Кр ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ УКРАЇНИ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему:
ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ УКРАЇНИ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ПЛАН

Вступ 3
1. Державний орган як суб'єкт конституційно-правових відносин 5
2. Система державних органів України та їх види.
Конституційний принцип розподілу влад 7
3. Загальні принципи функціонування системи державних органів
України. Місцеве самоврядування 14
Висновки 21
Практичне завдання 23
Список використаної літератури 25

ВСТУП
На підставі Конституції України саме держава визначає систему державних органів. Тому орган держави – це певна державна інституція, яка засновується державою, утворюється нею в установленому порядку і діє за її уповноваженням.
Державні органи України характеризуються певними основними рисами. Будь-який такий орган представляє Україну як державу як всередені країни, так і ззовні. Державний орган діє за дорученням держави, яка законодавчо визначає правовий статус кожного з цих органів.
Орган Української держави є відносно самостійною частиною єдиної системи державних органів України, яка будується за принципом розподілу влади. Він виступає від імені держави і водночас від свого власного імені та посідає цілком певне місце в державному апараті.
Державний орган утворюється в порядку, встановленому Конституцією і відповідними законами. Залежно від власного правового статусу кожний з державних органів здійснює притаманні йому завдання та функції держави. Так, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина виступає глава Української держави – Президент України. Кабінет Міністрів України реалізує виконавчу владу. Правосудця в Україні здійснюється виключно судами.
Для здійснення власних завдань і функцій держава наділяє державні органи державно-владними повноваженнями, які закріплюються в окремому нормативному правовому акті і дають змогу здійснювати державну владу в трьох її формах: законодавчій, виконавчій та судовій. При цьому треба враховувати, що державно-владні повноваження, якими наділяється орган держави, поглинають положення про те, що він діє від імені держави, оскільки зрозуміло, що орган держави не може здійснювати свої повноваження інакше, як тільки від імені Української держави.
Отже, владні повноваження передбачають:
– утворення державного органу у встановленому порядку;
– вид його державної діяльності;
– загальнообов'язкову силу його актів.
Владні повноваження притаманні також органам місцевого самоврядування, проте вони не мають державного характеру.
Ознакою державного органу є правові зв'язки, що об'єднують особистий склад органу держави в одне ціле. Вони виражають:
– службову супідрядність між працівниками;
– покладення відповідальності й обов'язок нести відповідальність;
– призначення керівників нижчестоячих державних органів керівниками вшцестоячих органів.
Характерною рисою державних органів є те, що орган держави як відносно відокремлена частина однієї єдиної системи державних органів становить собою певним чином організований колектив громадян України (Кабінет Міністрів України), або одну особу, належну до громадянства України (Президент України, Генеральний прокурор України).
Таким чином, як випливає з викладеного вище, надана контрольна робота присвячена розгляду системи державних органів України. В ній дається поняття державного органу, визначаються види державних органів, з'ясовуються їх повноваження.

1. ДЕРЖАВНИЙ ОРГАН ЯК СУБ'ЄКТ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
Державний орган – це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення [6, С. 374].
Органи держави мають загальні і специфічні ознаки.
До загальних ознак можна віднести такі:
1) всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції;
2) мають державно-владні повноваження;
3) діють у встановленому порядку;
4) взаємопов'язані відношеннями субординації;
5) всі разом створюють одну цілісну систему, яка називається апаратом держави [6, С. 375].
Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних органів і організацій, слід вважати:
1) формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;
2) виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;
3) наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;
4) надання державним органам повноважень державновладного характеру [6, С. 375].
Наявність державно-владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, за якої існує можливість достатньо чіткого розмежування державних органів і державних організацій (підприємств, установ) від недержавних органів та організацій.
Практичне відображення державно-владні повноваження знаходять:
– у виданні державними органами від імені держави юридично обов'язкових нормативних та індивідуальних актів;
– у здійсненні державними органами нагляду за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами;
– у забезпеченні і захисті цих вимог від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, а в необхідних випадках – державного примусу [7, С. 119].
Як складові частини одного й того самого державного апарату органи держави різняться між собою за місцем у системі державного апарату, за змістом діяльності, способом утворення, часом функціонування, складом, масштабом (територією) діяльності та іншими критеріями.
Так, за місцем у системі державного апарату органи держави можна класифікувати на первинні, тобто такі, що створюються шляхом прямого волевиявлення всього (або певної частини) населення, і похідні – ті, що створюються первинними, походять від них і їм підзвітні.
За характером і змістом діяльності органи держави поділяються у такий спосіб (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 Види органів держави залежно від характеру і змісту діяльності

