державної влади – це система різних за характером, значенням, рівнем посад, що заміщуються посадовими особами – державними службовцями;
3) орган державної влади завжди має статутно-правовий характер, тобто на відміну від інших організацій він засновується на підставі Конституції і законів України, інших нормативних актів;
4) заснування будь-якого органу державної влади обумовлено необхідністю здійснення завдань та функцій держави;
5) визначальною ознакою органу державної влади є наявність у нього державно-владних повноважень, що відокремлює їх від інших держаних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями, наприклад, державні заклади освіти;
6) державно-владні повноваження органу державної влади реалізуються у відповідних правових і організаційних формах та із застосуванням методів, які чітко визначаються Конституцією і законами України [16, с. 145].
З урахуванням вищеназваних ознак орган державної влади можна визначити як організаційно відокремлену і відносно автономну складову частину єдиного державного апарату України, що становить собою колектив громадян України (одну особу) – державних службовців, – заснований у встановленому законом порядку для виконання завдань та функцій держави, наділений з цією метою відповідними державно-владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах.
2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності та спеціалізації [12, с. 186].
Верховна Рада України розглядає та вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України, а також здійснює установчі та контрольні функції, передбачені Конституцією України. Вона приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.
До повноважень Верховної Ради України належать:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченими розділом ХІІІ Конституції України;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст. 73 Конституції;
3) прийняття законів;
4) визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;
5) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;
6) заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
7) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);
8) надання згоди про призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;
9) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України та ін.
Конституція України встановлює також, що виключно законами визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина;
2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;
3) права корінних народів і національних меншин;
4) порядок застосування мов;
5) правовий режим власності;
6) правові засади і гарантії підприємництва;
7) засади зовнішніх зносин;
8) засади регулювання демографічних і міграційних процесів тощо.
Конституція передбачає, що виключно законами України встановлюються:
1) Державний бюджет України та бюджетна система України;
2) система оподаткування, податки і збори;
3) засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.
Отже, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України – 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням строком на чотири роки.
Процес законотворчої діяльності Верховної Ради України характеризується правом законодавчої ініціативи, прийняттям та оприлюдненням. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України; народним депутатам України; Кабінету Міністрів України; Національному банку України.
Закони Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу. Закони, що вносять зміни до Конституції, та сама Конституція України приймаються не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.
Закон підписується Головою Верховної Ради України і невідкладно надсилається Президентові України. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, або повертає закон із своїми умотивованими пропозиціями для повторного розгляду. Якщо Верховна Рада України під час повторного розгляду підтвердить закон 2/3 від її конституційного складу, то Президент України зобов'язаний підписати і оприлюднити такий закон протягом 10 днів. Закон набирає чинності через 10 днів після його оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Президент України має такі повноваження:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними й позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) приймає рішення про визнання іноземних держав;
4) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією;
5) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;
6) призначає, за згодою Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;
7) припиняє повноваження Прем'єр-міністра України, приймає указ про його відставку та ін.
Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.
Він очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка є координаційним органом з питань безпеки й оборони України.
Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України, але Конституція України встановлює, що повноваження Президента України припиняються достроково в разі його відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту та смерті.
При Президенті України функціонує Адміністрація Президента, яка є допоміжним органом, що складається з кваліфікованих наукових консультантів, політиків, правознавців, економістів, їх завдання полягає в тому, щоб надавати виважені поради Президенту України для прийняття рішень, готувати попередньо проекти документів, проводити експертні оцінки отриманих даних соціально-економічного стану суспільства, аналізувати та давати рекомендації для найбільш ефективного вирішення існуючих проблем.
Основними завданнями Адміністрації Президента України є:
1) організаційне, правове, консультативне, інформаційне й аналітичне забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації ним повноважень гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, здійснення інших конституційних повноважень як глави держави;
2) сприяння Президентові України в забезпеченні узгодженого функціонування і взаємодії Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також у вирішенні кадрових та інших питань, віднесених до повноважень Президента України;
3) забезпечення взаємодії Президента України з Верховною Радою України, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об'єднаннями громадян;
4) організація підготовки та опрацювання проектів указів і розпоряджень Президента України, а також проектів законів, що вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи;
5) проведення експертизи законів, що передаються Верховною Радою України на підпис їх оприлюднення та інші.
Основними напрямками діяльності органів державної виконавчої влади в Україні є реалізація двох основних функцій: виконавчої та розпорядчої. Виконавча функція характеризується тим, що ці органи безпосередньо виконують нормативні приписи та інші акти законодавчої влади. Розпорядча функція характеризується тим, що для виконання актів законодавчої влади органи виконавчої влади від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.
Кабінет Міністрів – вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів України керується Конституцією України і законами України, актами Президента України.
До складу Кабінету Міністрів входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України на подання Прем'єр-міністра України.
Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки та культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування;
4) розробляє та здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
б) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) організовує та забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи тощо.
Друге після Кабінету Міністрів місце у виконавчій вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади. Систему центральних органів виконавчої влади складають:
1) міністерства;
2) державні комітети (державні служби);
3) органи виконавчої влади із спеціальним статусом (Антимонопольний комітет, Державний комітет з питань регулятивної політики і підприємництва, Фонд держмайна, Управління державної охорони, СБУ, Національна комісія регулювання електроенергетики).
Головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади є міністерства. Вони створюються для організації державного управління в найважливіших сферах соціально-економічного й політичного життя і є здебільшого органами галузевого управління. Значення міністерств підкреслюється тим, що їх керівники (міністри) входять до складу Кабінету Міністрів України (ст. 114 Конституції України).
Державні комітети (державні служби) – центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державні комітети (державні служби) вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечують їх реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання питань, віднесених до їх відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників і вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.
Органи судової влади – суди – відповідно до принципу розподілу влад здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства.
Конституція України до системи судових органів відносить суди загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України) та Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції України).
Специфічними рисами органів судової влади є те, що вони:
1) здійснюють особливу юрисдикційну діяльність – правосуддя. Ця діяльність має правоохоронний характер, вона спрямована на охорону від будь-яких зазіхань на закріплені Конституцією України засади конституційного ладу, права і свободи людини і громадянина, права інститутів громадянського суспільства;
2) суди – це завжди колегіальні органи;
3) свою діяльність суди здійснюють в особливих процесуальних формах із дотриманням специфічних принципів – гласності при розгляді справ, змагальності та рівноправ'я сторін тощо.
3. ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ
Принципи організації і діяльності органів державної влади – це основоположні вихідні положення, на яких базується побудова та функціонування органів державної влади. Принципи організації і діяльності органів державної влади отримали закріплення в Конституції та в законах України і їх можна поділити на дві групи:
1) універсальні – притаманні всім видам органів державної влади, державному апарату України в цілому;
2) спеціальні – такі, що визначають побудову і функціонування лише окремих видів органів державної влади і пов'язані зі специфікою здійснення відповідних видів державної діяльності.
Універсальними конституційними принципами організації і діяльності органів державної влади України є:
1. Принцип суверенності та єдності системи органів державної влади – полягає в тому, що система органів державної влади від імені і за дорученням народу України виступає носієм державної влади, а діяльність органів державної влади базується на засадах верховенства, повноти та неподільності державної влади в середині країни та незалежності від будь-якої іноземної влади і рівноправності в зовнішніх зносинах. Цей принцип випливає з положень ст. ст. 1, 5 Конституції України.
2. Принцип розподілу влад – стосовно організації і діяльності органів державної влади випливає з положень ст. 6 Конституції України і виявляється в тому, що:
а) органи законодавчої і виконавчої влади формуються відносно незалежно один від одного;
б) сфери компетенції органів, які здійснюють різні гілки влади, чітко розмежовані Конституцією України;
в) різні види органів державної влади наділені Конституцією України взаємними контрольними повноваженнями, які в сукупності становлять систему "стримувань і противаг".
3. Принцип законності – випливає із більш загального конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) і полягає в тому, що органи державної влади організуються і діють лише на підставі та в спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (ст. 19 Конституції України).
4. Принцип участі громадян у формуванні і діяльності органів державної влади – отримав досить широку конкретизацію в Конституції України. Так, у ч. 1 ст. 38 йдеться про право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, а в ч. 2 ст. 38 – про те, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби.
5. Принцип позапартійності – закріплюється в ч. З ст. 37 Конституції України й полягає в забороні створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах державної влади (за винятком Верховної Ради України, де утворюються партійні фракції), а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Виділяються також інші універсальні принципи, а саме: соціальної справедливості; гуманізму і милосердя; поєднання переконання і примусу; привселюдності, відкритості і врахування громадської думки виборності тощо.
4. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. СИСТЕМА, ОРГАНИ І ПОСАДОВІ ОСОБИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Відповідно до чинного законодавства місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [9, с. 17].
Під територіальною громадою розуміють жителів, які об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Під органами місцевого самоврядування розуміють структурно-організовані колективи службовців (або одного службовця), що наділяються владою в системі місцевого самоврядування для реалізації владних рішень, а під посадовими особами місцевого самоврядування – осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:
1) народовладдя;
2) законності;
3) гласності;
4) колегіальності;
5) поєднання місцевих і державних інтересів;
6) виборності;
7) правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законодавством;
8) підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб;
9) державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;
10) судового захисту прав місцевого самоврядування.
Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР в ред. від 14.04.2009 р. та іншими законами, які не повинні суперечити положенням згаданого законодавчого акта. Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та вищезгаданим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь.
Система місцевого самоврядування включає:
1) територіальну громаду;
2) сільську, селищну, міську раду;
3) сільського, селищного, міського голову;
4) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
5) районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
6) органи самоорганізації населення.
Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Добровільно територіальні громади об'єднуються за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна. Вихід зі складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади. У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. Тобто сільські, селищні, міські ради є представницькими органами місцевого самоврядування. Під останнім слід розуміти виборний орган (раду), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Загалом, під виконавчим органом ради мають на увазі органи, які відповідно до Конституції України та законодавства про місцеве самоврядування, створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в межах, визначених згаданим законодавством.
Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Він обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі.
Органи місцевого самоврядування з метою більш ефективного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, які підлягають реєстрації відповідно до законодавства в органах Міністерства юстиції України. Органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування. Асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватися повноваження органів місцевого самоврядування.

