Кр Державно-територіальний устрій України.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Державно-територіальний устрій України"

ПЛАН

Вступ 3
1. Конституційне закріплення форм Української держави 4
2. Поняття територіального устрою України 7
3. Система адміністративно-територіального устрою України 10
4. Основи конституційного статусу Автономної Республіки Крим 13
Висновки 19
Практичне завдання 21
Список використаної літератури 22

ВСТУП

Кожна держава є передусім політико-територіальною організацією публічної влади, тому територія держави - невід'ємна ознака будь-якої державності й водночас просторова межа здійснення державної влади. Територія держави має відповідну адміністративну будову, тобто структуру, за характером якої всі держави поділяються на унітарні, федеративні чи конфедеративні.
Відповідно до Конституції (ст. 2), Україна є унітарною державою. Це означає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною, що складові частини цієї території перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності, як це властиво складовим частинам, наприклад, федеративної держави.
Унітарній державі, якщо вона демократична, властиве гармонійне поєднання централізації з децентралізацією, класичними формами якої є деконцентрація урядової (виконавчої) влади по вертикалі зверху вниз, а також розвиток місцевого самоврядування, іноді й територіальної автономії. Тому територія унітарної держави завжди має свою внутрішню організацію або так званий адміністративно-територіальний устрій.
Отже, у наданій контрольній роботі будуть розглянути конституційне закріплення форм Української держави, поняття адміністративно-територіального устрою України, система адміністративно-територіального устрою України та основи конституційного статусу Автономної Республіки Крим.

1. КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ФОРМ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Форма правління - це певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення в їх формуванні. Форма правління є найважливішим елементом форми держави.
Головною, визначальною ознакою форми правління є конституційно-правовий статус глави держави. Залежно від статусу глави держави сучасні держави за формою правління поділяються на дві групи - монархії та республіки.
Конституція України (ч. 1 ст. 5) закріплює республіканську форму правління України.
Загальними ознаками республіканської форми правління є:
- виборність глави держави та інших верховних органів державної влади на певний строк;
- здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;
- юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;
- обов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших органів державної влади;
- переважний захист інтересів громадян держави, взаємна відповідальність людини і держави.
Стаття 5 Конституції України закріплює республіканську форму правління, не конкретизуючи її.
Аналіз розділів Конституції, в яких визначається статус вищих органів державної влади, дає можливість зробити висновок, що Україна характеризується рисами як парламентської, так і президентської республіки з превалюванням ознак останньої, тобто в неї всенародне обраний президент формує (за певної участі парламенту) уряд, що відповідальний перед ним, але безпосередньо не входить до законодавчої, виконавчої та судової гілок влади і займає в системі розподілу влад окреме, особливе місце.
Уряд за такої моделі наділяється статусом вищого органу в системі органів виконавчої влади і підзвітний та підконтрольний парламенту.
В Україні з 1 січня 2006 р. вступає в силу конституційна реформа, й у зв'язку з цим устрій політики та влади стають зовсім іншими, ніж вони були раніше. В Україні фактично буде парламентська республіка, оскільки Президент позбавиться значної частини своїх повноважень. Сутність виборчої кампанії 2006 р. полягає в тому, що Україна вперше за 14 років незалежності буде всенародно обирати прем'єр-міністра.
Державний устрій - це політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому. Сучасній практиці державного будівництва відомі три форми державного устрою: унітарна, федеративна та обласна (регіоналістська) держава.
Унітарною вважається держава, всі або переважна більшість вищих територіальних одиниць якої не мають державоподібного статусу. Тобто територія унітарної держави складається з адміністративних або політико-адміністративних одиниць, які, за окремим виключенням, не наділяються власним правовим статусом, а статус органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють управління в межах цих одиниць, визначається актами чинного законодавства центральної влади.
Унітарні держави класифікуються:
1) залежно від наявності чи відсутності в їх складі державоподібних територіальних утворень (автономних одиниць) на прості та складні. Територія простої унітарної держави поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці у той час, як складна унітарна держава у своєму складі має автономні одиниці;
2) залежно від ступеню централізації управління на централізовані, децентралізовані та відносно децентралізовані.
В централізованій унітарній державі управління на всіх субнаціональних (нижчих загальнодержавного) територіальних рівнях здійснюється адміністрацією, що призначається вищим органом виконавчої влади.
В децентралізованій унітарній державі відсутні місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції, і на всіх субнаціональних територіальних рівнях функціонують органи місцевого самоврядування.
Відносно-децентралізовані унітарні держави характеризуються поєднанням прямого державного управління на місцях з місцевим самоврядуванням: на вищому (область) та середньому (район) субнаціональних територіальних рівнях одночасно функціонують органи виконавчої влади загальної компетенції та органи місцевого самоврядування.
Федеративною є держава, всі вищі територіальні одиниці якої мають державоподібний статус.
Стаття 2 Конституції України визначає її як унітарну державу, тобто державу, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України.
Спроби як внутрішніх, так і зовнішніх сил вивести будь-яку частину території України з-під її суверенітету повинні розцінюватись як замах на цілісність та недоторканність нашої держави.
Наявність у складі України Автономної Республіки Крим не впливає на це визначення форми державного устрою України, бо автономії бувають як у федеративних, так і в унітарних державах.
Виходячи з конституційної характеристики України як демократичної держави, можна зафіксувати її прагнення до демократичного політичного режиму. На відміну від форми правління і форми державного устрою форма політичного режиму залежить не стільки від конституції, скільки від методів, якими в реальності здійснюється державна влада.

2. ПОНЯТТЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ

Адміністративно-територіальний устрій України - це зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці.
Адміністративно-територіальна одиниця - це частина єдиної території України, яка є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
Згідно з Конституцією України (ст. 133) адміністративно-територіальний поділ України становить цілісну систему адміністративно-територіальних одиниць, яка складається з Автономної Республіки Крим (надалі - АРК), областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл.
За своїми географічними ознаками згадані тут адміністративно-територіальні одиниці не є однорідними. Вони поділяються на регіони (АРК, області, райони) та населені пункти (села, селища, міста). Не є однорідними адміністративно-територіальні одиниці також з огляду на те значення й місце, яке вони посідають у системі адміністративно-територіального устрою України.
Первинним рівнем адміністративно-територіального устрою є села, селища, міста, райони у містах. Середнім - сільські райони та міста з районним поділом. Верхнім рівнем адміністративно-територіального устрою є АРК та області, міста Київ і Севастополь.
Населений пункт - це частина комплексно заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в порядку, передбаченому законом. Населені пункти поділяються на сільські та міські. До сільських належать села і селища. До міських - міста та селища міського типу.
За своїм значенням у системі адміністративно-територіального устрою України її міста поділяються на міста загальнодержавного значення (Київ, Севастополь), міста обласного, республіканського (АРК) значення, міста районного значення.
Не кожний населений пункт є самостійною адміністративно-територіальною одиницею. В сільській місцевості поширена практика створення так званих "сільрад" або сільських округів, які складаються з кількох населених пунктів, що перебувають під юрисдикцією єдиної для них територіальної громади та органів місцевого самоврядування, які вона обирає.
У великих містах адміністративно-територіальними одиницями визнаються також відповідні частини цих міст - райони у містах.
Об'єднуються в єдині адміністративно-територіальні одиниці не лише села й селища, а й міста. Наприклад, 907 населених пунктів (сіл, селищ, сільрад, селищ міського типу, міст районного значення), в яких проживає 1,7 млн. громадян, наразі приєднані до відповідних міст обласного, республіканського чи загальнодержавного значення та становлять разом з ними своєрідні адміністративно-територіальні утворення - "міськради" або міські округи.
Таким чином, адміністративно-територіальною одиницею є не кожний населений пункт і не власне населений пункт, оскільки це поняття, скоріше, географічне, а один чи кілька населених пунктів з навколишніми землями, що перебувають під юрисдикцією єдиної для них територіальної громади та відповідних органів місцевого самоврядування.
Важливою ланкою адміністративно-територіального устрою України є регіони.
До регіонів треба зарахувати насамперед Автономну Республіку Крим, області, райони.
Автономна Республіка Крим є складовою частиною України, її регіоном, якому, відповідно до Конституції України, надано право на автономію.
Область - верхній рівень адміністративно-територіального устрою України. Це великий регіон, який характеризується певною цілісністю та самодостатністю економічного і соціального розвитку, а також місцевими особливостями і традиціями.
Відповідно до Конституції України до складу нашої держави входять: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області.
Область поділяється на райони, міста обласного значення та інші адміністративно-територіальні одиниці.
Сільський район - середній рівень адміністративно-територіального устрою України - невеликий регіон з агропромисловим характером економіки, транспортною, інформаційною та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв'язку між сільськими та міськими населеними пунктами, які входять до його складу як самостійні адміністративно-територіальні одиниці.
Адміністративно-територіальними одиницями, що поєднують властивості населених пунктів та регіонів, є так звані "міськради", міські округи, які виникають внаслідок адміністративного підпорядкування місту (як правило, обласного, республіканського (АРК) чи загальнодержавного значення) інших міст, селищ, сільських округів зі збереженням за ними статусу самостійних адміністративно-територіальних одиниць.
У межах території України можуть утворюватися й інші спеціальні територіальні утворення - військові, судові округи, прикордонні, екологічні, спеціальні (вільні) економічні зони, адміністративно-територіальні утворення з особливим режимом функціонування та інші територіальні утворення, порядок утворення та функціонування яких визначається окремими законами.

3. СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ

Україна на момент проголошення незалежності мала сформований територіальний устрій, який залишився без істотних змін і після прийняття Конституції України.
Наразі у складі України, як вже зазначалося, знаходиться Автономна Республіка Крим, 24 області, 2 міста загальнодержавного значення (Київ та Севастополь), 165 міст обласного і 279 районного значення, 907 селищ міського типу, 490 сільських і 121 міський район, а також 28839 сільських населених пунктів, об'єднаних в 10190 сільських округів ("сільрад"), як самостійних адміністративно-територіальних одиниць.
Адміністративно-територіальний устрій України не є незмінним. Великі міста з кількістю населення понад 1 млн. постійно ставлять питання про перетворення їх на міста загальнодержавного значення.
Швидко збільшується чисельність сільрад (сільських округів), в яких об'єднується по кілька сільських населених пунктів під юрисдикцією єдиних для них територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування. Цей процес, стимульований ст. 140 Конституції України, буде наростати. Може відбуватися й зворотній процес, оскільки, відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. в ред. від 01.01.2008 р., територіальні громади сільських населених пунктів можуть не лише об'єднуватися, а й роз'єднуватися там, де вони вже об'єднані у сільради (сільські округи). Втім вихід із складу сільської громади можливий лише за наявності фінансово-матеріальної бази, достатньої для здійснення кожною з таких громад функцій і повноважень місцевого самоврядування відповідно до згаданого Закону (п. 7 Розділу V).
Таким чином, питання адміністративно-територіального устрою постійно потребують певного вирішення.
Відповідно до Конституції України (п. 1З ст. 92) територіальний устрій України, а, отже, і порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою має визначатися виключно законом України. Самою ж Конституцією України визначаються лише основні засади та система адміністративно-територіального устрою України (ст. 132, 133), а також право Верховної Ради України утворювати і ліквідувати райони, встановлювати й змінювати межі районів та міст, зараховувати населені пункти до категорії міст, а також вирішувати питання про найменування і перейменування населених пунктів та районів (п. 29 ст. 85).
Звичайно, відповідні повноваження щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою мають й інші органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування. Так, до повноважень Кабінету Міністрів України належать:
- внесення до Верховної Ради України подань про утворення, ліквідацію та найменування районів;
- надання населеним пунктам статусу гірських;
- створення Національної ради з найменування географічних об'єктів, затвердження Положення про неї.
Що стосується Верховної Ради АРК, обласних рад, то їх повноваження з вирішення питань адміністративно-територіального устрою можна поділити на три види.
По-перше, вони мають право вносити до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення, ліквідації та найменування новоутворених районів.
По-друге, порушувати перед Верховною Радою України питання щодо:
- встановлення і зміни меж АРК, області;
- перенесення адміністративних центрів районів, перейменування районів;
- встановлення і зміни меж районів, міст і міських округів;
- зарахування населених пунктів до категорії міст районного, республіканського значення;
- утворення і ліквідації районів у містах, найменування та перейменування районів у містах і населених пунктів.
По-третє, прийняття рішення щодо:
- зарахування населених пунктів до категорій селищ міського типу, сіл, селищ, встановлення та зміни їх меж;
- реєстрації сільських (сільрад) та міських (міськрад) округів;
- взяття на облік і зняття з обліку населених пунктів;
- ведення Державного реєстру адміністративно-державних одиниць;
- видачі Державного акту встановлення і зміни меж селища міського типу, селища, села, сільського округу.
Щодо Київської та Севастопольської міських рад, то вони, як і обласні ради, вносять до Верховної Ради України подання стосовно встановлення і зміни меж міста, міської округи, утворення районів у місті та їх найменування і перейменування, а також про найменування та перейменування інших населених пунктів, що входять до округ цих міст.
Поряд із цим Київська та Севастопольська міські ради самостійно приймають рішення про встановлення і зміни меж районів у місті, також про вирахування населених пунктів, що входять до міської округи, до селищ міського типу, сіл, селищ, зміну їх меж та інші питання.
Повноваження районних, міських рад міст республіканського, обласного значення зводяться в основному до внесення до Верховної Ради АРК, обласної ради пропозицій щодо тих питань, які вирішують ці ради або порушують питання про їх вирішення перед Верховною Радою України, відповідно Верховною Радою АРК, обласною радою.

4. ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СТАТУСУ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Перелік питань, віднесених до відання АРК, передбачений ст. 138 Конституції України. В їх числі передусім такі:
- управління майном, що належить АРК;
- розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;
- розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм; визначення статусу місцевостей як курортів;
- встановлення зон санітарної охорони курортів;
- охорона і використання пам'яток історії.
Поряд з цим АРК має право самостійно вирішувати такі важливі організаційні питання, як:
- призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК;
- затвердження складу виборчої комісії АРК;
- організація та проведення місцевих референдумів;
- ініціювання запровадження надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.
До компетенції АРК належить також участь у вирішенні таких загальнодержавних питань, як забезпечення прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; забезпеченню функціонування й розвитку державної та національних мов і культур в АРК; участь у розробленні й реалізації державних програм повернення депортованих народів.
Перераховані питання становлять коло власних (самоврядних) повноважень АРК, у межах яких АРК в особі своїх представницьких та виконавчих органів діє самостійно, ініціативно. Законами України АРК можуть бути делеговані також інші повноваження.
Відповідно до ст. 137 Конституції України, АРК має право здійснювати нормативне регулювання з питань сільського господарства і лісів, меліорації і кар'єрів, громадських робіт, ремесел та промислів, благодійництва, містобудування й житлового господарства, туризму, готельної справи, ярмарків, музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників, транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів, мисливства, рибальства, санітарної та лікарської служб.
Проте Конституція України не надає права АРК здійснювати нормативне регулювання цих питань шляхом прийняття законів. Для цього обрана інша форма - нормативно-правовий акт Верховної Ради АРК. Він не може суперечити Конституції і законам України та приймається відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання (ст. 135 Конституції України).
Важливою особливістю конституційного статусу АРК є те, що ця автономія має свою Конституцію, яку приймає Верховна Рада АРК та затверджує Верховна Рада України (ст. 135 Конституції України). Чинна Конституція АРК була прийнята 10 лютого 1998 р. та затверджена Законом України від 23 грудня 1998 р.
У тексті Конституції АРК, по-перше, відтворені повноваження АРК, передбачені Конституцією України, і, по-друге, дещо розширено перелік повноважень цієї автономії як в економічній, так і політичній сферах її діяльності. Серед цих повноважень на особливу увагу заслуговують такі повноваження, як:
- здійснення права власника на землю і природні ресурси в межах території АРК, за винятком земель і природних ресурсів, віднесених до загальнодержавної власності, власності місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб;
- визначення напрямів та пріоритетів інвестиційної діяльності, надання пільг інвесторам, включаючи іноземних;
- створення і забезпечення вільних економічних зон, ліцензування і квотування експорту продукції, яка виробляється в АРК;
- здійснення господарської діяльності в межах виключної (морської) економічної зони;
- участь у регулюванні мита та податків на імпортні товари, які завозяться в АРК, з метою захисту вітчизняного товаровиробника та власного ринку;
- встановлення доходів, які формують бюджет АРК, проведення експериментів у сфері оподаткування, встановлення місцевих податків та зборів, а також патентування окремих видів діяльності тощо.
Крім цього, АРК отримала право брати участь у формуванні і здійсненні основних принципів внутрішньополітичної, зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності України з питань, які стосуються АРК; у межах своїх повноважень вступати у відносини з іншими регіонами України, а також з органами влади, підприємствами, установами, організаціями та об'єднаннями громадян інших держав та їх регіонів, з міжнародними організаціями у галузях економіки, науки, освіти, охорони навколишнього природного середовища і природокористування, у соціально-культурній сфері та ін.
