Кр СТАТУС ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему:
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

ПЛАН

Вступ 3
1. Особливості конституційно-правового статусу
Президента України 5
2. Строк повноважень Президента України.
Припинення повноважень Президента України. Імпічмент 8
3. Функції та повноваження глави держави 10
4. Акти Президента України 20
Висновки 24
Задача № 1 26
Задача № 2 28
Список використаної літератури 31

ВСТУП
Глава держави – особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах.
Інститут глави держави притаманний всім політично організованим країнам, але в різних країнах місце й роль глави держави є різною та обумовлена його юридичною формою, формою правління, характером державного режиму, обсягом конституційних повноважень тощо [10, с. 77].
У сучасних державах існують такі юридичні форми глави держави:
1) монарх – суверенна і не пов'язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різновидами інституту монарха є: монарх, який успадкував свій пост (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Швеція); монарх, призначений своєю сім'єю – правлячою династією (Саудівська Аравія); монарх федераті, обраний монархами суб'єктів федерації (Малайзія, ОАЕ);
2) президент – обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації;
3) колегіальна президентура – обраний парламентом на визначений термін колегіальний орган, який здійснює функції глави держави (наприклад, Державна рада на Кубі, два капітан-регенти в Сан-Марино, Федеральна рада у Швейцарії);
4) глава уряду, на якого покладено здійснення функцій глави держави (землі ФРН);
5) одноосібний або колегіальний узурпатор – особа чи колегіальний орган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні "царського" походження, ні мандата виборців [7, с. 24].
Юридичною формою глави держави в Україні згідно зі ст. 102 Конституції України є Президент України.
Отже, об'єктом дослідження наданої контрольної роботи є конституційний статус Президента України. Мета роботи – з'ясувати сутність інституту президентства в Україні.

1. ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які визначають місце та роль Президента України в системі органів державної влади та його взаємовідносини з іншими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають конституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини; визначають функції та повноваження Президента України.
Президент України посідає окреме місце в системі органів державної влади. Конституція України 1996 р., на відміну від попередньої Конституції та Конституційного договору від 08.06.1995 р., які визначали його статус як глави держави і глави виконавчої влади, не відносить Президента України до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади. В той же час, за Конституцією України 1996 р. глава держави зберігав досить широкі повноваження (установчі та контрольні) в сфері виконавчої влади і наділявся суттєвими прерогативами в сферах законодавчої і судової влади.
Досвід Франції, де тривалий час використовувалася згадана модель організації влади, свідчить, що таке конституційне визначення статусу глави держави характеризує його особливе місце в системі органів державної влади: він не входить безпосередньо до жодної з гілок влади, гарантує єдність державної влади в умовах її поділу, погоджене функціонування та взаємодію різних видів органів державної влади, в кризових умовах.
Втім, досвід інших держав, де намагалися запровадити інститут глави держави за "французьким зразком", продемонстрував тенденції до узурпації влади в руках президента та нівелювання ролі законодавчої і судової гілок влади (колишні колонії Франції в Африці, Білорусь, Росія, країни Центральної Азії тощо).
У деяких державах (наприклад, Болгарія, Молдова, Румунія) досить швидко трансформували статус глави держави, адаптувавши його до вимог парламентарно-президетської форми правління.
Це свідчить про нестійкий (перехідний) характер президентсько-парламентарних форм правління, подібних до закріпленої Конституцією України 1996 р., і значною мірою обумовило необхідність проведення в Україні конституційної реформи.
Із внесенням до Конституції України змін 8 грудня 2004 р. конституційний статус Президента України отримав подальшу трансформацію, що пов'язано з переходом до парламентарно-президентської форми правління.
Так, суттєво зменшуються його прерогативи в сфері виконавчої влади (повноваження щодо формування Уряду фактично перейшли до парламенту), тим часом розширилися його контрольні повноваження стосовно Верховної Ради України – Президент України отримав додаткові підстави для дострокового припинення повноважень парламенту [5, с. 24].
Конституційна реформа не призвела до зміни функцій глави держави – Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України) та не вплинула на конституційні гарантії його діяльності. Це свідчить, що і після внесення змін до Конституції України 8 грудня 2004 р. Президент України продовжує відіграти суттєву роль в механізмі державної влади, насамперед, як інститут, що забезпечує стабільність державної влади, взаємодію її різних гілок [5, с. 25].
Конституція України передбачає певні умови, що забезпечують контроль за діяльністю Президента України, виключають можливість його перетворення в авторитарного правителя. До них можна віднести:
1) обмеження терміну повноважень Президента України п'ятирічним строком (ч. 1 ст. 103);
2) його обрання на загальних прямих виборах (ч. 1 ст. 103);
3) заборона мати Президентові України інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян (ч. 4 ст. 103);
3) заборона займати пост Президента України однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. З ст. 103);
4) можливість усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);
5) можливість визнання Конституційним Судом України актів Президента неконституційними, через що вони втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення (ст. 152).
Президент України на час виконання повноважень користується правом недоторканності (ст. 105 Конституції України). Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 12-рп від 10.12.2003 р. (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) це конституційне положення треба розуміти так, що Президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути порушена кримінальна справа.
За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.
Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунутий з поста в порядку імпічменту.

2. СТРОК ПОВНОВАЖЕНЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ. ПРИПИНЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ. ІМПІЧМЕНТ
Строк повноважень Президента України – п'ять років. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України, після чого Центральна виборча комісія вручає новообраному Президентові України посвідчення Президента України. Урочиста церемонія вступу на посаду глави держави отримала назву інавгурація.
Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу в п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Текст присяги Президента України встановлено в ст. 104 Конституції України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.
Свої обов'язки Президент України виконує до вступу на пост новообраного глави держави (обраного на чергових президентських виборах). Проте Конституція України (ст. 108) передбачає можливість і дострокового притінення повноважень Президента України у разі:
1) відставки;
2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
3) усунення з поста в порядку імпічменту;
4) смерті.
Умови та процедура відставки Президента України не отримали чіткої регламентації в Конституції та в чинному законодавстві України.
Зазвичай під відставкою розуміють залишення державної посади особою, що її займає, за власним бажанням або усунення її з цієї посади через причини об'єктивного чи суб'єктивного характеру.
У конституційному праві відставка виступає важливою формою політичної відповідальності відповідних органів державної влади та посадових осіб, проте вона може стати результатом як особистих причин, так і об'єктивних наслідків. Наприклад, відставка Кабінету Міністрів України внаслідок прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України, або добровільна відставка міністра через його незгоду з політикою уряду.
Аналіз положень ст. ст. 108, 109 Конституції України дозволяє зробити висновок, що під відставкою Президента України слід розуміти залишення поста Президента України виключно з власної ініціативи і при забезпеченні повної добровільності прийняття такого рішення.
Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.
За загальним правилом, Президент України як глава держави не несе політичної або юридичної відповідальності за свої дії. Юридична невідповідальність гарантується інститутом недоторканності, а політична – інститутом контрасигнатури, під чим розуміють скріплення акта Президента України підписом Прем'єр-міністра України та міністра, відповідального за акт і його виконання.
Проте в особливих випадках Президент України підлягає відповідальності, що передбачено ст. 111 Конституції України – він може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Інститут імпічменту виступає надійною гарантією проти зловживання владою та порушення главою держави конституції та законів держави.
Конституція України та Регламент Верховної Ради України передбачають досить складну процедуру імпічменту.
Так, застосування процедури імпічменту можливе за умови:
1) наявності висновку Верховного Суду України про те що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину;
2) наявності висновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент.
Президент України має право заявити про відмову від участі в процедурі імпічменту, що тягне за собою припинення його повноважень на підставі, передбаченій ст. 109 Конституції України (відставка Президента України).
3. ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ
Ядро конституційно-правового статусу Президента України становлять норми Конституції України, які визначають функції та повноваження глави держави.
Функції Президента України – основні напрямки діяльності (найважливіші обов'язки) глави держави, обумовлені його місцем і роллю в системі органів державної влади.
Компетенція Президента України – сукупність визначених Конституцією та законами України предметів відання та повноважень, якими Президент України наділяється з метою забезпечення реалізації його функцій як глави держави.
Повноваження Президента України – конкретні права та обов'язки глави держави з вирішення питань, віднесених до його відання.
Функції та повноваження, що належать згідно з Конституцією України виключно Президентові України, складають прерогативу глави держави.
Основні функції Президента України як глави держави визначено в ст. 102 Конституції України. Так, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Президент України наділяється особливими повноваженнями. Він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; очолює Раду національної безпеки та оборони України; приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні чи в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України тощо.
Здійснюючи функцію гаранта додержання Конституції України, Президент України наділений правом законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання щодо реалізації конституційних положень, приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції України. Президент України користується виключним правом вносити до Верховної Ради законопроект про внесення змін до розділів І, ІІІ, XІІІ Конституції України та призначати всеукраїнський референдум для затвердження цих змін. Забезпечуючи додержання Конституї України, Президент України може накладати вето на законі прийняті Верховною Радою України; направляє до Конституційного Суду України конституційне подання про визнання законів та інших актів Верховної Ради України неконституційними та про визначення конституційності чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Виступаючи гарантом прав і свобод людини і громадянина, Президент України реалізує свою конституційну функцію шляхом здійснення свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод людини і громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо.
Повноваження Президента України для зручності аналізу можна систематизувати за такими групами:
1. Представницькі повноваження – повноваження із представництва держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах. Зовні країни Президент України:
– представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
– приймає рішення про визнання іноземних держав;
– призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;
– приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
– підписує Закони України про ратифікацію міжнародних договорів України.
Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент:
– забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
– звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
– призначає Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.
2. Повноваження Президента стосовно Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади.
Президент України та Верховна Рада України здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента України не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція України, керуючись принципом поділу влади, чітко розмежовує сфери їх повноважень. Одночасно Президент України згідно з Конституцією України є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює відповідні повноваження стосовно Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади, а саме:
– користується правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;
– підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верховною Радою України;
– має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
– призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
– припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених ст. 90 Конституції України;
– призначає позачергові вибори до Верховної Ради України.
3. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади.
Не входячи безпосередньо до виконавчої гілки влади, Президент України, водночас, наділяється Конституцією України певними повноваженнями установчого та контрольного характеру стосовно до Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади. Так, Президент України:
– вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до сг. 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
– вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
– вносить до Верховної Ради України подання про призначення] на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
– за поданням Кабінету Міністрів України призначає на посаду і звільняє з посади голів місцевих державних адміністрацій;
– зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
– скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
4. Повноваження Президента України у сфері судової влади.
Згідно з принципом поділу влади та незалежності судів Президент України не може втручатися в діяльність судових органів, проте він активно взаємодіє з цими органами, здійснюючи при цьому певні установчі функції. Це знаходить свій вияв у його повноваженнях, пов'язаних з формуванням органів судової влади, зокрема Президент України:
– призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України;
– утворює суди у визначеному законом порядку;
– здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років.
Крім установчих повноважень у сфері судової влади, Президент України виконує окремі квазісудові функції – здійснює помилування.
5. Повноваження Президента України у сфері національної безпеки, оборони та військової політики.
Безпека країни являє собою стан захищеності життєво важливих інтересів громадян, суспільства та його інститутів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Відповідно до основних об'єктів безпеки в літературі відносять: права і свободи людини і громадянина; матеріальні та духовні цінності суспільства; конституційний лад; суверенітет і територіальну цілісність держави; довкілля тощо.
Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, яка здійснює відповідні функції через діяльність органів державної влади. Як глава держави Президент України здійснює в цій сфері повноваження:
– є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;
– призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;
– здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
– очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка згідно зі ст. 107 Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України;
Президент України:
1) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо:
– визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах;
– проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони;
– вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;
– проекту Закону України про Державний бюджет України по статтях, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України;
– матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;
– заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України;
– доручень, пов'язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України;
– залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених в дію указами Президента України;
– забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України;
– питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостей;
– вносить до Верховної Ради України подання про оголошення] стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
– приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
– приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;
2) здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;
3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності;
4) ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;
5) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;
6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного > стану;
7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Як Голова Ради національної безпеки і оборони України Президент України:
1) спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою Ради національної безпеки і оборони України;
2) затверджує перспективні та поточні плани роботи Ради національної безпеки і оборони України, час і порядок проведення її засідань;
3) особисто головує на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України;
4) дає доручення членам Ради національної безпеки і оборони України, пов'язані з виконанням покладених на неї функцій;
5) заслуховує поточну інформацію Секретаря Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання її рішень, у разі необхідності виносить питання про стан виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України на її засідання;
6) затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони України, його структуру і штат.
6. Повноваження Президента України з формування органів і призначення посадових осіб, що не відносяться безпосередньо до певної гілки влади.
Президент України бере участь у формуванні органів, які безпосередньо не віднесені Конституцією України до виконавчої та судової гілок влади. Він, зокрема:
– призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;
– призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
– призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
7. Інші повноваження Президента України.
Конституція України відносить до компетенції Президента України деякі інші повноваження, необхідні для здійснення функцій глави держави. Так, Президент України:
– присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
– нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
– вирішує питання громадянства, приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України;
– приймає рішення про надання притулку в Україні;
– створює в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
У процесі конституційної реформи в Україні передбачається суттєво змінити обсяг прерогатив Президента України, зокрема стосовно сфери виконавчої влади.

4. АКТИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Згідно із частиною 2 ст. 106 Конституції України Президент України видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання на території України. Укази і розпорядження Президента України мають підзаконний характер: вони видаються на основі Конституції та законів України.
Акти Президента України, видані з питань призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; керівництва діяльністю Ради національної безпеки і оборони України; введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; утворення судів скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.
Указ – це правовий акт глави держави, який видається з найважливіших питань, віднесених до його компетенції. Укази можуть мати як нормативний, так і ненормативний (правозастосовний характер). Нормативні укази стосуються до невизначеного кола фізичних та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Ненормативні укази мають індивідуальне значення.
У Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом Президента України від 10 вересня 1994 р. № 512/94, визначається, що Указами Президента України оформляються:
– нормативні акти Президента України, тобто акти, розраховані на постійну чи багаторазову дію;
– рішення Президента України щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій;
– скасування актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рішень голів місцевих державних адміністрацій;
– нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань України;
– присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів;
– встановлення президентських відзнак і нагородження ними;
– прийняття до громадянства України і припинення громадянства України, надання притулку;
– помилування;
– тлумачення прийнятих Президентом України актів. Розпорядження – ненормативний акт глави держави, який має індивідуальний організаційний характер. Згідно з зазначеним Положенням розпорядженнями Президента України оформляються:
– доручення Кабінету Міністрів України міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;
– рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також із питань роботи Секретаріату Президента України;
– призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах із представниками (делегаціями) іноземних держав;
– призначення уповноважених Президента України для представлення інтересів Президента України у відповідних державних органах, установах, організаціях тощо.
Проекти указів і розпоряджень Президента України готують і вносять Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, центральні органи громадських організацій України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Глава Секретаріату Президента України, радники Президента України, структурні підрозділи Секретаріату Президента України.
Укази і розпорядження на підпис Президентові України подає Глава Секретаріату Президента України.
Проекти указів Президента України нормативного характеру мають погоджуватись у Міністерстві юстиції України, а пов'язані з витрачанням фінансових, інших матеріальних ресурсів – відповідно з Міністерством фінансів України або Міністерством економіки України.
Порядок оприлюднення актів Президента України визначається Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 р. № 0503/97. Згідно з цим Указом акти Президента України не пізніш як у 15-денний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях – "Офіційному віснику України" та газеті "Урядовий кур'єр".
Нормативні акти Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Ненормативні акти Президента України можуть не публікуватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їхня чинність.
Неопубліковані акти Президента України набирають чинності від моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо не встановлено інший строк набрання ними чинності.
Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
Рішення щодо конституційності актів Президента України приймає Конституційний Суд України. У разі визнання Конституційним Судом України акта Президента України неконституційним він утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

