Кр ФОРМИ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ.

 КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 з дисципліни "Конституційне право зарубіжних країн"

 на тему:

 ФОРМИ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

 ПЛАН

 Вступ .......................................................................................................... 3

 1. Сутність і зміст форми сучасної зарубіжної держави ......................... 4

 2. Форми правління: монархія, республіка .............................................. 5

 3. Політико-територіальний устрій .......................................................... 9

 4. Поняття державного (політичного) режиму ...................................... 11

 Висновки .................................................................................................. 17

 ВСТУП

 Актуальність теми наданої контрольної роботи зумовлена тим, що проблема форми держави має не лише теоретичне, але й важливе практично-політичне значення. Від того, як організована і як реалізується державна влада, залежать ефективність та дієвість державного управління, престиж і стабільність уряду, стан законності й правопорядку в країні.

 Традиційно конституційне право зарубіжних країн виділяє в формі держави три основних, взаємозалежних блоки: форму правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму.

 Якщо форма правління відповідає на запитання про те, хто і як здійснює державну владу в державно-організованому суспільстві, як організовані і діють в ньому державно-владні структури (органи держави), то форма державного устрою розкриває способи об'єднання населення на певній території, зв'язок цього населення через різні територіальні і політичні утворення з державою в цілому. Політичний же режим характеризує, у який спосіб здійснюється державна влада в конкретному суспільстві, за допомогою яких прийомів і методів держава виконує своє соціальне призначення - забезпечує економічне життя, суспільний порядок, захист громадян, вирішує інші загальсоціальні завдання.

 1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ФОРМИ СУЧАСНОЇ ЗАРУБІЖНОЇ ДЕРЖАВИ

 Під формою сучасної зарубіжної держави розуміють організацію державної влади та її устрій [8, с. 220].

 Форма держави у змістовному відношенні характеризується з різних точок зору.

 По-перше, це певний порядок утворення та організації вищих органів державної влади і управління.

 По-друге, це спосіб територіального устрою держави, певний порядок взаємовідносин центральної, регіональної і місцевої влади.

 По-третє, це прийоми і методи здійснення державної (політичної) влади в суспільстві.

 Таким чином, форма держави синтезується з трьох основних елементів:

 1) форми державного правління;

 2) форми державного устрою;

 3) форми державного (політичного) режиму [2, с. 194].

 Форма держави, як і будь-яка інша форма, визначається її змістом, в який входить сутність держави, що визначає її найбільш принципові, головні риси.

 Головним у сутності та формі держави є соціальна сутність і соціальний зміст. Водночас, жорсткої залежності форми держави лише від соціальної сутності і соціального змісту не існує. Ці чинники можуть визначати, а можуть і не визначати ті або інші сторони форми.

 Причини розмаїтості форм держави багаточисельні. Серед головних з них можна назвати такі:

 - історична традиція розвитку національної державності. Так, стійкість монархічних форм правління в таких країнах, як Велика Британія, Швеція, Японія, пояснюється поряд з іншими чинниками тим, що монархія в цих державах існувала протягом багатьох століть;

 - історичні особливості становлення самої національної державності. Наприклад, прийняття такими країнами, як США, ФРН, Швейцарія, Аргентинська Республіка, Мексиканської З'єднані Штати, федеративної форми державного устрою пояснюється історичними умовами виникнення самої держави, а не національними моментами;

 - прийняття тієї чи іншої державної форми пояснюється також національним складом населення даної країни. Саме ця обставина обумовила встановлення федерації в таких багатонаціональних державах, як, наприклад, Індія [9, с. 153].

 Таким чином, форма держави - це комплексне явище державності, виражене, насамперед, соціальним змістом держави. Це організаційно-функціональна структура державності, яка характеризує спосіб організації і здійснення державної влади, а також методи прямого і зворотного зв'язку з населенням.

 2. ФОРМИ ПРАВЛІННЯ: МОНАРХІЯ, РЕСПУБЛІКА

 Під формою правління мають на увазі організацію верховної державної влади, особливо вищих і центральних її органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, взаємини з населенням, ступінь участі останнього в їх формуванні [12, с. 112].

 Характер форми правління, що існує в певній державі, залежить від організації верховної державної влади, а саме - від визначення правового становища глави держави. Розходження між двома основними формами правління в сучасних державах - монархією і республікою - залежить від того, хто стоїть на чолі держави.

