Кр ДЕРЖАВНИЙ І ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ (2)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему:
ДЕРЖАВНИЙ І ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

ПЛАН

Вступ 3
1. Поняття форми держави 4
2. Конституційне закріплення форм Української держави 6
3. Поняття, система та принципи
адміністративно-територіального устрою України 9
Висновки 15
Практичне завдання 16
Список використаної літератури.. ...............................17


ВСТУП

Кожна держава є насамперед політико-територіальною організацією публічної влади, тому її територія - невід'ємна ознака державності і, водночас, - просторова межа здійснення державної влади. Територія держави має певну адміністративну побудову, тобто структуру, за характером якої всі держави поділяються на унітарні, федеративні чи конфедеративні.
Відповідно до ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Це означає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною, що складові частини цієї території перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності, як це властиво складовим частинам, наприклад, федеративної держави.
Унітарній державі, якщо вона демократична, властиве гармонійне поєднання централізації з децентралізацією, класичними формами якої є деконцентрація урядової (виконавчої) влади по вертикалі зверху вниз, а також розвиток місцевого самоврядування, іноді й територіальної автономії. Тому територія унітарної держави завжди має свою внутрішню організацію або так званий адміністративно-територіальний устрій.
У наданій контрольній роботі з'ясовується поняття форми держави, розглядаються форми Української держави, визначаються поняття, система та принципи адміністративно-територіального устрою України.


1. ПОНЯТТЯ ФОРМИ ДЕРЖАВИ

Форма держави - це комплексне явище державності, її організаційно-функціональна структура, яка характеризує спосіб організації та здійснення державної влади, а також методи прямого і зворотного зв'язку з населенням.
Форма держави синтезується з трьох основних елементів:
- форми (державного) правління;
- форми (державного) устрою;
- форми (державного, політичного) режиму.
В літературі відсутня єдина класифікація форм держави. Звичайно вона проводиться за елементами форми (за формою правління розрізняються монархії і республіки, за формою території, політичного устрою - унітарна держава і федеративна та ін.).
У марксистсько-ленінській літературі пропонувалася більш узагальнена класифікація: виділялися буржуазно-демократична і фашистська форми, республіка рад як форма соціалістичної держави, революційно-демократична республіка в країнах соціалістичної орієнтації в Азії та Африці тощо.
В останні роки у вітчизняний літературі запропонована нова класифікація форм держави, яка обпирається на ознаки власне форми.
Виділяються три головні форми держави: монократична (єдиновладна), сегментарна (змішана) і полікратична (багатовладна).
Для монократичної форми головним є принцип єдиновладдя. Повнота державної влади може знаходитися в руках однієї особи (абсолютного монарха в країні Осман, фюрера у фашистській Німеччині, "довічного президента" Іди Аміна (в минулому) в Уганді), належати колегії (військово-революційній раді після чергового перевороту в Конго; раді семи емірів в ОАЕ) або конституцією може бути проголошено, що вся влада належить радам (як це було в СРСР).
При монократичній формі розподіл влади відхиляється, у державному управлінні існує "понадцентралізація", місцеве самоврядування не визнається законом або фактично відсутнє, у державному режимі домінують методи примусу, права людини не признаються або порушуються в масовому порядку.
Звичайно ця форма пов'язана з встановленням обов'язкової ідеології, іноді - з закріпленням державної релігії. Це "закрита форма", що виключає тиск на органи державної влади з боку різних "заінтересованих груп", соціальних прошарків суспільства. Їх виступи зі своїми вимогами тягнуть за собою розправу.
Як можна побачити, монократична державна форма може існувати в країнах, різних регіонах, що значно відрізняються за рівнем економічного і культурного розвитку. Така форма, у свою чергу, має такі різновиди:
1) теократична (наприклад, у Саудівській Аравії);
2) екстремістська (фашистська та ін.);
3) мілітаристська (правління військового центру);
4) монократична в умовах тоталітарного соціалізму.
Пряма протилежність монократичній державній формі - полікратична. Вона обпирається на ті постулати, які монократична форма відхиляє. Існує розподіл влад (розподіл ролей з управління), діє місцеве самоврядування. У державному режимі переважають демократичні методи управління, пов'язані з регулярними виборами, партиціпацією (участю) громадян в управлінні державою, пошуками консенсусу (згоди) і компромісів, гарантіями прав громадян.
Дана форма припускає політичний та ідеологічний плюралізм, світський характер держави. Державна влада відкрита для тиску на неї з боку різних заінтересованих груп мирними способами. Ця форма також може існувати в країнах різного рівня розвитку (наприклад, в Індії і США).
Сегментарна державна форма - проміжна. Вона припускає відомий поділ гілок влади, ролей з управління державою, але не має системи "стримувань і противаг". Вирішальна роль належить виконавчій владі, роль судів традиційно слабка, а парламент принижений.
Місцеве самоврядування може бути передбачене в окремих ланках адміністративно-територіального поділу, але виборні органи знаходяться під жорсткою опікою призначених чиновників.
Права людини і громадянина проголошуються конституціями, але вони систематично порушуються державними органами, а в державному режимі переважають авторитарні методи управління.
Кількість політичних партій часто обмежено законом, масові громадські організації знаходяться під опікою держави. Державна влада в умовах цієї форми лише в незначному ступені відкрита для тиску на неї з боку "заінтересованих груп" суспільства.
Ця форма також має свої різновиди. Так, сегментарна державна форма у Венесуелі і Єгипті або Марокко і Йорданії істотно різні. У деяких країнах ця форма порівняно ліберальна, в інших - більш авторитарна.

2. КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ФОРМ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Найважливішим елементом форми держави є форма правління.
Форма правління - це певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення в їх формуванні.
Головною, визначальною ознакою форми правління є конституційно-правовий статус глави держави. Залежно від статусу глави держави сучасні держави за формою правління поділяються на дві групи - монархії та республіки.
Конституція України (ч. 1 ст. 5) закріплює республіканську форму правління України.
Загальними ознаками республіканської форми правління є:
- виборність глави держави та інших верховних органів державної влади на певний строк;
- здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;
- юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;
- обов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших органів державної влади;
- переважний захист інтересів громадян держави, взаємна відповідальність людини і держави.
Стаття 5 Конституції України закріплює республіканську форму правління, не конкретизуючи її.
Аналіз розділів Конституції, в яких визначається статус вищих органів державної влади, дає можливість зробити висновок, що Україна характеризується рисами як парламентської, так і президентської республіки з превалюванням ознак останньої, тобто в неї всенародне обраний президент формує (за певної участі парламенту) уряд, що відповідальний перед ним, але безпосередньо не входить до законодавчої, виконавчої та судової гілок влади і займає в системі розподілу влад окреме, особливе місце.
Уряд за такої моделі наділяється статусом вищого органу в системі органів виконавчої влади і підзвітний та підконтрольний парламенту.
Державний устрій - це політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому. Сучасній практиці державного будівництва відомі три форми державного устрою: унітарна, федеративна та обласна (регіоналістська) держава.
Унітарною вважається держава, всі або переважна більшість вищих територіальних одиниць якої не мають державоподібного статусу. Тобто територія унітарної держави складається з адміністративних або політико-адміністративних одиниць, які, переважно, не наділяються власним правовим статусом, а статус органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють управління в межах цих одиниць, визначається актами чинного законодавства центральної влади.
Унітарні держави класифікуються:
1) залежно від наявності чи відсутності в їх складі державоподібних територіальних утворень (автономних одиниць) - на прості та складні.
Територія простої унітарної держави поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці. Складна унітарна держава у своєму складі має автономні одиниці;
2) залежно від ступеня централізації управління - на централізовані, децентралізовані та відносно децентралізовані.
В централізованій унітарній державі управління на всіх субнаціональних територіальних рівнях здійснюється адміністрацією, що призначається вищим органом виконавчої влади.
В децентралізованій унітарній державі відсутні місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції, і на всіх субнаціональних територіальних рівнях функціонують органи місцевого самоврядування.
Відносно децентралізовані унітарні держави характеризуються поєднанням прямого державного управління на місцях з місцевим самоврядуванням: на вищому (область) та середньому (район) субнаціональних територіальних рівнях одночасно функціонують органи виконавчої влади загальної компетенції та органи місцевого самоврядування.
Федеративною є держава, всі вищі територіальні одиниці якої мають державоподібний статус.
Стаття 2 Конституції України визначає її як унітарну державу, тобто державу, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України.
Наявність у складі України Автономної Республіки Крим не впливає на це визначення форми державного устрою України, оскільки автономії бувають як у федеративних, так і в унітарних державах.
На відміну від форми правління і форми державного устрою форма політичного режиму залежить не стільки від конституції, скільки від методів, якими в реальності здійснюється державна влада.
Виходячи з конституційної характеристики України як демократичної держави, можна зафіксувати її прагнення до демократичного політичного режиму.

3. ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА ТА ПРИНЦИПИ
АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ

Адміністративно-територіальний устрій - це поділ території держави на певні частини (області, провінції, департаменти тощо), відповідно до якого будується і функціонує система державних і місцевих органів держави.
Поняття "адміністративно-територіальний устрій" необхідно розуміти у двох значеннях: як процес поділу території на адміністративно-територіальні одиниці і як стан, що є результатом цього процесу.
Адміністративно-територіальному устрою присвячено ст. 133 розділу ІХ Конституції України. Згідно з цією статтею визначається система адміністративно-територіального устрою республіки, яку складають Автономна Республіка Крим, області (Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька і Чернігівська), райони, міста, райони в містах, селища і села.
Спеціальний статус міст загальнодержаного значення Києва і Севастополя визначається законами України.
Пошук оптимальної системи адміністративно-територіального поділу України не завершений, він триває.
Поняття адміністративно-територіального устрою України, правовий статус і види адміністративно-територіальних одиниць, повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою мають бути визначені в Законі України "Про адміністративно-територіальний устрій України", проект якого від 4 грудня 1997 р., створений відповідно до нової Конституції України 1996 р. (далі - проект Закону), досі обговорюється.
Згідно з проектом Закону адміністративно-територіальний устрій України - це обумовлена географічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких будуються система державних органів і система місцевого самоврядування.
У проекті Закону визначено основи державної політики у сфері адміністративно-територіального устрою, які грунтуються на засадах єдності та цілісності території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Систему адміністративно-територіального устрою відповідно до проекту Закону, становлять адміністративно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
У проекті Законі визначено поняття і види адміністративно-територіальних одиниць.
Адміністративно-територіальна одиниця - це частина території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
За соціально-територіальними ознаками адміністративно-територіальні одиниці поділяються на два види: населені пункти (села, селища, міста) та регіони, райони і області.
Автономна Республіка Крим є автономною адміністративно-територіальною одиницею у складі України.
Проект Закону окремо визначає статус населених пунктів та адміністративно-територіальних одиниць регіонального рівня.
У проекті Закону визначено поняття населених пунктів, а також категорії відповідних населених пунктів. Зокрема, під населеним пунктом розуміється частина заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої соціальної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована у встановленому порядку.
Невеликі поселення, що мають тимчасове значення і несталий склад населення, хутори та поодинокі двори, а також поселення, що є об'єктами службового призначення у системі певної галузі господарств (будівлі залізничних служб, будинки лісників, шляхових майстрів, бакенників, польові стани тощо), не є самостійними населеними пунктами і включаються до тих адміністративно-територіальних одиниць, на території яких вони розташовані.
Населені пункти поділяються на сільські та міські. До категорії сільських населених пунктів належать села, до міських - селища і міста.
Села - це населені пункти зі сталим складом населення, переважна частина якого зайнята в сільськогосподарському виробництві.
Селища - це міські населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах по виробництву і переробці сільськогосподарської продукції, та інші населені пункти, що мають комунальну і соціальну інфраструктуру, переважна частина населення яких зайнята у промисловому виробництві чи соціально-культурній сфері.
У проекті Законі визначено також адміністративно-територіальний статус міст районного значення, міст республіканського, обласного значення та міст, що мають спеціальний статус.
До категорії міст районного значення належать міста, на території яких розміщені промислові підприємства, комунальне господарство, житловий фонд, мережа соціально-культурних закладів і підприємств з кількістю населення понад 10 тисяч жителів, переважна частина якого зайнята у промисловості чи соціально-культурній сфері.
До категорії міст республіканського (Автономної Республіки Крим), обласного значення згідно із проектом Закону відносять міста з кількістю населення понад 50 тис. жителів, які є економічними і культурними центрами, мають розвинену промисловість, комунальне господарство, значний житловий фонд.
До категорії міст республіканського (Автономної Республіки Крим), обласного значення належать також населені пункти з кількістю населення менш як 50 тис. жителів, якщо вони мають важливе промислове, соціально-культурне, історичне, оборонне значення, перспективу економічного розвитку, або населені пункти, які включено до курортних зон і на їх території розташовані санаторії, стаціонарні лікувальні та оздоровчі заклади, туристичні бази, інші заклади відпочинку.
Містами, що мають спеціальний статус, відповідно до Конституції України, є Київ і Севастополь. Особливості їх статусу визначено в Законі України "Про столицю України місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р. в чинній редакції від 25 грудня 2003 р., а також в проекті закону "Про місто-герой Севастополь" від 8 липня 1999 р.
У проекті Закону "Про адміністративно-територіальний устрій України" визначаються територія і межі населених пунктів. Територія населених пунктів складається з місць проживання (територія, що забудована, включаючи присадибні ділянки), частин природного ландшафту, у тому числі зон відпочинку (територія парків, скверів, лісів, озер, річок тощо), промислової зони (територія, забудована виробничими об'єктами, зони очисних споруд, сміттєзвалищ тощо), об'єктів інфраструктури (шляхів, інших комунікацій тощо).
Проект Закону визначає порядок найменування і перейменування населених пунктів та їх складових частин, інших адміністративно-територіальних одиниць. Зокрема, найменування і перейменування населених пунктів та інших адміністративно-територіальних одиниць проводиться з урахуванням їх історичних, культурних, географічних, національних, побутових та інших місцевих умов і особливостей.
Назви областей, районів мають походити від найменування тих населених пунктів, які є їх адміністративними центрами, або географічного чи історичного найменування тієї частини території, на якій розташовані ці адміністративно-територіальні одиниці.
Рішення Верховної Ради України про найменування і перейменування сіл, селищ, міст, районів у містах приймається лише з урахуванням думки громадян, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Присвоєння найменувань населеним пунктам та іншим адміністративно-територіальним одиницям з метою увічнення пам'яті особливо видатних державних, громадсько-політичних діячів, захисників Батьківщини, діячів науки і культури може проводитися тільки посмертно і лише у виняткових випадках.
Органами, до повноважень яких належать розгляд і вирішення питань адміністративно-територіального устрою в Україні, є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. Закон визначає повноваження кожного з цих органів.


