Кр ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему:
ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ, ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ

ПЛАН

Вступ 3
1. Поняття і види виборів в Україні 5
2. Фундаментальні засади виборчого процесу 9
3. Загальна характеристика виборчої системи й порядку
організації та проведення виборів в Україні 12
Висновки 18
Задача № 1 21
Задача № 2 24
Список використаної літератури 28

ВСТУП
Виборче право – один з найважливіших інститутів конституційного права України. Це сукупність конституційно-правових норм, які регламентують порядок організації і проведення виборів, умови участі громадян у виборах представницьких органів влади, взаємовідносини між депутатами і виборцями, порядок відкликання депутата виборцями [15, с. 211].
Виборча система – неодмінний елемент сучасної цивілізації, елемент будь-якої демократії, яка взагалі не може існувати без повноважного представництва, що забезпечує реальну участь населення в управлінні справами суспільства і держави. Таке представництво, своєю чергою, може бути демократичним лише за умови його формування самим суспільством, самим народом. Представницька демократія сама по собі не вирішує всіх проблем народовладдя. Лише у поєднанні з безпосередньою демократією вона забезпечує цивілізований розвиток суспільства, створює необхідні умови самореалізації народу [8, с. 294].
Виборча система є найважливішою формою прямої демократії, головна функція якої – формування повноважного народного представництва. Характер виборчої системи безпосередньо зумовлює основні характеристики представницької системи.
Вибори – не лише важлива форма безпосередньої участі населення у здійсненні державної влади, не тільки акт обрання представників народу до органів державної влади. Це також засіб його виховання і самоорганізації. Нарешті, це практична реалізація виборчого права громадян, ефективний засіб перебудови сучасного суспільства [12, с. 57].
Історичний досвід переконливо свідчить про те, що серйозні зміни суспільного життя в цілому і в окремих його сферах (а найперше – в політичній) неодмінно стосувались виборчої системи, а в деяких випадках її радикальні зміни висувались на перший план. Існуюча наразі в Україн виборча система загалом відповідає потребам становлення української державності й, у той же час, потребує певних змін і оновлення [6, c. 32].
Отже, метою наданої роботи є визначення основних ознак виборчої системи й виборчого процесу в Україні.