За способами створення на:
1) виборні;
2) призначувані;
3) ті, що успадковуються.
За часом функціонування органи державної влади поділяються на постійні та тимчасові.
За територією, на яку поширюються їх повноваження, на загальні (центральні) і місцеві (локальні).
За складом – на одноособові і колегіальні.
2. СИСТЕМА ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ ТА ЇХ ВИДИ. КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРИНЦИП РОЗПОДІЛУ ВЛАД
Органи державної влади утворюють певну систему, яка характеризується функціональною і організаційною єдністю. Єдність системи органів державної влади обумовлена їх соціальним призначенням та метою діяльності [10, С. 212].
Функціональна єдність системи органів державної влади передбачає спільність їх завдань та функцій, у процесі їх реалізації вони діють спільно, тісно взаємодіють між собою. Організаційна єдність системи органів державної влади виявляється в тому, що одні органи обираються або призначаються іншими, одні керують діяльністю інших, одні підзвітні та підконтрольні іншим тощо.
Державний орган утворюється в порядку, встановленому Конституцією і відповідними законами. Так, Верховна Рада України і Президент України обираються шляхом загальних виборів, склад Кабінету Міністрів формується Президентом України.
Залежно від власного правового статусу кожний з державних органів здійснює притаманні йому завдання та функції держави.
Компетенція цих органів визначається Конституцією України, законами України, нормативними указами Президента України, окремими постановами Кабінету Міністрів України, актами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також відповідними нормативними актами місцевих державних адміністрацій. Вона також передбачає чіткі і вичерпні права та обов'язки даного органу держави.
Нарешті, за допомогою встановлення компетенції державного органу визначається його місце в системі органів держави. Для кожного з державних органів законодавством передбачено підстави, види та міра юридичної відповідальності [6, С. 376].
З розвалом СРСР зруйнувалася і система його державних органів. Перед колишніми радянськими республіками, у тому числі Українською, які стали незалежними, об'єктивно постало питання про вибір оптимальної моделі системи органів держави на підставі світового досвіду [4, С. 95].
Системи державних органів у різних країнах залежать від географічних факторів, національного складу населення, державного устрою, державного режиму країни. Важливу роль відіграють ідеологія, політична доктрина та конституційно-правова концепція.
З урахуванням цих факторів і розрізняють три сучасні моделі систем державних органів: централізовано-сегментну, моноцефальну і монотеократичну [6, С. 377].
Централізовано-сегментна система виходить з принципу розподілу влади, відповідного комплексу стримувань і противаг та постулату, згідно з яким органами державної влади є лише головні центральні органи, що діють у масштабі всієї країни (глава держави, парламент, уряд), а також їх представники на місцях (голови місцевих державних адміністрацій та ін.).
Представницькі органи на місцях розглядаються лише як органи місцевого самоврядування. Враховуються при цьому також такі принципи, як демократизм держави, верховенство права тощо.
Ця система складається з кількох видів органів, які формуються специфічними засобами, мають власну компетенцію і особливості формування. Принцип розподілу влади визначає сегментність даної системи, проте це не розрізнений набір елементів. Органи держави об'єднані загальними завданнями, метою управління суспільством, методами управління, які мають загальні принципи. Тільки у своїй сукупності вони становлять цілісну систему, що зумовлює її централістську сутність [6, С. 377].
Органи цієї моделі звичайно класифікуються за трьома видами, кожний з яких, своєю чергою, є певною системою. Це органи законодавчої, виконавчої та судової влади. У багатьох державах формується й четвертий вид влади – контрольний.
Централізовано-сегментна система може існувати в умовах громадянських режимів. Тому вона особливо ефективна при політичній стабільності, міцному політичному плюралізмі.
На інших принципах базується моноцефальна система державних органів [6, С. 378].
Основним з них є принцип єдності державної влади від верху до низу – принцип єдиновладдя. Очолює цю систему один орган чи посадова особа, наділені всією повнотою влади, які, своєю чергою, наділяють певними повноваженнями всі інші органи.
Вертикальна підпорядкованість – характерна риса цієї системи. При цьому згадана модель пов'язана звичайно з однопартійністю, з відмовою від політичного плюралізму, гіпертрофуванням ролі держави, яка "зверху" наділяє громадян правами і свободами.
Основними засобами формування органів цієї системи є призначення, а компетенція, як правило, визначається єдиноначально, що пояснюється персоніфікованістю системи, яку очолює одна особа, авторитет якої незаперечний.
Ця система протягом багатьох років існувала в колишніх соціалістичних країнах завдяки марксистсько-ленінській ідеї повновладдя представницьких органів типу рад, які від вищих органів до низової ланки розглядалися як єдині органи державної влади, а не місцевого самоврядування. Всі інші органи держави одержували свої повноваження безпосередньо або опосередковано від останніх. Це, зокрема, стосувалося й колегіальних органів, наприклад, Президії Верховної Ради України, які виконували функції колегіального глави держави, уряду, а також у ряді випадків судів, які, як правило, обиралися.
Система державних органів цієї моделі складалася з органів державної влади, державного управління, суду, прокуратури, системи народного контролю.
Представницькі органи практично відіграли лише декоративну роль, оскільки всі важелі управління державою були в руках партійно-державної номенклатури, яку очолював лідер, що був водночас вищим партійним і державним керівником.
Винятковим централізмом відзначалася моноцефальна система в умовах фашизму, військових режимів та ін. Ці системи виникали звичайно в умовах політичної нестабільності, у пореволюційні періоди, внаслідок військових переворотів тощо.
Нарешті, монотеократична система органів держави існує в державах, де іслам проголошений офіційною ідеологією. Основою духовно-державного єдиновладдя тут є поєднання в одній особі глави держави та вищої духовної особи країни.
Викладені головні моделі систем державних органів не охоплюють усіх інших її різновидів. Крім того, кожна система або окремі її елементи можуть змінюватись, взаємно переплітатися тощо.
Конституційно-правова концепція України виходила з необхідності впровадження централізовано-сегментної системи державних органів як найбільш прогресивної. Тому види центральних і місцевих органів держави визначаються на основі принципів, закладених у згаданій системі. Згідно з ними у сукупності державні органи України становлять єдину систему центральних органів, склад якої об'єктивно випливає з принципу єдності державної влади в Україні [6, С. 379].
Центральні органи державної влади – це ті органи держави, повноваження і діяльність яких поширюються на всю територію держави, а також на тих її громадян, які перебувають за межами країни. Єдність системи цих органів базується на принципах цілісності України, розмежуванні предметів відання між органами державної влади і водночас на їх взаємозв'язку один з одним, взаємодії та взаємозалежності, тобто між ними існує тісний організаційно-правовий зв'язок [7, С. 121].
