Кр КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 2.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему:
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ: СКЛАД, ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ, ПОВНОВАЖЕННЯ

ПЛАН

Вступ 3
1. Завдання Кабінету Міністрів України, його склад, порядок призначення Прем'єр-міністра України, призначення на посаду членів Кабінету Міністрів України 4
2. Основні повноваження Кабінету Міністрів України 10
Висновки 18
Задача № 1 20
Задача № 2 22
Список використаної літератури 24

ВСТУП
Конституція України визначає статус Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 113). Аналіз конституційних засад організації та діяльності Кабінету Міністрів дозволяє характеризувати його як уряд України.
У науці конституційного права під урядом розуміють колегіальний орган загальної компетенції, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі.
Найчастіше уряд іменується Кабінетом Міністрів або Радою Міністрів, хоча в окремих країнах використовуються й інші назви, наприклад, Державна Рада (Норвегія, Швеція), Федеральна Рада (Швейцарія), Федеральний уряд (ФРН), Адміністративна Рада (КНДР) тощо.
Уряд відіграє особливу роль у механізмі виконавчої влади та в системі органів, які її здійснюють, під його керівництвом функціонує вся система органів виконавчої влади.

1. ЗАВДАННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ, ЙОГО СКЛАД, ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ, ПРИЗНАЧЕННЯ НА ПОСАДУ ЧЛЕНІВ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Відповідно до частини 1 ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 21.12.2006 р. № 279-VІ в ред. від 16.05.2008 р. (надалі – Закон) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України
Згідно із статтею 2 Закону до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:
1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
2) вжиття заходів до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості;
3) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;
5) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
7) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
8) спрямування та координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України.
Загальна чисельність членів Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України виходячи з його посадового складу на підставі подання про призначення на посади членів Кабінету Міністрів України.
Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється законодавство про державну службу та трудове законодавство. Особливості проходження служби на цих посадах визначаються законом.
Статус членів Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України, Законом України "Про Кабінет Міністрів України" та іншими законами України. Не допускається прирівняння будь-яких посад в органах державної влади за статусом до посад членів Кабінету Міністрів України.
Як зазначається у ст. 7 Закону, членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою. Не можуть бути призначені на посади членів Кабінету Міністрів України особи, які мають судимість, не погашену не зняту в установленому законом порядку.
Члени Кабінету Міністрів України не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
У разі внесення на розгляд Верховної Ради України подання щодо призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України особи, яка є народним депутатом України, до подання додається особиста заява народного депутата України про дострокове складення ним депутатських повноважень у разі призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. Питання про складення народним депутатом України депутатських повноважень розглядається невідкладно після призначення його членом Кабінету Міністрів України на тому ж засіданні Верховної Ради України.
Прем'єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України (ч. 1 ст. 8 Закону).
Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем'єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до ст. 83 Конституції України, в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після надходження такої пропозиції.
У разі невнесення Президентом України до Верховної Ради України подання про призначення на посаду Прем'єр-міністра України у строк, визначений Конституцією України, подання про призначення на зазначену посаду вносить до Верховної Ради України коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Рішення коаліції про внесення до Верховної Ради України подання про призначення Прем'єр-міністра України приймається на загальних зборах коаліції та підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції. Подання про призначення Прем'єр-міністра України підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, та оголошується на пленарному засіданні Верховної Ради України особою, уповноваженою рішенням коаліції депутатських фракції у Верховній Раді України.
До подання про призначення на посаду Прем'єр-міністра України додаються відомості про:
1) освіту;
2) фах;
3) трудову діяльність і найсуттєвіші факти біографії;
4) декларацію про доходи;
5) членство у керівному органі чи наглядовій раді підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Усі відомості подаються державною мовою і власноручно підписуються кандидатом на посаду Прем'єр-міністра України.
Кандидат на посаду Прем'єр-міністра України за пропозицією депутатських фракцій (фракції) до розгляду питання на пленарному засіданні Верховної Ради України зустрічається з депутатськими фракціями та відповідає на їх запитання.
Кандидат на посаду Прем'єр-міністра України виступає на пленарному засіданні Верховної Ради України з програмною заявою тавідповідає на запитання народних депутатів України.
Голосування у Верховній Раді України щодо призначення Прем'єр-міністра України проводиться у поіменному режимі. Рішення приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.
У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення на зазначену посаду в порядку, встановленому ч. 2 ст. 8 Закону.
Члени Кабінету Міністрів України, крім Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, яке вноситься не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України щодо кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України (ч. 1 ст. 9 Закону).
Пропозиції щодо кандидатур для призначення на посади членів Кабінету Міністрів України вносить коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Подання про призначення на посаду Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України вносить Президент України. Подання про призначення на посаду інших членів Кабінету Міністрів України вносить Прем'єр-міністр України.
У разі невнесення Президентом України до Верховної Ради України кандидатур на посади Міністра оборони України чи Міністра закордонних справ України у строк, визначений ч. 1 ст. 9 Закону, подання про призначення на відповідні посади вносить до Верховної Ради України коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Рішення коаліції про внесення до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України приймається на загальних зборах коаліції та підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції. Подання про призначення Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України підписуються керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, та оголошуються на пленарному засіданні особою, уповноваженою рішенням коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Подання про призначення членів Кабінету Міністрів України, зазначені у ч. ч. 1 та 2 ст. 9, щодо кандидатів на відповідні посади вносяться разом з відомостями про:
1) освіту;
2) фах;
3) трудову діяльність і найсуттєвіші факти біографії;
4) декларацію про доходи;
5) участь у керівному органі чи наглядовій раді підприємств чи організацій, які мають на меті отримання прибутку.
Подання Прем'єр-міністра України, Президента України чи коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України про призначення на посаду членів Кабінету Міністрів України під час його формування можуть вноситися як списком, так і окремо на кожного члена Кабінету Міністрів України.
На кожну посаду пропонується одна кандидатура. Верховна Рада України розглядає подання та призначає на посаду членів Кабінету Міністрів України.
Кандидатура на посаду члена Кабінету Міністрів України вважається відхиленою, якщо Верховна Рада України не прийняла рішення про її призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду члена Кабінету Міністрів України у семиденний строк вноситься подання кандидатури на зазначену посаду.