ВИСНОВКИ
Таким чином, державний орган – це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.
Органи держави мають загальні і специфічні ознаки.
До загальних ознак можна віднести такі:
1) всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції;
2) мають державно-владні повноваження;
3) діють у встановленому порядку;
4) взаємопов'язані відношеннями субординації;
5) всі разом створюють одну цілісну систему, яка називається апаратом держави.
Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних органів і організацій, слід вважати:
1) формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;
2) виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;
3) наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;
4) надання державним органам повноважень державно-владного характеру.
Наявність державно-владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, за якої існує можливість достатньо чіткого розмежування державних органів і державних організацій (підприємств, установ) від недержавних органів та організацій.
Практичне відображення державно-владні повноваження знаходять:
– у виданні державними органами від імені держави юридично обов'язкових нормативних та індивідуальних актів;
– у здійсненні державними органами нагляду за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами;
– у забезпеченні і захисті цих вимог від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, а в необхідних випадках – державного примусу.
Як складові частини одного й того самого державного апарату органи держави різняться між собою за місцем у системі державного апарату, за змістом діяльності, способом утворення, часом функціонування, складом, масштабом (територією) діяльності та іншими критеріями.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
Умова: Верховна Рада України, обрана на позачергових виборах, затримується з початком роботи. Пленарні засідання 2-ої чергової сесії ніяк не можуть відбутися з поважних причин вже більше як 30 днів.
Питання: Чи можуть бути достроково припинені повноваження Парламенту? Дайте чіткі пояснення стосовно вищенаведеного прикладу.

