Кр КОНСТИТУЦІЯ – ОСНОВНИЙ ЗАКОН ДЕРЖАВИ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему:
КОНСТИТУЦІЯ – ОСНОВНИЙ ЗАКОН ДЕРЖАВИ

ПЛАН

Вступ 3
1. Поняття і основні властивості Конституції України 5
2. Класифікація і форма конституцій. Структура
Конституції України 7
3. Функції конституції 10
4. Конституційні принципи державного ладу України 14
5. Конституційні принципи суспільного ладу України 18
Висновки 24
Практичне завдання 26
Список використаної літератури 28

ВСТУП

В юридичній науці і практиці конституція постає як основний, головний закон, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу і політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.
Конституція як Основний Закон держави є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою законодавства. Вона визначає сфери суспільних відносин, які підлягають правовому (зокрема – законодавчому) регулюванню, встановлює ієрархію нормативно-правових актів.
Правове призначення Конституції як Основного Закону України полягає у встановленні певних правил, за якими мають здійснюватися найважливіші, з точки зору держави та суспільства в цілому, відносини між людьми та їх об'єднаннями. Серед конституційних приписів можна виділити таку їх групу, що має значення не лише для учасників конкретних відносин, але й для всієї держави і суспільства в цілому. Мова йде про норми Конституції України, які закріплюють положення, що визначають соціальне і політичне "обличчя" держави та суспільства, фіксують вихідні принципи їх функціонування та розвитку. Саме в них формулюються вихідні позиції конституційного регулювання найважливіших відносин у нашій країні.
Метою наданої контрольної роботи є комплексний розгляд Конституції України як Основного Закона держави.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувались таки завдання:
– визначити поняття і основні властивості Конституції України;
– охарактеризувати можливі класифікації і форму конституцій;
– розглянути структуру Конституції України;
– з'ясувати функції конституції;
– окреслити конституційні принципи державного ладу України;
– описати конституційні принципи суспільного ладу України.


1. ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Термін "конституція" походить від латинського слова "constіtutіo" – "установа", "установлення", "устрій". Поряд з терміном "конституція" для означення цього інституту на початкових етапах його становлення застосовувалося ще й найменування "lex fundamntales" – "Основний Закон" [7, с. 32].
Конституція – категорія історична. Окремі її елементи були сформульовані в працях давньогрецьких філософів – Платона, Аристотеля, указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу – хартіях (Магдебурзьке і Любекське право XІІІ-XVІІІ ст.ст.) та ін.
Поява конституцій пов'язана з епохою буржуазних революцій.
Першими конституціями цього періоду вважаються конституції штатів Північної Америки: Декларація прав Віргінії (1776 р.), Біль про права Пенсільванії (1776 р.), Конституція Массачусета (1780 р.), Конституція Північної Кароліни (1776 р.), Біль про права Нью-Гемгшшра (1776 р.), Конституція Меріленда (1776 р.), конституційні акти, прийняті в штатах Нью-Йорк, Південна Кароліна, Нью-Джерсі, Джорджія [6, с. 130].
Першими конституціями в Європі вважаються конституції Пилипа Орлика 1710 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р.
Протягом першої половини XІX ст. конституції були прийняті майже у всіх країнах Західної і Центральної Європи, а в другій половині цього сторіччя – в країнах Латинської Америки, Канаді та Новій Зеландії.
Конституція – це, як правило, єдиний правовий акт або система таких актів, за допомогою яких народ, чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплюють права й свободи людини і громадянина [3, с. 89].
Конституція – особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство стосовно всіх її актів. Це не просто закон, а основний закон країни.
Конституція оформляє національну систему права, об'єднує чинне законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні.
Основними рисами конституції є:
1) основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші політико-правові, суспільні відносини, які визначають обличчя суспільства;
2) народний характер, який полягає в тому, що конституція виражає інтереси народу та має слугувати йому;
3) реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним відносинам;
4) стабільність [8, с. 99].
Юридичні властивості конституції такі:
1) конституція – це, насамперед, закон, тобто акт виняткової ваги й значення;
2) конституції притаманне юридичне верховенство, найвища юридична сила порівняно з іншими правовими актами: жодний акт не може перевищувати конституцію;
3) конституція є основою правової системи країни, її законодавства; поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх;
4) конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни;
5) існує достатньо складний механізм реалізації конституції, оскільки її дія відбувається на двох рівнях: на рівні реалізації конституції в цілому та на рівні реалізації конституційних норм.

