Кр СТАТУС ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право України"
на тему: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

ПЛАН

Вступ 3
1. Верховна Рада України та її структура 5
2. Функції Верховної Ради України 8
3. Повноваження Верховної Ради України 10
4. Організація роботи Верховної Ради України 14
Висновки 19
Задача № 1 20
Задача № 2 23
Список використаної літератури 25

ВСТУП
Наразі для більшості не лише політичних діячів, а й виконавців, функціонерів середньої ланки та широких верств громадян нашої країни достеменно відомо, що до фундаментальних надбань демократії та цивілізаційного розвитку належить сучасний парламентаризм [11, с. 10].
Термін "парламентаризм" походить від латинського "parlare" – говорити. Під ним розуміється така система організації державної влади, що базується на активній ролі парламенту у здійсненні практичних дій цієї влади. Парламенти і парламентаризм є невід'ємними атрибутами демократичної правової держави, виміром плюралістичної демократії і дієвості засад громадянського суспільства [8, c. 5].
Привабливість ідеї і сенсу парламентаризму полягає в тому, що з ним пов'язане залучення громадян (через представницькі органи) до державних справ.
Витоки ідеї парламентаризму сягають сивої давнини, коли народжувався такий соціальний інститут, як держава. Не аналізуючи докладно ретроспективи і етапи становлення сучасного парламентаризму, зазначимо лише таке: кожний етап розвитку цивілізації привносив свої надбання і особливості розвитку парламентаризму.
Сучасний період утвердження парламентаризму в Україні увібрав теоретичне обгрунтування ідеї парламентаризму в контексті поділу влади, вчення про народний суверенітет і суспільний договір, верховенство закону в регулюванні суспільних відносин тощо.
Парламенти є найважливішою конституційно-правовою опорою для здійснення опосередкованої або представницької демократії. Це означає, що обране на основі вільних виборів і за таємного голосування народне представництво виражає волю народу [7, с. 212].
Саме тому цікаво й корисно проаналізувати у наданій роботі питання про конституційно-правове становище парламенту України – її Верховної Ради.

1. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ ТА ЇЇ СТРУКТУРА
Верховна України Рада України (парламент) є єдиним органом законодавчої влади в Україні, тобто лише парламент України має повноваження приймати закони, які є актами вищої юридичної сили і яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів, що є підзаконними [10, с. 180].
Верховна Рада України є загальнонаціональним, виборним, колегіальним органом державної влади, який діє на постійній основі.
Організація Верховної Ради України регламентується Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України від 19.09.2008 р. №547-VІ.
Очолює Верховну Раду Голова Верховної Ради України, який обирається Верховною Радою зі свого складу та відкликається нею.
Голова Верховної Ради України відповідно до ст. 88 Конституції України та Регламенту Верховної Ради:
– веде засідання Верховної Ради України;
– організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
– підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
– представляє Верховну Раду України в зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
– організовує роботу апарату Верховної Ради України;
– вживає заходів до охорони та захисту честі і гідності Верховної Ради, її органів та депутатів;
– видає розпорядження про опублікування актів Верховної Ради, що не потребують наступного підписання Президентом України;
– забезпечує внутрішню і зовнішню безпеку Верховної Ради;
– розпоряджається використанням приміщень, споруд, обладнання, а також територій, що знаходяться у віданні Верховної Ради;
– затверджує положення про документооборот у Верховній Раді;
– забезпечує розробку проекту кошторису витрат Верховної Ради;
– розпоряджається коштами, виділеними Верховній Раді згідно з затвердженим бюджетом і кошторисом витрат Верховної Ради тощо.
Перший заступник Голови Верховної Ради і заступник Голови Верховної Ради обираються на строк повноважень Верховної Ради з числа народних депутатів України, кандидатури яких представляє Верховній Раді Голова Верховної Ради.
