Кр КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
"Конституційне право України"
на тему:
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

ПЛАН

Вступ 3
1. Функції Верховної Ради України 4
2. Компетенція Верховної Ради України 5
3. Організація Верховної Ради України 10
Висновки 20
Задача №1 21
Задача №2 25
Список використаної літератури 27


ВСТУП
Законодавча влада в демократичній державі переважно здійснюється загальнодержавним представницьким органом, оскільки народна законотворчість – прийняття законів референдумом – явище, яке трапляється в законодавчій практиці надзвичайно рідко, а в Україні законодавчі референдуми взагалі ще не проводилися.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Верховній Раді України, притаманні такі ознаки:
1) це загальнодержавний орган, наділений верховною законодавчою владою; його діяльність поширюється на всю територію держави;
3) вона діє в системі колективного прийняття рішень – це обов'язково колегіальний орган, що складається з парламентаріїв (народних депутатів України), чисельність яких має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру;
4) Верховна Рада провадить діяльність згідно з належними їй правами, а не на підставі будь-яких розпоряджень;
5) формується на виборних засадах – шляхом вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує її легітимний характер;
6) Верховна Рада – це орган загальної компетенції, до її відома віднесено широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання, вона бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.
Отже, у наданій контрольній роботі буде розглянуто конституційно-правовий статус Верховної Ради України.
1. ФУНКЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Функції Верховної Ради України пов'язані з особливостями її конституційно-правового статусу як парламенту змішаного типу. Відповідно можна виділити такі її основні функції: законодавчу, установчу та контрольну.
Законодавча функція Верховної Ради України – це найважливіший напрям її діяльності. У системі поділу влади парламент має прерогативу в галузі правотворчості. Верховна Рада України в рамках своєї компетенції приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання, не втручаючись при цьому у сферу компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи законодавчу функцію, Верховна Рада України за допомогою закону (за умови відповідності його Конституції України) надає своєму рішенню вищої юридичної сили, пов'язуючи ним виконавчу і судову владу.
Установча функція Верховної Ради України пов'язана з її участю у формуванні інших органів державної влади і місцевого самоврядування та визначенні правових основ їхньої діяльності. Зокрема, Верховна Рада України призначає вибори Президента України та місцеві вибори, здійснює призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-Міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України тощо.
Контрольна функція Верховної Ради України полягає у здійсненні парламентського контролю, передусім за діяльністю Кабінету Міністрів України, дотриманням прав людини, надходженням і використанням коштів Державного бюджету України.
У сучасній літературі також звертається увага на освітню та ідеологічну функції парламенту.
2. КОМПЕТЕНЦІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Компетенцію Верховної Ради України складають закріплені Конституцією України предмети відання та повноваження, необхідні для реалізації функцій Верховної Ради України.
Конституційні повноваження Верховної Ради України можна систематизувати відповідно до її функцій за групами.
1. Законодавчу компетенцію складають такі повноваження Верховної Ради України:
– внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XІІІ Конституції України;
– призначення всеукраїнського референдуму з питань про зміну території України; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення до нього змін;
– прийняття законів;
– прийняття Регламенту Верховної Ради України;
– затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї;
– визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності;
– надання в установлений законом термін згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсації міжнародних договорів України.
У літературі затвердження Державного бюджету та звіту про його виконання іноді відносять до фінансової компетенції парламенту.
2. Установчу компетенцію Верховної Ради України складають її повноваження з формування органів державної влади і державних установ, призначення, затвердження чи обрання посадових осіб тощо. До них, зокрема, можна віднести:
– повноваження щодо призначання виборів органів публічної влади (призначення виборів Президента України, позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, чергових і позачергових виборів до органів місцевого самоврядування);
– повноваження щодо надання згоди на призначення Президентом України Генерального прокурора України;
– повноваження щодо призначення на посаду та звільнення з посади відповідних посадових осіб (за поданням Президента України – Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, Голови Служби безпеки України, Голови Національного банку України, членів Центральної виборчої комісії; за поданням Прем'єр-міністра України – інших членів Кабінету Міністрів України; Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України; Голови та інших членів Рахункової палати, половини складу Ради Національного банку України, половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Уповноваженого з прав людини, третини складу Конституційного Суду України; звільнення зазначених осіб з посад);
– повноваження з обрання посадових осіб (обрання суддів безстроково).
3. Контрольну компетенцію складають повноваження Верховної Ради України, що забезпечують реалізацію контрольної функції парламенту.
Згідно з пунктом 33 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у межах, визначених Конституцією та законами України, об'єктом якого є Президент України, виконавча влада, представницький орган Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина тощо.