2. КЛАСИФІКАЦІЯ І ФОРМА КОНСТИТУЦІЙ.
СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Класифікація конституцій допомагає орієнтуватись в їх багатоманітності, виявляти характерні риси, структуру, форму та інші характеристики.
Існують різні критерії класифікації конституцій. Наприклад, за часом дії вони бувають тимчасовими і постійними. Причому в деяких країнах конституції змінюються досить часто, що обумовлюється нестабільністю політичної та економічної обстановки, зміною верхніх ешелонів влади. Так, до середини 60-х рр. XX ст. історія Гаїті нараховувала 23 конституції, Венесуели – 22, Болівії – 20 конституцій [2, с. 210].
Класифікувати конституції можна також за змістом і формами, зокрема залежно від пануючого державного режиму, або залежно від форми правління чи територіального устрою.
За державним режимом конституції бувають демократичні і авторитарні, серед останніх розрізняють тоталітарні.
За формою правління конституції бувають монархічні і республіканські, а за формою територіального устрою – конституції федеративних й унітарних держав.
За порядком внесення змін і доповнень конституції бувають гнучкі, жорсткі та змішані.
Залежно від процедури прийняття розрізняються конституції: октройовані, "народні" (тобто прийняті на підставі проведення референдуму), прийняті парламентом, установчими зборами, місцевими представницькими органами.
Форма конституції – це спосіб вираження і організації конституційних норм та інститутів. Істотне значення тут має те, що конституція може функціонувати у вигляді як моноконституційного акта, так і багатьох актів, що у сукупності складають конституцію [3, с. 103].
Моноконституційними актами були, наприклад, радянські конституції. Є такими й нинішні конституції Німеччини, Іспанії, Мексики тощо.
Існують протилежні приклади. Так, конституція Швеції складається з трьох актів – Форми правління 1974 р., Акта про престолоуспадкування 1810 р. і Акта про свободу друку 1974 р. В колишній Чехословаччині конституцію складали кілька конституційних законів, однак лише один з яких іменувався Конституцією. Конституції першого виду називають кодифікованими, другого – некодифікованими [2, с. 212].
Певне уявлення про сутність і форму конституції дає Основний Закон Великої Британії. Це – класичний приклад конституції змішаного типу, яка інкорпорує також парламентські закони; судові рішення-прецеденти; доктринальні тлумачення; статути; конституційні угоди, які містять так звані конвенційні норми [11, с. 119].
Інколи виникають і тимчасово діють неписані конституції, які не мають формального закріплення. Так було, наприклад, в Румунії. В цей час конституція формується, причому використовуються ті її норми, які узгоджуються з вимогами нового часу.
Структура конституцій у переважній більшості має сталий вигляд і включає низку таких елементів: преамбулу, основну частину, заключні, перехідні та додаткові положення.
Преамбула є носієм так званої дескриптивної (описової) інформації, яка дає відповідь на питання про цілі та завдання конституції, історичні шляхи її становлення і розвитку, проголошення конституційних ідеалів тощо.
Предметне уявлення про структуру конституції дає Конституція України від 28 червня 1996 р.
У вступній частині зазначається, що Український народ, виражаючи свою суверенну волю, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію – Основний Закон України.
Конституція складається з 15 розділів, які об'єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень.
Розділ І "Загальні положення" включає 20 статей (ст.ст. 1-20).
Розділ ІІ "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" складається із 48 статей (ст.ст. 21-68).
Розділ ІІІ "Вибори. Референдум" включає 6 статей (ст.ст. 69-74).
Розділ ІV "Верховна Рада України" (ст.ст. 75-101).
Розділ V "Президент України" (ст.ст. 102-112).
Розділ VІ "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади" (ст.ст. 113-120).
Розділ VІІ "Прокуратура" (ст.ст. 121-123).
Розділ VІІІ "Правосуддя" (ст.ст. 124-131).
Розділ ІХ "Територіальний устрій України" (ст.ст. 132, 133).
Розділ X "Автономна Республіка Крим" (ст.ст. 1347-139).
Розділ XІ "Місцеве самоврядування" (ст. ст. 140-146).
Розділ XІІ "Конституційний Суд України" (ст.ст. 147-153).
Розділ XІІІ "Внесення змін до Конституції України" (ст.ст. 154-159).
Розділ XІV "Прикінцеві положення" (ст.ст, 160, 161).
Розділ XV "Перехідні положення" (пп. 1-14).
Як Конституція України, так і конституції деяких країн містять так звані перехідні положення, що визначають строки вступу в дію деяких конституційних положень, порядок заміни старих норм новими, необхідність прийняття законів, на які є посилання в конституціях.
До конституцій певних країн інколи додаються доповнюючі положення й додатки. Так, у деяких додатках до Конституції США іноді є норми, які визначають розмежування компетенції між Союзом і окремими штатами.