Призначення на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем'єр-міністра України) здійснюється в порядку, встановленому ч.ч. 1, 2, 3, 4, 6 і 7 ст. 9.
Члени Кабінету Міністрів України перед вступом на посаду на пленарному засіданні Верховної Ради України складають присягу, яку зачитує Прем'єр-міністр України. Її текст підписує кожен член Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини 4 ст. 10 Закону член Кабінету Міністрів України, який відмовився від складення присяги, звільняється з посади Верховною Радою України.
Кабінет Міністрів України набуває повноважень після складення присяги не менш як двома третинами його членів.
Постанова Верховної Ради України про призначення членів Кабінету Міністрів України та припинення повноважень Кабінету Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України, або відставку якого прийнято Верховною Радою України, приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Члени Кабінету Міністрів України, призначені на вакантні посади, набувають повноважень з моменту складення ними присяги та підписання її тексту.
2. ОСНОВНІ ПОВНОВАЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Згідно зі статтею 21 Закону Кабінет Міністрів України:
1) у сфері економіки та фінансів:
– забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;
– забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;
– визначає доцільність розроблення та виконання державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів;
– здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації;
– подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
– сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та забезпеченню соціальної спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;
– забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов'язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;
– забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;
– визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах);
– утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;
– забезпечує проведення державної аграрної політики, продовольчу безпеку держави;
– забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;
– розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
– приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;
– обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск державних внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових лотерей;
– організовує державне страхування;
– забезпечує проведення державної політики цін, здійснює державне регулювання ціноутворення;
– забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності; організовує митну справу;
– організовує роботу із складення платіжного балансу і зведеного валютного плану України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;
– виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, фінансовими міжнародними організаціями, а в інших випадках – відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти,науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій:
– забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян;
– забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів та соціальних гарантій;
– забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення;
– забезпечує проведення державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішує питання профорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, регулює міграційні процеси;
– забезпечує проведення державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступність для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів;
– забезпечує проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України;
– створює умови для вільного розвитку корінних народів і національних меншин України, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України;
– забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку охорони здоров'я, освіти, культури і спорту, туристичного та рекреаційного господарства;
– проводить державну політику у сфері інформатизації, сприяє становленню єдиного інформаційного простору на території України;
– забезпечує проведення науково-технічної політики, розвиток і зміцнення науково-технічного потенціалу України, розроблення і виконання загальнодержавних науково-технічних програм;
– вживає заходів щодо вдосконалення державного регулювання у науково-технічній сфері, стимулювання інноваційної діяльності підприємств, установ та організацій;
– визначає порядок формування та використання фондів для науково-технічної діяльності;
– забезпечує проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування;
– забезпечує розроблення та виконання державних і міждержавних екологічних програм;
– здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів;
– приймає рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) або припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у разі порушення ними законодавства про охорону праці та навколишнього природного середовища;
– координує діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов'язану з охороною навколишнього природного середовища, виконанням державних, регіональних і міждержавних екологічних програм;
– забезпечує здійснення заходів, передбачених державними програмами ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, приймає рішення з питань ліквідації наслідків інших аварій, а також пожеж, катастроф, стихійного лиха;
3) у сферах правової політики, законності, забезпечення праві свобод людини та громадянина:
– забезпечує проведення державної правової політики;
– здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади;
– вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров'я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби із злочинністю, протидії корупції;
– здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками;
– створює умови для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню;
– забезпечує фінансування видатків на утримання судів у межах, визначених законом про Державний бюджет України, та створює належні умови для функціонування судів та діяльності суддів;
– організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності правоохоронних органів, соціальний захист працівників зазначених органів та членів їхніх сімей;
4) у сфері зовнішньої політики:
– забезпечує у межах своїх повноважень зовнішньополітичну діяльність України, розробляє та затверджує державні програми вцій сфері, погоджує програми перебування офіційних закордонних делегацій, до складу яких входять представники Кабінету Міністрів України, та інші пов'язані з цим документи;
– забезпечує відповідно до закону про міжнародні договори вирішення питань щодо укладення та виконання міжнародних договорів України;
– приймає рішення про придбання за кордоном у власність України нерухомого майна (будівництва, реконструкції об'єктів) для потреб закордонних дипломатичних установ України;
5) у сфері національної безпеки та обороноздатності:
– забезпечує охорону та захист державного кордону і території України;
– вживає заходів щодо зміцнення національної безпеки України, розробляє та затверджує державні програми з цих питань;
– здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори;
– вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань;
– вирішує питання соціальних і правових гарантій для військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;
– здійснює керівництво єдиною системою цивільного захисту України, мобілізаційною підготовкою національної економіки та переведенням її на режим роботи в умовах надзвичайного чи воєнного стану;
– вирішує питання забезпечення участі військовослужбовців України в миротворчих акціях у порядку, визначеному законом;
– визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу;
6) у сфері вдосконалення державного управління та державної служби:
– організовує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби;
– здійснює заходи щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади;
– розробляє і здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов'язаних з утриманням апарату управління;
– утворює, реорганізовує та ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи;
– призначає постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України;
– застосовує дисциплінарні стягнення до керівників органів виконавчої влади та їх заступників, які є державними службовцями;
– затверджує граничну чисельність працівників органів виконавчої влади;
– визначає умови оплати праці працівників бюджетних установ та підприємств державного сектору економіки, а також грошового забезпечення військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу).
Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією.

