Кр СТАТУС ЦЕНТРАЛЬНИХ ТА МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЦЕНТРАЛЬНИХ ТА МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

ПЛАН

Вступ 3
1. Конституційно-правовий статус центральних органів
виконавчої влади 5
1.1 Міністерства 5
1.2 Державні комітети (державні служби) 12
1.3 Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом 13
1.4 Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів
України через відповідних міністрів 15
2. Конституційно-правовий статус місцевих органів
виконавчої влади 17
Висновки 22
Задача № 1 24
Задача № 2 26
Список використаної літератури 27
ВСТУП
Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі органів державної влади України. Це пояснюється кількома обставинами.
По-перше, вони є основними (після Президента України) функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі і статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку; по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому; по-третє, вони об'єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано; по-четверте, кожен з органів даної системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади; по-п'яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя; по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях; по-сьоме, здійснюється специфічний вид державної діяльності, яка за своїм юридичним змістом є виконавчо-розпорядчою.
Виходячи з наведеного можна сформулювати визначення органу державної виконавчої влади. Ним буде носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління, і має юридичний (нормативне зафіксований) статус органу державної виконавчої влади [11, с. 158].
За масштабом діяльності органи виконавчої влади поділяються на:
а) вищі;
б) центральні;
в) місцеві;
г) спеціальні.
У наданій контрольній роботі буде розглянуто конституційно-правовий статус центральних та місцевих органів виконавчої влади України.

1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
Центральним органом виконавчої влади називають орган, який забезпечує проведення в життя державної політики у відповідній галузі чи сфері на всій території України, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку та безпосередньо підвідомчий Кабінету Міністрів України або за рішенням Президента іншому центральному органу виконавчої влади [10, с. 334].
Згідно з Указом Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" від 15.12.1999 р. № 1572/99 в ред. від 09.04.2006 р. в Україні виділені такі види (організаційно-правові форми) центральних органів виконавчої влади:
– міністерства;
– державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України;
– центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Згідно з Указом Президента України "Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади" від 19.12.2005 р. № 1784/2005 виділяється ще один вид центральних органів виконавчої влади – центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів.
1.1 Міністерства
Міністерство – родова назва найважливіших центральних органів виконавчої влади. Вперше міністерства були утворені в країнах Західної Європи в XVІ-XVІІ ст., в Російській імперії вони були засновані 1802 р., а в Україні під назвою "народні секретаріати" міністерства виникли влітку 1917 р.
Міністерство України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.
Наразі в Україні створено 18 міністерств (рисунок 1.1)
За характером компетенції міністерства поділяють на галузеві – такі, що здійснюють керівництво дорученими їм галузями (наприклад, освіти, юстиції, охорони здоров'я), міжгалузеві – здійснюють керівництво в кількох суміжних галузях (наприклад, зв'язку, енергетики і електрифікації) та функціональні – керують певними сферами управління (наприклад, економіки, фінансів).
Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Правову основу діяльності міністерств, як й інших центральних органів виконавчої влади, становлять Конституція та закони України, постанови Верховної Ради, України укази і розпорядження Президента України, акти Кабінету Міністрів України.
Основні завдання міністерства визначені в Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затвердженому Указом Президента України від 12.03.1996 р. № 179/96. Так, згідно з Загальним положенням міністерство:
– бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;
– прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