Відповідь:
Сесія Верховної Ради України – це термін, протягом якого Верховна Рада проводить пленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених до її відання Конституцією України. Сесії Верховної Ради поділяються на чергові та позачергові. Чергові сесії Верховної Ради починаються (без скликання) першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року (ч. 1 ст. 83 Конституції України). Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш, як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.
Верховна Рада України збирається (без скликання) на першу сесію не пізніше, ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів (ч. 3 ст. 82 Конституції України).
Згідно ч. 2 ст. 90 Конституції України Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання (ч. 3 ст. 90 Конституції України).
Таким чином, у даному випадку повноваження Верховної Ради не можуть бути припинені достроково за причиною неможливості своєчасно почати пленарні засідання 2-ої чергової сесії, оскільки Верховна Рада була обрана на позачергових виборах і припинити її діяльність протягом одного року з дня обрання не можна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І. Нормативна:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 21.12.2006 р.
№ 279-VІ в ред. від 17.03.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 04.04.1995 р. № 116/95-ВР в ред. від 20.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.06.1997 р. № 280/97-ВР в ред. від 14.04.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р.
№ 586-XІІ в ред. від 31.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 05.03.1998 р. № 183/98-ВР //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про судоустрій України: Закон України від 07.02.2002 р. № 3018-ІІІ в ред. від 22.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Регламент Верховної Ради України| від 19.09.2008 р. №547-VІ //http://zakon.rada.gov.ua
ІІ. Навчальна:

9. Біленчук П. Д., Кравченко В. В., Підмогильний М. В. Місцеве самоврядування в Україні: Муніципальне право: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2005. – 304 с.
10. Гусарев С. Д., Олійник А. К., Слюсаренко О. Л. Загальна теорія держави і права (терміни, визначення, елементи змісту): Навч. посібник. – К.: НАВСУ, 2003. – 326 с.
11. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посібник. – К.: Юринком Інтер, 2005. – 304 с.
12. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2003. – 834 с.
13. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. – 4-те вид., доп. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
14. Кравченко В. В., Пітцик М. В. Муніципальне право України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 672 с.
15. Основи конституційного права України: Навч. посібник / За ред.
В. В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 208 с.
16. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 356 с.

ІІІ. Спеціальна:

17. Агафонов С. Правовий статус Президента України // Право України. – 2004. – № 12. – С. 24 – 26.
18. Кампо В. Українські реформи: політика і право. – К.: Українська Правнича Фундація, 1995. – 30 с.
19. Телешун С. Структурні елементи вертикалі політичної влади і державного управління та органи місцевого самоврядування // Право України. – 2001. – № 6. – С. 28 – 31.