Кр Конституційне право України.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему:
ПОНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ПЛАН

Вступ 3
1. Конституційне право: три визначення терміну,
їх зміст та співвідношення понять "конституційне право"
і "державне право" 5
2. Предмет і метод конституційного права як галузі права 6
3. Джерела конституційного права, їх види та юридична сила 12
4. Суб'єкти і об'єкти конституційно-правових відносин 15
Висновки 22
Практичне завдання 24
Список використаної літератури 25


ВСТУП
Конституція України 1996 p. створила основу нової системи права України, всіх її галузей і насамперед такої галузі, як конституційне право України. Прийняті на основі Конституції в розвиток її положень нові законодавчі акти сприяли становленню більшості основних інститутів конституційного права, насамперед – державного і суспільного ладу, прав та свобод людини і громадянина, форм безпосередньої демократії, державної влади й місцевого самоврядування та ін.
Конституційне право України є провідною галуззю у системі національного права України. Цієї галузі притаманні риси, характерні для всієї системи права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо. Їй властиві й специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших підрозділів національного права України.
Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності.
Це – кваліфікаційні ознаки галузі конституційного права, які в сукупності дають змогу виділити дану галузь права як таку, відокремити її від інших підрозділів системи права, визначити її "обличчя".
Лише врахування всіх цих характеристик може дати узагальнену характеристику конституційного права як галузі права.
Отже, для осягнення сутності конституційного права у наданій контрольній роботі буде розкрито значення терміну "конституційне право", з'ясовано предмет і метод конституційного права як галузі права, визначено поняття і зміст джерел конституційного права, суб'єкти і об'єкти конституційно-правових відносин тощо.


1. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО: ТРИ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ,
ЇХ ЗМІСТ ТА СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ "КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО" І "ДЕРЖАВНЕ ПРАВО"
У літературі давно дискутується питання: якій назві – "конституційне" чи "державне" право – надати перевагу, причому більшість вважає, що ця проблема тісно пов'язана з іншою проблемою, а саме: Конституція є Основним Законом суспільства чи держави, чи того й іншого разом?
Для зручності дані терміни синонімізують, хоча теоретично їх необхідно розмежовувати з тим, щоб проникнути в генезис конституції, в історичні умови, в яких виникла конституція, та в суть сучасних процесів у нашому суспільстві [5, с. 5].
У багатьох країнах набув поширення термін "конституційне право". Це стосується насамперед країн, де склались англосаксонська і романська правові системи, що уособлюють конституційний устрій, найбільш характерними рисами якого є громадянське суспільство і правова держава. Саме такий устрій забезпечує розподіл влад, проголошує і здійснює права людини, зокрема, їх захист у судовому порядку [7, с. 89].
Для німецької правової системи характерне вживання терміну "державне право", що є відображенням історичних реалій, в яких відбувалося становлення і розвиток німецької державності.
У СРСР було державне, а не конституційне право, що зумовлювалось низкою політичних, правових й ідеологічних причин. Найголовніша з них – конституційний лад, який не знав ні розподілу влад, ні судового захисту прав особи, ні інших, справді демократичних інститутів.
Німецький конституціоналіст К. Хессе вважає, що термін "конституційне право" ширший за змістом, ніж термін "державне право". Це пояснюється тим, що конституція не обмежується встановленням основ суспільного устрою і політики країни, а поширює свій вплив і на "недержавні" сфери – власність, сім'ю тощо [14, с. 28].
Втім, необхідно зауважити, що і термін "державне право", як такий, що включає адміністративне, фінансове та процесуальне право, може розглядатись у ширшому розумінні, ніж термін "конституційне право".
Що стосується конституційного права, то можна навести три визначення цього терміну [4, с. 29].
Конституційне право як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини між суб'єктами конституційного права.
Конституційне право як наука – це система знань, вчень, теорія про конституційне право як галузь права.
Конституційне право як навчальна дисципліна – це комплекс знань про конституційне право як науку і галузь права, викладених у зручній формі для навчання.