Рисунок 1.1 Міністерства України

– бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;
– готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;
– розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;
– реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);
– вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;
– готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;
– бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;
– розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх упровадження, затверджує галузеві стандарти;
– вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;
– видає в передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;
– виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;
– бере участь у підготуванні міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;
– здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;
– складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;
– розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;
– бере участь у формуванні та реалізації антимонопольно! політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);
– забезпечує виконання завдань мобілізаційного підготування та мобілізаційної готовності держави в межах визначених законодавством повноважень;
– забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;
– здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.
Ці завдання конкретизовані в положеннях про окремі міністерства, які затверджуються указами Президента України.
Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України передбачає, що з метою забезпечення виконання покладених на нього завдань Міністерство має право:
– залучати спеціалістів центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
– представляти Уряд за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;
– одержувати в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів інформацію, документи і матеріали, а від Міністерства статистики України – статистичні дані,- для виконання покладених на нього завдань (безплатно);
– скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;
– притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів міністерства, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління;
– самостійно або за участю роботодавців підприємств недержавної форми власності проводити переговори і укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників.
Міністерства є самостійними і відповідальними за свою діяльність органами виконавчої влади, вони підпорядковуються лише Кабінету Міністрів України.
Міністерство очолює міністр, якого за поданням Прем'єр-міністра або Президента України призначає Верховна Рада України.
Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.
Міністр має перших заступників і заступників (не більше чотирьох), які належать до керівників відповідного міністерства. Порядок виконання обов'язків міністра в разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.
Міністр здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності і несе відповідальність перед Верховною Радою України, Президентом України та Урядом за стан справ у цих сферах, визначає ступінь відповідальності заступників міністра, керівників підрозділів міністерства.
Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі в міністерстві утворюється колегія, до складу якої згідно з Указом Президента України "Про колегію міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади" від 31.12.2005 р. № 1902/2005 входять:
– керівники міністерства;
– керівники урядових органів державного управління, що діють у складі міністерства;
– керівники окремих об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні міністерства;
– представники відповідних комітетів Верховної Ради України, органів державної влади, установ, громадських організацій, науковці та інші особи (за згодою).
Персональний склад колегії міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади (крім Міністерства оборони України,
Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України) затверджується міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади.
Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності міністерств, їхня поточна робота, а також забезпечення діяльності міністрів організовуються першими заступниками міністрів – керівниками апаратів міністерств.
Міністерство в межах своїх повноважень на основі актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та громадянами.
Нормативно-правові акти міністерства підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством.
1.2 Державні комітети (державні служби)
Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
Наразі в Україні утворено 12 державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України (рисунок 1.2).

Рисунок 1.2 Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України
1.3 Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання й повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
Наразі утворено 24 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (рисунок 1.3).

Рисунок 1.3 Центральні органи виконавчої влади України зі спеціальним статусом
Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби).
1.4 Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів
До центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно з Указом Президента України "Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади" від 19.12.2005 р. № 1784/2005 наразі віднесені:
І. Діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки України:
Державний комітет України з державного матеріального резерву;
ІІ. Діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища України:
Державний комітет лісового господарства України; Державний комітет України по водному господарству; Державний комітет України по земельних ресурсах;
ІІІ. Діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України:
Пенсійний фонд України;
ІV. Діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра транспорту та зв 'язку України:
Державна служба автомобільних доріг України;
V. Діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України:
Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України;
VІ. Діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України:
– Державний комітет архівів України;
– Державний комітет України у справах національностей та міграції.
Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.
Урядові органи державного управління здійснюють:
– управління окремими підгалузями або сферами діяльності;
– контрольно-наглядові функції;
– регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб.
Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
Місцевими органами виконавчої влади є:
1) місцеві державні адміністрації – місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції;
2) територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади – місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції.
Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України (ст. ст. 118-119), Законом України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 р. в ред. від 31.01.2009 р. та іншими законами України.
Керівництво місцевою державною адміністрацією здійснює її голова. Він також формує і її склад.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.
Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі:
1) порушення ними Конституції України і законів України;
2) втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства;
3) визнання судом недієздатним;
4) виїзду на проживання в іншу країну;
5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду;
6) порушення вимог несумісності;
7) за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених цим Законом і законодавством про державну службу;
8) висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради;
9) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі:
1) прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації;
2) подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу;
3) висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради.
Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються також у разі їх смерті.
У разі обрання нового Президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій.
У здійсненні своїх повноважень голови місцевих державних адміністрацій відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Відповідні ради можуть впливати на вирішення питання щодо голови місцевої державної адміністрації.
На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів – накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Конституція України передбачає особливі механізми взаємовідносин місцевих державних адміністрацій "по вертикалі" (з вищими органами виконавчої влади) та "по горизонталі" (з відповідними органами місцевого самоврядування), що пов'язано з особливостями територіальної організації влади в Україні на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях. Так, місцеві державні адміністрації відповідно до загальних засад побудови та функціонування системи органів виконавчої влади підзвітні й підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Водночас місцеві державні адміністрації підзвітні й підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Згідно зі ст. 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку;
4) підготування і виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією та законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за:
1) збереженням і раціональним використанням державного майна;
2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі;
3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;
4) охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду;
5) додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю й сертифікацією;
6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою;
7) додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;
8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів;
9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства й дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту;
10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;
11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту і дорожнього руху;
12) додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію;
13) додержанням законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи.