Будучи побудованою за принципом розподілу влади, єдина система органів державної влади складається передусім із органів трьох видів.
Згідно зі статтею 6 Конституції України розрізняють органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
До складу Верховної Ради входять два органи, які мають особливий правовий статус – Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
До виконавчих органів України належать: вищий орган у системі органів виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації на відповідній території. У сукупності вони становлять єдину систему органів виконавчої влади [14, С. 7].
На відміну від органів законодавчої влади органи виконавчої влади формуються Президентом України. Органи виконавчої влади здійснюють виконавчу діяльність, яка полягає у виконанні Конституції України, нормативних актів законодавчих органів державної влади, указів Президента України, а також організовують виконання цих актів шляхом розпорядництва.
За характером своїх повноважень органи виконавчої влади поділяються на органи загальної компетенції, які відають усіма або багатьма галузями виконавчої діяльності (наприклад Кабінет Міністрів України), і органи спеціальної компетенції (міністерства, інші органи державної виконавчої влади).
Органи виконавчої влади поділяються також на колегіальні і єдиноначальні. До перших належать, зокрема. Кабінет Міністрів України, до других міністерства та інші органи виконавчої влади.
Третій вид державних органів – органи судової влади. Це Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної компетенції, вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. У своїй сукупності ці суди становлять судову систему України. Вони здійснюють судову владу на основі конституційного, цивільного, кримінального та господарського судочинства [12, С. 9].
Для органів судової влади характерним є те, що судді обираються безстрокове.
Особливе, відокремлене місце від судової системи має Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який відрізняється від судів загальної і спеціальної компетенції порядком утворення (судді Конституційного Суду України призначаються Верховною Радою України, Президентом України та з"іздом суддів України), складом (18 суддів), специфікою судового провадження та його процедурою, особливістю юридичної сили та обов'язковістю рішень Конституційного Суду, а також строком призначення на посаду (дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк).
Особливим видом державних органів, який не належить до жодного виду органів державної влади, є органи прокуратури. На прокуратуру України покладається підтримання державного обвинувачення у суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, обвинувачених у тому чи іншому правопорушенні.
Прокуратура України – єдина централізована систему з підпорядкуванням нижчих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокуророві України.
Відповідно до Конституції України Генеральний прокурор призначається за згодою Верховної Ради Президентом України.
Особливе місце в системі органів державної влади посідає такий державний орган, як Президент України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус як глави держави наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Оскільки ці повноваження більше чи менше властиві всім органам державної влади, Президент, безумовно, впливає на діяльність всієї системи державних органів в Україні, як своєрідний арбітр їх злагодженої діяльності.
3. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Принципи організації і діяльності органів державної влади – це основоположні вихідні положення, на яких базується побудова та функціонування органів державної влади [7, С. 123].
Принципи організації і діяльності органів державної влади отримали закріплення в Конституції та в законах України і їх можна поділити на дві групи:
1) універсальні – притаманні всім видам органів державної влади, державному апарату України в цілому;
2) спеціальні – такі, що визначають побудову і функціонування лише окремих видів органів державної влади і пов'язані зі специфікою здійснення відповідних видів державної діяльності.
Універсальними конституційними принципами організації і діяльності органів державної влади України є такі.
1. Принцип суверенності та єдності системи органів державної влади, який полягає в тому, що система органів державної влади (державний апарат в цілому) від імені і за дорученням народу України виступає носієм державної влади, а діяльність органів державної влади базується на засадах верховенства, повноти та неподільності державної влади всередині країни та незалежності від будь-якої іноземної влади і рівноправності в зовнішніх зносинах. Цей принцип випливає з положень ст.ст. 1, 5 Конституції України.
2. Принцип поділу влад стосовно організації і діяльності органів державної влади випливає з положень ст. 6 Конституції України і виявляється в тому, що:
а) органи законодавчої і виконавчої влади формуються відносно незалежно один від одного;
б) сфери компетенції органів, які здійснюють різні гілки влади, чітко розмежовані Конституцією України;
в) різні види органів державної влади наділені Конституцією України взаємними контрольними повноваженнями, які в сукупності становлять систему "стримувань і противаг".
3. Принцип законності випливає із більш загального конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) і полягає в тому, що органи державної влади організуються і діють лише на підставі та в спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України (ст. 19 Конституції України).
4.Принцип участі громадян у формуванні й діяльності органів державної влади отримав досить широку конкретизацію в Конституції України. Так, у ч. 1 ст. 38 йдеться про право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, а в ч. 2 ст. 38 – про те, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби.
Важливою формою участі громадян у діяльності органів державної влади є індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади, їх посадових і службових осіб, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40), а також реалізація їх конституційного права оскаржувати в суді рішення, діяльність чи бездіяльність органів державної влади, їх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55).
5.Принцип позапартійності – закріплюється в ч. З ст. 37 і полягає в забороні створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах державної влади (за винятком Верховної Ради України, де утворюються партійні фракції), а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
У літературі, крім названих, виділяють також інші універсальні принципи, а саме: соціальної справедливості; гуманізму і милосердя; поєднання переконання і примусу; привселюдності, відкритості і врахування громадської думки, виборності тощо [6, С. 380].
Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [5, С. 9].
Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законодавством; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР в ред. від 14.04.2009 р. та іншими законами, які не повинні суперечити положенням згаданого законодавчого акта.
Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та вищезгаданим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь.
Система місцевого самоврядування включає (рисунок 3.1).