3. ФУНКЦІЇ КОНСТИТУЦІЇ

Складність суспільних відносин зумовлює багатоплановість і спрямованість функцій конституції.
Одна група таких функцій "обслуговує" потреби конституції, інша – виходить далеко за межі конституції як політико-правового феномену.
Конституція виступає як невід'ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції конституції відображають її вплив на суспільні відносини, зокрема напрями або способи цього впливу [3, с. 106].
Функції конституції розкривають її сутність щодо тих завдань, які стоять перед суспільством на конкретному етапі його розвитку, причому часом одне й те саме завдання вирішується за допомогою кількох функцій.
Функції конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, на ті суспільні відносини, які охоплюються дією конституції.
Функції конституції мають багато спільного з основними функціями права; більше того, вони базуються на них.
За сферами впливу конституції на суспільні відносини насамперед розрізняють такі її функції, як політичну, економічну, соціальну, культурну, ідеологічну. При цьому функції конституції не вичерпуються регулюванням відносин у згаданих сферах.
Конституції притаманні також установча, правотворча, системотворча, методологічна, прогностична та інші функції.
Зміст і особливості політичної функції визначається тим, що конституція, її норми безпосередньо пов'язані з політикою, у зв'язку з чим в конституції закріплюються основні засади політики в різноманітних сферах суспільства й держави.
Політична функція конституції полягає в тому, що вона формує найактивніше, найістотніше в політиці: належність влади в країні, внутрішню й зовнішню політику, державний лад. Саме конституція закріплює інтереси і волю народу, його державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.
Зміст економічної функції полягає в тому, що конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний лад (економічну систему) суспільства, базу, на якій функціонують усі інші інститути. Закріплення в конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, успішного функціонування її господарського механізму.
Конституція справляє величезний вплив на волю й поведінку мас. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить ідея народного суверенітету, суверенітет демократичної, соціальної правової держави, конституція водночас формує певний тип суспільної свідомості, невід'ємною частиною якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню деструктивних, антигромадських мотивів. З цих позицій можна стверджувати про наявність у конституції ідеологічної (культурної) функції.
Установча функція спрямована на здійснення первинного юридичного оформлення найважливіших соціально-економічних і політичних інститутів суспільства. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджуються в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження.
Отже, роль установчої функції конституції полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства й держави, визначає їх спрямованість.
Правотворча функція конституції реалізує себе за допомогою норм, які визначають основи правового статусу суб'єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.
Охоронна (правоохоронна) функція конституції полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів тощо.
Сутність інтегративної функції полягає в тому, що конституція відіграє роль своєрідного інструменту, який об'єднує всі ланки правової системи в одне ціле, причому таке об'єднання – не механічне, безсистемне, а грунтується на основі відповідних вимог і принципів. Типовими у цьому відношенні є конкретні норми конституції про економічну систему, які визначають вихідні положення для цивільного, земельного, господарського та інших галузей права.
Системотворча функція конституції зводиться не лише до того, щоб забезпечити цілісність і збалансованість правової системи, її динамізм та стабільність. Вона визначає принципові вимоги щодо призначення, змісту й методів галузей права; окреслює єдині засади правотворчості і застосування права, законності, правопорядку; слугує своєрідним нормативним орієнтиром.
Таким чином, за місцем і роллю конституції в суспільному житті її основні функції поділяють на соціальні (об'єктні) і нормативно-правові (технологічні).
Соціальними (об'єктними) функціями є: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна) та ін. Серед соціальних (об'єктних) функцій домінуюча, акумулююча роль належить політичній функції.
Правові (технологічні) функції: регулятивна, установча, правотворча, інтеграційна та ін. Серед нормативно-правових функцій домінуюча роль належить установчій, яка об'єднує усі правові функції.
Головне призначення конституції – закріплення й гарантування фундаментальних прав людини і громадянина, впорядкування й організація державної влади, утвердження загальнолюдських цінностей, на яких грунтується будь-яке суспільство. Її визначальні риси та принципи, як і вся конституційна матерія, що побудована на них, визначаються підвищеною стабільністю. Саме це визначає тривалість життя конституцій.

4. КОНСТИТУЦІЙНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

За Конституцією України основними принципами державного ладу є такі: суверенності і незалежності держави, демократизму держави, соціальної і правової держави, унітарності (єдності, соборності) держави та республіканської форми правління.
Згідно із статтею 1 Конституції України, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. В наступних статтях вона проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5).
Опосередковано Україна визнається також національною і світською державою. Пріоритетним принципом державного ладу є принцип суверенності і незалежності України. Подвійна назва цього принципу зумовлена неоднаковим змістом, який вкладається в поняття "суверенітет" і "незалежність" в теорії і нормативно-правових актах, в тому числі міжнародно-правових актах, історичними обставинами проголошення суверенітету й незалежності України та іншими факторами об'єктивного і суб'єктивного характеру.
Даний принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній та культурній (духовній, інформаційній). За своєю суттю суверенітет, незалежність означає верховенство, повноту і самостійність державної влади в середині країни та рівноправність і незалежність держави у відносинах з іншими державами.
Внутрішній суверенітет – це суверенітет у внутрішньополітичній сфері, який означає незалежність держави від інших суб'єктів політичної системи, насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб'єктів. Держава залежить лише від одного суб'єкта політичної системи – народу України. За Конституцією України, держава позбавляється колишньої залежності від партії, керівна роль якої щодо держави визнавалась певний час попередньою Конституцією [12, с. 72].
У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет насамперед у політичній (зовнішньополітичній) сфері.
Принцип демократизму держави опосередковує передусім взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Цей принцип відповідає традиціям українського державотворення і знаходить своє виявлення в сучасних принципах формування органів державної влади, в їх системі, структурі, складі та основних засадах функціонування.
Демократичною є держава, яка всебічно і повно виражає волю народу, а її організація (будівництво) і діяльність постійно відповідають волі народу. Мається на увазі як загальна воля народу, так і воля окремих соціальних груп, спільностей та кожної окремої особи – людини і громадянина. Тобто демократичною є держава, яка здійснює владу народу з його волі і відповідно до його волі [3, с. 144].
Вихідним моментом демократизму держави є проголошення його на найвищому конституційному рівні, що здійснюється Основним Законом і пов'язано з конституційним визнанням державою статусу народу як єдиного джерела влади, його права реалізовувати свою владу як через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, так і безпосередньо (шляхом виборів, референдумів тощо), та закріпленням виключного за народом права визначати й змінювати конституційний лад України.
Але головне в демократизмі держави – це забезпечення державою реального демократизму. Це досягається як конституційно визначеним порядком формування органів державної влади та інших інститутів держави, так і характером організації та діяльності держави.
Першочергове значення у становленні і функціонуванні демократичної держави має порядок формування органів державної влади (державного апарату), зокрема порядок виборів до органів державної влади та інші засоби їх формування. Відповідно до Конституції, шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати України до парламенту – Верховної Ради, Президент, а також органи місцевого самоврядування України. Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71 Конституції України).
Основним показником демократизму держави є наявність виборних представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування. Виборними органами державної влади в Україні є Верховна Рада і Президент. Виборним представницьким органом державної влади є лише один орган державної влади – Верховна Рада України. Виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні та міські ради.
Демократизм держави виявляється також у принципах діяльності її органів і в основних засадах здійснення державної влади в цілому. Зокрема, він виявляється в гласності, відкритості роботи парламенту та інших органів державної влади, періодичності сесій і пленарних засідань парламенту, в системності роботи інших органів державної влади тощо.
Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава є і має бути виразником, представником і захисником інтересів як усього суспільства, усього народу, тобто публічних, загальних інтересів, так і інтересів кожної людини і громадянина. Соціальною державою, як правило, вважається та держава, яка бере на себе обов'язок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їх соціальну захищеність [9, с. 58].
Відповідно до ст. З Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [10, с. 24].
Найбільш повно соціальний характер держави виявляється в системі соціальних прав і свобод людини і громадянина, передбачених й закріплених Конституцією України (ст. 43-49) та в системі їх гарантій. Зокрема, Конституцією України передбачаються такі соціальні права, як право на працю (ст. 43), на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст. 46), на житло (ст. 47), на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49) тощо.
Правовий характер нашої держави виявляється насамперед у передбаченому Конституцією України верховенстві права (ст. 8), у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), гарантуванні прав і свобод людини і громадянина тощо.
Верховенство права означає пріоритет права щодо держави, політики, економіки, культури та інших інститутів (основ) держави, а також щодо інших соціальних норм (моралі, звичаїв тощо).
Політика держави має визначатися і здійснюватися у правових формах: у вигляді законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів тощо. У правовій державі політика, яка не має правових форм, не є обов'язковою для виконання [12, с. 76].
Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2).
Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави.
Принцип республіканської форми держави полягає в такій організації державної влади (форми правління), за якої глава держави (Президент) обирається народом або парламентом, шляхом прямих або непрямих виборів на певний строк (4, 5, 6, 7 років).
Україна відповідно до ст. 5 Конституції є республікою, оскільки глава держави – Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Названі принципи нашої держави і державного ладу є пріоритетними, основними, але не єдиними. Прямо чи опосередковано Конституція України закріплює й ряд інших принципів держави, зокрема принципи національної і світської держави та інші.

