Кр ПОНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 2.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему:
ПОНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ПЛАН

Вступ 3
1. Поняття і сутність конституційного ладу України 5
2. Загальна характеристика засад конституційного ладу України 8
3. Принципи конституційного ладу України 10
4. Гарантії конституційного ладу України 17
Висновки 20
Практичне завдання 22
Список використаної літератури 23

ВСТУП
Наразі в Україні неухильно розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави.
Основою будь-якого суспільного розвитку, включаючи й сучасний період в Україні, є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві. Економічна структура суспільства є реальним економічним базисом цього суспільства, а політичні, ідеологічні та юридичні явища – його надбудовою. До політичної надбудови належить і держава.
Держава зазвичай прямує за рухом виробництва, за розвитком економіки. Вона визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну: особисту й приватну), регулює розподіл матеріальних благ, охороняє і захищає існуючий правопорядок.
Проте держава не завжди автоматично прямує за економікою. Вона може активно й протидіяти економічному базисові. У значному ступені це залежить від впливу на державу різних факторів, які характеризуються співвідношенням різних соціальних прошарків, суспільної свідомості мас, діяльності політичних партій, інших громадських формувань і рухів, національних традицій, рівня загальнолюдської і правової культури, активності трудових колективів та ін.
Отже, держава може як випереджати економічний розвиток, так і відставати від нього.
Держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права свої веління робити загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво й управління загальносуспільними справами.
Державний лад являє собою систему основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами.
Державний лад в Україні є конституційним, оскільки в неї держава впливає на суспільний лад правовим шляхом (встановлюючи або санкціонуючи правові норми, забезпечуючи їх реалізацію на основі конституції та інших легітимних джерел права), виконує певні обов'язки перед людиною і суспільством.
Отже, об'єктом дослідження у наданій контрольній роботі є конституційний лад України та його загальні основи.

1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
У понятійному апараті вітчизняної науки конституційного права термін "конституційний лад" почав застосовуватися відносно недавно. Радянська державно-правова наука оперувала поняттями "суспільний устрій", "суспільний лад", що певною мірою ускладнює його аналіз. Крім того, ознайомлення з працями праць вітчизняних та зарубіжних вчених дозволяє зробити висновок, що в поняття конституційного ладу вкладається різне значення.
Так, конституційний лад визначається:
1) як фактична конституція [8, С. 14] або цілісна система основних політико-правових, економічних та соціальних відносин, які встановлюються та захищаються конституцією та іншими конституційно-правовими (державно-правовими) нормами [16, С. 304];
2) як певний спосіб (форма) організації держави, який закріплено в його конституції [14, С. 75];
3) як такий стан даних відносин (або порядок), що характеризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці і правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою [9, С. 98] або як встановлені конституційним правом взаємовідносини між людиною, народом, суспільством і державою, що покликані забезпечити визнання та захист прав і свобод людини і громадянина, народовладдя, громадянського суспільства і демократичної держави [12, С. 55].
При цьому, під конституційною державою розуміється держава, що характеризується, по-перше, обмеженістю (підпорядкованістю) державної влади правом і народним суверенітетом, по-друге, забезпеченням такої обмеженості відповідними гарантіями.
Останній підхід до розкриття значення поняття "конституційний лад" уявляється більш влучним, оскільки наявність в країні акта, що називається конституцією і який визначає певний устрій держави, ще не свідчить про її конституційний характер і, відповідно, про наявність конституційного ладу.
Поняття конституційного ладу не можна зводити лише до наявності чи відсутності конституції, воно має характеризувати реальну обмеженість держави конституцією, гарантованість прав і свобод людини і громадянина. Тим паче, не можна зводити конституційний лад лише до організації держави, навіть, якщо ця держава і є конституційною [13, С. 67].
Характеристика конституційного ладу передбачає встановлення його співвідношення з державним ладом.
Державний лад – це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами. Державний лад може бути конституційним, якщо мова йде про конституційну державу, тобто державу, яка впливає на суспільний лад правовим шляхом (встановлюючи або санкціонуючи правові норми, забезпечуючи їх реалізацію на основі конституції та інших легітимних джерел права), виконує певні обов'язки перед людиною і суспільством, і неконституційним – державний лад тоталітарної держави.