 Монархія є такою формою правління, при якій верховну державну владу повністю або частково здійснює одна особа, яка належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.) [6, с. 46].

 Історичним попередником сучасної монархії є монархія абсолютна, що сформувалася як політична установа в пізній період розвитку середньовіччя. Для абсолютної монархії характерна відсутність будь-яких представницьких установ, зосередження всієї державної влади в руках монарха.

 У більшості країн абсолютна монархія еволюціонує в монархію конституційну. Конституційна монархія поділяється на два види - дуалістичну й парламентарну монархії.

 Дуалістична монархія характеризується такими ознаками. Насамперед, при цій формі правління існують одночасно дві політичні установи - монархія і парламент, які поділяють між собою державну владу. Ця подвійність (дуалізм) виражається в тому, що монарх юридично і фактично незалежний від парламенту в сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, що несе відповідальність лише перед ним. Парламент, якому конституція формально надає законодавчі повноваження, жодного впливу ні на формування уряду, ні на його склад, ні на його діяльність не має.

 Сутність парламентарної монархії полягає в тому, що глава держави, якими б широкими повноваженнями він формально ні наділявся, реальної участі в управлінні державними справами не приймає. Його повноваження виконують інші державні органи, в основному - уряд. Все це не означає, що глава держави не відіграє будь-якої ролі. Він завжди залишається верховним представником держави, символом національної єдності та наступності держави.

 Глава держави в парламентських монархіях користається не владою, а впливом. Проте цей вплив часом у такому ступені значний, що позначається на процесі формування і функціонування провідних державних інститутів. А це, своєю чергою, - на механізмі реалізації принципу поділу влади.

 Республіка - це така форма правління, при якій усі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою [6, с. 48].

 Існують два основних види республіканських форм правління - президентська і парламентарна республіка.

 Президентська республіка - це країна з найбільш послідовним поділом влади, який знаходить свій прояв у юридичній рівності кожної з трьох галузей влади та їх незалежності одна від одної.

 Самостійність і незалежність кожної з галузей влади не означає їх повного відокремлення. На практиці це може призвести до непогодженості, конфронтації і навіть паралічу влади.

 Ефективна влада можлива дише при взаємодії її різних галузей. Тому в президентській республіці обов'язково складається механізм взаємного співробітництва, стримувань і противаг, який покликаний забезпечити самостійність і взаємодію всіх галузей влади.

 Юридична рівність кожної з галузей влади в президентській республіці знаходить свій прояв насамперед у тому, що кожна з них - законодавча, виконавча і судова - має свою сферу діяльності, на яку інша галузь влади не повинна посягати.

 Президентська республіка як особлива форма правління вперше побачила світ разом з народженням США. Поступово вона поширилась й у багатьох інших країнах Американського континенту. Втім, саме США залишаються класичним зразком і моделлю такого застосування поділу влади, що асоціюється наразі з президентською республікою.

 Парламентська республіка характеризується проголошенням принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність. Особливістю парламентської республіки є наявність посади прем'єр-міністра.

 До парламентських республік звичайно відносять ті країни, в яких виконавча влада (уряд) формується представницьким органом на базі парламентської більшості. У цих країнах уряд несе політичну відповідальність перед парламентом, який може його відсторонити, виразивши недовіру.

 У країнах з парламентськими формами правління існує не лише парламентська відповідальність уряду, але й інститут дострокового розпуску парламенту (чи нижньої палати). Вотуму недовіри з боку парламенту (нижньої палати) уряд може протиставити право дострокового його розпуску і призначення нових загальних виборів.

 Таким чином, у країнах з парламентськими формами правління принцип поділу влади в тому, що стосується взаємин законодавчої і виконавчої влади, виступає насамперед як своєрідний баланс, як механізм взаємного стримування.

 Парламентська республіка є менш розповсюдженою формою правління, ніж республіка президентська. Наразі парламентська республіка існує в Італії, ФРН, Австрії, Швейцарії, Фінляндії, Ірландії, Ісландії, Індії, Ізраїлі та ін.

 У практиці державного будівництва іноді зустрічаються такі форми правління, що не укладаються у прийняту в теорію конституційного (державного) права класифікацію. Мова йде про змішані форми правління, в яких поєднуються різні елементи.