Відповідно, можна виділити контрольні повноваження стосовно:
– Президента України – заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому ст. 111 Конституції України; прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриманого не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;
– Кабінету Міністрів України – розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;; вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та законів України;
– Генерального прокурора України – висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
– Верховної Ради Автономної Республіки Крим – дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України.
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює згідно зі ст. 101 Конституції України Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
У фінансовій сфері Верховна Рада України здійснює такі контрольні повноваження: контролює виконання Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання; затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іншим державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від інших держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України; здійснює контроль за їх використанням.
Відповідно до статті 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.
До контрольних повноважень Верховної Ради можна також віднести право народного депутата України звернутися на сесії Верховної Ради України із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.
4. Повноваження у сфері зовнішньої політики, оборони та безпеки передбачають права Верховної Ради України:
– оголошувати за поданням Президента України стан війни і укладати мир;
– схвалювати рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
– затверджувати загальну структуру, чисельність, визначати функції Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
– схвалювати рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
– затверджувати протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях; про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.
Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, що їх згідно з Конституцією України віднесено до її відання, зокрема:
– встановлення державних символів України;
– утворення і ліквідацію районів, встановлення і зміну меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
– заснування державних нагород, установлення військових звань, дипломатичних рангів та інших спеціальних звань тощо.
До цієї групи можна також віднести і повноваження із самоорганізації роботи Верховної Ради України, а саме:
– обрання Голови Верховної Ради України, першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликання їх;
– затвердження переліку комітетів Верховної Ради України та обрання голів цих комітетів;
– створення тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій;
– призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату.
3. ОРГАНІЗАЦІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Питання організації Верховної Ради України регламентуються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України від 19.09.2008 р. №547-VІ, Законом України "Про комітети Верховної Ради України" від 04.04.1995 р. №116/95-ВР в ред. від 20.01.2006 р.
Основними елементами організації Верховної Ради України є:
– керівні посадові особи Верховної Ради України;
– органи Верховної Ради України;
– депутатські групи та фракції у Верховній Раді України;
– коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної ради України;
– Апарат Верховної Ради України.
Очолює Верховну Раду України Голова Верховної Ради України, який обирається Верховною Радою України зі свого складу та відкликається нею.
Порядок обрання Голови Верховної Ради України детально регламентується Регламентом Верховної Ради.
Так, кандидатури на посаду Голови Верховної Ради України висуваються на альтернативній основі на засіданні Верховної Ради України депутатами та їхніми групами (фракціями). Кожний депутат має право висунути для обрання свою кандидатуру. Обговорення кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України здійснюється на засіданні Верховної Ради України. При цьому на кожну кандидатуру відводиться дві години сесійного часу, зокрема для доповіді кандидата – 30 хвилин. Вибори Голови Верховної Ради України здійснюються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Про обрання Голови Верховної Ради України Верховна Рада приймає відповідну постанову.
У будь-який час Голова Верховної Ради України може бути відкликаний Верховною Радою на його прохання, а також з огляду на незадовільну його роботу на цій посаді або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов'язків. Дострокове припинення депутатських повноважень особою, яка обрана Головою Верховної Ради України, одночасно припиняє і його повноваження як Голови Верховної Ради України.
Пропозиції про відкликання Голови Верховної Ради України можуть вноситися: Головою Верховної Ради України за його письмовою заявою або не менш як 1/3 народних депутатів від їхньої фактичної кількості за їхніми підписами.
Рішення щодо включення до порядку денного сесії Верховної Ради питання про відкликання Голови Верховної Ради приймається на пленарному засіданні, наступному за днем внесення такої пропозиції. Розгляд питання про відкликання Голови Верховної Ради включається за звичайних обставин до розкладу засідань Верховної Ради не раніш як на п'ятнадцятий день після включення цього питання до порядку денного сесії.
Голова Верховної Ради не пізніш як на десятий день після кключення до порядку денного сесії питання про його відкликання подає до Президії Верховної Ради і постійної комісії Верховної Ради з питань бюджету докладний письмовий звіт про фактичні витрати за кошторисом Верховної Ради у поточному році. Цей звіт, а також висновки постійної комісії з питань бюджету про фактичні витрати та їх відповідність затвердженому кошторису поширюються Секретаріатом Верховної Ради серед депутатів не пізніш як за три дні до розгляду питання на пленарному засіданні.
Питання про відкликання Голови Верховної Ради не потребує підготовки в постійних комісіях Верховної Ради. У разі необхідності для збору чи перевірки інформації, що стосується цього питання, Верховна Рада створює тимчасову контрольну, ревізійну чи слідчу комісію Верховної Ради.