Рисунок 3.1. Система місцевого самоврядування в Україні
Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Під територіальною громадою розуміють жителів, які об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Добровільно територіальні громади об'єднуються за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл.
Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна. Вихід зі складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади. У містах з районним поділом територіальні громмди районів у містах діють як суб'єкти права власності.
Під органами місцевого самоврядування розуміють структурно-організовані колективи службовців (або одного службовця), що наділяються владою в системі місцевого самоврядування для реалізації владних рішень, а під посадовими особами місцевого самоврядування – осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету [3, С. 5].
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. Тобто сільські, селищні, міські ради є представницькими органами місцевого самоврядування. Під останнім слід розуміти виборний орган (раду), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Загалом, під виконавчим органом ради мають на увазі органи, які відповідно до Конституції України та законодавства про місцеве самоврядування, створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в межах, визначених згаданим законодавством.
Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Він обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі.
Органи місцевого самоврядування з метою більш ефективного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, які підлягають реєстрації відповідно до законодавства в органах Міністерства юстиції України.
Органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування. Асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватися повноваження органів місцевого самоврядування.

ВИСНОВКИ
Таким чином, державний орган України (громадянин або колектив громадян) – це відносно відокремлена частина єдиної системи органів державної влади, побудованої за конституційним принципом розподілу влади, який створюється у певному, визначеному законом, порядку і здійснює завдання та функції на підставі державно-владних повноважень, власної компетенції; його особовий склад об'єднується правовими зв'язками в одне ціле (якщо це не одноособовий орган) і діє на певній території за допомогою визначених форм організації та методів діяльності.
Будучи побудованою за принципом розподілу влади, єдина система органів державної влади складається передусім із органів трьох видів. Згідно із ст. 6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
До виконавчих органів України належать: вищий орган у системі органів виконавчої влади – Кабінет Міністрів України; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації на відповідній території. У сукупності вони складають єдину систему органів виконавчої влади.
Третій вид державних органів становлять органи судової влади. Це – Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної компетенції, вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. У своїй сукупності ці суди складають судову систему України. Вони здійснюють судову владу на основі конституційного, цивільного, кримінального, арбітражного судочинства.
Від кожного державного органу, взятого окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому.
Держава має піклуватись про те, щоб стосовно її державних органів чітко визначались сфера їх діяльності та компетенція, були упорядковані їх взаємовідносини з недержавними органами і організаціями, насамперед, органами місцевого самоврядування, щоб державні органи являли собою відносно самостійні, професійні та відповідальні ланки державного апарату.