2. ПРЕДМЕТ І МЕТОД КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА
ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА
Для характеристики будь-якої галузі права найважливішим є визначення кола врегульованих нею суспільних відносин, тобто предмета правового регулювання. Розгляд предмета правового регулювання передбачає розв'язання таких питань, як: сутність і зміст суспільних відносин, охоплюваних даною галуззю; якісна відмінність і специфічні ознаки таких відносин; роль і значення цих відносин у життєдіяльності суспільства тощо [6, с. 18].
Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України [5, с. 7].
Такі відносини опосередковуються правовими нормами, які складають зміст найважливіших джерел конституційного права – Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, конституційних законів тощо.
Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин.
1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.
Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.
Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим.
Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади.
2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову) держави як організації влади народу і для народу.
Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав'язування волі суб'єкта влади, застосування в разі потреби примусу. Однак соціальна влада не завжди грунтується на авторитарній команді, примусових методах здійснення. У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває соціальна злагода, консенсус, а примус відступає на задній план.
Найбільш універсальною організацією влади в суспільстві є держава. Ось чому формування держави, її функціонування, розвиток, відносини, що опосередковують ці процеси, є об'єктом конституційного регулювання.
3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.
Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю органів влади, їх врівноваженості.
Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.
4. Відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою. Це:
1) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв'язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов'язки;
2) відносини щодо фундаментальних прав людини і громадянина в Україні: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;
3) відносини щодо гарантій реалізації прав і свобод;
4) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.
Таким чином, конституційне право України є одним із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя народу України. Це – виняткова прерогатива конституційного права.
Характеристика конституційного права не вичерпується його предметом. Важливе значення має метод регулювання, під яким, звичайно, розуміють систему прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковують їх щодо цілей і завдань правового регулювання [9, с. 51].
Визначення методу конституційного регулювання не вичерпується встановленням способів правового впливу суб'єктів конституційного права на суспільні відносини. Важливо також встановлювати коло та статус таких суб'єктів, якими є народ, нація, особа тощо.
Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються характером і специфікою предмета регулювання.
За допомогою конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст та основні напрями розвитку суспільства. Роль цього регулювання полягає в тому, щоб об'єднати волю народу України в одне ціле, спрямувати народ на досягнення завдань і цілей, які стоять перед ним.
Максимально високий юридичний рівень – характерна особливість цього методу. Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. Це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати. Безпосереднє закріплення – визначальний метод галузі конституційного права України.
Конституційному праву властиві й інші методи встановлення і застосування правових норм.
Вибір методів залежить від того, які відносини регламентуються: загальні чи конкретні.
При виникненні загальних відносин, правових станів застосовуються методи загального регламентування, установчі методи, методи декларацій, встановлення принципів, цілей і завдань організації і діяльності суб'єктів конституційного права [8, с. 60].
Найбільшого поширення в конституційному праві (після методу безпосереднього конституційного нормозакріплення) набули такі способи правового регулювання, як позитивні зобов'язання, дозвіл, заборона, регламентування структури тощо.
Значна частина державно-правових відносин за своєю природою і змістом надзвичайно складні, комплексні. Тому їх регулювання здійснюється, як правило, не одним методом, а їх сукупністю. Це характерно, наприклад, для політичних і національно-державних відносин, відносин між особою і державою, представницькими, виконавчими і судовими органами.
У конституційному праві переважають методи імперативного, централізованого регулювання, при якому відносини між суб'єктами права грунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому. Це не випадково, оскільки об'єктом конституційного правового впливу є основоположні відносини владарювання (влади) народу України. Така імперативність відрізняє розглядувану галузь від інших галузей, де міра категоричності приписів може бути значно слабшою [5, с. 17].
У зв'язку з цим поведінка суб'єктів конституційного права строго програмується, а їхні права чітко й однозначно визначені. Вони не можуть бути передані, наприклад, іноземним громадянам. Не можна й відмовитись від них.
Існують винятки із цього загального права, тобто коли відносини між суб'єктами конституційних відносин грунтуються на засадах рівності, паритетності. Так, відносини між місцевими радами різного рівня з приводу спільного проведення сесій, утворення господарських і управлінських структур на паритетних засадах є типовим прикладом рівноправних конституційних відносин.
Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер. В суспільстві є багато відносин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються "вперше". Не випадково у цьому відношенні виняткова роль Конституції, яка встановлює основи конституційного ладу, принципи взаємовідносин особи й держави тощо. Саме таким методом встановлюються порядок формування органів державної влади, прийняття правових актів органів державної влади, конструкція правової системи тощо.
Метод конституційного регулювання має універсальний характер. Його дія в більшості випадків поширюється на всі сфери життєдіяльності, а норми інших галузей регламентують конкретні сторони суспільного життя.
Універсальність методу конституційного регулювання полягає і в тому, що його вплив поширюється практично на всі галузі системи національного права. Загальне регулювання, таким чином, набуває в певній площині рис конкретного, персоніфікованого регулювання.
Специфічною рисою методу, що розглядається, є поєднання безпосереднього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією всієї Конституції, її інститутів та окремих норм.
Так, норми, що регулюють порядок обрання Президента України – це абсолютно визначені, конкретні правові норми. Водночас норми-принципи, норми, що закріплюють народовладдя, відповідальність суб'єктів конституційних відносин, наповнюють практично всі норми галузі, визначають їх основні структурні та функціональні характеристики.
Поєднання стабільності й динамізму – одна із специфічних ознак методу конституційного регулювання.
З одного боку, Конституція – це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень.
З іншого – Конституція не може не враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції – явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції. Це, природно, зумовлює особливості методів правового регулювання. Саме вони в практичній площині й розв'язують проблему узгодження сталості та динаміки суспільних відносин.
Таким чином, конституційний метод правового регулювання є однією із найважливіших кваліфікаційних ознак, які виокремлюють конституційне право в самостійну ланку всієї системи національного права України.

3. ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА, ЇХ ВИДИ
ТА ЮРИДИЧНА СИЛА
Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об'єктивовану реальність [11, с. 49].
Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя – надзвичайне складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин.
Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. Це цілком природно, оскільки конституційне право найбільш "політизована" галузь національної системи права.
Об'єктом конституційного права є політика, яку, звичайно, розглядають як відносини класів і соціальних груп щодо державної влади. Основним змістом політики, як вже зазначалося, є здійснення влади.
Акти, в яких акумулюються політичні рішення, що приймаються в процесі здійснення влади, мають виняткове, принципове значення. Вони є предметом спеціальної уваги законодавця. Їм притаманний особливий механізм реалізації, особливий характер відповідальності суб'єктів конституційно-правових відносин. Конституційно-правова відповідальність є різновидом політико-правової відповідальності.
Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалізується в правових актах, – надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля – це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.
Психологічний аспект джерел конституційного права має особливе значення. За допомогою таких джерел воля та інтереси суб'єктів конституційного права стають загальнообов'язковими, стають законом, який в подальшому визначає волю й поведінку вже інших суб'єктів.
Втілити волю в закон – це означає надати конкретній волі загальнообов'язкового характеру у правовому акті, який, в разі потреби, охороняється силою держави. Тут воля переплітається з владою: воля не має соціальної ваги, якщо її реалізація не забезпечується владою, яка при потребі може застосувати примус. У той же час треба мати на увазі, що не можна звести сутність влади до примусу, до насильства.
Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади.
Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об'єднують і матеріальні, і процесуальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комплексність має особливе значення.
Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивільного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право – цілком самостійні галузі національної правової системи.
В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об'єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки.
Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік державно-правового становища суб'єктів конституційного права.
В інших випадках завданням актів є встановлення процедури (порядку) діяльності державних органів. Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують процедуру діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України.
Більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об'єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).