ВИСНОВКИ
1. Таким чином, центральним органом виконавчої влади називають орган, який забезпечує проведення в життя державної політики у відповідній галузі чи сфері на всій території України, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку та безпосередньо підвідомчий Кабінету Міністрів України або за рішенням Президента іншому центральному органу виконавчої влади.
2. В Україні виділені такі види (організаційно-правові форми) центральних органів виконавчої влади: міністерства; державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
3. Міністерство України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.
4. Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.
5. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання й повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби).
6. Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.
7. Місцевими органами виконавчої влади є місцеві державні адміністрації та територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Вони забезпечують виконання державних завдань соціально-економічного та культурного розвитку в окремих регіонах України.

Задача № 1
Газета "Голос України" від 20 жовтня 2000 р. повідомила, що на засіданні підготовчої депутатської групи буде визначено дату начала роботи першої сесії ВРУ четвертого скликання.

1. Чи може підготовча депутатська група визначати дату начала роботи першої сесії ВРУ?
Ні, не може. Дата начала роботи першої сесії ВРУ визначається Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 19.09.2008 р. № 547-VІ (надалі – Регламент).
Підготовча депутатська група формується для підготовки пропозицій щодо організації та проведення пленарних засідань першої сесії Верховної Ради нового скликання (ч. 1 ст. 13 Регламенту).
2. Коли ВРУ збирається на першу сесію?
Як зазначається у ч. 2 ст. 82 Конституції України та ч. 1 ст. 15 Регламенту, Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.
3. Хто відкриває перше засідання ВРУ?
Згідно із ч. 3 ст. 82 Конституції України та ч. 3 ст. 15 Регламенту перше засідання першої сесії новообраної Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат.
4. В який строк збирається ВРУ в разі введення воєнного чи надзвичайного стану України?
Відповідно до ч. 3 ст. 83 Конституції України у разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання.
Те ж саме зазначено й у ч. 4 ст. 11 Регламенту.
5. Хто скликає позачергові сесії ВРУ?
Згідно із ч. 1 ст. 11 Регламенту позачергові сесії Верховної Ради, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України відповідно до ч. 2 ст. 83 Конституції України.
Своєю чергою, у згаданій статті Конституції України говориться про те, що позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
6. Якими нормативними актами встановлюється порядок роботи ВРУ?
Як вже зазначалось, порядок роботи ВРУ визначається Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 16.03.2006 р. № 3547-ІV в ред. від 19.09.2006 р.

Задача № 2
Прем'єр-Міністр України, перебуваючи з робочим візитом у Молдові, підписав договір між цими двома державами про обмін певними територіями, розташованими обабіч Дністра: частина української території знаходиться на правобережжі ріки, в частина молдавської – на лівобережжі, тобто уклинюється в територію України. Договір затвердив своїм указом Президент України.
Проаналізуйте правильність вирішення цього територіального питання. Чи є у діях Прем'єр-Міністра і Президента України порушення Конституції України?

Так, в діях Прем'єр-Міністра і Президента України вбачається порушення норми, сформульованої у ст. 73 Конституції України, – питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом.
Згідно із ч. 3 ст. 2 Конституції України територія України в межах існуючого кордону є цілісною й недоторканною. Отже, змінювати ці межі внаслідок рішення Прем'єр-Міністра, схваленого Президентом, неприпустимо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 19.12.2005 р. № 1784/2005 //http://zakon.rada.gov.ua
3. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 21.12.2006 р. № 279-VІ в ред. від 17.03.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про колегію міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади: Указ Президента України від 31.12.2005 р. № 1902/2005 //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р. в ред. від 31.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15.12.1999 р. № 1572/99 в ред. від 09.04.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р. № 179/96 //http://zakon.rada.gov.ua
8. Регламент Верховної Ради України, затверджений Постановою Верховної Ради України від 19.09.2008 р. № 547-VІ //http://zakon.rada.gov.ua
9. Конституційне право України: Підручник / Под ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2004. – 732 с.
10. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. – 3-тє вид., доп. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
11. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 356 с.