Перелічені вище та інші додаткові повноваження АРК за своєю природою є делегованими їй Україною повноваженнями та мають здійснюватися у рамках загальнодержавної зовнішньої та внутрішньої політики України, з дотриманням Конституції і законів України.
Іншою важливою особливістю територіальної автономії взагалі, АРК - зокрема, є те, що, крім власних повноважень, вона має свої представницькі та виконавчі органи, в особі яких здійснюються її повноваження.
Представницьким органом АРК є Верховна Рада АРК. Її повноваження, порядок формування і діяльності визначаються Конституцією та Законом України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10.02.1998 р. в ред. від 18.02.2007 р., а також Конституцією АРК в межах тих питань, що належать до її компетенції за цією Конституцією. Конституція України, на відміну від попередніх законодавчих актів, визначає Верховну Раду АРК як представницький, а не законодавчий орган влади. Таке положення відповідає ст. 75 Конституції України, за якою єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Виконавчим органом АРК, її урядом є Рада міністрів АРК. Згідно з Конституцією АРК, Рада міністрів формується Верховною Радою АРК на термін її повноважень та відповідальна перед нею. Верховна Рада АРК може прийняти рішення про відставку (припинення повноважень) Ради міністрів АРК у зв'язку з висловленням їй недовіри.
Рада міністрів АРК в порядку і межах, визначених Конституцією АРК, самостійно здійснює функції і повноваження з питань, віднесених до питань АРК, а також державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України, відповідно до Конституції України. З цих питань Рада міністрів АРК також підзвітна і підконтрольна Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ст. 136 Конституції України призначення на посаду та звільнення з посади Голови Ради міністрів АРК має здійснюватися за погодженням із Президентом України. Запровадження Конституцією України інституту погодження призначення на посаду та звільнення з посади Голови Ради міністрів АРК повністю відповідає основним функціям Президента України як глави держави. Воно не порушує жодного з головних принципів територіальної автономії - організаційної самостійності органів, які створюються в ній.
Правосуддя в АРК здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України. Тому вони не мають і не можуть мати будь-яких особливостей, пов'язаних із статусом автономії. Але, як про це зазначається в Конституції АРК (ст. 39), судами України застосовується Конституція АРК, нормативно-правові акти Верховної Ради АРК, акти Ради міністрів АРК у випадках, передбачених законами України.
Стаття 136 Конституції України нічого не говорить про особливості здійснення місцевого самоврядування у межах АРК. Це означає, що місцеве самоврядування на її території має здійснюватися в повному обсязі відповідно до цієї Конституції (р. XІ "Місцеве самоврядування") та законів України, з певними особливостями, передбаченими Конституцією АРК.
Конституцією України передбачено дію в АРК Представництва Президента України. Необхідність його випливає зі статусу Президента як глави держави й гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина. Цей державний орган був створений відповідно до чинного Закону України "Про Представництво Президента України в Республіці Крим".
Згідно із Законом Представництво очолюється постійним Представником Президента України, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом.
При виконанні своїх основних завдань Представник Президента представляє Президента України у Верховній Раді та уряді АРК, входить з поданням з питань, які належать до відання України, в ці органи у разі прийняття ними актів, що суперечать Конституції і законам України та ущемляють конституційні права і свободи громадян, інформує з цих питань Президента України і здійснює інші повноваження відповідно до законодавства України.


ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Конституція України (ч. 1 ст. 5) закріплює республіканську форму правління України, не конкретизуючи її. Стаття 2 Конституції України визначає її як унітарну державу, тобто державу, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. Виходячи з конституційної характеристики України як демократичної держави, можна зафіксувати її прагнення до демократичного політичного режиму.
2. Адміністративно-територіальний устрій України - це зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці. Відповідно до Конституції України (ст. 133), адміністративно-територіальний поділ України становить цілісну систему адміністративно-територіальних одиниць, яка складається з Автономної Республіки Крим (АРК), областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл.
3. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (ст. 134 Конституції України). Отже, Автономна Республіка Крим (АРК) за конституційною природою є формою так званої територіальної (адміністративно-територіальної, регіональної, обласної) автономії, добре відомої світовій практиці державотворення.
4. Адміністративно-територіальний устрій тісно пов'язаний із становищем особи, її інтересами, і це зрозуміло, оскільки він покликаний створювати найбільш сприятливі умови для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства. А широкі та реальні можливості для використання громадянами їх прав і свобод передбачає наявність таких територіальних кордонів адміністративно-територіальних одиниць, які сприяли б розвитку демократії і політичної свідомості громадян, єдності українського народу тощо.


Практичне завдання
Умова:
Конституціями сучасних правових держав передбачається дообрання депутатів (замість вибулих) до діючого парламенту протягом усього терміну його повноважень.
Питання:
Чи буде подовжено термін повноважень новоприбулого депутата Верховної Ради України, якщо минув один рік повноважень Парламенту? Знайдіть необхідну норму в lV-ому Розділі Конституції України.
Відповідь:
Термін повноважень новоприбулого депутата Верховної Ради України, якщо минув один рік повноважень Парламенту, подовжено не буде.
Це випливає з положень ст. 81 Конституції України, у ч. 1 якої зазначено, що повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І. Нормативна:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р.
2. Конституція Автономної Республіки Крим від 21.10.1998 р. № 350-XІV від 16.01.2003 р.
3. Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим: Закон України від 10.02.1998 р. № 90/98-ВР в ред. від 08.02.2007 р.
4. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 06.04.2004 р. № 1667-ІV в ред. від 01.10.2007 р.
5. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 03.07.1991 р. № 1218-XІІ в ред. від 01.10.2007 р.
6. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР в ред. від 01.01.2008 р.
7. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р.
№ 586-XІV в ред. від 01.01.2008 р.
8. Про органи самоорганізації населення: Закон України від 11.07.2001 р. № 2625-ІІІ.
9. Про представництво Президента України в Республіці Крим: Закон України від 02.03.2000 р. № 1524-ІІІ.
10. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 07.06.2001 р. № 2493-ІІІ в ред. від 01.01.2008 р.
11. Про столицю України місто-герой Київ: Закон України від 15.01.1999 р.
№ 401-XІV в ред. від 01.01.2008 р.

ІІ. Навчальна:

12. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посібник. - К.: Юринком Інетр, 2001. - 304 с.
13. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2003. - 734 с.
14. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. - 4-те вид., доп. - К.: Атіка, 2006. - 568 с.
15. Основи конституційного ладу України: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2003. - 206 с.
16. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 356 с.

ІІІ. Спеціальна:

17. Баглай М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционного права. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: БЕК, 2003. - 694 с.
18. Політична система сучасної України: Особливості становлення, тенденції розвитку. - К.: Парламентське видавництво, 2002. - 240 с.
19. Тодыка Ю. Н. Основы общественного строя Украины. - Харьков: Факт, 1999. - 450 с.