1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ
Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовладдя – безпосередня (пряма) і представницька демократія.
Безпосередня демократія пов'язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у встановлених Конституцією та законами України формах. Форми безпосередньої демократії – це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які виключають передачу владних повноважень будь-яким органам чи особам [8, с. 286].
Згідно зі статтею 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є вибори та референдум.
Під виборами, в найбільш широкому значенні цього слова, розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосуванні певних осіб. Шляхом виборів формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських організацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади і органи місцевого самоврядування тощо [15, с. 212].
Вибори в конституційному праві – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом [9, с. 147].
Соціальне призначення виборів полягає в тому, що:
1) вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. За їх допомогою, зокрема, формуються парламент – Верховна Рада України; представницький орган Автономної Республіки Крим та представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів.
У демократичній державі з республіканською формою правління взагалі не може бути органів, які б набували владних повноважень іншим, ніж пряме або опосередковане волевиявлення народу, шляхом [5, с. 6];
2) вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ визначає своїх представників в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав;
3) вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства. Саме за допомогою виборів відбувається процес селекції політичних лідерів – громадяни наділяють владними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати основні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики держави, вважають гідними здійснювати керівні функції.
Вибори є одним із найдавніших інститутів людського суспільства. Він починає застосовуватися вже в родовому суспільстві, а в суспільствах Стародавніх Греції та Риму вибори вже стають важливим принципом організації державної влади [13, с. 33].
Вибори мають глибокі історичні корені й на українських землях, вони виступали знаряддям формування органів влади за часів вічового, а згодом і магдебурзького права, слугували основою побудови всіх ланок влади козацької державності.
Значну увагу виборам приділяє міжнародне право, норми якого закріплюють стандарти щодо організації та проведення виборів в органи публічної влади, які запозичуються конституційно-правовими системами окремих країн, в тому числі і України.
Найважливіше значення в цьому плані мають такі міжнародно-правові акти:
1) Загальна декларація прав людини ООН 1948 р., в ст. 21 (п. 3) якої зазначено: "Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування";
2) Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., в якому конкретизуються положення Загальної декларації прав людини. Стаття 25 Пакту проголошує, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необгрунтованих обмежень право і можливість:
а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;
б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців;
3) Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952 р.), що містить таке положення: "Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади".
Перелічені міжнародні стандарти мають загальний характер, вони універсальні й слугують важливою гарантією виборчих прав громадянина в кожній країні, яка визнає себе членом світового співтовариства.
У науці конституційного права вибори класифікують за різними підставами:
1) залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори Президента України) та вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;
2) залежно від того, обирається виборний орган повністю чи частково, розрізняють загальні та часткові (тобто замість депутатів, які вибули, коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;
3) залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) або повторними;
4) залежно від територіальних меж проведення вибори поділяють на загальнонаціональні та місцеві (локальні);
5) залежно від способу волевиявлення виборців можна виділити прямі та непрямі вибори. Своєю чергою, непрямі вибори в літературі поділяють на посередні (коли виборці формують колегію виборців, що збирається лише один раз з метою визначити особу чи осіб, які займуть виборні посади) та багатоступеневі (виборці безпосередньо обирають представницький орган, що, у свою чергу, обирає інший орган або посадову особу) [14, с. 367].
Крім того, інколи вибори поділяють на однопартійні, багатопартійні або безпартійні; альтернативні та безальтернативні; основні та додаткові тощо.
Отже, у сучасних умовах вибори є необхідним атрибутом життя суспільства, характеризують ступінь демократизму державного режиму і являють собою основну форму волевиявлення народу, реалізації народного суверенітету тощо.
2. ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ
Засади виборів – відправні положення, які визначають принципи виборчого права та види виборчих систем, що застосовуються на відповідних виборах. Наприклад, Закон України "Про вибори народних депутатів України" до основних засад парламентських виборів відносить (ст. 1) таке.
1. Народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням.
2. Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України.
3. Вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій.
4. У розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.
Засадами виборчого процесу слід вважати відправні ідеї, положення, основні принципи діяльності суб'єктів виборчого процесу. До них виборче законодавство України відносить (наприклад, ч. 2 ст. 11 Закону України "Про вибори народних депутатів України"):
1) дотримання принципів виборчого права;
2) законність й заборону незаконного втручання будь-кого у виборчий процес. Це передбачає, що волевиявлення народу під час виборів має бути легітимним, відбуватись у спосіб, прямо передбачений законом. Неприпустимими є будь-які порушення закону, прав суб'єктів виборчого процесу.
З метою забезпечення виконання цієї вимоги законодавство України передбачає можливість оскарження порушень, що мають місце в організації та проведенні виборів, а також установлює юридичну відповідальність (кримінальну, адміністративну і конституційно-правову) за порушення виборчого законодавства;
3) політичний плюралізм і багатопартійність, що забезпечує конкурентний, альтернативний характер виборів, а це, у свою чергу, є важливою ознакою їхнього демократичного характеру;
4) публічність і відкритість виборчого процесу, які виступають важливою передумовою чесних і демократичних виборів.
Загальновідомо, що розвиток демократії безпосередньо пов'язаний із рівнем та якістю інформованості й правової освіченості громадян. Відповідно до виборчого законодавства України публічність і відкритість виборчого процесу має бути забезпечено:
а) наданням виборчими комісіями громадянам інформації про перебіг підготування та проведення виборів;
б) обов'язком виборчих комісій забезпечити своєчасне ознайомлення громадян зі списками виборців, з відомостями про кандидатів у депутати (із виборчими списками партій (блоків), з передвиборними програмами партій (блоків), відомостями про кандидатів у депутати, програмами кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах, із порядком заповнення виборчих бюлетенів. Вони також зобов'язані сповіщати населення про підсумки голосування і результати виборів депутатів;
в) своєчасним доведенням до відома громадян рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються виборів депутатів, а також рішень виборчих комісій через засоби масової інформації або в інший спосіб;
г) об'єктивним висвітленням перебігу підготування і проведення виборів засобами масової інформації;
5) свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів і партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є політичні партії.
Це забезпечується можливістю здійснювати передвиборну агітацію у будь-яких формах та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України.
Так, громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), кандидатів, їх політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію за або проти тощо;
6) неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати, що передбачає заборону надавати в тій чи тій формі будь-які переваги окремим суб'єктам виборчого процесу з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій, які повинні керуватися вимогами закону і не брати до уваги корпоративні інтереси чи особисті якості кандидатів, інших суб'єктів виборчого процесу.