 Наприклад, у країнах з президентсько-парламентською формою правління глава держави наділений значними повноваженнями. Він забезпечує своїм арбітражем погоджене функціонування державних органів, виступає гарантом здійснення конституції, національної незалежності і територіальній цілісності. Відповідно він наділяється і необхідними для цього повноваженнями.

 Прикладом президентсько-парламентської республіки є Французька республіка, яка у науці її власного державного права характеризується як "напівпрезидентська".

 Прикладом парламентсько-президентської республіки є Німеччина.

 Отже, форма правління є істотною характеристикою держави, оскільки накладає певний відбиток на структуру державного апарата та існуючі між його окремими ланками відносини.

 3. ПОЛІТИКО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ

 Форми державного устрою різноманітні та суто індивідуальні. Проте, як правило, виділяють дві основні їх форми - унітарну і федеративну.

 Для країн з унітарною формою державного устрою характерна наявність таких основних ознак:

 1) єдина конституція, норми якої застосовуються на всій території країни без будь-яких обмежень;

 2) єдина система вищих органів державної влади (глава держави, уряд, парламент), юрисдикція яких поширюється також на територію всієї країни;

 3) єдине громадянство. Населення унітарної держави має єдину політичну приналежність, жодні адміністративно-територіальні одиниці власного громадянства мати не можуть;

 4) єдина система права. Місцеві органи управління зобов'язані застосовувати у відповідних адміністративно-територіальних одиницях нормативні акти, прийняті центральними органами державної влади;

 5) єдина судова система, що здійснює правосуддя на всій території країни, керуючись єдиними нормами матеріального і процесуального права;

 6) територія унітарної держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не можуть мати політичну самостійність [2, с. 219].

 Таким чином, унітаризм припускає централізацію всього державного апарата, прямий або непрямий контроль над муніципальними органами, які створюються в адміністративно-територіальних одиницях.

 Властива унітарним державам централізація може виявлятися в різних формах і в різному ступені. У деяких країнах взагалі відсутні муніципальні органи, адміністративно-територіальні одиниці управляються призначуваними агентами центральної влади. В інших країнах місцеві виборні органи самоврядування створюються, але вони поставлені під прямий (Франція, Японія) або непрямий (Велика Британія) контроль центральної адміністрації.

 Розходження в ступені і формах контролю з боку центральної адміністрації над місцевими органами самоврядування дають підстави для розподілу унітарних держав на централізовані (Франція, Японія) і децентралізовані (Велика Британія), проте цей розподіл носить формальний характер.

 До числа унітарних держав відносяться Велика Британія, Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія і ряд інших країн.

 Федеративна форма державного устрою на відміну від унітарної - складна і багатолика. Вона існує в цілому ряді країн - США, Канада, Австрія, Швейцарія, Австралійський Союз, Російська Федерація та ін. Складові федеративної держави - державні утворення (штати, землі, провінції, кантони) - є суб'єктами федерації і мають свій власний адміністративно-територіальний розподіл.

 Отже, федерація - це складна (союзна) державу, що складається з державних утворень, які мають юридичну і певну політичну самостійність.

 Федеративна форма державного устрою має такі характерні ознаки:

 1) на відміну від унітарної держави територія федеративної держави в політико-адміністративному відношенні не являє собою єдиного цілого, вона складається з територій суб'єктів федерації;

 2) суб'єкт федерації, як правило, наділяється установчою владою, тобто йому дається право прийняття власної конституції;

 3) суб'єкти федерації наділяються в межах встановленої для них компетенції правом видання законодавчих актів. Ці акти діють лише на території суб'єкта федерації і повинні відповідати союзному законодавству;

 4) суб'єкт федерації може мати свою власну правову і судову систему;

 5) однією з формальних ознак федерації є наявність подвійного громадянства. Кожний громадянин вважається громадянином союзу і відповідного державного утворення;

 6) у всіх федераціях застосовується бікамералізм. Нижня палата парламенту розглядається як орган загальносоюзного представництва та обирається за територіальними виборчими округами, верхня палата представляє інтереси суб'єктів федерації [2, с. 225].

 Конфедерація являє собою союз держав, які об’єднані для досягнення певних цілей одним або декількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності. За абсолютною більшістю конфедерація - це достатньо нестійка, перехідна форма від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або до утворення нової унітарної держави [2, с. 230].

 Через етап конфедеративних відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка й наразі офіційно називається конфедерацією. З 1981 до 1989 року існувала конфедерація Сенегамбія, що об'єднувала Сенегал і Гамбію.