Отже, поняття "державний лад" є більш широким, ніж поняття "конституційний лад".
Конституційний лад передбачає наявність у державі юридичної конституції, але не зводиться лише до факту її існування. Конституційний лад набуває реального змісту лише за умови демократичного характеру конституції та реального дотримання конституційних положень, що забезпечує обмеженість держави, державної влади правом. Саме така обмеженість і створює оптимальні умови для функціонування громадянського суспільства, що є невід'ємним атрибутом конституційної держави.
Громадянське суспільство – це поняття, яким позначають систему автономних щодо державної влади суспільних відносин у сфері соціально-економічного, духовного та культурного життя. Громадянське суспільство забезпечує необхідний і раціональний спосіб соціального існування людей, заснований на розумі, свободі, праві і демократії.
Сфера громадянського суспільства охоплює:
1) соціально-економічні відносини й інститути (форми власності, підприємництво, праця);
2) організацію і діяльність об'єднань громадян (громадських організацій, політичних партій, а також профспілок, творчих спілок, релігійних організацій тощо);
3) сферу виховання, освіти, науки і культури;
4) сім'ю – первинну основу співжиття людей;
5) систему засобів масової інформації;
6) етичні норми поведінки людей;
7) інші сфери приватних інтересів і потреб людей.
Під громадянським суспільством у науці конституційного права іноді розуміють певний суспільний устрій, за якого людині гарантується вільний вибір форм його економічного та політичного буття, забезпечуються загальні права людини та ідеологічний плюралізм [15, С. 31].
Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства виявляється в тому, що держава здійснює свій регулюючий вплив у сфері громадянського суспільства лише в певних межах, які встановлюються для захисту інститутів і механізмів громадянського суспільства.
Таким чином, громадянське суспільство функціонує і як система, що частково (в певних межах) управляється державою, і як саморегульована система. В свою чергу, конституційна держава також перебуває в певній залежності від саморегульованого громадянського суспільства та його потреб.
2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСАД КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
Засади конституційного ладу – це система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносин конституційної держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. Ці принципи, як зазначається в літературі, визначають і закріплюють основи правового статусу суб'єктів конституційно-правових відносин [15, С. 9].
До засад конституційного ладу Конституція України відносять:
– народовладдя (народний суверенітет);
– державний суверенітет і незалежність України;
– республіканську форма правління, яка відповідає вимогам демократії та поділу влад;
– унітарний устрій України;
– визнання людини як найвищої соціальної цінності, утвердження і забезпечення її прав і свобод;
– соціальний захист людини;
– статус української мови як державної;
– поділ влад;
– гарантованість місцевого самоврядування;
– політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність;
– вищу юридичну силу Конституції України і пряму дію її норм;
– рівність усіх суб'єктів права власності перед законом.
Норми цього інституту містяться в розділі 1 Конституції України "Загальні засади". Вони відіграють виключно важливу роль у системі національного права України і характеризуються такими специфічними рисами:
– особливим предметом регулювання – регулюють суспільні відносини, що визначають найважливіші питання організації державного і суспільного життя;
– загальним характером – закріплюють засади і принципи організації держави в найбільш загальній формі, а їх конкретизація здійснюється в інших розділах Конституції України та в актах чинного законодавства;
– найвищою юридичною силою – всі інші норми Конституції України, всі нормативно-правові акти держави базуються на конституційних нормах, що закріплюють засади конституційного ладу і, в силу цього, не можуть їм суперечити;
– підвищеною стабільністю – відповідно до ч. З ст. 5 Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, а законопроекти про внесення змін до розділу 1 Конституції України затверджуються всеукраїнським референдумом (ч. 1 ст. 156).
Норми інституту "засади конституційного ладу України" становлять певну систему і їх можна розподілити за такими групами:
– норми, що визначають гуманістичні засади конституційного ладу України;
– норми, що визначають республіканську форму правління та унітарний державний устрій України;
– норми, в яких дається характеристика основних якісних рис України як конституційної держави;
– норми, що закріплюють економічні, політичні, соціальні та духовно-культурні засади конституційного ладу України.
Отже, терміном "засади конституційного ладу України" позначають загальний конституційно правовий інститут, що закріплює основні принципи організації Української держави, які характеризують її як конституційну державу, а також визначає засади і найважливіші принципи взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.
3. ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
Перший розділ Конституції України називається "Загальні засади" і складається з двадцяти статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є вихідною точкою конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.
Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують у державі повноту законодавчої, виконавчої і судової влади, а також непідпорядкування та непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах.
Таким чином, суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість підпорядковувати свою діяльність виключно її потребам та інтересам, самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні справи.
Відсутність або навіть обмеження суверенітету і незалежності фактично перетворює державу у колонію або навіть у провінцію іншої держави.
Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі своїх громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.
Говорячи про Україну як соціальну державу, треба виходити з її орієнтації на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, яка діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.
Правова держава – це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів та посадових осіб здійснюється на основі і в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.
На мою думку, наразі наша держава ще не повністю відповідає соціальному призначенню, зафіксованому в ст. 1 Конституції. При всьому бажанні про Україну ще рано говорити як про соціальну і правову державу. Проте проголошення цих положень Основним Законом орієнтує діяльність держави і суспільства на втілення їх у життя.
Важливою гарантією повновладдя народу є конституційно закріплене виключно за ним право визначати і змінювати в Україні конституційний лад. Це означає, що лише з волі народу, виявленої у часі проведення всеукраїнського референдуму, можлива зміна орієнтирів суспільного розвитку, спрямованості, вихідних принципів організації та функціонування механізму держави тощо. Будь-які спроби держави, її органів чи посадових осіб вирішити такі питання без врахування ясно і у передбаченій законом формі вираженої волі народу або всупереч їй визнаються Конституцією як абсолютно недопустима узурпація державної влади, тобто протизаконне привласнення невід'ємного права народу вирішувати самому власну долю і шляхи розвитку своєї держави.
Відповідно до статті 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як засвідчує історичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством.
Треба зазначити, що необхідною умовою ефективного втілення цього принципу в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи взаємних стримань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади.
Інакше кажучи, для запобігання ситуації, за якої одна з гілок влади може одержати якісь переваги перед іншими, необхідно, щоб усі гілки мали чітко визначену компетенцію і можливості запобігання спробам окремих гілок влади виконувати невластиві їм функції.
Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що мається на увазі право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але у порядку і межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення.
Таким чином, органи місцевого самоврядування – це не частина системи органів держави, а форма залучення громадян до управління, один із проявів демократії на місцевому рівні.
У статтях 8, 9 і 19 Конституції України закріплено такі основні принципи побудови та функціонування національної правової системи:
1) верховенство права. Воно передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо. Закріплення того чи іншого положення в нормативно-правових актах – це свідчення його безумовної доцільності, своєчасності та справедливості;
2) найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим принципом закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй. У іншому разі прийняті акти мають визнаватися недійсними і не підлягають виконанню;
3) визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо. Неприпустимо зволікати з їх виконанням, посилаючись на відсутність якихось додаткових (роз'яснюючих, процесуальних тощо) актів. Статтею 8 Конституції гарантується судовий захист конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції;
4) неприпустимість невідповідності міжнародних договорів положенням Конституції України. Згідно зі ст. 9 приєднання нашої держави до тієї чи іншої міжнародної угоди можливе лише після внесення відповідних змін до тексту її Основного Закону;
5) визнання міжнародних договорів після їх ратифікації частиною законодавства України. Цей принцип передбачає забезпечення реалізації положень таких міжнародних угод відповідними правовими, організаційними та іншими засобами нарівні з приписами законів, прийнятій Верховною Радою України;
6) недопустимість примусу робити те, що не передбачено законодавством. Необхідно мати на увазі, що тут йдеться не тільки про примусове вчинення якихось протиправних дій, а й про будь-які дії взагалі.
Отже, недопустимо примушувати вчиняти дії, які не заборонені законом і спрямовані на досягнення якихось позитивних результатів, якщо закон прямо не вимагає їх вчинення. З урахуванням цього, наприклад, антиконституційною і протизаконною буде вимога робити благодійні пожертвування, вступати до громадських об'єднань тощо;
7) функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що вказані суб'єкти:
– можуть вирішувати лише ті питання, які Конституцією і законом прямо віднесені до їх компетенції;
– не вправі перевищувати повноважень, наданих їм Конституцією і законом;
– можуть й повинні здійснювати свої повноваження у повній відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом для вирішення конкретних питань.