3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ Й ПОРЯДКУ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ
Термін виборча система в науці конституційного права використовується в двох значеннях – широкому і вузькому [9, с. 199].
У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв'язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.
Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.
Традиційними та найбільш поширеними виборчими системами є:
а) система більшості – мажоритарна;
б) система пропорційного представництва – пропорційна;
в) змішана система – пропорційно-мажоритарна.
Мажоритарна (від франц. слова "majorіtee" – більшість) виборча система базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав встановлену більшість голосів виборців у виборчому округу, у якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів).
Така система може бути застосована як в одномандатних, так і в багатомандатних округах. В останньому випадку від округу обирається визначена кількість депутатів (якщо голосування відбувається щодо окремих кандидатів) або ж виборці голосують за список політичної партії і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів.
Мажоритарна система має кілька різновидів – відносної, абсолютної або кваліфікованої більшості. Мажоритарна система абсолютної більшості (або французька модель) передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більш як половину (50% плюс один голос) голосів у відповідному округу. Подібна система застосовується сьогодні досить рідко, оскільки, як правило, вимагає проведення другого туру голосування, до участі в якому допускаються два кандидата, які набирають найбільшу кількість голосів в першому турі [13, с. 200].
Більш поширеною є мажоритарна система відносної більшості (англійська модель), за якої переможцем визнається кандидат, який набирає більше голосів, ніж будь-який інший претендент. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат має набрати значно більше, ніж половину голосів виборців.
Пропорційна виборча система передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів в представницький орган, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів. Така виборча система передбачає утворення великих багатомандатних округів і забезпечує представництво партій у виборних органах відповідно до своєї популярності у виборців. За пропорційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійснюється з допомогою виборчої квоти (виборчого метра), яка визначається одразу ж після виборів шляхом поділу загальної кількості голосів, поданих по багатомандатному округу, на число мандатів, що припадають на цей округ [13, с. 202].
Ідея пропорційно виборчої системи була обгрунтована Луї Сен-Жюстом ще в 1793 р., але почала застосовуватися лише в кінці XІX ст. (Сербія, 1888 р.; Бельгія 1889 р. та ін.). Сьогодні пропорційна система поширена більш як у 60 країнах світу.
Останнім часом набуває широкого застосування змішана виборча система (наприклад, Албанія, Італія, Росія, ФРН, Угорщина), яка заснована на поєднанні елементів мажоритарної та пропорційної систем: наприклад, частина депутатів обирається за однією системою, частина – за другою, що дозволяє одночасно використати переваги кожної з цих двох систем.
Відповідно до частини 3 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 25.03.2004 р. № 1665-ІV в ред. від 22.05.2008 р. (надалі – Закон) вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.
Вибори депутатів є загальними. Право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.
Вибори депутатів є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці.
Усі кандидати у народні депутати мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі. Рівність прав і можливостей кандидатів у депутати брати участь у виборчому процесі забезпечується:
1) забороною привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
2) забороною втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у виборчий процес, за винятком випадків, передбачених Законом;
3) рівним ставленням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх службових та посадових осіб до кандидатів у депутати, партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу;
4) забороною використання партією (блоком) під час фінансування передвиборної агітації, крім коштів свого виборчого фонду та коштів Державного бюджету України, інших коштів;
5) рівним доступом кандидатів у депутати, партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації на умовах, визначених цим та іншими законами України.
Вибори депутатів є прямими. Громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку). Участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.
Вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.
Голосування на виборах депутатів є таємним: контроль за волевиявленням виборців забороняється. Кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.
Виборчий процес (порядок організації і проведення виборів) – урегульована правовими та іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій, окремих громадян, їх колективів і груп (суб'єктів виборчого процесу) з підготування і проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади і місцевого самоврядування [8, с. 298].
Суб'єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України правами та обов'язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема:
– виборці;
– зареєстровані кандидати в депутати, кандидати на пост Президента України, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови;
– уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів на пост Президента України, кандидатів у депутати або кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;
– виборчі комісії – спеціально утворені виборчі органи;
– кандидати на пост Президента України, кандидати у депутати та кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови;
– партії (блоки), їх місцеві організації, які висунули кандидатів.
У виборчому законодавстві регламентація виборчого процесу здійснюється: по-перше, закріпленням засад виборів і виборчого процесу; по-друге, детальним регулюванням усіх стадій (етапів) виборчого процесу; по-третє, визначенням порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів виборчого процесу; по-четверте, встановленням засад фінансового та матеріально-технічного забезпечення підготування і проведення виборів.
Виборчий процес відбувається в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох етапів -стадій виборчого процесу. Нове виборче законодавство передбачає такі стадії виборчого процесу (наприклад, ч. 4 ст. 11 Закону):
1) складання списків виборців;
2) утворення територіальних виборчих округів;
3) утворення виборчих дільниць;
4) утворення виборчих комісій;
5) висування та реєстрація кандидатів у депутати;
6) проведення передвиборної агітації;
7) голосування;
8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;
9) встановлення результатів виборів депутатів.
Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів України.
Підготовка і проведення виборів депутатів регулюються Конституцією України, Законом України "Про Центральну виборчу комісію" від 30.06.2004 р. № 1932-ІV в ред. від 22.05.2008 р., Законом України "Про вибори народних депутатів України" від 25.03.2004 р. № 1665-ІV в ред. від 22.05.2008 р. та іншими законами України, а також прийнятими відповідно до них іншими актами законодавства.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Вибори в конституційному праві – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів.
2. Саме вимога альтернативності не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом.
3. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. За їх допомогою формуються парламент – Верховна Рада України; представницький орган Автономної Республіки Крим та представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів.
4. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ визначає своїх представників в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав.
5. Відповідно до частини 3 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 25.03.2004 р. № 1665-ІV в ред. від 22.05.2008 р. вибори депутатів в Україні здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.
6. Вибори депутатів є загальними. Право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Вибори депутатів є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос. Вибори депутатів є прямими. Громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку). Участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.
7. Виборчий процес – урегульована правовими та іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій, окремих громадян, їх колективів і груп (суб'єктів виборчого процесу) з підготування і проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади і місцевого самоврядування.
8. Виборче законодавство передбачає такі стадії виборчого процесу: складання списків виборців; утворення територіальних виборчих округів; утворення виборчих дільниць; утворення виборчих комісій; висування та реєстрація кандидатів у депутати; проведення передвиборної агітації; голосування; підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; встановлення результатів виборів депутатів.
Загалом треба зазначити, що в сучасних умовах вибори є необхідним атрибутом життя суспільства, характеризують ступінь демократизму державного режиму і являють собою основну форму волевиявлення народу, реалізації народного суверенітету тощо.
Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства. Саме за допомогою виборів відбувається процес селекції політичних лідерів – громадяни наділяють владними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати основні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики держави, вважають гідними здійснювати керівні функції тощо.