Регламент Верховної Ради передбачає, що перший заступник Голови Верховної Ради веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з питань підготовки і розгляду у Верховній Раді України законопроекту про Державний бюджет та звіту про його виконання. Заступник Голови Верховної Ради веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії Верховної Ради з органами судової влади, а також з питань здійснення Верховною Радою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних повноважень (за винятком питань, віднесених до відома першого заступника Голови Верховної Ради).
Органами Верховної Ради є:
1. Комітети Верховної Ради. Комітети – це постійно діючі органи, які створюються на строк повноважень Верховної Ради на основі пропорційного представництва депутатських груп та фракцій. Основними функціями парламентських комітетів є здійснення законопроектної роботи, підготовка і попередній розгляд питань, віднесених до повноважень Верховної Ради.
2. Тимчасові спеціальні комісії створюються Верховною Радою для підготовки і попереднього розгляду відповідних питань, наприклад, для доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції.
3. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, за умови, якщо за це проголосувала не менш, як одна третина від конституційного складу Верховної Ради. Висновки і пропозиції таких спеціальних слідчих комісій згідно з Конституцією України (ч. 5 ст. 89) не є вирішальними для слідства і суду.
Важливим елементом організації Верховної Ради є депутатські групи, які формуються як на партійній, так і на позапартійній основі. Депутатські групи, сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До складу депутатської фракції можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії. Депутатські групи, сформовані на позапартійній основі, об'єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку.
При формуванні депутатських груп (фракцій) мають бути дотримані певні умови, а саме:
– чисельність групи або фракції не може бути меншою від 14 народних депутатів;
– депутатські групи не можуть формуватися для захисту приватних, комерційних, місцевих, професійних чи релігійних інтересів;
– депутат не може входити до складу більш, як однієї зареєстрованої депутатської групи (фракції). Голова Верховної Ради України і його заступники не входять до складу жодної Депутатської групи (фракції);
– повна та скорочена назва депутатської фракції повинна збігатися з назвою відповідної партії. У разі, коли депутатська фракція об'єднує депутатів з кількох партій, її назва повинна включати назви цих партій.
Депутатські групи (фракції) реєструються в Секретаріаті Верховної Ради. Умовою реєстрації є надходження до Секретаріату Верховної Ради підписаного персонально депутатами письмового повідомлення про сформування депутатської групи (фракції) із зазначенням її назви, мети чи завдань, персонального складу та партійної належності членів групи (фракції), а також депутатів, які уповноважені представляти групу (фракцію).
Зареєстровані депутатські групи (фракції) користуються правами:
– на пропорційне (виходячи з кількості їх членів) представництво в усіх органах Верховної Ради та офіційних парламентських делегаціях;
– на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради та її органів;
– депутатська група (фракція), з ініціативи якої розглядається питання, має право на виступ свого представника після припинення обговорення на засіданнях Верховної Ради та її органів.
Голова Верховної Ради забезпечує зареєстровані депутатські групи (фракції) приміщенням, необхідним обладнанням тощо, а також закріплює за ними адміністративно-технічний персонал, який користується їх довірою, для подання допомоги в здійсненні депутатськими групами (фракціями) передбачених законами і Регламентом Верховної Ради функцій.
2. ФУНКЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Функції Верховної Ради України пов'язані з особливостями її конституційно-правового статусу як парламенту змішаного типу. Відповідно можна виділити такі її основні функції: законодавчу, установчу та контрольну [9, с. 205].
Законодавча функція Верховної Ради України – це найважливіший напрям її діяльності.
Верховна Рада України в рамках своєї компетенції приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання, не втручаючись при цьому у сферу компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства тощо).
Здійснюючи законодавчу функцію, Верховна Рада України за допомогою закону (за умови відповідності його Конституції України) надає своєму рішенню вищої юридичної сили, пов'язуючи ним виконавчу і судову владу.
Установча функція Верховної Ради України пов'язана з її участю у формуванні інших органів державної влади і місцевого самоврядування та визначенні правових основ їхньої діяльності.
Так, Верховна Рада України призначає вибори Президента України та місцеві вибори, здійснює призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-Міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України тощо.