5. КОНСТИТУЦІЙНІ ПРИНЦИПИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

Конституційні основи суспільного ладу знаходять свій вияв насамперед в основних принципах організації і діяльності суспільства (суспільного ладу).
Це, зокрема, такі принципи: принцип суверенності суспільства, народу, тобто народного (національного) суверенітету; принцип демократизму суспільства, суспільного ладу; принцип конституційності, законності суспільного ладу; принцип політичного, економічного й ідеологічного плюралізму (багатоманітності); принцип етнічної багатонаціональності і політичної єдності українського народу; принцип соціальної справедливості тощо.
Принцип суверенності суспільства означає суверенність народу, тобто суверенність його волі та інтересів. Проголошений в Преамбулі принцип суверенності Українського народу знаходить подальший розвиток в нормативних положеннях, насамперед у ст. 2 Конституції України, в якій зазначається, що суверенітет України поширюється на всю територію і, природно, опосередковується (виражається) всіма громадянами України, та у ст. 5, в якій народ визнається носієм суверенітету України.
Принцип демократизму суспільства полягає у належності влади народові та участі народу у здійсненні влади. Це взаємовідносини суспільства і держави. За Конституцією України, влада в Україні належить безпосередньо її народу як першоджерелу влади і до того ж всьому народу, а не будь-якій його частині, оскільки народ України складають громадяни усіх національностей і об'єктивно – усіх соціальних груп. Відповідно до ст. 5 Конституції України народ є єдиним джерелом влади в Україні.
Демократизм суспільства, суспільного ладу полягає також в участі народу у здійсненні влади: народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 5). Основними формами безпосереднього здійснення влади народом, прямого народовладдя є, за Конституцією України, вибори і референдуми (ст. 69), в яких мають право брати участь усі громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Тобто весь народ України має право брати участь у здійсненні політичної влади.
Демократизм суспільства знаходить вияв у системі політичних прав і свобод громадян України, проголошених і гарантованих Конституцією України (ст.ст. 33-40), та в інших правах і свободах людини і громадянина.
Одним з важливих принципів суспільного ладу, що нині утверджується в Україні, є принцип плюралізму, багатоманітності, зокрема в політиці, економіці та ідеології. Політичний плюралізм виявляється насамперед у багатопартійності і свободі політичної діяльності; економічний – у багатоманітності форм власності і господарювання, свободі підприємницької діяльності; ідеологічний – у різноманітності ідеологій [15, с. 38].
Особливістю плюралізму в Україні на сучасному етапі є багатоманітність форм не лише одного й того ж типу (політичних партій, власності тощо), але й різних типів. Так, політичний плюралізм полягає в наявності і низки буржуазних (правих) партій, і соціалістичних, комуністичних (лівих). Тобто має місце політичний плюралізм як щодо форм, так і суті політичних явищ. Утверджується розмаїття форм і типів власності (державна, комунальна, приватна власність) [13, с. 144].
Принцип конституційності, законності суспільного ладу України означає, що основні засади організації і діяльності нашого суспільства передбачаються і гарантуються Конституцією України, а основні форми суспільної діяльності та інших суспільних відносин – політичних, економічних, соціальних та інших – визначаються також законами.
Держава і право України не втручаються й не мають втручатися надмірно в суспільне життя і суспільну діяльність, але повинні максимально сприяти його функціонуванню і розвитку з урахуванням всіх або принаймні більшості основних внутрішніх та зовнішніх факторів, і особливо, з урахуванням ментальності українського народу, його можливостей і потреб, традицій та рівня розвитку, минулого, сучасного і майбутнього тощо [15, с. 45].
Держава гарантує на конституційному рівні свободу суспільної діяльності: політичної, економічної (підприємницької), культурної (духовної, ідеологічної), зокрема, релігійної, літературної, художньої, наукової і технічної творчості, інформаційної діяльності тощо.
Разом з тим правопорядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України (ст. 19 Конституції України).
Принцип етнічної багатонаціональності і політичної єдності українського народу полягає у конституційному визнанні наявності в Україні ряду етносів (поряд з українською нацією, як етносом), у визначенні їх статусу та ставленні до них держави і суспільства в цілому, у проголошенні українського народу спільністю громадян усіх національностей, що проживають на території України.
Це чітко зазначено у Преамбулі Конституції України: Верховна Рада приймає Конституцію України – Основний Закон від імені Українського народу – громадян України всіх національностей.
У Конституції України українська нація, як етнос, проголошується титульною нацією, яка дає назву державі та визначає характер ряду інститутів держави і суспільства (державну мову, державні символи тощо).
Чинна Конституція України закріплює також національну політику держави щодо всіх етносів в Україні та до всіх етнічних українців, які проживають за межами України. Зокрема, у ст. 11 Конституції України зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
У Конституції України зазначається (ст. 12), що Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.
Всі природні ресурси України визначаються чинною Конституцією України (ст. 13) об'єктами права власності всього Українського народу.
Разом з тим, за Конституцією України (ст. 17), захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є справою всього українського народу.
Принцип соціальної справедливості полягає в конституційному вираженні й захисті інтересів всього суспільства, кожної людини і громадянина та кожної соціальної спільності. Зокрема, чинна Конституція України проголошує й надійно гарантує велике коло громадянських соціальних, економічних та інших прав і свобод людини й громадянина.
Пріоритетними гарантами цих прав і свобод є конституційні норми – принципи, зокрема, щодо вільності та рівності людей у своїй гідності й правах (ст. 21), невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини, рівності конституційних прав і свобод громадян України та їх рівності перед законом. Так, відповідно до ст. 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо.
Сім'я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції України). Держава дбає про інтереси всіх корінних народів і національних меншин (ст. 11 Конституції України).