ЗАДАЧА № 1
=== За декілька днів до виборів народних депутатів група студентів за віком в 17, 18 і 21 рік разом з тренерами і представниками адміністрації спортклубу зібралась на спортивні змагання до столиці. Під час зборів один із студентів раптом запитав: "А як же з виборами депутатів? Мабуть прийдеться відповідати перед законом? Ми ж обіцяли агітаторові від нашої партії прийти на виборчу дільницю".
Представник адміністрації спортклубу заявив, що він все передбачив, ніхто жодної відповідальності нести не буде. Всі, хто має право брати участь у виборах, проголосують в столиці.
1. Проаналізуйте ситуацію. Що мав на увазі представник адміністрації спортклубу? Хто має право голосу в Україні?
2. Чи несуть виборці України юридичну відповідальність за не участь у виборах?
3. Чи можуть нести юридичну відповідальність за не участь у виборах виборці в зарубіжних країнах?
4. Як вирішується питання з реалізацією виборчого права в Україні в разі виїзду у відрядження виборців на день голосування?===

=== Розв'язання:===
Відповідно до частини 1 статті 70 Конституції України право голосу на виборах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Це положення закріплено також у ч. 1 ст. 2 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 25.03.2004 р. № 1665-ІV в ред. від 22.05.2008 р.: "Вибори депутатів є загальними. Право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років".
Отже, не всі учасники спортивних змагань, а лише ті з них, яким на день виборів виповнилося 18 років, мають право брати участь у виборах.
Учасники змагань, якщо вони не проголосують на виборах, не будуть нести за це будь-якої юридичної відповідальності. Й не тому, що тренер команди, за його словами, "все передбачив", а тому, що згідно із ст. 5 Закону України "Про вибори народних депутатів України" участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.
Для того, щоб учасники спортивних змагань, які на день виборів будуть знаходитися поза місцем свого проживання, могли проголосувати в столиці, кожному з них необхідно взяти у своїх виборчих комісіях відкріпне посвідчення.
Як випливає із ч. 1 ст. 42 Закону України "Про вибори народних депутатів України", виборець, який не раніше ніж за тридцять днів до дня виборів вибуває з населеного пункту, де він включений до списку виборців на звичайній виборчій дільниці, може звернутися до дільничної виборчої комісії з письмовою заявою з проханням видати йому відкріпне посвідчення на право голосу на виборах депутатів та виключити його зі списку виборців.
У заяві зазначаються причина, з якої він не може проголосувати за місцем свого проживання, та номер територіального виборчого округу або закордонний виборчий округ, в якому він має намір проголосувати у день виборів.
Така заява може бути подана виборцем не пізніше 20 години останньої п'ятниці перед днем голосування.
Отже, у спортсменів, які на день виборів будуть змагатися у Києві, ще є можливість звернутися до своїх дільничних виборчих комісій із письмовими заявами про видачу їм відкріпніх посвідчень.
Це ж саме потрібно зробити й особам, які на день виборів будуть перебувати у відрядженнях.
Наприкінці треба зазначити, що проблема абсентеїзму – ухилення від участі в голосуванні – є достатньо гострою як в Україні, так і в багатьох зарубіжних державах: наприклад, у США та в Японії абсентеїзм часто перевищує 50% чисельності зареєстрованих виборців [7, с. 103].
Проте, абсентеїзм майже відсутній в Італії, де введено обов'язкове голосування (ст. 48 Конституції), в Австралії та Австрії, де встановлені відповідно адміністративна та кримінальна відповідальність за абсентеїзм.