Постанова Верховної Ради України про відкликання Голови Верховної Ради України приймається:
1) відкритим (але не поіменним) голосуванням, якщо відкликання Голови Верховної Ради України здійснюється з огляду на подання особистої заяви;
2) поданням бюлетенів для таємного голосування, коли питання про відкликання розглядається не за його власною ініціативою.
Голова Верховної Ради України відповідно до ст. 88 Конституції України та Регламенту Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів;
3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
4) представляє Верховну Раду України в зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
5) організовує роботу апарату Верховної Ради України;
6) вживає заходів до охорони та захисту честі й гідності Верховної Ради України, її органів і депутатів;
7) видає розпорядження про опублікування актів Верховної Ради України, що не потребують підписання Президентом України;
8) забезпечує внутрішню і зовнішню безпеку Верховної Ради України;
9) розпоряджається використанням приміщень, споруд, обладнання, а також територій, що перебувають у віданні Верховної Ради України;
10) затверджує положення про документооборот у Верховній Раді України;
11) забезпечує розроблення проекту кошторису витрат Верховної Ради України;
12) розпоряджається коштами, виділеними Верховній Раді України згідно з затвердженим бюджетом і кошторисом витрат Верховної Ради України тощо.
Розпорядження Голови Верховної Ради України можуть бути змінені, доповнені, скасовані рішенням Верховної Ради України, прийнятим більшістю голосів депутатів від їхньої фактичної кількості.
Перший заступник Голови Верховної Ради України і заступник Голови Верховної Ради України обираються на строк повноважень Верховної Ради України із загалу народних депутатів України. Вибори Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України можуть проводитися одночасно з виборами Голови Верховної Ради України, якщо до початку чи під час розгляду цього питання між депутатськими фракціями (групами) буде досягнута домовленість про вибори "в пакеті" цих посадових осіб.
Вибори проводяться таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.
Перший заступник Голови Верховної Ради і заступник Голови Верховної Ради виконують визначені Конституцією України обов'язки, беруть участь у розробці проекту кошторису витрат Верховної Ради, звіту про витрати з кошторису Верховної Ради, контролюють виконання головами відповідних постійних комісій Верховної Ради їх посадових обов'язків, не рідше одного разу на рік подають звіт Верховній Раді про свою діяльність і організацію діяльності Верховної Ради та її органів з питань, віднесених до їх відання.
Регламент Верховної Ради України передбачає, що перший заступник Голови Верховної Ради України веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради України з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також із питань підготування і розгляду у Верховній Раді України законопроекту про Державний бюджет України та звіту про його виконання.
Заступник Голови Верховної Ради України веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради України з органами судової влади, а також із питань здійснення Верховною Радою України та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури і контрольних повноважень (за винятком питань, віднесених до відома першого заступника Голови Верховної Ради України).
Заступники Голови Верховної Ради України видають розпорядження, які можуть бути змінені, доповнені, скасовані Головою Верховної Ради України, а також рішенням Верховної Ради України, прийнятим більшістю голосів депутатів від їхньої фактичної кількості.
Органами Верховної Ради України є такі.
1. Комітети Верховної Ради. Комітети – постійно діючі органи, які створюються для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно на строк повноважень Верховної Ради України на основі пропорційного представництва депутатських груп та фракцій.
Згідно зі статтею 89 Конституції України Верховна Рада України обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.
Функції парламентських комітетів визначено в Законі України "Про комітети Верховної Ради України" від 04.04.1995 р. №116/95-ВР в ред. від 20.01.2006 р. (ст. 5), це:
1) законопроектна робота, зокрема організація розроблення за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою України, попередній розгляд і підготування висновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених іншими суб'єктами законодавчої ініціативи, доопрацювання та редагування за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи окремих законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях, визначення завдань щодо розроблення законопроектів чи їхніх структурних частин, узагальнення зауважень і пропозицій, що надійшли внаслідок їх всенародного обговорення;
2) збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів, організація слухань із цих питань, зокрема на засіданнях Верховної Ради України;
3) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради країни, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування;
4) вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їхніх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів, підготування й подання відповідних висновків на розгляд Верховної Ради України;
5) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів;
6) попередній розгляд і підготування висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод, проектів перспективних програм економічного і соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою України;
7) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України, заслуховування та підготування для розгляду Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур;
8) обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготування відповідних висновків щодо цих осіб.
2. Тимчасові спеціальні комісії створюються Верховною Радою для підготування і попереднього розгляду відповідних питань, наприклад, для доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції.