 Отже, форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів.

 4. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО (ПОЛІТИЧНОГО) РЕЖИМУ

 Державний (політичний) режим - це способи і механізми формування і розподілу політичної влади у політичній системі, форми взаємозв'язків суб'єктів політичного процесу між собою, а також з іншими соціальними інститутами [11, с. 10].

 Основою для кваліфікації державних (політичних) режимів, зазвичай, вважають:

 - ступінь розвиненості політичної демократії;

 - реальний політико-правовий статус людини [10, с. 35].

 З урахуванням цих критеріїв сучасні державні (політичні) режими поділяються на два види: демократичні й антидемократичні.

 Демократичний державний (політичний) режим - це порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому додержується демократична конституція, реалізується принцип поділу влади. Державна влада здійснюється на основі вільної і рівної участі громадян та їх об'єднань в управлінні державою. Допускається легальна діяльність різних партій. Гарантується здійснення прав і свобод громадян і меншостей відповідно до міжнародних стандартів прав людини [3, с. 5]

 Основними ознаками демократичного державного (політичного) режиму є наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади і управління, механізм їх формування, визначає правовий статус особистості та принцип рівності перед законом, а також принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них.

 Одним з головних принципів демократії є багатопартійність, у політичному процесі завжди бере участь і опозиція, головна функція якої - визначення альтернативних напрямків розвитку суспільства та складання постійної конкуренції правлячій еліті.

 Антидемократичний державний (політичний) режим - це порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому:

 - не реалізується (зазвичай, юридично не закріплений) принцип поділу влади;

 - звужується або припиняється вплив громадян і їх об'єднань на управління державою;

 - відсутня або перетворюється на формальну виборність;

 - забороняється діяльність опозиційних партій і організацій;

 - застосовуються політичні репресії;

 - звужуються або порушуються політичні права громадян і меншостей;

 - реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, неконтрольованих народом [10, с. 36]

 Крайньою формою антидемократичного (політичного) режиму є тоталітарний режим. За своїм змістом тоталітаризм це здійснення певною політичною системою повного контролю над життєдіяльністю всього суспільства і життям кожної людини зокрема; культ влади; жорстка регламентація з боку держави всіх сфер діяльності людини [1, с. 17].

 Родоначальники теорії тоталітаризму - італійці Б. Муссоліні і Д. Джентіле - визначали тоталітаризм як єдність особистості, партії і держави в ім'я вищої національної ідеї.

 Незважаючи на розмаїтість форм тоталітарної ідеології, всі вони мають спільні властивості.

 В політичній сфері тоталітаризм - це монополізація влади в руках однієї партії, одного лідера; зрощення правлячої партії з державою; одержавлення громадянського суспільства; заборона всіх несанкціонованих владою політичних партій і суспільних рухів; безальтернативні форми демократії, які створюють видимість всенародної підтримки влади та ін.

 В соціальній сфері тоталітаризм створює соціальну структуру, яка відповідає його ідеології і декларує соціальну зверхність певного класу, нації, раси і поділяє всіх людей на "своїх" і "чужих".

 В економіці домінування ідеолого-політичних настанов тоталітаризму означає обмеження і в перспективі повну ліквідацію приватної власності і ринкових відносин, впровадження командно-адміністративних методів управління.

 Історично першою і класичною формою тоталітаризму став комунізм (соціалізм) радянського типу, воєнно-комуністична система, створена в 1918 р. Вона передбачала повне знищення приватної власності і, відповідно, будь-якої автономії особистості та абсолютну владу держави.

 Ще один різновид тоталітаризму - фашизм. Фашизм виник в Італії як нова філософія, не відома іншим народам. З 1922 р. інтеграція італійського суспільства проходила на основі ідеї відродження колишньої могутності Римської імперії. Фашизм (від fascіo - пучок, в'язка) претендував на забезпечення колективної ідентичності на соціокультурній та етнічній основі. Специфіка італійського фашизму полягала в його залежності від позиції впливових в державі політичних сил - короля і його оточення, сильної аристократії, армії та католицької церкви.

 Треба згадати і такий вид тоталітаризму, як націонал-соціалізм. Специфічно німецькою складовою нацизму було прагнення до завоювання життєвого простору, нацисти не могли змиритись з перспективою перебування в порівняно невеликому і перенаселеному просторі, в якому продуктивність праці завжди буде нижчою, ніж у краще забезпечених природними ресурсами країнах. Нацисти прагнули до більш "справедливого" розподілу природних ресурсів землі і вважали себе революціонерами, які борються за невідчужувані природні права представників арійської раси проти корисливих інтересів чужих реакційних народів.