Контрольна функція Верховної Ради України полягає у здійсненні парламентського контролю, передусім за діяльністю Кабінету Міністрів України, дотриманням прав людини, надходженням і використанням коштів Державного бюджету України.
3. ПОВНОВАЖЕННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Конституційні повноваження Верховної Ради України можна систематизувати відповідно до її функцій за групами:
1. Законодавчу компетенцію складають такі повноваження Верховної Ради:
а) внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу ІІІ "Вибори. Референдум" і розділу XІІІ "Внесення змін до Конституції України";
б) призначення всеукраїнського референдуму з питань про зміну території України; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення до нього змін;
в) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
г) надання у встановлений законом термін згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсації міжнародних договорів України.
2. Установчу компетенцію складають повноваження з формування органів державної влади і державних установ, призначення, затвердження або обрання посадових осіб тощо. До них, зокрема, можна віднести:
а) повноваження щодо призначання виборів органів публічної влади (призначення виборів Президента України, позачергових виборів до: Верховної Ради Автономної Республіки Крим, чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування);
б) повноваження щодо надання згоди на призначення Президентом України передбачених Конституцією України посадових осіб (Прем'єр-міністра України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України та Генерального прокурора України);
в) повноваження щодо призначення на посаду та звільнення з посади відповідних посадових осіб на власний розсуд (Голови та інших членів Рахункової палати, половини складу Ради Національного банку України, половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Уповноваженого з прав людини, третини складу Конституційного Суду України);
г) повноваження щодо призначення на посаду за поданням Президента України (Голови національного банку України, Членів Центральної виборчої комісії України);
д) повноваження з обрання посадових осіб (обрання суддів безстрокове).
3. Контрольну компетенцію складають повноваження Верховної Ради, що забезпечують реалізацію контрольної функції парламенту.
Згідно з пунктом 33 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у межах, визначених Конституцією, об'єктом якого є Президент України, виконавча влада, представницький орган Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування тощо.
Відповідно, можна виділити контрольні повноваження стосовно:
а) Президента України – заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленої статтею 111 Конституції України; прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриманого не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;
б) Кабінету Міністрів України – розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України; розгляд за пропозицією не менш, як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняття резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (наслідком прийняття такої резолюції є відставка Кабінету Міністрів України);
в) Верховної Ради Автономної республіки Крим – дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України.
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює згідно з ст. 101 Конституції України Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
У фінансовій сфері Верховна Рада здійснює такі контрольні повноваження: контролює виконання Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання; затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України; здійснює контроль за їх використанням. Відповідно до ст. 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.
До контрольних повноважень Верховної Ради можна також віднести право народного депутата України звернутися на сесії Верховної Ради України із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.
4. Повноваження в галузі зовнішньої політики, оборони та безпеки передбачають права Верховної Ради: оголошувати за поданням Президента України стан війни і укладати мир; схвалювати рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затверджувати загальну структуру, чисельність, визначати функції Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; схвалювати рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затверджувати протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях; про загальну або часткову мобілізацію; про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.
5. Повноваження із самоорганізації роботи Верховної Ради включають: обрання Голови Верховної Ради України, першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликання їх; затвердження переліку комітетів Верховної Ради та обрання голів цих комітетів; створення тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій; призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату.
Верховна Рада здійснює також інші повноваження, які згідно з Конституцією України віднесено до її відання, зокрема: утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів; затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності; заснування державних нагород, встановлення військових звань, дипломатичних рангів та інших спеціальних звань тощо.
4. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Згідно з частиною 1 ст. 82 Конституції України Верховна Рада України працює сесійно.
Сесія Верховної Ради України – це термін, протягом якого Верховна Рада проводить пленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених до її відання Конституцією України. В перерві між пленарними засіданнями проводяться засідання комітетів та інших органів Верховної Ради.
Сесії Верховної Ради поділяються на чергові та позачергові.