4. СУБ'ЄКТИ І ОБ'ЄКТИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН
Суб'єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного з суб'єктами інших відносин: володіють певним статусом, наділені відповідною праводієздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень тощо.
Разом з тим їм притаманний цілий ряд специфічних ознак, які виділяють їх із системи інших суб'єктів, визначають їх місце та роль у сфері суспільних відносин.
Це обумовлено, насамперед, змістом та значенням таких відносин, тим більше, що виникають і діють вони в процесі здійснення повновладдя народу України. Це – відносини влади, а відтак їх суб'єкти займають особливе місце з огляду на те, що саме вони здійснюють таку владу, наділені винятковими повноваженнями, їх дії і вчинки в переважній більшості носять владно-імперативний характер.
Однак суб'єкти цих відносин наділені неоднаковими правами й обов'язками, тобто різною за змістом державно-правовою правоздатністю. Так, ніхто із учасників суспільних відносин не наділений такою правоздатністю, яку має народ України – суверенний носій влади, господар своєї долі. Причому своє повновладдя він може реалізувати як через систему створюваних ним органів, так і безпосередньо, наприклад, шляхом референдуму, рішення якого обов'язкові до виконання всіма органами, службовими особами та громадянами.
Безпосередньо воля народу знаходить свій предметний вияв через вибори представницьких органів державної влади, визначення статусу і спрямування їх діяльності. Це – виключна прерогатива народу як суб'єкта конституційно-правових відносин, про що, до речі, йдеться в найважливішому джерелі конституційного права – Конституції України.
Іншою рисою суб'єктів конституційно-правових відносин є особливий механізм реалізації їх повноважень. Така реалізація здійснюється або безпосередньо через норми джерел конституційного права (Президент України обирається народом), або через норми інших галузей права (право на забезпечення недоторканності житла, в разі потреби, здійснюється в повному обсязі нормами кримінального права).
Специфіка деяких суб'єктів цих відносин полягає у тому, що вони виступають лише в якості учасників конституційно-правових відносин і не можуть бути суб'єктами інших правових відносин (наприклад, територіальні утворення). Переважна більшість суб'єктів виступає учасниками як конституційно-правових, так і інших відносин, причому серцевиною статусу цих суб'єктів є конституційно-правовий статус.
Особливий, субординаційний характер мають зв'язки між суб'єктами конституційного права та суб'єктами інших правових відносин. Визначальною рисою таких зв'язків є їх нерівноправний, "командний'' характер, тобто один із двох таких суб'єктів наділений владними, підпорядковуючими повноваженнями відносно іншого суб'єкта. Втім, є й винятки з цього правила, коли відносини між суб'єктами конституційно-правових відносин рівноправні, паритетні. Це, наприклад, відносини між територіальними утвореннями, які виступають суб'єктами конституційно-правових відносин, між державними органами тощо.
Суб'єктами конституційно-правових відносин є:
1) український народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить вся повнота влади на території республіки, корінні народи і національні меншини;
2) громадяни України та іноземці;
3) Українська держава;
4) органи державної влади України;
5) народні депутати та посадові і службові особи;
6) політичні партії і громадські організації;
7) територіальні громади, органи та інші суб'єкти місцевого самоврядування;
8) адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією і законами;
9) державні, комунальні, приватні та інші підприємства, установи і організації, навчальні й інші заклади.
Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити, диференціювати тощо. Суб'єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважати виборчі комісії (Центральну виборчу комісію та виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів тощо.
Суб'єкти конституційно-правових відносин відповідно до наданих їм юридичних прав і обов'язків здійснюють певні дії, завдяки яким виникають відповідні конституційно-правові відносини, тобто об'єкти таких правовідносин.
Під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права та обов'язки.
Згадані блага можуть бути матеріальними і нематеріальними.
Матеріальними видами об'єктів конституційно-правових відносин є:
– політичні блага – конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо;
– дії уповноваженого суб'єкта (парламенту, Президента України, народного депутата тощо);
– дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб'єктів правовідносин щодо яких прийняте відповідне рішення Конституційного Суду України);
– речі та інші майнові і духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна власність, наукові і літературні твори, образотворче мистецтво тощо);
– поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин;
– результати поведінки суб'єктів таких відносин;
– природні об'єкти.
Видами об'єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є:
– особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров'я, честь, гідність);
– певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей;
– духовні цінності.
У більшості випадків підставою для виникнення, зміни і припинення конституційно-правових відносин є дії або акти як результат таких дій.
Так, згідно зі ст. 88 Конституції України, Голова Верховної Ради України обирається єдиним законодавчим органом – парламентом України. Об'єктом правовідносин тут є дія, завдяки якій реалізується ця норма Конституції.
Акт Президента України про прийняття іноземця в громадянство України є підставою для виникнення конституційно-правових відносин між Україною і новим громадянином держави (п. 26 ст. 106 Конституції України).
Серед матеріальних видів об'єктів конституційно-правових відносин провідна роль належить загальнонародним та загальнодержавним об'єктам. Це:
– конституційний лад в Україні, право визначати і змінювати який належить виключно народові (ч. З ст. 5 Конституції України);
– влада, влада народу, державна влада (ст. ст. 5, 6 Конституції України);
– суверенітет і територіальна цілісність України (ст. ст. 1, 2, 17 Конституції України);
– економічна та інформаційна безпека України (ч. 1 ст. 17 Конституції України).
До дій уповноваженого суб'єкта відносяться:
– повноваження Верховної Ради (ст. ст. 85, 92 Конституції України);
– повноваження Президента України (ст. 106 Конституції України);
– повноваження народного депутата України.
Об'єктами конституційно-правових відносин є й дії зобов'язаних суб'єктів.
Речі (майнові і культурні блага) є об'єктами тих конституційно-правових відносин, що пов'язані із закріпленням і захистом землі, її надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України, а також із закріпленням і захистом всіх форм власності (ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України).
Об'єктами цього виду правовідносин є також: приватна власність, інтелектуальна власність, підприємницька діяльність, яка не заборонена законом, художня, наукова і технічна творчість; авторські права; моральні і матеріальні інтереси, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. ст. 41, 42, 54 Конституції України).
Поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин є об'єктом таких відносин. Це фіксується визначенням в ній (поведінці) можливого складу правопорушення.
Так, Президент України може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ч. 1 ст. 111 Конституції України).
Об'єктами конституційно-правових відносин цієї групи (матеріальних видів об'єктів) є також результати Поведінки суб'єктів таких відносин. Наприклад, обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь.
Якщо ж недовіру цим посадовим особам висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації (ч. ч. 9, 10 ст. 118 Конституції України).
Забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16 Конституції України) – все це відноситься до такого виду матеріальних об'єктів конституційно-правових відносин, як стан природних об'єктів.
Серед другої групи видів об'єктів (нематеріальні об'єкти) конституційно-правових відносин слід перш за все виділити особисті нематеріальні блага людей.
Конкретними об'єктами правовідносин цієї групи є:
– життя людини, захист його є обов'язком держави (ч. 2 ст. 27 Конституції України);
– охорона здоров'я людини (ч. 1 ст. 49 Конституції України).
Окремий вид нематеріальних благ людини, як конкретний об'єкт конституційно-правових відносин, пов'язаний з захистом від посягань на честь і гідність людини та посадової особи, зокрема глави держави – Президента України (ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 105 Конституції України).
Прикладом такого об'єкта конституційно-правових відносин, як соціальні властивості об'єднань і спільностей громадян, є право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (ст. 36 Конституції України).
Духовні цінності як об'єкт конституційно-правових відносин знаходить конкретизацію у зобов'язанні держави сприяти історичній свідомості, традиціям і культурі української нації, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції України).