ВИСНОВКИ
З викладеного у контрольній роботі можна зробити такі висновки.
Система правління України, що її встановлює Конституція, спирається на три фундаментальні принципи.
По-перше, на засади структурного й функційного розподілу триєдиної влади (законодавчої, виконавчої і судової) та на закладені у кожній з цих владних структур механізми (засоби) противаг і стримувань.
По-друге, на засади систематичного функціонального переплетення законодавчої та виконавчої влади (але згідно із правилом посадової несумісності).
По-третє, Президент як глава держави виділяється як єдиний міжвладний інститут. Отже, Президент наділений особистими повноваженнями (а також надзвичайними повноваженнями при виникненні надзвичайних ситуацій), якими він систематично балансує цілісність владної системи.
Стрижень політичної системи України складають парламент, Президент і Кабінет Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром, який посідає своє власне інституційне місце між Президентом і Верховною Радою. Конституція встановлює між ними надійно виважений баланс. Незважаючи на інституційну приматність та, можливо, похідну від неї домінантність Президента, реалізація президентських міжвладних повноважень вирішальною мірою залежить як від самого Президента, так і від добровільної або вимушеної готовності до кооперативного співробітництва (і компромісів) усіх владних інститутів.
Підсумовуючи сказане, треба зазначити, що правовий статус Президента України знаходиться в постійній динаміці та розвитку. Це результат відсутності у нашій державі достатнього досвіду функціонування інституту президентства, а також спроб побудувати свою, українську модель республіканського правління.
Безумовно, деякі результати вже досягнуті. Проте зупинятися на цьому не можна. Треба здійснювати пошук тієї моделі, яка могла б забезпечити належне функціонування політичної, економічної та інших сфер українського суспільства.