Чергові сесії Верховної Ради починаються (без скликання) першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року (ч. 1 ст. 83 Конституції України).
Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш, як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України. При цьому вмотивовані пропозиції про скликання позачергової сесії Верховної Ради, підписані ініціаторами, направляються Голові Верховної Ради із зазначенням питань і, за звичайних обставин, з проектами документів, розгляд яких пропонується.
Окремо Конституція України та Регламент Верховної Ради регулюють процедуру першої сесії новообраної Верховної Ради.
Порядок денний чергової сесії Верховної Ради включає два розділи: перший – питання, які повністю підготовлені для включення до розкладу пленарних засідань Верховної Ради; другий – питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам Верховної Ради та відповідним органам.
Розклад засідань Верховної Ради повинен містити інформацію про день і час проведення пленарних засідань не менш, як на двотижневий термін. Він приймається Верховною Радою без обговорення за пропозицією Голови Верховної Ради. Верховна Рада наприкінці кожного тижня її пленарних засідань уточнює розклад засідань на наступний, не менш як двотижневий термін.
До порядку денного пленарного засідання включаються питання з першого розділу порядку денного сесії Верховної Ради. До порядку денного засідань Верховної Ради щотижня під час її пленарної роботи включається не менше двох годин для проведення обговорення питань, які можуть бути не пов'язані з питаннями порядку денного сесії (різне).
Пленарні засідання Верховної Ради проводяться згідно з розкладом засідань, їх відкривають, ведуть і закривають Голова Верховної Ради або його заступники, а на першій сесії новообраної Верховної Ради – найстарший за віком народний депутат, а після обрання президії сесії- члени президії.
Обговорення питань порядку денного на засіданні Верховної Ради включає:
1) доповідь, запитання доповідачу і відповіді на них;
2) співдоповіді (в разі необхідності), запитання співдоповідачам і відповіді на них;
3) виступи депутатів з оголошенням та обгрунтуванням окремої думки, якщо вона є додатком до висновків чи пропозицій комітетів, з приводу яких виступали доповідач і співдоповідачі, за умови, що окрему думку не було поширено серед депутатів разом з висновком відповідного комітету;
4) виступ ініціатора внесення пропозиції;
5) внесення, обговорення і прийняття рішення щодо преюдиціальних і відкладальних питань та питань про неприйнятність, якщо такі є;
6) виступи по одному представнику від комітетів Верховної Ради або тимчасових спеціальних комісій, якщо їх висновки щодо обговорюваного питання чи про позиції не були поширені серед депутатів згідно з поданням комітету чи комісії;
7) виступи представників від кожної зареєстрованої депутатської групи і фракції;
8) виступи депутатів;
9) внесення депутатами пропозицій, які не були виголошені в ході обговорення (крім тих, що вносяться у спеціально встановленому порядку);
10) заключне слово співдоповідачів і доповідача;
11) уточнення і оголошення головуючим на засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорюваного питання і будуть ставитися на голосування;
12) виступ з мотивів голосування депутата – ініціатора внесення пропозиції, що розглядається, якщо він не використав права на виступ перед оголошенням припинення обговорення, або депутата від депутатської групи (фракції) – ініціатора внесення обговорюваного питання;
13) виступи з мотивів голосування по одному представнику від кожної зареєстрованої депутатської групи (фракції);
14) виступи з мотивів голосування по одному депутату від кожної зареєстрованої депутатської групи (фракції), якщо вони мають протилежну точку зору щодо виголошеної на засіданні Верховної Ради думки депутатської групи (фракції);
15) виступи депутатів з мотивів голосування. Головуючий на засіданні надає слово за заявами про надання слова згідно з цим переліком. Якщо список бажаючих виступити вичерпано, або якщо ніхто не подав заяву про надання слова, а також у разі закінчення визначеного для обговорення часу чи прийняття рішення про скорочення обговорення головуючий на засіданні оголошує про припинення обговорення.
Обговорення питання порядку денного завершується прийняттям відповідного рішення. Згідно з ч. 2 ст. 84 Конституції України рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування і, як правило, після його обговорення.
Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань Верховної Ради або у відведеному для таємного голосування місці біля залу для засідань.
Регламент передбачає такі види голосування у Верховній Раді:
1. Сигнальне – застосовується не для прийняття рішення, а оголошується головуючим для того, щоб з'ясувати кількість депутатів, які не підтримують або заперечують проти тієї чи іншої пропозиції. Сигнальне голосування проводиться без обговорення і здійснюється підняттям руки; при цьому підрахунок голосів не проводиться і про прийняття якогось рішення не оголошується. Головуючий на засіданні. Голова Верховної Ради і його заступники в сигнальному голосуванні участі не беруть.
2. Відкрите нефіксоване.
3. Відкрите фіксоване (поіменне). Відкрите нефіксоване та відкрите фіксоване голосування здійснюється за допомогою електронної системи підрахунку голосів, яка працює в одному з двох її режимів:
а) без можливості фіксації персональних результатів голосування кожного депутата;
б) з можливістю фіксації (в тому числі роздрукуванням) персональних результатів голосування кожного депутата.
Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш, як 1/З депутатів, які взяли участь у голосуванні.
4. Таємне шляхом подачі бюлетенів – застосовується Верховною Радою, як правило, при персональних обраннях, призначеннях, затвердженнях на посади чи до складу колегіальних органів, або відкликаннях чи усуненнях з посади.

ВИСНОВКИ
Отже, парламент зазвичай відіграє важливу роль в управлінні країною, у формуванні її державної політики, але для цього потрібно, щоб виконувалися такі умови:
– парламент повинен бути здатним до ефективного функціонування, уникати внутрішніх конфліктів і чітко дотримуватися свого регламенту, тобто своїх власних правил гри;
– парламент повинен володіти всебічною інформацією про стан справ у державі на тому ж рівні, що і виконавча влада, яка має у своєму розпорядженні величезну інфраструктуру. Такої інфраструктури парламент мати не може, тому, очевидно, він повинен отримувати інформацію не лише від своїх служб, а й безпосередньо від виконавчої влади;
– парламент повинен мати структури, які б забезпечували постійні комітети, парламентарів аналітичними матеріалами з різних проблем державного будівництва, політики, економіки, культури, освіти, медицини, новітніх технологій тощо.
Верховна Рада України (парламент) є єдиним органом законодавчої влади в Україні, тобто лише парламент України має повноваження приймати закони, які є актами вищої юридичної сили і яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів, що є підзаконними.
Верховна Рада України є загальнонаціональним, виборним, колегіальним органом державної влади, який діє на постійній основі. Організація Верховної Ради України регламентується Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України від 19.09.2008 р. № 547-VІ. Це орган загальної компетенції, до її відома віднесено широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання, вона бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.
ЗАДАЧА № 1
Територіальна виборча комісія на підставі пропозиції міського голови утворила відповідну кількість виборчих дільниць по виборам народних депутатів.
1. Чи відповідає у наданому випадку рішення територіальної виборчої комісії чинному законодавству?
2. Який порядок утворення виборчих дільниць в Україні відповідно до чинного законодавства про вибори народних депутатів України?
3. Назвіть систему виборчих комісій в Україні та види виборчих дільниць.

Рішення територіальної виборчої комісії відповідає нормам Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 25.03.2004 р. № 1665-ІV в ред. від 22.05.2008 р. (надалі – Закон)
У частині 2 ст. 20 цього Закону зазначається, що звичайні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за пропозицією сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження.
Виборчі дільниці утворюються для підготовки організації і проведення голосування та підрахунку голосів виборців (ч. 1 ст. 19 Закону). не пізніш як за п'ятдесят днів до дня виборів (ч. 5 ст. 19 Закону).
Звичайні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за пропозицією сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження.
Зазначені подання вносяться до окружної виборчої комісії відповідними органами чи посадовими особами не пізніш як за п'ятдесят вісім днів до дня виборів (ч. 2 ст. 20 Закону).