ВИСНОВКИ
Різні політичні сили мають різні цілі, вони бачать різні шляхи розвитку України. Часто вони не можуть примирити власні амбіції, коли розвиток іде не тим шляхом, який здається їм єдино правильним. І це дуже сумно, оскільки є об'єктивні закони, з якими треба рахуватися всім і знаходити в собі волю визнати необхідність виконання тих чи інших кроків.
Якщо ж говорити про політичних союзників уряду, то слід називати весь правий центр, оскільки уряд завжди декларував своє українство.
Багато політиків говорять про необхідність створення якогось політичного блоку для підтримки Прем'єра-міністра. Інші вважають, що не слід створювати політичний ажіотаж довкола діяльності Кабінету міністрів.
Кабінет міністрів повинен виконувати свої функції – це виконавча влада, вона повинна працювати без емоцій, з холодним розумом і міцними нервами, тоді буде результат.
Більшість у Верховній Раді реально є політичним союзником уряду. Уряд має приймати політичні рішення, а виконувати їх повинні на місцях. Представники політичних сил можуть проявити свою підтримку саме тим, що вони працюватимуть на своїх низових рівнях, впроваджуючи ідеї уряду.
Політичні партії могли б найбільше допомогти урядові, якби була реальна підтримка виконання указів Президента, постанов уряду аж до найнижчих ланок. Така суспільна підтримка і формування певних програмних ідей, які були б враховані в майбутньому формуванні бюджетної політики на наступний рік. Політичні партії вельми часто не дотягують до такої реальної дієвої підтримки, вони просто існують заради існування, а політична робота – це щоденна чорнова праця.
Можна говорити, що уряд – це єдине ціле. Важливо, щоб було спільне розуміння ідей і цінностей. Міністри-професіонали – батьки своїх галузей. Вони знають, що робити, як робити. Міністри мають максимальну свободу. Ця виконавча свобода дає певний запас для маневрів і самому Прем'єр-міністрові.
Є програма уряду, яка виконується, є розписані всі функції, кроки і є відповідальні за виконання певних проектів. Кожне з програмних зобов'язань повинно бути на ретельному контролі.