ВИСНОВКИ
Отже, провідна роль конституційного права зумовлюється об'єктивними факторами, які визначаються характером предмета його регулювання. Насамперед, конституційне право регулює серцевину політичних відносин, які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні, що виступає у двох основних формах – безпосередньої та представницької демократії.
Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського суспільства – Конституція України.
Конституційне право щонайтісніше пов'язане з пануючою в суспільстві ідеологією, проте його функція – перевести на мову права систему ідеологічних цінностей, закріпити у правових нормах ціннісні орієнтири.
Іншими словами, провідна роль конституційного права зумовлена сукупністю матеріальних, ідеологічних та правових відносин, що виникають у процесі функціонування найрізноманітніших інституцій суспільства.
Предметом конституційного права, з огляду на його соціальну роль та функції, є основоположні суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення повновладдя Українського народу. Це передусім політичні відносини, які істотно впливають на інші суспільні відносини, визначають їхні головні структурні та функціональні характеристики. Ці обставини визначають найістотніші функції Конституції, серед яких особливе значення мають установчі, інтегруючі, системотворчі та інші функції.
Конституція вносить системність у право, є ефективним системоутворюючим фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює його своїм змістом, пронизує єдиними принципами та ідеями.
Норми Конституції "переливаються" в норми інших галузей права, є їх джерелом.
У сучасних умовах змінюється погляд на тлумачення самого поняття "конституційне право". Воно не вичерпується нормами права. Конституційне право включає ще й конституційну практику, звичаї, традиції, прецеденти.


ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
Умова:
Сільська рада прийняла рішення про проведення референдуму щодо перейменування села. Група громадян вирішила бойкотувати референдум. Оскільки агітація здійснювалась і в день референдуму, члени дільничої комісії робили спроби запобігти діям його противників. Водночас прихильники референдуму виступили в день його проведення по місцевому радіо із закликами підтримати перейменування.
Питання:
Дайте оцінку діям учасників місцевого референдуму. Чи відповідають ці дії вимогам чинного законодавства?
Відповідь:
Дії учасників місцевого референдуму не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки в день проведення референдуму будь-яка агітація забороняється (ст. 8 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 03.07.1991 р. № 1286-XІІ в ред. від 01.01.2011 р.).
Стаття 186-4 Кодексу України про адміністративні порушення передбачає, що публічні заклики або агітація за бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму, а так само будь-яка агітація в день проведення референдуму; видача членом дільничної комісії з референдуму бюлетеня для голосування за іншу особу; втручання у роботу комісій з референдуму, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з підрахунком голосів або визначенням результатів референдумів, – тягнуть адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І. Нормативна:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 80732-X в ред. від 05.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
3. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 03.07.1991 р. № 1286-XІІ в ред. від 01.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

ІІ. Навчальна:

4. Балакірєва Р. С. Конституційне право України: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 388 с.
5. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2003. – 734 с.
6. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2002 – 544 с.
7. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В. О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 512 с.
8. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. – 4-те вид., доп. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
9. Основи конституційного права України: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 288 с.
10. Стецюк П. Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму: Посібник. Ч. 1. – Львів: Астролябія, 2003. – 548 с.
11. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 356 с.

ІІІ. Спеціальна:

12. Баглай М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционного права. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: БЕК, 2003. – 694 с.
13. Конституційно-правові засади становлення української державності /
В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, О. Г. Данильян та ін. – Xарків: Право, 2003. – 472 с.
14. Конституционное (государственное) право: Справочник / Под ред.
В. И. Лафитского. – М.: Юристь, 1995. – З86 с.
15. Чайченко А. П. Щодо поняття конституційного права як науки // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 2003. –
№ 2. – С. 146 – 151.