Спеціальні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за місцем розташування відповідних закладів чи установ або за місцем приписки судна чи полярної станції на підставі подань районних державних адміністрацій чи міських виконавчих комітетів міст обласного (республіканського в Автономній Республіці Крим) значення.
Зазначені подання повинні надійти до відповідної окружної виборчої комісії не пізніш як за п'ятдесят вісім днів до дня виборів (ч. 2 ст. 21 Закону).
Закордонні виборчі дільниці утворюються Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закордонних справ України (ч. 1 ст. 22 Закону).
Відповідно до частини 1 ст. 23 Закону рішення окружної виборчої комісії про утворення звичайних та спеціальних виборчих дільниць із зазначенням номерів виборчих дільниць, їх меж чи установ (закладів), у яких вони утворені, місцезнаходження відповідних дільничних виборчих комісій та приміщень для голосування публікується у регіональних та місцевих друкованих засобах масової інформації не пізніш як на п'ятий день після дня прийняття цього рішення, або, у разі неможливості, оприлюднюється в інший спосіб у цей же строк.
Рішення Центральної виборчої комісії про утворення спеціальної виборчої дільниці публікується у відповідних регіональних та місцевих друкованих засобах масової інформації не пізніш як на п'ятий день після дня прийняття цього рішення, або, у разі неможливості, оприлюднюється в інший спосіб у цей же строк.
Рішення Центральної виборчої комісії про утворення закордонних виборчих дільниць публікується у загальнодержавних друкованих засобах масової інформації.
Відповідне офіційне представництво чи консульська установа України у державі, де утворена закордонна виборча дільниця, публікує повідомлення про утворення закордонної виборчої дільниці із зазначенням відомостей, передбачених ч. 6 ст. 22 Закону, у друкованих засобах масової інформації, доступних громадянам України, що проживають чи перебувають на відповідній території, або, у разі неможливості, оприлюднює таке повідомлення в інший спосіб не пізніш як на п'ятий день після дня отримання цього рішення.
Згідно із частиною 1 ст. 24 Закону систему виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення виборів депутатів, становлять Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії.
Виборча дільниця може бути звичайною, спеціальною або закордонною.
Крім того, виборчі дільниці поділяються на малі – з кількістю виборців до 500 осіб; середні – з кількістю виборців від 500 до 1500 осіб; великі – з кількістю виборців понад 1500 осіб (ч. 3 ст. 19 Закону).
Звичайні виборчі дільниці утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання (ч. 1 ст. 20 Закону).
Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування (ч. 1 ст. 21 Закону).
Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України (ч. 2 ст. 22 Закону).

ЗАДАЧА № 2
Президент України в 15-денний термін розглянув прийнятий Верховною Радою України закон і повернув його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями Верховній Раді України для повторного розгляду.
1. Чи правомірні дії Президента України?
2. Яка процедура підписання закону Президентом України та повторного розгляду повернутого закону у Верховній Раді України?

Дії Президента України є правомірними.
Відповідно до положень ст. 94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Процедура підписання закону Президентом України та повторного розгляду повернутого закону у Верховній Раді України викладена у ст. 94 Конституції України.
У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.
Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р.
2. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 25.03.2004 р. №1665-ІV в ред. від 22.05.2008 р.
3. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 04.04.1995 р. №116/95-ВР в ред. від 20.01.2006 р.
4. Регламент Верховної Ради України| від 19.09.2008 р. №547-VІ
5. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За ред.
В. О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.
6. Конституційне право України: Підручник / Под ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2004. – 732 с.
7. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. – 3-тє вид., доп. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
8. Паpламенты миpа: Сбоpник. – М.: Интеpпpакс, 2005. – 624 с.
9. Тодика Ю. М., Клименко Г. Б. Основи конституційного права України: Навч. посібник. – Харків: Консум, 2004. – 422 с.
10. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 356 с.
11. Шаповал В. М. Зарубіжний парламентарізм. – К.: Основи, 1993. – 144 с.