Ці положення мають на меті не допустити свавілля в діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
Норми, визначені ст.ст. 10-12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин, вони випливають із положень відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад, у Законі України "Про мови в Українській РСР" від 28.10.1989 р. № 8312-XІ в ред. від 01.04.2003 р.
Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у ст.ст. 1З, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є власністю українського народу, від імені якого права власника щодо цих об'єктів здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
До таких об'єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. Водночас землю проголошено основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Однак за умов і в межах, передбачених законодавством, вона може передаватись у приватну чи колективну власність. Конституцією гарантовано забезпечення державою екологічної безпеки і рівноваги, вжиття всіх необхідних заходів до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Стаття 15 Конституції України гарантує побудову суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Політична багатоманітність означає насамперед реальну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), головною метою яких є участь у виробленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності і господарювання, їх однакову підтримку з боку держави.
Ідеологічну багатоманітність треба розуміти як реальне право різних суб'єктів (окремих осіб та їх об'єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати у практику суспільних відносин ідеї, теорії, погляди, щодо різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації в цілому.
Гарантією забезпечення цієї багатоманітності є заборона визнання державою будь-якої ідеології як обов'язкової. Держава під час формування і функціонування своїх структур, визначення найближчих і перспективних цілей свого розвитку не може не дотримувати певних ідеологічних, політичних та інших концепцій. Однак ці концепції не повинні офіційно проголошуватись пріоритетними і обов'язковими для вивчення, сповідування і пропагування під загрозою застосування тих чи інших санкцій. Кожен громадянин, кожне об'єднання свідомо і добровільно обирають ті ідеологічні настанови, які вони вважають правильними. Тому забороняється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи друку.
Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією і законами України. Прикладом такої заборони можуть бути положення, що містяться у ст. 4 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16.06.1992 р. № 2460-XІІ в ред. від 07.05.2008 р.
У ній зазначено, що не підлягають легалізації (а діяльність нелегалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку) об'єднання, метою яких є зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної прісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму і неофашизму тощо.
У першому розділі Конституції України закріплено засади національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави.
Під національною безпекою мається на увазі стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих та можливих внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах суспільних відносин.
Із метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.
Заборонено створення і функціонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. Це означає недопустимість створення під будь-якими приводами озброєних формувань приватними особами, громадськими об'єднаннями, у тому числі й політичними партіями тощо.
Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення ії національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Ці норми і принципи закладено у деяких міжнародно-правових актах, серед яких треба виокремити Статут ООН та Декларацію про принципи міжнародного права.
Таким чином, система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносин конституційної держави з людиною та інститутами громадянського суспільства визначає і закріплює основи правового статусу суб'єктів конституційно-правових відносин в Україні.
4. ГАРАНТІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність.
Гарантіями конституційного ладу України є положення Конституції України про:
а) неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157);
б) неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157);
в) ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу України;
г) конституційне визначення статусу Президента України як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 102) та встановлення відповідальності Президента України у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);
д) заборону утворювати політичні партії та громадські організації, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом (ч. 1 ст. 37);
е) присягу народних депутатів України щодо додержання Конституції України та законів України (ч. 2 ст. 79);
ж) конституційний обов'язок Кабінету Міністрів України забезпечувати державний суверенітет України, виконання Конституції і законів України (п. 1 ст. 116);
з) діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів Президента України та актів Кабінету Міністрів України (ст. 150).
Екстраординарним засобом захисту конституційного ладу є правовий режим надзвичайного стану [14, С. 140].
Цей режим може бути введений в Україні або в окремих її місцевостях Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України, з метою усунення загрози та якнайшвидшої ліквідації особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізації обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.
Згідно із Законом України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16.03.2000 р. № 1550-ІІІ в ред. від 01.08.2003 р. надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність.

ВИСНОВКИ
1. Таким чином, конституційний лад можна визначити як встановлені конституційним правом країни взаємовідносини між людиною, народом, суспільством і державою, що покликані забезпечити визнання та захист прав і свобод людини і громадянина, народовладдя, громадянського суспільства і демократичної держави.