ЗАДАЧА № 2
=== Окремі акти Президента України скріплюються підписами Прем'єр-міністра України та членами уряду.
1. Яким, поняттям в конституційному праві України визначається ця процедура?
2. Які конкретно акти Президента України потребують підпису Прем'єр-міністра України та членів уряду?
3. Підписами яких конкретно членів уряду скріплюються акти Президента України?===

=== Розв'язання:===
Процедура, про яку іде мова, у конституційному праві отримала назву "контрасигнація".
За своєю етимологією слово "контрасигнація" походить від латинських слів "contra" – "проти" та "assіgno" – "ставлю печатку".
Відтак цим терміном означується процедура поставлення підпису посадовця на актах, які виходять від глави уряду або президента. Такий підпис буквально означає, що виконавець, тобто весь уряд чи окремий міністр, бере на себе політичну і юридичну відповідальність за введення в дію та наслідки підписаного ними документа. При цьому дана процедура повинна передувати офіційному обнародуванню президентських актів.
У світовій практиці також трапляються приклади, коли міністри ставлять свої підписи і на актах глави уряду. В такому разі ці дії трактуються як акт прийняття солідарної відповідальності за виконання і дієвість ухвалених рішень, які, отже, фактично стають колективними та легітимують такого роду колегіальність.
В українському конституційному праві контрасигнація – це попереднє скріплення акта глави держави підписами прем'єр-міністра і міністра, відповідального за цей акт та його виконання, внаслідок чого вони приймають на себе юридичну і політичну відповідальність за акт глави держави.
У частині 4 статті 106 Конституції України передбачено, що підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання скріплюються акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених п. п. 5, 18, 21, 23 ч. 1 ст. 106, а саме:
– призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;
– керівництво Радою національної безпеки і оборони України;
– прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
– утворення судів у визначеному законом порядку.
Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 21.12.2006 р. № 279-VІ в ред. від 16.05.2008 р. акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених п.п. 5, 18, 21 і 23 ч. 1 ст. 106 Конституції України, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.
Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 106 Конституції України, щодо призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і Міністра закордонних справ України.
Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених п. 23 ч. 1 ст. 106 Конституції України, щодо утворення судів у визначеному законом порядку скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і Міністра юстиції України.
Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених п.п. 18 та 21 ч. 1 ст. 106 Конституції України, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, який визначається Прем'єр-міністром України.
Акт Президента України, що підлягає скріпленню підписами Прем'єр-міністра України та міністра, відповідального за акт та його виконання, після надходження до Секретаріату Кабінету Міністрів України невідкладно надсилається відповідному міністрові.
Міністр, відповідальний за акт Президента України та його виконання, протягом одного робочого дня з моменту отримання такого акта скріплює його своїм підписом і повертає до Секретаріату Кабінету Міністрів України.
Прем'єр-міністр України протягом одного робочого дня з моменту отримання акта Президента України, скріпленого підписом міністра, відповідального за акт та його виконання, скріплює такий акт своїм підписом і надсилає його Президентові України.
Скріплення акта Президента України здійснюється шляхом вчинення підписів Прем'єр-міністром України і міністром, відповідальним за акт та його виконання, на підписаному Президентом України аркуші оригінального примірника такого акта.
Загальна тривалість процедури скріплення акта Президента України підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, не може перевищувати трьох робочих днів з моменту надходження такого акта до Секретаріату Кабінету Міністрів України.
У разі якщо Прем'єр-міністр України, міністр, відповідальний за акт та його виконання, вважаю