ВИСНОВКИ

Отже, прийняття Конституції України стало початком якісно нового етапу в розвитку суспільства і держави.
Конституція України є основою правової системи нашої держави. Це означає, що норми всіх галузей права, нормотворча, правозастосовча та інша діяльність щодо здійснення правових приписів мають бути зорієнтовані на Конституцію.
Правова система держави – вельми широке поняття. Організаційну її структуру становлять державні органи, які видають правові акти (наприклад, Верховна Рада України – орган, що видає закони; районна державна адміністрація, що в межах своїх повноважень може видавати, зокрема, постанови), всі юридичні установи (суди, прокуратури, різноманітні інспекції, які стежать за додержанням норм права відповідного профілю, наприклад санітарна інспекція, органи внутрішніх справ, інститут судових виконавців, адвокатура тощо), а також безліч державних і громадських організацій, громадян, яким адресовані правові приписи.
Інакше кажучи, правова система держави – це сфера правового регулювання, яке здійснюється в даному суспільстві. Саме Конституція як основа правової системи держави є джерелом усіх норм, інститутів і галузей права, які існують та діють в українському суспільстві.
Конституція викликала необхідність розробки і здійснення комплексної державно-правової реформи, адже існуюча організація державної влади в Україні, законодавча діяльність потребують суттєвого вдосконалення.
Нині ми стоїмо біля витоків процесу створення нової держави, для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, додержання законів і державності.
Характер цієї держави мають визначати такі принципи:
1) верховенство закону в усіх сферах соціального життя;
2) обов'язковість закону для всіх державних органів, громадських організацій, офіційних осіб і громадян;
3) захист і гарантії свободи особи, її прав, інтересів, честі й гідності;
4) взаємна відповідальність особи і держави;
5) контроль і ефективний нагляд держави за додержанням законів та інших нормативних актів.
Реалізація цих принципів стане для цивілізованого світу ще одним доказом прагнення України до втілення в життя засад гуманізму і демократії, найвищою метою яких є забезпечення прав і свобод людини – основи нашої державності.


Практичне завдання
Умова:
З метою подолання кризи виробництва Президент України видав Указ з економічних питань, неврегульованих законом. Одночасно до Верховної Ради України був переданий відповідний законопроект, на основі якого на 35 день з дня подання прийнято закон.
Питаняя:
Проведіть цифрові підрахунки – коли починається та коли припиняється дія Указу Президента? Чи є чинною ця норма сьогодні?
Відповідь:
У Перехідних положеннях до Конституції України (розділ XV п. 4) визначається, що Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не в