ЗАДАЧА № 1
Після виборів народних депутатів України 31 березня 2002 р., 22 квітня 2002 р. відбулися збори народних депутатів України, вибраних до складу підготовчої депутатської групи, які відкрив Іван Плющ.
1. Що за орган – підготовча депутатська група?
2. Хто і як формує підготовчу депутатську групу?
3. Хто відкриває збори підготовчої депутатської групи?

Згідно із статтею 13 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 19.09.2008 р. № 547-VІ (надалі – Регламент) для розробки проекту плану пленарної роботи першої сесії Верховної Ради України нового скликання та проектів інших документів, що вносяться на першу сесію, підготовки пропозицій щодо організації її роботи, Голова Верховної Ради України попереднього скликання, а в разі його відсутності з об'єктивних причин, його Перший заступник організовує формування Підготовчої депутатської групи з числа новообраних народних депутатів України.
Вона складається з депутатів обраних по мажоритарних округах від Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя та народних депутатів обраних за списками політичних партій, виборчих блоків політичних партій.
Від кожних десяти депутатів делегується один представник. Якщо в області по мажоритарних округах обрано менше 10 депутатів, вони визначають теж одного депутата.
Делегують представників збори депутатів, які скликаються апаратом Верховної Ради України через звернення до відповідних голів: Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад, міст Києва та Севастополя не пізніше як на третій день після офіційного оголошення про обрання не менш як двох третин конституційного складу Верховної Ради України.
Протокол зборів, підписаний головуючим зборів та завірений головою відповідної ради, відразу надсилається Голові Верховної Ради України попереднього скликання. В такому ж порядку делегують своїх представників до Підготовчої депутатської групи політичні партії, виборчі блоки партій, які подолали прохідний бар'єр, передбачений законом про вибори народних депутатів.
Протокол про делегування депутатів від політичних партій,виборчих блоків партій підписує голова зборів та завіряє керівник політичної партії або виборчого блоку партій.
Перше засідання Підготовчої депутатської групи скликає Голова Верховної Ради України попереднього скликання не пізніш як через 10 днів після офіційного оголошення про обрання не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради України.
Якщо Голова Верховної Ради України попереднього скликання, а у разі його відсутності його Перший заступник, заступник не скликає з будь-яких причин у зазначений термін засідання Підготовчої депутатської групи, народні депутати України, делеговані до складу Підготовчої групи, збираються на її засідання самостійно наступного дня після закінчення цього строку.
Підготовча депутатська група обирає із свого складу голову групи і здійснює роботу на засадах, встановлених для тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України (за винятком контрольних повноважень і права проведення закритих засідань).
Підготовча група припиняє свою діяльність після формування комітетів Верховної Ради України.

ЗАДАЧА № 2
За закон України "Про внесення змін до Конституції України" 08.12.2004 р. проголосувало понад 400 народних депутатів.
1. Яка процедура прийняття законопроекту про внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу ІІІ "Вибори. Референдум" і розділу XІІІ "Внесення змін до Конституції України"?
2. В чому різниця між процедурою прийняття законопроекту про внесення змін до розділів І, ІІІ, XІІІ та в інші розділи Конституції України. Чим це пояснюється?

Згідно зі статтею 154 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу ІІІ "Вибори. Референдум" і розділу XІІІ "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 155 Конституції України).
Законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу ІІІ "Вибори. Референдум" і розділу XІІІ "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (ч. 1 ст. 156 Конституції України).
Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, ІІІ і XІІІ Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.
Різниця між процедурою прийняття законопроекту про внесення змін в розділи І, ІІІ, XІІІ та в інші розділи Конституції України пояснюється особливою важливістю для усього українського народу тих положень Конституції України, які містять розділи І, ІІ і XІІІ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 15.10.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 21.12.2006 р.
№ 279-VІ в ред. від 16.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Регламент Верховної Ради України, затверджений Постановою Верховної Ради України від 19.09.2008 р. № 547-VІ //http://zakon.rada.gov.ua
4. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За ред.
В. О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
5. Конституційне право України: Підручник / Под ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2004. – 732 с.
6. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. – 3-тє вид., доп. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
7. Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник. – М.: Дело, 2005. – 544 с.
8. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 356 с.