Тимчасова спеціальна комісія згідно з Регламентом Верховної Ради обирається із загалу народних депутатів України, які дали на це згоду. Мінімальний кількісний склад комісії повинен забезпечувати представництво не менш як по одному депутату від кожної зареєстрованої депутатської групи або фракції. Голова комітету Верховної Ради не може бути обраний головою тимчасової спеціальної комісії.
3. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, за умови, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради. Висновки і пропозиції таких спеціальних слідчих комісій згідно з Конституцією України (ч. 4 ст. 89) не є вирішальними для слідства і суду.
Важливим елементом організації Верховної Ради України є депутатські групи, які формуються як на партійній, так і на позапартійній основі.
Депутатські групи, сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До складу депутатської фракції можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії.
Депутатські групи, сформовані на позапартійній основі, об'єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку.
У формуванні депутатських груп (фракцій) мають бути дотримані певні умови, а саме:
– чисельність групи або фракції не може бути меншою від 14 народних депутатів;
– депутатські групи не можуть формуватися для захисту приватних, комерційних, місцевих, професійних чи релігійних інтересів;
– депутат не може входити до складу більш як однієї зареєстрованої депутатської групи (фракції). Голова Верховної Ради України і його заступники не входять до складу жодної депутатської групи (фракції);
– повна та скорочена назва депутатської фракції повинна збігатися з назвою відповідної партії. У разі, коли депутатська фракція об'єднує депутатів з кількох партій, її назва повинна містити назви цих партій.
Депутатські групи (фракції) реєструються в Апараті Верховної Ради України. Умовою реєстрації є надходження до Апарату Верховної Ради України підписаного персонально депутатами письмового повідомлення про сформування депутатської групи (фракції) із зазначенням її назви, мети чи завдань, персонального складу та партійної належності членів групи (фракції), а також депутатів, які уповноважені представляти групу (фракцію).
Зареєстровані депутатські групи (фракції) користуються правами:
– на пропорційне (виходячи з кількості їхніх членів) представництво в усіх органах Верховної Ради України та офіційних парламентських делегаціях;
– на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради України;
– депутатська група (фракція), з ініціативи якої розглядається питання, має право на виступ свого представника після припинення обговорення на засіданнях Верховної Ради та її органів.
Голова Верховної Ради України забезпечує зареєстровані депутатські групи (фракції) приміщенням, необхідним обладнанням тощо, а також закріплює за ними адміністративно-технічний персонал, який користується їхньою довірою, для подання допомоги у здійсненні депутатськими групами (фракціями) передбачених законами і Регламентом Верховної Ради України повноважень.
Перехід до парламентарно-президентської форми правління висуває нові вимоги до структуризації парламенту. Так, суттєве розширення установчої компетенції Верховної Ради України у сфері виконавчої влади ставить на порядок денний проблему формування стійкої більшості в парламенті, без чого неможливо сформувати дієздатний уряд.
З метою забезпечення вирішення цієї проблеми в ході конституційної реформи до ст. 83 Конституції України внесені зміни та доповнення, згідно з якими у Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.
У разі, якщо до складу однієї з депутатських фракцій у Верховній Раді України ввійде більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, вона набуває прав коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачених Конституцією України.
Неспроможність сформувати у Верховній Раді України коаліції депутатських фракцій протягом місяця є підставою для прийняття Президентом України рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.


ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольний роботі, можна зробити такі висновки.
1. Верховна Рада України (парламент) є єдиним органом законодавчої влади в Україні, тобто лише парламент України має повноваження приймати закони, які є актами вищої юридичної сили і яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів, що є підзаконними.
2. Верховна Рада України є загальнонаціональним, виборним, колегіальним органом державної влади, який діє на постійній основі. Організація Верховної Ради України регламентується Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України, від 19.09.2008 р. № 547-VІ.
3. Очолює Верховну Раду Голова Верховної Ради України, який обирається Верховною Радою зі свого складу та відкликається нею.
4. Органами Верховної Ради є комітети Верховної Ради, тимчасові спеціальні комісії, тимчасові слідчі комісії.
5. Важливим елементом організації Верховної Ради є депутатські групи, які формуються як на партійній, так і на позапартійній основі.
6. На основі узгодження політичних позицій у Верховній Раді формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Загалом, треба визначити, що Верховна Рада – це орган загальної компетенції, до її відома віднесено широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання, вона бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.

Задача №1
Територіальна виборча комісія на підставі пропозиції міського голови утворила відповідну кількість виборчих дільниць по виборам народних депутатів.

1. Чи відповідає у наданому випадку рішення територіальної виборчої комісії чинному законодавству?