Задача № 1
Виборець Н. за день до дня голосування на виборах народних депутатів, перевіряючи списки виборців, з'ясував, що він у ньому не записаний. У зв'язку з цим він подав письмову заяву голові дільничної виборчої комісії. Голова відмовився вжити заходів, адже виправлення помилки, на його думку, пов’язано із витратами комісії для передрукування виборчого списку.
Проаналізуйте викладені факти.

Аналіз:
Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 25.03.2004 р. № 1665-ІV в ред. від 22.05.2008 р. (надалі – Закон) кожен громадянин має право ознайомитися із списком виборців у приміщенні дільничної виборчої комісії та перевірити правильність відомостей, внесених до списку виборців.
Громадянин має право оскаржити до дільничної чи окружної виборчої комісії або безпосередньо до місцевого суду за місцезнаходженням виборчої дільниці допущені при складанні списку виборців неправильності, в тому числі невключення, неправильне включення або виключення із списку виборців його або інших осіб, а також наявність чи відсутність відміток про нездатність виборця самостійно пересуватися.
Громадянин особисто подає скаргу до дільничної або окружної виборчої комісії щодо обставин, передбачених ч. 3 ст. 43 Закону.
Скарга може бути подана до відповідної дільничної виборчої комісії не пізніш як за п'ять днів до дня виборів. Така скарга розглядається комісією у дводенний строк. За підсумком розгляду скарги дільнична виборча комісія зобов'язана прийняти рішення про внесення зміни до списку виборців або мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги.
Копія рішення вида