ВИСНОВКИ

Отже, під формою держави розуміється сукупність зовнішніх ознак держави, обумовлених її змістом. Розрізняють дві основні форми держави - форму правління і форму державного устрою.
Форми державного устрою різноманітні й суто індивідуальні. Переважно виділяють дві основні форми державного устрою - унітарну і федеративну.
Для країн з унітарною формою державного устрою, якою є Україна, характерна наявність таких основних ознак: єдина конституція; єдина система вищих органів державної влади (глава держави, уряд, парламент); єдине громадянство; єдина система права; єдина судова система. Територія унітарної держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності.


Практичне завдання
Умова:
Конституціями сучасних правових держав передбачається дообрання депутатів (замість вибулих) до діючого парламенту протягом усього терміну його повноважень.
Питання:
Чи буде подовжено термін повноважень новоприбулого депутата Верховної Ради України, якщо минув один рік повноважень Парламенту? Знайдіть необхідну норму в lV-ому Розділі Конституції України.
Відповідь:
Як зазначається у ч. 1 ст. 81 Конституції України, повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.
Таким чином, термін повноважень новоприбулого депутата Верховної Ради України, якщо минув один рік повноважень Парламенту, подовжено не буде.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

І. Нормативна:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р.
2. Конституція Автономної Республіки Крим від 21.10.1998 р.
№ 350-XІV від 16.01.2003 р.
3. Про адміністративно-територіальний устрій України: Проект Закону України від 04.12.1997 р.
4. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 06.04.2004 р. № 1667-ІV в ред. від 01.10.2007 р.
5. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР в ред. від 01.01.2008 р.

ІІ. Навчальна:

6. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посібник. - К.: Юринком Інетр, 2001. - 304 с.
7. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2003. - 734 с.
8. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. - 4-те вид., доп. - К.: Атіка, 2006. - 568 с.
9. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 356 с.

ІІІ. Спеціальна:

10. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Адміністративна реформа: нездійснені мрії та втрачені можливості. - К.: Міленіум, 2002. - 136 с.
11. Грицак В. М. Правова характеристика адміністративно-територіального устрою українських земель у період з 1917 по 1991 р.р. // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 9 (35). - С. 5 - 25.
12. Коник C. Теорія реформ та проблеми адміністративно-територіального устрою України // Економічний Часопис-XXІ. - 2006. - № 5-6. - С. 26 - 28.
13. Порадник міському голові. - К.: АДЕФ-Україна, 2006. - 212 с.
14. Проблеми трансформації територіальної організації влади: Зб. матеріалів та документів. - К.: Атіка, 2005. - 852 с.