Рішення територіальної виборчої комісії відповідає нормам Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 25.03.2004 р. №1665-ІV в ред. від 22.05.2008 р., у ч. 2 ст. 20 якого зазначено, що звичайні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за пропозицією сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження.
2. Який порядок утворення виборчих дільниць в Україні відповідно до чинного законодавства про вибори народних депутатів України?
Виборчі дільниці утворюються для підготовки організації і проведення голосування та підрахунку голосів виборців (ч. 1 ст. 19 Закону про вибори).
Виборчі дільниці утворюються не пізніш як за п'ятдесят днів до дня виборів (ч. 5 ст. 19 Закону про вибори).
Звичайні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за пропозицією сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження. Зазначені подання вносяться до окружної виборчої комісії відповідними органами чи посадовими особами не пізніш як за п'ятдесят вісім днів до дня виборів (ч. 2 ст. 20 Закону про вибори).
Спеціальні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за місцем розташування відповідних закладів чи установ або за місцем приписки судна чи полярної станції на підставі подань районних державних адміністрацій чи міських виконавчих комітетів міст обласного (республіканського в Автономній Республіці Крим) значення. Зазначені подання повинні надійти до відповідної окружної виборчої комісії не пізніш як за п'ятдесят вісім днів до дня виборів (ч. 2 ст. 21 Закону про вибори).
Закордонні виборчі дільниці утворюються Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закордонних справ України (ч. 1 ст. 22 Закону про вибори).
Для забезпечення своєчасного утворення закордонних виборчих дільниць Міністерство закордонних справ України невідкладно після оголошення початку виборчого процесу звертається до органів влади іноземних держав з проханням дати згоду, зокрема на утворення виборчих дільниць з приміщенням для голосування за межами приміщень офіційних представництв, консульських установ України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону про вибори рішення окружної виборчої комісії про утворення звичайних та спеціальних виборчих дільниць із зазначенням номерів виборчих дільниць, їх меж чи установ (закладів), у яких вони утворені, місцезнаходження відповідних дільничних виборчих комісій та приміщень для голосування публікується у регіональних та місцевих друкованих засобах масової інформації не пізніш як на п'ятий день після дня прийняття цього рішення, або, у разі неможливості, оприлюднюється в інший спосіб у цей же строк.
Рішення Центральної виборчої комісії про утворення спеціальної виборчої дільниці публікується у відповідних регіональних та місцевих друкованих засобах масової інформації не пізніш як на п'ятий день після дня прийняття цього рішення, або, у разі неможливості, оприлюднюється в інший спосіб у цей же строк.
Рішення Центральної виборчої комісії про утворення закордонних виборчих дільниць публікується у загальнодержавних друкованих засобах масової інформації. Відповідне офіційне представництво чи консульська установа України у державі, де утворена закордонна виборча дільниця, публікує повідомлення про утворення закордонної виборчої дільниці із зазначенням відомостей, передбачених ч. 6 ст. 22 Закону про вибори, у друкованих засобах масової інформації, доступних громадянам України, що проживають чи перебувають на відповідній території, або, у разі неможливості, оприлюднює таке повідомлення в інший спосіб не пізніш як на п'ятий день після дня отримання цього рішення.
Рішення окружної виборчої комісії про утворення звичайних та спеціальних виборчих дільниць надається уповноваженим представникам партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу у відповідному територіальному виборчому окрузі не пізніше наступного дня після дня його прийняття.
3. Назвіть систему виборчих комісій в Україні та види виборчих дільниць.
Згідно із частиною 1 ст. 24 Закону про вибори систему виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення виборів депутатів, становлять:
1) Центральна виборча комісія;
2) окружні виборчі комісії;
3) дільничні виборчі комісії.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону про вибори виборча дільниця може бути звичайною, спеціальною або закордонною.
Крім того, виборчі дільниці поділяються на малі – з кількістю виборців до 500 осіб; середні – з кількістю виборців від 500 до 1500 осіб; великі – з кількістю виборців понад 1500 осіб (ч. 3 ст. 19 Закону про вибори).
Звичайні виборчі дільниці утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання (ч. 1 ст. 20 Закону про вибори).
Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування (ч. 1 ст. 21 Закону України про вибори).
Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України (ч. 2 ст. 22 Закону про вибори).

Задача №2
Президент України в 15-денний термін розглянув прийнятий Верховною Радою України закон і повернув його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями Верховній Раді України для повторного розгляду.

1. Чи правомірні дії Президента України?
Дії Президента України правомірні.
Згідно із положеннями ст. 94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.
Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та