Практичне завдання

Умова:
Верховна Рада України, обрана на позачергових виборах, затримується з початком роботи. Пленарні засідання 2-ої чергової сесії ніяк не можуть відбутися з поважних причин вже більше як 30 днів.
Питання:
Чи можуть бути достроково припинені повноваження Парламенту?
Дайте чіткі пояснення стосовно вищенаведеного прикладу.
Відповідь:
Згідно із частиною 1 ст. 82 Конституції України Верховна Рада України працює сесійно.
Сесія Верховної Ради України – це термін, протягом якого Верховна Рада проводить пленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених до її відання Конституцією України.
Сесії Верховної Ради поділяються на чергові та позачергові.
Чергові сесії Верховної Ради починаються (без скликання) першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року (ч. 1 ст. 83 Конституції України).
Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш, як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України (ч. 2 ст. 83 Конституції України).
Верховна Рада України збирається (без скликання) на першу сесію не пізніше, ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів (ч. 3 ст. 82 Конституції України).
Відповідно до частини 2 ст. 90 Конституції України Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання (ч. 3 ст. 90 Конституції України).
Отже, у ситуації, що розглядається, повноваження Верховної Ради не можуть бути припинені достроково, оскільки Верховна Рада була обрана на позачергових виборах і припинити її діяльність протягом одного року з дня обрання не можна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І. Нормативна:
1. 1.Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.06.1997 р. № 280/97-ВР в ред. від 14.04.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua

ІІ. Навчальна:
3. Біленчук П. Д., Кравченко В. В., Підмогильний М. В. Місцеве самоврядування в Україні: Муніципальне право: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – 304 с.
4. Білоус А. О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. – К.: АМУПП, 1997. – 198 с.
5. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посібник. – К.: Юринком Інтер, 2001. – 428 с.
6. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. – 4-те вид. – К.: Наукова думка, 2003. – 732 с.
7. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – 320 с.
8. Кравченко В. В., Пітцик М. В. Муніципальне право України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 672 с.
9. Основи конституційного ладу України: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997. – 206 с.
10. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 356 с.

ІІІ. Спеціальна:
11. Энтин Л. М. Разделение властей: Опыт современных государств. – М.: Юрид. лит., 1995. – 176 с.
12. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні// Право України. – 2002. – № 5. – С. 8 – 10.
13. Никеров Г. И. Судебная власть в правовом государстве // Государство и право. – 2001. – № 3. – С. 11 – 14.
14. Шаповал В. Виконавча влада: правовий статус і реалії // Урядовий кур'єр, 2003. – С. 7.
15. Ющик О. Реформування законодавчого процесу: проблеми і перспективи // Віче. – 2005. – № 2. – С. 15 – 21.