 Отже, головні відмінності основних різновидів тоталітаризму чітко виражені в їх політичних цілях: побудова комунізму, відродження римської імперії, утвердження світового панування арійської раси. Розходження між ними пояснювались цільовими настановами: в комуністичних системах агресивність спрямована перш за все всередину, проти власних громадян, в націонал-соціалізмі і класичному фашизмі - назовні, проти інших народів.

 Авторитарний режим поєднує в собі риси тоталітарного і демократичного режимів.

 ВИСНОВКИ

 Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.

 1. Форма держави - це комплексне явище державності, виражене, насамперед, соціальним змістом держави. Це організаційно-функціональна структура державності, яка характеризує спосіб організації і здійснення державної влади, а також методи прямого і зворотного зв'язку з населенням. Причини розмаїтості форм держави: історична традиція розвитку національної державності; історичні особливості становлення самої національної державності; специфіка національного складу населення певної країни.

 2. Форма держави синтезується з трьох основних елементів: форми державного правління, форми державного устрою, форми державного (політичного) режиму.

 3. Під формою правління мають на увазі організацію верховної державної влади, особливо вищих і центральних її органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, взаємини з населенням, ступінь участі останнього в їх формуванні. Характер форми правління, існуючої в певній державі, залежить від організації верховної державної влади, а саме - від визначення правового становища глави держави. Розходження між двома основними формами правління в сучасних державах - монархією і республікою - залежить від того, хто стоїть на чолі держави.

 Монархія є такою формою правління, при якій верховну державну владу повністю або частково здійснює одна особа, яка належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.).

 Республіка - це така форма правління, при якій усі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою.

 4. Форми державного устрою різноманітні та суто індивідуальні. Проте, як правило, виділяють дві основні їх форми - унітарну і федеративну.

 5. Державний (політичний) режим - це способи і механізми формування й розподілу політичної влади у політичній системі, форми взаємозв'язків суб'єктів політичного процесу між собою, а також з іншими соціальними інститутами. Сучасні державні (політичні) режими поділяються на два види: демократичні і антидемократичні.

 Демократичний державний (політичний) режим - це порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому додержується демократична конституція, реалізується принцип поділу влади. Державна влада здійснюється на основі вільної і рівної участі громадян і їх об'єднань в управлінні державою.

 Антидемократичний державний (політичний) режим - це порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому не реалізується (зазвичай, юридично не закріплений) принцип поділу влади; звужується або припиняється вплив громадян і їх об'єднань на управління державою; відсутня або перетворюється на формальну виборність; забороняється діяльність опозиційних партій і організацій; застосовуються політичні репресії; звужуються або порушуються політичні права громадян і меншостей; реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, неконтрольованих народом. Крайньою формою антидемократичного (політичного) режиму є тоталітарний режим.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Барам В. Теорія тоталітаризму: генеза і сутність // Сучасність. - 2002. - № 8. - С. 17 - 25.
2. Бостан С. К., Тимченко С. М. Державне право зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 504 с.
3. Бурлацкий Ф. Демократия сегодня и завтра // Вопросы истории. - 1999. - № 1. - С. 4 - 13.
4. Давид Р. Основные правовые системы современности / Пер. с фр.
   В. А. Туманова. - М.: Прогресс, 1988. - 496 с.
5. Иностранное конституционное право / Под ред. В. В. Маклакова. - М.: Юристъ, 1997. - 512 с.
6. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За ред.
   В. О. Ріяки. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 544 с.
7. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Т. 1-2. Общ. часть: Учебник / Под ред. Б. А. Страшуна. - 3-е изд., испр. и доп. - М.: БЕК, 2005. - 790 с.
8. Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под общ. ред.
   М. В. Баглая. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 832 с.
9. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Белые альвы, 1995. - 400 с.
10. Панков В. Політичні режими та їх класифікація // Економіка. Фінанси. Право. - 2006. - № 11. - С. 35 - 39.
11. Саламатин B. C. Политические режимы: к методологии понятий. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 268 с.
12. Энтин Л. М. Разделение властей: Опыт современных государств. - М.: Юрид. лит., 1995. - 176 с.