2. Конституційний лад передбачає наявність у державі юридичної конституції, але не зводиться лише до факту її існування. Конституційний лад набуває реального змісту лише за умови демократичного характеру конституції та реального дотримання конституційних положень, що забезпечує обмеженість держави, державної влади правом. Саме така обмеженість і створює оптимальні умови для функціонування громадянського суспільства, що є невід'ємним атрибутом конституційної держави.
3. Засади конституційного ладу – це система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносин конституційної держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. Ці принципи визначають і закріплюють основи правового статусу суб'єктів конституційно-правових відносин.
4. До засад конституційного ладу Конституція України відносять: народовладдя (народний суверенітет); державний суверенітет і незалежність України; республіканську форма правління, яка відповідає вимогам демократії та поділу влад; унітарний устрій України; визнання людини як найвищої соціальної цінності, утвердження і забезпечення її прав і свобод; соціальний захист людини; статус української мови як державної; поділ влад; гарантованість місцевого самоврядування; політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність; вищу юридичну силу Конституції України і пряму дію її норм; рівність усіх суб'єктів права власності перед законом.
5. Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність. Гарантіями конституційного ладу України є окремі положення Конституції України (про неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України, неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану та ін.).

Практичне завдання.
Умова:
Конституційний Суд України (далі – КСУ) розглянув справу, термін прийняття рішення з якої невдовзі вичерпувався. Під час голосування на засіданні КСУ співвідношення голосів суддів склало 6 до 5 на користь відповідного рішення. Після оприлюднення цього рішення КСУ через засоби масової інформації, в одній з газет з'явилася нотатка, в якій ставилась під сумнів легітимність рішення КСУ на тій підставі, що воно було прийняте не значною більшістю суддів порівняно із конституційним складом КСУ. В той же час, по місцевій інформаційній радіопрограмі один із її учасників висловив припущення про неповноважність засідання КСУ в такому кількісному складі.
Питання:
Хто з трьох суб'єктів права припустився помилки?

Відповідь:
Згідно із чинним законодавством на пленарних засіданнях КСУ приймає рішення і дає висновки у справах, віднесених Конституцією України (ст.ст. 150, 151) і ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР в ред. від 26.06.2008 р. до повноважень Конституційного Суду.
Пленарне засідання КСУ є повноважним, якщо на ньому присутні не менше дванадцяти суддів.
Рішення КСУ приймаються та його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів.
На даному засіданні КСУ були присутні лише одинадцять суддів. Таким чином, засідання КСУ у такому кількісному складі було неповноважним приймати будь-які рішення. Саме він припустився помилки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І. Нормативна:
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР в ред. від 26.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про мови в Українській РСР: Закон України від 28.10.1989 р.
№ 8312-XІ в ред. від 01.04.2003 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про об'єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р.
№ 2460-XІІ в ред. від 07.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16.03.2000 р. № 1550-ІІІ в ред. від 01.08.2003 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий постановою Верховної Ради України від 24.08.1991 № 1427-XІІ //http://zakon.rada.gov.ua
7. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. № 55-XІІ //http://zakon.rada.gov.ua

ІІ. Навчальна:
8. Алебастрова А. И. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 2005. – 520 с.
9. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 2000. – 502 с.
10. Білоус А. О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. – К.: АМУПП, 1997. – 198 с.
11. Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Юристь, 2006. – 414 с.
12. Конституційне право України: Підручник / За ред.
В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2003. – 834 с.
13. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. – 4-те вид., доп. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
14. Основи конституційного ладу України: Навч. посібник / А. М. Колодій, В. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков, В. В. Медведчук. – К.: Либідь, 1997. – 206 с.
15. Тодыка Ю. Н. Основы общественного строя Украины: Учебник. – Харьков: Факт, 1999. – 450 с.

ІІІ. Спеціальна:
16. Большой юридический словарь / Под. ред. А. Я. Сухарева,
В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 840 с.
17. Грузд А., Заржицький В., Смірнов О., Сумська Н. Конституційно-правове регулювання в Україні: деякі питання теорії і практики
// Право України. – 2002. – № 8. – С. 11 – 14.
18. Кампо В. Українські реформи: політика і право. – К.: Українська Правнича Фундація, 1995. – 30 с.